Рішення № 112883923, 09.08.2023, Личаківський районний суд м.Львова

Справа № 463/4281/21

Провадження № 2/463/107/23

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 серпня 2023 року Личаківський районний суд м. Львова

в складі: головуючого - судді Мармаша В.Я.,

з участю секретаря с/з - Афанасьєва Д.С.,

представника позивача - Лозинської О.Д.,

відповідача - ОСОБА_1 ,

представника відповідача - Татух М.Д.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження в залі суду в м. Львові цивільну справу за позовом Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

встановив:

позивач звернувся до суду з позовом до відповідача про стягнення з останньої заборгованості за період з 1 березня 2016 року по 30 квітня 2020 року за послуги з централізованого опалення місць загального користування та приєднаного теплового навантаження - 8571,31 грн., інфляційних втрат - 1148,85 грн., 3% річних - 490,64 грн., а також витрат по сплаті судового збору в розмірі 2270 грн. Позов мотивує тим, що відповідач є власником квартири за адресою: АДРЕСА_1 , та є споживачем послуг, що надаються ЛМКП «Львівтеплоенерго» за даною адресою, зокрема послуг з централізованого опалення, а відтак має нести відповідальність за зобов`язання з оплати житлово-комунальних послуг. Однак, всупереч вимогам чинного законодавства, відповідач не проводить оплати за отримані послуги, внаслідок чого за період з 1 березня 2016 року по 30 квітня 2020 року розмір заборгованості останньої за спожиті послуги з централізованого опалення становить 8571,31 грн. Вказує, що 16 вересня 2020 року Личаківський районний суд м. Львова видав ухвалу про скасування судового наказу у справі № 463/5555/20 про стягнення з заборгованості з ОСОБА_1 , та роз`яснив ЛМКП «Львівтеплоенерго» його право звернутися до суду із вказаними у заяві про видачу судового наказу вимогами у порядку спрощеного позовного провадження. З врахуванням наведеного вважає, що строк позовної давності перервався. Вказує, що житловий будинок АДРЕСА_2 обладнано загальнобудинковим приладом обліку теплової енергії для опалення сходових кліток у зв`язку з тепловтратами розвідних трубопроводів системи опалення. Вказує, що розрахунки кількості та вартості послуг з централізованого опалення проведено відповідно до вимог Постанови КМУ від 21 липня 2005 року № 630, Наказу міністерства будівництва, архітектури та ЖКГУ від 31 жовтня 2006 року № 359 «Про затвердження методики розрахунку кількості теплоти, спожитої на опалення місць загального користування багатоквартирних будинків, та визначення прати за їх опалення» та встановлених тарифів. Звертає увагу на те, що відповідно до п. 28 «Правил надання послуг централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води та водовідведення», затверджених постановою Кабінету Міністрів України 21 липня 2005 року № 630 та наказу Міністерства будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України № 359 від 31 жовтня 2006 року. «Про затвердження методики розрахунку кількості тепла, спожитого на опалення місць спільного користування багатоквартирних будинків та визначення плати за їх опалення», у осіб, які у встановленому законом порядку від`єднались від централізованої мережі опалення виникає обов`язок по оплаті обігріву місць загального користування. Окрім того зазначає, що відповідно до правової позиції Верховного суду України, викладеної в постанові від 23 серпня 2017 року у справі №6-1207цс17 оплата за опалення місць загального користування у багатоквартирному будинку є обов`язком власника квартири навіть якщо останній користується індивідуальним опаленням. При цьому зазначає, що факт надання відповідачу послуг з централізованого опалення підтверджується актами про включення системи теплопостачання. Відтак оскільки відповідач добровільно не сплачує за надані послуги, позивач змушений звернутись до суду за захистом своїх порушених прав, просить стягнути суму боргу з врахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми. Також зазначає, що оскільки квартира відповідача від`єднана від загальнобудинкової системи опалення, відтак відповідачу нараховується тільки плата за місця загального користування (з урахуванням втрат в