Рішення № 112876287, 17.08.2023, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/10968/23

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 серпня 2023 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Пекного А.С., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом заступника керівника Одеської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції Південно-Західного округу (Миколаївська та Одеська області) до філії «Ананьївське лісове господарство» державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» про визнання протиправним та скасування лісорубного квитка,

встановив:

Заступник керівника Одеської обласної прокуратури (далі - прокурор) в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції Південно-Західного округу (Миколаївська та Одеська області) (далі позивач, Інспекція) звернувся до суду з адміністративним позовом до філії «Ананьївське лісове господарство» державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» (далі - відповідач), в якому просить визнати протиправним та скасувати лісорубний квиток № 000690, виданий 08.03.2023 Філією «Ананьївське лісове господарство» ДП «Ліси України» на проведення вибірково-санітарної рубки у 28 кварталі 4 виділі Северинівського лісництва.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що дії Філії «Ананьївське лісове господарство» ДП «Ліси України» з видачі вказаного лісорубного квитка № 000690 від 08.03.2023 є протиправними, а лісорубний квиток підлягає скасуванню, оскільки при його видачі порушено порядок, передбачений законодавством про спеціальне використання природних ресурсів у межах територій та об`єктів природно-заповідного фонду загальнодержавного значення, а саме Національного природного парку «Куяльницький».

Ухвалою від 19.05.2023 відкрито провадження у справі та вирішено розглядати її за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Ухвалою від 01.06.2023 задоволено заяву заступника керівника Одеської обласної прокуратури та вжито заходи забезпечення позову шляхом зупинення дії лісорубного квитка №000690, виданого 08.03.2023 Філією «Ананьївське лісове господарство» ДП «Ліси України» на проведення вибірково-санітарної рубки у 28 кварталі 4 виділі Северинівського лісництва - до набрання законної сили судовим рішенням у цій справі.

Відповідачем подано відзив, за змістом якого він заперечує проти задоволення позову прокурора. Вказує, що не погоджується з необґрунтованим твердженням прокурора про те, що санітарні вибіркові рубки нібито проводилися на території та на об`єктах природно-заповідного фонду. В обґрунтування таких своїх доводів відповідач зазначає, що на даний час не виконано Указ Президента «Про створення національного природного парку «Куяльницький» від 01.01.2022 №3/2022, оскільки не надано національному природному парку «Куяльницький» у постійне користування 3490,6753 гектара земель державної власності, не проведено державну реєстрацію речових прав на відповідні земельні ділянки, не розроблено проект землеустрою з організації та встановлення меж території національного природного парку «Куяльницький», як і не розроблено Проекту організації території національного природного парку «Куяльницький», охорони, відтворення та рекреаційного використання його природних комплексів і об`єктів.

Тому відповідач вважає, що відсутня можливість на місцевості з`ясувати які саме землі та території увійшли до національного природного парку «Куяльницький» і де вони знаходяться, оскільки не оформлено охоронних зобов`язань Національного природного парку «Куяльницький», не встановлені в натурі (на місцевості) межі парку, не встановлені на території парку у визначених місцях необхідні державні інформаційні та охоронні знаки затвердженого зразка та з інших вказаних обставин. Натомість усупереч доводам прокурора відповідач вказує, що у зв`язку з необхідністю виконання лісозахисних заходів та підтримання санітарного стану в лісі, на підставі відповідних лісопатологічних обстежень насаджень, відповідач здійснюючи санітарні вибіркові рубки виконував свої обов`язки щодо захисту лісів від шкідників і хвороб, з метою збереження лісу від ослаблення та іншого негативного впливу та дотримувався вимог діючого законодавства. В зв`язку з викладеним відповідач вважає, що мав законне і обґрунтоване право видавати лісорубний квиток в установленому порядку.

