Рішення № 113071200, 18.07.2023, Шевченківський районний суд міста Києва

Справа № 761/40845/17

Провадження № 2/761/116/2023

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 липня 2023 року Шевченківський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді - Фролової І.В.,

секретаря судового засідання - Коломійця А.Д.,

за участю:

позивача - ОСОБА_1 ,

представника відповідача - ОСОБА_2 ,

представника відповідача - ОСОБА_3 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві у порядку загального позовного провадження в приміщенні суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до телевізійної програми «Надзвичайні новини», ведучої телевізійної програми «Надзвичайні новини» в ефірі каналу ICTV ОСОБА_4 , Головного управління національної поліції в Київській області, співробітника Головного управління Національної поліції в Київській області ОСОБА_7, третя особа: Державна казначейська служба України, про захист честі, гідності, спростування недостовірної інформації та відшкодування моральної шкоди,-

В С Т А Н О В И В:

У листопаді 2017 року ОСОБА_1 звернувся до Шевченківського районного суду м. Києва з позовом до телевізійної програми «Надзвичайні новини», ведучої телевізійної програми «Надзвичайні новини» в ефірі каналу ICTV ОСОБА_4 , Головного управління національної поліції в Київській області, співробітника Головного управління Національної поліції в Київській області ОСОБА_7, третя особа: Державна казначейська служба України у якому просив суд спростувати недостовірну інформацію поширену ІНФОРМАЦІЯ_1 у ЗМІ ведучою телепередачі «Надзвичайні новини» ОСОБА_4 та співробітницею ГУ національної поліції в Київській області ОСОБА_7 відносно ОСОБА_1 в сюжеті «ІНФОРМАЦІЯ_5» в ефірі каналу ІСТУ у такий же спосіб, у який вона була поширена ними та принести вибачення ОСОБА_1 через телевізійну програму «Надзвичайні новини» каналу ІСТУ, а також стягнути з телевізійної програми «Надзвичайні новини» та з ГУ НП в Київській області моральну шкоду в розмірі 6 177 520 грн., що еквівалентно 200 000 євро по курсу НБУ на день подачі позову на користь ОСОБА_1 в рівних долях завдану поширенням недостовірної інформації у ЗМІ, розголошенням даних досудового слідства в ЗМІ, які ганьблять честь та гідність ОСОБА_1 .

Свою позовну заяву обґрунтовує тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 на каналі «ICTV» у телевізійній передачі «Надзвичайні новини» було висвітлено сюжет «ІНФОРМАЦІЯ_5», де було поширено недостовірну, перекручену інформацію стосовно Позивача, що ганьбить його честь та гідність. Позивач вважає, що інформація в Сюжеті є недостовірною та просить її спростувати в ефірі каналу « ICTV » у такий же спосіб, у який вона будь поширена, принести вибачення Позивачу через телевізійну програму «Надзвичайні новини» каналу « ICTV » та відшкодувати моральну шкоду Позивачу.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13 листопада 2017 року матеріали справи було передано на розгляд судді Макаренко І.О.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 22 листопада 2017 року позовну заяву було залишено без руху.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 14 грудня 2017 року було відкрито провадження у справі, призначено до розгляду.

20 лютого 2018 року на адресу суду надійшов відзив від представника ведучої телевізійної програми «Надзвичайні новини» в ефірі каналу ICTV ОСОБА_4 , відповідно до змісту якого просили суд залишити позовні вимоги за задоволення.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 28 березня 2018 року позовну заяву було залишено без руху.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 10 квітня 2018 року позовну заяву було залишено без розгляду.

Постановою Апеляційного суду міста Києва від 31 липня 2018 року було скасовано ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 10 квітня 2018 року, справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 09 жовтня 2018 року було залишено без задоволення заяву ОСОБА_1 про відвід судді Макаренко І.О.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 12 листопада 2018 року було залишено без задоволення заяву ОСОБА_1 про відвід судді Макаренко І.О.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 07 лютого 2019 року заяву ОСОБА_1 про відвід судді Макаренко І.О. було задоволено.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11 лютого 2019 року матеріали справи було передано на розгляд судді Фроловій І.В.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 15 лютого 2019 року справу було прийнято у провадження судді Фролової І.В., призначено до розгляду в порядку загального позовного провадження.

Протокольною ухвалою суду від 09 квітня 2019 року позовну заяву було залишено без руху.

