Рішення № 113137904, 31.08.2023, Солом'янський районний суд міста Києва

Справа № 761/15805/22

2-а/760/540/23

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 серпня 2023 року Солом`янський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді Митрофанової А.О.,

при секретарі Костюк В.О.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції, Управління патрульної поліції у м. Києві про визнання протиправною та скасування постанови про накладення адміністративного стягнення, закриття провадження у справі, -

ВСТАНОВИВ:

До Шевченківського районного суду міста Києва надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) до Департаменту патрульної поліції (далі по тексту - відповідач 1), Управління патрульної поліції у м. Києві (далі по тексту - відповідач 2), в якій позивач просить:

- визнати протиправною та скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серії ЕАР №5702931 від 03 серпня 2022 року. про накладення на ОСОБА_1 адміністративного стягнення у вигляді штрафу в розмірі 3400,00 грн, а справу про адміністративне правопорушення про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за частиною 2 статті 126 Кодексу України про адміністративні правопорушення - закрити.

В обгрунтування позовних вимог позивач послався на те, що постановою про накладення адміністративного стягнення у справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серія ЕАР №5702931 від 03 серпня 2022 року його притягнуто до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 126 Кодексу України про адміністративні правопорушення та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 3400,00 грн, відповідно до якої позивач, керуючи транспортним засобом, не мав посвідчення водія на право керування транспортним засобом транспортним засобом відповідної категорії, чим порушив пункт 2.1.а Правил дорожнього руху України - керування транспортним засобом особою, яка не має права керування таким транспортним засобом.

Позивач з вказаною постановою не погоджується, вважає її такою, що підлягає скасуванню з огляду на таке.

03 серпня 2022 року біля 12 години 15 хвилин позивач, керуючи належним йому скутером Yamaha JOG SA-36, державний номерний знак НОМЕР_1 , рухався про проїзній частині вулиці Жамбила Жабаєва у місті Києві, біля будинку №4.

Позивач вказує, що його було безпідставно зупинено поліцейськими Управління патрульної поліції у м. Києві, оскільки підстав, які б надавали поліцейським право або встановлювали обов`язок поліцейських відповідно до норм статті 35 Закону України «Про Національну поліцію» не було.

Також, позивача не було проінформовано про конкретну причину зупинення ним транспортного засобу з детальним описом зупинки, як і не названо поліцейським позивачу свого прізвища, посади, спеціального звання та пред`явлення службового посвідчення на вимогу позивача.

Позивач, вважаючи, що в його діях відсутній склад адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 126 Кодексу України про адміністративні правопорушення, звернувся до суду з цією позовною заявою.

Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 11 серпня 2022 року позовна заява ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції, Управління патрульної поліції у м. Києві про визнання протиправною та скасування постанови, закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення передана за підсудністю на розгляд до Солом`янського районного суду міста Києва.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20 жовтня 2022 року для розгляду справи №759/15805/22 визначено суддю Митрофанову А.О.

Ухвалою Солом`янського районного суду міста Києва від 25 жовтня 2022 року відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено здійснити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

27 січня 2023 року на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву відповідача 1, в якому представник відповідача 1, заперечуючи проти задоволення позовних вимог в повному обсязі, послався на наступне.

Відповідно до змісту оскаржуваної постанови, 03 серпня 2022 року о 12 годині 36 хвилин за адресою: місто Київ, вулиця Жамбила Жабаєва, 6, ОСОБА_1 ,, керуючи мопедом, державний номерний знак НОМЕР_1 , під час керуванням скутером, не пред`явив посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційний документ на транспортний засіб та поліс обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, чим порушив пункти 2.1 а) та 2.4. а) Правил дорожнього руху України, за що передбачена адміністративна відповідальність за частиною 2 статті 126 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Крім того, у відзиві на позовну заяву зазначено, що позивач не заперечував, що здійснював керування скутером номерний знак НОМЕР_1 та не довів наявність в нього водійських прав на керування транспортним засобом.

Як стверджує представник відповідача 1 підготовка та розгляд справи про адміністративне правопорушення здійснені відповідно до вимог статей 278 та 279 Кодексу України про адміністративні правопорушення, а відтак, підстав для визнання оскаржуваної постанови протиправною та її скасування не має, у зв`язку з чим, просив відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Відповідач 2 відзиву на позовну заяву не надав з невідомих суду причин.

Клопотань від позивача та відповідача про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін до суду не надійшло.

Оскільки розгляд справи відбувався в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, судове засідання в справі не проводилось та особи, які беруть участь у справі не викликались.

Відповідно до частини 4 статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України, судовий розгляд справи здійснювався за правилами спрощеного позовного провадження на підставі наявних у суду матеріалів, без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає таке.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Порядок дорожнього руху на території України відповідно до Закону України «Про дорожній рух» встановлюють Правила дорожнього руху, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306 (далі по тексту - ПДР).

Згідно пунктів 8,11 частини 1 статті 23 Закону України «Про Національну поліцію» від 02 липня 2015 року № 580-VIII, поліція відповідно до покладених на неї завдань у випадках, визначених законом, здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, приймає рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечує їх виконання; регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі.

Відповідно до статті 14 Закону України «Про дорожній рух» учасники дорожнього руху зобов`язані: знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху; створювати безпечні умови для дорожнього руху, не завдавати своїми діями або бездіяльністю шкоди підприємствам, установам, організаціям і громадянам; виконувати розпорядження органів державного нагляду та контролю щодо дотримання законодавства про дорожній рух.

У відповідності до пункту 1.3. ПДР учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими.

Пунктом 1.9. Розділу 1 ПДР визначено, що особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.

Відповідно до частини 1 статті 9 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі по тексту - КУпАП) адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Згідно з пункту 1 статті 247 КУпАП обов`язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів.

Відповідно статті 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Особливості розгляду справ про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване в автоматичному режимі, та про порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксоване в режимі фотозйомки (відеозапису), встановлюються статтями 279-1 - 279-4 цього Кодексу.

Статтею 251 КУпАП встановлено, що доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Наведене в сукупності дозволяє дійти висновку, що порушення ПДР, за що передбачена відповідальність КУпАП, має підтверджуватися відповідними доказами, вичерпний перелік яких наведений у статті 251 Кодексу.

Більш того, відповідно до статті 222 КУпАП справи про адміністративні правопорушення, зокрема, передбачені частиною 2 статті 126 КУпАП, розглядають органи Національної поліції.

Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень.

При цьому, згідно частини 2 статті 258 КУпАП протокол не складається у разі вчинення адміністративних правопорушень, розгляд яких віднесено до компетенції Національної поліції, та адміністративних правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксованих в автоматичному режимі.

У частинах 4, 5 статті 258 КУпАП закріплено, що у випадках, передбачених частинами першою та другою цієї статті, уповноваженими органами (посадовими особами) на місці вчинення правопорушення виноситься постанова у справі про адміністративне правопорушення відповідно до вимог статті 283 цього Кодексу.

Якщо під час складання постанови у справі про адміністративне правопорушення особа оспорить допущене порушення і адміністративне стягнення, що на неї накладається, то уповноважена посадова особа зобов`язана скласти протокол про адміністративне правопорушення відповідно до вимог статті 256 цього Кодексу, крім випадків притягнення особи до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 185-3 цього Кодексу, правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксованих в автоматичному режимі, або порушень правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксованих у режимі фотозйомки (відеозапису). Цей протокол є додатком до постанови у справі про адміністративне правопорушення.

Також, процедуру оформлення поліцейськими підрозділів поліції та поліцейськими, на яких покладаються обов`язки із забезпечення безпеки дорожнього руху в окремих регіонах та населених пунктах, де тимчасово відсутня патрульна поліція (далі - поліцейський), матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі визначає Інструкція з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затверджена наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07 листопада 2015 року № 1395, зареєстрована в Міністерстві юстиції України 10 листопада 2015 року за № 1408/27853 (далі по тексту - Інструкція № 1395).

Згідно з пунктом 4 розділу І Інструкції № 1395 у разі виявлення правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, розгляд якого віднесено до компетенції Національної поліції України, поліцейський виносить постанову у справі про адміністративне правопорушення без складання відповідного протоколу. Постанова виноситься у разі виявлення адміністративних правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, передбачених статтями 80 і 81 (в частині перевищення нормативів вмісту забруднюючих речовин у відпрацьованих газах транспортних засобів), частинами першою, другою, третьою, п`ятою і шостою статті 121, статтями 121-1, 121-2, частинами першою, другою і третьою статті 122, частиною першою статті 123, статтею 124-1,статтями 125, 126, частинами першою, другою і третьою статті 127, статтями 128, 129, статтею 132-1, частинами шостою і одинадцятою статті 133-1, частинами першою, другою і третьою статті 140 КУпАП.

Таким чином, під час оформлення матеріалів про адміністративні порушення за вчинення правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, в тому числі, передбаченого частиною 2 статті 126 КУпАП, у відповідача відсутній обов`язок складати протокол про адміністративне правопорушення.

Так, судом встановлено та не спростовано сторонами у справі, позивач є особою, який керував скутером марки Yamaha JOG SA-36, державний номерний знак НОМЕР_1 , проти чого не заперечував й сам позивач.

Суд звертає увагу, що матеріалами справи не підтверджено наявність у позивача посвідчення водія відповідної категорії.

Постановою про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серія ЕАР № 5702391 від 03 серпня 2022 року водія ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 126 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 3400,00 грн.

Відповідно до змісту вказаної постанови, ОСОБА_1 03 серпня 2022 року о 12 годині 36 хвилин у місті Києві по вулиці Жамбила Жабаєва, 6 керував транспортним засобом, не мав посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії, чим порушив пункт 2.1.а Правил дорожнього руху України - керування транспортним засобом особою, яка не має права керування таким транспортним засобом, чим вчинив адміністративне правопорушення, передбачене частиною 2 статті 126 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Вважаючи вказану постанову про накладення адміністративного стягнення такою, що підлягає скасуванню, позивач звернувся до суду з даною позовною заявою.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з такого.

Відповідно до частини 2 статті 126 КУпАП керування транспортним засобом особою, яка не має права керування таким транспортним засобом, або передача керування транспортним засобом особі, яка не має права керування таким транспортним засобом тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Пунктом 2.1.«а» Правил дорожнього руху України передбачено, що водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії.

Суд звертає увагу, що при розгляді даної адміністративної справи, з -поміж іншого, суду слід встановити, чи відноситься скутер, яким керував позивач, до механічних транспортних засобів.

Так, під транспортним засобом слід розуміти пристрій, призначений для перевезення людей або вантажів, а також встановленого на ньому спеціального обладнання або механізмів; механічний транспортний засіб - транспортний засіб, що приводиться в рух за допомогою двигуна.

Цей термін поширюється, в тому числі, на транспортні засоби з електродвигуном потужністю понад 3 кВт;

мопед - двоколісний транспортний засіб, який має двигун з робочим об`ємом до 50 куб або електродвигун потужністю до 4 кВт.

В даному випадку, скутер Yamaha JOG SA-36 за загальними характеристиками має потужність двигуна 4.2 кВт, робочий об`єм - 49,9 см3.

Відповідно до пункту 2.13 Правил дорожнього руху, право на керування транспортними засобами особам може бути надано: мототранспортними засобами і мотоколясками (категорії А1, А) - з 16-річного віку. Транспортні засоби належать до таких категорій: А1 - мопеди, моторолери та інші двоколісні транспортні засоби, які мають двигун з робочим об`ємом до 50 куб.см або електродвигун потужністю до 4 кВт.

Наведене свідчить, що до категорії «А1» відносяться транспортні засоби, зокрема скутери, з робочим об`ємом до 50 куб, оскільки вони відносяться до механічних транспортних засобів в розумінні законодавства. На ці транспортні засоби право на керування передбачає наявність дозвільних документів.

Наявність посвідчення водія категорії «А1» та реєстраційного документа передбачено виключно для «механічних» транспортних засобів. Механічними вважають скутери з електродвигуном потужністю від 3 до 4 кВт, а також всі ТЗ з двигуном внутрішнього згоряння.

В даному випадку, скутер Yamaha JOG SA-36 за загальними характеристиками має потужність двигуна 4.2 кВт, робочий об`єм - 49,9 см3, що відповідно дозволяє дійти висновку про обов`язковість наявності у позивача посвідчення водія категорії «А1» під час керуванням цим транспортним засобом.

Водночас, згідно частини 5 статті 14 Закону України «Про дорожній рух» учасники дорожнього руху зобов`язані, зокрема, знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху; виконувати розпорядження органів державного нагляду та контролю щодо дотримання законодавства про дорожній рух.

Частиною 2 статті 16 цього ж Закону встановлено, що водій зобов`язаний, зокрема, мати при собі та на вимогу поліцейського, а водії військових транспортних засобів - на вимогу посадових осіб військової інспекції безпеки дорожнього руху Військової служби правопорядку у Збройних Силах України, пред`являти для перевірки посвідчення водія, реєстраційний документ на транспортний засіб, а у випадках, передбачених законодавством, - страховий поліс (сертифікат) про укладення договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

Наведене в сукупності свідчить, що на водія покладено обов`язок мати при собі, зокрема, посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії, реєстраційний документ на транспортний засіб, страховий поліс та пред`являти їх для перевірки на виконання розпорядження органів державного нагляду та контролю щодо дотримання законодавства про дорожній рух.

Так, згідно статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин. Докази суду надають учасники справи. Суд може пропонувати сторонам надати докази та збирати докази з власної ініціативи, крім випадків, визначених цим Кодексом.

Відповідно до частини 1 статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Суд зазначає, що умовою для притягнення особи до відповідальності за частиною 2 статті 126 КУпАП є встановлення факту керування нею транспортним засобом без посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційного документа на транспортний засіб, а також поліса (договору) обов`язкового страхування, або не пред`явлення таких документів для перевірки на вимогу поліцейського.

Також, суд звертає увагу, що пунктом 2 частини 1 статті 32 Закону України «Про Національну поліцію» від 02 липня 2015 року № 580-VIII передбачено, що поліцейський має право вимагати в особи пред`явлення нею документів, що посвідчують особу, та/або документів, що підтверджують відповідне право особи, якщо існує достатньо підстав вважати, що особа вчинила або має намір вчинити правопорушення (одна із вичерпного переліку підстав).

У статті 35 цього ж Закону визначений перелік випадків, у яких поліцейський має право та зобов`язаний зупинити транспортний засіб.

Водночас, суд зауважує, що в оскаржуваній постанові не зазначено, які саме обставини стали підставою для зупинки позивача та вимоги пред`явити посвідчення водія.

Більш того, статтями 72-79 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

За правилами статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Виходячи із закріпленого в частині 4 статті 129 Конституції України принципу змагальності і рівності сторін у судочинстві, обов`язок доказування законності застосування адміністративного стягнення при розгляді скарги громадянина в суді покладається на орган (посадову особу), яким винесено оскаржувану постанову.

Статтею 251 КУпАП відзначено, що доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

При цьому, суд враховує приписи статті 40 Закону України «Про Національну поліцію» від 02 липня 2015 року № 580-VIII, якими встановлено, що поліція для виконання покладених на неї завдань та здійснення повноважень, визначених законом, може застосовувати такі технічні прилади, технічні засоби та спеціалізоване програмне забезпечення: 1) фото- і відеотехніку, у тому числі техніку, що працює в автоматичному режимі, технічні прилади та технічні засоби з виявлення та/або фіксації правопорушень; 2) технічні прилади та технічні засоби з виявлення радіаційних, хімічних, біологічних та ядерних загроз; 3) безпілотні літальні апарати та спеціальні технічні засоби протидії їх застосуванню; 4) спеціальні технічні засоби перевірки на наявність стану алкогольного сп`яніння; 5) спеціалізоване програмне забезпечення для здійснення аналітичної обробки фото- і відеоінформації, у тому числі для встановлення осіб та номерних знаків транспортних засобів.

Технічні прилади та технічні засоби, передбачені пунктами 1 і 2 цієї частини, поліція може закріплювати на однострої, у/на безпілотних літальних апаратах, службових транспортних засобах, суднах чи інших плавучих засобах, у тому числі тих, що не мають кольорографічних схем, розпізнавальних знаків та написів, які свідчать про належність до поліції, а також монтувати/розміщувати їх по зовнішньому периметру доріг і будівель.

Поліція може використовувати інформацію, отриману за допомогою фото- і відеотехніки, технічних приладів та технічних засобів, що перебувають у чужому володінні.

Крім того, відповідно до частини 3 статті 283 КУпАП, постанова по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху та паркування транспортних засобів, крім даних, визначених частиною другою цієї статті, повинна містити, зокрема, відомості про технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис (якщо такий запис здійснювався).

Водночас, у постанові не зазначено, що до неї додається відеозапис, як і не зазначається на який технічний прилад такий було здійснено, що нівелює доказове значення наданого відповідачем відеозапису.

Згідно з правовою позицією, викладеною у постановах Верховного Суду від 17 липня 2019 року у справі №295/3099/17, від 13 лютого 2020 року у справі №524/9716/16-а, приписами частини 3 статті 283 КУпАП чітко передбачено імперативний обов`язок відповідача щодо зазначення технічного засобу, яким здійснено фото або відеозапис у постанові по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху.

У разі відсутності в оскаржуваній постанові по справі про адміністративне правопорушення посилань на технічний засіб, за допомогою якого здійснено відеозапис, такий відеозапис не може вважатися належним та допустимим доказом вчинення адміністративного правопорушення.

Наведене в сукупності свідчить, що оскаржувана постанова про притягнення позивача до адміністративної відповідальності не відповідає вимогам частини 3 статті 283 КУпАП, адже не містить інформації про фіксацію правопорушення технічними засобами, відповідачі на обгрунтування правомірності оскаржуваної постанови не надали жодних доказів наявності у діях ОСОБА_1 складу правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 126 КУпАП.

Суд також вважає за необхідне зазначити, що твердження відповідача про те, що поліцейський розглянув справу відповідно до вимог чинного законодавства та підставно виніс постанову жодним доказом не підтверджені.

При цьому суд зазначає, що окремо сама по собі постанова про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху не може бути належним доказом вчинення особою адміністративного правопорушення.

З урахуванням того, що відповідачеами не доведено, а судом не встановлено факту керування позивачем транспортним засобом без посвідчення водія або відмови пред`явити його для перевірки на вимогу поліцейського, а також враховуючи те, що в оскаржуваній постанові відсутні відомості щодо підстав зупинки позивача, суд дійшов висновку про протиправність оскаржуваної постанови.

Більш того, суд наголошує, що саме по собі описання адміністративного правопорушення у оскаржуваній постанові не може бути належним доказом вчинення особою такого порушення. Така постанова по своїй правовій природі є рішенням суб`єкта владних повноважень щодо наслідків розгляду зафіксованого правопорушення, якому передує фіксування цього правопорушення.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 05 серпня 2019 року у справі № 712/12830/16-а, від 26 квітня 2018 року у справі № 338/1/17.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 22 грудня 2010 року № 23-рп/2010 адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до неї ґрунтується на конституційних принципах і правових презумпціях, в тому числі і закріпленій в статті 62 Конституції України презумпції невинуватості.

При цьому, відповідно до закріпленого в статті 62 Конституції України принципу особа вважається невинуватою, доки її вину не буде доведено в законному порядку; ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість; обвинувачення не може ґрунтуватися на припущеннях; усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду у постанові від 08 липня 2020 року у справі №463/1352/16-а вказав, що у силу принципу презумпції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події порушення та винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведені подія та вина особи мають бути прирівняні до доведеної невинуватості цієї особи.

Тож, згідно з принципом презумпції невинуватості, діючого в адміністративному праві, всі сумніви у винуватості особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведена вина прирівнюється до доведеної невинуватості.

Європейський суд з прав людини, що у своєму рішенні від 10 лютого 1995 р. у справі «Аллене де Рібермон проти Франції» підкреслив, що сфера застосування принципу презумпції невинуватості є значно ширшою: він обов`язковий не лише для кримінального суду, який вирішує питання про обґрунтованість обвинувачення, а й для всіх інших органів держави.

Отже, оскільки у матеріалах справи відсутні достатні, належні та допустимі докази вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 126 КУпАП, то відсутні підстави вважати про вчинення позивачем вказаного адміністративного правопорушення.

Крім того, суд вказує, що частиною 3 статті 288 КУпАП визначено порядок оскарження постанови у справі про адміністративне правопорушення передбачено, що постанову іншого органу (посадової особи) про накладення адміністративного стягнення, постанову по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване в автоматичному режимі, можна оскаржити у вищестоящий орган (вищестоящій посадовій особі) або в районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд, у порядку, визначеному Кодексом адміністративного судочинства України, з особливостями, встановленими цим Кодексом.

Наведене свідчить, що належним відповідачем є саме відповідний орган, на який, зокрема положеннями статті 222 КУпАП покладено функціональний обов`язок розглядати справи про адміністративні правопорушення, передбачені статтею 126 КУпАП.

Тобто, відповідачем у таких справах, які розглядаються судом в порядку, визначеному Кодексом адміністративного судочинства України, є саме орган державної влади - суб`єкт владних повноважень.

Згідно з положеннями статті 46 Кодексу адміністративного судочинства України сторонами в адміністративному процесі є позивач та відповідач. Відповідачем в адміністративній справі є суб`єкт владних повноважень, якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Відповідно до статті 213 КУпАП справи про адміністративні правопорушення розглядаються, зокрема, органами Національної поліції, органами державних інспекцій та іншими органами (посадовими особами), уповноваженими на те цим Кодексом.

Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень (частини 1 та 2 статті 222 КУпАП).

При цьому, приписами частини 1 статті 13 Закону України «Про Національну поліцію» визначено, що систему поліції складають: 1) центральний орган управління поліцією; 2) територіальні органи поліції.

Відповідно до частини 1 статті 15 Закону України «Про Національну поліцію» територіальні органи поліції утворюються як юридичні особи публічного права в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, районах, містах, районах у містах та як міжрегіональні (повноваження яких поширюються на декілька адміністративно-територіальних одиниць) територіальні органи у межах граничної чисельності поліції і коштів, визначених на її утримання.

Використання у зазначених вище нормах формулювань «від імені органів Національної поліції» вказує на те, що відповідачем у таких справах, які розглядаються судом в порядку, визначеному Кодексом адміністративного судочинства України, є саме орган Національної поліції - суб`єкт владних повноважень, а не підрозділ Національної поліції або ж особа, яка перебуває з цим органом у трудових відносинах та від його імені здійснює розгляд справ про адміністративні правопорушення та накладає адміністративні стягнення.

Правову позицію з даного питання було висловлено Верховним Судом у постанові від 26 грудня 2019 року по справі №724/716/16-а.

Суд звертає увагу на те, що органом Національної поліції у цьому випадку є Департамент патрульної поліції, тобто суб`єкт владних повноважень, від імені якого винесена постанова про накладення адміністративного стягнення, оскільки Управління патрульної поліції у м. Києві є лише територіальним підрозділом Департаменту патрульної поліції та не має статусу юридичної особи.

Так, судом встановлено, що Департамент патрульної поліції Національної поліції України є юридичною особою публічного права, має самостійний баланс, рахунки в органах Державної казначейської служби України, має печатку із зображенням Державного Герба України, інші печатки, штампи, бланки зі своєю повною та скороченою назвою, необхідні для здійснення його поточної діяльності.

З огляду на що Управління патрульної поліції у м. Києві не може відповідати за пред`явленими позовними вимогами, а тому такі позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують.

Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до пункту 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Згідно пункту 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту.

Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Аналізуючи вищевикладене та надані докази у їх сукупності, з урахуванням того, що відповідачем 1 не доведено, а судом не встановлено правомірності притягнення позивача до адміністративної відповідальності за частиною 2 статті 126 КУпАП, суд дійшов висновку щодо обгрунтованості заявлених позовних вимог, відповідно, про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог.

Відповідно до частини 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору..

Як вбачається з наявної у матеріалах справи квитанції, позивачем під час звернення з даним позовом до суду сплачено судовий збір у розмірі 992,40 грн, в той час, коли сплаті підлягав судовий збір у розмірі 496,20 грн відповідно до вимог чинного законодавства.

Враховуючи розмір задоволених позовних вимог, суд присуджує на користь позивача судові витрати у розмірі 496,20 грн за рахунок бюджетних асигнувань відповідача 1, а також роз`яснює позивачу його право на звернення до суду з відповідною заявою про повернення надмірно сплаченого судового збору у порядку, встановленому законом.

Керуючись статтями 2, 6, 9, 72-78, 90, 139, 241-246, 255, 257, 269, 286 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В :

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції, Управління патрульної поліції у м. Києві про визнання протиправною та скасування постанови про накладення адміністративного стягнення, закриття провадження у справі - задовольнити частково.

Визнати протиправною та скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серія ЕАР №5702931 від 03 серпня 2022 року, винесену відносно ОСОБА_1 .

Провадження у справі про адміністративне правопорушення, передбачене частиною 2 статті 126 Кодексу України про адміністративні правопорушення відносно ОСОБА_1 - закрити на підставі пункту 1 статті 247 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

У задоволенні позовних вимог, пред`явлених до Управління патрульної поліції у м. Києві - відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту патрульної поліції понесені ним витрати по сплаті судового збору у розмірі 496,20 80 грн (чотириста дев`яносто шість гривень 20 копійок).

Реквізити сторін:

Позивач: ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 .

Відповідач 1: Департамент патрульної поліції, адреса: 03048, місто Київ, вулиця Федора Ернста, будинок 3, код ЄДРПОУ 40108646.

Відповідач 2: Управління патрульної поліції у м. Києві, адреса: 03151, місто Київ, вулиця Святослава Хороброго, будинок 9.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення може бути оскаржено до Шостого апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його складення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя А.О. Митрофанова