Рішення № 112947792, 05.07.2023, Ірпінський міський суд Київської області

Справа № 367/518/22

Провадження №2-о/367/47/2023

РІШЕННЯ

Іменем України

05 липня 2023 року Ірпінський міський суд Київської області у складі:

головуючого судді Шестопалової Я.В.,

за участю секретаря судових засідань Балинської О.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа: Головне управління Пенійного фонду України в Київській області про встановлення факту належності правовстановлюючого документу,-

встановив:

До Ірпінського міського суду Київської області звернулась ОСОБА_1 , заінтересована особа: Головне управління Пенійного фонду України в Київській області про встановлення факту належності правовстановлюючого документу.

В обґрунтування заяви вказує, що 17 листопада 2021 року заявник звернулась до Головного управління пенсійного фонду у Київській області із заявою про призначення пенсії за віком. До вказаної заяви додала трудову книжку для підтвердження наявного в заявника трудового стажу. Вказану трудову книжку їй було видано 24.04.1981 року. В трудовій книжці було помилково вказано дату народження заявника - ІНФОРМАЦІЯ_1 , замість - ІНФОРМАЦІЯ_2 .

В подальшому ОСОБА_1 отримала відповідь від Головного управління пенсійного фонду у Київській області від 25 листопада 2021 року з рішенням про відмову у призначенні пенсії від 19.11.2021 року за № 104450005936, відповідно до якого однією з причин цієї відмови стало те, що відомості про дату народження у наданій трудовій книжці не відповідають справжній даті народження, вказаній в паспорті ОСОБА_1 .

У зв`язку з вищевикладеним, ОСОБА_1 вимушена звернутись до суду для встановлення факту, а саме, що трудова книжка, заповнена 24 квітня 1981 року на ім`я ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 з подальшим внесенням до неї прізвища ОСОБА_1 , до якої вшито відповідний вкладиш НОМЕР_1 , належить заявнику, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , а не іншій особі.

В судове засідання заявник не з`явилась. Про дату, місце та час судового розгляду належним чином повідомлена.

В судове засідання заінтересована особа Головне управління Пенійного фонду України в Київській області свого представника не направили.Про дату, місце та час судового розгляду належним чином повідомлені.

За вказаних обставин, суд приходить до висновку про можливість проведення судового засідання за відсутністю учасників судового розгляду, оскільки наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та прийняття законного і обґрунтованого рішення.

Такого висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду при розгляді справи № 361/8331/18 від 1 жовтня 2020 року.

В зазначеній постанові Верховний Суд виходив з такого: «якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні».

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Отже, у відповідності до вищезазначеної норми, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

З огляду на зазначене суд не вбачає перешкод у судовому розгляді справи.

Суд, дослідивши матеріали справи, приходить до наступного.

Згідно ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

За змістом ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав.

Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно ч. 1 ст. 293 ЦПК України окреме провадження це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якому розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Пунктом 5 ч. 2 ст. 293 ЦПК України передбачено, що суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

Частиною 2 статті 315 ЦПК України визначено, що у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого поряду їх встановлення.

Відповідно до ч. 1 ст. 316 ЦПК України заява фізичної особи про встановлення факту, що має юридичне значення, подається до суду за місцем її проживання.

Відповідно до п.1 постанови Пленуму Верховного Суду України № 5 від 31.03.1995 «Про судову практику в справах встановлення фактів, що мають юридичне значення» (далі - постанови Пленуму) із змінами та доповненнями від 25.05.1998, в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право.

Судом встановлені наступні обставини і відповідні їм правовідносини.

Встановлено, що 17 листопада 2021 року заявник звернулась до Головного управління пенсійного фонду у Київській області із заявою про призначення пенсії за віком.

За результатами розгляду заяви від 17.11.2021 року, Головне управління пенсійного фонду у Київській області направило ОСОБА_1 рішення про відмову у призначенні пенсії № 104450005936 від 19.11.2021 року, в якому зазначено, що відомості трудової книжки, заповненої 24.04.2021 року, щодо дати народження не збігаються з датою народження заявниці у паспорті.

Відповідно до копії паспорта громадянина України серії НОМЕР_3 , виданого 26 грудня 2000 року Артемівським РВ ЛМУ МВС України в Луганській області, заявник ОСОБА_1 народилась ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Згідно наданої заявником копії трудової книжки, 16.01.2004 року, посадовою особою Луганського міського це зайнятості Міністерства соціальної політики України Кононенко А.О. було вшито відповідний вкладиш AB № НОМЕР_5. У вказаному вкладиші було правильно визначено дату народження заявника ОСОБА_1 - ІНФОРМАЦІЯ_2 , а не ІНФОРМАЦІЯ_1 . Втім на першій сторінці трудової книжки зазначено дату народження заявника ОСОБА_1 - ІНФОРМАЦІЯ_1 , замість правильної - ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Крім того, належну ОСОБА_1 трудову книжку було видано 24.04.1981 року на її дошлюбне прізвище - ОСОБА_1 , а до вкладишу до трудової книжки, який був заповнений 16.01.2004 року, внесено прізвище - ОСОБА_1 , яке заявник отримала внаслідок реєстрації шлюбу з ОСОБА_6 . Вказаний шлюб було зареєстровано 12 червня 1987 року, що підтверджується копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_4 .