15 квітня 2019 року на адресу суду надійшла уточнена редакція позовної заяви.

07 травня 2019 року на адресу суду надійшов відзив на уточнену редакцію позовної заяви від представника ТОВ «Міжнародна комерційна телерадіокомпанія» (ICTV), відповідно до змісту якого просили суд залишити позовні вимоги за задоволення.

15 травня 2019 року на адресу суду надійшов відзив від представника Головного управління Національної поліції в Київській області, відповідно до змісту якого просили суд залишити позовні вимоги за задоволення.

Ухвалами Шевченківського районного суду м. Києва від 10 липня 2019 року було задоволено клопотання про витребування, а саме вирішено: витребувати у ГУНП в Київській області інформацію про те, чи притягався ОСОБА_1 до кримінальної чи адміністративної відповідальності; витребувати у канала ICTV відео телепередачі «Надзвичайні новини» від ІНФОРМАЦІЯ_1, що стосується ОСОБА_1

30 липня 2019 року на адресу суду надійшла відповідь від представника ТОВ «Міжнародна комерційна телерадіокомпанія» (ICTV) щодо виконання вимог ухвали суду від 10 липня 2019 року.

31 липня 2019 року на адресу суду надійшла відповідь від представника ГУНП в Київській області щодо виконання вимог ухвали суду від 10 липня 2019 року.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 10 вересня 2019 року було задоволено клопотання про витребування, а саме вирішено: витребувати у ГУНП в Київській області інформацію про те, чи притягався ОСОБА_1 до кримінальної чи адміністративної відповідальності.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 04 лютого 2021 року позовну заяву було залишено без розгляду.

Постановою Київського апеляційного суду від 13 жовтня 2021 року було скасовано ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 04 лютого 2021 року, справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду.

19 січня 2023 року на адресу суду надійшла заява про застосування строків позовної давності від представника ТОВ «Міжнародна комерційна телерадіокомпанія» (ICTV).

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 07 березня 2023 року було закрито підготовче провадження у справі, призначено до розгляду по суті.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 25 квітня 2023 року було залишено без задоволення заяву ОСОБА_1 про відвід судді Фролової І.В.

Протокольною ухвалою суду від 01 червня 2023 року було залишено без задоволення заяву ОСОБА_1 про відвід судді Фролової І.В.

Позивач в судовому засіданні просив суд позов задовольнити з підстав викладених у позовній заяві.

Представники відповідачів у судовому засіданні просили суд відмовити у задоволенні позовних вимог, у зв`язку з їх безпідставністю.

Третя особа своїх представників в судове засідання не забезпечили, про час і місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею (ч. 1 ст. 223 ЦПК України).

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод передбачено, що ніщо не перешкоджає особі добровільно відмовитись від гарантій справедливого судового розгляду у однозначний або у мовчазний спосіб. Проте для того, щоб стати чинною з точки зору Конвенції, відмова від права брати участь у судовому засіданні повинна бути зроблена у однозначний спосіб і має супроводжуватись необхідним мінімальним рівнем гарантій, що відповідають серйозності такої відмови. До того ж, вона не повинна суперечити жодному важливому громадському інтересу рішення ЄСПЛ (Hermi проти Італії, § 73; Sejdovic проти Італії § 86).

Окрім того, відповідно до практики Європейського суду з прав людини- в силу вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи, є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (Рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року у справі «Смірнов проти України»).

За таких підстав судом визнано за можливе розглядати справу на підставі доказів, наявних у матеріалах справі, та за погодженням сторін, третіх осіб й згідно поданих ними заяв.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши подані сторонами документи і матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору суд по суті встановив.

За змістом ч.ч.1, 2, 3,4 ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Згідно ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Відповідно до ч.ч. 1, 5-6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Принцип захисту судом порушеного права особи будується при встановленні порушення такого права. Так, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч.1 ст. 15 ЦК України).

Правом звернення до суду за захистом наділена особа, права якої порушені, невизнані або оспорені.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Відповідно до ст. 16 ЦК України особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового права або майнового права та інтересу у визначені цією статтею способи. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст. 5 ЦПК України).

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Способи захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють як закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, як вплив на правопорушника. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів передбачений статтею 16 ЦК України.

Дослідивши матеріали справи, судом було встановлено наступне.

Судом було досліджено відеозапис, з якого вбачається, що ІНФОРМАЦІЯ_1 в ефірі телеканалу «ICTV» у телевізійній передачі «Надзвичайні новини» було висвітлено сюжет «ІНФОРМАЦІЯ_5», де було поширено інформацію, яка на думку позивача, дискредитує його в очах громадськості а саме наступного змісту:

Сюжет починається зі слів ведучої: «ІНФОРМАЦІЯ_5. Поліцейські стріляли у сімейного дебошира. Допомоги патруля попросила співмешканка чоловіка. Але щойно правоохоронці переступили поріг - хуліган накинувся на них із кулаками, а потім пішов у наступ із металевою трубою та штик-ножем. Копи кілька разів поцілили у повітря, але дебошира це не зупинило. …».

Далі на відео зображено працівника патрульної поліції «Іван» у якого видно синці на руках (1 хвилина 43 секунда відео).

У його «напарника» вивернуте плече (1 хвилина 47 секунда відео).

Диктором зауважено, що тимчасово із робочого стану патрульних поліцейських вивів сільський розбишака.

Сімейна сварка сталася у селі Петропавлівська Борщагівка Київської області.

На 2 хвилині 00 секунді відео зазначено, що виклик було ініційовано співмешканкою Позивача, оскільки останній розпустив руки та розбив телевізора, а також: «… правоохоронці намагалися заспокоїти хулігана, однак той був напідпитку та просто здаватися не хотів».

На 2 хвилині 13 секунді відео пояснення надає працівник патрульної поліції - ОСОБА_5 , а саме зазначив: «Агресія в нашу сторону, до мого напарника. Після чого він наніс йому удару, зненацька моєму напарнику в обличчя.».

На 2 хвилині 26 секунді диктором зазначено: «…в будинку були діти, тому в екстрені ситуації поліцейські спробували вивести дебошира на двір. На виході той встиг прихопити металеву трубу, і пішов із нею в атаку.».

На 2 хвилині 31 секунді відео пояснення надає працівник патрульної поліції - ОСОБА_8, а саме зазначив: «Вихватив із трубки предмет схожий на ніж та вдарив ним мене бронежилет. Після цього я відійшов на безпечну відстань… Відповідно до чинного законодавства застосував вогнепальну зброю на поразку.».

На 2 хвилині 49 секунді відео вбачається, що Позивач з гіпсом на правій руці та правій нозі лежить на лікарняному ліжку.

На 2 хвилині 55 секунді відео Позивач зазначив, що захищався.

На 3 хвилині 39 секунді відео дикторка зазначає наступне: «Чи повернеться до будинку ІНФОРМАЦІЯ_6 залицяльник ОСОБА_6 ? Найближчі два тижні він проведе у лікарні, а потім може опинитися за гратами. Проти чоловіка відкрили 2 кримінальні провадження.».

На 3 хвилині 52 секунді відео пояснення надає співробітниця ГУ нацполіції в Київській області ОСОБА_7 , а саме зазначила: «37-ти річному чоловіку - мешканцю Петропавлівської Борщагівки , який мав проблеми з законом, загрожує позбавляння волі до п`яти років.».

Щодо позовних вимог в частині спростування недостовірної інформації, суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до ч. 4 ст. 32 Конституції України кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.

Відповідно до ч. 1 ст. 275 ЦK України фізична особа має право на захист свого особистого немайнового права від протиправних посягань інших осіб. Захист особистого немайнового права здійснюється способами, встановленими главою 3 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім`ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.

За змістом статті 201 ЦК України честь, гідність і ділова репутація є особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством.

Відповідно до частини першої статті 297 ЦК України кожен має право на повагу до його гідності та честі.

Фізична особа має право на недоторканність своєї ділової репутації (частина перша статті 299 ЦК України).

Під діловою репутацією особи розуміється оцінка її підприємницької, громадської, професійної чи іншої діяльності, яку здійснює така особа як учасник суспільних відносин.

Юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи, є сукупність таких обставин:

- поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб;

- поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача;

- поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності;

- поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

Під поширенням інформації необхідно розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.

Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

Позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права.

Зазначена правова позиція міститься у Постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 24.12.2021 № 757/9133/18-ц.

Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Вказана норма визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорювань право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнані права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Особа, права якої порушено, може скористатись не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права. Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на порушника.