розподільчих внутрібудинкових мережах систем опалення). Нарахування за опалення МЗК за вказаною адресою ЛМКП «Львівтеплоенерго» проводить із березня 2016 року та здійснює такі відповідно до вимог Постанови КМУ від 21 липня 2005 року №630 «Про затвердження Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення та типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення». Кількість теплової енергії на опалення МЗК (з урахуванням втрат в розподільчих внутрібудинкових мережах систем опалення) визначається відповідно до Наказу Міністерства будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства № 359 від 31 жовтня 2016 року «Про затвердження Методики розрахунку кількості теплоти, спожитої на опалення місць загального користування багатоквартирних будинків, та визначення плати за їх опалення. Зокрема оскільки у будинку на АДРЕСА_2 (друга черга), починаючи з листопада 2018 року, усі квартири обладнані квартирними приладами обліку теплової енергії, розрахунок втрат проводиться за формулою, зазначеною у п. 2.1.3 Наказу №359 від 31 жовтня 2006 року. Витрати за місця загального користування лягають солідарно на усі квартири будинку (в т.ч. з індивідуальним опаленням) і розподіляються пропорційно до величини площі квартир відповідно до п. 12 Постанови №630 «Про затвердження Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води та водовідведення». Згідно обліку ЛМКП «Львівтеплоенерго», у житловому будинку АДРЕСА_2 (друга черга) квартири №99 , 101 , 104 , 107 , 110 , 113 , 116 , 119 , 122 , 124 , 160 , 153 від`єднані від загальнобудинкової системи централізованого опалення. Інформацію щодо величини опалювальної площі квартир вказаного будинку ЛМКП «Львівтеплоенерго» отримало від ТОВ РЕД «Карпатбудсервіс». Позивач не погоджується з доводами сторони відповідача, викладеними у заяві про застосування позовної давності, оскільки позивач у своїй діяльності керується діючими нормами законодавства. Зокрема посилається на порядок визначення кількості теплової енергії на опалення МЗК, визначений наказом Міністерства будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України «Про затвердження Методики розрахунку кількості теплоти спожитої на опалення місць загального користування багатоквартирних будинків, та визначення плати за їх опалення» від 31 жовтня 2006 року №359. Вказує, що усі квартири житлового будинку АДРЕСА_2 , які отримують послуги централізованого опалення, з листопада 2018 року обладнані квартирними тепловими лічильниками, сходові клітки у будинку від`єднанні від централізованої системи опалення. Відтак зазначає, що у вартість плати за опалення місць загального користування входять втрати теплової енергії у внутрішньобудинкових системах опалення та втрати тепла трубопроводами системи гарячого водопостачання житлової частини. З метою коректного розподілу теплової енергії, спожитої за показами загальнобудинкового приладу обліку між квартирами, які обладнано приладами теплової енергії, та місцями загального користування з урахуванням втрат у розподільчих внутрішньо будинкових мережах ТОВ РЕД «Карпатбудсервіс» та ОСББ «Зелена 115ж» виготовило та подало позивачу опитувальні листи споживача теплової енергії, в яких зазначено максимальне теплове навантаження на опалення МЗК та на втрати теплової енергії у внутрішньо будинкових системах опалення та гарячого водопостачання. Позивачем було надано розрахунок послуги теплопостачання, посилаючись на чинне законодавство та застосовуючи діючі формули, було надано доводи в якості помісячних даних обсягу приладів обліку теплової енергії по будинку АДРЕСА_2 . При цьому звертає увагу на те, що сторона відповідача лише усно стверджує про неправомірність нарахувань. Зазначає, що помісячна тарифікація відображається у повідомленнях про оплати послуги теплопостачання, при цьому в розрахунку позивача вказано кількість енергії, яка припадає на квартиру відповідача. При цьому вказує, що позивач у своїй діяльності керується діючими нормами закону нараховуючи відповідачу послуги, вважає, що позивачем доведено всі обставини справи. Крім того, позивач просить поновити строки позовної давності, виходячи із підстав і мотивів, які викладені у відповідній заяві.

