Рішення № 113003215, 24.08.2023, Саратський районний суд Одеської області

Справа № 513/913/23

Провадження № 2-о/513/54/23

Саратський районний суд Одеської області

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 серпня 2023 року Саратський районний суд Одеської області в складі:

головуючого судді Миргород В.С.

при секретарі судового засідання Челак В.В.

за участі:

заявника ОСОБА_1 ,

представника заявника, адвоката Попроцького Д.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в смт.Сарата Одеської області в порядку окремого провадження цивільну справу №513/913/23 за заявою ОСОБА_1 , про встановлення факту, що має юридичне значення, заінтересована особа Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області, суд -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_2 звернулась до Саратського районного суду Одеської області з заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, заінтересована особа: Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області.

Заява мотивована тим, 14.10.2022 року вона подала до Приморського відділу у м. Одесі ГУДМС в Одеській області заяву-анкету №22884648 щодо оформлення паспорта громадянина України для виїзду за кордон. Однак, у листопада 2022 року заявниця отримала лист-відмову №5115-758/5115.1-22 від 19.10.2022 року, згідно якого її належність до громадянства України не підтверджена, в оформлені паспорту для виїзду за кордон відмовлено. Заявниця вказує, що її родина (батько та матір) отримали громадянство України на підставі ст. 2 Закону України «Про громадянство», громадяни колишнього СРСР, які на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року) постійно проживали на України. У травні 1991 року, у зв`язку із станом здоров`я, разом із батьками, у п`ятирічному віці, вона переїхала із сім`єю проживати на Україну, у с. Приморське, Татарбунарського району, Одеської області, за місцем проживання своєї тітки(сестри матері). Заявниця мешкала там з батьками з травня 1991 року до квітня 1995 року, у подальшому у зв`язку з роботою батька, сім`я переїхала проживати в с. Михайлівка, Саратського району Одеської області, де батьки придбали будинок. У 2002 році батьки заявниці у судовому порядку встановили факт постійного проживання на території України, в Одеській області з травня 1991 року. Після встановлення вказаного факту батьки заявниці отримали громадянство України. 24 жовтня 2002 року заявниця отримала у Саратському РВ УМВС України в області паспорт громадянина України серії НОМЕР_1 . На даний час зареєстрована та мешкає за адресою: АДРЕСА_1 .Громадянство Республіки Вірменія чи інших держав заявниця не отримувала. Просить встановити факт постійного проживання на території України з травня 1991 року.

Ухвалою Саратського районного суду Одеської області від 06 липня 2023 року провадження у справі було відкрито в порядку окремого провадження та призначено судове засідання на 27.07.2023 року о 09.00 годині.

До початку судового розгляду від представника заінтересованої особи Головного управління Державної міграційної служби в Одеській області на адресу суду надійшли письмові пояснення по справі, згідно яких Головне управління Державної міграційної служби в Одеській області просить заяву про становлення факту, що має юридичне значення - залишити без розгляду, мотивуючи тим, що відповідно частини 1 статті 8 Закону України «Про громадянство України» за територіальним походженням набувається особами, які самі чи хоча б один з їх батьків., дід чи баба, рідні (повнорідні та неповнорідні) брат чи сестра, син чи дочка, онук чи онука народилися або постійно проживали до 24 серпня 1991 року на території, яка стала територією України відповідно до Закону України «Про правонаступництво України», або яка сама чи хоча б один Із її батьків, дід чи баба, рідні (повнорідні та неповнорідні) брат чи сестра народилися або постійно проживали на інших територіях, що входили на момент їх народження або під час їх постійного проживання до складу Української Народної Республіки, Західноукраїнської Народної Республіки, Української Держави, Української Соціалістичної Радянської Республіки, Закарпатської України, Української Радянської Соціалістичної республіки (УРСР), і є особою без громадянства або іноземцем, який подав зобов`язання припинити іноземне громадянство, та подала заяву про набуття громадянства України, а також її неповнолітні діти реєструються Громадянами України. Так, у пункті 8 Порядку провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень, затверджений Указом Президента України від 27 березня 2001 року № 215, вказується, що для встановлення належності до громадянства України відповідно до п.1 ч. 1 ст. 3 Закону особа, яка за станом на 24 серпня 1991 року постійно проживала на території України і перебувала у громадянстві колишнього СРСР, але не має у паспорті громадянина колишнього СРСР відмітки про прописку, що підтверджує факт її постійного проживання на території України на зазначену дату, подає:

а) заяву про встановлення належності до громадянства України;

б) копію паспорта громадянина колишнього СРСР. У разі відсутності паспорта громадянина колишнього СРСР подається довідка територіального підрозділу Державної міграційної служби України про встановлення особи та про те, що за станом на 24 серпня 1991 року особа перебувала в громадянстві колишнього СРСР (за наявності документів, що підтверджують зазначений факт);

в) судове рішення про встановлення юридичного факту постійного проживання особи на території України за станом на 24 серпня 1991 року.

Разом з тим, у пункті 24 Порядку зазначено, що для оформлення набуття громадянства України за територіальним походженням особа, яка народилася до 24 серпня 1991 року на території, що стала територією України відповідно до Закону України "Про правонаступництво України", або на інших територіях, що входили на момент народження особи до складу Української Народної Республіки, Західноукраїнської Народної Республіки, Української Держави, Української Соціалістичної Радянської Республіки, Закарпатської України, Української Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР) (частина перша статті 8 Закону України «Про громадянство України»), необхідно надати вказану в пункті Порядку документи. Разом з тим, у своїй заяві, поданої до суду, ОСОБА_1 зазначила, що їй для підтвердження належності до громадянства України необхідно встановлення судом факту проживання з травня 1991 року по теперішній час та подальшого отримання паспорту громадянина України для виїзду за кордон.

Зазначають, що ОСОБА_1 на підтвердження своїх доводів до своєї заяви додала копії документів, але за результатом їх опрацювання встановлено, що єдиним документом (серед додатків), який може підтверджувати факт проживання ОСОБА_1 на території України є довідка виконкому Лиманської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області від 21.06.2023, за вихідним №355. Втім, вивченням змісту даної довідки встановлено, що громадянки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 , засвідчують факт проживання ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_2 з травня 1991 по 1995 роки. Також встановлено, що дана довідка засвідчена старостою Лиманської сільської ради. Між тим, до довідки не долучено документи, які б підтверджували факт проживання ОСОБА_3 та ОСОБА_4 у період часу з травня 1991 по 1995 роки на території України. По-друге, у довідці не вказано безпосередньо у якому безпосередньо населеному пункті проживала ОСОБА_1 з травня 1991 по 1995 роки. Крім цього, заявником не надано документ, на підставі якого видано вказану довідку і таким чином не зрозуміло як цей документ здобув заявник. З урахуванням викладеного, вказану довідку виконкому Лиманської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області від 21.06.2023 за вихідним номером 355 не можна сприймати як доказ у даній цивільній справі. Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області наголошує, що заявник ОСОБА_1 не зверталась до територіальних підрозділів Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області з заявою встановленого зразка, не надала до ГУ ДМС в Одеській області жодних документів, зазначених у Порядку, отже заявник ОСОБА_1 не використала всі можливості для отримання статусу громадянина України та звернення до суду із заявою про встановлення факту є передчасним.

З огляду на це, зазначають, що результатом встановлення факту постійного проживання ОСОБА_1 на території України станом на 24.08.1991 року прямо впливає на набуття заявником громадянства України. Провадження за заявами з питань набуття громадянства входить до повноважень ДМС України та її територіальних підрозділів, серед яких є Головне управління Державної міграційної служби в Одеській області. Отже будь-які дії, спрямовані на проходження процедури набуття громадянства та/або документування паспортом громадянина України знаходяться у межі інтересів Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області. Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області вважає, що спірне рішення повинно оцінюватися на відповідність дотримання принципу законності, що у даному випадку наявний спір про право, а тому позов підлягає залишенню без розгляду. Справу просили розглянути за відсутності їх представника.

31.07.2023 року на електронну адресу суду надійшла заява від представника заявника, адвоката Попроцького Д.М., про уточнення заявлених вимог у справі, а саме: уточити формулювання заявленої ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 по справі № 513/913/23 вимоги про встановлення факту, що має юридичне значення та викласти (прийняти) вимогу у наступній редакції, - «Встановити факт (що має юридичне значення» того, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , паспорт серії НОМЕР_1 , виданий Саратським РВ УМВС України в Одеській області 24 жовтня 2002 року, РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрована та мешкає за адресою: АДРЕСА_1 , постійно проживала на території України, у період часу з травня 1991 року по 24 серпня 1991 року (включно).»

21 серпня 2023 року на електронну адресу суду від представника заявника, адвоката Попроцького Д.М. надійшло заперечення на письмові пояснення ГУ ДМС в Одеській області, згідно яких він просить суд у задоволенні вимоги ГУ ДМС України в Одеській області (викладеній у її письмових поясненнях по справі № 513/913/23) про залишення без розгляду заяви, відмовити. Пояснює це тим, що:

по перше: ГУ ДМС посилається на пункти 24, 25 Порядку які регулюють порядок оформлення набуття громадянства України. Однак, заявниця поданою заявою не набути а підтвердити громадянство України. Так, у справі наявна копія паспорту громадянки України ОСОБА_1 , (серії НОМЕР_1 , виданий Саратським РВ УМВС України в Одеській області 24.10.002 року), тобто, як мінімум з 24 жовтня 2002 року заявниця набула громадянств України. Однак, у листопаді 2022 р. заявниця отримала від Приморського відділу ДМС України Головного управління ДМСУ в Одеській області лист-відмову №5115-758/5115.1-22 в 19.10.2022 року.

по друге: ДМС вказує, що єдиним документом (серед додатків), який може підтверджувати факт проживання ОСОБА_1 на території України є довідка виконкому Лиманської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області від 21.06.2023 за вихідним номер 355. Однак, він теж є недостатній, так як свідки, на яких посилається довідка не додали своєї реєстрації місця проживання. Тому, на підтвердження місця мешкання свідків, додає копії їх паспортів з реєстрацією місця проживання. Саме всі докази у їх сукупності доводять юридичний факт який має встановити суд.

по третє: ДМС робить висновок, що заявник ОСОБА_1 не використала

всі можливості для отримання статусу громадянина України та звернення до суду із заявою про встановлення факту є передчасним. ДМС посилається на п. 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» № 5 від 31.03.1995 р. « в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів: якщо згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чиним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений або знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право. Однак, як вже було вказано, заявниця підтверджує свій статус громадянки України у судовому порядку, що передбачено Порядком. Звернення до суду не є передчасним, також з приводу того, що заявниця отримала відмову від ДМС, в якій вказано, що «проведеними перевірками ОСОБА_5 належність до громадянства України не підтверджена».

в четверте: ДМС також, робить наступний висновок, - «Таким чином, приймаючи до уваги, що проти встановлення факту, що має юридичне значення заінтересована особа - Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області заперечує, можливо стверджувати, що у даному випадку наявний спір про право.»

Згідно поданої ОСОБА_1 заяви ніякі права третіх осіб не порушуються, тому числі і ДМС, тому у цьому провадженні немає спору про право.

В судовому засіданні заявниця ОСОБА_1 та її представник адвокат Попроцький Д.М. підтримали свою заяву з підстав зазначених у ній, підтримали свої пояснення та просили задовольнити заяву ОСОБА_1 у повному обсязі з урахування уточнень.

Заслухавши заявника, допитавши свідків, дослідивши матеріали цивільної справи, з`ясувавши всі обставини, на яких ґрунтуються вимоги, об`єктивно оцінивши докази, що мають значення для вирішення справи по суті, встановивши фактичні дані та відповідні їм правовідносини, суд приходить до наступного висновку.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ст.ст.13, 43, 81 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом; учасники сторін зобов`язані подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до п.п. 3,4 ст. 5 ст. 12 ЦПК України, суд сприяє всебічному і повному з`ясуванню обставин справи: роз`яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов`язки, попереджує про наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій і сприяє захисту їхніх прав у випадках встановлених нормами ЦПК України.

Відносно надання суду будь-яких інших доказів сторони до суду заяв та клопотань не надавали.

З огляду на вищенаведене, суд розглядає справу на підставі тих доказів, які є у матеріалах справи і вважає, що їх достатньо для розгляду цієї справи по суті.

Відповідно до пункту 5 частини другої статті 293, частини другої статті 315 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення та від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 20 червня 2019 року у справі № 632/580/17 (провадження № 61-51сво18) зроблено висновок, що «юридичними фактами є певні факти реальної дійсності, з якими нормою права пов`язується настання правових наслідків, зокрема виникнення, зміна або припинення цивільних прав та обов`язків».

Частиною другою статті 315 ЦПК України передбачено, що у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Отже, законодавством передбачено встановлення юридичних фактів щодо виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, до яких відносяться й факти, що породжують право особи на підтвердження належності до громадянства України, зокрема постійного проживання на території України.

Встановлення факту постійного проживання на території України на момент проголошення незалежності України або набрання чинності Законом України «Про громадянство України» є підставою для оформлення належності до громадянства України відповідно до пунктів 1,2 частини першої статті 3 цього Закону.

Згідно з пунктами 1, 2 частини першої статті 3 Закону України «Про громадянство України» громадянами України є: усі громадяни колишнього СРСР, які на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року) постійно проживали на території України; особи, незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних чи інших ознак, які на момент набрання чинності Законом України «Про громадянство України» проживали в Україні і не були громадянами інших держав. Особи, зазначені у пункті 1 частини першої цієї статті, є громадянами України з 24 серпня 1991 року, зазначені у пункті 2, - з 13 листопада1991 року (частина друга статті 3 Закону України «Про громадянство України»).

Встановлення факту постійного проживання на території України є підставою для оформлення належності до громадянства України.

Юридичне значення має лише факт постійного проживання на території України особи, дитини, батьків дитини (одного з них) або іншого її законного представника на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року) або набрання чинності Законом України «Про громадянство України» (13 листопада 1991 року).

Для встановлення факту належності до громадянства України відповідно до положень статті 293 ЦПК України та статті 3 Закону України «Про громадянство України» і залежно від підстав цього встановлення предметом розгляду в суді можуть бути заяви про встановлення таких фактів: постійного проживання на території України станом на 24 серпня 1991 року; постійного проживання на території України станом на13 листопада 1991 року.

Статтею 8 Закону України «Про громадянство України» встановлюються підстави набуття громадянства України.

Відповідно до частин першої, другої статті 8 Закону України «Про громадянство України» особа, яка сама чи хоча б один з її батьків, дід чи баба, рідні (повнорідні та неповнорідні) брат чи сестра, син чи дочка, онук чи онука народилися або постійно проживали до 24 серпня 1991 року на території, яка стала територією України відповідно до Закону України «Про правонаступництво України», або яка сама чи хоча б один з її батьків, дід чи баба, рідні (повнорідні та неповнорідні) брат чи сестра народилися або постійно проживали на інших територіях, що входили на момент їх народження або під час їх постійного проживання до складу Української Народної Республіки, Західноукраїнської Народної Республіки, Української Держави, Української Соціалістичної Радянської Республіки, Закарпатської України, Української Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР),і є особою без громадянства або іноземцем, який подав зобов`язання припинити іноземне громадянство, та подала заяву про набуття громадянства України, а також її неповнолітні діти реєструються громадянами України.

Дитина, яка народилася чи постійно проживала на території УРСР (або хоча б один з її батьків, дід чи баба народилися чи постійно проживали на територіях, зазначених у частині першій цієї статті) і є особою без громадянства або іноземцем, щодо якого подано зобов`язання припинити іноземне громадянство, реєструється громадянином України за заявою одного з батьків або опікуна чи піклувальника.

Для встановлення факту набуття громадянства України предметом розгляду в суді можуть бути заяви про встановлення таких фактів: постійного проживання на території України станом на 24 серпня 1991 року; постійного проживання на території України станом на 13 листопада 1991 року; постійного проживання дитини на території України станом на 24 серпня 1991 року або станом на 13 листопада 1991 року; постійного проживання на території України батьків (одного з них) дитини або іншого законного представника, з яким дитина постійно проживала станом на 24 серпня 1991 року чи 13 листопада 1991 року; постійного проживання особи на території України чи Української РСР на момент набрання законної сили вироку суду; наявності родинних зв`язків заявника з його батьками (усиновителями, з дідом, бабою); постійного проживання на території України діда та баби заявника; народження на території України батьків заявника, діда чи баби тощо; народження на території України батьків заявника, діда чи баби тощо.

Оскільки ОСОБА_1 звернулась до суду із заявою про встановлення факту постійного проживання на території України для встановлення належності до громадянства України, тому вказаний факт підлягає встановленню на підставі статті 293 ЦПК України та статті 3 Закону України «Про громадянство України».

Відповідно до підпунктів «а», «б» пункту 7 Порядку провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень, затвердженого Указом Президента України від 27 березня 2001 року№ 215/2001, (далі - Порядок), встановлення належності до громадянства України стосується громадян колишнього СРСР, які не одержали паспорт громадянина України або паспорт громадянина України для виїзду за кордон та не мають у паспорті громадянина колишнього СРСР відмітки про прописку, що підтверджує факт їхнього постійного проживання на території України станом на 24 серпня 1991 року або проживання в Україні станом на 13 листопада 1991 року; дітей осіб, зазначених у підпункті «а» цього пункту.

Згідно із пунктом 10 цього Порядку для встановлення відповідно до пунктів 1 та 2 частини першої статті 3 Закону належності до громадянства України особа, яка за станом на 24 серпня 1991 року або на 13 листопада 1991 року не досягла повноліття та проживала в Україні разом із батьками (одним із них) або іншим її законним представником, подає: а) заяву про встановлення належності до громадянства України; б) копію свідоцтва про народження; в) один із таких документів: довідку, що підтверджує факт постійного проживання особи в неповнолітньому віці на території України за станом на 24 серпня 1991 року або факт її проживання в неповнолітньому віці в Україні за станом на 13 листопада 1991 року; довідку, що підтверджує факт постійного проживання на території України за станом на 24 серпня 1991 року батьків (одного з них) особи або іншого її законного представника, з якими особа в неповнолітньому віці постійно проживала, або факт їх проживання в Україні за станом на 13 листопада 1991 року; документ, що підтверджує факт перебування особи в неповнолітньому віці на вихованні у державному дитячому закладі України за станом на24 серпня 1991 року або на 13 листопада 1991 року; копії паспортів батьків (одного з них) особи або іншого її законного представника - громадян колишнього СРСР з відміткою про прописку, що підтверджує факт їх постійного проживання на території України за станом на 24 серпня1991 року або факт їх проживання в Україні за станом на 13 листопада1991 року. У разі відсутності у батьків (одного з них) особи або іншого її законного представника паспорта громадянина колишнього СРСР подається довідка територіального підрозділу Державної міграційної служби України про те, що станом на 24 серпня 1991 року або на 13 листопада 1991 року ця особа перебувала в громадянстві колишнього СРСР і відповідно постійно проживала, проживала на території України (за наявності документів, що підтверджують зазначений факт); судове рішення про встановлення юридичного факту постійного проживання особи в неповнолітньому віці на території України за станом на 24 серпня 1991 року або факту її проживання в неповнолітньому віці в Україні за станом на 13 листопада 1991 року; судове рішення про встановлення юридичного факту постійного проживання на території України за станом на 24 серпня 1991 року батьків (одного з них) особи або іншого законного представника, з яким особа в неповнолітньому віці постійно проживала на території України, або факту їх проживання в Україні за станом на13 листопада 1991 року.

Якщо документи про встановлення належності до громадянства України подає особа, яка станом на 24 серпня 1991 року або на 13 листопада 1991 року булла неповнолітньою та проживала в Україні не з батьками (одним із них), а з іншим законним представником, подається також копія документа про встановлення опіки чи піклування. Одним із документів для встановлення належності до громадянства України відповідно до пункту 1 частини першої статті 3 Закону «Про громадянство України», що подає особа, яка станом на 24 серпня 1991 року постійно проживала на території України і перебувала у громадянстві колишнього СРСР, але не має у паспорті громадянина колишнього СРСР відмітки про прописку, що підтверджує факт її постійного проживання на території України на зазначену дату, є судове рішення про встановлення юридичного факту постійного проживання особи на території України станом на 24 серпня 1991 року (підпункт «в» пункту 8 Порядку).

Тобто у таких випадках одним із необхідних документів на підтвердження цієї обставини може бути рішення суду, яким підтверджується факт постійного проживання особи на території України станом на 24 серпня1991 року.

Пунктом 44 Порядку встановлено, що у разі відсутності документів, що підтверджують факт постійного проживання чи народження особи до 24 серпня 1991 року на території, яка стала територією України відповідно до Закону України «Про правонаступництво України», або на інших територіях, що входили на момент її народження чи під час її постійного проживання до складу Української Народної Республіки, Західноукраїнської Народної Республіки, Української Держави, Української Соціалістичної Радянської Республіки, Закарпатської України, Української Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР), або документів, що підтверджують відповідні родинні стосунки, для оформлення набуття громадянства України подається відповідне рішення суду.

Отже, відповідно до положень Закону України «Про громадянство України» і Порядку для набуття громадянства України заявник повинен, зокрема, подати документи, що підтверджують народження його на території України чи постійне проживання на ній, або підтверджують родинні відносини з такою особою, або рішення суду.

Судом встановлено, що заявником на підтвердження своїх вимог надано достатньо належних та допустимих доказів, які у сукупності свідчать про постійне проживання на території України на час проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року).

Рішенням Саратського районного суду Одеської області від 07.05.2002 року у справі №2-177/2002 та у справі №2-178/2002 встановлено, що ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , постійно проживали разом з сім`єю на території України в Одеській області з травня 1991 року (а.с.13, 14). Мати заявниці, ОСОБА_6 , отримала паспорт громадянки України 10.10.2002 року та зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 . В даному паспорті у розділі «особливі відмітки» зазначені діти: ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_5 та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , тобто члени сім"ї ( а.с.12). Заявниця ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 має паспорт громадянки України серія НОМЕР_1 та з 24.10.2002 року зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 ( а.с.7-8). З довідки виконкому Лиманської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області №355 від 21.06.2023 року вбачається, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , дійсно проживала з батьками: ОСОБА_7 та ОСОБА_6 по АДРЕСА_2 з травня 1991 року по 1995 рік. У даній довідці дійсно не зазначено населений пункт, що суд вважає, є лише технічною помилкою, оскільки свідки ОСОБА_3 та ОСОБА_4 є жительками АДРЕСА_2 та свідчать про проживання на даній вулиці сім`ї ОСОБА_9 . (а.с.15). З довідки Приморського ліцею Лиманської сілської ради №30 від 21.06.2023 року вбачається, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 дійсно навчалась в Приморській загальноосвітній шкоді з 1993 по 1995 роки (а.с.16). З пояснень в судовому засідання свідка ОСОБА_10 вбачається, що вона працювала в дитячому садку в с.Приморське з 1976 року і до виходу на пенсію, добро пом`ятає що у травні 1991 року в село приїхала сім`я вірмен. Це була сім`я ОСОБА_9 , з якими вона добре товаришувала. Меньша дівчинка, ОСОБА_1 , ходила до неї у дитячій садок з 1991 по 1994 роки, а потім пішла у школу.

Суд повно та всебічно, об`єктивно та безпосередньо дослідив наявні у справі докази, згідно зі статтями 76-81, 89 ЦПК України, які вважає належними та допустимими.

Цивільно-процесуальний кодекс України передбачає, що при виборі й застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч. 4 ст. 263 ЦПК України).

При розгляду даної справи суд враховує висновки викладені у постановах Верховного Суду від 24 лютого 2021 року у справі № 522/20494/18 (провадження№ 61-6498 св 20), від 05 квітня 2021 року у справі № 523/14707/19 (провадження № 61-16116 св 20), від 02 червня 2021 року у справі № 125/1472/19 (провадження № 61-8866 св 20).

Окрім цього, суд зазначає, що відомостей про те, що заявниця залишала територію України чи є громадянкою іншої держави матеріали справи не містять.

Ураховуючи викладене, суд доходить до висновку про задоволення заяви ОСОБА_1 про встановлення юридичного факту проживання на території України.

Доводи заінтересованої особи про те, що між сторонами виник спір про право, не заслуговують на увагу, оскільки метою встановлення факту постійного проживання на території України є підтвердження, отримання громадянства України, відповідно, спір про право відсутній.

Посилання заінтересованої особи на те, що ОСОБА_1 не зверталась до територіальних підрозділів Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області з заявою про набуття чи встановлення належності до громадянства України у досудовому порядку, є безпідставними з огляду на наступне.

Пунктом 3 Рішення Конституційного Суду України від 09 липня 2002 року№ 15-рп/20002 встановлено, що обов`язкове досудове врегулювання спорів, яке виключає можливість прийняття позовної заяви до розгляду і здійснення за нею правосуддя, порушує право особи на судовий захист. Можливість використання суб`єктами правовідносин досудового врегулювання спорів може бути додатковим засобом правового захисту, який держава надає учасникам певних правовідносин, що не суперечить принципу здійснення правосуддя виключно судом. Виходячи з необхідності підвищення рівня правового захисту держава може стимулювати вирішення правових спорів у межах досудових процедур, однак їх використання є правом, а не обов`язком особи, яка потребує такого захисту. Право на судовий захист не позбавляє суб`єктів правовідносин можливості досудового врегулювання спорів. Це може бути передбачено цивільно-правовим договором, коли суб`єкти правовідносин добровільно обирають засіб захисту їхніх прав. Досудове врегулювання спору може мати місце також за волевиявленням кожного з учасників правовідносин і за відсутності у договорі застереження щодо такого врегулювання спору.

Таким чином, обрання певного засобу правового захисту, у тому числі і досудового врегулювання спору, є правом, а не обов`язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує. Встановлення законом обов`язкового досудового врегулювання спору обмежує можливість реалізації права на судовий захист.

З урахуванням викладеного, положення частини другої статті 124 Конституції України щодо поширення юрисдикції судів на всі правовідносини, що виникають у державі, в аспекті конституційного звернення необхідно розуміти так, що право особи (громадянина України, іноземця, особи без громадянства, юридичної особи) на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами.

Встановлення законом або договором досудового врегулювання спору за волевиявленням суб`єктів правовідносин не є обмеженням юрисдикції судів і права на судовий захист.

Подібний висновок висловлений у постанові Верховного Суду від 06 травня 2020 року у справі № 365/762/17 (провадження № 61-38367св18).

За таких обставин суд вважає, що заява з урахуванням уточнення підлягає задоволенню у повному обсязі.

Керуючись ст.ст.12,13,77,81,259,263-265,268 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В:

Заяву ОСОБА_1 , про встановлення факту, що має юридичне значення, заінтересована особа Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області, задовольнити.

Встановити факт постійного проживання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , яка зареєстрована та мешкає за адресою: АДРЕСА_1 на території України з травня 1991 року по 24 серпня 1991 року, включно.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до Одеського апеляційного суду, шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення, однак з врахуванням п. 15.5 розділу ХII "Перехідні положення" ЦПК України, тобто до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи до апеляційного суду Одеської області через Саратський районний суд Одеської області.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

З текстом рішення можна ознайомитись в Єдиному державному реєстрі судових рішень за посиланням http://st.od.court.gov.ua.

Повний текст рішення складено 24 серпня 2023 року.

Суддя В. С. Миргород