Рішення № 113121582, 28.08.2023, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28.08.2023м. ХарківСправа № 922/619/23

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Калініченко Н.В.

при секретарі судового засідання Махлай Б.В.

за участю представників учасників процесу:

прокурора: Хряк О.О., службове посвідчення № 072721 від 01.03.2023 р.

першого позивача: не з`явився,

другого позивача: не з`явився,

відповідача: не з`явився,

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу,

за позовом Керівника Шевченківської окружної прокуратури міста Харкова в інтересах держави в особі

першого позивача - Харківської обласної ради, місто Харків,

другого позивача Комунального некомерційного підприємства Харківської обласної ради «Обласна клінічна лікарня», місто Харків,

до Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІП-ШТУКАТУР», Київська область, село Петропавлівська Борщагівка,

про стягнення надмірно сплачених коштів, -

ВСТАНОВИВ:

Керівник Шевченківської окружної прокуратури міста Харкова в інтересах держави в особі Харківської обласної ради та Комунального некомерційного підприємства Харківської обласної ради «Обласна клінічна лікарня» звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою до відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІП-ШТУКАТУР», про стягнення надмірно сплачених коштів в сумі 535721,00 грн.

1. РУХ СПРАВИ У ГОСПОДАРСЬКОМУ СУДІ ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ.

22 лютого 2023 року, ухвалою Господарського суду Харківської області, прийнято позовну заяву Керівника Шевченківської окружної прокуратури міста Харкова в інтересах держави в особі Харківської обласної ради та Комунального некомерційного підприємства Харківської обласної ради «Обласна клінічна лікарня» до розгляду та відкрито позовне провадження у справі № 922/619/23, яку вирішено розглядати за правилами загального позовного провадження. Почато у справі № 922/619/23 підготовче провадження і призначено підготовче засідання. 20 березня 2023 року, ухвалою Господарського суду Харківської області, зупинено провадження по справі № 922/619/23 до закінчення перегляду Великою Палатою Верховного Суду справи № 905/1907/21 та оприлюднення повного тексту постанови. 06 липня 2023 року, ухвалою Господарського суду Харківської області, задоволено клопотання (вх. № 17293 від 04 липня 2023 року) прокурора про поновлення провадження. Поновлено провадження у справі № 922/619/23. Розгляд справи призначено у підготовчому судовому засіданні. 31 липня 2023 року, протокольною ухвалою Господарського суду Харківської області, закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

Відповідач своїм правом на подання відзиву у справі не скористався. Як вбачається з трекінгу відправлення за трек номером 6102271756908 ухвала суду від 22 лютого 2023 року є повернутою за датою 07.03.2023 з причиною: «адресат відсутній за вказаною адресою». Водночас, відповідно до п. 5 ч. 6ст. 242 ГПК України, днем вручення судового рішення є: день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

У відповідності достатті 1 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань", витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань - документ у паперовій або електронній формі, що сформований програмним забезпеченням Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань за зазначеним заявником критерієм пошуку та містить відомості з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, які є актуальними на дату та час формування витягу або на дату та час, визначені у запиті, або інформацію про відсутність таких відомостей у цьому реєстрі. Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру (стаття 7 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань"). Відповідно до пункту 10 частини 2статті 9 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань", місцезнаходження юридичної особи належить до відомостей про юридичну особу, які містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань. Як унормовано частиною 1, 2, 4статті 10 вказаного Закону, якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою. Відомості, що містяться в Єдиному державному реєстрі, використовуються для ідентифікації юридичної особи або її відокремленого підрозділу, громадського формування, що не має статусу юридичної особи, фізичної особи - підприємця, у тому числі під час провадження ними господарської діяльності та відкриття рахунків у банках та інших фінансових установах. Таким чином, відомості про місцезнаходження відповідача, які містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, є офіційним та достовірним підтвердженням зазначеної інформації.

Враховуючи наведене вище, господарський суд вважає, що не отримання відповідачем кореспонденції, яку господарський суд з дотриманням вимог процесуального закону надіслав за належною адресою, є обставиною, яка зумовлена не об`єктивними причинами, а суб`єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на її адресу. На підставі викладеного, відповідач несе ризики такої своєї поведінки, що цілком залежала від його волі. Водночас, відповідно до п. 5 ч. 6ст. 242 ГПК України,починається обрахунок визначеного судом процесуального строку на подання відповідачем відзиву на позов.

Приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений ухвалою про відкриття провадження у справі від 22 лютого 2023 року, а саме до 22.03.2023 не подав до суду відзиву на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами відповідно до частини 9статті 165 Господарського процесуального кодексу України.

При цьому, суд зазначає, що строки розгляду справи в порядку загального позовного провадження врегульовані розділом ІІІ ГПК України. Так, у відповідності до ч. 3 ст. 177 ГПК України підготовче провадження має бути проведене протягом шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі. В свою чергу, відповідно до ч. 1, 2 ст. 195 ГПК України, суд має розпочати розгляд справи по суті не пізніше ніж через шістдесят днів з дня відкриття провадження у справі, суд розглядає справу по суті протягом тридцяти днів з дня початку розгляду справи по суті.

Відповідно достатті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, яка ратифікована Україною 17 липня 1997 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 - 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08 листопада 2005 року у справі "Смірнова проти України"). У пунктах 2, 4 частини 3статті 129 Конституції Українизакріплені такі основні засади судочинства як: рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Зазначені принципи знайшли своє відображення у статтях7,13 ГПК України, а тому господарські суди зобов`язані реалізовувати їх під час здійснення господарського судочинства.Закон України "Про судоустрій та статус суддів"(пункт 3 статті 7) також гарантує право кожного на участь у розгляді своєї справи у визначеному процесуальним законом порядку. Згідно зстаттею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"суди застосовують при розгляді справКонвенцію про захист прав людини і основоположних свободта практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Конвенція покликана гарантувати не теоретичні або примарні права, а права, які є практичними і ефективними. Це особливо стосується права на доступ до суду, зважаючи на помітне місце, відведене у демократичному суспільстві праву на справедливий суд (див. рішення у справах "Ейрі проти Ірландії", від 09 жовтня 1979 року, пункт 24, Series A N 32, та "Гарсія Манібардо проти Іспанії", заява №38695/97, пункт 43, ECHR 2000-II).

Суд констатує про те, що під час розгляду справи, були створені належні умови для реалізації сторонами своїх прав, що передбачені ГПК України. Справу розглянуто в межах процесуальних строків, визначених статтями 177, 195 Кодексу.

2. АРГУМЕНТИ СТОРІН ПО СПРАВІ.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти них, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд установив наступне.

У позовній заяві зазначається, що другим позивачем проведено тендерну процедуру UA-2019-01-14-0020-43-c із закупівлі товару «Бензини моторні, паливо дизельне» ДК 021:2015 09130000-9:Нафта і дистиляти. Вартість предмета закупівлі складає 3256048,00 грн. Протоколом від 05.02.2019 року тендерним комітетом обрано переможцем закупівлі ТОВ «ФЕСТ МОУШЕН ГРУП» з ціновою пропозицією 3256048,00 грн. (відповідно до відомостей з ЄДРПОУ підприємством змінено назву з ТОВ «ФЕСТ МОУШЕН ГРУП» на ТОВ «ВІП-ШТУКАТУР»). В подальшому, між другим позивачем та відповідачем було укладено договір про закупівлю товарів № 03/02-ВТ-19 від 18.02.2019 року (надалі «Договір»). Вказаним Договором передбачено, що відповідач (учасник) зобов`язується поставляти відповідачу (замовник), а замовник прийняти і оплатити бензини моторні, паливо дизельне (товар), кількість товару та ціни зазначені у Специфікації (додаток № 1 до Договору), що є невід`ємною частиною цього Договору (пункт 1.1.). Відповідно до Специфікації учасник зобов`язаний поставити бензин А-92 у кількості 58610 л по ціні 22,80 грн/л з ПДВ (тобто, загальною вартістю 1336308,00 грн.); бензин А-95 у кількості 57380 л по ціні 23,00 грн./л (тобто, загальною вартістю 1319740,00 грн.); дизельне пальне у кількості 25000 л по ціні 24,00 грн. (тобто, загальною вартістю 600000,00 грн.). Відповідно до п. 3.1. Договору його ціна становить 3256048,00 грн., в тому числі ПДВ 542674,67 грн. Прокурор зазначає, що з урахуванням вищевикладеного, станом на момент підписання Договору сторонами були погоджені всі істотні умови, предмет, ціну та строк виконання зобов`язань за Договором відповідно до вимог ч. 3 ст. 180 ГК України та Закону України «Про публічні закупівлі». Разом із тим, сторонами було укладено низку додаткових угод про збільшення ціни за одиницю товару, зменшення обсягу закупівлі за Договором. При цьому, документи, які б підтверджували коливання ціни товару на ринку, до електронної системи не завантажено. Зокрема, прокурор зазначає про укладення наступних додаткових угод: 1)№ 1 від 15.03.2019 до Договору: ціна на бензин А-92 зросла з 22,8 грн./л з ПДВ до 25,08 грн/л з ПДВ, тобто на 10%; ціна на бензин А-95 зросла з 23,00 грн/л з ПДВ до 25,26 грн/л з ПДВ, тобто на 9,8%; ціна на диз. паливо зросла з 24,00 грн/л з ПДВ до 26,4 грн/л з ПДВ, тобто на 10%; 2)№ 2 від 15.04.2019 до Договору: ціна на бензин А-92 зросла з 25,08 грн/л з ПДВ до 27,48 грн/л з ПДВ, тобто на 9,5%; ціна на бензин А-95 зросла з 25,26 грн/л з ПДВ до 27,72 грн/л з ПДВ, тобто на 9,7%; ціна на диз. паливо зросла з 26,40 грн з ПДВ до 28,20 грн/л з ПДВ, тобто на 6,8%;. 3)№ 3 від 15.05.2019 до Договору: ціна на бензин А-92 зросла з 27,48 грн/л з ПДВ до 28,00 грн/л з ПДВ, тобто на 1,9%; ціна на бензин А-95 зросла з 27,72 грн/л з ПДВ до 29,30 грн/л з ПДВ, тобто на 5,7%; ціна на диз. паливо зросла з 28,20 грн/л з ПДВ до 29,00 грн/л з ПДВ, тобто на 2,8%; Вищевказані додаткові угоди прокурор вважає укладеними з порушенням вимог Закону України «Про публічні закупівлі», а підстави їх укладання не відповідають вимогам законодавства. Так, відповідно до ч. 4 ст. 36 Закону України «Про публічні закупівлі» умови договору про закупівлю не повинні відрізнятися від змісту тендерної пропозиції за результатами аукціону (у тому числі ціни за одиницю товару) переможця процедури закупівлі або ціни пропозиції учасника у разі застосування переговорної процедури. Істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі, крім випадків, зокрема зміни ціни за одиницю товару не більше ніж на 10 відсотків у разі коливання ціни такого товару на ринку, за умови, що зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в Договорі. Прокурор вважає, що зміни до Договору за вищевказаними додатковими угодами здійснені без належного документального обґрунтування зростання ціни визначених у Договорі товарів. Підсумовуючи прокурор зазначає, що сторонами Договору необґрунтовано безпідставно та незаконно збільшено ціну на бензин та дизельне паливо в той час як по Україні взагалі зменшувалась ціна на вказаний товар або збільшувалась на значно нижчий відсоток. Вказаним, на думку прокурора, повністю знівельовано головні принципи публічних закупівель та саму процедуру відкритих торгів.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд зазначає наступне.

