Рішення № 112946848, 15.08.2023, Київський районний суд м. Одеси

КИЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА ОДЕСИ

Справа № 947/715/23

Провадження № 2/947/1112/23

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15.08.2023 року

Київський районний суд міста Одеси в складі:

головуючого - судді Калініченко Л.В.

при секретарі Матвієвої А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовною заявою

Приватного акціонерного товариства

«Страхова компанія «ЕТАЛОН»

до ОСОБА_1

про стягнення суми виплаченого страхового відшкодування в порядку регресу,

ВСТАНОВИВ:

Позивач - ПАТ «Страхова компанія «ЕТАЛОН» 05.01.2023 року звернулось до Київського районного суду міста Одеси з позовом до ОСОБА_1 про стягнення з останнього суми виплаченого страхового відшкодування в порядку регресу у розмірі 18500,00 грн. та судових витрат.

Позивач в обґрунтування позову посилається на те, що 01.03.2020 року сталась дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля «Chevrolet Aveo», державний номерний знак НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_1 , та автомобіля «Toyota Rav4», державний номерний знак НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_2 . Під час зазначеної дорожньо-транспортної пригоди, автомобілю потерпілого було заподіяно матеріальну шкоду. Постановою Київського районного суду міста Одеси від 15.04.2020 у справі №947/6509/20, ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні вказаної дорожньо-транспортної пригоди.

Представник позивача вказує, що на момент настання страхового випадку діяв договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №АО-1549885 від 13.06.2019, укладений з ПАТ «СК «ЕТАЛОН», згідно якого Страхова компанія прийняла на себе ризики щодо автомобілю винної особи.

У зв`язку з пошкодженням автомобілю потерпілого під час зазначеної дорожньо-транспортної пригоди, Страховою компанією було здійснено виплату страхового відшкодування на користь потерпілого в сумі 37000,00 гривень, що підтверджується відповідним страховим актом, розрахунком суми страхового відшкодування та платіжним дорученням.

Поліс обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №АО-1549885 від 13.06.2019 не передбачав використання застрахованого автомобіля «Chevrolet Aveo», державний номерний знак НОМЕР_1 , як таксі. Однак, у повідомленні від Страхувальника про настання події ОСОБА_1 від 04.03.2022 зазначено, що на момент ДТП транспортний засіб «Chevrolet Aveo», державний номерний знак НОМЕР_1 , використовувався у якості таксі.

Оскільки використання транспортного засобу у сфері таксі збільшує ймовірність настання страхового випадку, то використання Забезпеченого транспортного засобу у сфері, що передбачає більше значення коригуючого коефіцієнта, ніж визначеного договором страхування, за вимогами законодавства України передбачає право ПАТ «СК «ЕТАЛОН» на компенсацію 50% вартості виплаченого на користь потерпілого страхового відшкодування.

Вказані обставини, як стверджує представник позивача, стали підставою для звернення до суду з цим позовом.

У відповідності до протоколу автоматизованого розподілу судових справ між суддями, цивільну справу було розподілено судді Калініченко Л.В.

Ухвалою судді Київського районного суду міста Одеси від 02.02.2023 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження в порядку спрощеного позовного провадження та призначено дату, час і місце проведення судового засідання з повідомленням сторін по справі.

Представник позивача у судове засідання призначене на 15.08.2023 року не з`явився, про дату, час і місце проведення якого повідомлявся належним чином, однак під час розгляду справи надав до суду заяву про підтримання заявлених вимог, розгляд справи за його відсутності.

Відповідач у судове засідання призначене на 15.08.2023 року не з`явився, про дату, час і місце розгляду справи повідомлявся належним чином.

Відповідно до п.2 ч.7 ст.128 ЦПК України, у разі ненадання учасниками справи інформації щодо їх адреси судова повістка надсилається фізичним особам, які не мають статусу підприємців, - за адресою їх місця проживання чи місця перебування, зареєстрованою у встановленому законом порядку.

Згідно з відповіддю з відділу адресної довідкової роботи ГУДМС України в Одеській області встановлено, що відповідач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .

За наслідком встановленого зареєстрованого місця проживання відповідача, уся судова кореспонденція суду, у тому числі копія ухвали про відкриття провадження по справі, копія позовної заяви з додатками до неї, судові повістки, скеровувались судом разом з рекомендованим поштовим повідомленням про відправлення поштової кореспонденції на ім`я ОСОБА_1 за вказаною адресою місця реєстрації, яка була повернута до суду без вручення, з підстав відсутності адресата за вказаною адресою.

Частиною 8 ст. 128 ЦПК України передбачено, що днем вручення судової повістки є зокрема день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Також, у відповідності до правового висновку Верховного Суду викладеного у постанові від 10.05.2023 року у справі №755/17944/18, довідка поштового відділення з позначкою про неможливість вручення судової повістки у зв`язку з «відсутній за вказаною адресою» вважається належним повідомленням сторони про дату судового розгляду. Зазначене свідчить про умисне неотримання судової повістки.

За наслідком викладеного, суд вважає, що відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце проведення судового засідання, однак не з`явився без поважних причин, не скориставшись процесуальним правом на подання відзиву на позовну заяву.

При викладених підставах, судом було ухвалено провести розгляд справи за відсутності сторін по справі.

Відповідно до ч.1 ст. 223 ЦПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Статтею 275 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Згідно із ч. 1 ст. 280 ЦПК України, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

У відповідності до ч. 2 ст. 282 ЦПК України, розгляд справи і ухвалення рішення проводяться за правилами загального чи спрощеного позовного провадження з особливостями, встановленими цією главою.

Приймаючи викладене, судом було ухвалено провести розгляд справи в судовому засіданні за відсутності сторін по справі, на підставі наявних документів в матеріалах справи та у відповідності до ст.ст. 280, 281 ЦПК України Київським районним судом м. Одеси була постановлена ухвала про заочний розгляд справи.

Дослідивши, вивчивши та проаналізувавши матеріали справи, суд дійшов до наступного висновку.

Судом встановлено, що 13.06.2019 року між ПрАТ «Страхова група «ЕТАЛОН» та ОСОБА_3 укладено договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АО/1549885 щодо ризиків пов`язаних з експлуатацією автомобіля марки «Chevrolet Aveo», державний номерний знак НОМЕР_1 , номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_3 , з лімітом відповідальності за шкоду, заподіяну майну визначену законом та франшизою в розмірі 2000,00 грн., зі строком дії з 14.06.2019 року по 13.06.2020 року.

У відповідності до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_4 , виданого ТСЦ 5142 вбачається, що 06.12.2019 року відбулась перереєстрація вказаного транспортного засобу марки «Chevrolet Aveo», номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_3 , на ім`я ОСОБА_1 , та присвоєно реєстраційний номер транспортному засобу НОМЕР_5 .

Згідно зі ст.. 20-1 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», у разі зміни власника забезпеченого транспортного засобу договір страхування зберігає чинність до закінчення строку його дії. У разі відчуження забезпеченого транспортного засобу права та обов`язки страхувальника переходять до особи, яка прийняла такий транспортний засіб у свою власність.

На підставі викладеного вбачається, що за наслідком вказаної перереєстрації транспортного засобу, поліс обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АО/1549885 від 13.06.2019 року є чинним, а транспортний засіб марки «Chevrolet Aveo», реєстраційний номер НОМЕР_5 , власником якого є ОСОБА_1 , вважається застрахованим у відповідності до вказаного полісу у ПрАТ «Страхова група «ЕТАЛОН».

01.03.2020 року о 08:30 годині водій ОСОБА_1 керуючи автомобілем марки «Chevrolet Aveo», реєстраційний номер НОМЕР_5 , рухаючись по вул. Краснова, в місті Одесі, напроти буд №10, в порушення вимог п.10.4 Правил Дорожнього Руху України не врахував дорожньої обстановки та при здійсненні розвороту не зайняв крайнє ліве положення на проїжджій частині, внаслідок чого допустив зіткнення з транспортним засобом марки «Toyota Rav4», реєстраційний номер НОМЕР_2 , який рухався в попутному напрямку ліворуч, внаслідок чого транспортні засоби отримали механічні пошкодження.

Постановою Київського районного суду м. Одеси від 15.04.2020 року у справі №947/6509/20 ОСОБА_1 було визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, за фактом вищезазначеної дорожньо-транспортної пригоди, із застосуванням до нього адміністративного стягнення.

Відповідно до ч.6 ст. 82 ЦПК України, вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Отже, факт дорожньо-транспортної пригоди, обставини її вчинення а також винуватість відповідача ОСОБА_1 у вказаній дорожньо-транспортній пригоді є доведеними обставинами і доказуванню в цій цивільній справі не підлягають.

Як вбачається, 03.03.2020 року до ПрАТ «СК «ЕТАЛОН», в якому був застрахований транспортний засіб винної у дорожньо-транспортній пригоді транспортний засіб, звернулась потерпіла особа в особі представника ОСОБА_2 - ОСОБА_4 з заявою про повідомлення про настання дорожньо-транспортної пригоди, а також 04.03.2020 року з заявою про виплату страхового відшкодування.

04.03.2020 року до ПрАТ «СК «ЕТАЛОН» звернувся з заявою про повідомлення про настання дорожньо-транспортної пригоди страхувальник - ОСОБА_1

09.06.2020 року ПрАТ «СК «ЕТАЛОН»: вказану дорожньо-транспортну пригоду визнано страховим випадком, що підтверджується Страховим актом №7121-17439; здійснено розрахунок суми страхового відшкодування, відповідно до якого визначено страховим відшкодуванням розмір в сумі 37000,00 грн.; а також 09.06.2020 року видано розпорядження №09-05-17439, відповідно до якого наказано виплатити ОСОБА_2 страхове відшкодування в сумі 37000, 00 грн.

09.06.2020 року ПрАТ «СК «ЕТАЛОН» здійснено виплату потерпілій особі в особі представника ОСОБА_2 - ОСОБА_4 вказаної суми страхового відшкодування в сумі 37000,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням №3190 від 09.06.2020 року.

Відповідно до ч.1-2 ст. 1166 ЦК України, шкода завдана майну фізичної особи відшкодовується в повному обсязі особою яка її завдала. Особа яка завдала шкоди, звільняється від відповідальності якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Згідно ч.1-2 ст. 1187 ЦК України, джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

У відповідності до ч.1 ст. 1191 ЦК України, особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Відповідно ст. 6 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого.

У відповідності до п.3 ч.1 ст. 20 Закону України «Про страхування» від 07.03.1996 року № 85/96-ВР, страховик зобов`язаний при настанні страхового випадку здійснити страхову виплату або виплату страхового відшкодування у передбачений договором строк.

Згідно абзацу першого пункту 22.1 ст. 22 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.

Відповідно до першого речення ст. 29 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», у зв`язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України.

Положеннями пункту 38-1.1 ст. 38-1 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», передбачено, що у разі якщо страховик здійснив страхове відшкодування за шкоду, заподіяну під час використання забезпеченого транспортного засобу, у сфері, що передбачає більше значення коригуючого коефіцієнта, ніж визначено договором страхування, чи з порушенням умов, передбачених п.13.2 ст. 13 цього Закону (при укладенні договору страхування із застосуванням такого пункту), то особа, відповідальна за шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, зобов`язана компенсувати страховику 50 відсотків виплаченого страхового відшкодування.

Коригуючі коефіцієнти та їх розмір, у редакції станом на момент укладення вищевказаного полісу з відповідачем та настання дорожньо-транспортної пригоди, були затверджені розпорядженням Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України «Про деякі питання здійснення обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» від 09.07.2010 року № 566.

У відповідності до вказаного розпорядження, в залежності від сфери використання транспортного засобу №К3, визначається відповідний коригуючий коефіцієнт, а саме:

1)легковий автомобіль (крім таксі), який використовується фізичною особою - 1;

2)легковий автомобіль (крім таксі), який використовується юридичною особою - 1,1-1,4;

3)вантажні автомобілі, автобуси з кількістю місць для сидіння до 20 (крім таксі), автобуси з кількістю місць понад 20, причепи до вантажних та легкових автомобілів, мотоцикли та моторолери - 1;

4)легковий автомобіль або автобус з кількістю місць для сидіння до 20, який використовується фізичною особою для надання послуг із перевезення пасажирів і вантажів автомобільним транспортом загального користування або для надання послуг із перевезення пасажирів та їх багажу на таксі - 1,1-1,4;

5)легковий автомобіль або автобус з кількістю місць для сидіння до 20, який використовується юридичною особою для надання послуг із перевезення пасажирів і вантажів автомобільним транспортом загального користування або для надання послуг із перевезення пасажирів та їх багажу на таксі - 1,1-1,5.

Так, у розділі 8 Полісу №АО/1549885 від 13.06.2019 року «Особливі умови використання забезпеченого ТЗ» у графі «ТЗ використовується як таксі/маршрутне таксі» стоїть відмітка «Ні». Вказане свідчить, що при укладенні договору страхування цивільно-правової відповідальності власника автомобіля марки «Chevrolet Aveo», номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_3 , який оформлено у вигляді Полісу № АО/1549885- застосовано коригуючий коефіцієнт (КЗ - 1), який використовується для транспортних засобів, які не будуть використовуватися у якості таксі/маршрутного таксі.

Разом з тим, у заяві/повідомленні від Страхувальника про настання події від 04.03.2020 року, ОСОБА_1 особисто зазначено, що вказаний автомобіль марки «Chevrolet Aveo», реєстраційний номер НОМЕР_5 , використовувався ним в якості таксі.

Отже, в порушення умов Полісу № АО/1549885 від 13.06.2019 року, забезпечений транспортний засіб - автомобіль «Chevrolet Aveo», реєстраційний номер НОМЕР_5 , використовувався відповідачем як таксі, а тому застосуванню підлягало більше значення коригуючого коефіцієнта, ніж визначено договором страхування.

Статтею 81 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд установлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (частина перша статті 89 ЦПК України).

Положеннями частин 1-3 статті 13 ЦПК України також передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Приймаючи вищевикладене, на підставі досліджених доказів, враховуючи, що відповідач в судове засідання не з`явився, не навів суду ніяких заперечень щодо пред`явленого до нього позову та не надав суду жодних доказів, які б спростовували обґрунтованість вимог позивача, то суд дійшов висновку, що позов є обґрунтованим у зв`язку з чим підлягає задоволенню в повному обсязі, а стягненню з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 50% від виплаченого страхового відшкодування, внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, яка мала місце 01.03.2020 року, що становить 18500,00 грн. (37000/2=18500,00).

Крім того, відповідно до п.1 ч.2 ст. 141 ЦПК України, у зв`язку з повним задоволенням позовних вимог з відповідача на користь ПрАТ «Страхова група «ЕТАЛОН» підлягають стягненню судові витрати у вигляді судового збору за подання до суду позовної заяви в розмірі 2481,00 грн.

Також, у позові позивачем заявлено вимогу про відшкодування витрат понесених на професійну правничу допомогу в сумі 2000,00 грн.

У відповідності до позову, позивачем в орієнтовному розрахунку судових витрат зазначено, що понесені ним витрати в цій справі складаються зі сплаченого судового збору та витрат на професійну правничу допомогу в сумі 2000,00 гривень.

Частиною 8 статті 141 ЦПК України передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Як вбачається, під час розгляду справи стороною позивача не заявлялось жодних заяв про подання додаткових доказів на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу після ухвалення рішення суду.

Також судом враховується, що представнику позивача достеменно було відомо про розгляд справи, приймаючи подання представником позивача заяв про підтримання заявленого позову та розгляд справи за його відсутності.

За наслідком чого, оскільки позивачем не подано відповідної заяви про подання додаткових доказів на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу після ухвалення рішення суду, що виключає у відповідності до вимог ст. 141 ЦПК України подальше подання таких доказів, судом вирішується питання щодо компенсації судових витрат, що складаються з витрат на професійну правничу допомогу в цій справі, про які заявлені позивачем у позові, під час ухвалення цього рішення суду.

Згідно положень ч. ч. 1 - 4 ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини п`ята та шоста статті 137 ЦПК України).

Згідно з ч. 3 ст. 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Частиною 8 ст. 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Велика палата Верховного Суду у постанові від 27 червня 2018 року по справі №826/1216/16 зазначила наступне.

Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду від 30.09.2009 №23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

Отже, з викладеного слідує, що до правової допомоги належать й консультації та роз`яснення з правових питань; складання заяв, скарг та інших документів правового характеру, представництво у судах тощо.

КС зазначив і про те, що гарантування кожному права на правову допомогу в контексті ч.2 ст.3, ст.59 Конституції покладає на державу відповідні обов`язки щодо забезпечення особи правовою допомогою належного рівня. Такі обов`язки обумовлюють необхідність визначення в законах, інших правових актах порядку, умов і способів надання цієї допомоги. Проте не всі галузеві закони, зокрема процесуальні кодекси, містять приписи, спрямовані на реалізацію такого права, що може призвести до обмеження чи звуження змісту та обсягу права кожного на правову допомогу

При цьому, Велика палата Верховного Суду у постанові від 27 червня 2018 року по справі №826/1216/16, роз`яснила, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

У додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц (провадження 14-382цс19) зазначено зокрема, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Підсумовуючи, можна зробити висновок, що ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.

Із запровадженням з 15 грудня 2017 року змін до ЦПК України законодавцем принципово по новому визначено роль суду у позовному провадженні, а саме: як арбітра, що надає оцінку тим доказам та доводам, що наводяться сторонами у справі, та не може діяти на користь будь-якої із сторін, що не відповідатиме основним принципам цивільного судочинства.

З матеріалів справи вбачається, що представництво позивача ПрАТ «СК «ЕТАЛОН» в цій справі здійснювалось адвокатом Вегера А.А., який діяв на підставі довіреності №97-2022 від 01.01.2022 року.

Будь-яких інших доказів на підтвердження фактично понесених витрат позивачем на професійну правничу допомогу, до суду не надано.

Таким чином, сторона позивача не надала суду детальних та конкретизованих розрахунків витрат, що підтверджують обсяг, вартість наданих послуг або витрати адвоката, необхідні для надання правничої допомоги, а також не надано документів на підтвердження оплати позивачем професійних послуг адвоката.

За наслідком чого суд доходить до висновку про відсутність підстав для відшкодування понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу, з підстав недоведеності та необґрунтованості таких витрат.

Керуючись ст. ст. ст.ст. 2, 4, 5, 6, 19, 76-78, 81, 141, 178, 263-265, 268, 273, 274-279, 280-282, 352, 354 ЦПК України, суд,

ВИРІШИВ:

Позов Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ЕТАЛОН» (місцезнаходження: 03057, м. Київ, вул. Дегтярівська, 33б) до ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_2 ) про стягнення суми виплаченого страхового відшкодування в порядку регресу - задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ; РНОКПП НОМЕР_6 ) на користь Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ЕТАЛОН» (місцезнаходження: 03057, м. Київ, вул. Дегтярівська, 33б; код ЄДРПОУ 20080515) суму виплаченого страхового відшкодування, внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, яка мала місце 01 березня 2020 року, у розмірі 18500 (вісімнадцять тисяч п`ятсот) гривень 00 (нуль) копійок.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ; РНОКПП НОМЕР_6 ) на користь Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ЕТАЛОН» (місцезнаходження: 03057, м. Київ, вул. Дегтярівська, 33б; код ЄДРПОУ 20080515) у відшкодування витрат зі сплати судового збору - 2481 (дві тисячі чотириста вісімдесят одна) гривня 00 (нуль) копійок.

У задоволенні вимог Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ЕТАЛОН» про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу - відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Рішення може бути оскаржено позивачем шляхом подання апеляційної скарги на рішення суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Головуючий Калініченко Л. В.