Вищевказані факти однозначно підтверджують той факт, що вищевказана трудова книжка, заповнена 24 квітня 1981 року на ім`я ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з подальшим внесенням до неї прізвища ОСОБА_1 , належить заявнику, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , а не іншій особі.

Відповідно до ч. ч. 1-4 ст. 10 ЦПК України, суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Згідно ч.1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Відповідно до принципу диспозитивності цивільного судочинства (ст.13 ЦПК України) суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Виходячи із висновків Європейського Суду з прав людини, викладених у рішенні у справі «Бочаров проти України» від 17.03.2011 року (п.45), «Суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом» (див. рішення від 18.01.1978 року у справі «Ірландія проти Сполученого Королівства»). Проте таке доведення може випливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою висновків або подібних неспростованих презумпцій щодо фактів (див. рішення у справі «Салман проти Туреччини»)».

Згідно ч 1 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно до п. 12 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 5 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» убачається, при розгляді справи про встановлення відповідно до п. 6 ст. 315 ЦПК факту належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, зазначені в документі, не збігаються з ім`ям, по батькові, прізвищем, місцем і часом народження цієї особи, вказаними у свідоцтві про народження або в паспорті, у тому числі, факту належності правовстановлюючого документа, в якому допущені помилки у прізвищі, імені, по батькові або замість імені чи по батькові зазначені ініціали суд повинен запропонувати заявникові подати докази про те, що правовстановлюючий документ належить йому і що організація, яка видала документ, не має можливості внести до нього відповідні виправлення. Разом з тим, цей порядок не застосовується, якщо виправлення в таких документах належним чином не застережені або ж їх реквізити нечітко виражені внаслідок тривалого використання, неналежного зберігання, тощо. Це є підставою для вирішення питання про встановлення факту, про який йдеться в документі, відповідно до чинного законодавства.

Згідно зі ст. 319 ЦПК України у рішенні суду повинно бути зазначено відомості про факт, встановлений судом, мету його встановлення, а також докази, на підставі яких суд установив цей факт. Рішення суду про встановлення факту, який підлягає реєстрації в органах державної реєстрації актів цивільного стану або нотаріальному посвідченню, не замінює собою документів, що видаються цими органами, а є тільки підставою для одержання зазначених документів.

Відповідно до листа Верховного Суду України від 01.01.2012 року «Про судову практику розгляду справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення» коли установи, які видали ці документи, не можуть виправити допущені в них помилки, в порядку встановленому ЦПК України громадяни мають право звернутися до суду із заявою про встановлення факту належності правовстановлюючого документа. Проте, сам по собі факт належності документа не породжує для його власника жодних прав, юридичне значення має той факт, що підтверджується документом. Таким чином, для заявника важливо не так саме одержання документа, як оформлення особистих чи майнових прав, що випливають із цього факту. Це означає, що в судовому порядку можна встановити належність громадянину такого документа, який є правовстановлюючим.

Предметом розгляду заяви є встановлення факту належності правовстановлюючих документів які, необхідні заявнику для оформлення особистих, майнових прав, що випливають із цього факту.

У даному конкретному випадку, виключним способом захисту права заявниці є звернення до суду із заявою в порядку окремого провадження про встановлення факту, що має юридичне значення, а саме те, що трудова книжка, заповнена 24 квітня 1981 року на ім`я ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 з подальшим внесенням до неї прізвища ОСОБА_1 , до якої вшито відповідний вкладиш НОМЕР_1 , належить заявнику, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , а не іншій особі

Як вбачається з викладеного, згідно з законом встановлення вказаних фактів породжує юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав заявника, а саме: встановлення факту належності вказаних документів дає змогу заявнику ОСОБА_1 оформити пенсію за віком, яку вона не може отримати у зв`язку з помилками, які виникли при заповненні трудової книжки.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Враховуючи, що встановлення факту належності правовстановлюючих документів, який просить встановити заявник є юридичним, оскільки від його встановлення залежить виникнення особистих прав заявника, а чинним законодавством не передбачений інший порядок його встановлення, він не пов`язаний з наступним вирішенням спору про право та встановлення його іншим шляхом неможливе, у зв`язку з чим заява підлягає задоволенню.

Відповідно до ч. 7 ст. 294 ЦПК України при ухваленні судом рішення судові витрати не відшкодовуються, якщо інше не встановлено законом.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 2, 3, 4, 10, 13, 89, ст. 211, ч. 2 ст. 247, ст. ст. 293, 294, 315, 316, 263-265, 273, 353-355 ЦПК України, Постановою Пленуму Верховного Суду України № 5 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» (далі - постанови Пленуму) із змінами та доповненнями від 25.05.1998, суд,

вирішив:

Заяву ОСОБА_1 , заінтересована особа: Головне управління Пенійного фонду України в Київській області про встановлення факту належності правовстановлюючого документу - задовольнити.

Встановити юридичний факт, а саме, а саме, що трудова книжка, заповнена 24 квітня 1981 року на ім`я ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 з подальшим внесенням до неї прізвища ОСОБА_1 , до якої вшито відповідний вкладиш НОМЕР_1 , належить ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , а не іншій особі.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасники справи можуть отримати інформацію щодо даної справи в мережі Інтернет за веб-адресою сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України - https://court.gov.ua/sud1013/ та в Єдиному державному реєстрі судових рішень за посиланням - http://reyestr.court.gov.ua.

Суддя: Я.В. Шестопалова