Ухвала суду № 112915837, 15.08.2023, Вінницький міський суд Вінницької області

Справа № 127/18393/23

Провадження № 1-в/127/402/23

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 серпня 2023 року м. Вінниця

Вінницький міський суд Вінницької області в складі:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

секретаря ОСОБА_2 ,

за участю прокурора ОСОБА_3 ,

захисника ОСОБА_4 ,

засудженого ОСОБА_5 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Вінниці клопотання засудженого до довічного позбавлення волі ОСОБА_5 про звільнення від покарання у вигляді довічного позбавлення волі, -

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького міського суду Вінницької області надійшло клопотання засудженого ОСОБА_5 про звільнення від покарання у вигляді довічного позбавлення волі. Оскільки утримання його у в`язниці більше 25 років це є порушенням його законних прав і свобод. На думку засудженого, якщо він засуджений до довічного позбавлення волі відбув 25 років покарання, згідно з чинним КК України, його кримінальна відповідальність завершилась, а його перебування під вартою є незаконним. Посилаючись на практику та висновки Європейського суду з прав людини ОСОБА_5 звертається до суду для захисту своїх порушених прав і вимагає прийняти рішення про припинення відносно нього катування та наполягає на вирішенні питання про його звільнення від відбування покарання, оскільки воно є катуванням та таким, що принижує гідність.

Засуджений ОСОБА_5 в судовому засідання подане ним клопотання підтримав та просив суд його задовольнити посилаючись на доводи викладені в письмовому клопотанні.

Захисник засудженого адвокат ОСОБА_4 клопотання свого підзахисного підтримав, просив суд його задовольнити і припинити катування стосовно засудженого ОСОБА_5 .

Прокурор ОСОБА_3 в судовому засіданні заперечував, щодо задоволення клопотання засудженого, оскільки відсутні підстави для його задоволення.

Заслухавши пояснення засудженого, враховуючи думку захисника та прокурора, дослідивши матеріали особової справи та клопотання, суд приходить до наступного висновку.

Відповідно до п.п. 2, 14 ч. 1 ст. 537 КПК України під час виконання вироків суд, визначений ч. 2 ст. 539 цього Кодексу, має право вирішувати питання про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання, інші питання про всякого роду сумніви і протиріччя, що виникають при виконанні вироку.

З матеріалів особової справи засудженого ОСОБА_5 вбачається, що останній засуджений вироком Дніпропетровського обласного суду від 22.10.1997 до смертної кари. 23.12.1997 вказаний вирок суду Верховним Судом України залишений без змін. В подальшому ухвалою суду від 16.08.2000 засудженому ОСОБА_5 замінено смертну кару на довічне позбавлення волі.

Ухвалою Апеляційного суду Вінницької області від 20.12.2016 засудженому зараховано строк попереднього ув`язнення з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі з 22.12.1995 по 23.12.1997.

Щодо посиланнязасудженого ОСОБА_5 на те, що жодним законом не передбачено ув`язнення особи більше двадцяти п`яти років, а покарання у виді довічного позбавлення волі є катуванням, судом враховано наступні обставини.

Відповідно до положеньст. 93 КК України(в редакції закону 1960 року) за умисне вбивство при обтяжуючих обставинах було встановлено покарання у виді позбавлення волі строком від восьми до п`ятнадцяти років або смертна кара.

Рішенням Конституційного суду України від 29 грудня 1999 року у справі за конституційним поданням 51 народного депутата України щодо відповідностіКонституції Україниположень статей24,58,59,60,93, 190-1 Кримінального кодексу України в частині, що передбачає смертну кару як вид покарання, положення ст. 24 Загальної частини та положення санкцій статей Особливої частиниКримінального кодексу України, які передбачали смертну кару як вид покарання, визнано такими, що не відповідаютьКонституції України(є неконституційними). ПоложенняКримінального кодексу України, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення.

На виконання рішення Конституційного суду України від 29 грудня 1999 року Верховна Рада України прийнялаЗакон України від 22 лютого 2000 року «Про внесення змін доКримінального, Кримінально-процесуального та Виправно-трудового кодексів України», яким покарання у виді смертної кари було замінено на довічне позбавлення волі.

ПоложенняКК України ( в редакції 1960 року)зі змінами, внесенимиЗаконом України «Про внесення змін до Кримінального, Кримінально-процесуального та Виправно-трудового кодексів України» від 22 лютого 2000 року № 1483-111, якими смертну кару як вид кримінального покарання було замінено довічним позбавленням волі, треба розуміти як такі, що пом`якшують кримінальну відповідальність особи і мають зворотну дію в часі, тобто поширюються на осіб, які вчинили особливо тяжкі злочини, передбаченіКримінальним кодексом України 1960 року, до набрання чинностіЗаконом України «Про внесення змін до Кримінального, кримінально-процесуального та Виправно-трудового кодексів України», у тому числі на осіб, засуджених до смертної кари, вироки щодо яких на час набрання чинності цим законом не було виконано.

