Рішення № 113202597, 28.08.2023, Печерський районний суд міста Києва

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/23015/23-ц

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 серпня 2023 року Печерський районний суд міста Києва

суддя Матійчук Г. О.

секретар судового засідання Музика В. П.

справа №757/23015/23-ц

учасники справи:

позивач: ОСОБА_1

відповідач: Національний банк України,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Національного банку України про відшкодування матеріальної шкоди, -

представник позивача - адвокат Олекса Л. А.

представник відповідача - Булгаков С. В.

В С Т А Н О В И В :

У червні 2023 року позивач звернулась до суду із вказаним позовом, у якому просить стягнути із Національного банку України на користь ОСОБА_1 335 340, 21 грн майнової шкоди, судові витрати покласти на відповідача.

В обґрунтування позову зазначено, що між ОСОБА_1 та Публічним акціонерним товариством «Комерційний банк «Хрещатик» (далі - ПАТ «КБ «Хрещатик») був укладений договір банківського вкладу «Живи сонячно» № 278D-662768 від 11 березня 2016 року на суму 10 000, 00 дол. США, строком з 11 березня 2016 року до 11 червня 2016 року.

На підставі постанови Правління Національного банку України від 05.04.2016 року №234 «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Хрещатик» до категорії неплатоспроможних» виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення №463 про запровадження з 05.04.2016 року тимчасової адміністрації у ПАТ «КБ «Хрещатик».

Відповідно до рішення Правління Національного банку України від 02.06.2016 року №46-ртп «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ КБ «Хрещатик» виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 03.06.2016 року №913 «Про початок процедури ліквідації ПАТ «КБ «Хрещатик» і делегування повноважень ліквідатора банку».

Згідно з довідкою від уповноваженої особи на ліквідацію ПАТ «КБ «Хрещатик» від 04 жовтня 2016 року №2-3/3/9734 вимоги ОСОБА_1 акцентовані в сумі 335 340, 21 грн - 4 черга задоволення.

Вважає, що залишок неповернутого депозитного вкладу у розмірі 335 340, 21 грн є матеріальною шкодою, завданою протиправними рішенням відповідача та підлягають відшкодуванню за рахунок відповідача, що стало підставою для звернення до суду із вказаним позовом.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 08.06.2023 року відкрито провадження у справі та вирішено провести розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Запропоновано відповідачу не пізніше п`ятнадцятиденного строку подати заяву із запереченнями щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, роз`яснено відповідачу, що він має право не пізніше п`ятнадцяти днів з дня отримання копії ухвали про відкриття провадження, копії позовної заяви та додатків до неї, до початку розгляду справи по суті надіслати відзив на позовну заяву (а.с. 34).

Копію ухвали направлено на адресу сторін, крім того відповідачу направлено копію позовної заяви з додатками. Також вказану ухвалу направлено на відомі адреси електронної пошти сторін (а.с. 35).

Відповідно до рекомендованого повідомлення, направленого на адресу представника позивача, остання отримала копію ухвали - 17.07.2023 року (а.с. 40).

Відповідно до рекомендованого повідомлення, направленого на адресу відповідача, останній отримав копію ухвали та копію позовної заяви з додатками - 12.07.2023 року (а.с. 41).

Суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов`язковою. Судові повідомлення здійснюються судовими повістками-повідомленнями.

Судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, разом з копіями відповідних документів надсилається на офіційну електронну адресу відповідного учасника справи, у випадку наявності у нього офіційної електронної адреси або разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення у випадку, якщо така адреса відсутня, або через кур`єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи (ч. 6 ст. 128 ЦПК України).

За ч. 7 ст. 128 ЦПК України у разі ненадання учасниками справи інформації щодо їх адреси судова повістка надсилається юридичним особам та фізичним особам - підприємцям - за адресою місцезнаходження (місця проживання), що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань; фізичним особам, які не мають статусу підприємців, - за адресою їх місця проживання чи місця перебування, зареєстрованою у встановленому законом порядку.

Таким чином, сторони вважаються належно повідомленими про розгляд даної справи.