Прокурором подано відповідь на відзив, в якій він спростовує доводи відповідача. Вказує, що спеціальне використання природних ресурсів на території об`єкта загальнодержавного значення - НПП «Куяльницький», в тому числі у вигляді лісогосподарських заходів з поліпшення якісного складу лісів (вибіркова санітарна рубка), може здійснюватися лише на підставі лімітів, що видаються центральним органом виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища. Натомість згідно листа Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України від 28.03.2023 № 25/2-11/4665-23 з моменту створення парку та станом на 28.03.2023 ліміти на використання природних ресурсів у межах території парку Міндовкіллям не затверджувалися, а згідно листа Департаменту екології та природних ресурсів Одеської обласної державної адміністрації від 06.04.2023 № 680/06/05-41/2-23/1192 матеріали проектів лімітів на використання природних ресурсів в межах НПП «Куяльницький» не надходили.

Щодо доводів про відсутність встановлених меж національного природного парку, затвердженого проекту організації території, не оформлення земельної ділянки, що надається у постійне користування національного природного парку прокурор зазначив, що згідно з частиною 4 статті 7 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» установлений припис про те, що межі територій та об`єктів природно-заповідного фонду встановлюються в натурі відповідно до законодавства. До встановлення меж територій та об`єктів природно-заповідного фонду в натурі їх межі визначаються відповідно до проектів створення територій та об`єктів природно-заповідного фонду. Проектом створення НПП «Куяльницький» визначено, що квартали 26, 27, 28 Северинівського лісництва входять до території Національного парку.

Відповідачем подано заперечення на відповідь, в яких з посиланням на раніше наведені доводи стверджує, що відсутні докази проведення відповідачем санітарних вибіркових рубок саме на території національного природного Парку «Куяльницький», а відтак і порушення порядку видачі лісорубного квитка. На думку відповідача, прокурор безпідставно перекладає на нього відповідальність за абсолютно законні дії, пов`язані із санітарним доглядом за лісом, не помічаючи бездіяльність органів влади, зокрема щодо невиконання Указу Президента «Про створення національного природного парку «Куяльницький» та Положення про національний природний парк «Куяльницький». Також відповідач заперечує наявність підстав для представництва прокурором інтересів держави, оскільки ним не доведено бездіяльності Державної екологічної інспекції Південно-Західного округу (Миколаївська та Одеська області).

Ухвалою від 27.07.2023 відмовлено у задоволенні клопотання відповідача про розгляд справи за правилами загального позовного провадження та про поновлення строку для подання заперечення.

Ухвалою від 16.08.2023 відмовлено у задоволенні клопотань відповідача про витребування доказів, про залучення третьої особи, про виклик свідків та аудіо-відеозапис судового розгляду.

Згідно із статтями 258, 262 КАС України, розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів. Суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Оскільки учасниками справи подані необхідні для розгляду справи заяви по суті спору та докази, суд вважає за можливе ухвалити у справі рішення з урахуванням часу перебування судді у відпустці.

Вирішуючи спірні правовідносини, суд враховує наступні обставини та приписи законодавства.

Судом встановлено, що Указом Президента України від 01.01.2022 № 3/2022 на території Березівського та Одеського районів Одеської області створено Національний природний парк «Куяльницький», до території якого погоджено включення 10800,8867 га земель державної та комунальної власності, а саме: 3490,6753 га, що надаються національному природному парку в постійне користування та 7310,2114 га, що включаються до його території без вилучення у землекористувачів, в тому числі землі ДП «Ширяївське лісове господарство» площею 200,438 га, ДП «Одеське лісове господарство» площею 1042,0642 га.

Наказом Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України від 04.04.2022 №169 затверджено «Положення про Національний природний парк «Куяльницький».

Згідно матеріалів проекту створення Національного природного парку «Куяльницький», а саме: наукового обґрунтування створення національного природного парку, листа ДП «Ширяївське лісове господарство» від 05.10.2017 № 90, експлікації земель Національного природного парку «Куяльницький» на території Северинівської сільської ради Іванівського району, до території об`єкта природно-заповідного фонду загальнодержавного значення включено квартали 26, 27, 28 Северинівського лісництва ДП «Ширяївське лісове господарство».

На підставі наказу Державного агентства лісових ресурсів України від 27.09.2021 №578 та згідно постанови Кабінету Міністрів України «Деякі питання реформування управління лісової галузі» від 07.09.2022 № 1003 відповідач є правонаступником прав та обов`язків ДП «Ширяївське лісове господарство», у тому числі і права постійного користування земельними ділянками.

Відповідачем 08.03.2023 видано лісорубний квиток № 000690 на проведення вибірково-санітарної рубки та заготівлі 153 куб.м. деревини у 28 кварталі 4 виділі Северинівського лісництва.

Також судом з`ясовано, що Спеціалізованою екологічною прокуратурою (на правах відділу) обласної прокуратури здійснюється процесуальне керівництво у кримінальному провадженні №12023162260000064 від 02.02.2023 за ознаками злочину, передбаченого ч. 4 ст. 246 КК України щодо можливих неправомірних дій співробітників Філії «Ананьївське лісове господарство» ДП «Ліси України» при використанні лісових ресурсів у межах території об`єктів природно-заповідного фонду.

У ході досудового розслідування вказаного кримінального провадження виявлено факт видачі відповідачем лісорубного квитка № 000690.

При вирішенні питання про наявність підстав представництва інтересів держави в суді прокурором отримано листа Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України від 28.03.2023 № 25/2-11/4665-23 та листа Департаменту екології та природних ресурсів Одеської обласної державної адміністрації від 06.04.2023 № 680/06/05-41/2-23/1192, згідно з якими з моменту створення парку та станом на 28.03.2023 ліміти на використання природних ресурсів у межах території парку не затверджувалися і відповідні матеріали проектів лімітів на використання природних ресурсів в межах Національного природного парку «Куяльницький» не надходили.

Листом від 07.04.2023 №12-511вих23, Одеською обласною прокуратурою повідомлено Державну екологічну інспекцію Південно-Західного округу (Миколаївська та Одеська області) про виявлене порушення у сфері охорони, захисту та використання лісів у відповідь на який Інспекція листом від 12.04.2023 № 1326/1.2 повідомила про те, що у зв`язку з обмеженим фінансуванням органу в частині оплати судового збору, у тому числі із урахуванням розміру орієнтовних судових витрат, пов`язаних із розглядом вказаної справи, заходи, у тому числі позовного характеру, не вживатимуться.

Уважаючи, що відповідачем протиправно, всупереч норм Лісового кодексу України, Закону України «Про природо-заповідний фонд України» та при відсутності визначених законом дозвільних документів та затверджених лімітів видано лісорубний квиток № 000690 від 08.03.2023 на проведення вибірково-санітарної рубки у 28 кварталі 4 виділі Северинівського лісництва, прокурор звернувся до суду із цим позовом.

При вирішенні цього спору суд вважає найперше установити наявність підстав для представництва інтересів держави прокурором.

Згідно зі статтею 131-1 Конституції України прокуратура здійснює: 1) підтримання публічного обвинувачення в суді; 2) організацію і процесуальне керівництво досудовим розслідуванням, вирішення відповідно до закону інших питань під час кримінального провадження, нагляд за негласними та іншими слідчими і розшуковими діями органів правопорядку; 3) представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

У частинах третій та четвертій статті 53 КАС України передбачено, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, вступає за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, визначених статтею 169 цього Кодексу.

Зазначені норми поширюються на всі стадії адміністративного судового процесу, стосуються позовних заяв, апеляційних і касаційних скарг.

Отже, реалізація прокурором права на подання позову в інтересах держави потребує обґрунтування, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Правовий статус прокурора визначено Конституцією України та Законом України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII (далі - Закон № 1697-VII).

Згідно з частиною третьою статті 23 Закону № 1697-VII прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави в разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень (частини четверта стаття 23 вказаного вище Закону).

Зі змісту частини третьої статті 23 Закону № 1697-VII випливає, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; у разі відсутності такого органу.

Перший випадок передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Проте підстави представництва інтересів держави прокуратурою в цих двох випадках істотно відрізняються.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту інтересів держави або здійснює їх неналежно.

Таке нездійснення захисту полягає в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень: він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їхнього захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

Водночас здійснення захисту неналежним чином полягає в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

Проте неналежність захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їхнього захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача/відповідача.

Суд звертає увагу, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, та які є підставами для звернення прокурора до суду.

Аналогічна позиція була висловлена Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 13 лютого 2019 року в справі № 826/13768/16.

