Рішення № 112919198, 17.08.2023, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 серпня 2023 року № 320/12124/23

Київський окружний адміністративний суд у складі судді Колеснікової І.С., розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовомОСОБА_1 доЦентрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у місті Києві та Київській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії, ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Київського окружного адміністративного суду звернулася ОСОБА_1 із позовом до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у місті Києві та Київській області, в якому просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у місті Києві та Київській області щодо неприйняття заяви та рішення за результатами розгляду заяви громадянки Російської Федерації ОСОБА_1 ;

- зобов`язати Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби України у місті Києві та Київській області прийняти заяву громадянки Російської Федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту відповідно до Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового захисту» та Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджених Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.09.2011 №649 та надати рішення за результатами розгляду заяви.

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено про протиправну відмову відповідача у прийнятті та нерозгляді її заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а за наслідками письмового звернення позивача до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у місті Києві та Київській області їй надано відповідь про прийняття рішення за наслідками розгляду такої заяви за умови дотримання порядку звернення. Зазначене, на думку позивача, свідчить про протиправну бездіяльність відповідача, яка полягає у нездійсненні прийняття та розгляду її заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 21.04.2023 відкрито провадження у справі №320/12124/23 за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

У відзив на позовну заяву, який надійшов до суду засобами поштового зв`язку 19.05.2023, відповідач вважає безпідставними позовні вимоги ОСОБА_1 , вказавши на порушення позивачем порядку та строку звернення за захистом в Україні, визначених частинами першо, другою та п`ятою статті 5 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», оскільки прийняття рішення про відмову у прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту приймається відповідно до пункту 6 статті 5 вказаного Закону, за умови дотримання заявником порядку звернення із заявою, передбаченою вказаною статтею Закону.

Отже відповідач вважає, що позивачем порушено порядок та строки звернення за захистом в Україні, визначені чинним законодавством, у зв`язку з чим просить відмовити у задоволенні позовних вимог.

Відповідно до поданої до суду 21.05.2023 відповіді на відзив позивачем наголошено на зверненні до відповідача із аявою про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, однак така заява безпідставно не була прийнята відповідачем.

Справу розглянуто після отримання судом інформації щодо повідомлення належним чином сторін про відкриття спрощеного позовного провадження у справі.

Згідно частини другої статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України спрощене позовне провадження призначене для розгляду справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.

Відповідно до пункту 10 частини шостої статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є інші справи, у яких суд дійде висновку про їх незначну складність, за винятком справ, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження.

Відповідно до частини першої, другої статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.

За правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.

Відповідно до частини першої статті 260 Кодексу адміністративного судочинства України питання про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі.

Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, відзив та відповідь на відзив, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.

ОСОБА_1 є громадянкою Російської Федерації відповідно до наявної в матеріалах справи копії паспорта № НОМЕР_1 , виданого 27.03.2017.

Відповідно до посвідки на тимчасове проживання від 25.08.2020 №19980324-08989 позивач з 2020 року перебуває на території України.

Згідно пояснень позивача, маючи цілком обгрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань через свої політичні переконання в Російській Федерації, вона є шукачем захисту в Україні відповідно до ратифікованих Україною міжнародних конвенцій. Разом зі своєю сім`єю вона залишила країну свого походження та прибула в Україну, де протягом тривалого часу вона та її сім`я законно проживали на території України.

Як зазначено позивачем, у зв`язку з тим, що їй та її родині загрожує небезпека у разі повернення до країни походження, вона мала намір звернутися до територіального органу Державної міграційної служби із заявою про надання їй статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, однак із початком повномасштабного вторгнення РФ на територію України 24.02.2022 звернутися із відповідною заявою не мала можливості, оскільки територіальні органи Державної міграційної служби не працювали та було небезпечно пересуватись містом.

Позивач 07.10.2022 звернулася до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у місті Києві та Київській області із заявою про надання статусу біженця, однак посадові особи відповідача таку заяву не прийняли та не зареєстрували, його не документували посвідкою про звернення за захистом в Україні та не надали письмової відповіді-відмови у прийомі заяви.

Листом від 13.10.2022 позивав звернувся до відповідача з проханням зафіксувати факт її звернення із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту та розглянути її заяву, задокументувати позивача довідкою про звернення за захистом в Україні та повідомити, коли вона зможе особисто прийти до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у місті Києві та Київській області для подальшого розгляду її заяви.

Листом Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у місті Києві та Київській області від 15.11.2022 №Ч-2146/6/8010-22/8010.7.1.1/4564-22 за наслідками розгляду звернення позивача повідомлено, що під час опрацювання звернення з`ясовано, що позивач порушив порядок та строк звернення за захистом в Україні. Також повідомлено, що рішення про відмову у прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту приймається за умови дотримання заявником порядку звернення із заявою та проінформовано, що надсилання поштою заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту законодавством не передбачено. Також зазначено, що відповідно до позиції УВКБ ООН щодо України від березня 2022 року, УВКБ ООН не вважає Україну «безпечною країною походження» та рекомендує направляти іноземців, які проживали на території України і не встигли подати заяви про надання міжнародного захисту для проходження національної процедури надання захисту в третій безпечній країні.

Вважаючи бездіяльність відповідача щодо неприйняття заяви про визнання позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, протиправними, позивач звернулася до адміністративного суду з відповідною позовною заявою.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з такого.

Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні, визначено Законом України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» від 08.07.2011 №3671-VI.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 1 Закону №3671-VI біженець - це особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону №3671-VI додатковий захист - це форма захисту, що надається в Україні на індивідуальній основі іноземцям та особам без громадянства, які прибули в Україну або перебувають в Україні і не можуть або не бажають повернутися в країну громадянської належності або країну попереднього постійного проживання внаслідок обставин, які загрожують їх життю, безпеці чи свободі.

Пунктом 13 статті 1 Закону №3671-VI встановлено, що особа, яка потребує додаткового захисту, особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.

Згідно з частинами першою і другою статті 5 Закону №3671-VI, особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, перетнула державний кордон України в порядку, встановленому законодавством України, повинна протягом п`яти робочих днів звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, під час в`їзду в Україну незаконно перетнула державний кордон України, повинна без зволікань звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Частиною п`ятою статті 5 вищевказаного Закону передбачено, що особа, яка на законних підставах тимчасово перебуває в Україні, і під час такого перебування в країні її громадянської належності чи попереднього постійного проживання виникли умови, зазначені в пунктах 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, внаслідок яких вона не може повернутися до країни свого походження і має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, повинна звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, до закінчення строку перебування на території України.

Умови, за яких особа не визнається біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, наведені у статті 6 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».

Так, за змістом частини першої статті 6 Закону №3671-VI не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні.

Згідно з Конвенцією про статус біженців 1951 року і Протоколом 1967 року поняття «біженець» включає в себе чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути надано статус біженця. Такими підставами є:

1) знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, за межами країни свого колишнього місця проживання;

2) наявність обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань;

3) побоювання стати жертвою переслідування повинно бути пов`язане з ознаками, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме: а) расової належності; б) релігії; в) національності (громадянства); г) належності до певної соціальної групи; д) політичних поглядів;

4) неможливістю або небажанням особи користуватися захистом країни походження внаслідок таких побоювань.

Відповідно до статті 4 Директиви Ради Європейського Союзу «Про мінімальні стандарти для кваліфікації і статусу громадян третьої країни та осіб без громадянства як біженців чи як осіб, які потребують міжнародного захисту з інших причин», а також змісту цього захисту (29 квітня 2004 року) в разі, якщо аспекти тверджень заявника не підтверджуються документальними або іншими доказами, ці аспекти не вимагають підтвердження, якщо виконуються наступні умови: заявник зробив реальну спробу обґрунтувати заяву; всі важливі факти, наявні в його/її розпорядженні, були надані, і було надано задовільне пояснення щодо відсутності інших важливих фактів; твердження заявника є зрозумілими та правдоподібними та не суперечать наявній конкретній та загальній інформації у його справі; заявник подав свою заяву про міжнародний захист якомога раніше, якщо заявник не зможе привести поважну причину відсутності подачі цієї заяви; встановлено, що в цілому заявник заслуговує довіри.

Згідно з частиною шостою статті 8 Закону №3671-VI рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, а також якщо заяви носять характер зловживання: якщо заявник з метою визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв`язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.

Згідно з пунктом 195 Керівництва з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців (згідно з Конвенцією про статус біженців 1951 року та Протоколом щодо статусу біженців 1967 року), у кожному окремому випадку всі необхідні факти повинні бути надані в першу чергу самим заявником, і тільки після цього особа, уповноважена здійснювати процедуру надання статусу біженця (перевіряючий), повинна оцінити всі твердження і достовірність переконань заявника.

Пункт 37 Керівництва визначає, що для надання статусу біженця, в першу чергу, важлива оцінка клопотання шукача, а не судження про ситуацію, яка склалася у країні походження.

За приписами частини шостої статті 5 Закону №3671-VI, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, може прийняти рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, в разі, якщо заявник видає себе за іншу особу або якщо заявнику раніше було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, за відсутності умов, передбачених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.

Інших підстав відмови у прийняття документів від особи іноземця чинне законодавство України не містить.

Процедуру розгляду в Україні заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату, позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту визначають Правила розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджені наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.09.2011 №649, зареєстровані в Міністерстві юстиції України 05.10.2011 за №1146/19884 (далі по тексту - Правила №649).

Відповідно до пункту 2.1 Правил №649 уповноважена посадова особа органу міграційної служби, до якого особисто звернулась особа, яка має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, або її законний представник у випадках, передбачених Законом:

а) встановлює особу заявника;

б) реєструє заявника в журналі реєстрації осіб, які бажають подати заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (додаток 1) (далі - журнал реєстрації осіб);

в) інформує заявника мовою, яку він/вона розуміє, про умови, за яких в Україні особа може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, про її права та обов`язки, а також про наслідки невиконання обов`язків;

г) забезпечує надання заявнику послуг перекладача, у тому числі через систему відеоконференц-зв`язку;

ґ) перевіряє дотримання заявником передбаченого статтею 5 Закону порядку звернення із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;

д) з`ясовує місце тимчасового перебування (проживання) заявника (фактичну адресу проживання в Україні);

е) протягом одного робочого дня здійснює перевірку наявності підстав, за яких заявнику може бути відмовлено в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Перевірка здійснюється в тому числі з урахуванням оновленої інформації по країні походження заявника на момент подачі заяви;

є) проводить дактилоскопію заявника;

ж) заносить отримані відомості до централізованої інформаційної системи;

з) роз`яснює порядок звернення за безоплатною правовою допомогою мовою, яку розуміє заявник.

Відповідно до пунктів 2.2, 2.4, 2.5 Правил №649 рішення щодо прийняття заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймається територіальним органом ДМС протягом робочого дня, в який до нього звернулась відповідна особа.

У разі наявності передбачених Законом підстав територіальний орган ДМС ухвалює рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, яке оформлюється наказом (додаток 2). Після ухвалення рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, уповноважена посадова особа територіального органу ДМС: видає особі письмове повідомлення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, із зазначенням підстав для відмови у прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (додаток 3); під підпис ознайомлює заявника з порядком оскарження рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; вносить відповідні відомості до журналу реєстрації осіб.

У разі використання заявником права на оскарження рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, територіальний орган ДМС видає такому заявникові під підпис довідку про звернення за захистом в Україні, про що заносить відповідні відомості до журналу реєстрації видачі довідки про звернення за захистом в Україні (додаток 4). Довідка видається строком на три місяці з подальшим тримісячним продовженням строку її дії на весь час розгляду скарги. Підставою для продовження строку дії зазначеної довідки є копія скарги на рішення територіального органу ДМС з підтверджуючими документами її відправлення або у випадку оскарження в судовому порядку копія позовної заяви з відміткою (штампом) суду про її прийняття або копія ухвали суду про відкриття провадження у справі чи належним чином оформленої судової повістки. У випадку оскарження рішення в судовому порядку подальше тримісячне продовження строку дії довідки про звернення за захистом в Україні здійснюється після отримання письмової інформації про стан розгляду справи в суді від юридичної служби територіального органу ДМС.

Відповідно до частини першої статті 12 Закону №3671-VI рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, протягом п`яти робочих днів з дня отримання повідомлення про відмову можуть бути оскаржені в установленому законом порядку до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, а також до суду у строки, встановлені цим Законом.

Наказом МВС України від 20.07.2015 №884, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 05.08.2015 за №944/27389 затверджено Порядок обчислення строку тимчасового перебування в Україні іноземців, які є громадянами держав з безвізовим порядком в`їзду (далі по тексту Порядок №884), відповідно до пункту 1 якого громадяни держав з безвізовим порядком в`їзду можуть тимчасово перебувати на території України не більше ніж 90 днів протягом 180 днів, якщо інший строк не визначено міжнародними договорами України.

Відповідно до Угоди між Урядом України і Урядом Російської Федерації про безвізові поїздки громадян України і Російської Федерації, підписаної 16.01.1997, яка набула чинності 10.03.1997 громадяни держави однієї Сторони можуть в`їжджати, виїжджати та пересуватися територією держави іншої Сторони без віз з дотриманням правил перебування, що діють в цій державі, по документах, що посвідчують особу і підтверджують громадянство, зазначених у Додатках 1 та 2 до цієї Угоди (дію Угоди припинено з 01.07.2022 відповідно до постанови КМУ від 18.06.2022 №692).

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб; Указом Президента України від 14 березня 2022 року № 133/2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 15 березня 2022 року № 2119-IX, продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 26 березня 2022 року строком на 30 діб; Указом Президента України від 18 квітня 2022 року № 2593/2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 21 квітня 2022 року № 2212-IX, продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 25 квітня 2022 року строком на 30 діб; Указом Президента України від 17 травня 2022 року № 341/2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 22 травня 2022 року № 2263-IX, продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 25 травня 2022 року строком на 90 діб ; Указом Президента України від 12 серпня 2022 року № 573/2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 15 серпня 2022 року № 2500-IX, продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 23 серпня 2022 року строком на 90 діб.

Відповідно до оголошення на офіційному сайті ДМС України за посиланням https://dmsu.gov.ua/news/dms/12512.html призупинено роботу усіх територіальних органів та підрозділів ДМС.

Як зазначено позивачем, у зв`язку з відновленням прийому громадян він звернувся до відповідача 07.10.2022 з метою особисто подати заяву про надання їй статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, однак її заяву не прийняли і не зареєстрували, не документували довідкою про звернення за захистом в Україні та не надали письмову відповідь-відмову у прийомі заяви, відмовляючи виключно в усній формі, що, в свою чергу, позбавило позивача можливості її розгляду з подальшим прийняттям рішення.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що позивач зверталася до ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області листом від 13.10.2022, в якому просила зафіксувати факт її звернення з заявою про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту та розглянути подану нею заяву, задокументувати позивача довідкою про звернення за захистом в Україні та повідомити, коли вона зможе особисто прийти до ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області для подальшого розгляду заяви, зазначивши у додатках копії заяви-анкети та анкети особи, яка звернулася із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Із урахуванням викладеного, у зв`язку з наявністю у матеріалах справи доказів на підтвердження вчинення позивачем дій щодо звернення до ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області із заявою про надання їй статусі біженця або особи, яка потребує додаткового захисту та відсутністю доказів прийняття рішення щодо прийняття заяви чи відмови у її прийнятті відповідачем, суд вважає, що відповідачем вчинено протиправну бездіяльність, яка полягає у неприйнятті рішення щодо прийняття заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту або про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, яке оформлюється наказом у порядку визначеному Законом України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» та Правил №649, з урахуванням чого позовні вимоги у цій частині підлягають задоволенню шляхом визнання протиправною бездіяльності відповідача, яка полягає у неприйнятті рішення щодо прийняття заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту або про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, яке оформлюється наказом у порядку визначеному Законом України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» та Правил №649.