Отже, ОСОБА_5 обґрунтовано визначено покарання у виді довічного позбавлення волі, яке є менш суворим видом покарання порівняно зі смертною карою.

Так, ОСОБА_5 засуджено до покарання у виді смертної кари за нормами КК України (1960 року), якими передбачалося призначення зазначеного покарання за ст. 93 вказаного закону про кримінальну відповідальність, покарання в подальшому було змінено на довічне позбавлення волі.

Положень, які б визначали граничний строк виконання покарання у виді довічного позбавлення волі або граничний термін ув`язнення особи, яка засуджена до покарання у виді довічного позбавлення волі, норми КК України 1960 року не містять. Також, чинні положення КК України не містять положень, які б визначали граничний строк ув`язнення особи, засудженої до покарання у виді довічного позбавлення волі.

Питання звільнення від покарання або подальшого його відбування врегульовані розділом ХІІ КК України. Зокрема, статтею 74 КК України передбачено, що звільнення засудженого від покарання або подальшого його відбування, заміна більш м`яким, а також пом`якшення призначеного покарання, крім звільнення від покарання або пом`якшення покарання на підставі закону України про амністію чи акта про помилування, може застосовуватися тільки судом у випадках, передбачених цим Кодексом.

Чинними положеннями КК України, в тому числі й нормами розділу ХІІ не передбачено звільнення особи від покарання у виді довічного позбавлення волі з підстав, на які посилається засуджений ОСОБА_5 у клопотанні.

Таким чином, доводи та вимоги засудженого ОСОБА_5 , не можуть бути задоволенні судом з огляду на те, що чинним законодавством, яке регулює порядок виконання покарання у виді довічного позбавлення волі, не передбачено звільнення від відбування покарання у вигляді довічного позбавлення волі.

Разом з цим, чинні норми КПК України передбачають правовий механізм заміни покарання у виді довічного позбавлення волі на інше, більш м`яке покарання, у разі наявності визначених законом правових підстав.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 82 КК України покарання у виді довічного позбавлення волі може бути замінено судом більш м`яким покаранням, строк якого обчислюється з дня заміни покарання у виді довічного позбавлення волі більш м`яким. Згідно з вимогами ч. 5 ст. 82 КК України, покарання у виді довічного позбавлення волі може бути замінено на покарання у виді позбавлення волі строком від п`ятнадцяти до двадцяти років, якщо засуджений відбув не менше п`ятнадцяти років призначеного судом покарання.

Згідно вимог ч. 3 ст. 82 КК України, заміна невідбутої частини покарання більш м`яким може бути застосована, якщо засуджений став на шлях виправлення.

Довічне позбавлення волі є найсуворішим видом покарання, передбаченим КК України і відповідно до ст. 64 КК України встановлюється за вчинення особливо тяжких злочинів і застосовується лише у випадках, спеціально передбачених цим Кодексом, якщо суд не вважає за можливе застосовувати позбавлення волі на певний строк.

Разом з цим, відповідно до ч. 2 ст. 65 КК України, особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Більш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинене кримінальне правопорушення призначається лише у разі, якщо менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження вчинення нею нових кримінальних правопорушень.

Системне тлумачення положень ст. 64 та 65 КК України дозволяє дійти висновку, що довічне позбавлення волі застосовується до винної особи лише у виключних випадках, коли покарання у вигляді позбавлення волі на певний строк не може забезпечити реалізацію встановленої ст. 50 КК України мети покарання, зокрема виправлення засудженого, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.

Таким чином, вирішуючи питання про наявність правових підстав для заміни покарання у виді довічного позбавлення волі на позбавлення волі на певний строк, суд має вирішити питання чи буде визначене покарання у вигляді позбавлення волі на певний строк, у разі заміни цим покарання раніше призначене покарання у вигляді довічного позбавлення волі, відповідати критеріям до кримінального покарання, визначеним у ст. 50 та 65 КК України.

Водночас, ОСОБА_5 засуджений до покарання у виді довічного позбавлення волі, тому факт відбуття ним більше 25 років у місцях позбавлення волі не є законною підставою для звільнення його з виправної установи на підставі відбуття строку покарання, призначеного відповідним вироком суду, оскільки він його не відбув.

Враховуючи вищезазначені обставини в їх сукупності, суд приходиться до висновку, що в задоволенні клопотання ОСОБА_5 необхідно відмовити, оскільки воно не відповідає вимогам чинного законодавства.

Керуючись ст.ст. 50, 65, 81 КК України, ст. ст. 537, 539 КПК України, колегія суддів, -

УХВАЛИВ:

В задоволенні клопотання засудженого до довічного позбавлення волі ОСОБА_5 про звільнення від покарання у вигляді довічного позбавлення волі відмовити.

Ухвала може бути оскаржена до Вінницького апеляційного суду протягом семи днів з дня оголошення.

Для особи, яка перебуває під вартою, строк подачі апеляційної скарги обчислюється з моменту вручення їй копії ухвали.

Копію судового рішення не пізніше наступного дня після ухвалення надіслати учасникам судового провадження, які не були присутні в судовому засіданні.

Суддя: