Рішення № 113065489, 28.08.2023, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 серпня 2023 року Справа№200/2822/23

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Голуб В.А., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (в письмовому провадженні) справу за позовом ОСОБА_1 , яка діє в інтересах ОСОБА_2 , до Головного управління Державної міграційної служби України в Донецькій області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

Позивачка, ОСОБА_1 , яка діє в інтересах свого неповнолітнього сина ОСОБА_2 , звернулась до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Державної міграційної служби України в Донецькій області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивачка, її син та чоловік 16 червня 2023 року електронною поштою звернулись до Головного управління Державної міграційної служби України в Донецькій області із заявою щодо видачі ОСОБА_2 паспорту громадянина України у формі книжечки. Проте відповідач листом відмовив у наданні ОСОБА_2 такого паспорта. Позивачка зазначає, що за релігійними переконаннями вони не бажають оформляти ОСОБА_2 паспорт у формі пластикової картки типу ID-картки, оскільки картка містить в собі безконтактний електронний носій із персональними даними, від обробки яких вони відмовляються. Вважає, що відповідач порушує права та інтереси її сина, відмовляючи у оформленні паспорта у формі книжечки. Крім того, законодавством передбачена можливість видачі паспорта як у формі картки, так і у формі книжечки. З наведених підстав позивачка просить позов задовольнити.

З огляду на вказане, позивачка просить суд:

визнати протиправними дії відповідача щодо відмови у видачі ОСОБА_2 паспорту у формі паспортної книжечки зразка 1994 року;

зобов`язати відповідача оформити та видати ОСОБА_2 паспорт громадянина України у формі паспортної книжечки зразка 1994 року без передачі будь-яких даних про нього і про них, його батьків, до Єдиного державного демографічного реєстру, без формування (присвоєння) унікального номеру запису у Реєстрі (УНЗР), без відцифрованого підпису особи, без відцифрованого образу обличчя особи, без відцифрованих відбитків пальців рук, без використання будь-яких засобів Єдиного державного демографічного Реєстру.

Відповідач позов не визнав. В обґрунтування незгоди з позовними вимогами зазначив, що 16.06.2023 на адресу ГУДМС від позивачки надійшла заява щодо оформлення та видачі паспорта громадянина України зразка 1994 року, відповідно до Положення № 2503 XII, яка була викладена в довільній формі. Втім, відповідач наголошує, що заява про видачу паспорта громадянина України надається для заповнення безпосередньо під час подачі документів до територіального підрозділу ДМС. З огляду на те, що ОСОБА_2 особисто до територіального підрозділу ДМС не звертався та не подавав заяву законодавче встановленого зразку, у відповідача були відсутні правові підстави для видачі паспорта. Враховуючи вищевикладене, представник Головного управління Державної міграційної служби України в Донецькій області просив відмовити у задоволенні позову.

Ухвалою від 26 червня 2023 року суд прийняв до розгляду позовну заяву ОСОБА_1 , яка діє в інтересах ОСОБА_2 , до Головного управління Державної міграційної служби України в Донецькій області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, та відкрив провадження по справі № 200/2822/23. Розгляд адміністративної справи № 200/2822/23 суд вирішив здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

За приписами частини 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення сторін.

Разом з тим, суд зазначає, що Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», у зв`язку із військовою агресією Російської Федерації в Україні введено воєнний стан із 5 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.

Указами Президента України від 14 березня 2022 року № 133/2022, від 18 квітня 2022 року № 259/2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», від 22 квітня 2022 року № 259/2022, від 17 травня 2022 року № 341/2022, від 12 серпня 2022 № 573/2022, від 7 листопада 2022 року № 757/2022, затверджених Законами України «Про продовження дії воєнного стану в Україні» від 15 березня 2022 № 2119, від 21 квітня 2022 року № 2212, від 22 травня 2022 року № 2263, від 15 серпня 2022 року № 2500-IX, від 16 листопада 2022 року № 2738-IX відповідно, строк дії воєнного стану в Україні продовжено з 5 год 30 хв 26 березня 2022 року строком на 30 діб, з 5 год 30 хв 25 квітня 2022 року строком на 30 діб, з 5 год 30 хв 25 травня 2022 року строком на 90 діб, з 5 год 30 хв 23 серпня 2022 року строком на 90 діб, з 5 год 30 хв 21 листопада 2022 року строком на 90 діб, з 05 год 30 хв 19 лютого 2023 року строком на 90 діб, з 05 години 30 хвилин 20 травня 2023 року строком на 90 діб.

З огляду на введення на території України воєнного стану, справа розглянута судом протягом розумного строку.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

16 червня 2023 року неповнолітній ОСОБА_2 та його законні представники (мати) ОСОБА_1 та (батько) ОСОБА_3 звернулися до Головного управління Державної міграційної служби України у Донецькій області із заявою, відповідно до якої просили оформити та видати ОСОБА_2 , паспорт громадянина України виключно у вигляді паспортної книжечки відповідно до чинного Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-ХІІ, без застосування Єдиного державного демографічного реєстру. Крім того, просили не передавати персональні дані до Єдиного державного демографічного реєстру і не присвоювати УЕЗР або будь-які інші ідентифікатори особи.

Головним управлінням Державної міграційної служби України в Донецькій області було надано відповідь від 16.06.2023, у якій зазначено, що постановою Кабінету Міністрів України № 302 від 25 березня 2015 року передбачено, що Державна міграційна служба до законодавчого врегулювання питання завершення оформлення та видачі паспорта громадянина України зразка 1994 року здійснює оформлення та видачу таких паспортів у порядку, встановленому Міністерством внутрішніх справ України громадянам України, щодо яких прийнято рішення суду, що набрало законної сили, про зобов`язання Державної міграційної служби оформити та видати паспорт громадянина України зразка 1994 року. Також у відповіді вказано, що заявникам необхідно особисто звернутися до відповідача та заповнити заяву власноруч.

Не погоджуючись із відповіддю суб`єкта владних повноважень, ОСОБА_1 , яка діє в інтересах ОСОБА_2 , звернулась до суду з цим позовом з метою захисту порушеного права.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходив з наступного.

Статтею 5 Закону України від 18.01.2001 № 2235-III "Про громадянство України" (далі - Закон № 2235-III) визначено, що документом, що підтверджує громадянство України, є, зокрема, паспорт громадянина України.

Правові та організаційні засади створення та функціонування Єдиного державного демографічного реєстру, а також видачі документів, що посвідчують особу, підтверджують громадянство України чи спеціальний статус особи, права та обов`язки осіб, на ім`я яких видані ці документи, визначаються Законом України від 20.11.2012 № 5492-VI "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус" (далі - Закон № 5492-VI).

Відповідно до частини 2 статті 15 Закону № 5492-VI бланки документів, якщо інше не визначено цим Законом, виготовляються за єдиними зразками та технічними описами, що затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Частинами 1 та 2 статті 21 Закону № 5492-VI встановлено, що паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України. Кожен громадянин України, який досяг чотирнадцятирічного віку, зобов`язаний отримати паспорт громадянина України. Оформлення, видача, обмін паспорта громадянина України, його пересилання, вилучення, повернення державі та знищення здійснюються у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку.

Згідно з частиною 4 статті 21 Закону № 5492-VI визначено, що паспорт громадянина України виготовляється у формі картки, що містить безконтактний електронний носій.

25.03.2015 Кабінетом Міністрів України на виконання вимог частини 2 статті 15 Закону № 5492-VI було прийнято постанову № 302 "Про затвердження бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, знищення паспорта громадянина України" (далі - Постанова КМУ № 302).

Згідно з абзацом 1 пункту 2 Постанови КМУ № 302 із застосуванням засобів Єдиного державного демографічного реєстру з 01.01.2016 запроваджується оформлення і видача паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм і паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, зразки бланків яких затверджено цією постановою, громадянам України, яким паспорт громадянина України оформляється вперше, з урахуванням вимог пункту 2 Положення про паспорт громадянина України, яке затверджене постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 № 2503-XII.