Разом з тим, слід зазначити, що в судовому засіданні не знайшли підтвердження а ні підстави для звернення до суду за захистом свого цивільного права через його порушення, невизнання або оспорювання, як і сам факт порушення, невизнання або оспорювання права, свобод чи законних інтересів, а ні посилання позивача на обґрунтування своїх правових вимог.

У постанові від 08 серпня 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи №573/2178/16-ц зазначив, що «...вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначити характер такої інформації та з`ясувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням, встановити факт поширення недостовірної інформації та факт того, що поширена інформація стосується саме особи позивача і що поширена інформація порушує особисті немайнові права особи позивача або перешкоджає повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право, при цьому саме позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем».

Аналогічна правова позиція висловлена у постановах Верховного Суду від 08.05.2018 р. у справі №369/1052/16-ц, від 31 липня 2019 року у справі № 161/4827/17, провадження № 61-30218 св18,17 липня 2019 року у справі № 686/7636/17, провадження № 61-14875св18 та ін.

Більше того, суд має звертати увагу й на те, що вільне вираження поглядів є істотним чинником повноцінного розвитку особистості в суспільстві, як і здатність особи сприймати заперечення, спонукання, заохочення через думки, ідеї, висловлені іншими людьми.

Статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року передбачено, що кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов`язане з обов`язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для охорони порядку або запобігання злочинам, для охорони здоров`я або моралі, для захисту репутації або прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або підтримання авторитету і безсторонності суду і є необхідним в демократичному суспільстві.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини свобода вираження поглядів є однією з важливих засад демократичного суспільства та однією з базових умов прогресу суспільства в цілому та самореалізації кожної окремої особи. Відповідно до пункту 2 статті 10 Конвенції вона стосується не тільки «інформації» чи «ідей», які сприймаються зі схваленням чи розглядаються як необразливі або нейтральні, але й тих, які можуть ображати, шокувати чи непокоїти.

Як зазначено у рішеннях Європейського суду з прав людини, зокрема, Lingens v. Austria, № 9815/82, § 46, 08 липня 1986 року, свобода вираження поглядів, гарантована пунктом 1 статті 10, становить одну з основних підвалин демократичного суспільства й одну 3 принципових умов його розвитку та умов реалізації кожної особи. За умови додержання пункту 2 свобода вираження стосується не лише тієї «інформації» чи тих «ідей», які отримані належним чином або розглядаються як необразливі чи незначні, а й тих, що викликають образу, обурення або неспокій. Такими є вимоги плюралізму, терпимості й широти поглядів, без яких «демократичне суспільство» неможливе.

Повинно бути зроблене чітке розмежування між констатацією фактів та оціночними судженнями. У той час як наявність фактів може бути продемонстровано, достовірність оціночних суджень не піддається доведенню. Вимогу доводити достовірність оціночних суджень неможливо виконати, вона порушує свободу думки як таку.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються, (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04 від 10 лютого 2010 року).

Отже, із вищевикладених прохань неможливо встановити, що ці твердження можуть стосуватися саме Позивача. Більше того, Позивач належними та допустимими доказами не довів, що викладена у скарзі інформація є неправдивою і була поширена фізичною особою ОСОБА_9 , а тому з огляду на вищенаведене, дана позовна вимога не підлягає задоволенню.

Тлумачення статті 277 ЦК України свідчить, що позов про спростування недостовірної інформації підлягає задоволенню за такої сукупності умов: поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; поширення інформації, що порушує особисті немайнові права; врахування положень статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практики Європейського суду з прав людини щодо її застосування.

Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

Тобто, поняття «недостовірна інформація» є ширшим, ніж «інформація, що не відповідає дійсності», оскільки не містить елементу категоричності і включає в себе приховане посилання на її суб`єктивну оцінку зі сторони розповсюджувача. Під час розгляду спорів про захист гідності, честі та ділової репутації абсолютну дійсність, як і істину, встановити неможливо, отже, неможливо зробити і точну оцінку відповідності опублікованої інформації дійсності...»

«... За своїм характером судження є розумовим актом, що має оціночний характер та виражає ставлення того, хто говорить, до змісту висловленої думки і напряму, що пов`язано з такими психологічними станами, як віра, впевненість чи сумнів.

Отже, будь-яке судження, яке має оціночний характер, будь-яка критика та оцінка вчинків, вираження власних думок щодо якості виконуваних публічних функцій, отриманих результатів тощо, не є підставою для захисту права на повагу честі, гідності та ділової репутації та, відповідно, не є предметом судового захисту...».

14 листопада 2019 року Верховний Суд при розгляді справи №202/6673/17 (провадження №61-44742св18) дійшов наступного висновку: «...Відповідно до частини другої статті 30 Закону України «Про інформацію» оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

Таким чином, згідно статті 277 ЦК України не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Відповідно до частини першої статті 277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім`ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.

Пленум Верховного Суду України у пункті 15 постанови від 27 лютого 2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» роз`яснив судам, що при розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь- який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

Під поширенням інформації слід розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.

Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені)...».

Однією з засад судочинства, регламентованих пунктом 3 частини 1 статті 129 Конституції України, є змагальність сторін та свобода в наданні ними до суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частин 1, 5 статті 81 Цивільного процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 78 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За змістом статті 77 цього Кодексу належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Вимогами статті 10 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Конституцією України кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань (стаття 34).

Разом з тим, відповідно до статті 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших осіб.

Отже, праву на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань відповідає обов`язок не поширювати про особу недостовірну інформацію, а також інформацію, що ганьбить її гідність, честь чи ділову репутацію.

Відповідно до частини першої статті 30 Закону України «Про інформацію» ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень.

Частиною другою вказаної статті Закону визначено, що оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

Таким чином, тлумачення наведених норм права свідчать про те, що не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Позивач стверджує, що інформація поширена журналістом: «але щойно правоохоронці переступили поріг, хуліган накинувся на них із кулаками, а потім пішов у наступ із металевою трубою та штик-ножем» є неправдивою, та такою, що не відповідає дійсності, і тому бажає її спростувати.

Суд зазначає, що дана інформація базується на фактичних даних, що засновані на свідченнях потерпілих посадових осіб Києво-Святошинського ВП ГУ НП в Київській області поліцейського Альчук Івана Павловича та дільничого офіцера поліції ОСОБА_10 , які в самому сюжеті підтверджують правдивість своїх свідчень на 2 хв 10 сек; на 2 хв 31 сек; а також на 1 хв 47 сек ОСОБА_10 демонструє побої, що були йому завдані.

Тому суд доходить висновку, що дане судження є таким, що ґрунтується на фактичних даних, і не підлягає спростуванню.

Позивач стверджує, що інформація поширена журналістом: «залицяльник ОСОБА_6 , сільській розбишака, сімейний дебошир, хуліган; десь півроку тому ОСОБА_6 завела собі залицяльника розказують сусіди; чи повернеться до будинку 37-річний залицяльник ОСОБА_6 , найближчі два тижні він проведе у лікарні, а потім може опинитися за гратами» є неправдивою, та такою, що не відповідає дійсності, і тому бажає її спростувати.

Згідно з Академічним тлумачним словником української мови в редакції від 1980 року виданим Національною академією наук України, «хуліган - це той, хто, бешкетуючи, грубо порушує громадський порядок».

У своєму відзиві представник зазначав, що журналістом було зроблено даний умовивід, що є її оціночним судженням, адже виходить з власного ставлення до певних фактів і не підлягає спростуванню та доведенню його правдивості.

Згідно ч. ч .1, 2 ст. 30 Закону України «Про інформацію» ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень. Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири).

«Наклеп - це неправда, поширювана з метою знеславити, зганьбити, заплямувати кого-, що-небудь; поширення неправдивих відомостей.» (Відповідно до Академічного тлумачного словника української мови в редакції від 1974 року виданого Національною академію наук України)

А так як, дане висловлювання не містить неправдивої інформації та не було поширено з метою зганьбити або знеславити Позивача, то його не можна назвати наклепом, воно містить лише суб`єктивну думку щодо дій Позивача, і являється оціночним судженням.

Згідно з Академічним тлумачним словником української мови в редакції від 1972 р. виданим Національною академією наук України, «залицяльник - той, хто залицяється до кого-небудь.»

Даний термін було вжито з огляду на те, що Позивач довгий період мешкав з громадянкою ОСОБА_6 , про що свідчать сусіди Позивача, мешканці с. Петропавлівська Борщагівка, а також сам Позивач у Позові.

