Рішення № 112935662, 15.08.2023, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

15.08.2023Справа № 910/4616/23

Господарський суд міста Києва у складі судді Васильченко Т.В., за участю секретаря судового засідання Крисько О.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження матеріали справи №910/4616/23

За позовом Фізичної особи-підприємця Логвинського Олександра Костянтиновича

до Приватного акціонерного товариства «Берті»

про стягнення 2861423,25 грн

Представники учасників справи:

від позивача: Шевченко О.В.;

від відповідача: Москаленко Д.Ф.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Фізична особа-підприємець Логвинський Олександр Костянтинович (далі - позивач) звернувся до Господарського суду міста Києва із позовною заявою до Приватного акціонерного товариства «Берті» (далі - відповідач) про стягнення 2861423,25 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань за договором купівлі-продажу товарів №01-12 від 01.12.2021 в частині повної та своєчасної оплати товару, у зв`язку з чим позивачем заявлено до стягнення основний борг у розмірі 2200680,07 грн, інфляційні втрати у розмірі 586558,18 грн та 3% річних у розмірі 74185,00 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.04.2023 відкрито провадження у справі №910/4616/23 за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання у справі на 02.05.2023.

У судовому засіданні 02.05.2023 суд, у відповідності до частини 4, 5 статті 233 Господарського процесуального кодексу України, постановив ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання, про встановлення учасникам процесуальних строків для подання заяв по суті спору та відкладення підготовчого засідання на 23.05.2023.

10.05.2023 через відділ діловодства суду надійшов відзив на позов, в якому відповідач позовні вимоги не визнає та зауважує на тому, що серед наданих позивачем документів відсутні доручення на отримання товару представником відповідача, що ставить під сумнів належне виконання позивачем взятих на себе зобов`язань за договором в частині поставки товарів. При цьому наголошує, що відповідач не здійснює господарської діяльності, оскільки його виробничі потужності розташовані в окупованому Бердянську Запорізької області, жодних інших потужностей чи філій на підконтрольній Україні території чи за її межами немає.

16.05.2023 через відділ діловодства суду надійшла відповідь на відзив, в якій позивач зауважує на тому, що умовами укладеного договору не передбачено надання позивачу супровідних документів у вигляді доручень на отримання товару, що, в свою чергу, не породжує для позивача обов`язку їх вимагати. Поряд з цим, зауважує на тому, що до позову ним були додані належним чином засвідчені копії видаткових накладних, товарно-транспортні накладні з підписами та печатками сторін та зареєстровані податкові накладні. Окрім того, відомості з Єдиного державного реєстру судових рішень свідчать про те, що відповідач стягує зі своїх контрагентів заборгованість, а тому спроможний погасити заборгованість перед позивачем.

Судове засідання, призначене на 23.05.2023, не відбулось у зв`язку з перебуванням судді Васильченко Т.В. на лікарняному, відтак ухвалою Господарського суду міста Києва від 31.05.2023 призначено судове засідання на 20.06.2023.

У судовому засіданні 20.06.2023, виходячи з того, що судом здійснено усі необхідні та достатні дії для забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи по суті, суд, у відповідності до частини 4, 5 статті 233 Господарського процесуального кодексу України, постановив ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання, про закриття підготовчого провадження у справі та призначення справи для розгляду по суті на 18.07.2023.

Втім, судове засідання, призначене на 18.07.2023, не відбулося у зв`язку з перебуванням судді Васильченко Т.В. на лікарняному, відтак ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.07.2023 призначено судове засідання на 08.08.2023 року.

У судових засіданнях 08.08.2023 та 09.08.2023, судом у відповідності до приписів статті 216 Господарського процесуального кодексу України, оголошувались перерви, зокрема до 15.08.2023.

У судовому засіданні 15.08.2023 представник позивача позовні вимоги підтримав, просив задовольнити, представник відповідача у задоволенні позовних вимог просив відмовити.

На виконання вимог ст. 223 Господарського процесуального кодексу України складено протоколи судових засідань, які долучено до матеріалів справи.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

В нарадчій кімнаті 15.08.2023 судом підписано вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

01.12.2021 року між Фізичною особою-підприємцем Логвинським Олександром Костянтиновичем (далі - продавець) та Приватним акціонерним товариством «Берті» (далі - покупець) укладено договір купівлі-продажу №01-12 (далі - договір), за умовами пункту 1.1 якого продавець зобов`язується протягом дії цього договору передати покупцеві технічний вуглець (Carbon black) марки №330 (далі - товар) за ціною та кількістю, які вказуються в додатках і рахунках-фактурах до договору (якщо інше не передбачено окремими додатковими угодами сторін у письмовій формі), які є його невід`ємною частиною, а покупець зобов`язаний прийняти товар і оплатити його на умовах, встановлених договором.

Загальний обсяг товару, що продається за цим договором, визначається протягом терміну дії договору з урахуванням асортименту (номенклатури) товару за всіма переданими у відповідності з умовами цього договору окремих партій товару (пункт 1.2 договору),

Умовами пунктів 1.3 та 1.4 договору визначено, що ціни на товар визначаються в додатках і рахунках-фактурах (або окремих додаткових угодах сторін у письмовій формі) по кожній партії товару до її доставки покупцеві. Загальна сума даного договору складає загальну вартість поставленого товару, яка визначена в усіх рахунках-фактурах, які були виставлені постачальником для оплати покупцю по даному договору та інших додатках до цього договору та у видаткових накладних постачальника.

Поставка товару здійснюється транспортом і за рахунок продавця. Місце поставки: Україна, 71100, м. Бердянськ, вул. Франка-Новоросійська, буд. 2/40 (пункт 2.1 договору).

Покупець оплачує поставлений товар у розмірі 100% від вартості поставленого товару протягом 30 календарних днів з дати поставки (пункт 2.2 договору).

Умовами пункту 2.3 договору встановлено, що при поставці товару повинні надаватися супровідні документи: рахунок, ТТН, видаткова накладна.

Оплата проводиться в українських гривнях шляхом перерахування суми вартості товару на банківський рахунок продавця, зазначений в цьому договорі (пункт 2.4 договору).

Договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками сторін. Строк цього договору починає свій перебіг у момент, визначений у пункті 4.1 цього договору та закінчується 31 березня 2022 року (пункт 4.1 та 4.2 договору).

Пунктом 4.3 договору визначено, що закінчення строку цього договору не звільняє сторони від обов`язку виконати взяті на себе зобов`язання та відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії цього договору.

На виконання умов даного договору, позивачем було поставлено відповідачу узгоджений товар загальною вартістю 2482140,07 грн., що підтверджується видатковими накладними №179 від 06.12.2021 року на суму 847440,08 грн, №180 від 09.12.2021 року на суму 734020,07 грн та №184 від 07.02.2022 року на суму 900679,92 грн, які підписані уповноваженими представниками сторін без заперечень та зауважень і скріплені печатками.

Постачання товарів підтверджується і доданими до позовної заяви супровідними документами, а саме: товарно-транспортними накладними №16 від 06.12.2021 року, №17 від 09.12.2021 року, №02 від 07.02.2023 року та рахунками-фактурами-№06-12 від 06.12.2021 року, №09-12 від 09.12.2021 року та №07/02 від 07.02.2022 року.

Про виконання позивачем своїх зобов`язань за договором свідчить також відсутність з боку відповідача претензій та повідомлень про порушення позивачем умов договору щодо якості та кількості поставленого товару.

Позаяк, відповідач свої зобов`язання щодо оплати отриманого товару за вказаними видатковими накладними виконав частково на суму 281460,05 грн, про що свідчать наявні в матеріалах справи платіжні інструкції №4376 від 18.02.2022 року на суму 81460,05 грн та №4389 від 21.02.2022 року на суму 200000,00 грн та не заперечується відповідачем у відзиві на позовну заяву.

При цьому, з метою досудового врегулювання спору, позивач звертався до відповідача з претензіями №281222/1 від 28.12.2022 року та №070223/1 від 07.02.2023, в яких просив сплатити борг за поставлений товар, однак відправлення були повернуті відділенням поштового зв`язку за закінченням терміну зберігання.

Стаття 509 Цивільного кодексу України визначає, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до статей 11, 629 Цивільного кодексу України договір є однією з підстав виникнення зобов`язань та є обов`язковим для виконання сторонами.

Зобов`язання, в силу вимог статей 526, 525 Цивільного кодексу України, має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Аналогічна за змістом норма міститься і у ст. 193 Господарського кодексу України.

Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором поставки, а відповідно до ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 2 вищевказаної статті унормовано, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Так, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 655 ЦК України).

Покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару (ст. 692 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Приписами пункту 2.2 договору сторони погодили, що покупець оплачує поставлений товар у розмірі 100% від вартості поставленого товару протягом 30 календарних днів з дати поставки.

Отже, з урахуванням положень ст. 530 Цивільного кодексу України та змісту пункту 2.2 договору, строк виконання відповідачем грошового зобов`язання з оплати отриманого товару за договором на момент розгляду справи настав.

Тоді як, частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Принцип належного виконання полягає в тому, що виконання має бути проведене: належними сторонами; щодо належного предмета; у належний спосіб; у належний строк (термін); у належному місці.

Порушенням зобов`язання, у відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

З урахуванням вищевикладеного, враховуючи, що факт порушення відповідачем своїх договірних зобов`язань в частині повної та своєчасної оплати отриманого товару підтверджений матеріалами справи і не спростований відповідачем, суд прийшов до висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення основного боргу.

У той же час, суд зауважує на тому, що при математичному розрахунку заборгованості позивачем допущено помилку, а тому належним розміром грошового зобов`язання відповідача перед позивачем за поставлений товар є 2200680,02 грн, а не 2200680,07 грн, як визначено позивачем у позові (2482140,07 грн (вартість поставлених товарів)- 281460,05 грн (сума сплачених коштів)=2200680,02 грн).

Окрім цього, оскільки відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, позивачем нараховано та заявлено до стягнення інфляційні втрати у розмірі 586558,18 грн та 3% річних у розмірі 74185,00 грн.

Цивільний кодекс України, як основний акт цивільного законодавства, не передбачає механізму здійснення розрахунку інфляційних втрат кредитора у зв`язку із простроченням боржника у виконанні грошового зобов`язання.

В той же час, Законом України «Про індексацію грошових доходів населення» визначено індексацію грошових доходів населення як встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг (стаття 1 Закону).

З метою реалізації Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17.07.2003 затверджено Порядок проведення індексації грошових доходів населення (далі - Порядок), пунктом 1 якого передбачено, що він визначає правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення і поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання, державних та приватних виконавців, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників. Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. Сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків (пункти 1-1, 4 Порядку).

Отже, при розрахунку інфляційних втрат у зв`язку із простроченням боржником виконання грошового зобов`язання до господарських відносин, за аналогією закону, підлягають застосуванню норми Закону України "Про індексацію грошових доходів населення", приписи Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17.07.2003 та Методика розрахунку базового індексу споживчих цін, затверджена наказом Державного комітету статистики України №265 від 27.07.2007.

Порядок індексації грошових коштів для цілей застосування статті 625 ЦК України визначається із застосуванням індексу споживчих цін (індексу інфляції) за офіційними даними Державного комітету статистики України у відповідний місяць прострочення боржника, як результат множення грошового доходу на величину приросту споживчих цін за певний період, поділену на 100 відсотків (абзац п`ятий пункту 4 Порядку).

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.06.2020 у справі №905/21/19 та від 20.11.2020 у справі №910/13071/19.

Статтею 625 ЦК України передбачено право особи отримати компенсацію інфляційних збитків за весь період прострочення. Якщо індекс інфляції в окремі періоди є меншим за одиницю та має при цьому економічну характеристику - "дефляція", то це не змінює його правової природи і не може мати наслідком пропуску такого місяця, оскільки протилежне зруйнує послідовність математичного ланцюга розрахунків, визначену Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою КМУ №1078 від 17.07.2003.

Водночас, при застосуванні механізму розрахунку інфляційних втрат, якщо прострочення виконання грошового зобов`язання становить неповний місяць, слід враховувати, що якщо сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.

Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов`язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20.11.2020 у справі №910/13071/19.

За результатом перевірки наданого позивачем розрахунку інфляційних втрат та 3% річних, з урахуванням методики їх розрахунку, визначеного початку періоду прострочення оплати та з урахуванням здійснених часткових оплат, судом встановлено, що їх розмір, виходячи з визначеного чинним законодавством порядку та бази нарахування, є більшим.

Статтею 14 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Нормативне визначення принципу диспозитивності надає право учаснику справи вільно розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд ч. 2 ст. 14 Господарського процесуального кодексу України.