У заяві про застосування позовної давності, в якій містяться також заперечення по суті вимог,представник відповідача проти позову заперечила з підстав того, що згідно з п. 12 Постанови КМУ №630 у разі встановлення будинкових засобів обліку теплової енергії, нарахування вартості послуги з централізованого опалення проводиться згідно з їх показаннями пропорційно опалювальній площі квартири. Відповідно, до розрахунку приймається сумарна опалювальна площа квартир, яка у будинку на АДРЕСА_2 , становить 10837,1 кв.м (в т.ч. квартири з індивідуальним опаленням). З них площа квартир, розташованих у першій черзі будинку (1-3 під`їзд) становить 6922,0 кв.м., площа квартир, розташованих у другій черзі (4-6 під`їзд) - 3915,1 кв.м. Житловий будинок на АДРЕСА_2 , балансоутримувачем якого був ТОВ «РЕД «Карпатбудсервіс», а тепер - ОСББ «Зелена - 115», складається з двох частин: перша черга будинку (1-111 під`їзд) та друга черга (IV- VI під`їзд). Кожна черга обладнана окремим індивідуальним, тепловим пунктом (ІТН) з вузлом обліку теплової енергії (ВОТЕ) на опалення та гаряче водопостачання. Від споживання гарячої води обидві частини житлового будинку відмовилися. Вказаний житловий будинок має горизонтальну розводку внутрішньобудинкової системи опалення, що передбачає можливість встановлення квартирних приладів обліку теплової енергії та опалення. Покази загальнобудинкових та квартирних теплових лічильників у житловому будинку знімає контролер теплового господарства ЛМКП «Львівтеплоенерго», покази знімаються протягом трьох останніх днів поточного місяця. Вказує, що позивачем було вказано формулу, за якою здійснюються нарахування: Q мзк = Q втр, проте сам розрахунок вартості наданих послуг не зазначено, у долучених додатках тепловтрати зазначаються лише з 25 квітня 2017 року до 29 жовтня 2018 року. Звертає увагу на те, що порядок розрахунку кількості теплоти, спожитої на опалення місць загального користування, має визначатися розділом 2 Методики. Пункт 2.1.4. методики вказує, що у разі часткового оснащення приміщень споживачів приладами обліку теплової енергії та відсутності приладів обліку теплової енергії на МЗК витрати теплової енергії на опалення МЗК визначається розрахунком за формулами, наведеними в пункті 2.1. В той же час п. 2.1.4. методики наводить формулу за якою визначається загальна кількість теплової енергії на опалення МЗК. Пункти 2.2.1. і 2.2.2. методики визначають формули розподілу визначених величин теплової енергії, спожитої на опалення МЗК, між окремими помешканнями будинку. Вказує, що у розрахунку, наданому позивачем, не зазначено який саме тариф застосовано, який розмір тепловтрат припадає на квартиру відповідача, коефіцієнт кількості теплоти, що припадає на помешкання відповідача, яка взята площа при розрахунку (загальна, помешкання) тощо. Відтак вважає, що позивачем належним чином не надано розрахунок за послуги з централізованого опалення та відповідно не доведено наявність заборгованості.Також зазначає, що починаючи з листопада 2018 року всі споживачі обладнані засобами обліку теплової енергії (лічильниками), а розрахунок витрат теплової енергії та кількість теплової енергії на опалення МЗК позивач визначає керуючись положеннями п. 2.1.3 Методики затвердженої наказом № 359 від 31 жовтня 2006 року, з чим відповідач не погоджується. Вважає, що дана методика не може бути застосована, оскільки інформація про те, що всі споживачі обладнані засобами обліку теплової енергії є недостовірною, оскільки у долучених позивачем розрахунках до відповіді на адвокатський запит за 2017, 2018 рік зазначається, що серед споживачів є споживачі послуг у яких відсутні засоби обліку теплової енергії.. Відтак позивач, визначаючи відповідачу кількість теплової енергії на опалення МЗК, керується положеннями п. 2.1.3. Методики, та таким чином останнім не виконуються вимоги, передбачені п. 12 Постанови КМУ від 21 липня 2005 року №630 та до нарахувань обсягу теплової енергії МЗК включається обсяг теплової енергії спожитої власниками приміщень, які не надають покази приладів обліку у зв`язку із їх відсутністю. А тому на думку сторони відповідача донарахування додаткової оплати за опалення по загальнобудинковому лічильнику суперечить умовам укладеного між сторонами договору та законодавству, що регулює порядок обліку та оплати послуг з централізованого опалення, а саме Правилам надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води, водовідведення, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року №630. Вважає, що посилання позивача при обґрунтуванні нарахувань за опалення місць загального користування на Правила надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення та типового договору про надання послуг з централізованого опалення постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджені постановою КМУ від 21 липня 2005 року №630, рекомендації щодо застосування Методики, затверджені наказом Міністерства з питань житлового-комунального господарства України від 22 лютого 2008 року №47, є безпідставним, оскільки даними актами не визначено порядку розрахунку кількості теплоти, спожитої на опалення місць загального користування у разі обладнання багатоквартирного будинку загальнобудинковим приладом обліку теплової енергії та часткового оснащення приміщень споживачів приладами обліку. Підміняючи методику розрахунку, визначену нормативним актом, іншою методикою, що здійснена не на підставі нормативно-правового акту, позивач діяв не у передбачений законом спосіб. При цьому зазначає, що наказом Мінрегіону від 22 листопада 2018 року №315 затверджено Методику розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг, застосування цієї Методики можливе лише після укладання договорів, які відповідають типовим договорам про надання послуги постачання теплової енергії, затверджених постановою КМУ від 21 серпня 2019 року №830, відповідний договір на сьогодні з 2020 року з відповідачем укладено. Вказує, що зазначеною методикою скасовано дію наказу Мінрегіонбуду від 31 жовтня 2006 року №359 «Про затвердження Методики розрахунку кількості теплоти, спожитої на опалення місць загального користування багатоквартирних будинків, та визначення плати за їх опалення». Звертає увагу на наявність суттєвих розбіжностей у розмірі опалювальної площі будинку, зазначеній у відповіді на адвокатський запит від 30 квітня 2021 року - 10837,1 кв.м., а також у розрахунку тепловтрат затверджених ПП «Теплокоплактсервіс» у 2018 році, згідно з яким сумарна опалювальна площа квартир 12801,8 кв.м. Вказує, що якщо проаналізувати опалювальні площі за під`їздами наведеними у розрахунку тепловтрат, то слід зазначити, що при розрахунку позивач зменшив сумарну опалювальну площу на опалювальна площу 5 під`їзду, тобто при розрахунку МЗК не враховується житлові квартири 5 під`їзду. Відтак вважає, що наведене призвело до того, що позивач керуючись положеннями п. 2.1.3. Методики, при нарахуванні обсягу теплової енергії МЗК включає тепловтрати, обсяг теплової енергії спожитої власниками приміщень, які не надають покази приладів обліку (у зв`язку із їх відсутністю) та розподіляється на опалювальну площу споживачів, в яких наявне індивідуальне опалення в тому числі. відповідача, за мінусом опалювальної площі п`ятого під`їзду (хоча МЗК повинні сплачувати усі споживачі будинку), що є порушенням чинного законодавства, яке регулює дані правові відносини. Також вважає, що позивачем пропущено строк позовної давності щодо пред`явлення вимог про стягнення заборгованості за опалення місць загального користування будинку, а тому в задоволенні позовних вимог Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» слід відмовити також у зв`язку з пропуском строків позовної давності.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримала з підстав, які зазначені у позовній заяві та запереченнях на заяву відповідача. Відповідач та її представник в судовому засіданні проти позову заперечили з підстав, зазначених у поданій ними до суду заяві по суті спору.