Щодо фрагменту: ««...чи повернеться до будинку 37-річний залицяльник ОСОБА_6 , найближчі два тижні він проведе у лікарні, а потім опиниться за гратами» - представником було зауважено, що дане висловлювання є лише припущенням, риторичним запитанням, а не твердженням, що було зроблено журналістом з огляду на те, що Позивач перебував у тяжкому стані та здійснив дії, відповідно, через які може бути притягнутим до кримінальної відповідальності.

Отже, враховуючи все вищевикладене, дана фраза була вжита журналістом як висновок, на основі інформації, що була відома про Позивача, до того ж, в даній фразі явно прослідковується виклад думок, що виходять з аналізу вчинків та дій Позивача та суб`єктивного ставлення до таких вчинків та дій Позивача і не містять фактичних даних.

Щодо змісту поширюваної інформації, яку позивач вважає недостовірною, то суд дійшов висновку, що у вказаних позивачем виразах вживаються такі мовно-стилістичні засоби, які притаманні суб`єктивним судженням.

Слід зазначити, що Верховний Суд у справі №545/3721/15-ц погодився з позицією апеляційного суду про те, що певні висловлювання є вираженням погляду відповідача на події. Зокрема, Верховний Суд погодився з тим, що висловлювання відповідача у справі взяті із контексту його виступів та теми загальних зборів - обговорення нещасного випадку, який стався з дитиною, а тому на відповідача не може бути покладена цивільно-правова відповідальність за допущені висловлювання критики щодо позивача у справі на батьківських зборах. Вказані висловлювання не носять характер образ (хоча і висловлені в агресивній формі), а є критичними по відношенню до причетної до даної обставини людини - позивачки у справі, та є вираженнями погляду відповідача на вказані події.

Верховний Суд вказав, що аналізуючи відомості, поширені відповідачем на батьківських зборах, колегія суддів суду апеляційної інстанції дійшла правильного висновку про те, що такі висловлювання є оціночними судженнями, право на висловлювання якого гарантоване ст.34 Конституції України. Загальні збори батьків учнів 2-го класу Ковалівської загальноосвітньої школи відбулися саме з приводу завдання тілесних ушкоджень дитині під час навчального процесу, у зв`язку із чим батько дитини висловлював своє бачення обставин та причин цього випадку, своє ставлення до нього та до винних осіб (постанова від 06 березня 2019 року у справі № 545/3721/15-ц (провадження № 61-14641св18)

З матеріалів справи не вбачається, що поширена інформація ганьбить честь та гідність позивача, завдає шкоди його діловій репутації. Позивачем не доведено, що розповсюджена інформація дискредитує його, перешкоджає здійсненню його особистого немайнового права або призвела до негативних наслідків.

Таким чином, позивачем не надано належні та допустимі докази у розумінні ст. 76-81 ЦПК України на підтвердження своїх позовних вимог.

Виходячи з вищевикладених вимог діючого законодавства, приймаючи до уваги наявні у матеріалах справи письмові докази, враховуючи обґрунтування позову, суд приходить до висновку про те, що позивачем не подані належні та допустимі докази, що містять відомості щодо предмета доказування, і за таких умов заявлений позов не підлягає задоволенню.

Щодо позовних вимог в частині стягнення моральної шкоди, суд дійшов наступних висновків.

За загальним правилом, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав (ч. 1 ст. 23 ЦК України).

Згідно ч. 2 ст. 23 ЦК України, моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (ч. 3 ст. 23 ЦК України).

У пунктах 3, 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 (зі змінами та доповненнями) «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» судам роз`яснено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

При цьому, до істотних обставин, що підлягають з`ясуванню судом та доведенню сторонами у такому спорі, є наявність всіх сукупних елементів складу цивільного правопорушення; при цьому позивач зобов`язаний довести протиправність поведінки відповідача, розмір заподіяної шкоди, причинно-наслідковий зв`язок між протиправною поведінкою та заподіяною шкодою. Крім цього, відповідно до статті 22 ЦК України збитками є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки), доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). При цьому обов`язок щодо обґрунтованості та доведеності розміру збитків покладається на позивача.

З огляду на вищевикладене, закон пов`язує виникнення права на компенсацію моральної шкоди з випадками порушення прав особи.

Згідно ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав . Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

У відповідності до п. 3 Постанови Пленуму Верховного суду України N 4 від 31.03.95 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної(немайнової) шкоди», під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості (п. 9 вказаної Постанови).