Верховний Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 29.11.2022 у справі №240/401/19 дійшов таких висновків:

« 69. Системне тлумачення вказаних приписів дозволяє дійти висновку, що стаття 53 КАС України вимагає вказувати в адміністративному позові, скарзі чи іншому процесуальному документі докази на підтвердження підстав заявлених позовних вимог із зазначенням, у чому саме полягає порушення інтересів держави, та обставини, що зумовили необхідність їх захисту прокурором.

70. Разом з тим, незгода суду з наведеним в адміністративному позові на виконання частини четвертої статті 53 КАС України обґрунтуванням прокурора щодо визначеної ним підстави представництва, як і неподання прокурором доказів відсутності органів влади, які мають повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, не є підставою для залишення позову без розгляду, як помилково вважали суди у цій справі.

Аналогічна правова позиція міститься, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц.» …

Суть даного спору полягає в установленні правомірності або протиправності видачі відповідачем лісорубного квитка, який є спеціальним дозволом на спеціальне використання лісових ресурсів, з метою спеціального використання природних ресурсів (проведення вибірково-санітарної рубки деревини) у межах територій та об`єктів природно-заповідного фонду - Національного парку «Куяльницький».

Відповідно до ст. 34 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», завдання контролю у галузі охорони навколишнього природного середовища полягають у забезпеченні додержання вимог законодавства про охорону навколишнього природного середовища всіма державними органами, підприємствами, установами та організаціями, незалежно від форм власності і підпорядкування, а також громадянами.

Згідно з ч. 1 ст. 35 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», державний контроль у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів.

Відповідно до статті 62 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» державний контроль за додержанням режиму територій та об`єктів природно-заповідного фонду здійснюється центральним органом виконавчої влади в галузі охорони навколишнього природного середовища, його органами на місцях, а на території Автономної Республіки Крим - органом виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань охорони навколишнього природного середовища, посадовими особами служби державної охорони природно-заповідного фонду України та іншими спеціально уповноваженими державними органами. Порядок здійснення державного контролю за додержанням режиму територій та об`єктів природно-заповідного фонду визначається Кабінетом Міністрів України.

Суд також враховує, що Постановою Кабінету Міністрів України від 19.04.2017 за №275 затверджено Положення про Державну екологічну інспекцію України (далі - Положення №275), пунктом 1 якого передбачено, що Державна екологічна інспекція України (Держекоінспекція) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра захисту довкілля та природних ресурсів і який реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів.

При цьому, згідно із положеннями цього нормативного документу саме Держекоінспекція відповідно до покладених на неї завдань здійснює державний нагляд (контроль) за додержанням центральними органами виконавчої влади та їх територіальними органами, місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування в частині здійснення делегованих їм повноважень органів виконавчої влади, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності і господарювання, громадянами України, іноземцями та особами без громадянства, а також юридичними особами - нерезидентами вимог законодавства, в тому числі, про охорону і використання територій та об`єктів природно-заповідного фонду, зокрема щодо додержання режиму територій та об`єктів природно-заповідного фонду.

Згідно п. 4 Положення про територіальні та міжрегіональні територіальні органи Держекоінспекції, затверджене наказом Міністерства енергетики та захисту довкілля України від 07.04.2020 № 230, Державна екологічна інспекція відповідного округу є міжрегіональним територіальним органом Держекоінспекції та їй підпорядковується. Держекоінспекція відповідно до покладених на неї завдань здійснює державний нагляд (контроль) за додержанням центральними органами виконавчої влади та їх територіальними органами, місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування в частині здійснення делегованих їм повноважень органів виконавчої влади, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності і господарювання, громадянами України, іноземцями та особами без громадянства, а також юридичними особами - нерезидентами вимог законодавства про охорону, захист, використання та відтворення лісів.

Отже, діяльність щодо спеціального використання природних ресурсів у межах територій та об`єктів природно-заповідного фонду, щодо спеціального використання лісових ресурсів є об`єктом контролю у сфері захисту довкілля та природних ресурсів і такий контроль уповноважені здійснювати органи Державної екологічної інспекції України.

Згідно із пунктом 2 розділу ІІ Положення про територіальні та міжрегіональні територіальні органи Держекоінспекції, територіальні органи Держекоінспекції здійснюють державний нагляд (контроль) за додержанням територіальними органами центральних органів виконавчої влади, місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування в частині здійснення делегованих їм повноважень органів виконавчої влади, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності і господарювання, громадянами України, іноземцями та особами без громадянства, а також юридичними особами - нерезидентами вимог законодавства:

про охорону, захист, використання та відтворення лісів;

щодо наявності дозволів, лімітів та квот на спеціальне використання природних ресурсів, дотримання їх умов;

про охорону і використання територій та об`єктів природно-заповідного фонду, зокрема щодо: додержання режиму територій та об`єктів природно-заповідного фонду; наявності лімітів і дозволів на спеціальне використання природних ресурсів у межах територій та об`єктів природно-заповідного фонду та дотримання їх обсягів, відтворення природних ресурсів на території природно-заповідного фонду;

Пунктом 6 розділу ІІ вказаного Положення передбачено, що територіальні органи Держекоінспекції звертаються до суду із позовом щодо:

обмеження чи зупинення діяльності суб`єктів господарювання і об`єктів незалежно від їх підпорядкування та форми власності, якщо їх експлуатація здійснюється з порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища, вимог дозволів на використання природних ресурсів, з перевищенням нормативів гранично допустимих викидів в атмосферне повітря забруднюючих речовин, впливу фізичних та біологічних факторів, лімітів скидів забруднюючих речовин;

визнання протиправними дій чи бездіяльності фізичних і юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців, органів державної влади та місцевого самоврядування, їх посадових осіб, про визнання недійсними індивідуальних актів або їх окремих частин, правочинів, що порушують вимоги законодавства про охорону навколишнього природного середовища.

Системний аналіз цих пунктів Положення дає підстави для висновку, що Інспекція наділена повноваженнями, зокрема, щодо:

- здійснення державного нагляду (контролю) за додержанням вимог законодавства про охорону, захист, використання та відтворення лісів; вимог законодавства про охорону і використання територій та об`єктів природно-заповідного фонду; щодо наявності дозволів, лімітів та квот на спеціальне використання природних ресурсів, дотримання їх умов, наявності лімітів і дозволів на спеціальне використання природних ресурсів у межах територій та об`єктів природно-заповідного фонду та дотримання їх обсягів;

- звернення до суду із позовом про обмеження чи зупинення діяльності суб`єктів господарювання і об`єктів незалежно від їх підпорядкування та форми власності, якщо їх експлуатація здійснюється з порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища, вимог дозволів на використання природних ресурсів, з перевищенням нормативів гранично допустимих викидів в атмосферне повітря забруднюючих речовин, впливу фізичних та біологічних факторів, лімітів скидів забруднюючих речовин;

- звернення до суду із позовом про визнання протиправними дій чи бездіяльності фізичних і юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців, органів державної влади та місцевого самоврядування, їх посадових осіб, про визнання недійсними індивідуальних актів або їх окремих частин, правочинів, що порушують вимоги законодавства про охорону навколишнього природного середовища.

Стосовно наявності підстав, визначених частиною третьою статті 23 Закону України «Про прокуратуру», для представництва інтересів держави у суді Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13.02.2019 у справі №826/13768/16, погоджуючись з висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 25 квітня 2018 року у справі № 806/1000/17, зазначила:

«Нездійснення захисту виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

Здійснення захисту неналежним чином виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

Неналежність захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який, зокрема, включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду звернув увагу на те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.

Велика Палата Верховного Суду вважає, що наведені вище положення законодавства регламентують порядок та підстави здійснення прокурором процесуального представництва держави в суді в межах правил участі в судовому процесі органів та осіб, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб».

Отже, ключовою підставою для визначення права прокурора на звернення до суду з цим позовом є встановлення факту невжиття Державною екологічною інспекцією Південно-Західного округу (Миколаївська та Одеська області) дій щодо захисту інтересів держави.

Прокурор зазначив, що у відповідь на його запит щодо виявленого порушення у сфері охорони, захисту та використання лісів, Інспекція листом від 12.04.2023 № 1326/1.2 повідомила про те, що у зв`язку з обмеженим фінансуванням органу в частині оплати судового збору, у тому числі із урахуванням розміру орієнтовних судових витрат, пов`язаних із розглядом вказаної справи, заходи, у тому числі позовного характеру, не вживатимуться.