Абзацом 2 пункту 2 Постанови КМУ № 302 передбачено, що із застосуванням засобів Єдиного державного демографічного реєстру з 01.11.2016 року запроваджується оформлення (у тому числі замість втраченого або викраденого), обмін паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм, зразок бланка якого затверджено цією постановою, громадянам України відповідно до Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, затвердженого цією постановою.

Відповідно до вимог пунктів 3, 5, 6, 8 Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 № 2503-ХІІ (далі - Положення № 2503-ХІІ) бланки паспортів виготовляються у вигляді паспортної книжечки або паспортної картки за єдиними зразками, що затверджуються Кабінетом Міністрів України. Терміни впровадження паспортної картки визначаються Кабінетом Міністрів України у міру створення державної автоматизованої системи обліку населення. Паспортна книжечка являє собою зшиту внакидку нитками обрізну книжечку розміром 88х125 мм, що складається з обкладинки та 16 сторінок. Усі сторінки книжечки пронумеровані і на кожній з них зображено Державний герб України та перфоровано серію та номер паспорта. У верхній частині лицьового боку обкладинки зроблено напис "Україна", нижче - зображення Державного герба України, під ним - напис "Паспорт". На внутрішньому лівому боці обкладинки у центрі - зображення Державного прапора України, нижче - напис "Паспорт громадянина України". На першу і другу сторінки паспортної книжечки заносяться прізвище, ім`я та по батькові, дата і місце народження. На першій сторінці також вклеюється фотокартка та відводиться місце для підпису його власника. На другу сторінку заносяться відомості про стать, дату видачі та орган, що видав паспорт, ставиться підпис посадової особи, відповідальної за його видачу. Записи засвідчуються мастиковою, а фотокартка - випуклою сухою печаткою. Перша сторінка або перший аркуш після внесення до них відповідних записів та вклеювання фотокартки можуть бути заклеєні плівкою. У разі заклеювання плівкою усього аркуша записи та фотокартка печатками не засвідчуються. Третя, четверта, п`ята та шоста сторінки призначені для фотокарток, додатково вклеюваних у паспорт, а сьома, восьма і дев`ята - для особливих відміток. На десятій сторінці робляться відмітки про сімейний стан власника паспорта, на одинадцятій - шістнадцятій - про реєстрацію постійного місця проживання громадянина. На прохання громадянина до паспорта може бути внесено (сьома, восьма і дев`ята сторінки) на підставі відповідних документів дані про дітей, групу крові і резус-фактор. На внутрішньому правому боці обкладинки надруковано витяг з цього Положення. Вносити до паспорта записи, не передбачені цим Положенням або законодавчими актами України, забороняється. Термін дії паспорта, виготовленого у вигляді паспортної книжечки, не обмежується. До паспортної книжечки при досягненні громадянином 25- і 45-річного віку вклеюються нові фотокартки, що відповідають його вікові. Паспорт, в якому не вклеєно таких фотокарток при досягненні його власником зазначеного віку, вважається недійсним.

Пунктом 13 Положення № 2503-ХІІ визначено, що для одержання паспорта громадянин подає заяву за формою, встановленою Міністерством внутрішніх справ України; свідоцтво про народження; дві фотокартки розміром 35x45 мм; у необхідних випадках - документи, що підтверджують громадянство України.

Відповідно до частини 5 статті 21 Закону № 5492-VI встановлено, що оформлення паспорта громадянина України здійснюється розпорядником Реєстру. Прийняття заяв-анкет для внесення інформації до Реєстру, видача паспорта громадянина України здійснюються розпорядником Реєстру або уповноваженими суб`єктами, передбаченими пунктом 4 частини першої статті 2 цього Закону.

Згідно з положеннями частини 5 статті 21 Закону № 5492-VI паспорт громадянина України видається не пізніше ніж через 20 робочих днів з дня оформлення заяви-анкети на його отримання або не пізніше ніж через 10 робочих днів з дня оформлення заяви-анкети на його термінове отримання. Паспорт громадянина України вперше видається не пізніше ніж через 20 робочих днів з дня оформлення заяви-анкети на його отримання.

Суд зазначає, що посиланням позивачки на порушення принципу поваги до приватного життя суб`єкта персональних даних, шляхом електронної обробки таких даних у процесі оформлення ID-паспорта, є обґрунтованими, з огляду на таке.

Відповідно до статті 35 Конституції України кожен має право на свободу світогляду і віросповідання. Це право включає свободу сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, безперешкодно відправляти одноособово чи колективно релігійні культи і ритуальні обряди, вести релігійну діяльність. Здійснення цього права може бути обмежене законом лише в інтересах охорони громадського порядку, здоров`я і моральності населення або захисту прав і свобод інших людей. Церква і релігійні організації в Україні відокремлені від держави, а школа - від церкви. Жодна релігія не може бути визнана державою як обов`язкова. Ніхто не може бути увільнений від своїх обов`язків перед державою або відмовитися від виконання законів за мотивами релігійних переконань. У разі якщо виконання військового обов`язку суперечить релігійним переконанням громадянина, виконання цього обов`язку має бути замінене альтернативною (невійськовою) службою.

Згідно зі статтю 2 Закону України від 23.04.1991 № 987-XII "Про свободу совісті та релігійні організації" (далі - Закон № 987-XII) в Україні усі правовідносини, пов`язані із свободою совісті і діяльністю релігійних організацій, регулюються законодавством України. Законодавство України про свободу совісті та релігійні організації складається з цього Закону та інших законодавчих актів України, виданих відповідно до нього.

Відповідно до положень частини 1 статті 3 Закону № 987-XII кожному громадянину в Україні гарантується право на свободу совісті. Це право включає свободу мати, приймати і змінювати релігію або переконання за своїм вибором і свободу одноособово чи разом з іншими сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, відправляти релігійні культи, відкрито виражати і вільно поширювати свої релігійні або атеїстичні переконання.

Статтею 3 Закону № 987-XII чітко визначено, у чому полягає право на свободу совісті, яке не може зменшувати прав державних органів чи то впливати на виконання ними дискреційних повноважень.

Згідно зі статтею 4 Закону № 987-XII встановлено, що громадяни України є рівними перед законом і мають рівні права в усіх галузях економічного, політичного, соціального і культурного життя незалежно від їх ставлення до релігії. В офіційних документах ставлення громадянина до релігії не вказується. Будь-яке пряме чи непряме обмеження прав, встановлення прямих чи непрямих переваг громадян залежно від їх ставлення до релігії, так само як і розпалювання пов`язаних з цим ворожнечі й ненависті чи ображання почуттів громадян, тягнуть за собою відповідальність, встановлену законом.

Громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками (стаття 24 Конституції України).

Відповідно до частини 2 статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Статтями 1 та 17 Закону України від 23.02.2006 № 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Так, у рішенні Європейського суду з прав людини від 01.07.2014 у справі "S.A.S. проти Франції" (заява № 43835/11) зазначено про те, що хоча релігійна свобода є, передусім, справою совісті кожної окремої людини, вона також означає право людини на свободу сповідувати свою релігію одноособово і приватно або спільно з іншими, прилюдно і у колі своїх одновірців. У статті 9 перелічені різні форми, в яких людина може реалізовувати право на сповідування своєї релігії або переконань - це можуть бути богослужіння, вчення, а також виконання та дотримання релігійних обрядів (див., mutatis mutandis, рішення у справі "Cha'are Shalom Ve Tsedek проти Франції" [ВП], № 27417/95, § 73, ECHR 2000-VII, і згадане вище рішення у справі Leyla Sahin, § 105). Однак гарантії статті 9 не поширюються на кожну дію, на вчинення якої особу спонукає чи надихає релігія або переконання, і ця стаття не завжди гарантує особі право поводити себе у публічній сфері так, як приписує її релігія або переконання (див., зокрема, рішення у справі "Arrowsmith проти Сполученого Королівства", № 7050/75, доповідь Комісії від 12.10.1978 року, DR 19; рішення у справі "Kalac проти Туреччини" від 01.07.1997 року, § 27, Reports of Judgments and Decisions 1997-IV; та згадане вище рішення у справі Leyla Sahin, §§ 105 і 121). Суд нагадує, що загальна політика або заходи, які призводять до непропорційно серйозних негативних наслідків для певної групи людей, можуть вважатися дискримінаційними, навіть якщо вони не спрямовані конкретно проти цієї групи і не мають дискримінаційної мети (див., наприклад, рішення у справі "D.H. та інші проти Чеської Республіки" [ВП], № 57325/00, §§ 175 і 184-185, ECHR 2007-IV). Але дискримінаційного характеру така політика чи заходи набувають лише у разі, якщо вони не мають під собою "об`єктивних і достатніх підстав", тобто, якщо вони не служать досягненню "легітимної мети" або якщо не забезпечено "належного пропорційного співвідношення" між використовуваними засобами та поставленою метою (див. там само, § 196).

Суд враховує правову позицію стосовно права особи на отримання паспорта в формі паспортної книжечки, яку було висловлено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.09.2018 року в зразковій справі № 806/3265/17.

У даній постанові Велика Палата Верховного Суду констатувала те, що норми Закону № 5492-VI, на відміну від норм Положення № 2503-ХІІ, не тільки звужують, але фактично скасовують право громадянина на отримання паспорта у вигляді паспортної книжечки без безконтактного електронного носія персональних даних, який містить кодування його прізвища, імені та по батькові, залишаючи тільки право на отримання паспорта громадянина України, який містить безконтактний електронний носій.

На переконання Великої Палати Верховного Суду, це є безумовним порушенням вимог статті 22 Конституції України, яка забороняє при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. Також такий підхід не відповідає вимогам якості закону (тобто, таке втручання не було "встановлене законом"), не є "необхідним у демократичному суспільстві". Зазначене допускає свавільне втручання в право на приватне життя в контексті неможливості реалізації права на власне ім`я, що становить порушення статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

За наведеними у постанові висновками Великої Палати Верховного Суду позбавлення особи можливості отримання паспорта в традиційній формі - у вигляді паспортної книжечки, і спричинені цим побоювання окремої суспільної групи, що отримання паспорта у вигляді ID-картки може спричинити шкоду приватному життю, становить втручання держави, яке не є необхідним у демократичному суспільстві, і таке втручання є непропорційним цілям, які мали б бути досягнуті без покладення на особу такого особистого надмірного тягаря.

Враховуючи вищевикладене, суд погоджується з доводами позивачки стосовно права її сина на одержання паспорта громадянина України у формі, затвердженій Положенням № 2503-ХІІ.

Дії відповідача щодо відмови в оформленні та видачі паспорта громадянина України у формі книжечки зразка 1994 року відповідно до Положення № 2503-ХІІ потребують оцінки суду на предмет їх відповідності критеріям, наведеним у частині 2 статті 2 КАС України.

Суд не приймає до уваги доводи відповідача щодо недотримання порядку звернення для оформлення паспорта громадянина України у формі книжечки в частині неподання заяви саме до територіального підрозділу ДМС України, як визначено Тимчасовим порядком оформлення і видачі паспорта громадянина України, затвердженим наказом МВС України від 06.06.2019 № 456 (далі - Порядок № 456).

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з абзацом 1 пункту 19 Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, знищення паспорта громадянина України, затвердженого Постановою КМУ № 302 (далі - Порядок № 302) документи для оформлення (у тому числі замість втраченого або викраденого), обміну паспорта подаються до центрів надання адміністративних послуг, державного підприємства, що належить до сфери управління ДМС, і його відокремлених підрозділів (далі - уповноважені суб`єкти), територіальних органів та територіальних підрозділів ДМС.

Положеннями абзацу 2 пункту 19 Порядку № 302 встановлено, що подання документів для оформлення (у тому числі замість втраченого або викраденого), а також обміну паспорта здійснюється лише до територіального органу/територіального підрозділу ДМС у наступних випадках: набуття особою громадянства України (за винятком випадків набуття особою громадянства України відповідно до статті 7 Закону України "Про громадянство України"); оформлення особі паспорта вперше після досягнення 18-річного віку без подання документів з фотозображенням особи, виданих уповноваженими органами, установами, організаціями; оформлення паспорта вперше після досягнення 18-річного віку особі, яка надала рішення суду про встановлення особи (для осіб, яких не було встановлено за результатами проведення процедури встановлення особи); повернення на проживання в Україну особи, яка постійно проживала за кордоном; оформлення паспорта особі, яка не може пересуватися самостійно у зв`язку з тривалим розладом здоров`я, що підтверджується медичним висновком відповідного закладу охорони здоров`я, оформленим в установленому порядку, якщо така особа не отримувала паспорта, оформленого із застосуванням засобів Реєстру; відбування особою покарання в установах виконання покарань або обрання стосовно особи запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою чи перебування на тривалому стаціонарному лікуванні в закладах МОЗ закритого типу.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 15.06.2011 № 658 "Про утворення територіальних органів Державної міграційної служби" Головне управління Державної міграційної служби України в Донецькій області віднесене до територіальних органів Державної міграційної служби.

Таким чином, позивачка, її чоловік та син мали право звернутися із заявою про оформлення паспорта як до територіальних підрозділів ДМС, так і територіальних органів ДМС, зокрема, і до Головного управління Державної міграційної служби України в Донецькій області.

Згідно з пунктом 24 Порядку № 302 працівник територіального органу/територіального підрозділу ДМС, уповноваженого суб`єкта під час приймання документів від заявника перевіряє повноту поданих заявником документів, зазначених у пунктах 35, 46 і 69 цього Порядку, відповідність їх оформлення вимогам законодавства. У разі виявлення факту подання не всіх необхідних документів або подання документів, оформлення яких не відповідає вимогам законодавства, територіальний орган ДМС/територіальний підрозділ ДМС, уповноважений суб`єкт інформує заявника про відмову в прийнятті документів із зазначенням підстав такої відмови. За бажанням заявника відмова надається в письмовому вигляді. Заявник має право повторно звернутися до територіального органу/територіального підрозділу ДМС, уповноваженого суб`єкта у разі зміни або усунення обставин, у зв`язку з якими йому було відмовлено в прийнятті документів.

Встановлені судом обставини дають підстави для висновку, що відповідач відмовив у видачі паспорта громадянина України у формі книжечки, посилаючись, серед іншого, на Порядок № 456, зокрема, через відсутність рішення суду, яке набрало законної сили.

Як вказано у пункті 1 Порядку № 456, цей Тимчасовий порядок визначає порядок подання документів, їх розгляду та прийняття рішення про оформлення та видачу паспорта громадянина України зразка 1994 року особі, щодо якої прийнято рішення суду, що набрало законної сили, про зобов`язання ДМС оформити та видати паспорт громадянина України зразка 1994 року, засвідчене в установленому законодавством порядку.

Порядком № 456 регламентуються лише ті випадки, коли оформлення та видача паспорта громадянина України зразка 1994 року здійснюється особі, щодо якої прийнято рішення суду, що набрало законної сили, про зобов`язання ДМС оформити та видати паспорт громадянина України зразка 1994 року.

У даній справі, станом на момент звернення до відповідача із відповідною заявою, у заявників було відсутнє судове рішення щодо зобов`язання оформити та видати паспорт у формі книжечки. Отже, Порядок № 456 не може застосовуватись до спірних правовідносин.

Відповідно до пункту 3 Положення № 2503-ХІІ передбачено, що бланки паспортів виготовляються у вигляді паспортної книжечки або паспортної картки за єдиними зразками, що затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 12.06.2013 № 415 "Про зупинення дії постанови Кабінету Міністрів України від 13.03.2013 № 185" було відновлено дію постанови Кабінету Міністрів України від 04.06.1994 № 353 "Про затвердження зразка бланка паспорта громадянина України", якою затверджений зразок бланка паспорта громадянина України (у вигляді паспортної книжечки).

Згідно з пунктом 13 Положення № 2503-ХІІ передбачено, що для одержання паспорта громадянин подає заяву за формою, встановленою Міністерством внутрішніх справ України; свідоцтво про народження; дві фотокартки розміром 35х45 мм; у необхідних випадках - документи, що підтверджують громадянство України.

Судом установлено та матеріалами справи підтверджується, що заявниками дотримано наведені вимоги пункту 13 Положення № 2503-ХІІ.

При цьому суд наголошує, що пункт 13 Положення № 2503-ХІІ не містить вимоги про обов`язок надання судового рішення щодо оформлення паспорта у формі книжечки.

Форма заяви, про яку вказується у пункті 13 Положення № 2503-ХІІ, була встановлена Міністерством внутрішніх справ України та затверджена наказом МВС України № 320 від 13.04.2012 року, але на час звернення позивача з відповідною заявою він втратив чинність.

Водночас, суд звертає увагу, що право особи на отримання паспорта у формі книжечки передбачено чинним законодавством та встановлено, зокрема, і цим рішенням, тому подання заяви у довільній формі не може слугувати підставою для невидачі такого паспорта.

Крім того, відповідач наголошує, що заяву до міграційного органу має бути подано особисто. Втім суд зауважує, що наразі в Україні діє воєнний стан та з метою забезпечення власної безпеки, позивачка та її син мали можливість подати заяву в електронній формі. Крім того, суд повторює, що зі змісту заяви та доданих до неї документів чітко вбачається намір особи отримати паспорт у формі книжечки.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що відповідачем було протиправно відмовлено у видачі ОСОБА_2 паспорта громадянина України у формі паспортної книжечки зразка 1994 року відповідно до Положення № 2503-ХІІ, а позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими, правомірними та такими, що підлягають задоволенню.

Проте, позовні вимоги в частині зобов`язання відповідача оформити та видати паспорт без передачі будь-яких даних про ОСОБА_2 та його батьків до Єдиного державного демографічного реєстру, без формування (присвоєння) унікального номеру запису у Реєстрі (УНЗР), без відцифрованого підпису, без відцифрованого образу обличчя, без відцифрованих відбитків пальців рук, без використання будь-яких засобів Єдиного державного демографічного реєстру не підлягають задоволенню, оскільки, при оформленні та видачі паспорта зразка 1994 року у формі, визначеній Положенням № 2503-ХІІ, внесення даних особи до Єдиного державного демографічного реєстру не передбачено.

Таким чином, позовні вимоги підлягають задоволенню частково.

Положеннями частини 3 статті 139 КАС України передбачено, що при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Позивачкою документально підтверджені судові витрати по сплаті судового збору в сумі 1 073, 60 грн.

Докази здійснення інших судових витрат позивачкою не надані.

Враховуючи, що позовні вимоги задоволено частково, суд дійшов висновку про необхідність стягнення з відповідача на користь позивачки суми судового збору у розмірі 800, 00 грн.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 139, 244-250, 255, 262, 295 КАС України, суд,

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ), яка діє в інтересах ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 ), до Головного управління Державної міграційної служби України в Донецькій області (код ЄДРПОУ 37841728, місцезнаходження: 87515, Донецька область, м. Маріуполь, вул. Митрополитська, буд. 20) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Головного управління Державної міграційної служби України в Донецькій області щодо відмови у видачі ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорта у формі паспортної книжечки зразка 1994 року відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 № 2503-ХІІ, із наступними змінами та доповненнями.

Зобов`язати Головне управління Державної міграційної служби України в Донецькій області оформити та видати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт громадянина України у формі паспортної книжечки зразка 1994 року відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 № 2503-ХІІ, із наступними змінами та доповненнями.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної міграційної служби України в Донецькій області судові витрати по сплаті судового збору в сумі 800, 00 грн. (вісімсот гривень).

Повний текст рішення складено та підписано 28 серпня 2023 року.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Першого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя В.А. Голуб