Рішення № 113152510, 30.08.2023, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/13448/23

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 серпня 2023 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Корой С.М., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації у Миколаївській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії,-

В С Т А Н О В И В:

12.06.2023 року до суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації у Миколаївській області, в якому позивач просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Територіального управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області, яка полягає у ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 суддівської винагороди з 04 травня 2023 року;

- зобов`язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 суддівську винагороду за період з 04 травня 2023 року по дату винесення судом рішення по суті спору.

Даний позов надіслано до суду засобами поштового зв`язку 05.06.2023 року.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що наказом голови Центрального районного суду міста Миколаєва за №23-о/с від 28.03.2022, ОСОБА_1 увільнено від виконання посадових обов`язків судді Центрального районного суду міста Миколаєва на час мобілізації з 16 березня 2022 року, збережено за ОСОБА_1 місце роботи, посаду і середній заробіток на час мобілізації з 16 березня 2022 року до оголошення демобілізації.

Як стверджує позивач, з 19 липня 2022 року і по теперішній час йому припинено нарахування та виплату суддівської винагороди в повному обсязі/

Позивач вважає таку бездіяльність відповідача, яка полягає у не виплаті суддівської винагороди з 04.05.2022 протиправною та такою, що не ґрунтується на вимогах Конституції України та закону.

Ухвалою суду від 19.06.2023 року прийнято до розгляду позовну заяву і відкрито провадження в адміністративній справі.

17.07.2023 року (вх.№ 23705/23) від представника Територіального управління Державної судової адміністрації у Миколаївській області до суду надійшов відзив на позовну заяву разом із додатками, в якому вказано, що розглянувши обґрунтування позовних вимог позивача, відповідач вважає, що позов є необґрунтованим, а відтак не підлягає задоволенню.

Як зазначено відповідачем, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» внесено зміни у частині третій статті 119: слова «зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток» замінено словами «зберігаються місце роботи і посада». На думку відповідача вказаними змінами скасовано збереження середнього заробітку за мобілізованими працівниками.

На цей час, вказано у відзиві, Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 року №2352-IX є чинним та обов`язковим до виконання, а, в свою чергу, виплата середнього заробітку на підприємстві (в установі організації), де працювала особа на час призову, незалежно від підпорядкування та форми власності здійснюється по 18.07.2022 року включно, тобто до набрання чинності Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 року.

Зважаючи на вищевикладене, Територіальне управління Державної судової адміністрації у Миколаївській області просить суд відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 .

20.07.2023 року (вх.№24333/23) від представника позивача до суду надійшла відповідь на відзив.

У відповіді на відзив позивач, зокрема, зазначає про технічну описку в прохальній частині позовної заяви, а саме про визнання неправомірною бездіяльності відповідача з 04 травня 2023 року та зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити суддівську винагороду за період з 04 травня 2023 року, замість правильної дати 05 травня 2023 року. Оскільки, судовим рішенням у справі №420/5477/23 надано оцінку діям відповідача 04 травня 2023 року, а за такого прохальна частина даної позовної заяви мною виправлена та заначено початок спірного періоду з 05 травня 2023 року та просить суд:

1. Визнати протиправною бездіяльність Територіального управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області, яка полягає у ненарахуванні та невиплаті мені ОСОБА_1 суддівської винагороди з 05 травня 2023 року.

2. Зобов`язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області нарахувати та виплатити мені - ОСОБА_1 суддівську винагороду за період з 05 травня 2023 року по дату винесення судом рішення по суті спору.

Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, відзиву на позовну заяву, відповіді на відзив, оцінивши докази відповідно до вимог ст.ст. 72-79 КАС України, судом встановлено такі факти та обставини.

Указом Президента України «Про призначення суддів» №320/2020 від 14 серпня 2020 року ОСОБА_1 призначено суддею Центрального районного суду міста Миколаєва.

Наказом в.о. голови Центрального районного суду м. Миколаєва № 59-о/с від 01 вересня 2020 року ОСОБА_1 зараховано до штату Центрального районного суду міста Миколаєва з 01 вересня 2020 року.

16 березня 2022 року ОСОБА_1 був мобілізований до лав Збройних Сил України і, за твердженнями позивача, по теперішній час проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 .

У позові вказано, що наказом голови Центрального районного суду міста Миколаєва за №23-о/с від 28.03.2022, ОСОБА_1 увільнено від виконання посадових обов`язків судді Центрального районного суду міста Миколаєва на час мобілізації з 16 березня 2022 року, збережено за позивачем місце роботи, посаду і середній заробіток на час мобілізації з 16 березня 2022 року до оголошення демобілізації.

Судом встановлено, що наказом Центрального районного суду м.Миколаєва №31-о/д від 19.07.2022 року позивачу припинено нарахування середнього заробітку на час мобілізації.

Як стверджує позивач, з 19 липня 2022 року і по теперішній час йому припинено нарахування та виплату суддівської винагороди в повному обсязі.

Вважаючи бездіяльність Територіального управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області, яка полягає у ненарахуванні та невиплаті мені - ОСОБА_1 суддівської винагороди з 04 травня 2023 року протиправною, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Вирішуючи спір, що виник між сторонами, суд зазначає.

Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно зі статтею 26 Конституції України незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією і законами України.

Статтею 130 Конституції України визначено, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

Статтею 135 Закону України № 1402-VIII установлено, що суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом.

Приписами частини другої статті 135 Закону №1402-VIII визначено, що суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом.

Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.

Частиною третьою статті 135 Закону №1402-VIII визначено базовий розмір посадових окладів суддів різних інстанцій.

Згідно частини 4 статті 135 Закону №1402-VIII до базового розміру посадового окладу, визначеного частиною третьою цієї статті, додатково застосовуються такі регіональні коефіцієнти: 1) 1,1 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше сто тисяч осіб; 2) 1,2 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше п`ятсот тисяч осіб; 3) 1,25 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше один мільйон осіб.

Частиною п`ятою статті 135 Закону №1402-VIII установлено, що суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи більше 3 років - 15 відсотків, більше 5 років - 20 відсотків, більше 10 років - 30 відсотків, більше 15 років - 40 відсотків, більше 20 років - 50 відсотків, більше 25 років - 60 відсотків, більше 30 років - 70 відсотків, більше 35 років - 80 відсотків посадового окладу.

У рішенні від 08.04.2016 №4-рп/2016 у справі №1-8/2016 Конституційний Суд України вкотре зазначив, що конституційний принцип незалежності суддів забезпечує важливу роль судової влади в механізмі захисту прав і свобод людини і громадянина та є запорукою реалізації права на судовий захист, передбаченого частиною першою статті 55 Основного Закону України; положення Конституції України стосовно незалежності суддів, яка є невід`ємним елементом статусу суддів та їх професійної діяльності, пов`язані з принципом поділу державної влади та обумовлені необхідністю забезпечувати основи конституційного ладу й права людини, гарантувати самостійність і незалежність судової влади; гарантії незалежності суддів як необхідні умови здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом встановлені у базових законах з питань судоустрою, судочинства, статусу суддів, мають конституційний зміст і разом з визначеними Основним Законом України складають єдину систему гарантій незалежності суддів та повинні бути реально забезпечені; конституційний статус судді дає підстави ставити до судді високі вимоги і зберігати довіру до його компетентності та неупередженості, передбачає надання йому в майбутньому статусу судді у відставці, що також є гарантією належного здійснення правосуддя.

Гарантії незалежності суддів встановлено у статтях 48, 52 розділу III, статті 17 розділу VII, розділах, X Закону №2453 у редакції Закону №192, зі змісту яких вбачається, що однією з гарантій незалежності суддів є їх належне матеріальне та соціальне забезпечення, зокрема надання суддям за рахунок держави суддівської винагороди, а суддям у відставці - щомісячного довічного грошового утримання або пенсії за вибором. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу визначених Конституцією України гарантій незалежності суддів.

У рішенні від 04.12.2018 №11-р/2018 у справі №1-7/2018 (4062/15) Конституційний Суд України вказав, що обов`язок держави щодо забезпечення фінансування та належних умов для функціонування судів і діяльності суддів, закріплений у статті 130 Конституції України, є однією з конституційних гарантій незалежності суддів. Системний аналіз положень Конституції України свідчить про те, що ними встановлено обов`язок держави забезпечити належні умови праці та фінансування для суддів, а отже, сформувати та законодавчо закріпити таку систему фінансування, в тому числі розмір винагороди суддів, яка гарантуватиме їх незалежність. Така позиція Конституційного Суду України збігається з приписами Європейської хартії щодо статусу суддів від 10 липня 1998 року, у підпункті 6.1 пункту 6 якої зазначено, що суддям, які здійснюють суддівські функції на професійній основі, надається винагорода, рівень якої встановлюється з тим, щоб захистити їх від тиску, спрямованого на здійснення впливу на їх рішення, а ще загальніше на їх поведінку в рамках здійснення правосуддя, тим самим підриваючи їх незалежність і безсторонність. Зменшення органом законодавчої влади розміру посадового окладу судді призводить до зменшення розміру суддівської винагороди, що, у свою чергу, є посяганням на гарантію незалежності судді у виді матеріального забезпечення та передумовою впливу як на суддю, так і на судову владу в цілому.

Конституційний суд послідовно вказував, що однією з конституційних гарантій незалежності суддів є особливий порядок фінансування судів, встановлена система гарантій незалежності суддів не є їх особистим привілеєм; суддівська винагорода є гарантією незалежності судді та невід`ємною складовою його статусу.

Така позиція Конституційного Суду України збігається з приписами Європейської хартії щодо статусу суддів від 10 липня 1998 року, у підпункті 6.1 пункту 6 якої зазначено, що суддям, які здійснюють суддівські функції на професійній основі, надається винагорода, рівень якої встановлюється з тим, щоб захистити їх від тиску, спрямованого на здійснення впливу на їх рішення, а ще загальніше на їх поведінку в рамках здійснення правосуддя, тим самим підриваючи їх незалежність і безсторонність. Зменшення органом законодавчої влади розміру посадового окладу судді призводить до зменшення розміру суддівської винагороди, що, у свою чергу, є посяганням на гарантію незалежності судді у виді матеріального забезпечення та передумовою впливу як на суддю, так і на судову владу в цілому.

Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 №64/2022(далі - Указ № 64/2022), затвердженого Законом України від 24.02.2022 № 2102-ІХ, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. У подальшому строк дії воєнного стану неодноразово продовжувався та діє на даний час.

Відповідно до приписів статті 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України. Держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд, визначено Законом України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 №1402-VIII (далі - Закон №1402-VIII).

Відповідно до частини першої статті 135 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII (далі - Закон № 1402-VIII), суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Згідно з частиною другою статті 135 Закону № 1402-VIII, суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.

Що стосується Закону України від 01 липня 2022 року № 2352-ІХ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин", яким внесено зміни до Кодексу законів про працю України, то суд зазначає таке.

Так, в частині третій статті 119 Кодексу законів про працю України (в редакції з 19.07.2022) зазначено, що за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи і посада.

З цього приводу, суд вважає за необхідне зазначити про те, що Закон України «Про судоустрій і статус суддів» взагалі не застосовує до будь-якого аспекту оплати роботи судді таку правову категорію як середній заробіток, а тому в даному випадку норми ст. 119 ч. 3 КЗпП України не можуть регулювати спірні правовідносини.

Разом з цим, суд наголошує, що питання обрахунку та розміру суддівської винагороди регламентовано виключно статтею 130 Конституції України та статтею 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», що, в свою чергу, виключає можливість застосовування до правовідносин стосовно виплати суддівської винагороди будь-які інші закони та/або підзаконні нормативні акти, у тому числі КЗпП України та Закон України від 01.07.2022 №2352-ІХ.

Згідно з частиною десятою статті 135 Закону №1402-VIII суддя, який не здійснює правосуддя (крім випадків тимчасової непрацездатності, перебування судді у щорічній оплачуваній відпустці), не має права на отримання доплат до посадового окладу.

При цьому, Законом № 1402-VIII перебачено вичерпний перелік обмежень у виплаті суддівської винагороди, водночас перебування на військовій службі не є таким випадком.

При вирішенні цього спору суд також враховує висновки щодо застосування норм права, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.11.2022 у справі № 990/4/2, які полягають у наступному.

Під час здійснення правосуддя існують випадки, коли за певних умов суддя не може здійснювати правосуддя. Такі випадки поділяються на дві категорії.

До першої категорії належать випадки, коли нездійснення правосуддя обумовлене поведінкою самого судді, зокрема відсторонення судді від посади у зв`язку з притягненням до кримінальної відповідальності, при проведенні кваліфікаційного оцінювання та застосування до судді дисциплінарного стягнення у виді тимчасового відсторонення від здійснення правосуддя.

Друга категорія охоплює випадки, коли суддя не здійснює правосуддя через обставини, що не залежать від нього особисто або не обумовлені його поведінкою. Наприклад, припинення роботи суду у зв`язку з військовими діями, стихійним лихом, нездійснення суддею правосуддя у разі ліквідації, реорганізації суду, перебуванням судді у відрядженні, тимчасова непрацездатність, перебування у різного роду відпустках (основна, додаткова, соціальна), у зв`язку з мобілізацією відповідно до вимог Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

У Рішенні від 03.06.2013 №3-рп/2013 у справі №1-2/2013 Конституційний Суд України зазначив, що будь-яке зниження рівня гарантій незалежності суддів суперечить конституційній вимозі неухильного забезпечення незалежного правосуддя та права людини і громадянина на захист прав і свобод незалежним судом, оскільки призводить до обмеження можливостей реалізації цього конституційного права, а отже, суперечить частині першій статті 55 Конституції України.

Крім того, рішенням Ради суддів України №10 від 14.03.2022 затверджено окремі рекомендації організації роботи судів та суддів в умовах воєнного стану.

Так, пунктом 3 розділу ІІ рішення Ради суддів України визначено, що суддівська винагорода у розмірі посадового окладу та доплат, визначених частиною другою статті 135 Закону України "Про судоустрій та статус суддів", виплачується за наявності однієї із умов, зокрема, якщо суддя увільнений від виконання обов`язків з відправлення правосуддя у зв`язку із призовом на військову службу під час мобілізації на особливий період, зі збереженням місця роботи, посади і середнього заробітку на період проходження військової служби.

Разом з тим, Рада суддів України в своєму рішенні № 24 від 05.08.2022 року звернула увагу розпорядників бюджетних коштів органів судової влади, що суддям, увільненим від виконання обов`язків з відправлення правосуддя у зв`язку із призовом на військову службу під час мобілізації виплачується суддівська винагорода та передбачені законом доплати до посадового окладу.

Враховуючи вище викладене, а також беручи до уваги те, що порядок виплати суддівської винагороди регламентується виключно Законом України «Про судоустрій і статус суддів», суд приходить до висновку, ТУ ДСА у Миколаївській області протиправно припинено здійснення нарахування та виплати позивачу суддівської винагороди.

Зважаючи на вищевикладене, суд дійшов висновку, що вимоги позивача є такими, що підлягають задоволенню.

В той же час, враховуючи вищевказані висновки суду, суд зазначає, що існування наказу Центрального районного суду м.Миколаєва №31-о/д від 19.07.2022 року яким позивачу припинено нарахування середнього заробітку на час мобілізації, а не суддівської винагороди, жодним чином не впливають на зміст спірних правовідносин по даній справі.

Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші проти України від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі РуїсТоріха проти Іспанії від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту.

Оцінюючи правомірність дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у ст.2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури.

Частиною 1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Частиною 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно із ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Відповідно до ч.1, ч.5 ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Керуючись ст.ст. 7, 9, 241-246, 250, 255, 262, 295 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації у Миколаївській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність Територіального управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області, яка полягає у ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 суддівської винагороди з 04 травня 2023 року.

Зобов`язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 суддівську винагороду за період з 04 травня 2023 року по 30 серпня 2023 року.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подання до П`ятого апеляційного адміністративного суду апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи:

Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ).

Відповідач - Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області (54001, м. Миколаїв, вул. Фалєєвська, 14, код ЄДРПОУ 26299835).

Суддя С.М. Корой