Суд наголошує, що при розгляді справи принципи змагальності учасників процесу та рівності між собою є основоположними. Засада рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом забезпечує гарантії доступності правосуддя та реалізації права на судовий захист, закріпленого в частині 1 статті 55 Конституції України. Ця засада є похідною від загального принципу рівності громадян перед законом, визначеного частиною 1 статті 24 Основного Закону, і стосується, зокрема, сфери судочинства.

Слід зважати, що рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом передбачає єдиний правовий режим, який забезпечує реалізацію їхніх процесуальних прав. При цьому слід зважати, що рівність учасників процесу встановлюються не обмежено в конкретному судовому процесі, а стосовно всіх суб`єктів, які звернулися до суду за захистом своїх прав. Рівність має забезпечуватися навіть в окремих непов`язаних судових провадженнях.

Європейський суд з прав людини приділяє особливу увагу дотриманню аналізованих принципів як невід`ємної складової права на справедливий суд, практичне застосування яких відбувається при дослідженні доказів та оскарженні невмотивованих рішень суду, коли влучні аргументи сторін судом просто проігноровані.

Рішенням у справі «Руїз-Матеос проти Іспанії» від 23.05.1993 р. ЄСПЛ вказав, що принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, а також, що вкрай важливо, відповісти на них (Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз-Матеос проти Іспанії», заява №12952/87 від 23.05.1993 року).

Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною, залежно від характеру рішення (Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії», заява №18390/91 від 09 грудня 1994 року).

Національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, проте зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Суомінен проти Фінляндії», заява №37801/97 від 01 липня 2003 року).

Так позивачем не надано до матеріалів справи належних та допустимих доказів, які свідчили б про протиправність дій відповідача по відношенню до позивача, а також доказів на підтвердження наявності причинно-наслідкового зв`язку між діями відповідача та шкодою, на яку посилається позивач.

За таких обставин, враховуючи, що позивачем не доведено поширення відповідачем недостовірної інформації, такої, що порушує особисті немайнові права позивача, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, враховуючи те, що обставини, на які посилається позивач, як на підставу для задоволення позову, не знайшли своє підтвердження у судовому засіданні, суд прийшов до висновку, що у задоволенні поданого позову слід відмовити у повному обсязі.

Щодо розподілу судових витрат, суд дійшов наступних висновків.

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захистити себе у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки в задоволенні позовних вимог було відмовлено, понесені позивачем судові витрати не підлягають відшкодуванню.

На підставі Конституції України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст.ст. 15, 23, 201, 275, 277, 297, 299 ЦК України, керуючись ст.ст. 3, 4, 5, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 17, 43, 49, 55, 76, 77, 78, 79, 80, 81, 258, 262, 264, 265, 268, 273, 352 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В:

Позовну заяву ОСОБА_1 до телевізійної програми «Надзвичайні новини», ведучої телевізійної програми «Надзвичайні новини» в ефірі каналу ICTV ОСОБА_4 , Головного управління національної поліції в Київській області, співробітника Головного управління Національної поліції в Київській області ОСОБА_7, третя особа: Державна казначейська служба України, про захист честі, гідності, спростування недостовірної інформації та відшкодування моральної шкоди - залишити без задоволення.

Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було проголошено лише вступну і резолютивну частину судового рішення або у разі розгляду (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, цей строк обчислюється з дня складання повного тексту судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Реквізити учасників справи:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , адреса місця проживання - АДРЕСА_1 ,

Товариство з обмеженою відповідальністю «Міжнародна комерційна телерадіокомпанія» ICTV, адреса місцезнаходження - м. Київ, вул. Панківська, буд. 11,

Ведуча телевізійної програми «Надзвичайні новини» в ефірі каналу ICTV ОСОБА_4 , адреса місцезнаходження - м. Київ, вул. Панківська, буд. 11,

Головне управління національної поліції в Київській області, адреса місцезнаходження - м. Київ, вул. Володимирська, буд. 15,

Співробітник Головного управління Національної поліції в Київській області ОСОБА_7, адреса місцезнаходження - м. Київ, вул. Володимирська, буд. 15,

Державна казначейська служба України, адреса місцезнаходження - м. Київ, вул. Бастіонна, буд. 6.

Повний текст рішення виготовлений 21 серпня 2023 року.

Суддя: