Рішення № 113201154, 24.08.2023, Господарський суд Вінницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Пирогова, 29, м. Вінниця, 21018, тел./факс (0432)55-80-00, (0432)55-80-06 E-mail: inbox@vn.arbitr.gov.ua

_______________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"24" серпня 2023 р. Cправа № 902/1298/22

Господарський суд Вінницької області у складі головуючого судді Тварковського А.А.,

за участю секретаря судового засідання Зеленюк О.В.,

представниці позивача - Яблокової Л.О.,

у відсутності представників відповідачів,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження матеріали господарської справи

за позовом: Селянського (фермерського) господарства "СОБ" (вул. Шевченка, буд. 35, село Зозів, Вінницький район, Вінницька область, 22525)

до: Липовецької міської ради Вінницького району Вінницької області (вул. Героїв Майдану, буд. 4, м. Липовець, Вінницький район, Вінницька область, 22500)

до: Липовецької районної державної адміністрації Вінницької області (вул. Героїв Майдану, буд. 4, м. Липовець, Вінницький район, Вінницька область, 22500)

до: Вінницької районної державної адміністрації (вул. Хмельницьке шосе, буд. 17, м. Вінниця, 21016)

до: Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрземрессурс" (вул. Героїв Майдану, буд. 69, м. Липовець, Вінницький район, Вінницька область, 22500)

про визнання права постійного користування та усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою, витребування земельних ділянок,

В С Т А Н О В И В :

Селянським (фермерським) господарством "СОБ" подано позов до Липовецької міської ради Вінницького району Вінницької області, Липовецької районної державної адміністрації Вінницької області та Вінницької районної державної адміністрації про визнання права постійного користування та усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначає, що 19.04.1994 ОСОБА_1 отримав у постійне користування для ведення селянського (фермерського) господарства земельну ділянку площею 22,88 га, що розташована на території Нападівської сільської ради, підтвердженням чого є Державний акт серії ВН №0244 на право постійного користування землею, виданий на підставі рішення Липовецького районного суду Липовецького району Вінницької області від 29.03.1994 року.

Після чого 08.06.1994 ОСОБА_1 створив Фермерське господарство "СОБ" (код ЄДРПОУ 20114289), що підтверджується випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. Тобто, у правовідносинах користування спірними земельними ділянками з дня державної реєстрації СФГ воно набуло права та обов`язки землекористувача.

Після набуття засновником СФГ "СОБ" ОСОБА_1 права постійного користування земельною ділянкою для ведення такого господарства та проведення державної реєстрації останнього постійним користувачем зазначеної земельної ділянки згідно Державного акту на право постійного користування землею від 19.04.1994 року ВН №0244 стало Селянське (фермерське) господарство "СОБ".

Отже, з моменту створення СФГ "СОБ" відбулася фактична заміна постійного землекористувача і відповідні права та обов`язки перейшли до селянського (фермерського) господарства з дня його державної реєстрації.

Відповідно з часу державної реєстрації СФГ "СОБ" повноважне зареєструвати за собою право постійного користування земельною ділянкою, яку раніше для ведення селянського (фермерського) господарства отримав його засновник - ОСОБА_1 .

За таких обставин, позивач вважає, що розпорядження Липовецької РДА від 06.12.2004 за №288 про припинення права користування вказаної земельної ділянки, яка була надана в постійне користування ФГ "СОБ" підлягає визнанню незаконним та скасуванню, оскільки суперечить актам законодавства і порушує права та інтереси позивача, оскільки фактично відповідач-2 позбавив позивача СФГ "СОБ" (юридичну особу) права користування земельними ділянками, яке підлягає захисту в судовому порядку.

Враховуючи викладене, Селянським (фермерським) господарством "СОБ" заявлено позовні вимоги про:

- визнання права постійного користування земельною ділянкою площею - 22,88 га призначеною для ведення селянського (фермерського) господарства та розташованою на території Нападівської сільської ради відповідно до Державного акту серії ВН №0244 на право постійного користування землею, виданого 19.04.1994 на підставі рішення Липовецького районного суду Липовецького району Вінницької області від 29.03.1994;

- усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою шляхом визнання незаконним та скасування розпорядження Липовецької районної державної адміністрації від 06.12.2004 № 228.

Ухвалою суду від 19.12.2022 за вказаним позовом відкрито провадження у справі №902/1298/22 в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 17.01.2023.

