Рішення № 113202038, 16.08.2023, Господарський суд Закарпатської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД Закарпатської області

Адреса: вул. Коцюбинського, 2а, м. Ужгород, 88000

e-mail: inbox@zk.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://zk.arbitr.gov.ua

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Рішення

"16" серпня 2023 р. м. Ужгород Справа №907/274/21

За позовом Фізичної особи підприємця Свергун Наталії Іванівни, м. Ужгород Закарпатської області

до відповідача Ужгородської міської ради, м. Ужгород Закарпатської області

про визнання права власності,

Суддя господарського суду Пригара Л.І.

Секретар судового засідання Іваниш Д.П.

представники:

Позивача Свергун Н.І., підприємець

Пересоляк О.С., адвокат, ордер серії АО №1038868 від 12.09.2021

Відповідача Данканич А.Е., представник у порядку самопредставництва

СУТЬ СПОРУ ТА ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ СУДУ В МЕЖАХ СПРАВИ

Фізична особа підприємець Свергун Наталія Іванівна, м. Ужгород Закарпатської області звернулася в суд з позовом до відповідача Ужгородської міської ради, м. Ужгород Закарпатської області про визнання права власності.

Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 04.06.2021 відкрито провадження у справі №907/274/21 в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 18.08.2021. Явку уповноважених представників сторін у підготовче засідання визнано обов`язковою. Встановлено відповідачу строк на подання суду відзиву на позовну заяву в порядку ст. 165 ГПК України з одночасним надісланням копії такого позивачу, а доказів надіслання суду, протягом 15-ти днів із дня одержання даної ухвали. Встановлено позивачу строк для надання суду та відповідачу відповіді на відзив у порядку ст. 166 ГПК України, протягом 5-ти днів із дня одержання копії відзиву.

У підготовчих засіданнях 18.08.2021, 28.09.2021 та 20.10.2021 судом за участю уповноважених представників сторін оголошувались перерви.

Ухвалами суду від 18.11.2021, 26.01.2022, 15.02.2022, 16.03.2022, 25.05.2022 та 22.06.2022 підготовчі засідання у справі відкладалися з підстав, наведених в ухвалах суду.

У підготовчому засіданні 11.08.2022 судом за участю уповноважених учасників процесу оголошено перерву до 04.10.2022.

Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 04.10.2022 закрито підготовче провадження у справі №907/274/21 та призначено справу до судового розгляду по суті, судове засідання призначено на 02.11.2022. Явка уповноважених представників учасників процесу судом визнана на власний розсуд.

В судових засіданнях 02.11.2022, 09.02.2023 та 31.05.2023 судом за участю уповноважених представників сторін оголошувались перерви.

Ухвалою суду від 07.12.2022 судове засідання відкладалось із підстав, наведених в ухвалі суду.

В судових засіданнях 14.03.2023 та 19.04.2023 судом за участю позивача та його уповноваженого представника постановлено ухвали про оголошення перерви в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 233 ГПК України, рішення в даній справі прийнято судом у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих учасниками спору.

В судовому засіданні 16.08.2023 судом у присутності позивача та уповноваженого представника відповідача проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

АРГУМЕНТИ СТОРІН СПОРУ

ПОЗИЦІЯ ПОЗИВАЧА

Позивач просить суд задоволити позов у повному обсязі, покликаючись на фактичне порушення відповідачем її права власності на торгівельний павільйон загальною площею 39,20 кв.м. за адресою: м. Ужгород, вул. Гагаріна (Мехзавод-1), що знайшло свій вияв у невизнанні та безпідставному позбавленні ФОП Свергун Н.І. відповідного права, привласненні вищезазначеного торгівельного павільйону шляхом незаконного внесення такого на баланс Департаменту міського господарства Ужгородської міської ради та оголошення аукціону на право оренди вказаного майна.

Як стверджує позивач, 14.01.2008 між нею та Управлінням майна міста Ужгорода було укладено Договір безкоштовного користування автозупинкою-комплексом №35, за умовами якого ФОП Свергун Н.І. передано в безоплатне користування місце на облаштування автобусної зупинки в комплексі з торгівельним павільйоном; відповідне облаштування зупинки та будівництво торгівельного павільйону було здійснено позивачем за власний рахунок і, таким чином, набуто право власності на таке майно як новостворене.

Позивач звертає увагу, що нею за особистий кошт виготовлено технічні умови на підключення інженерних мереж, проведено будівництво приміщення торгівельного павільйону, отримано всі необхідні дозвільні документи, підключено приміщення до мереж електро- та водопостачання, приймання стічних вод до комунальної каналізації та належним чином введено відповідне приміщення в експлуатацію, свідченням чого позивач вважає акт Державної приймальної комісії №473 від 21.12.2007.

Покликаючись на факт набуття на законних підставах права власності на торгівельний павільйон за адресою: м. Ужгород, вул. Гагаріна (Мехзавод-1), позивач вказує на те, що нею 07.06.2018 було ініційовано звернення до державного реєстратора Ужгородської міської ради на предмет державної реєстрації відповідного права, однак таку проведено не було через відсутність присвоєної приміщенню поштової адреси.

