Рішення № 113169206, 31.08.2023, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа№380/17727/23

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 серпня 2023 року

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Брильовського Р.М. розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Державної служби України з безпеки на транспорті Відділу державного нагляду (контролю) у Львівській області (81500, Львівська область, м. Городок, вул. Львівська, 659А/2, ЄДРПОУ 39816845) про скасування постанови,-

Встановив:

На розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Державної служби України з безпеки на транспорті, у якій просить суд визнати протиправною та скасувати постанову від 12 липня 2023 року №ПШ016169.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 03 січня 2019 року між Позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю «Галичхутро» (надалі ТзОВ «Галичхутро») було укладено договір № 03/01/2019 оренди транспортного засобу марки "КАМАЗ", ідентифікаційний номер (VIN) - НОМЕР_2 , реєстраційний номер НОМЕР_3 та причіпу СЗАП 8551 А, реєстраційний номер НОМЕР_4 . Відповідно до договору Орендодавець передає, а Орендар приймає в тимчасове користування автомобіль марки КАМАЗ реєстраційній номер НОМЕР_3 , причіп НОМЕР_4 , для використання в службових цілях. Термін оренди - 7 років. Також між Орендодавцем та Орендарем був укладений акт прийомки -передачі. Згідно з товарно-транспортною накладною № 67 від 31 травня 2023 року на підставі якої і перевозився вантаж автомобільним транспортом, автомобільним перевізником вантажу (на момент зупинки транспортного засобу - 31.05.2023 року) була інша особа, а саме ТзОВ «Галичхутро», водієм даного транспортного засобу був ОСОБА_2 , котрий є працівником вищевказаного підприємства. У вказаному випадку у товарно-транспортній накладній визначено перевізника - ТзОВ «Галичхутро». Отже, виходячи із вищенаведеного, вказана особа володіє відповідними транспортними засобами на законних підставах та, відповідно, вважається автомобільним перевізником. З огляду на положення Закону України «Про автомобільний транспорт» вважає, що ОСОБА_1 не є перевізником у розумінні вказаного нормативно-правового акту, а тому не є належним суб`єктом відповідальності за правопорушення, відповідальність за яке передбачене ч. 1 абз. 3 ст. 60 Закону України «Про автомобільний транспорт». Просив позов задовольнити.

Відповідач подав відзив на позов, у якому просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог. Заперечення мотивує тим, що Актом № 337398 проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час здійснення перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом від 31.05.2023, зокрема встановлено, таке: «Направлення на перевірку 29.05.2023 № 012873. Під час перевірки виявлено порушення вимог cт. 48 ЗУ «Про автомобільний транспорт», п. 6.3 Положення про робочий час і час відпочинку водіїв колісних транспортних засобів, затвердженого наказ № 340 від 07.06.2010, а саме при перевезенні вантажу ТТН№ 67 від 31.05.2023 у водія на момент проведення перевірки відсутня індивідуально-контрольна книжка водія, а також копія графіка змінності водіїв. У тому числі порушення, відповідальність за які передбачена статтею 60 Закону України «Про автомобільний транспорт» абзац 3 частина 1 перевезення пасажирів та вантажів за відсутності на момент проведення перевірки документів, визначених статтями 39, 48 цього Закону. Пояснення водія про причини порушень: водій від пояснень та підпису відмовився». Положеннями спеціального закону покладено на перевізника обов`язок з забезпечення, а водія - пред`явлення для перевірки відповідних документів. Під час перевірки було виявлено порушення вимог статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт». Позивач був належним чином повідомлений про час, дату та місце розгляду справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт. Згідно пункту 6.3 Положення № 340, водій, що керує ТЗ, який не обладнаний тахографом, веде індивідуальну контрольну книжку водія (додаток 3) або повинен мати копію графіка змінності водіїв. Чинним законодавством відсутність контролю робочого часу щодо певної категорії водіїв не передбачена. такі документи як індивідуальної контрольної книжки водія, копії графіка змінності водіїв є «іншими документами» в контексті статті 48 Закону України «Про автомобільний транспорт» та повинні бути пред`явлені особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху. Вважає, що доводи позовної заяви не підтверджують порушення в діях контролюючого органу під час проведення рейдової перевірки, а оскаржуваний акт індивідуальної дії є таким, що прийнято у відповідності до вимог чинного законодавства. Просив відмовити у задоволенні позовних вимог.

1.08.2023 ухвалою судді прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами.

Сторони належним чином повідомлені про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження, підтвердженням чого є наявні в матеріалах справи повідомлення про вручення поштового відправлення.

