Рішення № 112999237, 15.08.2023, Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15.08.2023 Справа №607/4386/23

Провадження №2/607/1585/2023

м. Тернопіль

Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області в складі:

головуючого судді Кунець Н.Р.

за участі секретаря судового засідання Ковбасюк М.В.

представника позивача адвоката Змієвської Т.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області в порядку спрощеного позовного провадження в режимі відеоконференції цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Дебт Форс» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення коштів, -

ВСТАНОВИВ:

08.03.2023 позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» звернувся до суду з позовом до відповідачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення коштів.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що між відповідачем ОСОБА_1 та АКБ «Форум» 08.04.2008 був укладений кредитний договір №78/08/26-А, згідно умов якого банк надав позичальнику кредит у розмірі 37400 доларів США із сплатою 12% річних. 11.01.2010 рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області у справі №2-100076/10 стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 43097,28 доларів США заборгованості за кредитним договором, 1700 грн судового збору та 120 грн витрат на ІТЗ. Станом на даний час вказане рішення суду відповідачами не виконане. Ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 18.04.2019 замінено стягувача у справі №2-353/11 (2-10076/10) на ТОВ «Фінансова компанія «ЖЕНЕВА». 08.12.2020 між ТОВ «Фінансова компанія «ЖЕНЕВА» та ТОВ «Вердикт Капітал» укладено договір відступлення прав вимоги, відповідно до умов якого ТОВ «Фінансова компанія «ЖЕНЕВА» відступило ТОВ «Вердикт Капітал», а ТОВ «Вердикт Капітал» набуло права вимоги за кредитним договором до позичальників та/або поручителів, в тому числі за договором кредиту №78/08/26-А та договором поруки №79/26/03 від 08.04.2008. Таким чином, ТОВ «Вердикт Капітал» наділено правом грошової вимоги до відповідачів. Зазначив, що у зв`язку з тим, що позичальниками після набрання законної сили рішенням суду, останнє не було виконано, ТОВ «Вердикт Капітал» має право на застосування наслідків такого порушення у вигляді стягнення інфляційних втрат та 3% річних. Посилаючись на наведене, просив задовольнити позов та стягнути солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 в користь ТОВ «Вердикт Капітал» три відсотки річних та інфляційні втрати у розмірі 2649,59 доларів США, що за курсом НБУ на дату подачі позову складає 96891,79 грн та судові витрати.

Ухвалою судді Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 15.03.2023 відкрито провадження у вказаній цивільній справі, справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

Ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 12.07.2023, залучено до участі у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення коштів, в якості правонаступника позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» Товариство з обмеженою відповідальністю «Дебт Форс».

13.07.2023 судом зареєстровано письмові поясненні подані відповідачами ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , з яких вбачається, що відповідачі вважають позовну заяву необґрунтованою, безпідставною та такою, що задоволенню не підлягає. Так, відповідачі звертають увагу, що правовідносини, які виникають з приводу виконання судових рішень, врегульовані Законом України «Про виконавче провадження», до них не можуть застосовуватися норми, що передбачають цивільну-правову відповідальність за невиконання грошового зобов`язання,передбачені ст. 625 ЦК України. Окрім цього, інфляційні та річні проценти нараховуються на суму простроченого основного зобов`язання, а тому зобов`язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного і поділяє його долю. Відповідно й вимога про сплату інфляційних та річних процентів с додатковою до основної вимогою. Заявляють про сплив позовної давності щодо вимог ТОВ «Вердикт Капітал». Відповідачі зазначають, що зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги. Також, вимоги, на які позовна давність не поширюється перелічені у ст.268 ЦК України, де зазначено, що Законом можуть бути встановлені також інші вимоги, на які не поширюється позовна давність. При цьому у позовній заяві не зазначено жодного закону де вказано, що позовна давність не поширюється на вимоги за кредитними договорами, або стягнення 3% у відповідності до ст. 625 ЦК України яке є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного і поділяє його долю. Натомість кредитний договір № 78/08/26-1, який було укладено між ОСОБА_1 та ЛКБ «Форум» є договором про надання споживчого кредиту, тобто кредиту наданого приватній особі на її особисті потреби, а ч. 1 с. 11 ЗУ «Про захист прав споживачів» кредитодавцю забороняється вимагати стягнення будь яких сум, не зазначених у договорі про надання споживчого кредиту та вимагати повернення споживчого кредиту, строк давності якого минув. Крім того, зауважують, що позовну заяву у справі не підписано генеральним директором ТОВ «Вердикт Капітал» Іжаковським О.В., оскільки всупереч вимогам ЦПК України підпис від імені генерального директора виконано за допомогою факсиміле, а не власноруч підписантом. Водночас, відтворення підпису за допомогою факсиміле є лише копією підпису уповноваженої особи, а основною відмінністю факсиміле від власноручного підпису є відсутність можливості стверджувати, що у відповідному документі виражена воля особи, чий підпис відтворено. З огляду на викладене просять у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

01.08.2023 судом зареєстровано відповідь на письмові пояснення на позовну заяву подану представником позивача ТОВ «Дебт Форс» Кузьменко О.В., в яких представник зазначає, що позивач звернувся до суду із позовною заявою про стягнення не відсотків за користування кредитом, не повторно суму заборгованості, а стягнення власне суми боргу три проценти річних від простроченої суми, відповідно до ст. 625 ЦК України. Стягнення 3% річних не є додатковими вимогами в розумінні ст. 266 ЦК України. В даному випадку, кредитор з метою захисту свого порушеного права звернувся до суду із позовною завою про стягнення лише 3-х відсотків річних у відповідності до ст. 625 ЦК України. З посиланням на практику Верховного суду вказує, що невиконання боржником грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову. Також зазначає, що формулювання ст. 625 ЦК України, коли нарахування трьох відсотків річних орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер. Окрім того, стягнення 3 % річних не є додатковими вимогами в розумінні ст. 266 ЦК України. Подаючи позовну заяву, позивачем розраховано суму боргу по 3-х відсотках річних за останні 3-и роки до подачі позовної заяви, а тому, заявлена сума боргу підлягає стягненню в повному обсязі. Відтак, обґрунтування відповідача про пропуск строку позовної давності не є аргументованим у зв`язку із природою нарахувань, які є предметом розгляду даної справи та триваючим порушенням. Окрім того, відповідачі у своїх поясненнях на позовну заяву наводять аргументи про те, що, як на їх думку, у позивача відсутні підстави для звернення до суду із вимогою про стягнення 3 % річних. Проте, на підтвердження даних аргументів, і основним боржником - позичальником, і солідарним боржником не долучаються будь-які докази такого повного виконання зобов`язання за кредитним договором. У даних кредитних правовідносинах, попередній кредитор ТОВ «Вердикт Капітал» та новий кредитор ТОВ «Дебт Форс» є правонаступником права вимоги від попереднього кредитора. При переході права вимоги ТОВ «Дебт Форс» було передано попереднім кредитором - банком заборгованість за кредитним договором позичальника ОСОБА_1 . Отже, борг в повному обсязі не було сплачено первісному кредитору, а судове рішення не було виконане в повному обсязі Також обов`язок щодо сплати заборгованості несе і поручитель ОСОБА_2 , як солідарний боржник за кредитним договором. Стосовно твердження відповідачів у письмових поясненнях на позовну заяву щодо підписанта позовної заяви, вказує, що ухвалою суду від 15.03.2023 було відкрите провадження у справі. Керуючись ст.187 ЦПІК України, суд відкрив провадження у цивільній справі, перевіривши при цьому, дотримання позивачем вимог закону щодо подачі позовної заяви. Вказана ухвала набрала законної сили. Отже, підстави для твердження про те, що позовна заява не відповідає вимогам закону відсутні. Представник позивача зазначає, що на підтвердження вимог позивача суду надано необхідні належні, допустимі, достовірні докази. Водночас, на противагу наданим позивачем доказам, відповідачем не долучено жодного належного, допустимого, достовірного та достатнього доказу на підтвердження тих обставин, на які він покликається, як на підставу своїх заперечень. Зокрема, відповідачами не надано суду жодного доказу, яким би підтверджувався факт відсутності заборгованості: факт повернення кредиту. Крім цього, ОСОБА_1 не надано свого власного розрахунку заборгованості, на противагу розрахунку заборгованості долученого позивачем до позовної заяви. На підставі викладеного позивач просить суд позов задовольнити в повному обсязі та відмовити у відповідачам у застосуванні строку позовної давності.

У судовому засіданні представник позивача ТОВ «Дебт Форс» - адвокат ЗмієвськаТ.П. позовні вимоги підтримала в повному обсязі та просила задовольнити з підстав викладених у позовній заяві та відповіді на письмові пояснення на позовну заяву.

Відповідачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в судове засідання не з`явились, хоча про день та час слухання справи неодноразово повідомлялись у встановленому законом порядку, зокрема шляхом надіслання на поштову адресу за їх зареєстрованим місцем проживання повістки про виклик до суду. Відповідачі про причини своєї неявки суд не повідомили, заяв про відкладення розгляду справи не подавали.

Суд вважає, що відповідачі про дату та час розгляду справи повідомлені належним чином, про причини своєї неявки суд не повідомили, а тому відповідно до ст. 223 ЦПК України, справу слід вирішити на підставі наявних доказів.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши та оцінивши докази по справі, суд приходить до наступного висновку:

Судом встановлено, що заочним рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 11.01.2010 у справі №2-10076/10, стягнуто солідарно із ОСОБА_1 , ОСОБА_2 в користь публічного акціонерного товариства «Банк Форум» в особі відділення «Тернопільська дирекція ПАТ «Банк Форум» заборгованість за кредитним договором від 08.04.2008 №78/08/26А в розмірі 43 097,28 доларів США, що в гривневому еквіваленті станом на 27.10.2010 становить 340 968,44 грн, шляхом звернення стягнення на предмет застави транспортний засіб: легковий універсал В, марки «Heundai Santa Fe», 2008 р.н., номер шасі НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2 , що належить ОСОБА_1 на праві власності. Стягнуто солідарно із ОСОБА_1 , ОСОБА_2 в користь публічного акціонерного товариства «Банк Форум» в особі відділення «Тернопільська дирекція ПАТ «Банк Форум» сплачений судовий збір в розмірі 1700 грн та 120 грн витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.

Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 18.04.2019 у справі № 2-353/11, заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЖЕНЕВА», задоволено та замінено сторону виконавчого провадження з публічного акціонерного товариства «Банк Форум» на його правонаступника Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЖЕНЕВА» у справі № 2-353/11 (№ 2-10076/10) за позовом Публічного акціонерного товариства «Банк Форум» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором № 78/08/26-А від 08.04.2008.

08.12.2020 між ТОВ «Фінансова компанія «Женева» (Первісний Кредитор) та ТОВ «Вердикт Капітал» (Новий Кредитор) укладено договір про відступлення права вимоги та заміну кредитора №04/12-20-3, згідно з яким первісний кредитор відступає новому кредитору, а новий кредитор приймає права вимоги та зобов`язується належним чином виконувати усі зобов`язання, що встановлені в договорі відступлення, в тому числі своєчасно та в повному обсязі здійснити сплату вартості прав вимоги, яка зазначена у п. 3 договору відступлення. Детальний опис прав вимоги міститься у договорі та додатку №1.

Як вбачається з додатку №1 до договору про відступлення прав вимоги та заміну кредитора №04/12-30-3 від 08.12.2020, ТОВ «Вердикт Капітал» набуло право вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором №78/08/26-А та до ОСОБА_2 , як поручителя останнього.

10.03.2023 між ТОВ «Вердикт Капітал» (первісний кредитор) та ТОВ «Кампсіс Фінанс» (новий кредитор) укладено договір №10-03/23 про відступлення прав вимоги, згідно з яким первісний кредитор відступає шляхом продажу новому кредитору, а новий кредитор набуває у обсязі та на умовах, визначених цим договором, права вимоги первісного кредитора до боржників, зазначених у додатках №1 та №3 до цього договору, включаючи права вимоги до правонаступників боржників, спадкоємців боржників, страховиків або інших осіб, до яких перейшли обов`язки боржників або які зобов`язані виконати обов`язки боржників, за договорами поруки.

Як вбачається з додатку №3 до договору про відступлення прав вимоги №10-03/2023 від 10.03.2023, ТОВ «Кампсіс Фінанс» набуло право вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором №78/08/26-А.

