Єдиний державний реєстр судових рішень
ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
РІШЕННЯ
Іменем України
24 серпня 2023 рокум. ДніпроСправа № 360/703/23
Луганський окружний адміністративний суд у складі судді Пляшкової К.О., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справу за позовом ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 до 3 прикордонного загону імені Героя України полковника Євгенія Пікуса Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити певні дії,
ВСТАНОВИВ:
До Луганського окружного адміністративного суду 28 червня 2023 року надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - представник позивача) в інтересах ОСОБА_2 (далі - позивач) до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) (далі відповідач, військова частина, НОМЕР_2 прикордонний загін) з такими позовними вимогами:
1) визнати протиправними дії відповідача щодо обчислення та виплати позивачу місячного грошового забезпечення за період з 02 квітня 2021 року по 07 березня 2023 року; грошової допомоги на оздоровлення за 2021, 2022, 2023 роки; грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки за 2022, 2023 роки; грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2021, 2022, 2023 роки без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого: Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 1 січня 2021 року у розмірі 2270,00 гривні; Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 1 січня 2022 року у розмірі 2481,00 гривні; Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 1 січня 2023 року у розмірі 2684,00 гривні;
2) зобов`язати відповідача здійснити перерахунок та виплату позивачу місячного грошового забезпечення за період з 02 квітня 2021 року по 07 березня 2023 року; грошової допомоги на оздоровлення за 2021, 2022, 2023 роки; грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки за 2022, 2023 роки; грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2021, 2022, 2023 роки з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого: Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 1 січня 2021 року у розмірі 2270,00 гривні; Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 1 січня 2022 року у розмірі 2481,00 гривні; Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 1 січня 2023 року у розмірі 2684,00 гривні; на відповідний тарифний коефіцієнт, та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач з 02 квітня 2021 року по 07 березня 2023 року проходив військову службу у відповідача, наказом командира військової частини від 06 березня 2023 року № 102-ОС позивача звільнено з військової служби, виключено зі списків особового складу та усіх видів забезпечення 07 березня 2023 року.
Представник позивач стверджує, що відповідач в період з 02 квітня 2021 року по 07 березня 2023 року нарахування грошового забезпечення позивача здійснював у заниженому розмірі, а саме виплачував посадовий оклад, оклад за військовим званням, інші щомісячні додаткові види грошового забезпечення та одноразові виплати, які обраховуються виходячи з місячного грошового забезпечення, без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року.
Позивач з такими діями відповідача не згоден та вважає їх протиправними, оскільки внаслідок визнання протиправним та скасування за постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року по справі № 826/6453/18 пункту 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб», яким внесено зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі Постанова № 704), з 29 січня 2020 року відновлено дію пункту 4 Постанови № 704 у первісній редакції, тобто в редакції, що передбачає визначення посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.
Таким чином відповідачем протиправно в період з 02 квітня 2021 року по 07 березня 2023 року нарахування та виплата грошового забезпечення позивача здійснювалася виходячи із розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, а не з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року.
Ухвалою від 03 липня 2023 року позов залишено без руху, запропоновано позивачу усунути недоліки позовної заяви.
Представником позивача на виконання вимог ухвали 03 липня 2023 року надано заяву про усунення недоліків разом з доказами звернення до відповідача за отриманням відповідних доказів порушення військовою частиною прав позивача на належне грошове забезпечення.
Ухвалою від 14 липня 2023 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; визначено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи; витребувано від відповідача докази, яких не вистачає для розгляду справи.
Від відповідача 01 серпня 2023 року надійшов відзив на позов, в якому відповідач заперечує проти задоволення позовних вимог з таких підстав.
Постановою Кабінету Міністрів України № 704, яка набрала чинності 01 березня 2018 року, затверджено, зокрема тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу, згідно з додатком 1 та схему тарифних коефіцієнтів за військовим (спеціальним) званням військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу, згідно з додатком 14.
Постановою Кабінету Міністрів України № 103 (яка набрала чинності 24 лютого 2018 року) до Постанови № 704 внесені зміни, внаслідок яких пункт 4 викладено у новій редакції.
Отже, пунктом 4 Постанови № 704 визначено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року по справі № 826/6453/18 скасовано пункт 6 постанови Кабінету Міністрів України № 103, в частині, яка стосувалася прав військових пенсіонерів та звужувала гарантоване державою право на належне пенсійне забезпечення вказаної категорії осіб, але вказана постанова суду не мала жодного відношення до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України № 704. В мотивувальній частині вказаної постанови суду колегія суддів вважала, що рішення суду першої інстанції необхідно скасувати та прийняти нову постанову про задоволення позовних вимог про визнання протиправним та скасування пункту 6 Постанови № 103, за виключенням змін, що вносяться до пункту 2 частини третьої вказаних змін, а саме: щодо набрання чинності Постанови № 704 з 01 березня 2018 року, які залишити в силі.