При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог (ч.2 ст. 237 ГПК України).

З огляду на викладене, враховуючи, що позивач вказує про стягнення інфляційних втрат саме у розмірі 586558,18 грн та 3% річних у розмірі 74185,00 грн, позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню у заявленому позивачем розмірі.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

За приписами частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Оцінка доказів - це розумова, пізнавальна діяльність суду, яка полягає у дослідженні якісних і кількісних ознак зібраних доказів у конкретній справі. Закон не регулює порядок роздумів судді. Проте норми права встановлюють зовнішні умови, гарантії, які забезпечують істинність логічних висновків суддів.

Суд зобов`язаний надати оцінку кожному належному, допустимому та достовірному доказу, який міститься в матеріалах справи, а також визначити певну сукупність доказів, з урахуванням їх належності, допустимості, достовірності, вірогідності та взаємного зв`язку, що дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Аналогічна правова позиція наведена у постанові Верховного Суду від 01.07.2021 у справі №917/549/20.

Відповідач під час розгляду справи не надав суду належних та допустимих доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги та свідчили про відсутність у нього обов`язку сплатити заявлену до стягнення заборгованість.

При цьому, матеріалами справи спростовуються доводи відповідача про те, що надані позивачем супровідні документи на товар - рахунки та товарно-транспортні накладні не містять жодних відміток уповноважених осіб відповідача, оскільки товарно-транспортні накладні №16 від 06.12.2021 року, №17 від 09.12.2021 року та №02 від 07.02.2023 року в графі «прийняв (відповідальна особа вантажоодержувача)» містять підписи уповноважених осіб про отримання товару зі сторони відповідача та мають відтиск печатки і жодних доказів підписання їх не уповноваженими особами відповідач суду не надав.

У той же час, слід зазначити, що за усталеною практикою господарських правовідносин, рахунок на оплату - це документ, який містить перелік товарів, послуг та суму коштів, що має бути сплачена за це замовником. Рахунок на оплату виставляється продавцем товарів і не передбачає наявність якихось відміток зі сторони замовника.

Водночас суд зауважує на суперечливості поведінки відповідача, оскільки вказуючи у відзиві на позовну заяву щодо сумнівності отримання ним товару, відповідач у лютому 2022 року здійснює часткову оплату отриманого товару та самостійно зазначає у призначенні платежів «за технічний вуглець зг. рах. 06-12 від 06.12.2021р. в т.ч. ПДВ».

Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки) ґрунтується ще на римській максимі - "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium міститься принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них. Добросовісність (пункт 6 статті 3 Цивільного кодексу України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. (постанови Верховного Суду від 08.06.2022 у справі №910/9397/20, від 10.04.2019 у справі №390/34/17).

При цьому, судом враховано, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №909/636/16.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.

З огляду на вищевикладене та встановлені фактичні обставини справи, суд дає вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмета доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Приймаючи до уваги вищевикладене в сукупності, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд прийшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Згідно з п. 2 ч. 1ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, враховуючи положення ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 13, 73, 74, 76-80, 129, 178, 202, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІІШИВ:

1. Позовні вимоги Фізичної особи-підприємця Логвинського Олександра Костянтиновича до Приватного акціонерного товариства «Берті» про стягнення 2861423,25 грн задовольнити частково.

2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Берті» (01010, м. Київ, вул. Михайла Омеляновича-Павленка, буд. 4, ідентифікаційний код 00152359) на користь Фізичної особи-підприємця Логвинського Олександра Костянтиновича ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) основний борг у розмірі 2200680 (два мільйони двісті тисяч шістсот вісімдесят) грн 02 коп., інфляційні втрати у розмірі 586558 (п`ятсот вісімдесят шість тисяч п`ятсот п`ятдесят вісім) грн 18 коп., 3% річних у розмірі 74185 (сімдесят чотири тисячі сто вісімдесят п`ять) грн 00 коп. та судовий збір у розмірі 42921 (сорок дві тисячі дев`ятсот двадцять одна) грн 35 коп.

3. Видати наказ позивачу після набрання рішенням суду законної сили.

4. В решті позовних вимог відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Рішення, відповідно до ст. 256 Господарського процесуального кодексу України може бути оскаржено до апеляційного господарського суду шляхом подання апеляційної скарги протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 21.08.2023.

Суддя Т.В. Васильченко