01.08.2023 року на адресу суду надійшов відзив відповідача, у якому просить відмовити у задоволенні позову з підстав, зазначених у ньому. Зокрема, у відзиві зазначено, що позивачем не доведено, що внаслідок прийняття рішень/дій/бездіяльності Національного банку України, порушено його право як клієнта ПАТ «КБ «Хрещатик» за договором банківського вкладу, не доведено завдану позивачу шкоду та причинно-наслідковий зв`язок між діями Національного банку України та можливою шкодою завданою позивачу. Також зазначено, що Посилання позивачів на судове рішення Окружного адміністративного суду м. Києва, як доказ порушення Національним банком України їх прав на отримання коштів банківських вкладів у ПАТ «КБ «Хрещатик» безпідставні, оскільки в цьому рішенні відсутні висновки про те, що внаслідок дій або бездіяльності Національного банку України були порушені права кредиторів банку на отримання коштів банківських вкладів. Крім того, Національний банк України звертає увагу, що наразі Верховним Судом сформована усталена практика у подібних справах за позовами до Національного банку України про стягнення шкоди, зокрема у справах №757/65202/17-ц, №757/39848/18-ц, №757/40411/18-ц, №757/27740/20-ц, №910/5000/18, №757/27406/19-ц (а.с. 43-59).

Згідно з ч. 1 ст. 174 ЦПК України при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом, що є правом учасників справи. Як встановлено, ч. 8 ст. 178 ЦПК України, у разі ненадання учасником розгляду заяви по суті справи у встановлений судом або законом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Суд, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов висновку, що позов не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

За ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч. 1 ст. 4 ЦПК України).

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч.ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України).

За ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

За загальним правилом статтею 15 та 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених ч. 2 ст. 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

Згідно з ч. 2 ст. 16 ЦК України, способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути:

1) визнання права;

2) визнання правочину недійсним;

3) припинення дії, яка порушує право;

4) відновлення становища, яке існувало до порушення;

5) примусове виконання обов`язку в натурі;

6) зміна правовідношення;

7) припинення правовідношення;

8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди;

9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди;

10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Судом встановлено, що між ОСОБА_1 та ПАТ «КБ «Хрещатик» був укладений договір банківського вкладу «Живи сонячно» № 278D-662768 від 11 березня 2016 року на суму 10 000, 00 дол. США, строком з 11 березня 2016 року до 11 червня 2016 року.

На підставі постанови Правління Національного банку України від 05.04.2016 року №234 «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Хрещатик» до категорії неплатоспроможних» виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення №463 про запровадження з 05.04.2016 року тимчасової адміністрації у ПАТ «КБ «Хрещатик».

Відповідно до рішення Правління Національного банку України від 02.06.2016 року №46-ртп «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ КБ «Хрещатик» виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 03.06.2016 року №913 «Про початок процедури ліквідації ПАТ «КБ «Хрещатик» і делегування повноважень ліквідатора банку».

Згідно з довідкою від уповноваженої особи на ліквідацію ПАТ «КБ «Хрещатик» від 04 жовтня 2016 року №2-3/3/9734 вимоги ОСОБА_1 акцентовані в сумі 335 340, 21 грн - 4 черга задоволення (а.с. 12).

Статтею 1 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» визначено, що ним встановлюються правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, порядок виплати відшкодування Фондом гарантування вкладів фізичних осіб за вкладами фізичних осіб, а його метою є захист прав і законних інтересів вкладників банку.

Відповідно до п. 16 ст. 2 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» тимчасова адміністрація - це процедура виведення банку з ринку, що запроваджується Фондом стосовно неплатоспроможного банку в порядку, встановленому цим Законом.

Згідно з п.п. 1, 2 ч. 5 ст. 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» під час тимчасової адміністрації не здійснюється задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку, примусове стягнення коштів та майна банку, звернення стягнення на майно банку, накладення арешту на кошти та майно банку.

Частиною 1 ст. 26 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» передбачено, що Фонд гарантування вкладів фізичних осіб гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, включаючи відсотки, нараховані на день прийняття рішення Національним банком України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних та початку виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на дату прийняття такого рішення, незалежно від кількості вкладів в одному банку. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200 000 гривень.

Залишок невиплаченої суми підлягає поверненню в порядку черговості, встановленої статтею 52 цього Закону. Зокрема вимоги вкладників-фізичних осіб у частині, що перевищує суму, визначену Фондом, погашаються у четверту чергу.

Згідно зі ст. 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Статтею 1173 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

За загальним правилом, яке встановлено у ч. 1 ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків (майнової шкоди) у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

У ч. 2 ст. 22 ЦК України визначено, що майнова шкода виражається у формі збитків. У свою чергу збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Під час вирішення спорів про відшкодування шкоди на підставі ст. 1173 ЦК України доказуванню підлягає: факт спричинення шкоди, протиправність дій заподіювача шкоди, причинний зв`язок між протиправною дією чи бездіяльністю і негативними наслідками. Відсутність хоча б одного з таких елементів виключає відповідальність за заподіяння шкоди.

Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві шкоди, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

У випадку передбаченому ст. 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі відшкодовується незалежно від вини органу, незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю якого вона завдана.

Згідно із статтею 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Для застосування такої міри відповідальності, як стягнення шкоди, згідно приписів ст. 56 Конституції України та ст. 1173 Цивільного кодексу України потрібна наявність таких елементів складу цивільного правопорушення:

1) протиправної поведінки;

2) розміру шкоди;

3) причинного зв`язку між протиправною поведінкою боржника та шкодою.

При цьому, довести наявність цих елементів має саме позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі ст. 1173 Цивільного кодексу України.

Відсутність хоча б одного з цих елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду.

Аналогічна позиція наведена у постанові Верховного Суду від 02.03.2018 року по справі №916/336/17.

За таких обставин, необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є факти неправомірних дій цього державного органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою.

В той же час, неправомірність рішення, дій або бездіяльності органу державної влади має підтверджуватись відповідним рішенням суду, яке буде мати преюдиційне значення для справи про відшкодування шкоди.

Предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення, як встановлено ч. 2 ст. 77 ЦПК України.

Згідно з ч. 1 ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Відповідно до ч. 5 ст. 12 ЦПК України, суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: керує ходом судового процесу; сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Таким чином, доказуванням є процесуальна і розумова діяльність суб`єктів доказування, яка здійснюється в урегульованому цивільному процесуальному порядку і спрямована на з`ясування дійсних обставин справи, прав і обов`язків сторін, встановлення певних обставин шляхом ствердження юридичних фактів, зазначення доказів, а також подання, прийняття, збирання, витребування, дослідження і оцінки доказів; докази і доказування виступають процесуальними засобами пізнання в цивільному судочинстві.

Процес доказування (на достовірність знань про предмет) відбувається у межах передбачених процесуальних форм і структурно складається з декількох елементів або стадій, які взаємопов`язані й взаємообумовлені. Виділяються такі елементи: твердження про факти; визначення заінтересованих осіб щодо доказів; подання доказів; витребування доказів судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі; дослідження доказів; оцінка доказів.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Суд наголошує, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує.

Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Верховний Суд звертається до власних висновків у Постанові від 02.10.2018 року у справі №910/18036/17.

Так, звертаючись до суду із вказаним позовом позивач посилається на те, що постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 28.02.2017 року у справі №826/15685/16, яка була залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 30 травня 2017 року, та ухвалою Вищого адміністративного суду України від 07 грудня 2017 року, де було визнано протиправною бездіяльність Національного Банку України щодо невжиття належних заходів забезпечення захисту законних інтересів вкладників і кредиторів щодо безпеки збереження коштів на банківських рахунках Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Хрещатик».

Однак суд вважає, що зазначеним судовим рішенням не було встановлено причинного зв`язку між протиправною поведінкою відповідача по справі та шкодою, завданою позивачу, що виключає стягнення з відповідача суми шкоди.

Відповідно до положень п. 8 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» неплатоспроможний банк - це банк, щодо якого Національний банк України прийняв рішення про віднесення до категорії неплатоспроможних у порядку, передбаченому Законом України «Про банки і банківську діяльність».

Наслідком віднесення банку до категорії неплатоспроможних є початок виведення Фондом гарантування вкладів фізичних осіб неплатоспроможного банку з ринку і призначення тимчасової адміністрації (ст. 34 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Положеннями п. 1 ч. 5 ст. 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» визначено, що під час тимчасової адміністрації не здійснюється задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку.

Задоволення вимог кредиторів здійснюється у процедурі ліквідації банку, в рамках якої Фонд гарантування вкладів фізичних осіб визначає суму заборгованості кожному кредиторові та відносить вимоги до певної черги погашення, складає реєстр акцептованих вимог кредиторів (ст. 49 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»), формує ліквідаційну масу банку (ст. 50 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»), реалізує майно банку (ст. 51 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»), здійснює задоволення вимог кредиторів (ст. 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»).

Отже віднесення банку до категорії неплатоспроможних та запровадження процедури ліквідації банку не має наслідком припинення зобов`язання між банком та клієнтом.

Вказане свідчить про те, що позивач, як сторона за договором, внаслідок віднесення банку до категорії неплатоспроможних не втратила права на свої кошти, повернення яких підлягає у порядку, визначеному Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Отже, доводи позивача про те, що причинний зв`язок між протиправною поведінкою Національного банку України та шкодою підтверджується постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 28 лютого 2017 року у справі № 826/15685/16, не відповідають дійсності, оскільки у зазначеній постанові відсутні висновки стосовного того, що внаслідок дій чи бездіяльності НБУ було порушено права позивача на отримання коштів за договором банківського вкладу, або що саме дії НБУ призвели до неплатоспроможності ПАТ «КБ «Хрещатик».

Наведене узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 07 травня 2020 року у справі №757/62120/18-ц, від 05 листопада 2021 року у справі №757/32858/18, від 07 червня 2022 року у справі № 757/65202/17-ц.

Таким чином доводи позивача, що предметом даного спору є відшкодування шкоди, яка завдана протиправною бездіяльністю Національного банку України, що встановлена судовим рішенням суд не приймає враховуючи викладене вище.

Посилання позивача, що ухвалу Вищого адміністративного суду України від 20 липня 2017 року, якою було залишено без змін постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 19 січня 2017 року і ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 20 квітня 2017 року, справа №826/6665/16, якою було визнано протиправним та скасовано постанову Національного банку України про віднесення банку «Хрещатик» до категорії неплатоспроможних, суд не бере до уваги, оскільки із змісту вказаних судових рішень вбачається, що у задоволенні позову про визнання протиправною та скасування постанови Національного банку України від 05.04.2016 року №234 «Про віднесення публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Хрещатик» до категорії неплатоспроможних» відмовлено повністю.

Посилання позивача на обставини, викладені у судовому рішенні у справі №826/3021/18 є необґрунтованим та не доводить наявності протиправної поведінки чи причинно-наслідкового зв?язку, адже в зазначеному рішенні не міститься жодних висновків про те, що внаслідок будь-яких рішень, дій або бездіяльності Національного банку були порушені права позивача на отримання коштів за договором банківського вкладу, а причинний зв`язок між протиправною поведінкою та шкодою виражається в тому, що шкода повинна бути об`єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди.

З огляду на вищевикладене, беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносин, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також враховуючи, що правовідносини, які виникли між ОСОБА_1 та ПАТ «КБ «Хрещатик» є договірними, які регулюються нормами цивільного законодавства, та те, що позивач не надала доказів на підтвердження того, що саме внаслідок діянь Національного банку України вона позбавлена можливості повернути кошти з депозитного вкладу, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позову.

Розподіл судових витрат між сторонами, регулюється ст. 141 ЦПК України. Зокрема: судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. У разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Судовий збір компенсується за рахунок держави.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 19, 56 Конституції України, ст. ст. 15, 16, 22, 1173 ЦК України, ст. ст. 1, 2, 26, 34, 36, 46, 50, 51, 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», ст. ст. 2, 4, 12, 13, 15, 76-82, 89, 95, 141, 174, 258-259, 263-265, 267, 274-279, 352-355, 15.5) Перехідних положень ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

В задоволенні позову ОСОБА_1 до Національного банку України про відшкодування матеріальної шкоди - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Апеляційні скарги подаються учасниками справи до Київського апеляційного суду або через Печерський районний суд м. Києва, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності ЦПК України в редакції від 15 грудня 2017 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи можуть отримати інформацію щодо справи на офіційному вебпорталі судової влади України за вебадресою: http://court.gov.ua/fair/sud2606.

Позивач: ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Відповідач: Національний банк України, адреса: вул. Інститутська, 9, м. Київ, 01601, код ЄДРПОУ 00032106.

Суддя Г. О. Матійчук