Рішення № 113188846, 18.07.2023, Голосіївський районний суд міста Києва

Справа №752/11396/23

Провадження № 2/752/5354/23

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

18.07.2023 року Голосіївський районний суд м.Києва в складі:

головуючого судді - Колдіної О.О.

з участю секретаря - Ящука Д.О.,

розглянувши цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Дирекція з капітального будівництва та реконструкції «Київбудреконструкція», третя особа без самостійних вимог: директор Комунального підприємства «Дирекція з капітального будівництва та реконструкції «Київбудреконструкція» про визнання наказу незаконним, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

в с т а н о в и в:

позивач звернувся до суду з позовом до Комунального підприємства «Дирекція з капітального будівництва та реконструкції «Київбудреконструкція» про визнання незаконним та скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу.

Відповідно до заявлених вимог позивач просить:

-визнати незаконним та скасувати наказ директора КП «Дирекція з капітального будівництва та реконструкції «Київбудреконструкція» № 32-к від 30.05.2022 р.;

-зобов`язати відповідача поновити позивача на посаді провідного інженера відділу технічного нагляду за будівництвом КП «Дирекція з капітального будівництва та реконструкції «Київбудреконструкція»;

-стягнути із відповідача заробітну плату з час вимушеного прогулу із 31.05.2022 до дня поновлення на роботі за рішенням суду.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що з 21.11.2017 р. позивач обіймав посаду провідного інженера відділу технічного нагляду за будівництвом підприємства «Дирекція з капітального будівництва та реконструкції «Київбудреконструкція». Наказом № 32-к від 30.05.2022 р. відповідач призупинив дію трудового договору, укладеного з позивачем, до відновлення можливості виконувати роботу, але не пізніше припинення або скасування воєнного стану.

Позивач посилається на те, що він намагався потрапити на робоче місце, однак його не допускали, зазначаючи, що підприємство не працює, хоча підприємство не призупиняло своєї роботи, на особисті звернення щодо поновлення дії трудового договору він отримував негативні відповіді, які ґрунтувались на відсутності фінансування.

Зазначений наказ про призупинення дії трудового договору позивач вважає незаконним та таким, що носить дискримінаційний характер відносно нього, оскільки він весь час з моменту початку воєнних дій перебував в м.Києві і міг виконувати свою роботу, підприємство не призупиняло своєї діяльності, він особисто до 31.05.2022 року виконував свої обов`язки і здійснював заходи щодо технічного нагляду за роботами по реконструкції/модернізації ліфтів, як в 2022 р., так і в 2023 р. в межах програми економічного і соціального розвитку м.Києві здійснюються роботи по реконструкції і модернізації ліфтового господарства, яке фінансується з бюджету. Заборгованість по заробітній платі на підприємстві відсутня.

Також позивач вказує, що після видання оспорюваного наказу значну частину трудових договорів з працівниками було відновлено, на роботу приймались нові працівники.

На думку позивача, відповідач свідомо позбавив його можливості виконувати посадові обов`язки, умисно не поновлює дію трудового договору, що свідчить про дискримінаційний та безпідставний характер оспорюваного наказу, що призвело до порушення його трудових прав за захистом яких він звернувся до суду.

Позивач просить за результатами розгляду справи, визнати незаконним та скасувати наказ про призупинення дії трудового договору, поновити його на посаді та стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу, виходячи з розрахунку середньоденного заробітку в розмірі 1709,54 гривні.

08.06.2023 р. на підставі ухвали Голосіївського районного суду м.Києва відкрито провадження у справі. Розгляд справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін. Відповідачу встановлено строк для подання відзиву, а третій особи для подання письмових пояснень.

14.07.2023 р. відповідачем подано відзив на позову заяву, відповідно до якого останній просить відмовити у задоволенні позову, оскільки призупинення трудового договору з позивачем здійснено з належними підставами, з огляду на обмежене фінансування підприємства в зв`язку з воєнним станом, наявністю заборгованості у підприємства як перед працівниками, так і контрагентами. Таке призупинення відповідає положенням Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану». Крім того, відповідач зазначає про пропуск позивачем строків звернення до суду з вимогами про скасування наказу, що є самостійною підставою для відмови у позові.

Сторони повідомлялись належним чином про розгляд справи в порядку спрощеного провадження, із заявами про розгляд справи за участю сторін або розгляд справи в порядку загального позовного провадження в строки, встановлені законом, не звертались.