Ухвалою від 09.01.2023 представниці позивача за її клопотанням забезпечено участь у судових засіданнях у справі № 902/1298/22 в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

Під час підготовчого провадження, строк якого ухвалою від 21.03.2023 продовжено на 30 днів на підставі ч. 3 ст. 177 ГПК України, вчинено ряд процесуальних дій:

- учасники справи скористалися правом на подання заяв по суті спору: відповідачем 2 (Липовецькою міською радою) подано заяву про застосування строків позовної давності (а.с. 111, т. 1); позивачем - заперечення щодо вказаної заяви про застосування строків позовної давності (а.с. 136-144, т. 1);

- з урахуванням пояснення Липовецької міської ради (а.с. 122, т. 1), ухвалою від 21.03.2023 витребувано у Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області актуальну інформацію щодо спірної земельної ділянки (а.с. 156, т. 1);

- судом отримано витяги з ЄДРЮОФОПГФ, Єдиного демографічного реєстру та Державного реєстру речових прав щодо власників земельних ділянок, які сформовано в межах спірної земельної ділянки (а.с. 159-185, т. 1);

- враховуючи поділ спірної земельної ділянки, судом прийнято заяву позивача про зміну позовних вимог (а.с. 25-70, т. 2), яку розцінено як заяву про зміну предмета позову, та залучено до участі у справі Товариство з обмеженою відповідальністю "Укрземрессурс" як співвідповідача, про що постановлено відповідні ухвали від 09.05.2023 у протокольній формі.

Виконавши завдання підготовчого провадження та вчинивши необхідні дії на цій стадії судового провадження, судом закрито таку стадію господарського процесу та призначено справу до розгляду по суті на 24.08.2023, про що постановлено відповідну ухвалу від 27.07.2023 у протокольній формі.

На визначений час у судове засідання 24.08.2023 з`явилася представниця позивача (в режимі відеоконференції), решта повідомлених належним чином учасників справи, що стверджується наявними у матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення ухвали суду від 01.08.2023, правом участі у судовому засіданні не скористалися.

Поряд з цим 21.08.2023 засобами поштового зв`язку до суду надійшла заява Липовецької міської ради про розгляд справи 24.08.2023 за відсутності свого представника, за змістом якого вказаний відповідач проти позовних вимог не заперечує.

Окрім того, 24.08.2023 на адресу електронної пошти суду надійшло клопотання представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрземрессурс" про відкладення розгляду справи, у зв`язку з перебуванням у відпустці, та про застосування строку позовної давності.

Дослідивши клопотання представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрземрессурс" про відкладення розгляду справи, суд дійшов висновку про його відхилення як необґрунтованого, про що постановлено відповідну ухвалу у протокольній формі.

Представниця позивача заявлений позов підтримала у повному обсязі з урахуванням прийнятої судом заяви про зміну предмету позову, внаслідок чого просила:

- визнати за Селянським (фермерським) господарством "СОБ" (ЄДРПОУ 20114289) право постійного користування земельною ділянкою площею - 22,88 га призначеною для ведення селянського (фермерського) господарства та розташованою на території Нападівської сільської ради відповідно до Державного акту серії ВН №0244 на право постійного користування землею, виданого 19.04.1994 року на підставі рішення Липовецького районного суду Липовецького району Вінницької області від 29.03 1994 року;

- усунути перешкоди в користуванні земельної ділянки шляхом визнання незаконним та скасування розпорядження Липовецької районної державної адміністрації від 06.12.2004 № 228;

- витребувати на користь Селянського (фермерського) господарства "СОБ" (вул. Шевченка, буд. 35, село Зозів, Вінницький район, Вінницька область, 22525, код ЄДРПОУ 20114289) із чужого незаконного володіння Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрземрессурс" (вул. Героїв Майдану, буд. 69, м. Липовець, Вінницький район, Вінницька область, 22500, код ЄДРПОУ 40357718) земельні ділянки за кадастровими номерами: 0522283800:03:000:2679, 0522283800:03:000:2700; 0522283800:03:000:2701; 0522283800:03:000:2702; 0522283800:03:000:2703; 0522283800:03:000:2704; 0522283800:03:000:2705; 0522283800:03:000:2695; 0522283800:03:000:2696.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.

Відповідно до Державного акта про право постійного користування землею серії ВН 0244 від 19.04.1994 ОСОБА_1 отримав у постійне користування для ведення селянського (фермерського) господарства земельну ділянку площею 22,88 га, що розташована на території Нападівської сільської ради. Підставою для отримання земельної ділянки вказано рішення Липовецького районного суду Вінницької області від 29.03.1994.

Як підтверджується Випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, 08.06.1994 ОСОБА_1 створив Фермерське господарство "СОБ" (код ЄДРПОУ 20114289).

Листом вих. № 01-18/815 від 22.03.2013 Липовецька РДА надала голові ФГ "СОБ" Давидовичу П.І. розпорядження голови райдержадміністрації від 06.12.2004 за № 288 "Про припинення права постійного користування земельними ділянками фермерських господарств" із копією заяви від імені ОСОБА_1 щодо припинення діяльності ФГ "СОБ" від 06.11.2004.

Заперечуючи факт звернення до Липовецької РДА із такою заявою (щодо припинення діяльності ФГ "СОБ"), Фермерське господарство "СОБ" звернулося із позовом до Вінницького окружного адміністративного суду про визнання нечинним і скасування розпорядження Липовецької районної державної адміністрації від 06.12.2004 за № 288 "Про припинення права постійного користування земельними ділянками фермерських господарств".

Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 06.06.2014 у адміністративній справі № 802/18/13-а за позовом СФГ "СОБ" до Липовецької РДА позовні вимоги позивача задоволено та скасовано розпорядження Липовецької РДА від 06.12.2004 за №288 про припинення права користування вказаної земельної ділянки.

У ході судового розгляду справи № 802/18/13-а судом задоволено клопотання позивача та призначено почеркознавчу експертизу, на розгляд якої поставлено питання: Чи виконано текст та підпис у заяві від 06.11.2004 про припинення фермерського господарства "СОБ" та вилучення земельної ділянки площею 22 га у селі Нападівка у зв`язку із погіршенням здоров`я ОСОБА_1 чи іншою особою?

Згідно висновку судово-технічної та почеркознавчої експертизи №414/415/14-21 від 18.03.2014 встановлено, що рукописний текст та підпис від імені ОСОБА_1 у заяві "голові Липовецької райдержадміністрації" про припинення фермерського господарства "СОБ" та вилучення земельної ділянки площею 22 га у селі Нападівка у зв`язку із погіршенням стану здоров`я від 06.11.2004 виконано не ОСОБА_1 , а іншою особою (а.с. 42-47, т.1).

Проте, 02.02.2016 Вищим адміністративним судом України скасовано постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 06.06.2014 та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 15.07.2014 у справі за позовом Голови селянського (фермерського) господарства "СОБ" Давидовича П.І. до Липовецької районної державної адміністрації Вінницької області, треті особи Нападівська сільська рада, про визнання нечинним та скасування розпорядження та закрито провадження у справі на підставі п.1 ч.1 ст. 157 КАС України. Роз`яснено, що зазначений позов може бути розглянутий в порядку цивільного (господарського) судочинства.

Тому СФГ "СОБ" звернулося із позовною заявою про визнання оскаржуваного розпорядження недійсним до Господарського суду Вінницької області.

12.05.2016 Господарським судом Вінницької області у справі №902/186/16 за позовом Селянського (фермерського) господарства "СОБ" до Липовецької районної державної адміністрації, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: Фермерське господарство "Зінденс", Нападівська сільська рада, Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області, про визнання недійсним розпорядження, прийнято відмову позивача від позову на підставі п. 4 ч. 1 ст. 80 ГПК України та провадження у справі № 902/186/16 припинено.

Згодом позовну заяву подано до Липовецького районного суду Вінницької області в якій ОСОБА_1 просив:

- визнати недійсним розпорядження Липовецької районної державної адміністрації від 06.12.2004 року за № 228;

- визнати недійсним наказ Головного управління Держземагенства у Вінницькій області від 20.01.2014 року за № ВН/0522281400:04:00/00002267;

- визнати недійсним наказ Головного управління Держземагенства у Вінницькій області від 20.01.2014 року за № ВН/0522281400:04:000/00002244;

- визнати недійсним Договір оренди земельної ділянки від 01.02.2014 року за № 17213599;

- визнати недійсним Договір оренди земельної ділянки від 31.01.2014 року за № 17069662;

- скасувати рішення реєстраційної служби Липовецького районного управління юстиції Вінницької області від 01.02.2014 року за № 17213599;

- скасувати рішення реєстраційної служби Липовецького районного управління юстиції Вінницької області від 31.01.2014 року за № 17069662.

Наведене підтверджується змістом ухвали Липовецького районного суду Вінницької області від 25.05.2016 про залишення позовної заяви без руху у справі №136/833/16-ц.

Разом з тим внаслідок ряду процесуальних дій, вчинених місцевими загальними судами, зокрема внаслідок задоволених відводу та самовідводу суддів, спір у цивільній справі №136/833/16-ц по суті вирішено Погребищенським районним судом Вінницької області.

21.07.2021 Погребищенським районним судом Вінницької області винесено рішення у справі №136/833/16-ц, відповідно до якого відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області, Липовецької районної державної адміністрації у Вінницькій області, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: Нападівська сільська рада Липовецького району Вінницької області, Фермерське господарство "Зінденс", про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою.

Відповідно до постанови Вінницького апеляційного суду від 18.11.2021 у справі № 136/833/16-ц рішення Погребищенського районного суду Вінницької області від 21.07.2021 залишено без змін.

Підставою для відмови у задоволенні позову слугувало те, що спір у справі стосується земельної ділянки для ведення фермерського господарства і на момент відкриття провадження у справі ОСОБА_1 вже було зареєстроване Фермерське господарство "СОБ", то дана справа має розглядатись за правилами господарського судочинства.

У касаційному порядку справа №136/833/16-ц по суті не переглядалася, оскільки ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 10.01.2022 касаційну скаргу на рішення Погребищенського районного суду Вінницької області від 21.07.2021 та постанову Вінницького апеляційного суду від 18.11.2021 повернуто заявнику ( ОСОБА_1 ).

Враховуючи викладене, Фермерське господарство "СОБ" з метою захисту своїх прав звернулося із відповідним позовом до Господарського суду Вінницької області про визнання права постійного користування та усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою.

В процесі розгляду цієї справи Головним управлінням Держгеокадастру у Вінницькій області надано інформацію (лист вих. №0-2-0.6-1461/2-23 від 03.04.2023), що ОСОБА_1 на підставі рішення Липовецького районного суду від 29 березня 1994 року надано у постійне користування земельну ділянку площею 22,88 га на території Нападівської сільської ради для ведення селянського (фермерського) господарства. Державний акт на право постійного користування землею серії ВН 0244, виданим Липовецькою районною радою народних депутатів 19 квітня 1994 року та зареєстровано в Книзі записів державних актів на право постійного користування за № 97. Формування даної земельної ділянки гр. ОСОБА_1 не проводилося. На архівному примірнику Державного акту на право постійного користування землею серії ВН 0244 міститься відмітка щодо припинення діяльності на підставі розпорядження Липовецької РДА від 06.12.2004 року №288. Відповідно до Технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель та земельних ділянок сільськогосподарського призначення, які перебувають у державній власності (за межами населених пунктів) на території Нападівської сільської ради Липовецького району

30.11.2013 була проведена інвентаризація та утворено земельні ділянки за кадастровим номером 0522283800:03:000:2464 площею 4,7000 га та земельна ділянка з кадастровим номером 0522283800:03:000:2457 площею 15,0813 га.

18.06.2018 за результатами поділу земельна ділянка за кадастровим номером 0522283800:03:000:2464 поділена на 2 частини, площа яких складає 2,0000 га та 2,7000 га. У межах даних земельних ділянок утворено 3 земельні ділянки приватної власності із кадастровими номерами: 0522283800:03:000:2679, 0522283800:03:000:2700, 0522283800:03:000:2711.

07.03.2019 земельна ділянка за кадастровим номером 0522283800:03:000:2457 поділена на 2 частини, площа яких складає 10,0000 га та 5,0813 га. У межах даних земельних ділянок утворено 8 земельних ділянок приватної власності із кадастровими номерами: 0522283800:03:000:2701, 0522283800:03:000:2702, 0522283800:03:000:2703, 0522283800:03:000:2704, 0522283800:03:000:2705, 0522283800:03:000:2694, 0522283800:03:000:2695, 0522283800:03:000:2696.

З Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна судом встановлено, що земельні ділянки із кадастровими номерами: 0522283800:03:000:2679, 0522283800:03:000:2700, 0522283800:03:000:2701, 0522283800:03:000:2702, 0522283800:03:000:2703, 0522283800:03:000:2704, 0522283800:03:000:2705, 0522283800:03:000:2695, 0522283800:03:000:2696 належать на праві приватної власності Товариству з обмеженою відповідальністю "Укрземрессурс" (код ЄДРПОУ 40357718). При цьому земельні ділянки із кадастровими номерами 0522283800:03:000:2694 та 0522283800:03:000:2711 належать на праві приватної власності ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ).

Таким чином, з наведеного судом встановлено, що із земельної ділянки площею 22,88 га, що розташована на території Нападівської сільської ради, яка відповідно до Державного акту серії ВН №0244 була надана на праві постійного користування позивачу, утворено 11 земельних ділянок, власниками яких стали юридична та фізична особи.

Наведене слугувало підставою для зміни позивачем предмета позову та залучення до участі у справі за його клопотанням співвідповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрземрессурс". При цьому позивач заявляє позовні вимоги лише щодо земельних ділянок, які належать юридичній, а не фізичній особі, що відповідає усталеній практиці Верховного Суду в частині підвідомчості даного спору.

З огляду на встановлені обставини справи, суд враховує таке.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі №483/1863/17 зазначено, що з моменту, коли фізична особа створила фермерське господарство, у правовідносинах користування ділянкою відбулася фактично зміна орендаря, і обов`язки землекористувача перейшли до господарства з дня його державної реєстрації. За практикою Великої палати, оскільки фермерські господарства є суб`єктами господарювання, їхні земельні спори з іншими юридичними особами, зокрема з органом влади, щодо користування ділянками, наданими із земель державної або комунальної власності, належать до юрисдикції господарських судів.

Окрім того, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.06.2020 у справі № 927/79/19 викладено правовий висновок, що перехід прав та обов`язків орендаря земельної ділянки від громадянина до створеного ним фермерського господарства відбувається в силу норм Закону України "Про фермерське господарство" та не потребує вчинення сторонами орендних правовідносин будь-яких додаткових дій, у тому числі укладення додаткових угод.

Відповідно до ч. 1 ст. 92 Земельного кодексу України право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

Отже, з моменту реєстрації Фермерського господарства "СОБ" (код ЄДРПОУ 20114289) - 08.06.1994 воно набуло право постійного користування земельною ділянкою площею 22,88 га, що розташована на території Нападівської сільської ради, підтвердженням чого є Державний акт серії ВН №0244 на право постійного користування землею, виданий ОСОБА_1 на підставі рішення Липовецького районного суду Липовецького району Вінницької області від 29.03.1994.

Положеннями ст. 20 ГК України та ст. 16 ЦК України визначені способи захисту прав і законних інтересів суб`єктів господарювання. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, дійшовши висновку про безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, судам необхідно виходити з його ефективності. Це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування. При цьому, вирішуючи господарський спір, суд повинен дотримуватися певного алгоритму дій, а саме, з`ясувати, чи існує у позивача право або законний інтерес; якщо так, то чи має місце його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем; якщо так, то чи підлягає право або законний інтерес захисту і чи буде такий захист ефективний за допомогою того способу, який визначено відповідно до викладеної в позові вимоги. В іншому випадку у позові слід відмовити.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.06.2019 у справі № 910/6642/18.

Такі ж правові висновки, що право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним, тому суд повинен відмовляти у задоволенні позовної вимоги, яка не відповідає ефективному способу захисту права чи інтересу, викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №338/180/17 та від 07.11.2018 у справі №488/5027/14-ц.

Відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної в постанові від 22.08.2018 у справі №925/1265/16, як правило, суб`єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права.

Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові (пункт 54 постанови Великої Палати Верховного Суду від 02.02.2021 у справі №925/642/19).

Серед способів захисту речових прав Цивільний кодекс України виокремлює, зокрема, витребування майна із чужого незаконного володіння (стаття 387), усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391), визнання права власності (стаття 392), відшкодування матеріальної і моральної шкоди (статті 1166, 1167, 1173).

Для витребування майна оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, які вже були реалізовані і вичерпали свою дію, оскарження всього ланцюга договорів та інших правочинів щодо спірного майна не є ефективним способом захисту прав; при цьому позивач у межах розгляду справи про витребування майна із чужого володіння вправі посилатися, зокрема, на незаконність рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування, без заявлення вимоги про визнання його недійсним; таке рішення за умови його невідповідності закону не зумовлює правових наслідків, на які воно спрямоване. Такий висновок викладено у п. 49 постанови Великої Палати Верховного Суду від 02.02.2021 у справі №925/642/19.

Подібні за змістом висновки сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (пункти 85, 86), від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (пункти 38, 39), від 1 та 15 жовтня 2019 року у справах № 911/2034/16 (пункт 46) та № 911/3749/17 (пункти 6.25, 6.26), від 19 листопада 2019 року у справі № 911/3680/17.

Також Велика Палата Верховного Суду зауважує, що судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки сформульовані в пункті 63 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (провадження № 12-204гс19).

Крім того, щодо належності та ефективності способу захисту висловилася Велика Палата ВС у п.38 своєї постанови від 06.07.2022 у справі № 914/2618/16, згідно із яким рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого володіння є підставою для внесення запису про державну реєстрацію за позивачем (у спірних правовідносинах - за боржником) права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем (у спірних правовідносинах - за переможцем аукціону) до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (див., зокрема постанови Великої Палати Верховного Суду від 7 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (пункти 98, 123), від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (пункти 115, 116), від 19 травня 2020 року у справі № 916/1608/18 (пункт 80), від 30 червня 2020 року у справі № 19/028-10/13(пункт 10.29), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (пункти 63, 74), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 146)) незалежно від того, чи таке витребування відбувається у порядку віндикації (статті 387-388 ЦК України), чи у порядку, визначеному для повернення майна від особи, яка набула його за рахунок іншої особи без достатньої правової підстави (статті 1212-1215 ЦК України), чи у порядку примусового виконання обов`язку в натурі (пункт 5 частини другої статті 16 ЦК України).

У цій справі задоволення позовних вимог Селянського (фермерського) господарства "СОБ" про: 1) визнання за Селянським (фермерським) господарством "СОБ" (ЄДРПОУ 20114289) права постійного користування земельною ділянкою площею - 22,88 га призначеною для ведення селянського (фермерського) господарства та розташованою на території Нападівської сільської ради відповідно до Державного акту серії ВН №0244 на право постійного користування землею, виданого 19.04.1994 року на підставі рішення Липовецького районного суду Липовецького району Вінницької області від 29.03 1994 року та 2) усунення перешкоди в користуванні земельної ділянки шляхом визнання незаконним та скасування розпорядження Липовецької районної державної адміністрації від 06.12.2004 № 228 не призведе до поновлення прав позивача.

Так, визнання за позивачем права постійного користування земельною ділянкою не призведе до відновлення володіння, користування або розпорядження ним зазначеним майном без його фактичного витребування на користь Селянського (фермерського) господарства "СОБ".

Більше того, не відновить права позивача і визнання незаконним та скасування розпорядження Липовецької районної державної адміністрації від 06.12.2004 № 228, яке вже було реалізоване і вичерпало свою дію.

Крім того, слід зазначити, що віндикаційний і негаторний позови є взаємовиключними. У постанові від 21.08.2018 у справі № 910/19865/17 ВС КГС звертає увагу на неможливість одночасного пред`явлення позову про витребування мана із чужого незаконного володіння (оскільки віндикація - це позов неволодіючого власника від володіючого не власника (ст. 387 Цивільного кодексу України)) і про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном (оскільки негаторний позов - це позов про захист права власності від порушень, не пов`язаний із позбавленням володіння (ст. 391 Цивільного кодексу України)).

Отже, такі вимоги не є ефективним способом захисту права позивача, яке потребуватиме додаткових засобів захисту.

Виходячи з обставин цієї справи належним способом захисту позивача є звернення до суду з вимогами про витребування майна (земельних ділянок) із чужого незаконного володіння.

Відповідно до закріпленого у статті 387 ЦК України правила власник має необмежене право витребувати майно із чужого незаконного володіння.

Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.

Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України залежить від того, в який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача.

Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом.

За змістом статті 388 ЦК України випадки витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені й можливі за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею.

Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі унеможливлює витребування майна від добросовісного набувача.

Положення статті 388 ЦК України застосовується як підстава позову про повернення майна від добросовісного набувача, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом, яке було відчужене третій особі, якщо між власником та володільцем майна не існує жодних юридичних відносин.

Відповідно до положень частини першої статті 388 ЦК України власник має право витребувати своє майно із чужого незаконного володіння незалежно від заперечення відповідача про те, що він є добросовісним набувачем, якщо доведе факт вибуття майна з його володіння чи володіння особи, якій він передав майно, не з їхньої волі.

У пункті 114 постанови від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18) Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений.

Задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та приводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, суперечать конструкції захисту прав добросовісного набувача, не відповідають нормам права, які побудовані на оцінці балансу інтересів між власником, який втратив володіння майном, та добросовісним набувачем, а отже є неефективними.

Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника (п. 147 Постанови Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі №183/1617/16, п. 4 Постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.01.2020 у справі №910/1809/18).

Водночас законодавство надає право звертатися з вимогами про витребування майна з чужого незаконного володіння не лише власникам, а й іншим особам, у яких майно власника перебувало у законному володінні за відповідною правовою підставою ("титулом").

В даному випадку позивач є титульним володільцем (постійним землекористувачем) та достатньою правовою підставою для звернення позивача про витребування майна є наявність Державного акту серії ВН №0244 на право постійного користування землею, виданого ОСОБА_1 .

Наявний у матеріалах справи висновок судово-технічної та почеркознавчої експертизи №414/415/14-21 від 18.03.2014 підтверджує, що рукописний текст та підпис від імені ОСОБА_1 у заяві "голові Липовецької райдержадміністрації" про припинення фермерського господарства "СОБ" та вилучення земельної ділянки площею 22 га у селі Нападівка у зв`язку із погіршенням стану здоров`я від 06.11.2004 виконано не ОСОБА_1 , а іншою особою (а.с. 42-47, т.1).

Отже, ОСОБА_1 не відмовлявся від права постійного користування земельною ділянкою, тому таке право наявне у Селянського (фермерського) господарства "СОБ".

З урахуванням висновку вищевказаної експертизи наявна підстава стверджувати, що майно вибуло з володіння позивача поза його волею, що є достатньою правовою підставою для його витребування в порядку ст. 388 ЦК України.

Поряд з цим позивач у межах розгляду справи про витребування майна із чужого володіння вправі посилатися, зокрема, на незаконність рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування, без заявлення вимоги про визнання його недійсним (п. 49 постанови Великої Палати Верховного Суду від 02.02.2021 у справі №925/642/19).

Враховуючи викладене, суд надає оцінку розпорядженню Липовецької районної державної адміністрації від 06.12.2004 № 228 з урахуванням наявного висновку судово-технічної та почеркознавчої експертизи №414/415/14-21 від 18.03.2014 без його скасування.

У пункті 7.27 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.11.2019 у справі № 906/392/18 (провадження № 12-57гс19) викладено висновок, що право постійного землекористування є безстроковим і може бути припинене лише з підстав, передбачених статтею 141 ЗК України, перелік яких є вичерпним. Дії органів державної влади та місцевого самоврядування, спрямовані на позбавлення суб`єкта права користування земельною ділянкою після державної реєстрації такого права поза межами підстав, визначених у статті 141 названого Кодексу, є такими, що порушують право користування земельною ділянкою.

Відповідно до ст. 141 Земельного кодексу України (в редакції чинній на час прийняття спірного розпорядження) підставами припинення права користування земельною ділянкою є: а) добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; б) вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; в) припинення діяльності державних чи комунальних підприємств, установ та організацій; г) використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; ґ) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; д) систематична несплата земельного податку або орендної плати.

Водночас у розпорядженні Липовецької районної державної адміністрації від 06.12.2004 міститься посилання саме на заяву від імені позивача про припинення фермерського господарства, тобто на підставу добровільної відмови від права користування земельною ділянкою.

Так, зазначений висновок судової експертизи підтверджує відсутність волевиявлення позивача на відмову від постійного користування земельною ділянкою, що в свою чергу, вказує на незаконність вищевказаного розпорядження. При цьому порушення права позивача існує з огляду на чинність розпорядження Липовецької районної державної адміністрації від 06.12.2004 № 228.

Що стосується суб`єктного складу у справі, то враховуючи правові висновки, вказані у п.62 постанови ВП ВС від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц, відповідно до яких суб`єкт, за яким зареєстровано право власності, визнається фактичним володільцем нерухомого майна, належним відповідачем у справі є саме ТОВ "Укрземрессурс". Інші відповідачі є неналежними.

Визначаючись щодо заяви представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрземрессурс" про застосування строку позовної давності в межах даного спору, суд враховує таке.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Позовна давність - це строк, протягом якого особа може реалізувати належне їй матеріальне право на отримання судового захисту порушеного цивільного права чи інтересу шляхом пред`явлення в належному порядку нею чи іншою уповноваженою особою позову до суду.

За приписами статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі №907/50/16 зроблено висновок про застосування норми права, згідно якого за наявності правових підстав для витребування майна від добросовісного набувача відповідно до статей 387, 388 ЦК України мають застосовуватися положення статті 267 ЦК України.

Визначення початку відліку позовної давності міститься у статті 261 ЦК України, зокрема відповідно до частини першої цієї статті перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Тлумачення частини першої статті 261 ЦК України дозволяє стверджувати, що початок перебігу позовної давності пов`язується з певними обставинами (фактами), які свідчать про порушення прав особи.

Отже, за змістом цієї норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (особа довідалася або повинна була довідатись про це порушення) чинники.

Суд зазначає, що і в разі пред`явлення позову самою особою, право якої порушене, і в разі пред`явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою початок перебігу позовної давності визначається з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила.

Аналіз стану поінформованості особи, вираженого дієсловами "довідалася" та "могла довідатися" у статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 81 ЦПК України про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, має довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше (висновок наведений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 907/50/16).

Отже визначення початкового моменту перебігу позовної давності має важливе значення, оскільки від нього залежить і правильність обчислення позовної давності, і захист порушеного права (постанова Верховного Суду України від 27 травня 2014 року у справі №5011-32/13806-2012).

Як слідує із матеріалів справи, про порушення свого права позивач міг довідатися з листа Липовецької РДА вих. № 01-18/815 від 22.03.2013, з яким голові ФГ "СОБ" Давидовичу П.І. надано розпорядження голови райдержадміністрації від 06.12.2004 за № 288 "Про припинення права постійного користування земельними ділянками фермерських господарств" із копією заяви від імені ОСОБА_1 щодо припинення діяльності ФГ "СОБ" від 06.11.2004. Доказів можливості дізнатися позивачем про порушення його права раніше матеріали справи не містять.

Більше того, такий же висновок, що позивач дізнався про порушення своїх прав 22.02.2013 згідно вищевказаного листа Липовецької РДА вих. № 01-18/815, міститься в ухвалі Вінницького апеляційного адміністративного суду від 18.06.2023, яка набрала законної сили і є чинною, хоча решта процесуальних актів у межах вказаної справи скасовано та провадження у справі закрито.

Дійсно, починаючи з 22.02.2013 встановлений ст. 257 ЦК України трирічний строк позовної давності станом на дату звернення із позовом у справі №902/1298/22 сплинув (позов направлено до суду 09.12.2022).

Поряд з цим частиною 5 статті 267 ЦПК України передбачено, що якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Закон не наводить переліку причин, які можуть бути визнані поважними для захисту порушеного права, у випадку подання позову з пропуском строку позовної давності.

Тому, дане питання віднесено до компетенції суду, який розглядає судову справу по суті заявлених вимог.

До висновку про поважність причин пропуску строку позовної давності можна дійти лише після дослідження усіх фактичних обставин та оцінки доказів у кожній конкретній справі. При цьому поважними причинами при пропущенні позовної давності є такі обставини, які роблять своєчасне пред`явлення позову неможливим або утрудненим.

Так, з матеріалів справи слідує, що вперше позивач звернувся із позовом до Вінницького окружного адміністративного суду про визнання нечинним і скасування розпорядження Липовецької районної державної адміністрації від 06.12.2004 за № 288 "Про припинення права постійного користування земельними ділянками фермерських господарств" (справа № 802/18/13-а). У ЄДРСР першим процесуальним документом у вказаній справі є ухвала про залишення позову без руху, датована 03 січня 2013 року.

Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 06.06.2014 у адміністративній справі № 802/18/13-а за позовом СФГ "СОБ" до Липовецької РДА позовні вимоги позивача задоволено та скасовано розпорядження Липовецької РДА від 06.12.2004 за №288 про припинення права користування вказаної земельної ділянки.

Проте, 02.02.2016 Вищим адміністративним судом України скасовано постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 06.06.2014 та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 15.07.2014 у справі за позовом Голови селянського (фермерського) господарства "СОБ" Давидовича П.І. до Липовецької районної державної адміністрації Вінницької області, треті особи Нападівська сільська рада, про визнання нечинним та скасування розпорядження та закрито провадження у справі на підставі п.1 ч.1 ст. 157 КАС України. Роз`яснено, що зазначений позов може бути розглянутий в порядку цивільного (господарського) судочинства.

Поряд з цим позивач не втрачав та не втратив інтерес до спірної земельної ділянки. Протягом тривалого часу останній намагається відновити своє порушене право постійного користування земельною ділянкою шляхом подачі відповідних позовів у розумний строк в порядку різного судочинства, враховуючи зміну правових позицій Верховного Суду з урахуванням суб`єкта звернення - фермерського господарства чи керівника такого господарства.

Водночас очевидно, що перебування справи у провадженні судових органів, вчинення в ній передбачених законом дій на думку добросовісного розсудливого спостерігача виключає необхідність вчинення процесуальних дій спрямованих на припинення цього процесу, а саме подачі заяв про закриття провадження у справі, подачі позовів в порядку іншого судочинства тощо. За таких обставин є неправильним та несправедливим покладення виключно на позивача відповідальності за помилку у визначенні підвідомчості відповідної справи і позбавлення його права на захист у спірних правовідносинах (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у справі № 922/1467/19 від 15.05.2020).

Аналізуючи обставини справи, суд приходить до переконання, що Селянським (фермерським) господарством "СОБ" пропущено строк позовної давності з поважних причин, що в силу ч.5 ст.267 ЦК України є підставою для захисту порушеного права.

Аналогічних висновків щодо поважності причин пропуску строку позовної давності, враховуючи, що позивач продовжував діяти на захист своїх прав шляхом звернення до суду в розумний строк з урахуванням попередніх судових актів, притримується Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 17.05.2022 по справі № 640/14276/17 (провадження № 61-14677св21).

Що стосується поданої Липовецькою міською радою заяви від 21.08.2023, згідно із якою вона не заперечує щодо заявлених позовних вимог, то суд її не бере до уваги, оскільки вказана особа не є належним у справі відповідачем.

За змістом ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно із ч. 1, 3 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до статті 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується.

Статтею 14 ГПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Відповідно до ст. 76, 77, 78, 79 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Підсумовуючи, суд доходить висновку про задоволення позовних вимог частково, з урахуванням прийнятої заяви про зміну предмету позову та з урахуванням висновків щодо належного та ефективного способу захисту порушеного права позивача шляхом витребування земельних ділянок у Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрземрессурс". Відтак у задоволенні решти позовних вимог до відповідача 4, а також усіх позовних вимог до відповідачів 1-3 слід відмовити.

В силу приписів п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав - покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи, що позовні вимоги про витребування дев`яти земельних ділянок стосуються саме належного відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрземрессурс", тому на вказане Товариство покладаються витрати на сплату судового збору в сумі 24 156 грн. В решті сплачений судовий збір за подання позовної заяви в частині вимог, щодо яких відмовлено в позові (в розмірі 4 962 грн), залишається за позивачем.

Керуючись ст. 5, 7, 8, 10, 11, 13, 14, 15, 18, 42, 45, 46, 73, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 91, 123, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 242, 326, 327 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В :

1. Позов задовольнити частково.

2. Витребувати на користь Селянського (фермерського) господарства "СОБ" (вул. Шевченка, буд. 35, село Зозів, Вінницький район, Вінницька область, 22525, код ЄДРПОУ 20114289) із чужого незаконного володіння Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрземрессурс" (вул. Героїв Майдану, буд. 69, м. Липовець, Вінницький район, Вінницька область, 22500, код ЄДРПОУ 40357718) земельні ділянки за кадастровими номерами: 0522283800:03:000:2679, 0522283800:03:000:2700; 0522283800:03:000:2701; 0522283800:03:000:2702; 0522283800:03:000:2703; 0522283800:03:000:2704; 0522283800:03:000:2705; 0522283800:03:000:2695; 0522283800:03:000:2696.

3. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

4. Витрати на сплату судового збору в сумі 4 962 грн залишити за позивачем.

5. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрземрессурс" (вул. Героїв Майдану, буд. 69, м. Липовець, Вінницький район, Вінницька область, 22500, код ЄДРПОУ 40357718) на користь Селянського (фермерського) господарства "СОБ" (вул. Шевченка, буд. 35, село Зозів, Вінницький район, Вінницька область, 22525, код ЄДРПОУ 20114289) 24 156 грн - витрат на сплату судового збору.

6. Згідно із приписами ч.1 ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

7. Відповідно до положень ч.1 ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

8. Примірник повного судового рішення надіслати учасникам справи рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення, а також на відомі суду адреси електронної пошти: позивача - ІНФОРМАЦІЯ_1; відповідача 1 (Липовецької міської ради) - lypovetsmr@gmail.com; відповідача 3 (Вінницької РДА) - vin_rda@vin.gov.ua.

Повне рішення складено 04 вересня 2023 р.

Суддя А.А. Тварковський

віддрук. прим.:

1 - до справи;

2 - позивачу - вул. Шевченка, буд. 35, село Зозів, Вінницький район, Вінницька область, 22525

3 - відповідачу 1 (Липовецькій міській раді) - вул. Героїв Майдану, буд. 4, м. Липовець, Вінницький район, Вінницька область, 22500;

4 - відповідачу 2 (Липовецькій РДА) - вул. Героїв Майдану, буд. 4, м. Липовець, Вінницький район, Вінницька область, 22500;

5 - відповідачу 3 (Вінницькій РДА) - вул. Хмельницьке шосе, буд. 17, м. Вінниця, 21016;

6 - відповідачу 4 (ТОВ "Укрземрессурс") - вул. Героїв Майдану, буд. 69, м. Липовець, Вінницький район, Вінницька область, 22500.