Щодо позовних вимог зобов`язати відповідача прийняти заяву позивача про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту відповідно до вимог Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» та Правил №649 та надати рішення за результатами розгляду заяви, суд зазначає таке.

Відповідно до пункту 20 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 25.06.2009 №1 «Про судову практику розгляду спорів щодо статусу біженця та особи, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, примусового повернення і примусового видворення іноземця чи особи без громадянства з України та спорів, пов`язаних із перебуванням іноземця та особи без громадянства в Україні» керуючись зазначеними положеннями Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», судам слід ураховувати, що стаття 5 Закону не встановлює санкції за подання заяви про надання статусу біженця із зволіканням. У таких випадках на порушників можуть накладатися лише стягнення у вигляді штрафу, передбачені статтями 203 та 204-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення (ті, що відповідають вимогам статті 31 Конвенції про статус біженців 1951 року). Неприйняття заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, до розгляду та примусове повернення або примусове видворення заявника суперечитиме захисту фундаментальних прав, передбачених Конвенцією про статус біженців 1951 року (стаття 33 «Невислання біженців»), а також Конвенцією про захист прав і основоположних свобод людини 1950 року (стаття 3 «Заборона катування»).

Згідно із частинами першою та другою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

За наведених обставин, з метою відновлення прав та інтересів позивача, за захистом яких вона звернулася до суду, та з метою дотримання судом гарантій на те, що спір між сторонами буде остаточно вирішений, оскільки судом встановлено протиправну бездіяльність відповідача, яка полягає у неприйнятті рішення щодо прийняття заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту або про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, суд дійшов висновку, що належним способом захисту є зобов`язання відповідача прийняти рішення щодо прийняття або відмови у прийнятті заяви позивача про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту відповідно до вимог Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» та Правил №649.

При цьому, позовні вимоги щодо визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо неприйняття заяви позивача про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту та про зобов`язання відповідача прийняти заяву, не підлягають задоволенню з огляду на їх передчасність, оскільки відповідно до положень Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» та Правил №649 заява приймається або у прийнятті такої заяви відмовляється відповідним рішенням про надання статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту або про відмову у наданні статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, проте, станом на час звернення позивача до суду з даним позовом таке рішення відповідачем не приймалося.

Судом не надається в межах даної справи оцінка викладеним у заяві-анкеті позивача про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту обставинам, оскільки розгляд поданих позивачем до відповідача разом із заявою документів є дискреційними повноваженнями Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у місті Києві та Київській області.

Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно із частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку про наявність підстав для частково задоволення адміністративного позову.

Відповідно до частини третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, підстави для вирішення питання щодо судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 241 - 246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, cуд,-

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

2. Визнати протиправною бездіяльність Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у місті Києві та Київській області, яка полягає у неприйнятті рішення щодо прийняття заяви громадянки Російської Федерації ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту або про відмову в прийнятті заяви громадянки Російської Федерації ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у порядку визначеному Законом України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» та Правилами розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затвердженими наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.09.2011 №649.

3. Зобов`язати Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби України у м. Києві та Київській області прийняти рішення щодо прийняття заяви громадянки Російської Федерації ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту або про відмову в прийнятті заяви громадянки Російської Федерації ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у порядку визначеному Законом України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» та Правилами розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затвердженими наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.09.2011 №649.

4. В іншій частині позовних вимог відмовити.

Позивач: ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер: НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 ).

Відповідач: Центральне міжрегіональне управлінням Державної міграційної служби у місті Києві та Київській області (ідентифікаційний код: 42552598, місцезнаходження: 02152, м. Київ, вул. Березняківська, буд. 4-А).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Колеснікова І.С.