Рішення № 113040862, 24.08.2023, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/2887/23

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 серпня 2023 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Корой С.М., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової академії (м. Одеса) про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В:

13.02.2023 року до суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової академії (м. Одеса), в якому позивач просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Військової академії (м. Одеса) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 11.05.2019 року по 25.01.2023 року включно;

- зобов`язати Військову академію (м. Одеса) нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 11.05.2019 року по 25.01.2023 року включно відповідно до вимог Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» від 08 лютого 1995 року №100.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що він з 28.08.2017 по 10.05.2019 проходив військову службу у Військовій академії (м. Одеса). У період проходження військової служби нарахування індексації грошового забезпечення здійснювалося не в повному обсязі. 21.07.2021 року позивач звернувся до відповідача з проханням виплатити індексацію грошового забезпечення. У відповідь на заяву відповідачем зазначено, що за період з 28.08.2017 по 28.02.2018 включно позивачу індексація грошового забезпечення не виплачувалась через відсутність фінансового ресурсу. Позивач звернувся до суду для вирішення спору. На виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 29.04.2022 року у справі №420/24634/21 відповідачем 26.01.2023 року виплачено на користь позивача індексацію грошового забезпечення за період з 28.08.2017 по 28.02.2018 із застосуванням базового місяця січень 2008 року в сумі 24523,67 грн., що підтверджується повідомленням про надходження коштів. Таким чином повідомленням про надходження коштів підтверджено факт несвоєчасного остаточного розрахунку при виключенні зі списків особового складу з позивачем за період з 11.05.2019 року по 25.01.2023 року. Оскільки позивача було виключено зі списків особового складу 10.05.2019 року, а останню виплату відповідачем здійснено 26.01.2023 року, то відповідачем затримано розрахунок з 11.05.2019 року по 25.01.2023 року на 1356 днів

Позивач вважає, що затримка відповідачем виплати позивачу індексації грошового забезпечення є протиправною.

Ухвалою суду від 20.02.2023 року позов залишено без руху.

27.02.2023 року від позивача до суду надійшли докази направлення копії позову з додатками на адресу відповідача.

Ухвалою суду від 03.03.2023 року прийнято до розгляду позовну заяву і відкрито провадження в адміністративній справі.

10.03.2023 року (вх.№ЕП/7926/23) від представника відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому вказано, що оскільки при нарахуванні і виплаті позивачу сум, належних при звільненні, був відсутній спір щодо їх розміру, підстави для застосування до спірних правовідносин положень статті 117 КЗпП України Військова академія (м. Одеса) вважає відсутніми, це стосується, на думку відповідача, і обов`язку щодо виплати позивачу середнього заробітку за період з 11.05.2019 по 25.01.2023 року.

Зважаючи на вищевикладене, відповідач просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .

20.03.2023 року (вх.№ЕП/8973/23) від представника відповідача до суду надійшла заява про долучення доказів на виконання вимог ухвали суду від 03.03.2023 року.

04.04.2023 року (вх.№ЕП/11325/23) від представника відповідача до суду надійшли письмові пояснення.

Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, відзиву на позов, оцінивши докази відповідно до вимог ст.ст. 72-79 КАС України, судом встановлено такі факти та обставини.

ОСОБА_1 у період з 28.08.2017 року по 10.05.2019 року позивач проходив військову службу у військовій академії (м. Одеса).

Наказом начальника військової академії (по стройовій частині) курсанта 272 навчальної групи другого навчального курсу факультету підготовки спеціалістів військової розвідки та спеціального призначення Військової академії (м. Одеси) спеціальності підготовки "Військове управління (за видами Збройних сил)" спеціалізації "Управління діями підрозділів військової розвідки" солдата ОСОБА_1 , відрахованого 10 травня 2019 року з навчання у Військовій академії відповідно до абзацу третього пункту 3.1, абзацу четвертого пункту 3.2 та пункту 3.5 Інструкції про порядок переведення, відрахування та поновлення курсантів (слухачів) вищих військових навчальних закладів Міністерства оборони України, затвердженої наказом Міністра оборони України від 14 грудня 1997 року № 490 "ЗА СТАНОМ ЗДОРОВ`Я, НА ОСНОВІ ВИСНОВКУ ВІЙСЬКОВО-ЛІКАРСЬКОЇ КОМІСІЇ" та направленого в розпорядження командира військової частини НОМЕР_1 для подальшого проходження строкової військової служби наказом начальника Військової академії від 10 травня 2019 року № 47-РС. 3 10 травня 2019 року виключити із списків особового складу академії, зняти зі всіх видів забезпечення.

З наданого до суду послужного списку позивача судом встановлено, що на підставі наказу №97 від 13.05.2019 року позивач призначений механіком-водієм у військову частині НОМЕР_1 .