23.05.2023 між ТОВ «Кампсіс Фінанс» (первісний кредитор) та ТОВ «Дебт Форс» (новий кредитор) укладено договір №23-05/23 про відступлення прав вимоги, згідно з яким первісний кредитор відступає шляхом продажу новому кредитору належні первісному кредитору, а новий кредитор набуває у обсязі та на умовах, визначених цим договором, права вимоги первісного кредитора до боржників, зазначених у додатках №1 та №3 до цього договору, включаючи права вимоги до правонаступників боржників, спадкоємців боржників, страховиків або інших осіб, до яких перейшли обов`язки боржників або які зобов`язані виконати обов`язки боржників, за договорами поруки.

Як вбачається з додатку №3 до договору про відступлення прав вимоги №23-05/23 від 23.05.2023, ТОВ «Дебт Форс» набуло право вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором №78/08/26-А.

Як вбачається із розрахунку заборгованості фізичної особи ОСОБА_1 перед ТОВ «Вердикт Капітал» за судовим рішенням № 2-10076/10 станом на 07.02.2023, сума заборгованості за основним зобов`язанням становить 43097,28 доларів США. Розрахована сума за ставкою 3% річних за період з 07.02.2020 по 23.02.2022 (748 днів) становить 2649,59 доларів США.

В силу вимог ст.13ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненнями фізичних чи юридичних осіб, поданими відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно із частиною другою статті 625 ЦК України в разі порушення грошового зобов`язання боржник, який прострочив його виконання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов`язання.

Оскільки на підставі судового рішення між сторонами виникло грошове зобов`язання, то його невиконання зумовлює застосування положень частини другої статті 625 ЦК України.

Зазначений правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду України від 06.07.2016 № 6-1946цс15, постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 686/21962/15-ц, провадження № 14-16цс18.

Чинне законодавство не пов`язує припинення зобов`язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов`язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум. Вирішення судом спору про стягнення грошових коштів за договором не змінює природи зобов`язання та підстав виникнення відповідного боргу.

Ці висновки узгоджуються з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, висловленою у постанові від 04.06.2019 у справі № 916/190/18 (провадження № 12-302гс18).

За змістом ч. 2 ст. 543 ЦК України солідарні боржники залишаються зобов`язаними доти, доки їхній обов`язок не буде виконаний у повному обсязі.

У Постанові від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку, сформульованого в постанові від 31.10.2018 у справі № 202/4494/16-ц (провадження № 14-318цс18), згідно з яким наявність рішення суду про стягнення кредитної заборгованості саме по собі свідчить про закінчення строку дії договору; на правовідносини, які виникають після ухвалення рішення про стягнення заборгованості, порука не поширюється, якщо інше не встановлене договором поруки. Велика Палата Верховного Суду вважає, що наявність рішення суду про стягнення кредитної заборгованості свідчить, що суд дійшов висновку про те, що строк виконання зобов`язання настав, причому саме за тією вимогою, яку задоволено судом, та встановив наявність обов`язку відповідача (відповідачів) сплатити заборгованість.

Рішення суду про стягнення заборгованості, у тому числі з поручителя, не змінює змісту відповідного правовідношення - характер та обсяг прав і обов`язків сторін залишаються незмінними, додається лише ознака безпосередньої можливості примусового виконання. До моменту здійснення такого виконання або до припинення зобов`язання після ухвалення судового рішення з інших підстав (наприклад, унаслідок зарахування зустрічних однорідних вимог) відповідне зобов`язання продовжує існувати.

Отже, саме по собі набрання законної сили рішенням суду про стягнення з боржника або поручителя заборгованості за кредитним договором не змінює та не припиняє ані кредитного договору, ані відповідного договору поруки, доки не виникне договірна чи законна підстава для такого припинення.

Статтею 599 ЦК України встановлено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до частин першої, третьої статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

Частиною першою статті 1050 ЦК України передбачено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Враховуючи, що рішення суду є обов`язковим, та з огляду на те, що відповідачі порушили грошове зобов`язання з виплати суми заборгованості, та не виконали рішення суду, у позивача виникло право на застосування наслідків такого порушення у вигляді стягнення трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України.

Статтею 1077ЦК України передбачено, що за договором факторингу одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором. Зобов`язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов`язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.

Позивач ТОВ «Дебт Форс» підтвердив своє право вимоги до відповідачів за кредитнимдоговором №78/08/26-А відповідно до договору про відступлення прав вимоги №23-05/23 від 23.05.2023

У Постанові Верховного Суду у складі Великої Палати від 11.04.2018 у справі №758/1303/15-ц зроблено висновки про правильне застосування норм права, зокрема те, що стаття 625 ЦК України визначає загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання. Тобто, дія цієї статті поширюється на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, що регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

За змістом статей 524, 533-535, 625 ЦК України, грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора.»

Аналогічна правова позиція викладена у Постанові ВСУ від 01.12.2018 №325/1729/16-ц та викладена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 16.05.2018 у справі № 14-16цс18.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 373/2054/16, колегія суддів зробила висновок, що 3 % річних, передбачені ст. 625 ЦК України, можуть бути визначені у доларах США та нараховуються виходячи із простроченої суми, вираженої у відповідній грошовій валюті. У частині другій статті 625 ЦК України прямо зазначено, що 3 % річних визначаються від простроченої суми за весь час прострочення. Тому при обрахунку 3 % річних за основу має братися прострочена сума, визначена у договорі чи судовому рішенні, а не її еквівалент у національній валюті України.

За змістом ч. 2 ст. 625 ЦК України нарахування трьох відсотків річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.

Правомірність застосування ст. 625 ЦК України в разі прострочення виконання боржником рішення суду підтверджена також у наступних постановах: Постанові Верховного Суду у складі Великої Палати від 16.05.2018 по справі № 686/21962/15-ц, Постановах Верховного Суду у справах № 310/5419/15-ц від 11.07.2018, № 463/4711/15 від 04.07.2018, № 703/4704/15-ц від 28.02.2018, № 361/7939/2015ц від 06.08.2018.

У постанові Верховного Суду від 06.08.2018 по справі №361/7939/2015ц вказано, що суд в оцінці обґрунтованості вимог позивача виходить з того, що зволікання відповідача з виконанням рішення суду, що набрало законної сили, призвело до девальвації (знецінення) грошових коштів, стягнутих з нього судовим рішенням, та інших втрат, а отже, позивач вправі вимагати від відповідача сплати не тільки суми боргового зобов`язання, що набуло грошового виразу, також з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох процентів річних.

Зобов`язання припиняється з підстав, передбачених договором або законом (частина перша етапі 598 ЦК). Такі підстави, зокрема, зазначені у ст.ст. 599-601, 604-609 ЦК України.

Відповідно до частин першої, четвертої статті 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.

За змістом ст.ст. 525, 526 ЦК України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.

З аналізу статей 525, 526, 599, 611 ЦК України та змісту кредитного договору суд приходить до висновку, що наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора не припиняє правовідносин сторін кредитного договору, не звільняє боржника та поручителя від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання й не позбавляє кредитора права на отримання штрафних санкцій, передбачених умовами договору та ЦК України, а також сплату боржником процентів (постанови ВСУ у справах № 6-1047цс16 від 06.07.2016, № 6-157цс16 від 25.05.2016, № 6-1206цс15 від 23.09.2015, № 6-2739цс15 від 21.09.2016, № 6-2631 цс 15 від 21.09.2016, постанови ВС у справах № 199/1029/15-ц від 14.03.2018, № 161/12888/15-ц від 01.02.2018, № 309/4208/13-ц від 18.01.2018).

Судом встановлено, що заявлені до стягнення 3% річних, нараховані у зв`язку з невиконанням рішення Тернопільського міськрайонного суду від 11.01.2010 у справі №2-10076/10, яким стягнуто заборгованість в іноземній валюті у сумі 43 097,28 доларів США.

На підставі вищевикладеного, враховуючи, що відповідачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 порушили грошове зобов`язання з виплати суми заборгованості та не виконали рішення Тернопільського міськрайонного суду від 11.01.2010 у справі №2-10076/10, з відповідачів на користь позивача підлягає стягненню 3% річних від простроченої суми.

Водночас, відповідачі заявили клопотання про застосування строків позовної давності, з тих підстав, що зобов`язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, додатковим до основного, відтак у зв`язку із спливом позовної давності до основної вимоги, позовна давність спливла і до додаткової вимоги

Щодо вказаного клопотання, суд зазначає наступне.

Так, верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 06.03.2019 у справі № 757/44680/15-ц, провадження № 61-32171сво18, зазначив, що конструкція статті 625 ЦК України щодо нарахування трьох процентів річних та інфляційних втрат розрахована на її застосування до такого грошового зобов`язання, вимога в якому може бути захищена в судовому (примусовому) порядку. Кредитор в натуральному зобов`язанні не має права на нарахування трьох процентів річних та інфляційних втрат, оскільки вимога в такому зобов`язанні не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку.

Подібні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 21.12.2020 у справі № 727/4474/17, провадження № 61-13338св20, від 23.10.2021 у справі № 545/746/20, провадження № 61-18895св20, від 05.08.2022 у справі № 757/63074/19-ц, провадження № 61-17638св21.

В даній справі судом встановлено, що заочним рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 11.01.2010 у справі №2-10076/10, вже було стягнуто солідарно із ОСОБА_1 , ОСОБА_2 заборгованість за кредитним договором від 08.04.2008 №78/08/26А в розмірі 43 097,28 доларів США, що в гривневому еквіваленті станом на 27.10.2010 становить 340 968,44 грн, шляхом звернення стягнення на предмет застави транспортний засіб: легковий універсал В, марки «Heundai Santa Fe», 2008 р.н., номер шасі НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2 , що належить ОСОБА_1 на праві власності, тобто зобов`язання було захищено в судовому (примусовому) порядку, відтак таке зобов`язання вже не є натуральним, а кредитор має право на отримання сум передбачених ст. 625 ЦК України.

У постанові Верховного Суду від 26.10.2018 у справі № 922/4099/17 з огляду на правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду України від 26.04.2017 у справі №918/329/16, наведено висновок про те, що вимоги про стягнення грошових коштів, передбачених статтею 625 ЦК, не є додатковими вимогами в розумінні статті 266 ЦК, а тому закінчення перебігу позовної давності за основною вимогою не впливає на обчислення позовної давності за вимогою про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат.

Таким чином суд відхиляє доводи відповідачів з приводу того, що зобов`язання зі сплати інфляційних та річних процентів є додатковою вимогою до основної, а відтак у зв`язку із спливом позовної давності до основної вимоги, позовна давність спливла і до додаткової вимоги, з підстав їх необґрунтованості.

Разом з тим, як вбачається із розрахунку заборгованості фізичної особи ОСОБА_1 перед ТОВ «Вердикт Капітал» за судовим рішенням № 2-10076/10 станом на 07.02.2023, сума за ставкою 3% річних від простроченої суми розрахована позивачем за період 07.02.2020 по 23.02.2022 (748 днів) та становить 2649,59 доларів США.

Відповідно до правових висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 10 та 27 квітня 2018 року у справах № 910/16945/14 та № 908/1394/17, від 16 листопада 2018 року у справі № 918/117/18, від 30 січня 2019 року у справах № 905/2324/17 та № 922/175/18, та правових висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 08 листопада 2019 року у справі № 127/15672/16, до правових наслідків порушення грошового зобов`язання, передбачених статті 625 ЦК України, застосовується загальна позовна давність тривалістю у три роки (стаття 257 цього Кодексу).

Оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і три проценти річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення.

Невиконання боржником грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову.

Відтак враховуючи те, що з даним позовом до Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області ТОВ «Вердикт Капітал» звернувся 28.02.2023, шляхом направлена її поштовим зв`язком УКРПОШТА, та те, що відповідачі подали заяву про застосування строків позовної давності, суд приходить до висновку, що стягненню з відповідачів на користь позивача підлягають три відсотки річних за останні три роки перед зверненням до суду, з урахуванням заявленого періоду позовних вимог, тобто за період з 28.02.2020 по 23.02.2022.

Таким чином з відповідачів на користь позивача підлягає стягненню сума трьох відсотків річних, за період з 28.02.2020 по 23.02.2022, що становитиме 2571 доларів США 66 центів (43097 долар США 28 центів * 3%/100%/365днів *726 днів = 2571доларів США66центів).

Згідно із ч.1 ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Стаття 77 ЦПК України встановлює, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Допустимість доказів встановлено ст.78 ЦПК України, згідно з якою, суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. (стаття 79 ЦПК України).

Відповідно до статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно із частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 09 грудня 1994 року, серія А, № 303А, § 29).

На підставі вищевикладеного, суд розглянувши матеріали справи, дослідивши наявні у справі докази, давши оцінку належності, допустимості, достовірності кожного доказу окремо, а також достатності і взаємного зв`язку доказів у їх сукупності, застосовуючи до визначених правовідносин норми матеріального та процесуального права, вважає, що позов підлягає до часткового задоволення, шляхом стягнення солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Дебт Форс» 2571 доларів США 66 центів.

Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Частина 1 ст. 141 ЦПК України визначає, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Щодо розподілу судових витрат, які поніс позивач у зв`язку з розглядом цієї справи, суд зазначає таке.

Так, у позовній заяві первісний позивач ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» заявив вимогу, яку в судовому засіданні підтримав представник правонаступника первісного позивача ТОВ «Дебт Форс» про стягнення з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 витрат на правову допомогу у розмірі 21900 грн.

Положеннями ч. 8 статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Відповідно до вимог ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Встановлено, що для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Розмір витрат на правничу допомогу адвоката встановлюється судом на підставі детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Докази на підтвердження понесених витрат на правничу допомогу подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу та їх відшкодування за рахунок опонента у судовому процесі, сторонам необхідно надати суду такі докази: 1) договір про надання правничої допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.); 2) документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правничої допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження та ін.); 3) докази щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт (акти наданих послуг, акти виконаних робіт та ін.); 4) інші документи, що підтверджують обсяг, вартість наданих послуг або витрати адвоката, необхідні для надання правничої допомоги.

Положеннями п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»(далі - Закон) визначено, що договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Суд зауважує, що до позовної заяви долучено договір № 03-01/2023 про надання правової допомоги від 03.01.2023 укладений між ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» та Адвокатським об`єднанням «ЛІГАЛ АССІСТАНС».

Водночас докази того, що зобов`язання за вказаним договором поширюються на ТОВ «Дебт Форс» в матеріалах справи відсутні, так само як і відсутні докази переходу права вимоги на стягнення з відповідачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 витрат направову допомогуу розмірі21900грн від ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» до ТОВ «Дебт Форс».

Окрім того, суд також зауважує, що інтереси ТОВ «Дебт Форс», у даній справі представляла адвокат Змієвська Т.П., при цьому ТОВ «Дебт Форс» не надано будь яких доказів понесення ними витрат на професійну правничу допомогу.

З урахуванням викладених обставин суд не вбачає правових підстав для стягнення з відповідачів на користь позивача ТОВ «Дебт Форс» витрат на правову допомогу у розмірі 21900 грн понесених ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» за договором № 03-01/2023 про надання правової допомоги від 03.01.2023.

Разом з тим, відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України, з відповідачів підлягає стягненню в рівних частках на користь позивача ТОВ «Дебт Форс» судовий збір у розмірі 2605,05 грн, пропорційно до розміру задоволених позовних вимог (2571,66 / 2649,59 * 2684 = 2605,05 грн).

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 11, 509, 543, 625ЦК України, ст. ст. 2, 10, 12, 13, 76-81, 89, 141, 247, 258, 259, 263-265, 354ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Дебт Форс» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення коштів, - задовольнити частково.

Стягнути солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Дебт Форс» 2571 ( дві тисячі п`ятсот сімдесят один) долар США 66 (шістдесят шість) центів.

Стягнути в рівних частках з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Дебт Форс» судовий збір у розмірі 2605 (дві тисячі шістсот п`ять) гривень 05 (п`ять) копійок.

У задоволенні решти вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційної скарги не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення суду, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Тернопільського апеляційного суду.

Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення суду складено 21.08.2023.

Відомості про учасників справи:

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Дебт Форс, код ЄДРПОУ 43577608, 02121, місцезнаходження: Харківське шосе, 201/203, літера 2А, офіс 602, м. Київ.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 , адреса місця реєстрації проживання: АДРЕСА_1 , адреса фактичного місця проживання АДРЕСА_2 .

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_4 , адреса місця реєстрації проживання: АДРЕСА_1 , адреса фактичного місця проживання АДРЕСА_2 .

Головуючий суддяН. Р. Кунець