Позовна заява надійшла до суду 15.04.2021. Ухвалою суду від 17.05.2021 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) осіб. Ухвалою суду від 19.11.2021 у справі призначено судове засідання з повідомленням (викликом) осіб. Стороною позивача по суті спору подані позовна заява та заперечення на заяву про застосування строків позовної давності, стороною відповідача -заява про застосування строків позовної давності із одночасними запереченнями по суті вимог. Всі наявні у справі докази були надані сторонами.

Заслухавши пояснення сторін та їх представників, дослідивши та перевіривши зібрані у справі докази, суд вважає, що позов слід задовольнити частково з наступних підстав.

Відповідно до ст.ст. 12, 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Судом встановлено, що відповідач ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_1 , що підтверджується долученою до позову Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 211135700 від 2 червня 2020 року. При цьому за даною адресою позивачем ЛМКП «Львівтеплоенерго» надаються відповідачу послуги з централізованого опалення.

Позивач просить стягнути з відповідача заборгованість за централізоване опалення місць загального користування за період з 1 березня 2016 року по 30 квітня 2020 року, відповідач же вважає, що позивачем пропущено строк позовної давності за вказаними вимогами, а нарахування вартості послуг здійснювалося з порушенням вимог чинного законодавства. З наведеного вбачається, що правовідносини, які виникли у даному випадку між сторонами справи, регулюються Законом України «Про житлово-комунальні послуги» №1875-IV від 24 червня 2004 року, Законом України «Про житлово-комунальні послуги» №2189-VIII від 9 листопада 2017 року, що набрав чинності 10 грудня 2017 року та був введений в дію 1 травня 2019 року, Законом України «Про теплопостачання», Законом України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання», постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної і гарячої води і водовідведення» № 630 від 21 липня 2005 року, з відповідними змінами та доповненнями, чинною на момент спірних правовідносин.

Так, згідно з ч. 4 ст. 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» №1875-IV від 24 червня 2004 року, який був чинним до 1 травня 2019 року, виконавцем послуг з постачання теплової енергії є теплопостачальна організація. Аналогічне положення міститься також в Законі України «Про житлово-комунальні послуги» №2189-VIII від 9 листопада 2017 року, згідно з п. 3 ч. 2 ст. 6 якого виконавцями комунальних послуг з постачання теплової енергії є теплопостачальна організація.

При цьому згідно з ст. 1 Закону №1875-IV виконавцем є суб`єкт господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальної послуги споживачу відповідно до умов договору, а споживач це фізична чи юридична особа, яка отримує або має намір отримати житлово-комунальну послугу. А відповідно до визначень, викладених в пунктах 2 та 6 ч. 1 ст. 1 Закону №2189-VIII виконавець комунальної послуги - суб`єкт господарювання, що надає комунальну послугу споживачу відповідно до умов договору; індивідуальний споживач - фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об`єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги;

Постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 31 березня 2015 року № 1171 «Про встановлення тарифів на послуги з централізованого опалення та послуги з централізованого постачання гарячої води, що надаються населенню суб`єктами господарювання, які є виконавцями цих послуг» встановлено тарифи на послуги з централізованого опалення та послуги з централізованого постачання гарячої води, що надаються населенню такими суб`єктами господарювання, які є виконавцями цих послуг, в тому числі підпунктом 79 п. 1 такої - тарифи на послуги, які надаються ЛМКП «Львівтеплоенерго».

Положеннями статті 13 Конституції України визначено, що власність зобов`язує. Вказана норма кореспондує зі статтею 322 ЦК України, згідно з якою власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до пунктів 1, 2 ч. 1 ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» №1875-IV від 24 червня 2004 року споживач має право одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг, а також одержувати в установленому законодавством порядку необхідну інформацію про перелік житлово-комунальних послуг, їх вартість, загальну вартість місячного платежу, структуру ціни/тарифу, норми споживання, порядок надання житлово-комунальних послуг, їх споживчі властивості тощо. При цьому такому праву відповідає визначений п. 5 ч. 3 ст. 20 цього Закону обов`язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» №2189-VIII від 9 листопада 2017 року споживач має право одержувати своєчасно та належної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством і умовами укладених договорів, а відповідно до п. 5 ч. 2 даної статті Закону індивідуальний споживач зобов`язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.

Аналогічно відповідно до ч. 6 ст. 19 Закону України «Про теплопостачання», споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.

Як вбачається з положень Закону України «Про житлово-комунальні послуги» №1875-IV від 24 червня 2004 року, таким було визначено зокрема порядок надання споживачам послуг з централізованого опалення. Закон України «Про житлово-комунальні послуги» №2189-VIII від 9 листопада 2017 року передбачає порядок надання послуг з постачання теплової енергії. При цьому відповідно до п. 3 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» такого договори про надання комунальних послуг, укладені до введення в дію цього Закону, зберігають чинність на умовах, визначених такими договорами, до дати набрання чинності договорами про надання відповідних комунальних послуг, укладеними за правилами, визначеними цим Законом.

Встановлено, що ЛМКП «Львівтеплоенерго» не укладалось нового договору про надання комунальних послуг з відповідачем, відтак у спірний період відповідачу як споживачу надавались позивачем послуги саме з централізованого опалення. Порядок надання таких регулюється Правилами надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення та типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затвердженими постановою Кабінету міністрів України від 21 липня 2005 року № 630.

Як вбачається з матеріалів справи, будинок АДРЕСА_2 , в якому проживає відповідач, обладнаний будинковим приладом обліку теплової енергії, що підтверджується зокрема наявним в матеріалах справи опитувальним листом споживача теплової енергії від 14 червня 2022 року, та відомостями ЛМКП «Львівтеплоенерго» про надану послугу. При цьому з вказаного опитувального листа, виготовленого ПП «Теплокоплактсервіс» вбачається, що опалювальна площа будинку становить 12801,8 кв.м, з яких 1-ша черга - 6924,9, 2-га черга - 5876,9, в тому числі: під`їзд №4 - 1724,6, під`їзд №5 - 1809, під`їзд №6 - 2166, кафе-бар - 1773,3. Також з даного листа вбачається, що станом на надання такого в даному будинку лише частина квартир були обладнані індивідуальним опаленням, водночас таким визначено розмір тепловтрат розвідними трубопроводами і стояками системи опалення - 0, 04891 Гкал/год, з яких перша черга (1-3 під`їзди) - 0,02877 Гкал/год та друга черга (4-6 під`їзди) - 0,02014 Гкал/год.

Встановлено, що мешканців ряду квартир житлового будинку на АДРЕСА_2 , в тому числі квартиру за адресою АДРЕСА_1 , відключено від внутрішньобудинкових мереж ЦО і ГВП.

Відповідно до п. 12 вказаних вище Правил у разі встановлення будинкових засобів обліку теплової енергії споживач оплачує послуги згідно з їх показаннями пропорційно опалюваній площі (об`єму) квартири за умови здійснення власником, балансоутримувачем будинку та/або виконавцем заходів з утеплення місць загального користування будинку. У разі нездійснення таких заходів споживач не сплачує за опалення місць загального користування будинку. У разі встановлення будинкових засобів обліку теплової енергії у багатоквартирному будинку, де окремі або всі квартири обладнані квартирними засобами обліку теплової енергії, споживачі, які не мають таких засобів обліку оплачують таку послугу за показаннями будинкового засобу обліку теплової енергії пропорційно опалюваній площі (об`єму) квартири, не враховуючи витрати теплової енергії виконавця, юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, які є власниками або орендарями приміщень у цьому будинку, та сумарних витрат тепла за показаннями усіх квартирних засобів обліку. При цьому плата за послуги нараховується згідно з показаннями будинкового засобу обліку теплової енергії.

Пунктом 28 Правил визначено, що споживачі, які встановили у квартирі багатоквартирного будинку індивідуальні (автономні) системи опалення, квартирні засоби обліку теплової енергії, оплачують послуги з централізованого опалення місць загального користування будинку відповідно до методики, що затверджується центральним органом виконавчої влади з питань житлово-комунального господарства.

При цьому відповідно до п. 2 Правил до опалюваної площі (об`єму) будинку входить в тому числі у разі опалення площа (об`єм) сходових кліток, ліфтових та інших шахт, а опалювана площа (об`єм) квартири це загальна площа (об`єм) такої без урахування площі лоджій, балконів, терас.

Також згідно з ч. 1 ст. 9 Закону України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання» комерційний облік здійснюється вузлом (вузлами) комерційного обліку відповідної комунальної послуги, що забезпечує (забезпечують) загальний облік її споживання, згідно з показаннями його (їх) засобів вимірювальної техніки.

Стаття 10 вказаного Закону визначає порядок розподілу обсягів комунальних послуг між споживачами. Зокрема відповідно до частин 1-2 даної статті у будівлях, зазначених у частинах другій і третій статті 4 цього Закону, обсяг відповідної комунальної послуги, визначений за допомогою вузла комерційного обліку (а у випадках, передбачених частиною другою статті 9 цього Закону, - за розрахунковим або середнім споживанням), розподіляється між усіма споживачами з урахуванням показань вузлів розподільного обліку, приладів - розподілювачів теплової енергії відповідно до частин другої - четвертої цієї статті.

Визначений за допомогою вузла (вузлів) комерційного обліку обсяг спожитої у будівлі теплової енергії включає обсяги теплової енергії на опалення житлових та нежитлових приміщень, які є самостійними об`єктами нерухомого майна, опалення місць загального користування, гаряче водопостачання (у разі обліку теплової енергії у гарячій воді), забезпечення функціонування внутрішньобудинкових систем опалення та гарячого водопостачання (за наявності циркуляції) та розподіляється між споживачами в такому порядку:

1) загальний обсяг теплової енергії, що надходить до індивідуального теплового пункту, зменшується на обсяг теплової енергії, витраченої на приготування гарячої води, визначений на підставі показань відповідних вузлів обліку, а в разі їх відсутності - за методикою розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг, затвердженою центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері житлово-комунального господарства;

2) обсяг теплової енергії, витраченої на опалення місць загального користування та допоміжних приміщень будівлі, визначається та розподіляється між споживачами пропорційно до площі (об`єму) квартири (іншого приміщення) за методикою розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг, затвердженою центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері житлово-комунального господарства;

3) загальний обсяг теплової енергії (крім обсягу теплової енергії, витраченого на приготування гарячої води, забезпечення функціонування внутрішньобудинкових систем опалення та гарячого водопостачання (за наявності циркуляції), опалення місць загального користування та допоміжних приміщень будівлі, а також приміщень, де встановлені вузли розподільного обліку теплової енергії/прилади - розподілювачі теплової енергії) розподіляється між споживачами, приміщення/опалювальні прилади яких не оснащені вузлами розподільного обліку теплової енергії/приладами - розподілювачами теплової енергії, пропорційно до опалюваної площі (об`єму) таких споживачів.

Споживачам, приміщення яких оснащені вузлами розподільного обліку теплової енергії/приладами - розподілювачами теплової енергії/вузлами розподільного обліку витрати теплоносія (у разі обліку теплової енергії у гарячій воді), обсяг спожитої теплової енергії визначається за їхніми показаннями відповідно до методики розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг, затвердженої центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері житлово-комунального господарства, але не менше мінімальної частки середнього питомого споживання теплової енергії серед інших споживачів у будівлі відповідно до пункту 5 частини другої цієї статті.

З аналізу наведених вище норм вбачається, що навіть у разі відключення квартири споживача від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води багатоквартирного будинку, останній зобов`язаний оплачувати вартість послуг з опалення місць загального користування в розмірі, визначеному відповідними методиками.

Зокрема позивач стверджує, що для розрахунку вартості наданих послуг відповідачу послуг ЛМКП «Львівтеплоенерго» керувався наказом Міністерства будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України «Про затвердження Методики розрахунку кількості теплоти, спожитої на опалення місць загального користування багатоквартирних будинків, та визначення плати за їх опалення» від 31 жовтня 2006 року №359, та продовжує керуватись таким, хоч він і втратив чинність.

Так, наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України № 315 від 22 листопада 2018 року, в тому числі відповідно до статті 10 Закону України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання», пункту 4 частини другої статті 4 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», було затверджено Методику розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг. Даним наказом було визнано таким, що втратив чинність, наказ Міністерства будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України від 31 жовтня 2006 року № 359 «Про затвердження Методики розрахунку кількості теплоти, спожитої на опалення місць загального користування багатоквартирних будинків, та визначення плати за їх опалення», зареєстрований у Міністерстві юстиції України 27 листопада 2006 року за № 1237/13111. Відтак з моменту набрання законної сили наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України № 315 від 22 листопада 2018 року, що набрав законної сили 25 січня 2019 року, для розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг має застосовуватись саме Методика затверджена таким, у зв`язку з втратою чинності попередньою Методикою, затвердженою наказом Міністерства будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України від 31 жовтня 2006 року № 359.

Суд не погоджується з твердження позивача про неможливість використання вказаної вище методики до укладення з споживачем нового договору щодо надання послуг з постачання теплової енергії, а не послуг з централізованого опалення, оскільки такі послуги є ідентичними за своїм змістом, п. 3 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про житлово-комунальні послуги» №2189-VIII від 9 листопада 2017 року передбачає збереження чинності договорами про надання комунальних послуг, укладеними до введення в дію цього Закону, на умовах, визначених такими договорами, однак не передбачає можливості застосування методики, що втратила чинність. Зміна термінології надання послуг не позбавляє ЛМКП «Львівтеплоенерго» обов`язку керуватись у своїй діяльності нормами чинного законодавства, та не надає йому права трактувати норми такого на власний розсуд.

Відтак з врахуванням наведеного вище, судом не можуть братись до уваги здійснені позивачем нарахування вартості наданих відповідачу послуг з опалення місць загального користування за період після 25 січня 2019 року, оскільки такі здійснені з порушенням вимог чинного законодавства.

Щодо розрахунків, вчинених позивачем до 25 січня 2019 року, то такі на думку суду були вчинені з врахуванням положень чинного на той час законодавства, зокрема вказаної вище Методики розрахунку кількості теплоти, спожитої на опалення місць загального користування багатоквартирних будинків, та визначення плати за їх опалення» від 31 жовтня 2006 року №359, а відтак такі є належними доказами наявної у відповідача заборгованості за вказаний період. При цьому судом не беруться до уваги посилання сторони відповідача на те, що на їх думку позивачем застосовувалась невірна формула розрахунку, оскільки з заяви про уточнення позовних вимог вбачається, що до листопада 2018 року розрахунок проводився згідно п. 2.1.4 вказаної Методики, яким передбачено формулу, що застосовується у разі часткового оснащення приміщень споживачів приладами обліку теплової енергії, а починаючи з 2018 року позивачем застосовувався п. 2.1.3 Методики, оскільки усі квартири, що отримують послугу з централізованого опалення, були обладнані квартирними приладами обліку теплової енергії, доказів протилежного стороною відповідача суду не надано. Щодо посилань сторони відповідача на наявність розбіжностей в розмірі опалювальної площі будинку, що використовувалась позивачем для розрахунків, зазначеними в опитувальному листі (розрахунку тепловтрат) та відповіді на адвокатський запит, то дійсно відповідно до відомостей опитувального листа опалювальна площа будинку становить 12801,8 кв.м, а згідно з долученою до матеріалів справи відповіддю на адвокатський запит позивачем для розрахунків приймається сумарна опалювальна площа квартир 10837,1 кв.м (в тому числі квартири з індивідуальним опаленням), однак з відомостей долучених разом з позовною заявою, вбачається, що при здійсненні розрахунків не включається площа під`їзду №5, оскільки такий в цілому не був підключений до системи централізованого опалення та не обліковується будинковим лічильником., що підтверджується також поясненнями, наданими представником позивача у судовому засіданні та наданими нею доказами.

Також вирішуючи питання про підставність позовних вимог, суд враховує те, що відповідно до положень ст. 256 ЦК України право особи на звернення до суду за захистом свого цивільного права або інтересу може бути реалізоване протягом визначеного законом строку (в межах позовної давності).

Відповідно до ч. 3 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. При цьому відповідно ч. 4 такої сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові, водночас ч. 5 даної статті передбачено, що якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Так представником відповідача подано до суду клопотання про застосування строку позовної давності, відповідно до якого вказує, що позовна заява подана поза межами строку позовної давності. Представником позивача подано до суду клопотання про поновлення строку позовної давності. Оцінюючи доводи сторін слід зазначити наступне.

Статтею 257 ЦК України визначено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю (ч. 1 ст. 258 ЦК України). Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок (ст. 253 ЦК України). За загальним правилом перебіг загальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України). Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

При цьому згідно з ч. 4 ст. 267 ЦПК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Водночас відповідно до ч. 5 даної статті Кодексу якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Зокрема як вже зазначалось вище, позивач просить стягнути з відповідача заборгованість, що виникла за період з 1 березня 2016 року, однак позов поданий до суду лише 15 квітня 2021 року.

Позивач звертає увагу на те, що ним подавалась заява про видачу судового наказу про стягнення з відповідача заборгованості, однак такий за заявою відповідача було скасовано. Так, з долученої до матеріалів справи копії ухвали Личаківського районного суду м. Львова від 16 вересня 2020 року у справі №463/5555/20 вбачається, що такою було скасовано судовий наказ, виданий за заявою ЛМКП «Львівтеплоенерго» про стягнення з відповідача заборгованості за надані послуги з централізованого опалення в загальному розмірі 10210,80- грн.

Згідно з ч.ч. 2, 3 ст. 264 ЦК України позовна давність переривається у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується. При цьому відповідно до частини першої статті 160 ЦПК України та пункту 3 частини першої статті 161 ЦПК України судовий наказ є особливою формою судового рішення за певними вимогами, зокрема, і про стягнення заборгованості за оплату житлово-комунальних послуг з урахуванням індексу інфляції та трьох відсотків річних, нарахованих на суму заборгованості.

Водночас Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 7 липня 2020 року у справі №712/8916/17-ц (провадження № 14-448цс19) дійшла до висновку, що подання заяви про видачу судового наказу заявник (стягувач) не може використовувати згідно з частиною другою статті 264 ЦК України з метою переривання позовної давності за відповідною вимогою чи її частиною. На підставі припису частини другої статті 264 ЦК України переривання позовної давності відбувається у разі подання до суду саме позову до належного відповідача з дотриманням вимог процесуального закону щодо форми та змісту позовної заяви, правил предметної та суб`єктної юрисдикції й інших вимог, порушення яких перешкоджає відкриттю провадження у справі (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2019 року у справі № 523/10225/15-ц, Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 травня 2018 року у справі № 640/2704/16-ц і Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 29 травня 2018 року у справі № 903/509/17).

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відтак з врахуванням наведеного вище вбачається, що звернення позивача ЛМКП «Львівтеплоенерго» з заявою про видачу судового наказу про стягнення з відповідача заборгованості не є підставою для поновлення строку позовної давності.

Також судом не беруться до уваги посилання представника позивача на те, що позивачем було отримано доступ до реєстру територіальної громади м. Львів в частині перегляду інформації та одержання витягу, та довідок про кількість зареєстрованих осіб лише 5 лютого 2020 року відповідно до договору №77/102, оскільки до вказаної дати позивач не був позбавлений права звертатись з відповідними запитами в загальному порядку для отримання відповідної інформації, а відтак ідентифікувати особу відповідача.

Разом із тим, Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року No 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» установлено з 12 березня 2020 року на всій території України карантин, строк якого неодноразово продовжувався.

Згідно із Законом України від 30 березня 2020 року No 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено пунктом 12, яким під час карантину строки, визначені, зокрема, статтями 257, 258 Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. У пункті 12 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України в редакції Закону No 540-IX перелічені всі статті цього Кодексу, які визначають строки позовної давності. І всі ці строки продовжено для всіх суб`єктів цивільних правовідносин на строк дії карантину.

Відповідно до правового висновку Верховного Суду, сформульованого у постанові від 07.09.2022 (справа № 679/1136/21, провадження No 61- 5238св22), виходячи із взаємозв`язку норм права, які були прийняті органом законодавчої влади в Україні під час дії карантину, введеного Урядом України у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19), цілей, з метою яких ці норми впроваджені, а також з метою недопущення безпідставного звуження прав учасників цивільних правовідносин, Верховний Суд дійшов висновку про те, що пункт 12 Перехідних і прикінцевих положень ЦК України щодо продовження під час карантину строків загальної і спеціальної позовної давності, передбачених, зокрема, статтями 257, 258 цього Кодексу, підлягає застосуванню.

З урахуванням того, що Закон № 540-IX щодо продовження строків позовної давності на час дії карантину набрав чинності 02 квітня 2020 року, з огляду на встановлений Кабінетом Міністрів України карантин із 12 березня 2020 року клопотання щодо поновлення строку позовної давності підлягає частковому задоволенню, в межах трирічного строку, що обчислюється за період з квітня 2017 по квітень 2020 року.

В решті позовних вимог за період з березня 2016 по березень 2017 року суд вважає, що позивачем було пропущено строк позовної давності без поважних причин, такий поновленню не підлягає, та відтак з відповідача підлягає стягненню лише заборгованість, що виникла з квітня 2017 року та, з врахуванням наведеного вище, до січня 2019 року.

Так згідно представленого позивачем розрахунку заборгованості за надані послуги з централізованого опалення споживачу ОСОБА_1 , особовий рахунок № НОМЕР_1 , за адресою АДРЕСА_1 , за вказаний період нараховано 2209,76 грн., відтак вимоги позивача щодо стягнення з позивача заборгованості за надані послуги підлягають задоволенню лише на вказану суму.

Крім того, як висловився Верховний Суд України під час розгляду цивільної справи № 6-931цс15 в своїй постанові від 13 січня 2016 року, на вказані правовідносини поширюється дія ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Згідно цієї норми, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Аналогічні висновки щодо стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги за відсутності між сторонами договірних відносин а також щодо стягнення з споживача трьох відсотків річних та інфляційних втрат також висловлені Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду під час розгляду цивільної справи № 639/10591/14-ц (постанова від 14 лютого 2018 року), які відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України суд зобов`язаний враховувати.

Водночас пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України № 206 від 5 березня 2022 року «Деякі питання оплати житлово-комунальних послуг в період воєнного стану» установлено, що до припинення чи скасування воєнного стану в Україні забороняється нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість, утворену за несвоєчасне та/або неповне внесення населенням плати за житлово-комунальні послуги.

Так Указом Президента України №64/20211 від 24 лютого 2022 року «Про введення воєнного стану в Україні» у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» постановлено ввести в Україні воєнний стан із 5 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.

Законом України №2102-ІХ від 24 лютого 2022 року «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» відповідно до пункту 31 частини першої статті 85 Конституції України та статті 5 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» Верховна Рада України вказаний вище указ було затверджено.Надалі дію воєнного стану неодноразово було продовжено, й такий діє на час ухвалення рішення судом.

Відтак хоч суд і прийшов до переконання про стягнення з відповідача заборгованості за надані послуги з централізованого опалення місць загального користування за період з квітня 2017 року до 25 січня 2019 року, однак оскільки з наведеного вище вбачається, що на даний час на території України діє воєнний стан, на час якого Кабінетом Міністрів України забороняється зокрема стягнення інфляційних нарахувань та процентів річних, нарахованих на заборгованість, утворену за несвоєчасне та/або неповне внесення населенням плати за житлово-комунальні послуги, відтак вимоги позивача про стягнення з відповідача інфляційних втрат та трьох відсотків річних до задоволення не підлягають.

Підсумовуючи наведене вище, суд позов задовольняє частково.

Суд ухвалюючи рішення також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів сторін), сформовану у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29).

Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Відповідно до ст. 10 ЦПК України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Наведене дає підстави для висновку, що доводи сторін у кожній справі повинні оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Відтак, інші доводи, зазначені сторонами у заявах по суті справи, а також зазначені у поясненнях в судових засіданнях, окрім проаналізованих вище, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин справи і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.

Ухвалюючи рішення у справі суд у відповідності до вимог ст. 141 ЦПК України вирішує питання судових витрат. Так згідно з ч.ч. 1, 2 вказаної статті Кодексу судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки судом позов задоволено частково на суму 2209,76 грн., що становить 21,64 відсотків позовних вимог, відтак у відповідності до вимог ст. 141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача слід стягнути сплаченого судового збору на загальну суму 491,23 грн.

На підставі наведеного та керуючись ст.ст. 12, 81, 82, 141, 223, 263-265, 268, 274, 279, 280-282 ЦПК України, ст.ст. 11, 15, 16 ЦК України, ст. 68 ЖК України, Законом України «Про житлово-комунальні послуги», суд, -

ухвалив:

позов - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» заборгованість за централізоване опалення місць загального користування та приєднане теплове навантаження в розмірі 2209 (дві тисячі двісті дев`ять) гривень 76 (сімдесят шість) копійок.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» судові витрати в розмірі 491 (чотириста дев`яносто одна) гривня 23 (двадцять три) копійки.

В задоволенні решти вимог - відмовити.

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга до Львівського апеляційного суду в порядку і строки передбачені ст.ст. 354, 355 ЦПК України.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Повне найменування (ім`я) учасників справи та їх місце проживання (місцезнаходження):

Позивач: Львівське міське комунальне підприємство «Львівтеплоенерго», місцезнаходження: 79040, м. Львів, вул. Данила Апостола, 1, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України: 05506460.

Відповідач: ОСОБА_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 .

Суддя: Мармаш В. Я.