Враховуючи вищенаведене, на підставі положень ст.ст. 274-279 ЦПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного провадження, без виклику сторін, за наданими сторонами доказами.

Дослідивши матеріали справи суд приходить до наступних висновків.

Згідно ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, шляхом передбачених ст. 16 ЦК України способами.

Відповідно до статей 2, 4 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (стаття 13 ЦПК України).

Судом встановлено, що ОСОБА_1 на підставі наказу № 86-к від 20.11.2017 р. був призначений на посаду провідного інженера відділу технічного нагляду за будівництвом підприємства «Дирекція з капітального будівництва та реконструкції «Київбудреконструкція».

Наказом № 32-к від 30.05.2022 р. в зв`язку з дією в Україні воєнного стану, керуючись ст. 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» від 15.03.2022 р. призупинено дію трудового договору з ОСОБА_1 з 31.05.2022 р. до відновлення можливості виконувати роботу, але не пізніше дня припинення або скасування воєнного стану.

Позивач звернувся 20.04.2023 р. до директора КП «Дирекція з капітального будівництва та реконструкції «Київбудреконструкція» з заявою про поновлення дії трудового договору та надання роз`яснень щодо причин його неповновлення.

Відповідно до статті 64 Конституції України в умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції.

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який в подальшому неодноразово був продовжений і діє на момент розгляду справи.

Згідно з пунктом 3 зазначеного Указу, у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, також передбачено можливість обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина, передбачених статтями 30 34, 38, 39, 41 44, 53 Конституції України, а також введення тимчасових обмежень прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України "Про правовий режим воєнного стану".

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану" від 15 березня 2022 року, який набув чинності 24 березня 2022 року (в редакції на час виникнення спірних правовідносин), цей Закон визначає особливості трудових відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій в Україні незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, у період дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України "Про правовий режим воєнного стану". На період дії воєнного стану вводяться обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина відповідно до статей 43, 44 Конституції України. У період дії воєнного стану не застосовуються норми законодавства про працю у частині відносин, врегульованих цим Законом.

Згідно Прикінцевих положень Закону України "Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану", визначено початок набрання чинності Законом з дня, наступного за днем його опублікування. Доповнено Главу XIX "Прикінцеві положення" Кодексу законів про працю України пунктом 2, відповідно до якого під час дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України "Про правовий режим воєнного стану", діють обмеження та особливості організації трудових відносин, встановлені Законом України "Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану". Передбачено, також, що цей Закон діє протягом воєнного стану, введеного відповідно до Закону України "Про правовий режим воєнного стану", та втрачає чинність з дня припинення або скасування воєнного стану, крім частини третьої статті 13 цього Закону, яка втрачає чинність з моменту завершення виплати державою, що здійснює військову агресію проти України, відшкодування заробітної плати, гарантійних та компенсаційних виплат працівникам.

Згідно з положеннями ст. 13 Закону України "Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану" встановлено, що призупинення дії трудового договору - це тимчасове припинення роботодавцем забезпечення працівника роботою і тимчасове припинення працівником виконання роботи за укладеним трудовим договором. Дія трудового договору може бути призупинена у зв`язку з військовою агресією проти України, що виключає можливість надання та виконання роботи. Призупинення дії трудового договору не тягне за собою припинення трудових відносин. Призупинення дії трудового договору роботодавець та працівник за можливості мають повідомити один одного у будь-який доступний спосіб. Відшкодування заробітної плати, гарантійних та компенсаційних виплат працівникам на час призупинення дії трудового у повному обсязі покладається на державу, що здійснює військову агресію проти України.

Таким чином, Закон України "Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану" надав право роботодавцю призупиняти дію трудового договору з працівниками, що не припиняє трудових відносин, та не виплачувати у період призупинення заробітну плату, гарантійні та компенсаційні виплати працівникам.

Статтею 21 КЗпП України передбачено, що трудовим договором є угода між працівником і роботодавцем (роботодавцем - фізичною особою), за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а роботодавець (роботодавець - фізична особа) зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Трудовим договором можуть встановлюватися умови щодо виконання робіт, які вимагають професійної та/або часткової професійної кваліфікації, а також умови щодо виконання робіт, які не потребують наявності у особи професійної або часткової професійної кваліфікації.