Також представник відповідача зазначив, що згідно з висновками Великої Палати Верховного Суду, які викладені у постанові від 11 грудня 2019 у справі № 240/4946/18, щодо застосування норм права, а саме пункту 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1774-VIII, за якою після набрання чинності цим Законом положення нормативно-правових актів щодо обчислення виплат у процентному співвідношенні до мінімальної заробітної плати застосуванню не підлягають.
Оскільки норма пункту 3 розділу II Закону № 1774-VIII не втратила чинності i за юридичною силою є вищою за положення пункту 4 Постанови № 704, у редакції до внесення змін Постановою № 103, а також додатків 1, 12, 13, 14 Постанови № 704, відповідач переконаний, що відсутні будь-які правові підстави для обчислення розміру окладу за посадою позивача та окладу за військовим званням із використанням величини мінімальної заробітної плати, а не прожиткового мiнiмуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року. Існування у даному випадку правової колізії між нормами пункту 3 розділу II Закону № 1774-VIII та пунктом 4 Постанови № 704 у редакції до внесення змін Постановою № 103, вирішується на користь положень Закону, як акта права вищої юридичної сили.
Також вказано, що оскільки відповідач зобов`язаний діяти виключно у відповідності до вимог чинного законодавства, яким не передбачено діяти у спосіб відповідно до вимог позивача, відповідач вважає, що вимоги позивача щодо визнання протиправними дій відповідача є недоцільними та такими, що не підтверджені жодними доказами.
Інших заяв по суті справи від сторін не надходило.
Дослідивши матеріали справи та оцінивши докази відповідно до вимог статей 72-77, 90 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України), суд встановив таке.
ОСОБА_2 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) в період з 02 квітня 2021 року по 07 березня 2023 року проходив військову службу в НОМЕР_2 прикордонному загоні, що підтверджено наявними в матеріалах справи копіями довідки відповідача від 31 липня 2023 року № 12/2041 та військового квитка від 05 травня 2017 року серії НОМЕР_4 .
Згідно із витягом з наказу начальника НОМЕР_2 прикордонного загону від 06 березня 2023 року № 102-ОС «Про особовий склад» ОСОБА_2 , звільненого з військової служби за підпунктом «г» (через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу): у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю І групи) пункту 3 частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» у запас, виключено зі списків особового складу загону та всіх видів забезпечення. Остаточною датою закінчення проходження військової служби вважати 07 березня 2023 року.
Дослідженням вказаного наказу встановлено, що цим наказом також визначено виплатити позивачу: грошову компенсацію за невикористану щорічну відпустку за 2022 рік 30 діб, за 2023 рік - 05 діб; матеріальну допомогу на оздоровлення за 2023 рік; грошову компенсацію за додаткову відпустку як учаснику бойових дій за 2021, 2022, 2023 роки у кількості 42 доби.
Дослідженням особистих карток позивача на грошове забезпечення за 2021-2023 роки встановлено, що позивачу нараховано та виплачено грошову допомогу на оздоровлення за 2021-2023 роки, а також грошову компенсацію за невикористану щорічну відпустку за 2022-2023 роки та компенсацію за додаткову відпустку як учаснику бойових дій за 2021-2023 роки.
Згідно із довідкою військової частини без дати та номеру посадовий оклад та оклад за військовим званням позивача у період з 02 квітня 2021 року по 07 березня 2023 року розрахований у відповідності до вимог пункту 4 Постанови № 704 із застосуванням прожиткового мінімуму станом на 1 січня 2018 року 1762,00 грн.
З заяв по суті справи судом з`ясовано, що предметом доказування в даній справі є правомірність дій відповідача щодо застосування такої розрахункової величини обчислення грошового забезпечення позивача, як розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня 2018 року.
Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовано вимоги і заперечення учасників справи, суд виходить з такого.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 43 Конституції України встановлено: кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Відповідно до частини другої третьої статті 9 Закону України від 20.11.1991 № 2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011-ХІІ) до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону. Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Постановою Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі - Постанова № 704) затверджено, зокрема, тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 1 та схему тарифних коефіцієнтів за військовим (спеціальним) званням військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 14.
Пунктом 4 Постанови № 704, в редакції на час її прийняття, установлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» (далі - Постанова № 103), яка набрала чинності 24 лютого 2018 року, затверджено зміни, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України.
Відповідно до пункту 6 Постанови № 103 у Постанові № 704 пункт 4 викладено в такій редакції: «Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.»
Отже, з 1 березня 2018 року Урядом України запроваджено одну розрахункову величину обчислення окладу за посадою та окладу за військовим званням, а саме - розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня 2018 року.
Разом із тим, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року по справі № 826/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб», яким, зокрема в пункт 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» були внесені зміни.
Таким чином, відповідно до редакції пункту 4 Постанови № 704, яка діяла до внесення змін, та вимог пункту 1 Приміток Додатку 1 та пункту Примітки Додатку 14 до Постанови № 704 розміри посадового окладу та окладу за військовими (спеціальними) званнями з 29 січня 2020 року мають визначатися шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1,12,13,14.
Із наведеного вище слідує, що з 29 січня 2020 року - дня набрання законної сили рішенням Шостого апеляційного адміністративного суду в справі № 826/6453/18, діє редакція пункту 4 Постанови № 704, яка діяла до зазначених змін.
Відтак, з 29 січня 2020 року розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Суд зазначає, що згідно пунктом 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 06.12.2016 № 1774-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», який набрав чинності з 01 січня 2017 року, мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат.
Таким чином, оскільки пункт 3 розділу ІІ Закону України від 06.12.2016 № 1774-VІІІ є чинним та має вищу юридичну силу ніж пункт 4 Постанови № 704, у редакції до внесення змін Постановою № 103, суд вважає, що для обчислення розміру посадового окладу, окладу за військовими (спеціальними) званням військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу підлягає застосуванню, як розрахункова величина, розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлений на 1 січня календарного року.
Як свідчать матеріали справи, у періоді з 02 квітня 2021 року по 07 березня 2023 року відповідач при розрахунку та виплаті розміру грошового забезпечення позивача керувався Постановою № 704, в редакції Постанови № 103, відповідно до якої розмір посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням позивача визначав шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.
Суд зауважує, що оскільки з 29 січня 2020 року діє первинна редакція пункту 4 Постанови № 704, то право позивача на перерахунок розміру грошового забезпечення є беззаперечним.
Відповідно до пунктів 8, 9 частини першої статті 40 Бюджетного кодексу України розмір мінімальної заробітної плати та розмір прожиткового мінімуму на відповідний бюджетний період визначаються Законом про Державний бюджет України.
В той же час, позивач зазначає, що відповідачем безпідставно не враховано при обчисленні його грошового забезпечення в період з 02 квітня 2021 року по 07 березня 2023 року розмірів посадового окладу та окладу за спеціальним званням, визначених з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2021 року, 1 січня 2022 року та 1 січня 2023 року відповідно.
Отже, відповідно до редакції пункту 4 постанови № 704, яка діяла до внесення змін, та вимог пункту 1 Приміток Додатку 1 та пункту Примітки Додатку 14 до Постанови № 704 розміри посадового окладу та окладу за військовими (спеціальними) званнями з 29 січня 2020 року мають визначатися шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
В даному випадку позивач не погоджується саме з неврахуванням відповідачем при обчисленні грошового забезпечення позивача з 02 квітня 2021 року по 07 березня 2023 року розмірів посадового окладу та окладу за спеціальним званням, з урахуванням прожиткового мінімуму, встановленого законом на 1 січня 2021 року, 1 січня 2022 року та 1 січня 2023 року відповідно.
В той же час, дії відповідача щодо незастосування при обчисленні грошового забезпечення позивача 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року позивачем не оспорюються.
Відповідно до статті 7 Закону України від 15 грудня 2020 року № 1082-IX «Про Державний бюджет України на 2021 рік» установлено у 2021 році прожитковий мінімум для працездатних осіб: з 1 січня - 2270 гривень, з 1 липня - 2379 гривень, з 1 грудня - 2481 гривня.
Статтею 7 Закону України від 02.12.2021 № 1928-IX «Про Державний бюджет України на 2022 рік» установлено у 2022 році працездатних осіб: з 1 січня - 2481 гривня, з 1 липня - 2600 гривень, з 1 грудня - 2684 гривні.
Згідно із статтею 7 Закону України від 03.11.2022 № 2710-IX «Про Державний бюджет України на 2023 рік» установлено з 1 січня 2023 року прожитковий мінімум для працездатних осіб - 2684 гривні.
Щодо установлення у статтях 7 Законів України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», «Про Державний бюджет України на 2022 рік» та «Про Державний бюджет України на 2023 рік» прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення посадових окладів працівникам інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами: з 1 січня - 2102 гривні, суд вважає за необхідне зазначити таке.
Відповідно до положень Закону України від 15.07.1999 № 966-ХІV «Про прожитковий мінімум» прожитковий мінімум - вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров`я набору продуктів харчування, а також мінімального набору непродовольчих товарів та мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.
Прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років; дітей віком від 6 до 18 років; працездатних осіб; осіб, які втратили працездатність.
На переконання суду, перелік основних соціальних і демографічних груп населення, викладений у цьому Законі є вичерпним та розширеному тлумаченню не підлягає.
Водночас, Законами України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», «Про Державний бюджет України на 2022 рік» та про «Про Державний бюджет України на 2023 рік» встановлено, зокрема розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення посадових окладів працівникам інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами: з 1 січня - 2102 гривні.
Таким чином, законодавцем фактично було розширено перелік основних соціальних і демографічних груп населення та встановлено окремі розміри прожиткового мінімуму для працівників інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами. При цьому, розмір прожиткового мінімуму для вказаних категорій осіб встановлено у розмірі меншому, ніж прожитковий мінімум для працездатних осіб.
Відповідно до статті 7 КАС України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України. У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.
Конституція України не надає закону про Державний бюджет України вищої юридичної сили стосовно інших законів.
На такий аспект законодавчого регулювання звернув увагу Конституційний Суд України у Рішеннях від 09.07.2007 № 6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян) та від 22.05.2008 № 10-рп/2008 (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України).
Тобто у національному законодавчому полі існує колізія положень двох нормативно-правових актів рівня закону, подолати яку можливо застосувавши загальний принцип права «спеціальний закон скасовує дію загального закону». Такий підхід використовується у випадку конкуренції норм: коли на врегулювання суспільних відносин претендують загальні та спеціальні норми права.
Отже, за таким правовим підходом, при конкуренції норм необхідно застосовувати правило пріоритетності норм спеціального закону, тобто Закону № 966-XIV, а положення Законів України «Про державний бюджет на 2021, 2022, 2023 рік» вважати загальними нормами.
Зважаючи на вище наведені положення законодавства та встановлені обставини, суд дійшов висновку, що відповідачем безпідставно у спірному періоді не здійснено нарахування грошового забезпечення позивача, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2021 року, на 1 січня 2022 року та на 1 січня 2023 року, тому позовні вимоги в частині проведення перерахунку грошового забезпечення позивача, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2021 року, 1 січня 2022 року, 1 січня 2023 року відповідно, підлягають задоволенню.
Доводи відповідача вищевикладених висновків суду не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом неправильно застосовано норми матеріального права, якими врегульовано спірні правовідносини.
Щодо вимог позивача про зобов`язання відповідача здійснити перерахунок грошової допомоги на оздоровлення за 2021, 2022, 2023 роки; грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки за 2022, 2023 роки; грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2021, 2022, 2023 роки, суд зазначає таке.
Відповідно до пункту 1 глави 7 «Допомога для оздоровлення» розділу IV «Порядок, умови та розміри виплати одноразових додаткових видів грошового забезпечення» Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 25.06.2018 № 558 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23.07.2018 за № 854/32306 (далі Інструкція № 558) військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби) один раз на рік надається допомога для оздоровлення (далі - допомога) в розмірі місячного грошового забезпечення.
Відповідно до пункту 6 глави 8 «Виплати, що здійснюються військовослужбовцям у разі звільнення їх з військової служби» розділу V «Порядок, умови та розміри виплати грошового забезпечення військовослужбовцям залежно від умов проходження служби» Інструкції № 558:
у рік звільнення зі служби військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), зазначеним у пунктах 4, 5 цієї глави, у разі невикористання ними щорічної основної та додаткової відпусток виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей;
виплата грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки здійснюється на підставі наказу;
грошова компенсація за всі невикористані дні відпустки провадиться виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого має військовослужбовець відповідно до чинного законодавства, на день виключення зі списків особового складу органу Держприкордонслужби. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення місячного розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів.
Оскільки посадовий оклад, оклад за військовим званням та надбавки, які визначаються в розмірі відсотків від посадового окладу, у тому числі і з урахуванням окладу за військовим званням, входять до складу грошового забезпечення, з якого здійснюється обрахунок допомоги для оздоровлення та грошової компенсації за всі невикористані дні відпустки, суд дійшов висновку, що вище вказана вимога позивача є також обґрунтованою та підлягає задоволенню.
Щодо обраного представником позивача способу захисту порушених прав позивача, суд зазначає таке.
Згідно із частиною другою статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
В рамках адміністративного судочинства:
дії - певна форма поведінки суб`єкта владних повноважень, яка полягає у здійсненні суб`єктом владних повноважень своїх обов`язків у межах наданих законодавством повноважень чи всупереч їм;
бездіяльність - певна форма поведінки суб`єкта владних повноважень, яка полягає у невиконанні ним дій, які він повинен був і міг вчинити відповідно до покладених на нього посадових обов`язків згідно із законодавством України;
рішення - нормативно-правовий акт або індивідуальний акт (нормативно-правовий акт - акт управління (рішення) суб`єкта владних повноважень, який встановлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування; індивідуальний акт - акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк).
З метою ефективного захисту прав позивача, про захист яких він просить, суд на підставі частини другої статті 9 КАС України вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог, самостійно обравши спосіб захисту, який відповідає об`єкту порушеного права та у спірних правовідносинах є достатнім, необхідним та ефективним:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача, яка полягає у незастосуванні при обчисленні та виплаті позивачу грошового забезпечення у період з 02 квітня 2021 року по 07 березня 2023 року, грошової допомоги на оздоровлення за 2021, 2022, 2023 роки; грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки за 2022, 2023 роки; грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2021, 2022, 2023 роки розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого: Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 1 січня 2021 року у розмірі 2270,00 гривні; Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 1 січня 2022 року у розмірі 2481,00 гривні; Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 1 січня 2023 року у розмірі 2684,00 гривні;
- зобов`язати відповідача здійснити перерахунок позивачу місячного грошового забезпечення за період з 02 квітня 2021 року по 07 березня 2023 року; грошової допомоги на оздоровлення за 2021, 2022, 2023 роки; грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки за 2022, 2023 роки; грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2021, 2022, 2023 роки з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого: Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 1 січня 2021 року у розмірі 2270,00 гривні; Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 1 січня 2022 року у розмірі 2481,00 гривні; Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 1 січня 2023 року у розмірі 2684,00 гривні; на відповідний тарифний коефіцієнт, та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум.
За практикою Європейського суду з прав людини пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (див. «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Toriya v. Spaine), рішення від 09.12.1994, Серія A, № 303-A, параграф 29). Водночас, відповідь суду повинна бути достатньо детальною для відповіді на основні (суттєві) аргументи сторін.
Сторонами суду не наведено інших специфічних, доречних та важливих аргументів, які суд зобов`язаний оцінити, виконуючи свої зобов`язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Підсумовуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню повністю лише з корегуванням обраного представником позивача способу судового захисту (у межах спірних правовідносин наявна протиправна бездіяльність відповідача, а не протиправні дії).
Питання про розподіл судових витрат судом не вирішується, оскільки позивач згідно з пунктом 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору звільнений.
Керуючись статтями 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ВИРІШИВ:
Позов ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) до 3 прикордонного загону імені Героя України полковника Євгенія Пікуса Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_1 ) (місцезнаходження: АДРЕСА_2 , код за ЄДРПОУ 14321736) про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити певні дії задовольнити повністю.
Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ), яка полягає у незастосуванні при обчисленні та виплаті ОСОБА_2 грошового забезпечення у період з 02 квітня 2021 року по 07 березня 2023 року, грошової допомоги на оздоровлення за 2021, 2022, 2023 роки; грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки за 2022, 2023 роки; грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2021, 2022, 2023 роки розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого: Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 1 січня 2021 року у розмірі 2270,00 гривні; Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 1 січня 2022 року у розмірі 2481,00 гривні; Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 1 січня 2023 року у розмірі 2684,00 гривні.
Зобов`язати 3 прикордонний загін імені Героя України полковника Євгенія Пікуса Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_1 ) здійснити перерахунок ОСОБА_2 місячного грошового забезпечення за період з 02 квітня 2021 року по 07 березня 2023 року; грошової допомоги на оздоровлення за 2021, 2022, 2023 роки; грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки за 2022, 2023 роки; грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2021, 2022, 2023 роки з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого: Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 1 січня 2021 року у розмірі 2270,00 гривні; Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 1 січня 2022 року у розмірі 2481,00 гривні; Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 1 січня 2023 року у розмірі 2684,00 гривні; на відповідний тарифний коефіцієнт, та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 295 КАС України, всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя К.О. Пляшкова
Судове рішення № 113018825, Луганський окружний адміністративний суд було прийнято 24.08.2023. Форма судочинства - Адміністративне, форма рішення - Рішення. На цій сторінці ви зможете знайти необхідні дані про це судове рішення. Ми надаємо зручний та швидкий доступ до актуальних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі останніх судових прецедентів. Наша база даних включає повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам швидко знаходити необхідні дані.
Це рішення відноситься до справи № 360/703/23. Фірми, які зазначені в тексті цього судового документа: