Рішення № 112935095, 15.08.2023, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15.08.2023м. ДніпроСправа № 904/2666/23

Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Назаренко Н.Г.,

за участю секретаря судового засідання Риженко Д.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження матеріали справи

за позовом Акціонерного товариства "Об`єднана гірничо-хімічна компанія, м. Київ, в особі філії "Вільногірський гірничо-металургійний комбінат" акціонерного товариства "Об`єднана гірничо-хімічна компанія, м. Вільногірськ, Дніпропетровська область

до Комунального підприємства "Жилсервіс" Вільногірської міської ради Дніпропетровської області, м. Вільногірськ, Дніпропетровська область

про стягнення заборгованості за договором про надання послуг із забезпечення питною водою у розмірі 8 737 647, 47 грн.

Представники:

Від позивача: не з`явився

Від відповідача: не з`явився

РУХ СПРАВИ В СУДІ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ.

Акціонерне товариство "Об`єднана гірничо-хімічна компанія в особі філії "Вільногірський гірничо-металургійний комбінат" акціонерного товариства "Об`єднана гірничо-хімічна компанія звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Комунального підприємства "Жилсервіс" Вільногірської міської ради Дніпропетровської області про стягнення заборгованості за договором про надання послуг із забезпечення питною водою № 204-2 від 31.01.2019 у розмірі 8 737 647, 47 грн., з яких:

- 7 609 647, 06 грн. - основний борг;

- 611 192, 58 грн. - пеня;

- 176 984, 09 грн. - 3 % річних;

- 339 823, 74 грн. - інфляційні втрати.

Ухвалою від 29.05.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи здійснюється за правилами загального позовного провадження. Призначено підготовче засідання на 27.06.2023.

06.06.2023 від відповідача надійшов відзив на позов, в кому він проти позовних вимог заперечив та зазначив, що заборгованість в розмірі 7 609 647,06 грн. виникла не з його вини, неможливість сплати за поставлену воду виникла в зв`язку з арештом рахунків відповідача, що накладений органами виконавчої служби за заявами позивача.

У зв`язку з цим, відповідач просить врахувати його фінансовий стан та відмовити у стягненні пені.

Також відповідач просить відстрочити виконання рішення на 1 рік.

06.06.2023 від позивача надійшла відповідь на відзив.

20.06.2023 від позивача надійшло клопотання про розгляд справи без його участі.

27.06.2023 сторони в підготовче засідання не з`явилися.

Ухвалою від 27.06.2023 закрито підготовче провадження та призначено судове засідання для розгляду справи по суті на 17.07.2023.

14.07.2023 від позивача надійшли клопотання про розгляд справи без його участі.

17.07.2023 сторони в судове засідання не з`явились, розгляд справи по суті позовних вимог не розпочато.

Ухвалою від 17.07.2023 відкладено судове засідання з розгляду справи по суті позовних вимог на 15.08.2023.

02.08.2023 відповідач направив клопотання про розгляд справи без його участі

07.08.2023 від позивача надійшло клопотання про розгляд справи без його участі, позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

15.08.2023 сторони в судове засідання не з`явилися.

Враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для підготовки до судового засідання та подання доказів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені у статті 129 Конституції України та статтях 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, висловлення своєї правової позиції у спорі та надання відповідних доказів.

Під час розгляду справи судом досліджені письмові докази, що містяться в матеріалах справи.

15.08.2023 в судовому засіданні, в порядку ст. 240 ГК України, прийнято вступну та резолютивну частини рішення.

Суд, розглянувши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановив наступне.

ПОЗИЦІЯ ПОЗИВАЧА.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору №204-2 від 31.01.2019 про надання послуг із забезпечення питною водою в частині своєчасної та повної оплати за отримані послуги.

ПОЗИЦІЯ ВІДПОВІДАЧА.

Відповідач проти позовних вимог заперечив та зазначив, що заборгованість в розмірі 7 609 647,06 грн. виникла не з його вини, неможливість сплати за поставлену воду виникла в зв`язку з арештом рахунків відповідача, що накладений органами виконавчої служби за заявами позивача.

У зв`язку з цим, відповідач просить врахувати його фінансовий стан та відмовити у стягненні пені.

Також відповідач просить відстрочити виконання рішення на 1 рік.

ВІДПОВІДЬ ПОЗИВАЧА НА ВІДЗИВ.

Позивач зазначив, що державним виконавцем було накладено арешт на грошові кошти, що містяться на рахунках відповідача, крім коштів, що містяться на рахунках зі спеціальним режимом використання, оскільки на ці кошти не було накладено арешт.

Щодо відстрочення виконання рішення, позивач вважає прохання передчасним, оскільки дане питання розглядається вирішується вже після закінчення розгляду справи по суті, на стадії виконання рішення.

ОБСТАВИНИ, ЯКІ Є ПРЕДМЕТОМ ДОКАЗУВАННЯ У СПРАВІ.

Предметом доказування, відповідно до частини 2 статті 76 Господарського процесуального кодексу України, є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Отже, обставинами, які входять до предмету доказування у даній справі є наявність або відсутність порушення відповідачем умов договору № 204-2 від 31.01.2019, в частині розрахунків; наявність або відсутність підстав для нарахування штрафних санкцій, наявність підстав для зменшення пені та відстрочення виконання рішення.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ.

Між Акціонерним товариством "Об`єднана гірничо-хімічна компанія" в особі філії "Вільногірський гірничо-металургійний комбінат" Акціонерного товариства "Об`єднана гірничо-хімічна компанія" (далі - виробник, позивач) та Комунальним підприємством "Жилсервіс" Вільногірської міської ради Дніпропетровської області (далі - споживач, відповідач) укладено договір № 204-2 про надання послуг із забезпечення питної води від 31.01.2019 (далі - договір) .

Відповідно до п. 1.1 договору в порядку та на умовах, визначених Договором, виробник бере на себе зобов`язання надати послуги із забезпечення споживача питною водою, відповідно до Закону України "Про питну воду та водопостачання", "Правил користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України" затверджених наказом №190 від 27.06.2008 Міністерства з питань ЖКГ України зі змінами та доповненнями (далі - Правил), а споживач зобов`язується оплатити надані послуги.

Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права і обов`язки.

Згідно з ч.1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Пунктом 1.2 Договору встановлено, що виробник бере на себе зобов`язання по забезпеченню споживача питною водою в обсязі 2 300 тис.м.3/рік, згідно з розрахунками об`ємів споживання води помісячно (Додаток №1).

У відповідності до п.п. 2.1 та 2.2 Договору тариф на послуги з постачання питної води по категоріям становить: - тариф без ПДВ 8,55 грн за м3, тариф з ПДВ -10,26 грн за м3.

Сума договору складає 23 598 000,00, у т.ч. ПДВ 3 933 000,00 грн.

Облік відпущеної води здійснюється засобами вимірювальної техніки, які пройшли державну метрологічну повірку та занесені до Державного реєстру (п. 3.1. договору).

Зняття показань водолічильника здійснюється представником виробника в присутності споживача або самим споживачем в останній день поточного місяця (п. 3.4 договору).

Фактична кількість питної води, узгоджується в Акті приймання-передачі наданих послуг, який підписується у двох примірниках уповноваженими представниками виробника і споживача в останній дань поточного місяця та передається споживачу разом з рахунком (пункт 3.6 Договору).

На виконання умов Договору у період з 01.01.2021 по 30.06.2021 позивачем надано відповідачу послуги по забезпеченню питною водою на загальну суму 7 609 647,06 грн., що підтверджується актами здачі-прийняття робіт (надання послуг), а саме:

-№ ОУс-000049 від 31.01.2021 на суму 1 285 383,06 грн.;

-№ ОУс-000107 від 28.02.2021 на суму 1 178 822,70 грн.;

-№ ОУс-000173 від 31.03.2021 на суму 1 300 444,74 грн.;

-№ ОУс-000199 від 30.04.2021 на суму 1 261 015,56 грн.;

-№ ОУс-000301 від 31.05.2021 на суму 1 329 152,22 грн.;

-№ ОУс-000328 від 30.06.2021 на суму 1 254 828,78 грн.

Згідно пунктів 4.1, 4.2 Договору розрахунковим періодом є календарний місяць.

Оплату за надані послуги з поставки питної води споживач робить на підставі рахунків на оплату, виставлених виробником, відповідно до акту приймання-передачі наданих послуг.

Матеріали справи містять виставлені позивачем відповідачу рахунки-фактури на загальну суму 7 609 647,06 грн.

Пунктами 4.3, 4.4. Договору сторони узгодили, що рахунки за надані послуги підлягають оплаті споживачем у національній валюті України- гривні.

Надані послуги підлягають оплаті споживачем протягом 30-ти календарних днів після закінчення місяця, в якому надавалися послуги.

Відповідно до частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Отже, строк оплати за наданні послуги є таким, що настав.

На момент розгляду справи доказів погашення заборгованості перед позивачем за договором відповідачем не надано.

Зважаючи на відсутність в матеріалах справи доказів сплати заборгованості в розмірі 7 609 647, 06 грн., суд задовольняє позовні вимоги в цій частині.

Правомірність нарахування пені.

Статтею 193 Господарського кодексу України, визначено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону та інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно приписів ст.ст. 610, 611 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов`язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

За невиконання або неналежне виконання зобов`язань за договором, сторони несуть відповідальність, визначену цим договором та чинним законодавством України (пункт 11.1 Договору).

Відповідно до пункту 11.2 Договору споживач несе відповідальність за несвоєчасну оплату за надані послуги. Споживач сплачує виробнику пеню, яка нараховується в розмірі подвійної облікової ставка Національного банку України, що діяла в період, за який нараховується пеня за кожен день такого прострочення. Нарахування пені починається з першого дня прострочення та припиняється у день виконання споживачем своїх зобов`язань.

На підставі п. 11.2 Договору позивачем нарахована відповідачу пеня в розмірі 611 192,58 грн.

При перевірці розрахунку, судом помилок не виявлено, тому позов в цій частині підлягає задоволенню в розмірі 611 192,58 грн.

Щодо клопотання відповідача про відмову в задоволенні пені, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 233 Господарського кодексу України суд має право зменшити розмір санкцій, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Згідно з частиною третьою статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Зі змісту зазначених правових норм вбачається, що вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи: з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання; терміну прострочення виконання; наслідків порушення зобов`язання та невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам; поведінки винної особи (у тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.

За відсутності в законі переліку виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення штрафних санкцій.

При цьому винятковими є такі обставини, які дозволяють суду, а не зобов`язують його зменшити нараховані в силу закону чи договору штрафні санкції. Інакше нівелюється юридичне значення винятковості обставин та право суду на зменшення таких штрафних санкцій.

Із мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 11.07.2013 № 7-рп/2013 вбачається, що неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не повинна перетворюватися на несправедливо непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

Наявність у кредитора можливості стягувати з боржника надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне зобов`язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 06.11.2018 у справі № 913/89/18, від 04.12.2018 у справі № 916/65/18, від 03.07.2019 у справі №917/791/18.

Отже, за своєю правовою природою штрафні санкції є засобами стимулювання боржника до належного виконання свого обов`язку.

Викладені обставини, з урахуванням правової природи неустойки та її, перш за все, стимулюючого значення для виконання договірних зобов`язань, дозволяють погодитися з доводами відповідача щодо наявності підстав для зменшення пені.

При цьому суд зважає на те, що значне зменшення розміру штрафних санкцій нівелюватиме саме значення пені, як відповідальності за порушення грошового зобов`язання, що має на меті захист прав та інтересів кредитора у зв`язку з порушенням його права на своєчасне (відповідно до строків, передбачених договором) отримання грошових коштів за надані ним послуги.

Зазначений висновок міститься у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 04.02.2020 у справі № 918/116/19.

Визначаючи розмір пені, що підлягає стягненню на користь позивача, суд також керується нормативними приписами статті 3 Цивільного кодексу України, згідно з якою одними із загальних засад цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.

За частинами першою третьою статті 13 цього Кодексу цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.

При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині.

Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Отже, цивільні та господарські відносини повинні ґрунтуватись на засадах справедливості, добросовісності, розумності.

Згідно з частиною першою статті 11 Господарського процесуального кодексу України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України Про судоустрій і статус суддів).

За оцінкою суду, враховуючи заперечення відповідача щодо стягнення пені у повному розмірі, справедливим та розумним буде зменшення заявленої позивачем до стягнення пені у сумі 611 192,59 грн. на 50% до 305 596,29 грн.

Правомірність нарахування 3% річних.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача за первісним позовом 3% річних за загальний період з 03.03.2021 по 23.02.2022 у розмірі 176 984,09грн., суд зазначає таке.

Згідно положень ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

При перевірці розрахунку, судом помилок не виявлено, тому задоволенню підлягає 3% річних у розмірі 176 984,09 грн.