Отже, спеціальна норма передбачає право сторін призупинити дію трудового договору за умови наявності військової агресії проти України, що виключає можливість надання та виконання роботи. При цьому, роботодавець має перебувати в таких обставинах, коли він не може надати роботу працівнику, а працівник не може виконати роботу. Лише наявність правової норми яка передбачає право сторін призупинити дію трудового договору не є достатньою. Для сторін мають наступити відповідні наслідки за наявності обставин, що передбачає така норма права.

Щодо абсолютної неможливості надавати роботу та виконувати її, то роботодавець має перебувати в таких обставинах коли він не може надати роботу працівнику, в свою чергу, працівник - не може виконати роботу. Зокрема, про абсолютну неможливість надання роботодавцем роботи в контексті призупинення трудового договору може свідчити випадки неможливості забезпечувати працівників умовами праці, внаслідок того, що необхідні для виконання роботи працівником виробничі, організаційні, технічні можливості, засоби виробництва знищені в результаті бойових дій або їх функціювання з об`єктивних і незалежних від роботодавця причин є неможливим, а переведення працівника на іншу роботу або залучення його до роботи за дистанційною формою організації праці неможливо.

Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" від 1 липня 2022 року № 2352-IX, який набув чинності 19 липня 2022 року, було викладено текст статті 13 Закону України "Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану" в новій редакції.

Відповідно до п. 2 Прикінцевих та перехідних положень указаного закону передбачено, що у разі незгоди працівника (працівників) із наказом (розпорядженням) роботодавця про призупинення дії трудового договору, виданим до набрання чинності цим Законом, таким працівником (працівниками) відповідний наказ (розпорядження) може бути оскаржений до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, або його територіального органу, який, вивчивши зміст наказу (розпорядження) та підстави для його видання, за погодженням з військовою адміністрацією може внести роботодавцеві припис про визнання відповідного наказу (розпорядження) таким, що втратив чинність.

Відповідно до положень ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

В силу положень ст.77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом (ст.78 ЦПК України).

Відповідно до ст.80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно з ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

З боку відповідача на момент розгляду справи суду не надано доказів припинення повністю господарської діяльності підприємства, відсутність фінансування, неможливість забезпечення роботою працівників.

Натомість, судом встановлено, що після видання наказу про призупинення дії трудового договору з позивачем з іншими працівниками були поновлені трудові відносини, а також працевлаштовані інші працівники, підприємство здійснювало свою статутну діяльність.

Відповідно до листа КП «Дирекція з капітального будівництва та реконструкції «Київбудреконструкція» від 20.12.2022 р. № 247/2-792 заборгованість по заробітній платі на підприємстві відсутня.

Крім того рішенням Київської міської ради від 23.03.2023 р. внесено зміни до Програми економічного і соціального розвитку м.Києва на 2021-2023 р. в частині асигнувань на 2023 р., де передбачені відповідні асигнування для виконання робіт КП «Київбудреконструкція».

Враховуючи викладені обставини в їх сукупності, суд приходить до висновку про незаконність винесеного наказу № 32-к від 30.05.2022 р. про призупинення дії трудового договору з ОСОБА_1 , а отже він підлягає скасуванню, а дія трудового договору з позивачем поновленню .

З огляду на це, з відповідача підлягає стягненню невиплачений середній заробіток за період з 31.05.2022 р. по день ухвалення судового рішення.

Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 р. за № 100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» вона застосовується, серед іншого, у випадках вимушеного прогулу.

Відповідно до пункту 2 Постанови № 100 середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

При обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження включаються: основна заробітна плата; доплати і надбавки (за надурочну роботу та роботу в нічний час; суміщення професій і посад; розширення зон обслуговування або виконання підвищених обсягів робіт робітниками-почасовиками; високі досягнення в праці (високу професійну майстерність); умови праці; інтенсивність праці; керівництво бригадою, вислугу років та інші); виробничі премії та премії за економію конкретних видів палива, електроенергії і теплової енергії; винагорода за підсумками річної роботи та вислугу років тощо. Премії включаються в заробіток того місяця, на який вони припадають згідно з розрахунковою відомістю на заробітну плату.

Таким чином, при визначенні середнього заробітку за час вимушеного прогулу, середня заробітна плата позивача повинна обчислюватись виходячи з виплат, отриманих за попередні два місяці роботи.

Відповідно до пункту 5 Постанови № 100 основою для обчислення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з пунктом 8 цієї Постанови визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - календарних днів за цей період.

Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абзац другий п. 8 Постанови № 100). Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства (абзац третій пункту 8 Постанови № 100).

Враховуючи, що судом встановлено обставину протиправності винесення відповідачем наказу про призупинення дії трудового договору, суд вважає обґрунтованою заявлену позивачем вимогу про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 31.05.2022 р. по день ухвалення судового рішення.

Проведений позивачем розрахунок середньоденного заробітку в розмірі 1709,54 гривні відповідає вимогам постанови Кабінету Міністрів № 100, не спростований відповідачем, а отже приймається судом до уваги.

Враховуючи термін вимушеного прогулу 296 робочих днів сума середнього заробітку, що підлягає стягненню з відповідача за період з 31.05.2022 р. по 18.07.2023 р. становить 506023,84 гривень без вирахування о обов`язкових платежів, податків та зборів.

Представником відповідача заявлено про пропуск позивачем строків звернення до суду з даним позовом в зв`язку з чим він просить застосувати наслідки і відмовити у позові.

Відповідно до статті 233 Кодексу законів про працю України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення.

У разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки (стаття 234 КЗпП України).

Стаття 234 КЗпП України не визначає переліку причин для поновлення строку та їх поважність має визначається судом в кожному випадку, залежно від конкретних обставин справи. При цьому очевидно, що як поважні причини пропуску строку, встановленого в частині першій статті 233 КЗпП України, мають кваліфікуватися ті, які об`єктивно перешкоджали чи створювали істотні труднощі для своєчасного звернення до суду та підтверджені належними доказами.

У постанові від 05 липня 2017 року у справі № 758/9773/15-ц Верховний Суд України вказав, що установлені статтею 233 КЗпП України строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. Ці строки не перериваються і не зупиняються. Відповідно до статті 234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки. Разом з тим, якщо строк звернення до суду, установлений статтею 233 КЗпП України, пропущено без поважних причин, суд відмовляє у задоволенні позовних вимог у зв`язку з пропуском зазначеного строку. У кожному випадку суд зобов`язаний перевірити і обговорити причини пропуску цих строків, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити порушений строк.

У трудових правовідносинах як працівник, так і роботодавець мають діяти добросовісно, не допускаючи дій, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Відповідачем не надано будь-яких доказів, які б свідчили про ознайомлення позивача з оскаржуваним наказом у будь-який спосіб.

Такі докази відсутні і в матеріалах справи.

З огляду на викладене, суд не вбачає підстав для застосування наслідків пропуску строків звернення до суду.

На підставі положень ст.141 ЦПК України суд вважає за необхідне стягнути з відповідача судові витрати у справі.

Керуючись ст.ст.12, 13, 76, 77, 78, 81, 259, 261, 265, 273, 354 ЦПК України, суд

в и р і ш и в:

позов ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Дирекція з капітального будівництва та реконструкції «Київбудреконструкція», третя особа без самостійних вимог: директор Комунального підприємства «Дирекція з капітального будівництва та реконструкції «Київбудреконструкція» про визнання наказу незаконним, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу задовольнити.

Визнати незаконним та скасувати наказ директора КП «Дирекція з капітального будівництва та реконструкції «Київбудреконструкція» № 32-к від 30.05.2022 р. про призупинення дії трудового договору з ОСОБА_1 .

Зобов`язани Комунальне підприємство «Дирекція з капітального будівництва та реконструкції «Київбудреконструкція» поновити дію трудового договору з ОСОБА_1 на посаді провідного інженера відділу технічного нагляду за будівництвом КП «Дирекція з капітального будівництва та реконструкції «Київбудреконструкція».

Стягнути із Комунального підприємства «Дирекція з капітального будівництва та реконструкції «Київбудреконструкція» (ЄДРПОУ 37932233, м.Київ, вул..Володимирська, буд.51-а) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) середню заробітну плату з час вимушеного прогулу із 31.05.2022 до 18.07.2023 р. (включно) в розмірі 506023,84 гривень.

Стягнути із Комунального підприємства «Дирекція з капітального будівництва та реконструкції «Київбудреконструкція» (ЄДРПОУ 37932233, м.Київ, вул.Володимирська, буд.51-а)а в дохід держави судовий збір в розмірі 6133 гривні 90 копійок.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було врученоу день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя