Рішення № 112934941, 08.08.2023, Господарський суд Вінницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Пирогова, 29, м. Вінниця, 21018, тел./факс (0432)55-80-00, (0432)55-80-06 E-mail: inbox@vn.arbitr.gov.ua

_______________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"08" серпня 2023 р. Cправа № 902/636/23

Господарський суд Вінницької області у складі судді Шамшуріної Марії Вікторівни,

за участю секретаря судового засідання Шейгець І.В.,

розглянувши за правилами загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро - Центр "Велес", 26106, Кіровоградська обл., Новоархангельський р-н, село Торговиця, вулиця І.Сірка, будинок 92, ідентифікаційний код юридичної особи 36707037

до Уладово-Люлинецької дослідно-селекційної станції інституту біоенергетичних культур і цукрових буряків Національної академії аграрних наук України, 22422, Вінницька обл., Хмільницький (Калинівський) р-н, село Уладівське, вулиця Семполовського, будинок 15, ідентифікаційний код юридичної особи 00497638

про стягнення 1 208 127,16 гривень

за участю представників:

від позивача - адвокат Кушнір С.В., згідно ордеру

від відповідача - не з`явився

В С Т А Н О В И В :

До Господарського суду Вінницької області 09.05.2023 через підсистему "Електронний суд" надійшла позовна заява № б/н від 09.05.2023 (вх. № 632/23 від 09.05.2023) Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро - Центр "Велес" до Уладово-Люлинецької дослідно-селекційної станції інституту біоенергетичних культур і цукрових буряків Національної академії аграрних наук України про стягнення 1 208 127,16 гривень заборгованості, що виникла внаслідок невиконання відповідачем умов договору поставки ЗЗР 2021 № 01/04-ТН від 01.04.2021 року, у тому числі: 450 166,80 гривень основного боргу, 114 178,66 гривень пені, 372 559,12 гривень штрафу, 189 872,43 гривень 30 % річних, 81 350,15 гривень інфляційних втрат.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09.05.2023 справу розподілено судді Шамшуріній М.В.

Ухвалою від 15.05.2023 судом прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №902/636/23 за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання у справі призначено на 13.06.2023 об 11:00 год.

У судовому засіданні 13.06.2023 року суд постановив ухвали про задоволення клопотання представника позивача про оголошення перерви у судовому засіданні, про участь представника позивача у наступному судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів та про оголошення перерви у підготовчому засіданні у справі № 902/636/23 до 27.06.2023 о 14:30 год., які занесено до протоколу судового засідання.

20.06.2023 до суду від представника позивача надійшло клопотання про долучення доказів та пояснення позивача № б/н від 20.06.2023 (вх. № 01-34/5773/23 від 20.06.2023) з додатками.

Ухвалою від 27.06.2023 судом закрито підготовче провадження у справі № 902/636/23, призначено справу № 902/636/23 до судового розгляду по суті у судовому засіданні 08.08.2023 року об 11:00 год.

На визначену судом дату у судове засідання з`явився представник позивача.

Відповідач явку уповноваженого представника у судове засідання не забезпечив, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений завчасно та належним чином ухвалою суду від 27.06.2023, яка направлялась йому рекомендованою кореспонденцією за адресою, згідно відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань та вручена відповідачу 07.07.2023, про що свідчить трекінг поштового відправлення № 2101804109801.

Відзиву відповідачем до суду не надано, будь-яких заяв, клопотань не надходило.

Частиною 1 статті 202 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) визначено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Згідно пункту 1 частини 3 статті 202 ГПК України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Згідно частини 2 статті 178 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Приймаючи до уваги, що відповідно до вимог статті 242 ГПК України сторони було належним чином повідомлено про судові засідання у справі та на засадах відкритості і гласності судового процесу сторонам створено всі необхідні умови для захисту їх прав та охоронюваних законом інтересів, а відповідач у свою чергу не скористався наданим йому правом на подання відзиву на позовну заяву та участі у розгляді справи і його неявка у судове засідання не є перешкодою для розгляду справи, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності представника відповідача за наявними матеріалами у відповідності до приписів частини 9 статті 165 та частини 2 статті 178 ГПК України.

Представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просив позов задовольнити.

За наслідками розгляду справи, у судовому засіданні 08.08.2023 року суд оголосив про вихід до нарадчої кімнати для прийняття рішення по справі та орієнтовний час повернення.

На оголошення вступної та резолютивної частин рішення представники сторін не з`явилися, у зв`язку з чим вступна та резолютивна частина рішення долучена до матеріалів справи без її проголошення.

Суть спору:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Агро - Центр "Велес" звернулось до Господарського суду Вінницької області із позовною заявою про стягнення з Уладово-Люлинецької дослідно-селекційної станції інституту біоенергетичних культур і цукрових буряків Національної академії аграрних наук України 1 208 127,16 гривень заборгованості, у тому числі 450 166,80 гривень основного боргу, 114 178,66 гривень пені, 372 559,12 гривень штрафу, 189 872,43 гривень 30 % річних, 81 350,15 гривень інфляційних втрат.

На обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що заявлена до стягнення заборгованість виникла внаслідок неналежного виконання відповідачем зобов`язань за договором поставки ЗЗР 2021 № 01/04-ТН від 01.04.2021 року в частині здійснення своєчасної оплати за отриманий товар.

Позивач зазначає, що на підставі укладеного між сторонами договору поставки позивачем було здійснено поставку товару відповідачу згідно специфікацій та видаткових накладних протягом 01.04.2021-14.05.2021 на загальну суму 2 020 838,64 гривень, проте відповідач оплату за отриманий товар здійснив не у повному обсязі.

Неналежне виконання відповідачем взятих на себе зобов`язань за договором поставки стало підставою для звернення позивача із позовом до суду про стягнення 1 208 127,16 гривень заборгованості, у тому числі: 450 166,80 гривень основного боргу, 114 178,66 гривень пені, 372 559,12 гривень штрафу, 189 872,43 гривень 30 % річних, 81 350,15 гривень інфляційних втрат у примусовому порядку.

Відповідач своїм процесуальним правом надання відзиву на позов не скористався, будь-яких заяв, клопотань або заперечень щодо заявлених вимог за час розгляду справи не заявляв.

Розглянувши матеріали справи, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.

01 квітня 2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Агро - Центр "Велес" (далі - постачальник, позивач) та Уладово-Люлинецькою дослідно-селекційною станцією інституту біоенергетичних культур і цукрових буряків Національної академії аграрних наук України (далі - покупець, відповідач) укладено договір поставки ЗЗР 2021 № 01/04-ТН від 01.04.2021 (далі - договір).

Пунктом 1.1. договору сторонами визначено, що згідно з цим договором поставки постачальник зобов`язується продати та поставити у строки передбачені цим договором покупцеві засоби захисту рослин (далі - товар), а покупець зобов`язується приймати зазначений товар і оплачувати його вартість згідно встановленого цим договором порядку. Поставка товару здійснюється за рахунок постачальника, за умови наявності товару на складі постачальника.

Згідно пункту 1.2. договору асортимент, номенклатура, кількість, ціна, строки оплати та характеристики товару визначаються сторонами й вказуються у відповідній специфікації (по тексту - специфікація/специфікаціях) та видаткових накладних, згідно положень ст. 266 Господарського кодексу України, які складають невід`ємну частину цього договору.

Відповідно до пункту 1.5. договору сторони прийшли до згоди, що товар покупцю може постачатися партіями або загалом (повністю), відповідно до умов даного договору та/або специфікацій до нього.

За умовами пункту 3.1. договору ціна товару та/або його окремої партії визначається та вказується у специфікаціях до цього договору та/або видаткових накладних на дату їх складення, що є його невід`ємними частинами. Сторони встановлюють та вказують ціну товару (та/або кожної партії товару) у національній валюті України - гривні, а також визначають її грошовий еквівалент в іноземній валюті, доларах СІІІА та/або ЄВРО про що зазначають у специфікаціях.

Згідно пункту 3.4. договору загальна сума договору становить суму вартості замовленого і поставленого товару за даним договором, згідно укладених сторонами специфікацій та/або видаткових накладних на товар у період дії цього договору.

Відповідно до пункту 4.1. договору покупець зобов`язується здійснити оплату за товар у строки (терміни) встановлені у специфікаціях до цього договору.

Пунктом 4.3. договору сторони передбачили, що при перерахуванні коштів на банківський рахунок постачальника, покупець зобов`язується вказувати у призначенні платежу, номер та дату укладення цього договору. У разі відсутності таких реквізитів постачальник самостійно визначає порядок та напрями зарахування отриманих сум у погашення існуючих зобов`язань покупця. Оплата вважається проведеною після зарахування коштів на рахунок постачальника. Всі рахунки та/або видаткові накладні, специфікації до даного договору, що виписані у період дії даного договору є його невід`ємною частиною.

Згідно пункту 7.1. договору у випадку порушення своїх зобов`язань за цим договором сторони несуть відповідальність, визначену цим договором та чинним законодавством України. Порушенням зобов`язань є невиконання або неналежне виконання стороною умов, визначених змістом зобов`язань вказаних у цьому договорі та/або законодавстві України.

Відповідно до пункту 10.1 договору договір вважається укладеним з моменту його підписання сторонами і діє до 31 грудня 2021 року, а в частині виконання зобов`язань - до повного виконання зобов`язань за цим договором.

Договір підписано уповноваженими представниками сторін та скріплено печатками сторін.

На виконання умов договору у період з 01.04.2021 по 14.05.2021 сторонами договору було погоджено та підписано додатки до договору - специфікації (т. 1 а.с. 14, 17(зворотна сторона), 21(зворотна сторона), 24, 28, 29(зворотна сторона), 33, 35(зворотна сторона), якими погоджено асортимент, кількість, ціну, еквівалент вартості товару, умови поставки та порядок розрахунків за товар, що поставляється на загальну суму 2 020 838,64 гривень, а саме: специфікація № 002 від 01.04.2021, № 003/ЗЗР від 05.04.2021, № 005 від 21.04.2021, № 004 від 23.04.2021, № 006 від 23.04.2021, № 007 від 28.04.2021, № 008 від 05.05.2021, № 009 від 14.05.2021.

На підставі товарно-транспортних накладних № 00000000190 від 01.04.2021, № 00000000001 від 05.04.2021, № РТУ37 від 29.04.2021, № 00000000048 від 30.04.2021 згідно довіреностей № 34 від 01.04.2021, № 42 від 05.04.2021, № 56 від 21.04.2021, № 94 від 23.04.2021, № 95 від 29.04.2021, № 96 від 05.05.2021, № 98 від 14.05.2021 та відповідно до видаткових накладних № 74 від 01.04.2021, № 63 від 05.04.2021, № 115 від 21.04.2021, № 120 від 23.04.2021, № 121 від 23.04.2021, № 37 від 29.04.2021, № 53 від 05.05.2021, № 63 від 14.05.2021 позивачем передано, а відповідачем прийнято товар (засоби захисту рослин за асортиментом та кількістю зазначених у них) на загальну суму 2 020 838,64 гривень (т.1 а.с. 14-38).

Специфікації та видаткові накладні підписані представниками сторін, підписи яких скріплені печатками позивача та відповідача відповідно.

Із матеріалів справи також вбачається, що на підтвердження здійснення господарських операцій з постачання вказаного товару у квітні, травні 2021 року за погодженими сторонами обсягом поставленого товару, вартістю та загальною сумою постачання товару позивачем виписано та зареєстровано податкові накладні № 1 від 01.04.2021, № 10 від 05.04.2021, № 44 від 21.04.2021, № 52 від 23.04.2021, № 53 від 23.04.2021, № 75 від 29.04.2021, № 4 від 05.05.2021, № 16 від 14.05.2021 року (т. 1 а. с. 74-81).

Як вбачається із специфікацій, сторонами погоджено наступні строки оплати товару:

- відповідно до специфікації № 002 від 01.04.2021 покупець зобов`язався оплатити у строк до 01.04.2021 року грошові кошти в сумі 75 264,48 грн., що складає 20 % від загальної вартості товару, що вказана в цій специфікації; у строк до 15.10.2021 - грошові кошти в сумі 301 057,92 грн., що складає 80 % від загальної вартості товару, що вказана в цій специфікації (що наростаючим підсумком складає 100% вартості товару по цій специфікації, а саме 376 322,40 грн.);

- відповідно до специфікації № 003/ЗЗР від 05.04.2021 - у строк до 06.04.2021 року грошові кошти в сумі 24 870,72 грн., що складає 20 % від загальної вартості товару, що вказана в цій специфікації; у строк до 15.10.2021 - грошові кошти в сумі 99 482,88 грн., що складає 80 % від загальної вартості товару, що вказана в цій специфікації (що наростаючим підсумком складає 100% вартості товару по цій специфікації, а саме 124 353,60 грн.);

- відповідно до специфікації № 004 від 23.04.2021 - у строк до 23.04.2021 року грошові кошти в сумі 48 268,80 грн., що складає 20 % від загальної вартості товару, що вказана в цій специфікації, у строк до 15.10.2021 - грошові кошти в сумі 193 075,20 грн., що складає 80 % від загальної вартості товару, що вказана в цій специфікації (що наростаючим підсумком складає 100% вартості товару по цій специфікації, а саме 241 344,00 грн.);

- відповідно до специфікації № 005 від 21.04.2021 - у строк до 21.04.2021 року грошові кошти в сумі 72 354,50 грн., що складає 20 % від загальної вартості товару, що вказана в цій специфікації; у строк до 15.10.2021 - грошові кошти в сумі 289 418,02 коп., що складає 80 % від загальної вартості товару, що вказана в цій специфікації (що наростаючим підсумком складає 100% вартості товару по цій специфікації, а саме 361 772,52 грн.);

- відповідно до специфікації № 006 від 23.04.2021 - у строк до 23.04.2021 року грошові кошти в сумі 12 349,02 грн., що складає 20 % від загальної вартості товару, що вказана в цій специфікації; у строк до 15.10.2021 - грошові кошти в сумі 49 396,07 грн., що складає 80 % від загальної вартості товару, що вказана в цій специфікації (що наростаючим підсумком складає 100% вартості товару по цій специфікації, а саме 61 745,09 грн.);

- відповідно до специфікації № 007 від 28.04.2021 - у строк до 29.04.2021 року грошові кошти в сумі 141 026,85 грн., що складає 20 % від загальної вартості товару, що вказана в цій специфікації; у строк до 15.10.2021 - грошові кошти в сумі 564 107,38 грн., що складає 80 % від загальної вартості товару, що вказана в цій специфікації (що наростаючим підсумком складає 100% вартості товару по цій специфікації, а саме 705 134,23 грн.);

- відповідно до специфікації № 008 від 05.05.2021 - у строк до 05.05.2021 року грошові кошти в сумі 12 519,36 грн., що складає 20 % від загальної вартості товару, що вказана в цій специфікації; в строк до 15.10.2021 - грошові кошти в сумі 50 077,44 грн., що складає 80 % від загальної вартості товару, що вказана в цій специфікації (що наростаючим підсумком складає 100% вартості товару по цій специфікації, а саме 62 596,80 грн.);

- відповідно до специфікації № 009 від 14.05.2021 - у строк до 14.05.2021 року грошові кошти в сумі 17 514,00 грн., що складає 20 % від загальної вартості товару, що вказана в цій специфікації; у строк до 15.10.2021 - грошові кошти в сумі 70 056,00 грн., що складає 80 % від загальної вартості товару, що вказана в цій специфікації (що наростаючим підсумком складає 100% вартості товару по цій специфікації, а саме 87 570,00 грн.).

Судом встановлено, що відповідачем на користь позивача згідно платіжних доручень № 2658 від 13.05.2021 сплачено 24 870,72 гривень, № 2655 від 13.05.2021 - 72 354,50 гривень, № 2656 від 13.05.2021 - 48 268,80 гривень, № 2657 від 13.05.2021 - 12 349,02 гривень, платіжних інструкцій № 4691 від 11.11.2022 - 300 000,00 гривень, № 4701 від 15.11.2022 - 400 00,00 гривень, № 4720 від 28.11.2022 - 95 000,00 гривень, № 4719 від 28.11.2022 - 305 134,23 гривень, № 4800 від 13.12.2022 - 45 879,85 гривень, № 4799 від 13.12.2022 - 61 745,09 гривень, № 4798 від 13.12.2022 - 146 344,00 гривень, №5005 від 06.02.2023 - 50 000,00 гривень, № 5042 від 20.02.2023 - 50 000,00 гривень, що загалом складає 1 611 946,21 гривень.

З огляду на несплату відповідачем заборгованості у повному обсязі позивачем було надіслано відповідачу претензії № 219 від 28.12.2021 та № 2/А/О від 09.03.2023 з вимогою про сплату основного боргу, штрафних санкції, інфляційних відсотків та 30% річних (т. 1 а.с. 39-41, 46-48).

У зв`язку із невиконанням відповідачем грошового зобов`язання за договором поставки позивач звернувся до суду із позовом до відповідача про стягнення 1 208 127,16 гривень заборгованості, у тому числі 450 166,80 гривень основного боргу, 114 178,66 гривень пені, 372 559,12 гривень штрафу, 189 872,43 гривень 30 % річних, 81 350,15 гривень інфляційних втрат у примусовому порядку.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог з огляду на таке.

Предметом спору у цій справі є матеріально-правова вимога позивача про стягнення з відповідача за договором поставки ЗЗР 2021 № 01/04-ТН від 01.04.2021 року 450 166,80 гривень основного боргу, 114 178,66 гривень пені, 372 559,12 гривень штрафу, 189 872,43 гривень 30 % річних, 81 350,15 гривень інфляційних втрат.

Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам, що склалися між сторонами суд враховує таке.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України), суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно положень статті 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Частиною 1 статті 173 ГК України передбачено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Згідно статті 11 ЦК України підставою виникнення цивільних прав і обов`язків (зобов`язань) є, зокрема, договір.

Приписами статті 629 ЦК України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

За своєю правовою природою укладений між cторонами договір є договором поставки, правовідносини за яким врегульовано відповідними положеннями Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України.

За змістом частини 1 статті 265 ГК України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. Договір поставки укладається на розсуд сторін або відповідно до державного замовлення.

Згідно зі статтею 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 655 ЦК України).

Як передбачено пунктом 2 частини 1 статті 664 ЦК України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

Ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін (ст. 632 ЦК України).

Згідно з частиною 1 статті 693 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач свої зобов`язання за договором виконав належним чином, у той же час відповідач свої зустрічні зобов`язання щодо повної та своєчасної оплати за отриманий товар належним чином не виконав, внаслідок чого було допущено прострочення у виконанні грошового зобов`язання.

Судом встановлено, що матеріали справи не містять доказів пред`явлення відповідачем позивачу будь-яких претензій щодо неналежного виконання умов договору.

Відповідно до вимог статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Судом встановлено, що відповідно до специфікацій та видаткових накладних позивачем передано, а відповідачем прийнято товар (засоби захисту рослин за асортиментом та кількістю зазначених у них) на загальну суму 2 020 838,64 гривень (т.1 а.с. 14-38).

Відповідачем на користь позивача згідно платіжних доручень та платіжних інструкцій сплачено 1 611 946,21 гривень із призначенням платежу - "оплата за ЗЗР згідно рахунків № 76 від 05.04.2021, № 92 від 21.04.2021, № 100 від 23.04.2021, № 102 від 23.04.2021, № 117 від 28.04.2021", "оплата за насіння соняшнику згідно рахунка № 46 від 16.04.2021".

Як вбачається із наданих представником позивача письмових пояснень (т. 1 а.с. 72) сплачені відповідачем згідно платіжної інструкції № 4691 від 11.11.2022 року кошти у розмірі 300 000,00 гривень із призначенням платежу "оплата за насіння соняшнику згідно рахунка № 46 від 16.04.2021" у відповідності до пункту 4.3. договору позивачем зараховано у рахунок оплати заборгованості за договором поставки ЗЗР 2021 № 01/04-ТН від 01.04.2021 року.

Рахунки на оплату товару за договором № 01/04-ТН від 01.04.2021, платіжні доручення, платіжні інструкції наявні у матеріалах справи (т. 1 а.с. 17, 20 (зворотна сторона), 21, 23 (зворотна сторона), 26-27, 29, 32 (зворотна сторона), 35, 38 (зворотна сторона), 41 (зворотна сторона) - 45).

Позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача 450 166,80 гривень основного боргу.

Надаючи оцінку вказаній вимозі, судом встановлено, що при розрахунку суми основного боргу позивачем не враховано оплату відповідачем 41 274,37 гривень заборгованості сплаченої згідно платіжної інструкції № 4701 від 15.11.2022 на суму 400 000,00 гривень (за якою позивачем враховано у рахунок оплати 358 725,63 гривень).

Судом встановлено, що згідно платіжної інструкції № 4701 від 15.11.2022 відповідач здійснив часткове погашення заборгованості за договором в сумі 400 000,00 гривень із зазначенням у графі призначення платежу "оплата за ЗЗР згідно рахунку № 117 від 28.04.2021" (т. 1 а.с. 42). Зазначений рахунок № 117 від 28.04.2021 виставлений позивачем відповідачу на оплату товару за договором № 01/04-ТН від 01.04.2021 (т. 1 а.с. 32 (зворотна сторона).

Водночас, як вбачається із детального розрахунку суми основного боргу (т. 1 а.с. 8,9) у графі сума платіжного документа про оплату відповідачем позивачем зазначено 358 725,63 гривень, тоді як згідно платіжної інструкції № 4701 від 15.11.2022 відповідачем сплачено 400 000,00 гривень.

Таким чином, платіж у розмірі 41 274,37 гривень (400 000,00 гривень - 358 725,63 гривень = 41 274,37 гривень) не був вирахуваний позивачем із остаточної суми заборгованості, заявленої до стягнення у позові.

Приймаючи до уваги, що відповідач здійснив часткове погашення боргу за договором № 01/04-ТН від 01.04.2021 у сумі 41 274,37 гривень 15.11.2022, тобто до звернення позивача з позовом до суду (09.05.2023), суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 41 274,37 гривень основного боргу є безпідставними, у зв`язку з чим позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

Враховуючи, що відповідач не виконав належним чином взяті на себе зобов`язання за договором щодо сплати заборгованості за поставлений товар (засоби захисту рослин) у сумі 408 892,43 гривень (2 020 838,64 гривень - 1 611 946,21 гривень = 408 892,43 гривень), суд дійшов висновку, що відповідачем порушено умови договору поставки ЗЗР 2021 № 01/04-ТН від 01.04.2021 року в частині повної та своєчасної оплати поставленого товару, а тому позивач обґрунтовано звернувся з позовом про стягнення несплаченої суми основного боргу у розмірі 408 892,43 гривень.

Здійснивши перевірку заявленої позивачем до стягнення суми основного боргу за договором, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення основного боргу є обгрунтованими та підлягають задоволенню у розмірі 408 892,43 гривень.

Позивачем заявлено також позовні вимоги про стягнення з відповідача 114 178,66 гривень пені, 372 559,12 гривень штрафу, 189 872,43 гривень 30 % річних, 81 350,15 гривень інфляційних втрат.

Щодо позовних вимог про стягнення пені та штрафу суд враховує таке.

Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 611 ЦК України в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно з частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не виконав його у строк, встановлений договором.

Відповідно до положень статей 546, 548 ЦК України, виконання зобов`язання може забезпечуватися у відповідності до закону або умов договору, зокрема, неустойкою, яку боржник повинен сплатити у разі порушення зобов`язання.

Відповідно до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з частинами 1, 2 статті 551 ЦК України предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до вимог частини 1 статті 550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання.

У свою чергу, статтею 230 ГК України передбачено обов`язок учасника господарських відносин сплатити неустойку, штраф, пеню у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

При цьому штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до статей 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно частини четвертої статті 231 ГК України якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Згідно з частиною 6 статті 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Положеннями пункту 7.3. договору сторони погодили, що у разі прострочення строків (термінів) оплати товару визначених договором та специфікаціями, покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період нарахування пені, від суми заборгованості за кожен день прострочки і до повного виконання стороною своїх зобов`язань та припиняється в день виконання винною стороною зобов`язань за договором, забезпечених санкцією.

За умовами пункту 7.9. договору строк нарахування штрафних санкцій (неустойки) за цим договором не обмежується строком, встановленим ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України. Штрафні санкції (в тому числі неустойка) за прострочення виконання зобов`язань за цим договором нараховуються до моменту належного та повного виконання відповідною зобов`язання в межах строку загальної позовної давності (ст. 257 ЦК України). До вимог про стягнення штрафних санкцій (в тому числі неустойки) за цим договором не застосовується строк спеціальної позовної давності, передбачений ч. 2 ст. 258 Цивільною кодексу України. Кредитор за зобов`язанням, що порушене, може звернутися до суду з вимогою про стягнення штрафних санкцій (неустойки) за цим договором в межах строку загальної позовної давності, встановленої ст. 257 Цивільного кодексу України.

Судом встановлено, що позивачем поставлено відповідачу товар - засоби захисту рослин на загальну суму 2 020 838,64 гривень.

Приймаючи до уваги, що остаточний розрахунок за отриманий товар згідно погоджених сторонами специфікацій мав бути здійснений у строк до 15 жовтня 2021 року, то прострочення в оплаті товару виникло з 16.10.2021 року.

Зважаючи на часткову оплату заборгованості відповідачем згідно платіжних доручень № № 2655, 2656, 2657, 2658 від 13.05.2021 на суму 157 843,04 гривень, сума заборгованості за договором поставки ЗЗР 2021 № 01/04-ТН від 01.04.2021 року станом на 16.10.2021 року склала 1 862 995,60 гривень (2 020 838,64 гривень - 157 843,04 гривень = 1 862 995,60 гривень).

Наступний платіж відповідачем було здійснено 11.11.2022 року.

Позивачем здійснено нарахування пені за період з 18.10.2021 по 18.02.2022 на загальну суму заборгованості, яка існувала у цей період.

Враховуючи встановлене судом прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання, вимога про стягнення пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення в межах заявленого позивачем періоду відповідає чинному законодавству, положенням договору та заявлена правомірно.

Перевіривши за допомогою калькулятора підрахунку заборгованості та штрафних санкцій "LІGA 360" здійснений позивачем розрахунок пені у розмірі 114 178,66 гривень, що нарахована на заборгованість за договором поставки в межах визначеного позивачем періоду прострочення, суд дійшов висновку, що сума пені нарахована вірно, а відтак позовні вимоги щодо стягнення пені у розмірі 114 178,66 гривень є обгрунтованими.

Пунктом 7.5. договору сторони погодили, що у разі прострочення покупцем строків (термінів) оплати товару (його партії), більш ніж десять календарних днів - покупець додатково до пені визначеної в п. 7.3. зобов`язаний сплатити постачальнику штраф у розмірі двадцяти відсотків від загальної суми заборгованості.

Судом взято до уваги, що положеннями частини другої статті 231 ГК України передбачена можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення зобов`язання.

Відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 1 червня 2021 року у справі № 910/12876/19 одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Приймаючи до уваги, що остаточний розрахунок за отриманий товар згідно погоджених сторонами специфікацій мав бути здійснений у строк до 15 жовтня 2021 року, з огляду на наявність простроченої відповідачем заборгованості у сумі 1 862 995,60 гривень більше десяти календарних днів, вимога про стягнення штрафу у розмірі двадцяти відсотків від загальної суми заборгованості відповідає чинному законодавству, положенням договору та заявлена правомірно.

Перевіривши за допомогою калькулятора підрахунку заборгованості та штрафних санкцій "LІGA 360" здійснений позивачем розрахунок штрафу у розмірі двадцяти відсотків від загальної суми заборгованості, суд дійшов висновку, що сума штрафу нарахована вірно, а відтак позовні вимоги щодо стягнення штрафу у розмірі 372 559,12 гривень є обгрунтованими.

Щодо позовних вимог про стягнення інфляційних втрат та 30% річних суд враховує таке.

Відповідно до вимог статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанова КГС ВС від 14.01.2020 року № 924/532/19).

Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц.

Положення статті 625 ЦК України щодо встановлення в договорі іншого, ніж три проценти річних, розміру процентів від простроченої суми є диспозитивними.

Приписами частин другої та третьої статті 6 та статті 627 ЦК України встановлено, що сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Особам надається право вибору: використати вже існуючі диспозитивні норми законодавства для регламентації своїх відносин або встановити для себе правила поведінки на свій розсуд. Відтак цивільний (господарський) договір як домовленість двох або більше сторін, що спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, виявляє автономію волі сторін щодо врегулювання їхніх правовідносин на власний розсуд (у межах, встановлених законом), тобто є актом встановлення обов`язкових правил для сторін договору, регулятором їх відносин.

Згідно пункту 7.6. договору відповідно до вимог ст. 625 Цивільною кодексу України за порушення грошового зобов`язання покупець зобов`язується сплатити постачальнику суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочки та тридцять відсотків річних від простроченої (неоплаченої) суми.

Враховуючи встановлене судом прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання, визначений сторонами у договорі розмір відсотків річних, нараховані позивачем до стягнення інфляційні втрати та 30% річних від простроченої суми заборгованості відповідають вимогам чинного законодавства, умовам договору та заявлені правомірно.

Перевіривши за допомогою калькулятора підрахунку заборгованості та штрафних санкцій "LІGA 360" здійснений позивачем розрахунок інфляційних втрат в межах визначеного позивачем періоду прострочення, суд дійшов висновку, що сума інфляційних втрат нарахована вірно, а відтак позовні вимоги щодо стягнення інфляційних втрат у сумі 81 350,15 гривень є обгрунтованими та підлягають задоволенню.

Перевіривши за допомогою калькулятора підрахунку заборгованості та штрафних санкцій "LІGA 360" здійснений позивачем розрахунок 30 % річних, що нараховані на заборгованість за договором поставки в межах визначеного позивачем періоду прострочення, суд дійшов висновку, що сума 30 % річних нарахована вірно, а відтак позовні вимоги щодо стягнення 30 % річних у сумі 189 872,43 гривень є обгрунтованими.

Відповідно до частини 3 статті 509 ЦК України зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно вимог статті 233 ГК України суд має право зменшити розмір санкцій у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Згідно з частиною третьою статті 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

За змістом зазначених норм, вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є такий випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.

Таким чином, аналіз зазначених норм права дозволяє дійти висновку, що право суду зменшити заявлені до стягнення суми штрафних санкцій пов`язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання оцінки поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і заперечення інших учасників щодо такого зменшення.

У рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 № 7-рп/2013 зазначено, що наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку змінює її дійсне правове призначення. Неустойка має на меті, насамперед, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не може становити непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

При цьому, слід враховувати, що правила статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов`язання боржником.

Відтак, інститут зменшення неустойки судом є ефективним механізмом забезпечення балансу інтересів сторін порушеного зобов`язання.

Зменшення розміру неустойки є правом суду, а за відсутності в законі як переліку виняткових обставин, так і врегульованого розміру (відсоткового співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 ЦК України (справедливість, добросовісність, розумність) та з дотриманням правил статті 86 ГПК України на власний розсуд та внутрішнім переконанням вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе таке зменшення та конкретний розмір зменшення неустойки.

Отже, питання щодо зменшення розміру штрафних санкцій суд вирішує відповідно до статті 86 ГПК України за наслідками аналізу, оцінки та дослідження конкретних обставин справи з огляду на фактично-доказову базу, встановлені судом фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, умов конкретних правовідносин з урахуванням наданих сторонами доказів, тобто у сукупності з`ясованих ним обставин, що свідчать про наявність/відсутність підстав для вчинення зазначеної дії.

Чинним законодавством не врегульований розмір можливого зменшення штрафних санкцій. При цьому, вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду.

Подібний за змістом висновок щодо застосування норм права, а саме статті 551 ЦК України та 233 ГК України, неодноразово послідовно викладався Верховним Судом у постановах, зокрема, але не виключно, від 10.02.2020 у справі № 910/1175/19, від 19.02.2020 у справі № 910/1303/19, від 26.02.2020 у справі № 925/605/18, від 17.03.2020 № 925/597/19, від 18.06.2020 у справі № 904/3491/19.

Згідно частини 4 статті 236 Господарського процесуального кодексу України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Вирішуючи питання щодо можливості зменшення судом розміру неустойки, що підлягає стягненню з боржника за прострочення грошового зобов`язання, а також 30% річних суд звертається до правових висновків викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 року під час розгляду справи № 902/417/18.

У пунктах 8.20.-8.22 цієї постанови Великою Палатою Верховного Суду зазначено, що справедливість, добросовісність, розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених статтею 3 ЦК України, які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин.

Ці загальні засади втілюються у конкретних нормах права та умовах договорів, регулюючи конкретні ситуації таким чином, коли кожен з учасників відносин зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки, захищати власні права та інтереси, а також дбати про права та інтереси інших учасників, передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам і інтересам інших осіб, закріпляти можливість адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу.

Зокрема, загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі.

У пунктах 8.33, 8.35.-8.36 цієї постанови зазначено, що якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.

Як вже було зазначено, нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання.

Звертаючись з вимогою про стягнення процентів річних та інфляційних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, позивач також не повинен доводити розмір дійсних майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат кредитора, пов`язаних із затримкою розрахунку, не має на меті встановлення точного їх розміру.

У пункті 8.38. цієї постанови зазначено, що з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання.

Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що навіть якщо національний суд володіє певною межею розсуду, віддаючи перевагу тим чи іншим доводам у конкретній справі та приймаючи докази на підтримку позицій сторін, суд зобов`язаний мотивувати свої дії та рішення (рішення Суду у справі "Олюджіч проти Хорватії" від 05.02.2009, заява № 22330/05).

Принцип справедливості, закріплений у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, порушується, якщо національні суди ігнорують конкретний, доречний та важливий довід, наведений заявником (див. рішення Суду у справах "Мала проти України" від 03.07.2014, заява № 4436/07, "Богатова проти України" від 07.10.2010, заява № 5231/04).

Вирішуючи питання щодо наявності підстав для зменшення розміру пені, штрафу та 30 % річних суд враховує:

- ступінь виконання зобов`язань за укладеним договором та те, що відповідачем сплачено 79,77% основного боргу за договором;

- інтереси позивача додатково захищено (компенсовано негативні наслідки прострочення боржника) шляхом задоволення вимог про стягнення інфляційних втрат;

- позивачем не подано доказів, які би свідчили про погіршення фінансового стану, ускладнення в господарській діяльності та підтверджували факт понесення позивачем збитків у зв`язку з простроченням оплати товару та їх розміру.

Суд також враховує, що неустойка є санкцією за невиконання зобов`язання, а не основним боргом, а тому при зменшенні її розміру позивач не несе значного негативного наслідку у своєму фінансовому становищі з урахуванням сплати 79,77 % суми основної заборгованості відповідачем.

Враховуючи у сукупності встановлені судом обставини та докази, які містяться у матеріалах справи, з урахуванням засад справедливості, добросовісності, розумності та пропорційності та враховуючи правові висновки Великої Палати Верховного Суду у справі № 902/417/18 від 18.03.2020 року, суд вважає за можливе зменшити розмір пені, штрафу та 30% річних, що підлягають стягненню з відповідача на користь позивача на 50%, що є співмірним у контексті балансу інтересів обох сторін та таким, що запобігатиме настанню негативних наслідків для обох сторін спору.

Приймаючи до уваги, що судом визнано обгрунтованим нарахування пені в сумі 114 178,66 гривень, штрафу у сумі 372 559,12 гривень та 30% річних у сумі 189 872,43, з урахуванням зменшення розміру неустойки та 30% річних на 50%, стягненню з відповідача на користь позивача підлягає пеня в сумі 57 089,33 гривень, штраф у сумі 186 279,56 гривень та 30% річних в сумі 94 936,22 гривень, у стягненні решти пені, штрафу та 30% річних слід відмовити з підстав їх зменшення судом.

Положеннями частин 1-4 статті 13 ГПК України визначено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно вимог 1 статті 14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Частиною 1статті 74 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до вимог частини 2 статті 76 ГПК України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. (частини 1-2 статті 86 ГПК України).

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зазначив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Дослідивши фактичні обставини справи, що входять до предмету доказування у цій справі та стосуються кваліфікації спірних відносин, суд дійшов висновку, що відповідачем не спростовано позовних вимог, а судом не виявлено на підставі наявних доказів у справі інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, у зв`язку з чим позовні вимоги підлягають задоволенню частково у розмірі 828 547,69 гривень заборгованості, у тому числі 408 892,43 гривень основного боргу, 57 089,33 гривень пені, 186 279,56 гривень штрафу, 94 936,22 гривень 30% річних, 81 350,15 гривень інфляційних втрат, в іншій частині позову слід відмовити.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд враховує таке.

Відповідно до пункту 12 частини третьої статті 2 ГПК України основними засадами (принципами) господарського судочинства, зокрема є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Згідно вимог статті 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно частини 2 статті 123 ГПК України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

При зверненні до суду позивачем згідно платіжної інструкції № 127 від 04.05.2023 сплачено судовий збір у загальному розмірі 18 121,91 гривень.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 129 ГПК України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно пункту 4.3. постанови Пленуму ВГСУ "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" № 7 від 21.02.2013 (яка хоча і стосується попередньої редакції ГПК України та наразі є чинною) у разі коли господарський суд зменшує розмір неустойки (штрафу, пені), витрати позивача, пов`язані зі сплатою судового збору, відшкодовуються за рахунок відповідача у сумі, сплаченій позивачем за позовною вимогою, яка підлягала б задоволенню, якби зазначений розмір судом не було зменшено.

Таким чином, в частині зменшення суми судом неустойки та 30 % річних витрати на судовий збір підлягають віднесенню на відповідача у повному обсязі відповідно до частини 9 статті 129 ГПК України, так як спір виник внаслідок неправильних дій відповідача.

Враховуючи викладене, судові витрати у розмірі 17 502,14 гривень покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог, у решті такі витрати в сумі 619,77 гривень залишаються за позивачем.

Також відповідно до позовної заяви та доданих до неї доказів, позивач просить стягнути з відповідача 35 000,00 гривень понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу.

Розглянувши вимогу про стягнення понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу, судом враховане таке.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Право на правову допомогу в Україні гарантовано статтею 59 Конституції України.

Відповідно до положень статей 16, 58 ГПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога). Представником у суді може бути адвокат.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатська діяльність - незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Статтею 19 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" визначено, що видами адвокатської діяльності, зокрема є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Положеннями Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" визначено, що адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги (частина перша статті 26 Закону).

Згідно з пунктом 4 частини 1 статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Відповідно до ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

За приписами частини 3 статті 27 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.

Згідно із частинами 1-3 статті 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі.

Відповідно до вимог частини 8 статті 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

З матеріалів справи вбачається, що згідно виданого адвокатським об`єднанням "Дефініція" серії СА № 1019852 від 04.05.2023, довіреності № 43/АО від 27.12.2021 представництво інтересів Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Центр "Велес" у справі № 902/636/23 здійснював адвокат Кушнір Сергій Володимирович.

Позивачем з дотриманням вимог, передбачених частиною 8 статті 129 ГПК України, подано докази на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу разом із позовною заявою.

До позовної заяви позивачем долучено копію договору про надання професійної правничої допомоги та представництво в господарському суді № 43 від 27.12.2021, копії ордеру та довіреності, копію акту прийому-передачі виконаних робіт № 1 від 04.05.2023, копію рахунку на оплату № 43 від 05.05.2023, копію платіжної інструкції № 135 від 05.05.2023 про оплату послуг за договором.

Відповідно до пункту 1.1. укладеного між товариством з обмеженою відповідальністю "Агро-Центр "Велес" (замовник) та адвокатським об`єднанням "Дефініція" (виконавець) договору про надання професійної правничої допомоги та представництво в господарському суді № 43 від 27.12.2021 (далі - договір) виконавець в особі адвоката Кушніра Сергія Володимировича (далі - адвокат) зобов`язується надати професійну правничу допомогу, представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, складення всіх необхідних процесуальних документів, заяв по суті справи, заяв з процесуальних питань, збір доказів тощо, за окремими дорученнями замовника в порядку та на умовах, визначених цим договором, а замовник зобов`язується виплатити виконавцю винагороду (гонорар), винагороду за результат та оплатити всі витрати виконавця пов`язані з виконанням завдання замовника відповідно до цього договору.

Згідно пункту 1.2. договору виконавець приймає на себе обов`язки представляти права і законні інтереси замовника в місцевому господарському суді першої інстанції, апеляційному господарському суді, згідно з умовами цього договору з усіма правами представника, які передбачені Господарським процесуальним кодексом України, у зв`язку із зверненням ТОВ "Агро-Центр "Велес" до господарського суду з позовом до Уладово-Люлинецької дослідно-селекційної станції інституту біоенергетичних культур і цукрових буряків Національної академії аграрних наук України про стягнення заборгованості та штрафних санкцій за договором поставки ЗЗР 2021 № 01/04-ТН від 01.04.2021 р.

Відповідно до пункту 1.3. договору для надання правничої допомоги клієнту та ведення справи в суді виконавець та замовник призначають (уповноважують): керуючого партнера - адвоката Кушніра Сергія Володимировича (свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльність № 345 від 19.10.2009 року видане Черкаською обласною кваліфікаційно-дисциплінарною комісією адвокатури). Для виконання цього пункту та надання відповідних повноважень та їх підтвердження, замовник видає керуючому партнеру - адвокату Кушніру Сергію Володимировичу довіреність на представництво інтересів, виконавець видає ордер.

За умовами пункту 3.1. договору на визначення оплати розміру професійної правничої допомоги, винагороди (гонорару) виконавця впливають строки та результати вирішення спірних правовідносин, ступінь важкості справи, обсяг правових послуг, необхідних для досягнення бажаного результату та належного виконання окремих доручень замовника. Обсяг професійної правничої допомоги враховується при визначені обґрунтованого розміру гонорару.

Відповідно до абзацу 1 пункту 3.2. договору за надання професійної правничої допомоги, передбаченої даним договором та представництво в судах замовник сплачує виконавцю винагороду (гонорар) в розмірі, з урахуванням складності справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та значенням справи для сторони.

Згідно абзацу 5 пункту 3.2. договору розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання професійної правничої допомоги, визначається сторонами окремо відповідно до акту виконаних робіт.

Абзацом 6 пункту 3.2. договору визначено, що оплата винагороди (гонорару) виконавцю за цим договором здійснюється замовником шляхом безготівкового розрахунку на банківський рахунок виконавця. Оплата винагороди (гонорару) здійснюється замовником до "30" серпня 2023 року. Замовник має право здійснити оплату винагороди (гонорару) достроково. В подальшому за складення додаткових документів укладається окремий акт виконаних робіт (наданих послуг) та рахунок, сума якого оплачується протягом трьох днів з моменту отримання.

Відповідно до абзацу 8 пункту 3.2. договору про виконані роботи та повний розрахунок сторони складають відповідний акт приймання-передачі робіт (та/або звіт), який підписується уповноваженими представниками сторін.

Цей договір набирає чинності з моменту його підписання і діє до ухвалення рішення/постанови/ухвали (оголошення вступної та резолютивної частини) по господарській справі в господарському суді першої інстанцій та суді апеляційної інстанції (п. 4.1. договору).

04.05.2023 між товариством з обмеженою відповідальністю "Агро-Центр "Велес" (замовник) та адвокатським об`єднанням "Дефініція" (виконавець) підписано акт прийому-передачі виконаних робіт № 1 (опис робіт (наданих послуг) по договору № 43 від 27.12.2021 року про надання професійної правничої допомоги та представництво в господарському суді за позовною заявою ТОВ "Агро-Центр "Велес" до Уладово-Люлинецька ДСС ІБК і ЦБ НААНУ про стягнення заборгованості та штрафних санкцій згідно якого виконавець виконав та передав, замовник прийняв наступні послуги за розрахунком: 1. 27.12.2021 р. проведено усну консультацію замовника за предметом звернення та спору - 1 год., 500,00 гривень, 2. 28.12.2021 р. підготовлено претензійну вимогу до боржника від імені замовника, направлено електронною поштою замовнику для подальшого направлення боржнику - 3 год., 3 500,00 гривень, 3. 09.02.2023 р. повторно підготовлено претензійну вимогу до боржника від імені замовника, направлено електронною поштою замовнику для подальшого направлення боржнику - 2 год., 2 500,00 гривень, 4. 01.05.2023 р., 02.05.2023 р., 04.05.2023 р., складено позовну заяву за предметом позову з проведення аналізу та застосування відповідних правових норм, судової практики в подібних порах (їх вивчення та можливість застосування), підготовлено всі копії додатків до позовної заяви - 17 год., 14 800,00 гривень, 5. направлення поштою матеріалів та позовної заяви від імені замовника відповідачу (включено витрати адвоката на відправку поштою) - 1 год., 6. представництво адвокатом в судовому засіданні в господарському суді, розраховується 2 судових засідання (підготовче та по суті): 6850,00 х 2 - 2 год., 13 700,00 гривень.

Загальна кількість витраченого часу - 26 год., загальна вартість послуг згідно акту складає 35 000,00 гривень.

05.05.2023 адвокатським об`єднанням виставлено позивачу рахунок на оплату № 43 від 05.05.2023 згідно якого винагорода (гонорар) за надання професійної правничої допомоги відповідно до договору № 43 від 27.12.2021 року склала 35 000,00 гривень.

Згідно платіжної інструкції № 135 від 05.05.2023 позивачем сплачено адвокату 35 000,00 гривень згідно акту виконаних робіт послуги адвоката № 1 від 04.05.2023 року.

Відповідно до вимог статті 86 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами 4-6 статті 126 ГПК України встановлено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Наразі, відповідного клопотання відповідачем не заявлено та не спростовано вимог позивача в цій частині.

У постанові Верховного Суду від 11.06.2021 у справі № 34-16/17-3683-2011 міститься висновок, що під час вирішення питання про розподіл витрати на професійну правничу допомогу суд:

1) має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, керуючись критеріями, визначеними у ч. 4 ст. 126 ГПК України (а саме: співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, часом, обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову та (або) значенням справи для сторони), але лише за клопотанням іншої сторони;

2) з власної ініціативи або за наявності заперечення сторони може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, керуючись критеріями, що визначені ч.ч. 5-7, 9 ст. 129 ГПК України (а саме: пов`язаність витрат з розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність розміру витрат до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінка сторони під час розгляду справи щодо затягування розгляду справ; дії сторін щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом; істотне перевищення чи заявлення неспівмірно нижчої суми судових витрат, порівняно з попереднім (орієнтовним) розрахунком; зловживання процесуальними правами).

Тобто критерії, визначені ч. 4 ст. 126 ГПК України, враховуються за клопотанням заінтересованої сторони для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою наступного розподілу між сторонами за правилами ч. 4 ст. 129 цього Кодексу.

Водночас критерії, визначені ч. 5 ст. 129 ГПК України, враховуються для здійснення безпосередньо розподілу всіх судових витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Витрати на професійну правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат (аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі № 826/1216/16).

Під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами четвертою - шостою статті 126, частинами п`ятою - дев`ятою статті 129 ГПК України, зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені до стягнення з урахуванням того, чи були такі витрати пов`язані зі справою та чи була їх сума обґрунтованою.

У разі якщо суд дійде висновку щодо зменшення заявлених до стягнення витрат на професійну правничу допомогу, то в судовому рішенні повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Об`єднаної Палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.08.2019 у справі № 915/237/18, від 24.10.2019 у справі № 905/1795/18, від 17.09.2020 у справі № 904/3583/19, 01.06.2022 року у справі № 914/4/20.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, у тому числі в рішенні від 28.11.2002 "Лавентс проти Латвії" (Lavents v. Latvia) за заявою № 58442/00 щодо судових витрат, зазначено що за ст. 41 Конвенції суд відшкодовує лише витрати, стосовно яких було встановлено, що вони справді були необхідними і становлять розумну суму (рішення ЄСПЛ у справах "Ніколова проти Болгарії" та "Єчюс проти Литви", п.п. 79 і 112).

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Так, у справі "Схід/Захід Альянс Лімітед" проти України" (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

Тобто, нормами процесуального законодавства передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат як їх дійсність, необхідність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін (п.п. 33-34, 37 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19).

Cудові витрати, у тому числі витрати на професійну правничу допомогу мають бути безпосередньо пов`язаними з розглядом справи.

При вирішенні питання розподілу витрат на професійну правничу допомогу суд враховує висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18 та постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 15.06.2021 у справі № 912/1025/20, згідно з якими для суду не є обов`язковими зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом на підставі укладеного ними договору у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат і вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і їх необхідність.

Витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено. Вказана правова позиція викладена у постановах Верховного Суду у справах № 923/560/17, № 329/766/18, № 178/1522/18.

Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, з урахуванням конкретних обставин справи та доводів сторін.

Матеріалами справи підтверджується надання адвокатським об`єднанням "Дефініція" адвокатом Кушнірем С.В. послуг з професійної правничої допомоги ТОВ "Агро-Центр "Велес" у справі № 902/636/23.

Проте, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, суд встановив, що заявлений позивачем до стягнення розмір витрат на правничу допомогу є завищеним.

Як вбачається із акту прийому-передачі виконаних робіт № 1 від 04.05.2023 у пункті 2, 3 переліку наданих адвокатським бюро позивачу послуг правничої допомоги визначено: "2. 28.12.2021 р. підготовлено претензійну вимогу до боржника від імені замовника, направлено електронною поштою замовнику для подальшого направлення боржнику - 3 год., 3 500,00 гривень, 3. 09.02.2023 р. повторно підготовлено претензійну вимогу до боржника від імені замовника, направлено електронною поштою замовнику для подальшого направлення боржнику - 2 год., 2 500,00 гривень"

Разом з тим, зважаючи на те, що судові витрати на професійну правничу допомогу мають бути безпосередньо пов`язаними з розглядом справи, а підготовка та надіслання претензій здійснена позивачем з метою досудового врегулювання спору та з розглядом справи № 902/636/23 безпосередньо не пов`язана, то такі витрати на переконання суду не відповідають критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та не відносяться до судових витрат, які мають бути відшкодовані за рахунок відповідача.

Таким чином, покладення на відповідача витрат по оплаті правничих витрат, зазначених у пункті 2, 3 акту не відповідає критерію розумності, обгрунтованості та є безпідставним.

Разом з тим, суд не спростовує право адвоката та його довірителя на таку оцінку вартості та необхідності наданих послуг, але оцінює зазначені обставини з точки зору можливості покладення таких витрат у заявленому розмірі на іншу сторону по справі (відповідача).

Водночас надання послуг зазначених у пунктах 1, 4, 5 акту, а саме з проведення 27.12.2021 р. усної консультації замовника за предметом звернення та спору - 1 год., 500,00 гривень; складання 01.05.2023 р., 02.05.2023 р., 04.05.2023 р. позовної заяви за предметом позову з проведенням аналізу та застосування відповідних правових норм, судової практики в подібних порах (їх вивчення та можливість застосування), підготовлення копій додатків до позовної заяви - 17 год., 14 800,00 гривень, направлення поштою матеріалів та позовної заяви від імені замовника відповідачу (включено витрати адвоката на відправку поштою) - 1 год. відповідають критерію дійсності та необхідності таких витрат, а відтак є правомірними та обгрунтованими.

Обгрунтованою також є вимога про відшкодування витрат щодо представництва адвокатом в судовому засіданні в господарському суді - 2 год., 13 700,00 гривень (пункт 6 акту).

Із матеріалів справи вбачається, що адвокат здійснював представництво інтересів позивача у судових засіданнях 13.06.2023, 27.06.2023, 08.08.2023, що підтверджується протоколами судових засідань, вказані витрати передбачені умовами договору, а отже заявлені правомірно.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що позивачем доведено, документально обґрунтовано обсяг та розмір витрат на професійну правничу допомогу, що пов`язані з розглядом справи № 902/636/23 у сумі 29 000,00 гривень. Розмір таких витрат відповідає критерію реальності, співмірності та розумної необхідності таких витрат.

Враховуючи наведене, оцінивши подані позивачем докази на підтвердження понесених ним витрат, суд дійшов висновку, що витрати Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Центр "Велес" на професійну правничу допомогу, які пов`язані з розглядом цієї справи підлягають розподілу у сумі 29 000,00 гривень.

У задоволені решти заявлених до стягнення витрат на професійну правничу допомогу в сумі 6 000,00 гривень слід відмовити у зв`язку із їх невідповідністю критеріям реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), розумності та обгрунтованості.

Положеннями частини 4 статті 129 ГПК України визначено, що судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Здійснюючи розподіл витрат на професійну правничу допомогу, суд дійшов висновку, що такий розподіл має бути здійснений з урахуванням критеріїв, яким керувався суд під час розподілу між сторонами витрат на сплату судового збору, а саме в частині суми обгрунтованих позовних вимог (у тому числі в частині позовних вимог з урахуванням зменшення суми неустойки та 30% річних) витрати на професійну правничу допомогу покладаються на відповідача, а в частині вимог у задоволенні яких було відмовлено у зв`язку із їх необгрунтованістю, такі витрати покладаються на позивача.

Враховуючи викладене, судові витрати на професійну правничу допомогу в сумі 28 008,20 гривень покладаються на відповідача, судові витрати на професійну правничу допомогу в сумі 991,80 гривень слід залишити за позивачем.

На підставі викладеного, керуючись статтями 13, 86, 123, 126, 129, 231, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

У Х В А Л И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Уладово-Люлинецької дослідно-селекційної станції інституту біоенергетичних культур і цукрових буряків Національної академії аграрних наук України (22422, Вінницька обл., Хмільницький (Калинівський) р-н, село Уладівське, вулиця Семполовського, будинок 15, ідентифікаційний код юридичної особи 00497638) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро - Центр "Велес" (26106, Кіровоградська обл., Новоархангельський р-н, село Торговиця, вулиця І.Сірка, будинок 92, ідентифікаційний код юридичної особи 36707037) 828 547,69 гривень (вісімсот двадцять вісім тисяч п`ятсот сорок сім гривень, 69 копійок) заборгованості, у тому числі 408 892,43 гривень основного боргу, 57 089,33 гривень пені, 186 279,56 гривень штрафу, 94 936,22 гривень 30% річних, 81 350,15 гривень інфляційних втрат, 17 502,14 гривень (сімнадцять тисяч п`ятсот дві гривні, 14 копійок) судових витрат на сплату судового збору, 28 008,20 гривень (двадцять вісім тисяч вісім гривень, 20 копійок) судових витрат на професійну правничу допомогу.

3. Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

4. У задоволенні позовних вимог в частині стягнення 41 274,37 гривень основного боргу, 57 089,33 гривень пені, 186 279,56 гривень штрафу, 94 936,21 гривень 30% річних - відмовити.

5. Судові витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви в сумі 619,77 гривень та 991,80 гривень судових витрат на професійну правничу допомогу залишити за позивачем.

6. У задоволенні вимог в частині стягнення 6 000,00 гривень витрат на професійну правничу допомогу відмовити.

7. Згідно з приписами статті 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

8. Відповідно до положень частини 1 статті 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Північно-західного апеляційного господарського суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

9. Копію судового рішення направити сторонам рекомендованим листом та засобами електронного зв`язку на відомі суду електронні адреси: позивачу - agro-centrveles@ukr.net, представнику позивача - ІНФОРМАЦІЯ_1, відповідачу - selekstanciya@gmail.com.

Повний текст рішення складено та підписано 18 серпня 2023 р.

Суддя Шамшуріна М.В.

віддрук. прим.:

1 - до справи

2 - позивачу, 26106, Кіровоградська обл., Новоархангельський р-н, село Торговиця, вулиця І.Сірка, будинок 92, agro-centrveles@ukr.net, ІНФОРМАЦІЯ_1;

3 - відповідачу, 22422, Вінницька обл., Хмільницький (Калинівський) р-н, село Уладівське, вулиця Семполовського, будинок 15, selekstanciya@gmail.com.