Рішення № 112880568, 14.08.2023, Смілянський міськрайонний суд Черкаської області

Справа № 703/1615/23

2/703/709/23

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 серпня 2023 року м. Сміла

Смілянський міськрайонний суд Черкаської області в складі:

головуючого судді Криви Ю.В.,

секретаря судового засідання Холодняк Л.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження в залі суду в м. Сміла об`єднану цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Домобудівельна компанія «Фундамент» про стягнення нарахованої, але не виплаченої суми заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,-

встановив:

12 квітня 2023 року позивач ОСОБА_1 звернувся до Смілянського міськрайонного суду Черкаської області з позовом до ТОВ «Домобудівельна компанія «Фундамент», в якому просив стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.

В обґрунтування позову вказав, що він у період з 01 лютого 2019 року по 03 червня 2022 року перебував у трудових відносинах з ТОВ «Домобудівельна компанія «Фундамент» (далі - відповідач) та 03 червня 2022 року був звільнений з посади начальника відділу охорони праці за угодою сторін, про що було зроблено запис у трудовій книжці. Позивач вказує, що після звільнення відповідач не провів з ним остаточного розрахунку. Так, 10 березня 2023 року відповідач надав позивачу розрахунковий лист, в якому зазначив розмір безспірної заборгованості з нарахованої, але не виплаченої позивачу заробітної плати у розмірі 80 299 грн. 61 коп. Однак, довідку про заборгованість та довідку про розмір середнього заробітку за останні два місяці роботи отримати від відповідача не вдалось, у позасудовий порядок спір не вирішено, відповідно, позивач змушений звернутися до суду. Зазначив також, що заборгованість по заробітній платі у вказаному розмірі було стягнуто з відповідача згідно судового наказу виданого 23 березня 2023 року Малинівським районним судом Житомирської області.

Таким чином, оскільки в порушення трудового законодавства відповідач не розрахувався з позивачем у день звільнення, останній просить суд стягнути з відповідача на свою користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в межах встановленого законом шестимісячного строку із врахуванням його середньоденного заробітку в сумі 129114 грн. 88 коп.

Ухвалою судді від 19 квітня 2023 року позовну заяву ОСОБА_1 до ТОВ «Домобудівельна компанія «Фундамент» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні - залишено без руху та надано позивачу строк для усунення вказаних в ухвалі недоліків.

В наданий судом термін позивач усунув недоліки позовної заяви, зазначені в ухвалі суду від 19 квітня 2023 року та надав позовну заяву в новій редакції, уточнивши розмір позовних вимог. Відтак, з врахуванням свого середньоденного заробітку, позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в межах встановленого законом шестимісячного строку в сумі 129144 грн. 32 коп.

Окрім того, 26 квітня 2023 року позивач ОСОБА_1 звернувся до Смілянського міськрайонного суду Черкаської області з позовом до ТОВ «Домобудівельна компанія «Фундамент», в якому просив стягнути з відповідача нараховану, але не виплачену суму заробітної плати в розмірі 80 299 грн. 61 коп.,

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 01 лютого 2019 року по 03 червня 2022 року перебував у трудових відносинах з ТОВ «Домобудівельна компанія «Фундамент», працюючи на посаді начальника відділу охорони праці. 03 червня 2022 року був звільнений за угодою сторін, однак у день звільнення позивачем не було проведено остаточний розрахунок з виплати заробітної плати. 10 березня 2023 року відповідач надав позивачу розрахунковий лист, в якому зазначив розмір безспірної заборгованості з нарахованої, але не виплаченої позивачу заробітної плати у сумі 80 299 грн. 61 коп.

Заборгованість по заробітній платі у вказаному розмірі було стягнуто з відповідача згідно судового наказу № 283/625/23 виданого 23 березня 2023 року Малинівським районним судом Житомирської області. Проте ухвалою Малинівського районного суду Житомирської області від 18 квітня 2023 року вищевказаний судовий наказ було скасовано з підстав відсутності на розрахунковому листі підписів керівника або головного бухгалтера. При цьому, довідку про заборгованість отримати від відповідача не вдалось, у позасудовий порядок спір не вирішено, відповідно, позивач змушений був звернутися до суду із даним позовом.

Ухвалами судді від 04 травня 2023 року відкрито провадження по справі за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «Домобудівельна компанія «Фундамент» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та по справі за його позовом до ТОВ «Домобудівельна компанія «Фундамент» про стягнення нарахованої, але не виплаченої суми заробітної плати. Справи призначено до розгляду в порядку спрощеного провадження з повідомленням (викликом) сторін. Відповідачу визначено строк для надіслання до суду відзиву на позовну заяву, позивачу для надання відповіді на відзив.

Ухвалою суду від 06 червня 2023 року справу № 703/1615/23 за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «Домобудівельна компанія «Фундамент» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та справу № 703/1875/23 за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «Домобудівельна компанія «Фундамент» про стягнення заробітної плати об`єднано в одне провадження, справам присвоєно єдиний унікальний номер 703/1615/23. Окрім того, на підтвердження розміру заборгованості, витребувано у ТОВ «Домобудівельна Компанія «Фундамент» довідку про нараховану, але не виплачену ОСОБА_1 заробітну плату за 2021-2022 роки та довідку про розмір середньої заробітної плати ОСОБА_1 за січень лютий 2022 року.

Станом на день розгляду справи витребувані документи до суду не надійшли.

В судове засідання позивач не з`явився, в направленій до суду заяві просив розгляд об`єднаної справи проводити у його відсутність, позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив їх задовольнити з підстав, викладених у позовних заявах. Проти винесення заочного рішення не заперечував.

Представник відповідача у судове засідання повторно не з`явився, хоча про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, відповідно до вимог ст.128 ЦПК України, клопотання від нього про розгляд справи у порядку загального позовного провадження, відзиву на позовну заяву та заперечень щодо позовних вимог до суду не надходило.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Враховуючи, що розгляд справи відбувався за відсутності учасників судового процесу, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального засобу не здійснювалось, що відповідає вимогам ч.2 ст.247 ЦПК України.

З урахуванням положень ч. 4 ст.223 та ч.1 ст. 280 ЦПК України, суд вважає за можливе вирішити справу на підставі наявних у ній доказів та ухвалити, за результатами її розгляду, заочне рішення.

Суд, врахувавши позицію позивача, яка викладена в письмовій заяві про розгляд справи без його участі, дослідивши матеріали справи, надані сторонами докази, дослідивши їх всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у сукупності, з`ясувавши усі обставини справи, суд приходить до наступного.

За змістом ч.1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно ст.15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно із ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизначених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою їх забезпечення.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. ( ст. 5 ЦПК України).

Відповідно до ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно ч.1 та ч.2 ст.77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ст.79 ЦПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Згідно ч.1 ст.80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до ч.1, 5 та 6 ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Стаття 12 ЦПК України передбачає, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У відповідності до п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року №14 «Про судове рішення у цивільній справі», враховуючи принцип безпосередності судового розгляду, рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в судовому засіданні.

Відповідно до рішення Європейського Суду з прав людини в справі «Ващенко проти України» (заява № 26864/03) від 26 червня 2008 року зазначено, що принцип змагальності полягає в тому, що суд уважно досліджує зауваження заявника, виходячи з сукупності наявних матеріалів в тій мірі, в якій він є повноважним вивчати заявлені скарги. Отже, у суду відсутні повноваження на вихід за межі принципу диспозитивності і змагальності та збирання доказів на користь однієї із зацікавлених сторін.

У силу положень ч. 4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Згідно з п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України № 13 «Про практику розгляду судами корпоративних спорів» від 24 жовтня 2008 року відповідно до ст. 3 КЗпП до трудових відносин належать відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Використання примусової праці забороняється. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Судом встановлено та підтверджується наявними у справі доказами, що ОСОБА_1 у період з 01 лютого 2019 року по 03 червня 2022 року перебував у трудових відносинах з ТОВ «Домобудівельна Компанія «Фундамент». 03 червня 2022 року був звільнений з посади начальника відділу охорони праці за угодою сторін згідно п.1 ст. 36 КЗПП України на підставі Наказу № 158/к від 03 червня 2022 року, що підтверджується копією трудової книжки позивача серії НОМЕР_1 (Т.1 а.с.43-44, Т.2 а.с. 17-18).

Як вбачається з копії розрахункового листа за березень 2023 року ТОВ «ДБК «Фундамент» станом на кінець місяця має заборгованість перед ОСОБА_1 по заробітній платі в розмірі 80299 грн. 61 коп. (Т.1 а.с.45, Т.2 а.с. 19).

Згідно судового наказу № 283/625/23 виданого 23 березня 2023 року Малинівським районним судом Житомирської області з ТОВ «Домобудівельна Компанія «Фундамент» на користь ОСОБА_1 стягнуто нараховану але не виплачену суму заробітної плати в розмірі 80299 грн. 61 коп. (Т.2 а.с. 20-21).

Згідно інформації з Єдиного реєстру судових рішень судовий наказ № 283/625/23 виданий 23 березня 2023 року Малинівським районним судом Житомирської області скасований ухвалою Малинівського районного суду Житомирської області від 18 квітня 2023 року (Т.2 а.с. 24).

Відповідно до ст. 21 Закону України «Про оплату праці» працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору. Згідно ст. 22 цього Закону суб`єкти організації оплати праці не мають права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами і колективними договорами.

Статтею 94 КЗпП України визначено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Статтею 47 КЗпП України передбачено, що роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

Відповідно до ст.ст. 115, 116 КЗпП України заробітна плата повинна сплачуватись двічі на місяць. При звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства провадиться в день звільнення.

Згідно з роз`ясненнями, викладених у п. 8 Постанови Пленуму Верховного Суду України №13 від 24.12.1999 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

Відповідно до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном; ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

За діючою в площині цивільного судочинства презумпції винуватості відповідача (на відміну від кримінального судочинства, де діє презумпція невинуватості) тягар доказування лежить саме на відповідачеві. Тим більше, в площині трудових правовідносин безумовно тягар доказування лежить на роботодавцеві, в якого акумульовано весь обсяг документації, в тому числі фінансового, бухгалтерського характеру щодо фіксації праці позивача і оплати виконаних ним робіт.

За таких обставин, з урахуванням положень статей 77,81 Цивільного процесуального кодексу України саме працівник має належними та допустимими доказами довести факт порушення роботодавцем його трудових прав, а роботодавець, у свою чергу, має спростувати факт порушення прав працівника, в тому числі щодо невиплати заробітної плати.

Для вирішення питання щодо заборгованості по заробітній платі позивачу необхідно довести перед судом розмір заробітної плати, що встановлена за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадових обов`язків).

У той же час позивач позбавлений можливості отримати належним чином оформлену довідку про заборгованість з нарахованої, проте не виплаченої йому заробітної плати, а відповідач, у свою чергу, не довів перед судом про належну виплату такої чи неправильність її розміру, на неодноразовий виклик до суду не з`являється, докази, витребувані ухвалою суду від 06 червня 2023 року, не надав, тому суд бере до уваги суму невиплачених коштів, зазначену у розрахунковому листі за березень 2023 року (Т.2 а.с.19).

Належних та допустимих доказів, які б спростовували обставину невиплати позивачу суми повної заборгованості по заробітній платі суду не надано.

У ході судового розгляду не здобуто відомостей про виплату позивачеві відповідачем заборгованості по заробітній платі, як і не встановлено про наявність вини (умислу) позивача у невиконанні трудових обов`язків на підприємстві, що згідно зі статтями 47, 115-116 Кодексу законів про працю України є підставою для стягнення цієї заборгованості у судовому порядку.

Відтак, судом встановлено, що розмір заборгованості ТОВ «Домобудівельної компанії «Фундамент» по заробітній платі ОСОБА_1 становить 80299 грн. 61 коп., яка на момент розгляду справи не сплачена.

А тому, позовна вимога про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості по заробітній платі в розмірі 80299 грн. 61 коп. підлягає задоволенню.

Щодо позовної вимоги про стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки з розрахунку при звільненні, суд виходить з наступного.

Відповідно до ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця.

Відтак, загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Відповідно до частини 1 статті 9 ЦК України, така спрямованість притаманна і заходу відповідальності роботодавця, передбаченому статтею 117 КЗпП України.

При цьому відповідно до правових позицій Верховного Суду України, викладених у постановах у справах №6-76цс14 від 02.07.2014 року, №6-837цс15 від 23.12.2015 року, визначальними є такі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні, та факт проведення з ним остаточного розрахунку. Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, є підставою для відповідальності, передбаченої частиною першою статті 117 цього Кодексу.

Пленум Верховного Суду України в п. 20 своєї постанови № 13 від 24.12.1999 року «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» роз`яснив - установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він в цей день не був на роботі, - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь час затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому його вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

З урахуванням того, що відповідачем на день звільнення позивача не було виплачено заробітну плату в повному обсязі та не доведено відсутність його вини у невиплаті такої заробітної плати, суд приходить до висновку про задоволення вимог позивача про стягнення з відповідача невиплаченої заробітної плати у сумі 80299 грн. 61 коп. та середнього заробітку за час затримки у виплаті вказаної суми заробітної плати, розмір якого обрахований наступним чином.

Так, середній заробіток працівника визначається відповідно до ст. 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок).

Згідно з абз. 1 п. 2 роз. 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, для оплати часу відпусток або для виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. Абз. 3 та 4 п. 2 роз. 2 Порядку передбачено, що в усіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата, тобто, що передують дню звільнення працівника з роботи. Якщо протягом останніх двох календарних місяців, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата, працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.

Час, протягом якого працівник згідно із законодавством не працював і за ним не зберігався заробіток або зберігався частково, виключається з розрахункового періоду.

З розрахункового періоду також виключається час, за який відсутні дані про нараховану заробітну плату працівника внаслідок проведення бойових дій від час дії воєнного стану.

Судом встановлено, що позивача звільнено з роботи 03 червня 2022 року, однак як стверджує позивач, з початку введення в Україні воєнного стану, тобто з 24 лютого 2022 року він не працював і заробітку не мав, відтак, період з 24 лютого 2022 року по день звільнення позивача виключається з розрахункового періоду. Отже, для розрахунку середнього заробітку, відповідно до вимог Постанови №100, слід брати доходи позивача за січень-лютий 2022 року.

Як вбачається із довідки Пенсійного фонду України форма ОК-7,заробітна плата позивача ОСОБА_1 у січні 2022 року складала 19173 грн.67 коп., у лютому 2022 року 17148 грн. 12 коп., а всього 36321 грн. 79 коп. (Т.1 а.с. 48-50).

Відповідно до п.5 розд. IV порядку нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться, виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Згідно з абз.1 п.8 розд. IV порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні 2 місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

Середньоденна (середньогодинна) заробітна визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - календарних днів за цей період.

З огляду на викладене при обчисленні розміру середнього заробітку за час затримки по день фактичного розрахунку слід використовувати формулу, за якою обрахуванню підлягає період затримки за робочі дні виходячи із середньоденного заробітку, обчисленого відповідно до положень порядку.

Кількість фактично відпрацьованих, протягом останніх двох календарних місяців робочих днів становить 36 днів (кількість робочих днів за січень 2022 року 19 днів + кількість робочих днів за лютий 2022 року 17 днів). Отже, розмір середньої заробітної плати позивача за один робочий день відповідно до абзацу 1 пункту 8 зазначеного вище Порядку розраховується шляхом ділення нарахованої заробітної плати за два останні відпрацьовані календарні місяці (36321,79 грн.) на число відпрацьованих робочих днів за вказані останні календарні місяці (36 днів), та відповідно становить 1008 грн. 94 коп.

В силу вимог ст. 117 КЗпП організація повинна виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Як вбачається із наданого позивачем розрахунку суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (Т.1 а.с.57) позивач просив суд стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за 128 робочих днів, а саме за період з 04 червня 2022 року до 30 листопада 2022 року включно, відтак вбачається, що вказаний період не перевищує шести місяців з дня звільнення позивача.

Так, середній заробіток за час затримки розрахунку дорівнює добутку середньоденної заробітної плати та кількості робочих днів за час затримки і визначається шляхом множення суми середньої заробітної плати позивача за один робочий день (1008 грн. 94 коп.) на час затримки розрахунку при звільненні (128 робочих днів) та становить 129144 грн. 32 коп.

З огляду фактично встановлених обставин, оцінюючи належність та допустимість кожного доказу окремо, достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, суд вважає за необхідне також задовольнити позов в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 129144 грн. 32 коп., оскільки вказані вимоги позивача відповідають вимогам Закону, підтверджуються матеріалами справи та не спростовані відповідачем.

Відповідно до ч. 1 ст. 430 ЦПК України суд допускає негайне виконання рішень у справах про: присудження працівникові виплати заробітної плати, але не більше ніж за один місяць, поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника.

Таким чином, суд вважає за необхідне допустити до негайного виконання рішення в частині стягнення середнього заробітку за один місяць.

На основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які були посилання як на підставу своїх вимог, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин, та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд прийшов до висновку про необхідність задоволення позову в повному обсязі.

В порядку, визначеному ст.141 ЦПК України, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь держави судовий збір в сумі 1073 грн. 60 коп. за задоволену позовну вимогу про стягнення заробітної плати та на користь позивача 1291 грн. 44 коп. за задоволену вимогу про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку.

Враховуючи наведене, на підставі ст.ст. 43, 55 Конституції України, ст.ст. 67, 72, 107, 115, 116, 117, 233 КЗпП України та керуючись ст.ст 12, 76, 77, 78, 79, 141, 265, 280, 285, 289, 430 ЦПК України, -

ухвалив:

Позов ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Домобудівельна компанія «Фундамент» про стягнення нарахованої, але не виплаченої суми заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні - задовольнити повністю.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Домобудівельна компанія «Фундамент» (код ЄДРПОУ 40048603, адреса місцезнаходження: Житомирська область, Малинівський район, с. Пиріжки, вул. Соборна, буд. 57, кім.18) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 ) суму нарахованої, але не виплаченої заробітної плати при звільненні в розмірі 80299 (вісімдесят тисяч двісті дев`яносто дев`ять) грн. 61 (шістдесят одну) коп., середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 04 червня 2022 року по 30 листопада 2023 року у розмірі 129144 (сто двадцять дев`ять тисяч сто сорок чотири) грн. 32 (тридцять дві) коп. та витрати по сплаті судового збору у сумі 1291 (одна тисяча двісті дев`яносто одна) грн. 44 (сорок чотири) коп., а всього 210735 (двісті десять тисяч сімсот тридцять п`ять) грн. 37 (тридцять сім) коп.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Домобудівельна компанія «Фундамент» (код ЄДРПОУ 40048603, адреса місцезнаходження: Житомирська область, Малинівський район, с. Пиріжки, вул. Соборна, буд. 57, кім.18) на користь держави судовий збір в розмірі 1073 (одна тисяча сімдесят три) грн. 60 (шістдесят) коп.

Допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення заробітної плати у межах суми платежу за один місяць.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, який його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд, якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин.

Рішення може бути оскаржене до Черкаського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а якщо рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, учасник справи має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому відповідного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення виготовлено 16 серпня 2023 року.

Головуючий: Ю. В. Крива