3. ВІДНОСНО ПІДСТАВНОСТІ (ПРОЦЕСУАЛЬНОЇ ДІЄЗДАТНОСТІ) ПРОКУРОРА НА ЗВЕРНЕННЯ ДО СУДУ З ДАНИМ ПОЗОВОМ.

За змістом статті 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Отже, обов`язковою передумовою реалізації права на судовий захист в порядку господарського судочинства є наявність у позивача суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, які порушуються, не визнаються або оспорюються іншими особами - відповідачами, та на захист якого спрямоване звернення до суду з позовом. Відтак, вирішуючи спір, суд повинен встановити наявність у особи, яка звернулась з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист якого подано позов, і лише встановивши наявність такого - суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, приймає рішення про захист порушеного права або про відмову у захисті. Право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом. Кожний із процесуальних кодексів встановлює обмеження щодо кола питань, які можуть бути вирішені в межах відповідних судових процедур. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу. Згідно з частиною 1 статті 45 Господарського процесуального кодексу України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу. Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у випадку, коли держава вступає у господарські правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює господарські права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема у господарських, правовідносинах. Тому у відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах (див. висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у пунктах 6.21, 6.22 постанови від 20 листопада 2018 року у справі № 5023/10655/11, у пунктах 4.19, 4.20 постанови від 26 лютого 2019 року у справі № 915/478/18, у пункті 26 постанови від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц).

У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах (частина 3 статті 4 Господарського процесуального кодексу України). У визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою (частина 3 статті 53 Господарського процесуального кодексу України). У Рішенні від 05 червня 2019 року № 4-р(II)/2019 Конституційний Суд України вказав, щоКонституцією Українивстановлено вичерпний перелік повноважень прокуратури, визначено характер її діяльності і в такий спосіб передбачено її існування і стабільність функціонування; наведене гарантує неможливість зміни основного цільового призначення вказаного органу, дублювання його повноважень/функцій іншими державними органами, адже протилежне може призвести до зміни конституційно визначеного механізму здійснення державної влади її окремими органами або вплинути на обсяг їхніх конституційних повноважень. Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною 4 цієї статті (абзаци 1 та 2 частини 3 статті 23 Закону України Про прокуратуру). Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень (абзаци 1-3 частини 4 статті цього Закону). Крім того, прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це відповідного суб`єкта лише тоді, коли той має повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, але не здійснює чи неналежно їх здійснює.

Із врахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Таким чином, наведені вище норми законів та Рішення Конституційного Суду України надають прокурору право звертатися до суду з позов про захист інтересів держави, обґрунтовуючи при цьому, в чому саме полягає таке порушення.

На переконання суду, прокурор, звертаючись з даним позовом, обґрунтував порушення інтересів держави, а саме вказав, що тендерною документацією, а в подальшому і в укладеному Договорі замовник визначив не лише ціну товару, а й кількість, що планував закупити. Як вважає прокурор, зменшення додатковими угодами кількості товару розцінюється як порушення економічних інтересів територіальної громади та держави. Окрім цього, якщо було порушено вимоги Закону України «Про публічні закупівлі», то такі дії нівелюють інститут публічних закупівель, як засобу забезпечення ефективного та прозорого здійснення закупівель, створення конкурентного середовища у сфері публічних закупівель, запобігання проявам корупції у цій сфері, розвитку добросовісної конкуренції. Неефективні витрачання бюджетних кошті впливає, в тому числі, і на правильний та цільовий розподіл коштів, на формування в подальшому проекту видатків та бюджету в цілому. Неефективне та неправомірне використання бюджетних коштів порушує зазначені державні інтереси, оскільки створює загрозу економічній безпеці держави, порушує порядок надходження, акумулювання та використання бюджетних коштів, що може призвести до неможливості фінансування видатків бюджетів.