З військової служби позивач звільнений у запас 24.06.2019 року.

15.07.2021 року позивач звернувся до начальника військової академії (м. Одеса) з заявою, в якій просив:

- нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення за період з 28.08.2017 по 28.02.2018 року;

- провести перерахунок та доплату індексації грошового забезпечення (враховуючи фіксовану суму індексації за березень 2018 року) за період з 01.03.2018 року по 10.05.2019 року (а.с.11).

Листом від 18.08.2021 року за №6/21/748 відповідач повідомив позивача про відсутність підстав та фінансових ресурсів для виплати позивачу індексації грошового забезпечення.

Не погоджуючись з діями відповідача щодо застосування січня 2016 року як місяця за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення, та бездіяльністю відповідача щодо невиплати в повному розмірі індексації грошового забезпечення, позивач звернувся з даним адміністративним позовом до суду (справа № 420/24634/21).

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 29.04.2022 року по справі № 420/24634/21, яке надбало законної сили визнано протиправною бездіяльність військової академії (м. Одеса) щодо невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 28.08.2017 року по 28.02.2018 року включно, із застосуванням місяця, в якому відбулося підвищення посадових окладів військовослужбовців - січень 2008 року; зобов`язано військову академію (м. Одеса) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 28.08.2017 року по 28.02.2018 року включно, із застосуванням місяця, в якому відбулося підвищення посадових окладів військовослужбовців - січень 2008 року, з урахуванням виплачених сум.

На виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 29.04.2022 року у справі №420/24634/21 відповідачем 26.01.2023 року виплачено на користь позивача індексацію грошового забезпечення за період з 28.08.2017 по 28.02.2018 із застосуванням базового місяця січень 2008 року в сумі 24523,67 грн., що підтверджується повідомленням про надходження коштів

Вважаючи бездіяльність Військової академії (м. Одеса) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 11.05.2019 року по 25.01.2023 року включно протиправною, позивач звернувся до суду з даною позовною заявою.

Вирішуючи спір, що виник між сторонами, суд виходить з такого.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам та аргументам учасників справи, вказаних у заявах по суті, суд виходить з наступного.

Частиною другою статті 19 Конституції України установлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 43 Конституції України встановлено: кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу» здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни.

Згідно ч. 1 ст. 2 ЗУ «Про військовий обов`язок і військову службу», військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Відповідно до ст. 3 ЗУ «Про військовий обов`язок і військову службу», правовою основою військового обов`язку і військової служби є Конституція України, цей Закон, Закон України «Про оборону України», «Про Збройні Сили України», «Про мобілізаційну підготовку і мобілізацію», інші закони України, а також прийняті відповідно до них укази Президента України та інші нормативно-правові акти щодо забезпечення обороноздатності держави, виконання військового обов`язку, проходження військової служби, служби у військовому резерві та статусу військовослужбовців, а також міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Право позивача на виплату індексації її грошового забезпечення встановлено у рішення суду по справі № 420/24634/21.

Відповідно до статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу.

За правилами статті 116 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України, в редакції, яка була чинною до 18.07.2022), при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Статтею 117 КЗпП України обумовлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Таким чином, застосування передбаченої статтею 117 КЗпП України відповідальності здійснюється у разі невиплати згаданої компенсації на день звільнення з підприємства.

Указані висновки корелюються з позицією Великої Палати Верховного Суду, наведеною в постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17, згідно з якою під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

За таких обставин, суд дійшов висновку, що оскільки з позивачем на день його звільнення не було проведено усіх необхідних розрахунків, зокрема не виплачено індексацію грошового забезпечення, то позивач має право на отримання компенсації затримки розрахунку за період з 11.05.2019 року (наступний день після відрахування позивача з навчання у Військовій академії) по 25.01.2023 року (день фактичного розрахунку).

Таким чином, суд дійшов висновку, що відповідачем допущено протиправну бездіяльність, яка полягає у ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 середнього грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Разом з тим, суд вважає за необхідне зазначити таке.

Статтею 117 КЗпП України визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні. Частиною першою цієї статті встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Синтаксичний розбір текстуального змісту цієї норми дає підстави суду зробити висновки про те, що відповідальність у розмірі середнього заробітку застосовується лише в разі невиплати всіх належних працівникові сум (заробітної плати, компенсацій тощо). Такий правовий висновок прямо випливає із цієї норми.

Аналіз такого правового врегулювання дає змогу суду зробити правовий висновок, який непрямо випливає з приписів частини першої статті 117 КЗпП України, про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку.

Тобто залежно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум прямо пропорційно належить виплаті розмір середнього заробітку, однак за весь час їх затримки по день фактичного розрахунку.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця (постанова від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц).

Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми (висновок Верховного Суду України, висловлений у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16; висновки Великої Палати Верховного Суду, висловлені у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц, щодо відступлення від частини висновків Верховного Суду України, наведених у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16).

Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц):

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

За обставин цієї справи суд вважає за необхідне застосувати критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, з огляду на таке.

Відповідно до пункту 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100, у всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.

Відповідно до пункту 8 Порядку №100, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Таким чином, при обчисленні середньоденного грошового забезпечення позивача суд враховує суми, які були виплачені за березень-квітень 2019 року, без урахування індексації грошового забезпечення, яка виплачена на виконання рішення суду у 2023 році.

Відповідно до наданих відповідачем доказів, грошове забезпечення позивача за листопад - грудень 2019 року склало 21146,75 (10541,68+10605,07) грн.

У березні та квітні 2019 року було всього 41 робочих дні.

Таким чином, середньоденна заробітна плата позивача складає 515,77 грн. (21146,75 (отримана позивачем заробітна плата)/41 (кількість робочих днів).

Пунктом 8 Порядку №100 встановлено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

Затримка у розрахунку утворилася за період з 11.05.2019 року по 25.01.2023, що складає 939 робочих днів.

Отже, середній заробіток за час затримки розрахунку складає 484308,03 грн. (939 днів х 515,77 грн.).

Істотність частки складових заробітної плати в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає 24523,67 грн./ 484308,03грн. (сума індексації/середній заробіток за весь час затримки розрахунку) = 0,05.

Водночас, суд враховує, що з 19.07.2022 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» №2352-IX від 01.07.2022 (далі - Закон № 2352-ІХ), яким викладено в новій редакції норму статті 117 КЗпП України, а саме:

«У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті».

Тобто, з 19.07.2022 року законодавцем встановлене обмеження щодо розміру відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні шестимісячним терміном.

Суд зазначає, що в даному випадку правовідносини щодо розрахунку при звільненні закінчились виплатою відповідачем 26.01.2023 суми індексації. Тобто такий розрахунок відбувся в період дії поточної редакції ст. 117 КЗпП України.

Отже, до спірних правовідносин необхідно застосовувати поточну редакцію зазначеної норм.

З урахуванням дати проведення остаточного розрахунку з позивачем (26.01.2023), суд вважає, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню норма статті 117 КЗпП України в редакції Закону № 2352-IX. А відтак, позивач має право на отримання середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні починаючи з 11.05.2019 (наступного після звільнення), проте не більш як за шість місяців, що становить 127 робочих дні.

Із цього слідує, що середній заробіток позивача за час затримки розрахунку при звільненні в межах визначеного статтею 117 КЗпП України шестимісячного терміну та з врахуванням принципу співмірності становить 3275,14 грн. (515,77 грн х 127 робочі дні х 0,05).

Відтак з врахуванням принципу справедливості та співмірності, середній заробіток за час затримки розрахунку має бути перерахований та виплачений позивачу у розмірі 3275,14 грн., з урахуванням істотності частки недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком працівника.

Стягуючи з відповідача на користь позивача суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, слід зазначити про відрахування податків, зборів та інших обов`язкових платежів, оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є обов`язком роботодавця та працівника, а не суду, тому розрахунки, наведені в судовому рішенні, є тією сумою коштів, з яких в подальшому роботодавцем здійснюються утримання податку з доходів та інших обов`язкових платежів. Аналогічна правова позиція зазначена у постанові Верховного Суду від 08.11.2018 у справі №805/1008/16-а.

Згідно ч.1 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Частиною 2 статті 77 КАС України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до ч.2 ст.9 Кас України Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про наявність підстав для виходу за межі позовних вимог та часткового їх задоволення шляхом:

- визнання протиправною бездіяльності Військової академії (м. Одеса) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 11.05.2019 року по 25.01.2023 року включно;

- стягнення з Військової академії (м. Одеса) на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 11.05.2019 року до 11.11.2019 року у розмірі 3275,14 грн.

Керуючись вимогами ст.ст. 2, 5 - 11, 19, 72 - 77, 90, 139, 241 - 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової академії (м. Одеса) про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Військової академії (м. Одеса) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 11.05.2019 року по 25.01.2023 року включно.

Стягнути з Військової академії (м. Одеса) на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 11.05.2019 року до 11.11.2019 року у розмірі 3275,14 грн.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подання до П`ятого апеляційного адміністративного суду апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи:

Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ).

Відповідач - Військова академія (м. Одеса) (вул. Фонтанська дорога, 10, м.Одеса, 65009, код ЄДРПОУ 24983020).

Суддя С.М. Корой