Відповідно до частини 5 статті 262 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Враховуючи наведене, суд розглядає справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Відповідно до частини 4 статті 229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

З`ясувавши обставини, на які позивач посилається як на підставу своїх вимог, заперечення відповідача, дослідивши докази, якими вони обґрунтовуються, суд, даючи правову оцінку спірним правовідносинам, виходив з наступного.

Суд встановив, що 31.05.2023 контролюючими особами Укртрансбезпеки на підставі графіку проведення рейдових перевірок, а також відповідно до направлення на перевірку №012873 від 29.05.2023 проводилась рейдова перевірка транспортних засобів перевізників, що здійснюють внутрішні та міжнародні перевезення пасажирів та вантажів.

Під час проведення перевірки у с. Підберізці, Тернопільський район, Тернопільської області був зупинений і перевірений транспортний засіб марки КАМАЗ 45143-02-15/ СЗАП 8551 А, реєстраційний номер НОМЕР_5 / НОМЕР_6 , який належить на праві власності ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про реєстрацією транспортного засобу серії НОМЕР_7 . За кермом вказаного транспортного засобу перебував водій ОСОБА_2 .

Відповідно до статті 48 Закону України «Про автомобільний транспорт», водій транспортного засобу марки КАМАЗ, номерний знак НОМЕР_5 , надав для перевірки посадовим особам Укртрансбезпеки: посвідчення водія серії НОМЕР_8 ; свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу марки КАМАЗ, номерний знак НОМЕР_3 , серії НОМЕР_9 ; свідоцтво про реєстрацію причіпа марки СЗАП, номерний знак НОМЕР_6 , серії НОМЕР_10 ; товарно-транспортну накладну №67 від 31.05.2023.

Актом № 337398 проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час здійснення перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом від 31.05.2023, зокрема встановлено, таке: «Направлення на перевірку 29.05.2023 № 012873. Під час перевірки виявлено порушення вимог cт. 48 Закону України «Про автомобільний транспорт», п. 6.3 Положення про робочий час і час відпочинку водіїв колісних транспортних засобів, затвердженого наказ № 340 від 07.06.2010, а саме при перевезенні вантажу ТТН№ 67 від 31.05.2023 у водія на момент проведення перевірки відсутня індивідуально-контрольна книжка водія, а також копія графіка змінності водіїв. У тому числі порушення, відповідальність за які передбачена статтею 60 Закону України «Про автомобільний транспорт» абзац 3 частина 1 перевезення пасажирів та вантажів за відсутності на момент проведення перевірки документів, визначених статтями 39, 48 цього Закону. Пояснення водія про причини порушень: водій від пояснень та підпису відмовився».

12.07.2023 відбувся розгляд справи про порушення за участю представника Позивача, в результаті якого Відділом державного нагляду (контролю) у Львівській області було винесено постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу №ПШ016169.

Позивач не погоджується з прийнятим рішенням відповідача, тому звернувся до суду з цим позовом.

Даючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд керувався такими нормами законодавства.

Засади організації та діяльності автомобільного транспорту визначає Закон України "Про автомобільний транспорт" від 5 квітня 2001 року № 2344-III (далі - Закон № 2344-III).

Згідно з частиною десятою статті 6 Закону № 2344-III на території України центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, у сфері міжнародних автомобільних перевезень здійснює: габаритно-ваговий контроль транспортних засобів у зонах габаритно-вагового контролю;

Відповідно до частини дванадцятої статті 6 Закону № 2344-III державному контролю підлягають усі транспортні засоби українських та іноземних перевізників, що здійснюють автомобільні перевезення пасажирів і вантажів на території України.

Положенням про Державну службі України з безпеки на транспорті, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 103 від 11.02.2015 передбачено, що Державна служба України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпека) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра інфраструктури і який реалізує державну політику з питань безпеки на наземному транспорті.

Статтею 1 Закону № 2344-III встановлено, що автомобільний перевізник - фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами.

Згідно з статтею 33 Закону № 2344-III автомобільним перевізником, що здійснює перевезення вантажів на договірних умовах, є суб`єкт господарювання, який відповідно до законодавства надає послугу згідно з договором про перевезення вантажу транспортним засобом, що використовується на законних підставах.

Частиною першою статті 34 закону № 2344-III передбачено, що автомобільний перевізник повинен: виконувати вимоги цього Закону та інших законодавчих і нормативно-правових актів України у сфері перевезення пасажирів та/чи вантажів; .

Відповідно до частини першої статті 47 Закону № 2344-III до внутрішніх перевезень вантажів відносяться перевезення вантажів між пунктами відправлення та призначення, розташованими в Україні, та комплекс допоміжних операцій, пов`язаних з цими перевезеннями, а також технологічні перевезення вантажів, що здійснюються в межах одного виробничого об`єкта без виїзду на автомобільні дороги загального користування.

До комплексу допоміжних операцій, пов`язаних із внутрішніми перевезеннями вантажів автомобільним транспортом, належать: завантаження та розвантаження автомобільних транспортних засобів; перевантаження вантажів на інший вид транспорту чи транспортний засіб; сортування, пакування, обмірювання та маркування вантажу; накопичення, формування або дроблення партій вантажу; зберігання вантажу; транспортно-експедиційні послуги.

Правила перевезень вантажів транспортними засобами затверджує центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері транспорту.

Згідно з частиною першою та другою статті 48 Закону № 2344-III автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред`являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення.

Документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів є: для автомобільного перевізника - документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством; для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством.

Відповідно до частини другої статті 49 Закону № 2344-III водій транспортного засобу зобов`язаний: мати при собі та передавати для перевірки уповноваженим на те посадовим особам документи, передбачені законодавством, для здійснення зазначених перевезень.

Згідно з частинами першою, другою статті 50 Закону № 2344-III договір про перевезення вантажу автомобільним транспортом укладається відповідно до цивільного законодавства між замовником та виконавцем у письмовій формі (договір, накладна, квитанція тощо).

Істотними умовами договору є: найменування та місцезнаходження сторін; найменування та кількість вантажу, його пакування; умови та термін перевезення; місце та час навантаження і розвантаження; вартість перевезення; інші умови, узгоджені сторонами.

Статтею 909 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами).

Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору перевезення вантажу.

Частиною першою статті 60 Закону № 2344-III встановлено, що за порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарські штрафи за: перевищення встановлених законодавством габаритно-вагових норм понад 20% при перевезенні вантажу без відповідного дозволу - штраф у розмірі двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Розглядати справи про накладення адміністративно-господарських штрафів за порушення, зазначені у цій статті, мають право посадові особи центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті.

Відповідно до пункту 1 Переліку документів необхідних для здійснення перевезення вантажу автомобільним транспортом у внутрішньому сполученні, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 лютого 2009 року № 207 (чинного у період виникнення спірних відносин) для водія юридичної особи або фізичної особи-підприємця, що здійснює вантажні перевезення на договірних умовах: фотокопія ліцензії, засвідчена автомобільним перевізником, або ліцензійна картка; товарно-транспортна накладна; посвідчення на право керування транспортним засобом відповідної категорії; реєстраційний документ на транспортний засіб або інший засвідчений в установленому порядку документ, що підтверджує право керування, користування чи розпорядження транспортним засобом; талон про проходження державного технічного огляду; поліс (сертифікат) обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

Згідно з пунктом 25 Порядку проведення рейдових перевірок (перевірок на дорозі), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 листопада 2006 року № 1567 (далі - Порядок № 1567) справа про порушення розглядається в органі державного контролю за місцезнаходженням суб`єкта господарювання або за місцем виявлення порушення (за письмовою заявою уповноваженої особи суб`єкта господарювання) не пізніше ніж протягом двох місяців з дня його виявлення.

У разі виявлення вчиненого іноземним перевізником порушення посадова особа складає відповідний акт та приймає постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу, а інформацію про виявлені порушення та адміністративно-господарський штраф надсилає центральному органові виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері державної митної справи.

Відповідно до пунктів 3.1-3.5. пункту 3 Правил перевезення вантажів договори про перевезення вантажів автомобільним транспортом укладаються між фізичними та юридичними особами, які здійснюють автомобільні перевезення вантажів на комерційній основі (надалі - Перевізники), та вантажовідправниками або вантажоодержувачами (надалі - Замовники). Примірний договір про перевезення вантажів автомобільним транспортом у міському та міжміському сполученні (надалі - Договір) наведений в додатку 1.

Договір про перевезення вантажів може укладатися Перевізником з посередницьким підприємством, яке користується правами та несе обов`язки і відповідальність, що передбачені для вантажовідправників і вантажоодержувачів.

Ініціативу про встановлення договірних стосунків для перевезення вантажів автомобільним транспортом може виявити як Перевізник, так і вантажовідправник (вантажоодержувач) - майбутній Замовник.

Після того, як Перевізник і Замовник узгодили умови перевезень і розрахунки, стверджений підписом Перевізника проект Договору з необхідними до нього додатками в двох екземплярах Перевізник зобов`язаний направити Замовнику не пізніше ніж через три дні після його узгодження.

У Договорі встановлюються: термін його дії, обсяги перевезень, умови перевезень (режим роботи по видачі та прийманню вантажу, забезпечення схоронності вантажу, виконання вантажно-розвантажувальних робіт і таке інше), вартість перевезень і порядок розрахунків, порядок визначення раціональних маршрутів, обов`язки сторін, відповідальність тощо.

Згідно з підпунктом 10.1 пункту 10 Правил перевезення вантажів перевізники приймають вантажі для перевезення на підставі укладених Договорів із Замовниками згідно з заявками (додаток 1) або за разовими договорами (додаток 2).

Підпунктом 10.10 пункту 10 Правил перевезення вантажів передбачено, що за домовленістю сторін водій може виконувати обов`язки супровідника вантажів (експедитора).

Підпунктами 11.1, 11.3, 11.5 пункту 11 Правил перевезення вантажів встановлено, що основним документом на перевезення вантажів є товарно-транспортна накладна, форму якої наведено в додатку 7 до цих Правил.

Товарно-транспортну накладну суб`єкт господарювання може оформлювати без дотримання форми, наведеної в додатку 7 до цих Правил, за умови наявності в ній інформації про назву документа, дату і місце його складання, найменування (прізвище, ім`я, по батькові) Перевізника та/або експедитора, замовника, вантажовідправника, вантажоодержувача, найменування та кількість вантажу, його основні характеристики та ознаки, які дають можливість однозначно ідентифікувати цей вантаж, автомобіль (марка, модель, тип, реєстраційний номер), причіп/напівпричіп (марка, модель, тип, реєстраційний номер), пункти навантаження та розвантаження із зазначенням повної адреси, посади, прізвища та підписів відповідальних осіб вантажовідправника, вантажоодержувача, водія та/або експедитора.

Товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом виписує Замовник (вантажовідправник) у трьох примірниках.

У разі використання товарно-транспортної накладної у паперовій формі перший примірник товарно-транспортної накладної залишається у Замовника (вантажовідправника), другий - водій (експедитор) передає вантажоодержувачу, третій примірник, засвідчений підписом вантажоодержувача, передається Перевізнику.

Відповідно до статті 48 Закону України «Про автомобільний транспорт», водій транспортного засобу марки MAN, номерний знак НОМЕР_11 , надав для перевірки посадовим особам Укртрансбезпеки: посвідчення водія серії НОМЕР_8 ; свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу марки КАМАЗ, номерний знак НОМЕР_3 , серії НОМЕР_9 ; свідоцтво про реєстрацію причіпа марки СЗАП, номерний знак НОМЕР_6 , серії НОМЕР_10 ; товарно-транспортну накладну №67 від 31.05.2023.

Актом № 337398 проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час здійснення перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом від 31.05.2023, зокрема встановлено наступне: «Направлення на перевірку 29.05.2023 № 012873. Під час перевірки виявлено порушення вимог cт. 48 ЗУ «Про автомобільний транспорт», п. 6.3 Положення про робочий час і час відпочинку водіїв колісних транспортних засобів, затвердженого наказ № 340 від 07.06.2010, а саме при перевезенні вантажу ТТН№ 67 від 31.05.2023 у водія на момент проведення перевірки відсутня індивідуально-контрольна книжка водія, а також копія графіка змінності водіїв. У тому числі порушення, відповідальність за які передбачена статтею 60 Закону України «Про автомобільний транспорт» абзац 3 частина 1 перевезення пасажирів та вантажів за відсутності на момент проведення перевірки документів, визначених статтями 39, 48 цього Закону. Пояснення водія про причини порушень: водій від пояснень та підпису відмовився».

Як на єдину підставу протиправності спірної постанови позивач зазначає, що 03 січня 2019 року між Позивачем та ТзОВ «Галичхутро» було укладено договір № 03/01/2019 оренди транспортного засобу марки "КАМАЗ", ідентифікаційний номер (VIN) - 45143-012-15 , реєстраційний номер НОМЕР_3 та причіпу СЗАП 8551 А, реєстраційний номер НОМЕР_4 . Відповідно до вказаногодоговору Орендодавець передає, а Орендар приймає в тимчасове користування автомобіль марки КАМАЗ реєстраційній номер НОМЕР_3 , причіп НОМЕР_4 , для використання в службових цілях. Термін оренди - 7 років. Також між Орендодавцем та Орендарем був укладений акт прийомки -передачі.

Позивач зазначає, що водій повідомив інспекторам про те, що вищевказаний автомобіль знаходиться в оренді підприємства, про що працівники Укртрансбезпеки зробили відмітку в акті вписавши найменування автомобільного перевізника - ТзОВ «Галичхутро», с. Велике, вул. Шевченка,4, Сокальський р-н., Львівська обл.

Згідно з товарно-транспортною накладною № 67 від 31 травня 2023 року на підставі якої і перевозився вантаж автомобільним транспортом, автомобільним перевізником вантажу (на момент зупинки транспортного засобу - 31.05.2023 року) була інша особа, а саме ТзОВ «Галичхутро», водієм даного транспортного засобу був ОСОБА_2 , котрий є працівником вищевказаного підприємства.

Суд зазначає, що автомобільним перевізником є той, хто за умовами договору (із замовником) про перевезення вантажу надає відповідну послугу (статті 33, 50 Закону № 2344-III), а не власник/користувач транспортного засобу.

Не без того, що надання цієї послуги може передбачати використання (на законних підставах) транспортного засобу, який належить іншій особі, але ця обставина не змінює правового статусу перевізника в цих правовідносинах, особливо коли йдеться про застосування відповідальності, передбаченої абзацом шістнадцятим частини першої статті 60 Закону № 2344-III. Тому автомобільний перевізник не може визначатися тільки на підставі реєстраційних документів на транспортний засіб (адже такі дані не завжди можуть збігатися).

Відповідач не висловив у відзиві на позов жодних заперечень стосовно того, що Позивач не перевізником.

Відповідач будь-яких належних та допустимих доказів про те, що на момент перевірки суб`єктом відповідальності був позивач, та про те, що вказаний транспортний засіб був у користуванні Позивача та, що перевізником була ФОП ОСОБА_1 суду не надав та матеріали справи відповідних доказів не містять.

Отже Позивач є неналежним суб`єктом відповідальності за порушення законодавства у сфері автомобільного транспорту.

В обсязі з`ясованих в цій справі обставин можна виснувати, що виникнення спірних правовідносин пов`язане з тим, що спірну постанову відповідач виніс щодо особи, яка не є автомобільним перевізником вантажу, відповідно не може нести відповідальності за порушення законодавства про автомобільний транспорт, передбаченої абзацом шістнадцятим частини першої статті 60 Закону № 2344-III.

Суд зазначає, що відповідальність за порушення законодавства про автомобільний транспорт, передбачена абзацом шістнадцятим частини першої статті 60 Закону № 2344-III, застосовується до автомобільних перевізників, а не до власників/користувачів транспортного засобу, яким перевозиться вантаж.

Автомобільний перевізник має використовувати транспортний засіб для перевезення вантажу на законних підставах. Проте автомобільним перевізником є той, хто за умовами договору (із замовником) про перевезення вантажу надає відповідну послугу (статті 33, 50 Закону № 2344-III), а не власник/користувач транспортного засобу.

Суд наголошує, що в Акті №337398 від 31.05.2023 перевізником зазначено ТзОВ «Галичхутро», а в постанові від 12 липня 2023 року №ПШ016169 перевізником вже зазначено ФОП ОСОБА_1 , а згідно з товарно-транспортною накладною № 67 від 31 травня 2023 року автомобільним перевізником вантажу вказано саме ТзОВ «Галичхутро».

Відповідно до Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних-осіб підприємців та громадських формувань від 27 липня 2023 року, ФОП ОСОБА_1 ще 11 липня 2014 припинила свою діяльність.

Суд дійшов висновку, що спірну постанову відповідач виніс щодо особи, яка не є автомобільним перевізником вантажу, щодо якого була оформлена товарно-транспортну накладну № 67 від 31 травня 2023 року, відповідно ОСОБА_1 не може нести відповідальності за порушення законодавства про автомобільний транспорт, передбаченої абзацом третім частини першої статті 60 Закону № 2344-III.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 22.02.2023 у справі № 240/22448/20.

Суд встановив та підтверджується матеріалами справи, що позивачем не було допущено порушення вимог статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт».

Відповідно до ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

У розумінні ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Матеріали справи свідчать, що відповідні критерії відповідачем не були дотримані.

Відповідач не надав суду доказів правомірності спірної постанови, тому позов підлягає до задоволення.

Керуючись ст.ст. 19-21, 72-77, 242-246, 255, 293, 295 КАС України суд,

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Визнати протиправною та скасувати постанову Відділу державного нагляду (контролю) у Львівській області Державної служби України з безпеки на транспорті про застосування адміністративно-господарського штрафу №ПШ016169 від 12.07.2023.

Стягнути з Державної служби України з безпеки на транспорті (місцезнаходження: 01135, м. Київ, пр. Перемоги, 14; код ЄДРПОУ 39816845) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судовий збір в розмірі 1073,60 грн.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Р.М. Брильовський