Прокурором також представлено документи, що підтверджують дотримання ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», а саме: лист № 55-104-384вих-23 від 25.01.2023 року, що спрямований на адресу другого позивача, та лист № 55-104-385вих-23 від 25.01.2023 року, що спрямований на адресу першого позивача.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21 червня 2023 року у справі № 905/1907/21 зазначила наступне: «Велика Палата Верховного Суду погоджується з тим, що використання коштів місцевого бюджету становить суспільний інтерес та стосується прав та інтересів великого кола осіб - мешканців Черкаської області. Завданням органу місцевого самоврядування є забезпечення раціонального використання майна та інших ресурсів, що перебувають у комунальній власності. Неефективне витрачання коштів місцевого бюджету, зокрема шляхом укладення підконтрольним органу місцевого самоврядування комунальним закладом незаконних правочинів, може порушувати економічні інтереси територіальної громади Черкаської області…

Отже, оскільки засновником Школи та власником її майна є територіальна громада Черкаської області в особі Ради, яка фінансує і контролює діяльність цього комунального закладу, а також зобов`язана контролювати виконання обласного бюджету, зокрема законність та ефективність використання Школою коштів цього бюджету за договорами про закупівлю товарів, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що Рада є особою, уповноваженою на вжиття заходів представницького характеру щодо захисту інтересів територіальної громади, інтереси якої є складовою інтересів держави, пов`язаних із законним та ефективним витрачанням коштів обласного бюджету, а тому є належним позивачем у цій справі…

Наявність бездіяльності компетентного органу повинна бути предметом самостійної оцінки суду в кожному випадку звернення прокурора з позовом за конкретних фактичних обставин…

Таким чином, Велика Палата Верховного Суду вважає необґрунтованими висновки судів попередніх інстанцій про те, що в Прокурора відсутні законні підстави на звернення із цим позовом до суду в інтересах держави в особі Ради, оскільки вони зроблені без належного дослідження обставин дотримання ним порядку, передбаченогостаттею 23 Закону № 1697-VII, а також без встановлення наявності або відсутності бездіяльності цього органу після отримання такого звернення, що може слугувати достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва Прокурором інтересів держави в особі Ради».

Тобто, Велика Палата Верховного суду прийшла до висновку про наявність підстав для представництва прокурором інтересів держави в особі обласної ради. При цьому, ВП ВС прийшла до висновку про залишення без зміни ухвали суду першої інстанції в частині залишення без розгляду позовної заяви прокурора в інтересах держави в особі комунального закладу.

Враховуючи обставини справи № 922/619/23 та з урахуванням постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 червня 2023 року у справі № 905/1907/21, суд зазначає про те що звернення прокурора в інтересах держави в особі Харківської обласної ради є належним та з дотриманням ст. 23 Закону України «Про прокуратуру». В частині звернення в інтересах держави в особі Комунального некомерційного підприємства Харківської обласної ради «Обласна клінічна лікарня» суд зазначає, що прокурором не вчинено жодних активних дій, що спрямовані на зміну складу позивачів. При цьому, суд вказує про те, що другий позивач в будь-якому випадку має бути учасником справи з урахуванням того, що Договір був укладений саме другим позивачем із відповідачем, а також те, що предметом позову є стягнення коштів саме на користь другого позивача.

Таким чином, прокурором дотримані процедури, передбачені законодавством України для звернення до суду в інтересах держави, так само як і обґрунтовано в чому може полягати порушення інтересів держави. Тобто, вбачаються обґрунтовані підстави для захисту інтересів держави прокуратурою.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18 зазначено, що невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо. Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченогостаттею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого не звернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

4. ВІДНОСНО ВИРІШЕННЯ СПОРУ ПО СУТІ.

Стаття 11 Цивільного кодексу Українивказує, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини. Встатті 174 Господарського кодексу Українивизначено, що господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать. При цьому, ст. 12 ЦК України передбачає, що особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд. Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК з урахуванням особливостей, передбачених ГК України. Згідно з ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами. Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. У відповідності до ст. 173 ГК України, зі змістом якої кореспондуються і приписи ст. 509 ЦК України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб`єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Відповідно до статей 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості. Стаття 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Як зазначено прокурором та підтверджено матеріалами справи, відповідно до протоколу розгляду тендерних пропозицій від 05 лютого 2019 року визначено переможцем відкритих торгів на закупівлю № UA-2019-01-14-002043-c Товариство з обмеженою відповідальністю «ФЕСТ МОУШЕН ГРУП» (код ЄДРПОУ: 42005671). Із відомостей, що представлені до суду прокурором ТОВ «ФЕСТ МОУШЕН ГРУП» (код ЄДРПОУ: 42005671) з 08.05.2020 року змінено назву на ТОВ «ВІП-ШТУКАТУР» (код ЄДРПОУ: 42005671).

18 лютого 2019 року між другим позивачем та ТОВ «ФЕСТ МОУШЕН ГРУП» (відповідачем) було укладено Договір про закупівлю товарів за державні кошти № 03/02-ВТ-19. Відповідно до п. 1.1. Договору учасник зобов`язується поставляти замовникові, а замовник прийняти і оплатити бензини моторні, паливо дизельне (надалі - товар), кількість товару та ціни зазначені в Специфікації (Додаток № 1), що є невід`ємною частиною цього Договору. Відповідно до п. 3.1. Договору ціна цього Договору становить 3256048,00 грн., в тому числі ПДВ (якщо ПДВ передбачений): 542674,67 грн. Відповідно до п. 3.4. Договору ціна за одиницю товару вказується з урахуванням податків і зборів, що сплачені або мають бути сплачені, витрат на транспортування, страхування, навантаження, розвантаження, сплату митних платежів, усіх інших втрат, та відповідно до цін, діючих на ринку на даний товар, з урахуванням норм діючого законодавства. Відповідно до пп. 2 п. 11.5 Договору істотні умови Договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами у повному обсязі, крім випадків: зміни ціни за одиницю товару не більше ніж на 10 відсотків у разі коливання ціни такого товару на ринку, за умови, що зазначена зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в Договору. Сторонам в якості Додатку № 1 до Договору укладена Специфікація.

Згідно із частиною 1статті 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Відповідно дост. 74 Господарського процесуального кодексу Україникожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. За приписомст. 76 Господарського процесуального кодексу Українипредметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Водночас обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 77 ГПК України). Відповідно дост. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Як вбачається із матеріалів справи, в подальшому між сторонами було укладено ряд додаткових угод, зокрема: 1)№ 1 від 15.03.2019 до Договору: ціна на бензин А-92 зросла з 22,8 грн./л з ПДВ до 25,08 грн/л з ПДВ, тобто на 10%; ціна на бензин А-95 зросла з 23,00 грн/л з ПДВ до 25,26 грн/л з ПДВ, тобто на 9,8%; ціна на диз. паливо зросла з 24,00 грн/л з ПДВ до 26,4 грн/л з ПДВ, тобто на 10%; 2) № 2 від 15.04.2019 до Договору: ціна на бензин А-92 зросла з 25,08 грн/л з ПДВ до 27,48 грн/л з ПДВ, тобто на 9,5%; ціна на бензин А-95 зросла з 25,26 грн/л з ПДВ до 27,72 грн/л з ПДВ, тобто на 9,7%; ціна на диз. паливо зросла з 26,40 грн з ПДВ до 28,20 грн/л з ПДВ, тобто на 6,8%; 3) № 3 від 15.05.2019 до Договору: ціна на бензин А-92 зросла з 27,48 грн/л з ПДВ до 28,00 грн/л з ПДВ, тобто на 1,9%; ціна на бензин А-95 зросла з 27,72 грн/л з ПДВ до 29,30 грн/л з ПДВ, тобто на 5,7%; ціна на диз. паливо зросла з 28,20 грн/л з ПДВ до 29,00 грн/л з ПДВ, тобто на 2,8%; 4) № 4 від 25.11.2019 до Договору: зменшено суму Договору на 228,60 грн.; 5) № 5 від 27.12.2019 до Договору: продовжено строк дії Договору; 6) № 6 від 21.01.2020 до Договору: збільшено суму Договору на 650881,50 грн.; 7) № 7 від 22.01.2020 до Договору: зменшено ціну Договору на 46887,00 грн. 8) № від 27.01.2020 до Договору: внесено зміни у зв`язку із технічною помилкою в Договорі.

Тобто, як вбачається із вищезазначених додаткових угод, а саме № 1 - № 3, сторонами було збільшено ціну за одиницю товару, а саме: - сукупна ціна на бензин А-92 зросла з 22,8 грн./л з ПДВ до 28,00 грн/л з ПДВ, а саме на 22,8%; - сукупна ціна на бензин А-95 зросла з 23,00 грн/л з ПДВ до 29,30 грн/л з ПДВ, а саме на 27,3%; - сукупна на диз. паливо зросла з 24,00 грн/л з ПДВ до 29,00 грн/л з ПДВ, а саме на 20,8%. При цьому, додатковою угодою № 6 від 21.01.2020 до Договору збільшено суму Договору на 650881,50 грн.

25 лютого 2020 року було опубліковано звіт про виконання Договору. Ціна Договору про закупівлю вказана у розмірі 3859695,00 грн., проти 3256048,00 грн., тобто на 18,5% більше ніж та, що первинно була вказані в Договорі.

Отже, судом встановлено, що внаслідок укладання сторонами ряду додаткових угод первісні умови Договору були змінені щодо ціни - в бік збільшення, а саме: бензин А-92 на 22,8%, бензин А-95 на 27,3%, на диз. паливо на 20,8%, а щодо загальної ціни Договору на 18,5% порівняно із первісними умовам.

У зв`язку з тим, що Договір було укладено внаслідок проведення процедури закупівлі через «Prozorro публічні закупівлі», то на спірні правовідносини в частині, що стосується Договору, також поширюється дія Закону України «Про публічні закупівлі». Договір між сторонами був укладений 18 лютого 2019 року. У зв`язку з цим, до спірних правовідносин підлягає застосуванню редакція Закону України «Про публічні закупівлі», що діяла станом на 18 лютого 2019 року. Відповідно до п. 2 ч. 4 ст. 36 Закону України «Про публічні закупівлі», що діяла станом на день укладення договору, а саме 18 лютого 2019 року, умови договору про закупівлю не повинні відрізнятися від змісту тендерної пропозиції за результатами аукціону (у тому числі ціни за одиницю товару) переможця процедури закупівлі або ціни пропозиції учасника у разі застосування переговорної процедури. Істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі, крім випадків: зміни ціни за одиницю товару не більше ніж на 10 відсотків у разі коливання ціни такого товару на ринку, за умови, що зазначена зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі. Аналогічна за змістом норма міститься у пп. 2 п. 11.5 Договору.

З вищезазначеного вбачається, що сторонами було порушено пп. 2 п. 11.5 Договору та п. 2 ч. 4 ст. 36 Закону України «Про публічні закупівлі», що діяла станом на день укладення Договору (18 лютого 2019 року) а саме ціна за 1 літр палива була збільшена більше ніж на 10% порівняно із ціною, що вказана в Договорі, а саме: бензин А-92 на 22,8%, бензин А-95 на 27,3%, на диз. паливо на 20,8%.

Відповідно до ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Велика Палата Верховного Суду вже неодноразово звертала увагу на те, що право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним (зокрема, постанови від 05.06.2018 у справі №338/180/17 (провадження №14-144цс18), від 11.09.2018 у справі №905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30.01.2019 у справі №569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18)). Отже, якщо недійсність певного правочину встановлена законом, тобто якщо цей правочин нікчемний, позовна вимога про визнання його нікчемним не є належним способом захисту права чи інтересу позивача. Крім того, такий спосіб захисту, як встановлення нікчемності правочину також не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину. Аналогічних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постановах від 10.04.2019 у справі №463/5896/14-ц (провадження № 14-90цс19) та від 04.06.2019 у справі № 916/3156/17 (провадження № 12-304гс18). У якості правової підстави позову прокурором у цій справі зазначено порушення вимог ч. 4ст. 36 Закону "Про публічні закупівлі". У свою чергу, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про публічні закупівлі», що діяла станом на день укладення договору, а саме 02 квітня 2020 року, договір про закупівлю є нікчемним у разі: його укладення з порушенням вимогч. 4статті 36 цього Закону.

З огляду на викладене, суд зазначає, що нікчемний правочин є недійсним у силу закону. Враховуючи вищевикладені висновки Верховного Суду, суд підтверджує обставину нікчемності наступних додаткових угод: № 1 від 15.03.2019, № 2 від 15.04.2019, № 3 від 15.05.2019 до Договору.

Окремо суд зазначає, що будь-який суб`єкт підприємницької діяльності діє на власний ризик. Укладаючи договір поставки товару на певний строк у майбутньому, він гарантує собі можливість продати свій товар, але при цьому несе ризики зміни його ціни. Підприємець має передбачати такі ризики і одразу закладати їх у ціну договору. Водночас, укладання додаткових угод № 1, № 2, № 3 призвело до повного нівелювання результатів відкритих торгів. Таким чином, держава втратила можливість скористатися пропозиціями інших учасників відкритих торгів, але товар по ціні, запропонованій переможцем тендеру, закупити так і не змогла; натомість була змушена оплачувати товар за ціною вище, аніж встановлена Договором, укладеним внаслідок відкритих торгів.

Суд вважає, що метою регулювання, передбаченогост. 36 Закону "Про публічні закупівлі", а саме закріплення можливості сторін змінити умови укладеного договору шляхом збільшення ціни за одиницю товару до 10% є запобігання ситуаціям, коли внаслідок істотної зміни обставин укладений договір стає вочевидь невигідним для постачальника. Так, ст.652 ЦКпередбачає, що у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов`язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах. Через зміну істотних обставин договір може бути змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов: 1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане; 2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися; 3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору; 4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона. Тобто, передбачена законодавством про публічні закупівлі норма застосовується, якщо відбувається значне коливання (зростання) ціни на ринку, яке робить для однієї сторони договору його виконання вочевидь невигідним, збитковим. Для того, щоб за таких обставин не був розірваний вже укладений договір і щоб не проводити новий тендер, закон дає можливість збільшити ціну, але не більше як на 10%. Інше тлумачення відповідної нормиЗакону "Про публічні закупівлі"нівелює, знецінює, робить непрозорою процедуру відкритих торгів. Суд зазначає, що обмеження 10% застосовується як максимальний ліміт щодо зміни ціни, визначеної в договорі, незалежно від того, як часто відбуваються такі зміни (кількість підписаних додаткових угод). Тендер проводиться не лише для того, щоб закупівля була проведена на максимально вигідних для держави умовах, але й для того, щоб забезпечити однакову можливість всім суб`єктам господарювання продавати свої товари, роботи чи послуги державі.

Суд зауважує, що перемога у тендері (закупівля за державні кошти) та укладення Договору з однією ціною та її подальше підвищення шляхом так званого "каскадного" укладення трьох додаткових угод є нечесною і недобросовісною діловою практикою з боку постачальника (відповідача).

Також, з приводу поданих відповідачем документів на підтвердження збільшення ціни палива суд зазначає наступне.

Чинне законодавство про публічні закупівлі не визначає, які органи, установи чи організації мають право надавати інформацію щодо коливання цін на ринку і які документи можуть підтверджувати таке коливання. Такі органи і документи можуть визначатися замовником при формуванні тендерної документації, а сторонами - при укладенні договору (відповідно до тендерної документації). Згідно роз`яснень Міністерства економічного розвитку і торгівлі України «Щодо зміни істотних умов договору про закупівлю» від 07.04.2015 №3302-05/11398-07 у залежності від коливання ціни товару на ринку сторони протягом дії договору про закупівлю можуть вносити зміни декілька разів в частині ціни за одиницю товару не більше ніж на 10 відсотків кожного разу з урахуванням попередніх змін, внесених до нього, сукупність яких може перевищувати 10 відсотків від ціни за одиницю товару, визначеної сторонами на момент укладання договору про закупівлю та за умови, що зазначена зміна не призведе до збільшення суми, визначеної у договорі, і виконати свої зобов`язання відповідно до такого договору з урахуванням зазначених змін. Враховуючи викладене, при кожному внесенні змін до договору про закупівлю у вищезазначеному випадку шляхом укладання додаткової угоди до договору, сторони договору зобов`язані належним чином виконувати умови такого договору з урахуванням змінених його умов кожного разу.

Водночас внесення таких змін до договору про закупівлю повинно бути обґрунтованим та документально підтвердженим. Незважаючи на те, щоЗаконом України «Про публічні закупівлі»не передбачено ані переліку органів, які уповноважені надавати інформацію щодо коливання ціни на товар на ринку, ані форму/вигляд інформації щодо такого коливання, внесення змін до договору про закупівлю можливе у випадку саме відповідної зміни ціни в договорі факту коливання ціни такого товару на ринку та повинно бути обґрунтованим і документально підтвердженим. Також у роз`ясненні Міністерства економічного розвитку торгівлі України № 3302-06/34307-06 від 27.10.2016 зазначено аналогічну правову позицію, а саме те, що внесення змін до договору про закупівлю у залежності від коливання ціни товару на ринку повинно бути обґрунтованим та документально підтвердженим. Також, Мінекономіки все частіше вказує, що внесення змін до договору про закупівлю у випадках, які передбачені Законом та умовами такого договору, має бути обґрунтованим та документально підтвердженим у спосіб, встановлений у договорі про закупівлю. Оскільки законодавством у сфері публічних закупівель конкретну особу, наділену повноваженнями надавати інформацію на підтвердження коливання ціни товару на ринку, не визначено, то виходячи з норм чинного законодавства, до суб`єктів надання такої інформації можна віднести, зокрема, Державну службу статистики України, яка відповідно до пп. 19 п. 4 «Положення про Державну службу статистики України», затвердженогопостановою Кабінету міністрів України від 23.09.2014 № 481проводить моніторинг та задовольняє потреби користувачів у статистичній інформації; Торгово-промислову палату України, яка відповідно дост. 11 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні»у межах власних повноважень надає послуги щодо цінової інформації; товарні біржі, відповідно доЗакону України «Про товарні біржі».

В постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 02.12.2020 у справі № 913/368/19 зазначено, які умови повинна містити довідка для підтвердження коливання ціни. Зокрема, суд касаційної інстанції в зазначеному вище судовому рішенні погодився із доводами судів нижчих інстанцій про те, що надані відповідачем довідки та висновки територіального підрозділу Торгово-промислової палати України не можуть вважатись належними доказами на підтвердження факту коливання ціни на товар з огляду на наступне. Так, Верховним Судом зазначено наступне: 1) у документі, який видає компетентна організація, має бути зазначена чинна ринкова ціна на товар і її порівняння з ринковою ціною станом на дату, з якої почалися змінюватися ціни на ринку, як у бік збільшення, так і у бік зменшення (тобто наявності коливання); 2) необхідність зазначення такої інформації зумовлюється також тим, що у випадку коливання цін, зміни до договору про закупівлю вносяться з урахуванням показників коливання цін, що стали підставою для здійснення попередніх змін до договору; 3) кожна зміна до договору має містити окреме документальне підтвердження; 4) документ про зміну ціни повинен містити належне підтвердження, викладених в ньому даних, проведених досліджень коливання ринку, джерел інформації тощо. Аналогічний висновок міститься і в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 18.03.2021 у справі № 924/1240/18. Постачальнику треба не лише довести підвищення ціни на певний товар на певному ринку за допомогою доказів, але й обґрунтувати для замовника самі пропозиції про підвищення ціни, визначеної у договорі. Постачальник повинен обґрунтувати, чому таке підвищення цін на ринку зумовлює неможливість виконання договору по запропонованій замовнику на тендері ціні, навести причини, через які виконання укладеного договору стало для нього вочевидь невигідним. Постачальник також має довести, що підвищення ціни є непрогнозованим (його неможливо було передбачити і закласти в ціну товару на момент подання постачальником тендерної пропозиції) (п. 134 постанови Верхового Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у справі № 927/491/19).

В даному випадку, підставами для укладення додаткових угод стали: 1) експертний висновок Запорізької Торгово-промислової палати № ОИ04610 від 12 березня 2019 року; 2) експертний висновок Запорізької Торгово-промислової палати № ОИ-4709 від 02 квітня 2019 року; 3) експертний висновок Запорізької Торгово-промислової палати № ОИ-4831 від 02 травня 2019 року.

Водночас, зазначені документи не є підтвердженням підвищення ціни палива. Так, у цих висновках немає порівняння чинної ринкової ціни на товар з ринковою ціною станом на дату, з якої почалися змінюватися ціни на ринку, як у бік збільшення, так і у бік зменшення (тобто наявності коливання), про що зазначено у постановах Верховного Суду вище.

Висновки також не містять належного підтвердження, викладених в ньому даних проведених досліджень коливання ринку. Зокрема, лише міститься наступне: «В результаті вивчення даних, які були надані замовником і проведених маркетингових досліджень цін, що склалися на ринку світлих нафтопродуктів на АЗС в України. Середньоринкова вартість бензину…дизельного палива… склала…». Тобто, у висновку не міститься посилання на джерела інформації, підтвердження отримання такої інформації, а лише без обґрунтувань зазначено середньоринкову вартість. У двох висновках, а саме № ОИ-4709 від 02 квітня 2019 року та № ОИ-4831 від 02 травня 2019 року, міститься посилання на аналіз вартості бензину та диз. палива на певних АЗС, однак не наведено вартість палива на кожній АЗС окремо, що не дає можливість перевірити цю інформацію. Так само, немає жодного підтвердження того, що на цих АЗС була та ціна, яка у сукупності надала можливість зробити висновок про середньоринкову ціну. Так само, не наведено інформацію про те, чому були обрані самі ці АЗС, а не інші на ринку.

Крім вищенаведеного у всіх висновках зазначається, що: експерт не несе відповідальності за будь-які фінансові, правові та інші судження і дії Замовника; замовник одноосібно несе відповідальність за достовірність інформації в пред`явлених їм документах; цей висновок є довідково-інформаційним. Тобто, хоча експерт і складав ці висновки, однак не несе жодної відповідальності за наведену інформацію. При цьому, як вбачається з цього ж висновку, експерт спирався, в тому числі, на документи, що представлені самим відповідачем, який є заінтересованим у збільшенні ціни за літр палива.

Суд вважає, що означені висновки не є підтвердженням наявності коливання ціни палива у зв`язку із певними обставинами на які відповідач не розраховував при укладанні Договору. Отже, експертні висновки не містять інформації про коливання ціни палива на ринку (не наведено розрахунок вартості палива станом на попередні календарні дати, у тому числі на дату подання цінової пропозиції, дату укладення договору, не наведено динаміку зміни ціни в бік збільшення або зменшення). У зв`язку з цим, відповідачем не було підтверджено наявність коливання ціни в установленому порядку, а отже укладання зазначених угод є безпідставним.

Таким чином, в даному випадку, законодавство про публічні закупівлі встановлює спеціальний порядок зміни істотних умов договору, укладеного на відкритих торгах. Другий позивач, як сторона Договору, розпоряджався власними коштами, які були отримані від держави, тобто коштами платників податків. Отже, збільшення вартості одиниці товару за Договором має наслідком додаткового навантаження на джерело коштів, за рахунок яких вказаний товар оплачується, що призводить до неефективного та нераціонального використання запланованих коштів, оскільки додаткові угоди передбачають незаконне вибуття бюджетних коштів, це єпорушенням інтересів держави та всіх платників податків до бюджету з порушенням нормЗакону "Про публічні закупівлі"та засад цивільного законодавства (добросовісного користування правами). Верховний Суд у постанові від 12.09.2019 у справі № 915/1868/18 наголосив, що можливість зміни ціни договору внаслідок недобросовісних дій сторін (сторони) договору робить результат закупівлі невизначеним та тягне за собою неефективне використання бюджетних коштів, що є прямим порушенням принципів процедури закупівлі, визначених преамбулою та ст.3 Закону "Про публічні закупівлі".

Отже, наявні підстави для задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача та користь другого позивача надмірно сплачених коштів за додатковими угодами, що є нікчемними, у розмірі 535721,00 грн.

Таким чином, суд прийшов до висновку про повне задоволення позовних вимог.

6. ВІДНОСНО РОЗПОДІЛУ СУДОВИХ ВИТРАТ.

Здійснюючи розподіл судових витрат за наслідками розгляду справи, враховуючи вимогистатті 129 ГПК України, а також висновки суду про задоволення позову, судові витрати, понесені позивачем, покладаються на відповідача.

У відповідності до частини 1статті 13 Господарського процесуального кодексу Українисудочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Відповідно до ч. 4 ст. 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справКонвенцію про захист прав людини і основоположних свобод1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Рішення суду як найважливіший акт правосуддя має ґрунтуватись на повному з`ясуванні того, чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у справі, якими доказами вони підтверджуються та чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин. У пункті 58 рішення Європейського суду з прав людини від 10 лютого 2010 року "Справа "Серявін та інші проти України" (заява N 4909/04) Європейський суд з прав людини наголошує, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії", № 37801/97, пункт 36, від 01 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії", № 49684/99, пункт 30, від 27 вересня 2001 року). Суд також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

З огляду на вищевикладене, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

На підставі викладеного, керуючись статтями124,129-1 Конституції України, статтями 1-5, 10-13, 20, 41-46, 49, 73-80, 86, 123, 129, 194-196, 201, 208-210, 216-220, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов Керівника Шевченківської окружної прокуратури міста Харковав інтересах держави в особі Харківської обласної ради та Комунального некомерційного підприємства Харківської обласної ради «Обласна клінічна лікарня» - задовольнити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІП-ШТУКАТУР» (08130, Київська область, село Петропавлівська Борщагівка, вулиця Черкаська, будинок 26; код ЄДРПОУ: 42005671) на користь Комунального некомерційного підприємства Харківської обласної ради «Обласна клінічна лікарня» (61058, місто Харків, проспект Незалежності, будинок 13; код ЄДРПОУ: 02003563) надмірно сплачені кошти в сумі 535721,00 грн.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІП-ШТУКАТУР» (08130, Київська область, село Петропавлівська Борщагівка, вулиця Черкаська, будинок 26; код ЄДРПОУ: 42005671) на користь Харківської обласної прокуратури (61001, місто Харків, вулиця Богдана Хмельницького, будинок 4; код ЄДРПОУ: 02910108; банк отримувача: Державна казначейська служба України м. Київ, рахунок UA178201720343160001000007171, код класифікації видатків бюджету: 0901010) судові витрати (сплачений судовий збір) у розмірі 8 035,82 грн.

Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення, відповідно до статей 256, 257 Господарського процесуального кодексу України та з урахуванням пункту 17.5 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено "30" серпня 2023 р.

СуддяН.В. Калініченко