За твердженням позивача, для усунення означеної перешкоди в реєстрації права власності на торгівельний павільйон, вона звернулася до відділу архітектури Ужгородської міської ради із заявою про присвоєння останньому поштової адреси, проте внаслідок карантинних заходів, спричинених пандемією коронавірусу, дане питання розглянуте не було.

На переконання позивача, її право власності на новостворений торгівельний павільйон підтверджується також договорами на постачання електроенергії та води, які укладені відповідними службами із ФОП Свергун Н.І., водночас незважаючи на вказані обставини, відповідач безпідставно позбавив її права власності, присвоїв належне позивачеві майно та облікував таке в себе на балансі без жодного письмового повідомлення, укладення договору про передачу майна на баланс міста й підписання відповідного акта прийому передачі.

Позивач наголошує, що договір, на підставі якого відповідач вважає себе власником спірного майна, не містить жодного положення про те, що умовами будівництва передбачено витрачання інвесторами власних коштів на будівництво автозупинок-комплексів, введення таких в експлуатацію та їх реєстрацію на користь Ужгородської міської ради, натомість, Договором встановлено, що в разі його припинення або розірвання позивач зобов`язується повернути управлінню майном міста місце для розташування автозупинки-комплексу в належному стані, а не торгівельний павільйон.

Як вказує позивач, необґрунтованим є посилання відповідача на те, що її право власності перейшло до Ужгородської міської ради на підставі рішень №894 від 28.02.2006 та №148 від 24.05.2017, оскільки ні вищезазначеними рішеннями, ні Договором безкоштовного користування автозупинкою-комплексом №35 від 14.01.2008, ні законом такого переходу права власності не передбачено.

На переконання позивача, непродовження дії вищевказаного Договору жодним чином не перешкоджає набуттю нею права власності на збудований за власний кошт павільйон, а навпаки забороняє відповідачу як власнику земельної ділянки передавати це місце в оренду третім особам.

ПОЗИЦІЯ ВІДПОВІДАЧА

Представник відповідача на адресу суду надіслав відзив на позовну заяву б/н від 02.07.2021 (вх. №02.3.1-02/4911/21 від 05.07.2021), в якому, на противагу доводів позивача, зазначає про те, що зупинка міського пасажирського транспорту, згідно з нормами чинного законодавства, не є об`єктом нерухомості та не може перебувати у власності інших осіб, оскільки є складовою вулиці міста Ужгорода. На думку представника відповідача, позивачем неправомірно вказується на те, що в неї наявне право власності на спірне майно, набуте раніше на законних підставах, оскільки згідно з умовами укладеного між сторонами Договору, ФОП Свергун Н.І. надавались дозволи на встановлення павільйону для здійснення підприємницької діяльності на зупинках громадського транспорту та укладався Договір про тимчасове використання зазначених павільйонів.

Представник відповідача вказує, що рішенням Ужгородської міської ради №894 від 28.02.2006 було затверджено положення Про порядок будівництва та використання міських автозупинок-комплексів, відповідно до якого користувачем автозупинки-комплексу є фізична або юридична особа, яка фінансує будівництво автозупинки-комплексу та використовує його для здійснення підприємницької діяльності. Також, як стверджує представник відповідача, вищенаведеним порядком визначено, що в якості компенсації затрачених на будівництво коштів суб`єктам господарювання надавалось право безкоштовного користування автозупинками-комплексами на 10-річний строк.

Представник відповідача наголошує, що на підставі зазначеного порядку та укладеного Договору ФОП Свергун Н.І. набула тільки право користування автозупинкою-комплексом за адресою: м. Ужгород, вул. Гагаріна (Мехзавод-1); жодного переходу права власності на вказане майно нe передбачено ані укладеним між сторонами Договором, ані будь-якими іншими нормативно-правовими актами.

Натомість, за твердженням представника відповідача, вищевказаним порядком чітко визначені умови будівництва автозупинок-комплексів, де, серед іншого, передбачено, що будівництво даних об`єктів здійснюється за рахунок інвестора та підлягає реєстрації за міською радою після прийняття об`єкта в експлуатацію.

Представник відповідача також покликається на безпідставність доводів позивача про те, що акт державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта підтверджує право її власності на спірний об`єкт, оскільки відповідно до чинного той час Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2004 №1243, передбачалась обов`язковість прийняття в експлуатацію будь-яких закінчених будівництвом об`єктів, в тому числі й інженерних мереж та споруд, транспортних магістралей тощо.

Вказує на те, що комісійний прийом об`єктів транспортної інфраструктури в експлуатацію є обов`язковим та жодним чином не свідчить про те, що зазначена споруда є об`єктом нерухомого майна. Крім того, представник відповідача зауважує, що за приписами вищезгаданого Порядку будівництва та використання міських автозупинок-комплексів, автозупинка-комплекс це мала архітектурна форма, під дахом якої розміщено торгово-побутовий павільйон (кіоск), площею до 30 кв.м. та майданчик для очікування пасажирського транспорту. На думку представника відповідача, наведені обставини підтверджуються також і технічним паспортом, в якому зазначено, що спірний об`єкт побудовано з металопрофілю, дерева та пластику.

Із приводу листування ФОП Свергун Н.І. з посадовими особами виконавчого комітету Ужгородської міської ради щодо державної реєстрації спірних торгових приміщень представник відповідача зазначає про те, що позивач дійсно зверталась до міського голови із заявою від 07.06.2018, в котрій просила зареєструвати за нею право власності на спірний об`єкт, однак до вказаної заяви ФОП Свергун Н.І. не долучила жодного з документів, передбачених п. 41 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 №1127 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 23.08.2016 №553). Аналогічна ситуація, за твердженням представника відповідача, склалась зі зверненням позивача до міського голови від 25.03.2021 із проханням присвоїти поштову адресу об`єкту автозупинки-комплексу, в котрому не зазначено жодного додатку.

З огляду на вказане, представник відповідача вважає, що заяви, подані на ім`я міського голови, є формальними та такими, що не можуть вважатись належним зверненням відповідно до Закону, а тому, позивачем не доведено жодних порушень його прав із боку Ужгородської міської ради.

Покликаючись на судову практику в подібних правовідносинах, представник відповідача наголошує, що вирішуючи даний спір, необхідно з`ясувати обставини існування в позивача права власності на спірне майно, встановити підставу, на якій особа набула таке право, та констатувати відсутність іншого шляху відновлення такого права.

Представник відповідача також зазначає про те, що позивачем у позовній заяві замовчується той факт, що згідно з Договором та технічним паспортом, користувачами та забудовниками автозупинки-комплексу за адресою: м. Ужгород, вул. Гагаріна (Мехзавод-1) були ФОП Свергун Н.І. та фізична особа Свергун О.М., котрий не є учасником даної справи.

ДОВОДИ, ВИКЛАДЕНІ СТОРОНАМИ В ІНШИХ ЗАЯВАХ ПО СУТІ СПРАВИ

Позивач через канцелярію суду подала відповідь на відзив б/н від 14.07.2021 (вх. №02.3.1-02/5190/21 від 15.07.2021), в якій, зокрема, зазначає про те, що предметом спору в даній справі є визнання набутого нею на законних підставах права власності на торгівельний павільйон, а не на автобусну зупинку, як про це стверджує відповідач.

Позивач наголошує, що на умовах п. 1.1. укладеного між сторонами Договору ФОП Свергун Н.І. було передано в користування місце для облаштування автобусної зупинки та торгівельних павільйонів, а не безпосередньо павільйони, що нібито належать на правах власності місту і передані останній для здійснення підприємницької діяльності.

Покликаючись п. 2.2. Договору, позивач зазначає про те, що нею не підписувалось та не укладалось жодного договору або акту прийому-передачі місця для розміщення автозупинки-комплексу чи права власності на належні ФОП Свергун Н.І. споруди, тобто Договір, на підставі якого Ужгородська міська рада привласнила належний позивачу об`єкт навпаки підтверджує її право власності на останній.

На переконання позивача, рішення міської ради, порядок користування місцем автозупинки, жодні положення та порядок проведення будівництва не можуть слугувати підставами набуття права власності та реєстрації спірного об`єкта за відповідачем після прийняття такого в експлуатацію; жодного документа про набуття права власності на законних підставах на побудований позивачем торгівельний павільйон відповідач суду не надав та надати не може, тоді як у ФОП Свергун Н.І., за її твердженням, наявний повний пакет необхідних документів щодо новоствореного за власні кошти майна на підтвердження існуючого права власності на нього.

Позивач звертає увагу суду і на те, що з акту Державної комісії та технічного паспорту вбачається, що спірне майно це новостворений об`єкт будівництва, зведений за власні кошти ФОП Свергун Н.І., і жодного визначення, що такий є малою архітектурною формою, означені документи не містять.

Як стверджує позивач, викладаючи в позові обставини щодо державної реєстрації майна та спроб отримати поштову адресу, присвоєну такому майну, вона не мала наміру доводити наявність порушень її прав з боку відповідача при вирішенні питання реєстрації спірного майна.

В частині доводів відповідача про замовчування того факту, що користувачем і забудовником автозупинки-комплексу, окрім ФОП Свергун Н.І., був її чоловік Свергун О.М., позивач зазначає, що останній помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , і вона є його єдиним спадкоємцем. Крім ого, позивач звертає увагу на те, що процес реєстрації спірного майна нею розпочато вже після смерті чоловіка, і всі документи на спірний об`єкт оформлено саме на ФОП Свергун Н.І.

ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ. ПРАВОВА ОЦІНКА ТА ВИСНОВКИ СУДУ. ЗАКОНОДАВСТВО, ЩО ПІДЛЯГАЄ ЗАСТОСУВАННЮ ДО СПІРНИХ ПРАВОВІДНОСИН

За матеріалами справи судом встановлено, що відповідно до підп. І.4. пункту І рішення виконавчого комітету Ужгородської міської ради №226 від 23.08.2006 Про надання дозволів на будівництво автобусних зупинок приватному підприємцю Свергун Наталії Іванівні було надано дозвіл на облаштування автобусної зупинки в комплексі з торговим павільйоном по вул. Гагаріна (Мехзавод 1) та зобов`язано останню протягом 1-го місяця виготовити архітектурно-планувальне завдання (АПЗ) та погодити проєктну документацію у головного архітектора міста, протягом 1-го місяця отримати дозвіл на проведення будівельних робіт в міській інспекції ДАБК та протягом 2-х місяців з моменту отримання дозволу ДАБК завершити роботи по спорудженню зупинки.

На підставі підп. ІІ.1. пункту ІІ рішення виконавчого комітету Ужгородської міської ради №150 від 25.04.2007 Про продовження терміну дії дозволів на будівництво, реконструкцію автобусних зупинок термін дії вищевказаного дозволу продовжено до 25.08.2007.

Згідно із підп. І.26. пункту І рішення виконавчого комітету Ужгородської міської ради №473 від 21.12.2007 Про затвердження актів державної приймальної комісії, реєстрацію права власності вирішено затвердити акт державної приймальної комісії про введення в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта, а саме, автобусної зупинки в комплексі з двома торговими павільйонами по вул. Гагаріна (Мехзавод 1), приватних підприємців Свергун Наталії Іванівни (павільйон №1) та Свергуна Олександра Михайловича (павільйон №2), загальною площею: торгового павільйону №1 20,5 м2; торгового павільйону №2 18,7 м2.

В подальшому, між Управлінням майном міста (стороною 1), приватним підприємцем Свергун Наталією Іванівною (стороною 2, позивачем у справі) та Свергуном Олександром Михайловичем (стороною 2) було укладено Договір безкоштовного користування автозупинкою-комплексом №35 від 14.01.2008 (далі Договір), пунктом 1.1. якого встановлено, що сторона 1 на підставі рішень виконкому від 23.08.06 №226, від 25.04.07 №150 та від 21.12.07 №473 передає, а сторона 2 приймає в безоплатне користування місце на облаштування автобусної зупинки в комплексі з двома торговими павільйонами по вул. Гагаріна (Мехзавод-1) загальною площею: торгового павільйону №1 20,5 м2; торгового павільйону №2 18,7 м2.

Договір укладається на термін 10 (десять) років. Після закінчення терміну дії Договору сторона 2 має переважне право на укладення договору оренди. У цьому разі сторона 2 повинна повідомити письмово другу сторону про бажання щодо укладення договору оренди, не пізніше ніж за два місяці до закінчення договору безоплатного користування. У разі припинення або розірвання Договору сторона 2 зобов`язана повернути стороні 1 місце для розміщення автостоянки-комплексу у належному стані (п. 2.1., 2.2. Договору).

На підставі п. 2.3. Договору, Договір є безоплатним.

Згідно із п. 2.4. Договору, при необхідності демонтажу або переміщення автозупинки-комплексу міська рада компенсує стороні 2 витрати на спорудження або надає у користування рівноцінний об`єкт.

Всі затрати по утриманню автозупинки-комплексу та догляду за нею покладаються на сторону 2 (п. 2.5. Договору).

За умовами п. 4.2. Договору, даний Договір припиняється в разі: - закінчення строку, на який його було укладено; - смерті фізичної особи користувача, засудження його до позбавлення волі та відмови осіб, які є родичами цієї особи від виконання укладеного Договору; - ліквідації юридичної особи користувача. Договір може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін Договір може бути достроково розірваний за рішенням суду в порядку, встановленому законом. Дострокове розірвання Договору може бути також у разі невиконання стороною 2 покладених на неї обов`язків. В такому випадку сторона 1 письмово повідомляє про дострокове розірвання договору за два місяці.

Відповідно до п. 4.3. Договору, у разі припинення або розірвання Договору сторона 2 зобов`язана повернути стороні 1 об`єкт користування на умовах, визначених Договором.

Цей Договір набуває чинності після його підписання сторонами. Цей Договір укладений у двох примірниках, які мають однакову юридичну силу, один з яких знаходиться у сторони 1, другий у сторони 2 (розділ V Договору).

Як вбачається із матеріалів справи, на замовлення позивача архітектурно-планувальним бюро управління архітектури та містобудування м. Ужгород було виготовлено архітектурно-планувальне завдання №286, затверджене 02.10.2006 головним архітектором м. Ужгорода Стричик О.Г., щодо облаштування автобусної зупинки в комплексі з торговим павільйоном по вул. Гагаріна (зупинка Мехзавод 1).

07.05.2007 Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю м. Ужгорода було видано приватному підприємцю Свергун Н.І. дозвіл на виконання будівельних робіт із облаштування автобусної зупинки в комплексі з торговим павільйоном по вул. Гагаріна (Мехзавод 1).

19.09.2007 Управлінням міського господарства виконавчого комітету Ужгородської міської ради були затверджені технічні умови на благоустрій території вул. Гагаріна біля облаштованої автобусної зупинки Мехзавод 1 ПП Свергун Н.І.

10.12.2007 Комунальним підприємством Бюро технічної інвентаризації м. Ужгорода Ужгородської міської ради Закарпатської області було виготовлено технічний паспорт на об`єкт під назвою автобусна зупинка в комплексі з торговим павільйоном площею 18,7 м2 та кафе площею 20,5 м2, розташований по вул. Гагаріна, б/н в м. Ужгород.

Актом Державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта, затвердженим рішенням виконавчого комітету Ужгородської міської ради №473 від 21.12.2007, підтверджено готовність до експлуатації об`єкта автобусна зупинка з торговим павільйоном по вул. Гагаріна (Мехзавод 1).

В подальшому, в січні 2007 року архітектурно-планувальним бюро Управління архітектури та містобудування м. Ужгород на замовлення позивача виготовлено технічну документацію на об`єкт під назвою проєкт автобусної зупинки в комплексі з торговим павільйоном, розташований по вул. Гагаріна (Мехзавод 1).

Судом встановлено, що 07.06.2018 позивач звернулася до відповідача із заявою на ім`я міського голови м. Ужгорода Андріїва Б.Є., якою просила в порядку, передбаченому ст. 27 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, зареєструвати її право власності на новозбудований об`єкт нерухомого майна торгівельний павільйон за адресою: м. Ужгород, вул. Гагаріна (Мехзавод 1).

У відповідь на вищевказану заяву виконавчий комітет Ужгородської міської ради листом №С-1318/04-06 від 22.06.2018 повідомив позивача про те, що для державної реєстрації права власності на означене майно необхідним є звернення до суб`єкта державної реєстрації прав або нотаріуса з одночасним наданням документа, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта, технічного паспорту на об`єкт нерухомого майна, а також документа, що підтверджує присвоєння об`єкту нерухомого майна адреси.

Як стверджує позивач, для усунення перешкод у реєстрації права власності на приміщення торгівельного павільйону по вул. Гагаріна (Мехзавод 1) нею було ініційовано звернення до відділу архітектури Ужгородської міської ради щодо присвоєння вищевказаному об`єкту поштової адреси, однак таке з невідомих причин було залишене без відповіді й реагування.

Відповідно до заяв від 31.08.2021 та 13.01.2023, поданих на ім`я міського голови м. Ужгорода Андріїва Б.Є., ФОП Свергун Н.І. просила надати їй в оренду земельну ділянку площею 37,4 кв.м. під торгівельними павільйонами, які розміщені під дахом автозупинки-комплексу за адресою: м. Ужгород, вул. Гагаріна (Мехзавод 1).

У відповідь на означені заяви виконавчим комітетом Ужгородської міської ради повідомлено позивача про необхідність звернення до Центру надання адміністративних послуг для отримання адміністративної послуги щодо оформлення речових прав на земельну ділянку та наголошено на обов`язковості дотримання процедури відкритих земельних торгів.

За матеріалами справи судом встановлено, що Департаментом міського господарства Ужгородської міської ради було надіслано на адресу позивача повідомлення про повернення майна №32.01-12/313 від 30.03.2021, в якому, зокрема, зазначено про те, що автозупинка-комплекс по вул. Гагаріна (Мехзавод 1) на підставі рішення виконавчого комітету Ужгородської міської ради №148 від 24.05.2017 обліковується на балансі Департаменту міського господарства, повідомлено позивача про те, що з 01.02.2020 діють нові правила оренди державного та комунального майна, за якими забороняється передача в безоплатне користування відповідного майна та, натомість, передбачено процедуру передачі такого в оренду за результатами проведення електронного аукціону. У зв`язку з наведеним, а також із огляду на припинення строку дії Договору №35 від 14.01.2008, Департаментом міського господарства Ужгородської міської ради висловлено позивачу вимогу про повернення майна територіальної громади м. Ужгорода автобусної зупинки в комплексі з двома торгівельними павільйонами по вул. Гагаріна (Мехзавод 1) шляхом особистої явки ФОП Свергун Н.І. для підписання відповідних актів приймання-передачі.

Вважаючи означені дії відповідача незаконними і такими, що порушують право власності ФОП Свергун Н.І. на новостворене майно торгівельний павільйон загальною площею 39,20 кв.м. за адресою: м. Ужгород, вул. Гагаріна (Мехзавод 1), позивач звернулася до суду з даним позовом, яким просить визнати за нею право власності на спірний об`єкт у примусовому порядку.

Частиною 1 статті 15 Цивільного кодексу України передбачено право особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно із ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Частиною 2 ст. 16 Цивільного кодексу України, у свою чергу, встановлені способи захисту цивільних прав та інтересів, серед яких, зокрема, визнання права (п. 1 ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 317 Цивільного кодексу України, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

За приписами ч. 1 ст. 319 Цивільного кодексу України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

За змістом ст. 190 Цивільного кодексу України, майном як особливим об`єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки. Майнові права є неспоживною річчю. Майнові права визнаються речовими правами.

Майнове право, яке можна визначити як право очікування, є складовою частиною майна як об`єкта цивільних прав. Майнове право це обмежене речове право, за яким власник цього права наділений певними, але не всіма правами власника майна, та яке засвідчує правомочність його власника отримати право власності на нерухоме майно чи інше речове право на відповідне майно в майбутньому.

Захист майнових прав здійснюється в порядку, визначеному законодавством, а якщо такий спеціальний порядок не визначений, захист майнового права здійснюється на загальних підставах, визначених цивільним законодавством.

Згідно з нормами Цивільного кодексу України, до первинного способу набуття права власності, зокрема, належить набуття права власності на новостворену річ (в тому числі, на об`єкт незавершеного будівництва), на яку раніше не було і не могло бути встановлене нічиє право власності (ст. 331 Цивільного кодексу України).

Таким чином, підставою первинного способу набуття права власності є правопороджуючі юридичні факти, а для похідного правовідносини, які виникли на підставі відповідних юридичних фактів.

Положеннями ч. 2 ст. 328 Цивільного кодексу України встановлено презумпцію правомірності набуття права власності, котра означає, що право власності на майно вважається набутим правомірно, якщо інше не встановлено в судовому порядку або незаконність набуття права власності прямо не випливає із закону. Таким чином, факт неправомірності набуття права власності, якщо це не випливає із закону, підлягає доказуванню, а правомірність набуття права власності включає в себе законність і добросовісність такого набуття.

Відповідно до ст. 392 Цивільного кодексу України, власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Звертаючись до суду з даним позовом, ФОП Свергун Н.І. просить визнати за нею право власності на новостворене нерухоме майно торгівельний павільйон загальною площею 39,20 кв.м. за адресою: м. Ужгород, вул. Гагаріна (Мехзавод 1), посилаючись, серед іншого, на приписи ч. 2 ст. 331 Цивільного кодексу України.

Так, ч. 2 ст. 331 Цивільного кодексу України передбачено, що право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Згідно із ч. 1 ст. 181 Цивільного кодексу України, до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.

Суд зауважує, що положення частини 2 статті 331 Цивільного кодексу України слід розуміти у системному зв`язку із положенням статті 182 Цивільного кодексу України щодо державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухомі речі, яка не передбачає винятків. Як правило, всі об`єкти нерухомого майна, зважаючи на свою специфіку, після завершення будівництва підлягають прийняттю до експлуатації та державній реєстрації.

Відповідно до ч. 2, 4 статті 28 Закону України від 17.02.2011 №3038-VI Про регулювання містобудівної діяльності, тимчасова споруда торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності одноповерхова споруда, що виготовляється з полегшених конструкцій з урахуванням основних вимог до споруд, визначених технічним регламентом будівельних виробів, будівель і споруд, і встановлюється тимчасово, без улаштування фундаменту. Тимчасова споруда для здійснення підприємницької діяльності може мати закрите приміщення для тимчасового перебування людей (павільйон площею не більше 30 квадратних метрів по зовнішньому контуру) або не мати такого приміщення.

Розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності здійснюється в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері містобудування.

На виконання ч. 4 ст. 28 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 21.10.2011 №244, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 22.11.2011 за №1330/20068, затверджено Порядок розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності.

В пункті 1.3. розділу І цього Порядку наведено визначення тимчасової споруди торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності, а саме, одноповерхова споруда, що виготовляється з полегшених конструкцій з урахуванням основних вимог до споруд, визначених технічним регламентом будівельних виробів, будівель і споруд, і встановлюється тимчасово, без улаштування фундаменту.

Водночас спірні правовідносини в даній справі мають свої особливості, оскільки, окрім вищезгаданих актів законодавства, врегульовані нормами Положення про порядок будівництва та використання міських автозупинок-комплексів, затвердженого рішенням L сесії IV скликання Ужгородської міської ради №894 від 28.02.2006, що за своїм змістом та юридичною природою належить до актів органів місцевого самоврядування нормативно-правового характеру, прийняття яких передбачено статтею 59 Закону України від 21.05.1997 №280/97-ВР Про місцеве самоврядування в Україні, і яке, в силу приписів частини 1 статті 73 цього ж Закону, частини 1 статті 144 Конституції України, є обов`язковим для виконання всіма розташованими на відповідній території органами виконавчої влади, об`єднаннями громадян, підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами, а також громадянами, які постійно або тимчасово проживають на відповідній території.

Аналогічної позиції притримується і Верховний Суд у постанові від 07.08.2023 у справі №440/7204/21 (п. 77, 78 постанови).

Так, відповідно до вищевказаного Положення, під терміном автозупинка-комплекс слід розуміти малу архітектурну форму, під дахом якої розміщений торгово-побутовий павільйон (кіоск), площею до 30 кв.м., та майданчик для очікування пасажирського транспорту.

Умовами будівництва та правової реєстрації автозупинки-комплексу, за змістом Положення про порядок будівництва та використання міських автозупинок-комплексів, затвердженого рішенням L сесії IV скликання Ужгородської міської ради №894 від 28.02.2006, є: 1) термін будівництва 2 місяці з дня надання дозволу на виконання будівельних робіт інспекцією ДАБК; 2) термін будівництва, який не витриманий з поважних причин, продовжується рішенням виконкому на підставі поданої забудовником заяви; 3) здійснення будівництва за рахунок коштів інвестора; 4) прийняття в експлуатацію державною приймальною комісією; 5) реєстрація за міською радою відповідно до рішення виконкому про прийняття автозупинки-комплексу в експлуатацію.

Серед прав користувача автозупинки-комплексу приписи означеного Положення визначають, зокрема, компенсацію витрат на будівництво безкоштовне користування автозупинкою-комплексом терміном на 10 років, про що укладається відповідна угода з управлінням майнової політики міста після здачі автозупинки-комплексу в експлуатацію; пріоритетне право на укладення договору оренди після закінчення безкоштовного терміну користування.

Статтею 2 Закону України від 01.07.2004 №1952-IV Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень встановлено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Згідно із ч. 2 ст. 3 вказаного Закону, речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.

За приписами п. 1 ч. 1. ст. 4 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, державній реєстрації підлягає, зокрема, право власності.

Частиною 1 статті 5 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень передбачено, що у Державному реєстрі прав реєструються речові права та їх обтяження на земельні ділянки, а також на об`єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення, а саме: підприємства як єдині майнові комплекси, житлові будинки, будівлі, споруди, а також їх окремі частини, квартири, житлові та нежитлові приміщення.

Водночас ч. 4 ст. 5 вищевказаного Закону містить застереження про те, що не підлягають державній реєстрації речові права та їх обтяження, зокрема, на малі архітектурні форми, тимчасові, некапітальні споруди, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких можливе без їх знецінення та зміни призначення.

Аналогічні за змістом приписи містяться і в п. 1.6. Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 07.02.2002 №7/5 (що було чинним на момент введення в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта), де, зокрема, зазначено, що не підлягають державній реєстрації право власності та інші речові права на тимчасові споруди.

Як вбачається із матеріалів справи, позивачу надавався дозвіл на облаштування автобусної зупинки в комплексі з торгівельним павільйоном по вул. Гагаріна (Мехзавод 1) з наданням у безоплатне користування місця для такого облаштування терміном на 10 років.

У даному контексті слід зазначити, що акт Державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта, технічний паспорт та технічна документація, виготовлені на замовлення позивача, та на які остання посилається в позовній заяві в якості підтвердження існуючого права власності на спірне майно, свідчать про закінчення будівництвом та можливість експлуатації зведеного ФОП Свергун Н.І. об`єкта в цілому, а саме, як автобусної зупинки в комплексі з торгівельним павільйоном.

Водночас суд звертає увагу на те, що відповідно до даних технічного паспорту, виготовленого 10.12.2007 Комунальним підприємством Бюро технічної інвентаризації м. Ужгорода Ужгородської міської ради Закарпатської області на об`єкт під назвою автобусна зупинка в комплексі з торговим павільйоном площею 18,7 м2 та кафе площею 20,5 м2, такий об`єкт складається із автобусної зупинки площею 13,2 кв.м., двох торгових приміщень площею 18,7 кв.м. кожне та вбиральні площею 1,8 кв.м., стіни, перекриття та покрівля яких виготовлені із металопрофілю, пластику, дерева та металу.

Питання ознак тимчасовості споруд досліджувалось у постановах Верховного Суду від 17.10.2018 у справі №806/22/18, від 10.08.2022 у справі №260/259/20 та від 07.08.2023 у справі №440/7204/21.

У цих постановах Верховний Суд відзначав, що капітальна будівля завжди тісно пов`язана із земельною ділянкою, на якій вона розташована, оскільки вона має фундаментну основу. Це означає, що капітальну будівлю не може бути без негативних наслідків для конструкції розібрано і переміщено, адже в даному випадку всій споруді буде завдано непоправної шкоди.

Про тимчасовий характер будівлі (споруди) може свідчити те, що така є тимчасовою збірно-розбірною будівлею, зведена (влаштована) без фундаменту, з недовговічного матеріалу, сезонного використання без утеплення основних огороджувальних конструкцій (навіси, палатки, кіоски, накриття, літні душі, вбиральні, теплиці, покриті поліетиленовою плівкою, тощо).

Аналіз вищевикладених положень законодавства дає підстави для висновку щодо основних критеріїв, за якими здійснюється віднесення споруди до тимчасової споруди торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності, а саме: - це невелика (площею до 30 кв.м.) одноповерхова споруда; - може мати невелике (площею до 30 кв.м.) приміщення для тимчасового перебування людей (павільйон) або не мати такого приміщення; - виготовляється з полегшених збірно-розбірних конструкцій; - встановлюється тимчасово без улаштування фундаменту.

З вищенаведеного вбачається, що ФОП Свергун Н.І. було здійснено будівництво тимчасової споруди автобусної зупинки в комплексі з двома торгівельними павільйонами в м. Ужгород по вул. Гагаріна (Мехзавод 1).

Водночас відповідно до норм чинного законодавства, зокрема, положень ст. 182, 331, 334 Цивільного кодексу України, основною умовою для визначення статусу нерухомого майна будь-якого об`єкта нерухомості (у тому числі й тих об`єктів, правовий статус яких законодавчими актами не визначений) є державна реєстрація прав на нього.

Об`єкти нерухомого майна мають бути капітального типу (ст. 4, 5 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень), а не тимчасовими, що є характерним для малих архітектурних форм і тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності, речові права на які, в силу ч. 4 ст. 5 вищевказаного Закону, не підлягають державній реєстрації.

Згідно з актом Державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта, затвердженим рішенням виконавчого комітету Ужгородської міської ради №473 від 21.12.2007, облаштування автобусної зупинки в комплексі з торгівельними павільйонами здійснювалося за розробленою архітектурно-планувальним бюро управління архітектури та містобудування м. Ужгород проєктною документацією та погоджувалося відповідними державними органами і, зокрема, Ужгородською міською радою саме як автобусна зупинка в комплексі з двома торгівельними павільйонами, тобто в цілому.

З матеріалів справи не вбачається, що позивачу у встановленому законом порядку надавалася земельна ділянка саме для будівництва капітальної (не тимчасової) споруди та видавався дозвіл на таке будівництво. На зазначені обставини посилається і Комунальне підприємство Архітектурно-планувальне бюро Ужгородської міської ради у листі відповіді №81 від 19.02.2018 на звернення ФОП Свергун Н.І. щодо надання довідки про можливість присвоєння поштової адреси на автобусну зупинку в комплексі з торговими павільйонами по вул. Гагаріна (Мехзавод 1), де, зокрема, зазначено про те, що даний об`єкт є тимчасовою спорудою, якій, за правилами, встановленими Порядком присвоєння, зміни та підтвердження поштових адрес об`єктам нерухомого майна в місті Ужгороді, затвердженим рішенням виконавчого комітету Ужгородської міської ради №284 від 21.08.2013, самостійні адреси не надаються.

За наведених обставин, суд вважає, що позивачем належними та допустимими доказами не доведено того факту, що торгівельний павільйон загальною площею 39,20 кв.м., розміщений на зупинці громадського транспорту за адресою: м. Ужгород, вул. Гагаріна (Мехзавод-1), є нерухомістю.

Водночас заслуговує на увагу і той факт, що позивач, вважаючи збудований нею об`єкт нерухомим майном, звернулась до суду з позовом фактично про набуття права власності на такий об`єкт, як новостворене майно, з посиланням на положення статті 331 Цивільного кодексу України, а не про визнання такого права. Визнання права в судовому порядку можливе у випадку, коли позивач вже є власником спірного майна, а не бажає набути таке право, зокрема, шляхом прийняття судом позитивного для нього рішення.

Крім того, слід зазначити, що як на момент звернення до суду з даним позовом, так і станом на сьогодні позивач не має зареєстрованого (належним чином оформленого) права користування земельною ділянкою, на якій розміщене спірне майно, оскільки термін дії Договору безкоштовного користування автозупинкою-комплексом №35 від 14.01.2008 було вичерпано ще в 2018 році, і позивач, маючи пріоритетне право на укладення договору оренди земельної ділянки, не реалізувала таке шляхом звернення до Центру надання адміністративних послуг Ужгородської міської ради для отримання адміністративної послуги щодо оформлення речових прав на земельну ділянку з дотриманням процедури участі у відкритих земельних торгах.

Беручи до уваги встановлені судом обставини, наявні в матеріалах справи документальні докази та аргументи, озвучені сторонами в ході судового розгляду справи, суд дійшов висновку про те, що заявлені позивачем вимоги є необґрунтованими та безпідставними, а відтак, у задоволенні таких слід відмовити.

Згідно зі ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Положеннями ст. 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

В силу ст. 79 ГПК України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ст. 86 Господарського процесуального кодексу України).

Позивач доказів на підтвердження наведених ним обставин та обґрунтувань суду не надав. Аргументи позивача не знайшли свого підтвердження у матеріалах справи та положеннях законодавства.

З урахуванням вищевикладеного в сукупності, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позову повністю.

РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ У СПРАВІ

Судові витрати підлягають віднесенню на позивача у відповідності до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст. 11, 13, 14, 73 79, 86, 129, 130, 210, 220, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України

СУД УХВАЛИВ:

1. У задоволенні позову відмовити повністю.

2. Судові витрати покласти на позивача.

3. На підставі ст. 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду згідно ст. 256 Господарського процесуального кодексу України подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Рішення може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду.

4. Вебадреса сторінки на офіційному вебпорталі судової влади України в Інтернет, за якою учасники справи можуть отримати інформацію по даній справі, http://court.gov.ua/fair/sud5008/ або http://www.reyestr.court.gov.ua.

Повне судове рішення складено та підписано 04.09.2023.

Суддя Пригара Л.І.