Правомірність нарахування інфляційних втрат.

Пунктом 3.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань" встановлено, що згідно з Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. На даний час індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті "Урядовий кур`єр". Отже, повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно з статтями 17, 18 Закону України "Про інформацію" є офіційними і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Позивач за нарахував та просить стягнути з відповідача 339 823,74 грн. інфляційних втрат за загальний період прострочення з 01.04.2021 по 31.12.2021.

Перевіркою виконаного позивачем розрахунку інфляційних втрат суд помилок не виявив, у зв`язку з чим позовні вимоги підлягають задоволенню в розмірі 339 823,74 грн.

Щодо заяви відповідача про відстрочення виконання судового рішення, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 6 статті 238 Господарського процесуального кодексу України у разі необхідності у резолютивній частині рішення вказується про надання відстрочки або розстрочки виконання рішення (п.2).

Відповідно до ч. 1, 3-5 ст. 331 ГПК України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим. Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує:

1) ступінь вини відповідача у виникненні спору;

2) стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім`ї, її матеріальний стан;

3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Розстрочення та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови.

Винятковість обставин, які повинні бути встановлені судом щодо надання відстрочки виконання судового рішення, має бути підтверджена відповідними засобами доказування, а до заяви повинні бути додані докази щодо неможливості чи ускладнення виконання рішення.

Заява мотивована тим, що невиконання зобов`язань виникло з об`єктивних причин, пов`язаних із важким фінансовим становищем через відсутність можливості користуватись своїми коштами. Відповідач вказує на неспівмірність нарахованих сум та відсутність збитків позивача. З урахуванням фінансового стану, необхідності дотримання балансу майнових та інших інтересів сторін, засад справедливості і розумності, відповідач просить відстрочити виконання рішення суду на один рік.

Стаття 42 Господарського кодексу України визначає підприємництво як самостійну, ініціативну, систематичну, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. При цьому, здійснення підприємницької діяльності на власний ризик означає покладення на підприємця тягаря несприятливих наслідків такої діяльності.

Відсутність у боржника необхідних коштів, а також порушення зобов`язань контрагентами правопорушника не вважаються обставинами, які є підставою для звільнення боржника від господарсько-правової відповідальності (частина 2 статті 218 Господарського кодексу України).

Відповідно до частини 2 статті 617 Цивільного кодексу України, не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх зобов`язань контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 20.07.2004 по справі "Шмалько проти України" (заява № 60750/00) зазначено, що для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як невід`ємна частина "судового розгляду".

У зв`язку з тим, що відстрочка та розстрочка подовжує період відновлення порушеного права стягувача, при їх наданні, суди в цілях вирішення питання про можливість їх надання, а також визначення строку подовження виконання рішення суду, повинні враховувати закріплені в нормах матеріального права, і перш за все у Європейській конвенції про захист прав людини та основних свобод, що є частиною національного законодавства, допустимі межі надання відстрочки та розстрочки виконання судового рішення.

Згідно з правовою позицією Європейського суду з прав людини, несвоєчасне виконання рішення суду може бути мотивоване наявністю певних обставин, відстрочка та розстрочка виконання рішення суду не повинна шкодити сутності права, гарантованого частиною 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод, згідно з якою "кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру..", а у системному розумінні даної норми та національного закону, суд не повинен перешкоджати ефективному поновленню у правах, шляхом виконання судового рішення, тобто довготривале виконання рішення суду може набути форми порушення права на справедливий судовий розгляд, що не може бути оправдано за конкретних обставин справи та є наслідком зменшення вимог щодо розумності строку.

Крім того, довготривале невиконання рішення суду порушує право на повагу до власності та на вільне володіння власністю, у зв`язку з тим, що рішення набуває ознак довготривалого виконання.

З огляду на вищевикладене, невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 25.04.2012 № П-рп/2012).

Таким чином, "державний орган або інша юридична особа не може посилатися на відсутність коштів, щоб не виплачувати борг, підтверджений судовим рішенням" (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Півень проти України" від 29.06.2004).

Із підстав, умов та меж надання відстрочки та розстрочки виконання судового рішення слідує, що безпідставне надання відстрочки та розстрочки без обґрунтованих на те мотивів, надане на тривалий період без дотримання балансу інтересів стягувача та боржника порушує основи судового рішення, яке ухвалене іменем України, позбавляє кредитора можливості захистити свої права, знижує авторитет судового рішення, а тому таке судове рішення не може вважатися законним та справедливим.

Більше того, господарський суд повинен враховувати можливі негативні наслідки як для боржника при виконанні рішення у встановлений строк, так і для стягувача при затримці виконання рішення.

Зважаючи на те, що: заявником з моменту настання строку оплати наданих послуг, не вчинено жодних дій, направлених на добровільну сплату, навіть частково, заборгованості перед позивачем або домовленості із останнім щодо спірної заборгованості; не надано жодних доказів того, що після закінчення строку відстрочки у відповідача буде можливість виконання рішення суду; відповідач просить не розстрочити виконання рішення суду, а відстрочити його на максимально допустимий законодавством строк - на один рік, вбачається спроба відповідача затягнути строки погашення наявного боргу, суд дійшов висновку про не доведення матеріалами справи факту існування обставин, які згідно вимог процесуального закону можуть бути підставою для відстрочення/розстрочення виконання рішення суду.

Таким чином, заява відповідача про відстрочення виконання рішення суду задоволенню не підлягає.

Щодо обґрунтування кожного доказу суд зазначає наступне.

Статтею 129 Конституції України визначено принципи рівності усіх учасників процесу перед законом і судом, змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, як одні з основних засад судочинства.

Отже, будь-яке рішення господарського суду повинно прийматися з дотриманням цих принципів, які виражені також у статтях Господарського процесуального кодексу України.

Згідно статті 13 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (частина 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України).

За частиною 2 статті 74 Господарського процесуального кодексу України у разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів (частина 4 статті 74 Господарського процесуального кодексу України).

Обов`язок доказування, а отже, і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України покладено на сторони та інших учасників справи, однак, не позбавляє суд, у випадку, передбаченому статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, витребувати у сторони ті чи інші докази.

На підставі статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Отже, встановивши наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачеві у захисті.

Таким чином, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню зі стягненням з відповідача на користь позивача основного боргу в розмірі 7 609 647,07 грн., інфляційні втрати в розмірі 339 823,74 грн., 3% річних у розмірі 176 984,09 грн., пеню у розмірі 305 596,29 грн..

В частині стягнення пені у розмірі 305 596,29 грн. слід відмовити.

СУДОВІ ВИТРАТИ.

За змістом статті 129 Господарського процесуального кодексу України за результатами розгляду справи здійснюється розподіл судових витрат.

Незважаючи на часткове задоволення позовних вимог позивача, судові витрати, відповідно до положень ч. 9 ст. 129 ГПК України, слід покласти на відповідача, оскільки застосування положень ст.233 ГК України та ст.551 ЦК України не є підставою для покладення судових витрат на іншу сторону.

Керуючись статтями 2, 3, 20, 73 - 79, 86, 91, 129, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

В И Р І Ш И В:

Позов Акціонерного товариства "Об`єднана гірничо-хімічна компанія», в особі філії «Вільногірський гірничо-металургійний комбінат" акціонерного товариства "Об`єднана гірничо-хімічна компанія» до Комунального підприємства "Жилсервіс" Вільногірської міської ради Дніпропетровської області про стягнення заборгованості за договором про надання послуг із забезпечення питною водою у розмірі 8 737 647, 47 грн. задовольнити частково.

Стягнути з Комунального підприємства "Жилсервіс" Вільногірської міської ради Дніпропетровської області (51700, Дніпропетровська область, м. Вільногірськ, вул.. Молодіжна, буд. 53, ідентифікаційний код 36489096) на користь Акціонерного товариства "Об`єднана гірничо-хімічна компанія» (03035, м. Київ, вул. Сурікова, б.3, ідентифікаційний код 36716128), в особі філії «Вільногірський гірничо-металургійний комбінат" акціонерного товариства "Об`єднана гірничо-хімічна компанія» (51700, Дніпропетровська область, м. Вільногірськ, вул. Степова, буд. 1, ідентифікаційний код 39389830) основний борг в розмірі 7 609 647,07 грн., інфляційні втрати в розмірі 339 823,74 грн., 3% річних у розмірі 176 984,09 грн., пеню у розмірі 305 596,29 грн., судовий збір у розмірі 131 064,71 грн., про що видати наказ.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

В решті позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Центрального апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 21.08.2023.

Суддя Н.Г. Назаренко