Зазначене свідчить про невжиття Державною екологічною інспекцією Південно-Західного округу (Миколаївська та Одеська області) дій щодо захисту інтересів держави.

Правова позиція щодо застосування норм права у подібних правовідносинах викладена у постанові Верховного Суду від 22.12.2022 у справі №360/6282/21 та від 25.01.2023 у справі № 380/8385/21.

При цьому суд зазначає, що інтереси держави, у тому числі охоплюють інтереси мешканців територіальної громади, зокрема, у таких сферах, як охорона навколишнього природного середовища, екологічної безпеки, та екологічних прав, оскільки відповідно до статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Даний висновок узгоджується з правовою позицією, що міститься, зокрема, у постанові Верховного Суду від 17.10.2019 у справі № 569/4123/16-а.

З огляду на вищезазначене, суд вважає, що у цій справі подання прокурора адміністративного позову мало на меті захист «інтересів держави».

Щодо суті спору суд зазначає таке.

Відповідно до статті 13 Конституції України, статті 1 Лісового кодексу України, статті 1 Земельного кодексу України земля, її надра, атмосферне повітря, ліси, води та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України є об`єктами права власності Українського народу.

Згідно із статтями 2, 3 Лісового кодексу України, лісові відносини - суспільні відносини, які стосуються володіння, користування та розпоряджання лісами і спрямовуються на забезпечення охорони, відтворення та стале використання лісових ресурсів з урахуванням екологічних, економічних, соціальних та інших інтересів суспільства.

Лісові відносини в Україні регулюються Конституцією України, Законом України «Про охорону навколишнього природного середовища», цим Кодексом, іншими законодавчими актами України, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами. Лісові відносини, що виникають при використанні землі, надр, вод, а також відносини щодо охорони, використання й відтворення рослинного та тваринного світу, не врегульовані цим Кодексом, регулюються відповідними законодавчими актами.

Суб`єктами лісових відносин є органи державної влади, органи місцевого самоврядування, юридичні особи та громадяни, які діють відповідно до Конституції та законів України.

Об`єктом лісових відносин є лісовий фонд України та окремі лісові ділянки (ділянка лісового фонду України з визначеними межами, виділена відповідно до цього Кодексу для ведення лісового господарства та використання лісових ресурсів без вилучення її у землекористувача або власника землі).

Згідно із статтею 4 Лісового кодексу України до лісового фонду України належать усі ліси на території України незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, у тому числі лісові ділянки, захисні насадження лінійного типу площею не менше 0,1 гектара, інші лісовкриті землі.

Статтями 16, 17, 19 Лісового кодексу України установлено, що право користування лісами здійснюється в порядку постійного та тимчасового користування лісами.

У постійне користування ліси на землях державної власності для ведення лісового господарства без встановлення строку надаються спеціалізованим державним лісогосподарським підприємствам, іншим державним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані лісогосподарські підрозділи.

У постійне користування ліси на землях комунальної власності для ведення лісового господарства без встановлення строку надаються спеціалізованим комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створені спеціалізовані лісогосподарські підрозділи.

Постійні лісокористувачі мають: 1) право самостійно господарювати в лісах; 2) виключне право на заготівлю деревини; 3) право власності на заготовлену ними продукцію та доходи від її реалізації; 4) право на відшкодування збитків у випадках, передбачених законодавством; 5) право здійснювати відповідно до законодавства будівництво доріг, спорудження жилих будинків, виробничих та інших будівель і споруд, необхідних для ведення лісового господарства; 6) право встановлювати ліміти на використання лісових ресурсів під час здійснення побічних лісових користувань у лісах на землях усіх категорій, якщо сумарна площа лісових ділянок таких лісокористувачів до 100 гектарів, крім територій природно-заповідного фонду та земель іншого природоохоронного призначення.

Постійні лісокористувачі зобов`язані: 1) забезпечувати охорону, захист, відтворення, підвищення продуктивності лісових насаджень, посилення їх корисних властивостей, підвищення родючості ґрунтів, вживати інших заходів відповідно до законодавства на основі принципів сталого розвитку; 2) дотримуватися правил і норм використання лісових ресурсів; 3) вести лісове господарство на основі матеріалів лісовпорядкування, здійснювати використання лісових ресурсів способами, які забезпечують збереження оздоровчих і захисних властивостей лісів, а також створюють сприятливі умови для їх охорони, захисту та відтворення; 4) вести первинний облік лісів; 5) дотримуватися встановленого законодавством режиму використання земель; 6) забезпечувати охорону типових та унікальних природних комплексів і об`єктів, рідкісних і таких, що перебувають під загрозою зникнення, видів тваринного і рослинного світу, рослинних угруповань, сприяти формуванню екологічної мережі відповідно до природоохоронного законодавства; 8) забезпечувати безперешкодний доступ до об`єктів електромереж, інших інженерних споруд, які проходять через лісову ділянку, для їх обслуговування. Законом можуть бути передбачені й інші права та обов`язки постійних лісокористувачів.

За приписами статті 45 Лісового кодексу України, лісовпорядкування включає комплекс заходів, спрямованих на забезпечення ефективної організації та науково обґрунтованого ведення лісового господарства, охорони, захисту, раціонального використання, підвищення екологічного та ресурсного потенціалу лісів, культури ведення лісового господарства, отримання достовірної і всебічної інформації про лісовий фонд України.

Пунктами 3, 4 частини 1 статті 46 Лісового кодексу України встановлено, що лісовпорядкування передбачає, у тому числі, інвентаризацію лісового фонду України з визначенням породного та вікового складу деревостанів, їх стану, якісних і кількісних характеристик лісових ресурсів; виявлення деревостанів, що потребують рубок, з метою поліпшення якісного складу лісів.

Відповідно до статті 47 Лісового кодексу України, лісовпорядкування є обов`язковим на всій території України та ведеться державними лісовпорядними організаціями за єдиною системою в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері лісового господарства.

Статтею 48 Лісового кодексу України закріплено, що у матеріалах лісовпорядкування дається якісна і кількісна характеристика кожної лісової ділянки, комплексна оцінка ведення лісового господарства, що є основою для розроблення на засадах сталого розвитку проекту організації та розвитку лісового господарства відповідного об`єкта лісовпорядкування. Проект організації та розвитку лісового господарства передбачає екологічно обґрунтоване ведення лісового господарства і розробляється відповідно до нормативно-правових актів, що регулюють організацію лісовпорядкування. У проекті організації та розвитку лісового господарства визначаються і обґрунтовуються основні напрями організації і розвитку лісового господарства об`єкта лісовпорядкування з урахуванням стану та перспектив економічного і соціального розвитку регіону. Матеріали лісовпорядкування затверджуються в установленому порядку органом виконавчої влади з питань лісового господарства Автономної Республіки Крим, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового господарства, за погодженням відповідно з органом виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища Автономної Республіки Крим, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони навколишнього природного середовища. Затверджені матеріали лісовпорядкування є обов`язковими для ведення лісового господарства, планування і прогнозування використання лісових ресурсів.

Статтями 65, 67 Лісового кодексу України установлено, що використання лісових ресурсів може здійснюватися в порядку загального і спеціального використання.

У порядку спеціального використання можуть здійснюватися такі види використання лісових ресурсів: 1) заготівля деревини; 2) заготівля другорядних лісових матеріалів; 3) побічні лісові користування; 4) використання корисних властивостей лісів для культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних, туристичних і освітньо-виховних цілей, потреб мисливського господарства, проведення науково-дослідних робіт.

Законодавством України можуть передбачатися й інші види спеціального використання лісових ресурсів.

Спеціальне використання лісових ресурсів здійснюється в межах лісових ділянок, виділених для цієї мети.

Порядок та умови здійснення спеціального використання лісових ресурсів встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Згідно з статтею 68 Лісового кодексу України, спеціальне використання лісових ресурсів здійснюється на лісових ділянках, які виділяються для цієї мети, без надання земельних ділянок.

Статтею 69 Лісового кодексу України установлено, що спеціальне використання лісових ресурсів на виділеній лісовій ділянці проводиться за спеціальним дозволом - лісорубний квиток або лісовий квиток, що видається безоплатно.

Спеціальний дозвіл на заготівлю деревини в порядку рубок головного користування видається органом виконавчої влади з питань лісового господарства Автономної Республіки Крим, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового господарства.

Спеціальний дозвіл на інші види спеціального використання лісових ресурсів видається власниками лісів або постійними лісокористувачами. На виділених лісових ділянках можуть використовуватися лише ті лісові ресурси і лише для цілей, що передбачені виданим спеціальним дозволом.

Спеціальний дозвіл видається власниками лісів або постійними лісокористувачами у встановленому порядку також на проведення інших рубок та робіт, пов`язаних і не пов`язаних із веденням лісового господарства.

Форми спеціальних дозволів і порядок їх видачі затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до частини першої статті 70 Лісового кодексу України заготівля деревини здійснюється при використанні лісових ресурсів у порядку рубок головного користування, що проводяться в стиглих і перестійних деревостанах. Деревина заготовляється також під час здійснення лісогосподарських заходів, не пов`язаних з використанням лісових ресурсів (поліпшення якісного складу лісів), та під час проведення інших заходів (розчищення лісових ділянок, вкритих лісовою рослинністю, у зв`язку з будівництвом гідровузлів, трубопроводів, шляхів тощо).

За змістом наведеної норми заготівля деревини здійснюється як під час використання лісових ресурсів (у порядку рубок головного користування) так і під час здійснення інших заходів, які не пов`язані з використанням лісових ресурсів, до яких, серед іншого, належать лісогосподарські заходи з поліпшення якісного складу лісів.

Таким чином, лісогосподарські заходи з поліпшення якісного складу лісів, як складова заготівлі деревини, також належать до спеціального використання лісових ресурсів, відтак потребує отримання як спеціального дозволу, так і затвердження лімітів користування.

Згідно із приписами статті 100 Лісового кодексу України порядок охорони, захисту, використання та відтворення лісів на землях природно-заповідного фонду визначається відповідно до Закону України «Про природно-заповідний фонд України», цього Кодексу та інших актів законодавства.

У свою чергу, порядок та умови здійснення спеціального використання лісових ресурсів, форми спеціальних дозволів і порядок їх видачі встановлені постановою Кабінету Міністрів України від 23.05.2007 №761 «Про врегулювання питань щодо спеціального використання лісових ресурсів».

Так, згідно з пунктом 1 затвердженого зазначеною вище постановою Порядку видачі спеціальних дозволів на використання лісових ресурсів, цей Порядок визначає умови і механізм видачі лісорубного або лісового квитка як спеціального дозволу на використання лісових ресурсів.

Пунктами 2, 8 цього Порядку установлено, що лісорубний або лісовий квиток є основним документом, на підставі якого: здійснюється спеціальне використання лісових ресурсів; ведеться облік дозволених до відпуску запасів деревини та інших продуктів лісу, встановлюються строки здійснення лісових користувань та вивезення заготовленої продукції, строки і способи очищення лісосік від порубкових решток, а також облік природного поновлення лісу, що підлягає збереженню; ведеться облік плати, нарахованої за використання лісових ресурсів.

Лісовий квиток видається власником лісів або постійним лісокористувачем для: заготівлі другорядних лісових матеріалів; здійснення побічних лісових користувань; використання корисних властивостей лісів на умовах короткострокового тимчасового користування.

Пунктами 9, 14 вказаного Порядку визначено, що лісовий квиток видається щороку на підставі лімітів використання лісових ресурсів під час заготівлі другорядних лісових матеріалів, здійснення побічних лісових користувань (у межах території та об`єктів природно-заповідного фонду - за погодженням з органом виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими держадміністраціями).

Дії щодо погодження видачі лісового квитка вчиняються без залучення підприємств, установ, організацій і громадян (далі - лісокористувачі) протягом строку, встановленого для видачі лісового квитка. Для здійснення погодження власник лісів або постійний лісокористувач не пізніше дня, що настає за днем одержання від лісокористувача заявки надсилає її копію у паперовому або електронному (шляхом сканування) вигляді органам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, та встановлює строк розгляду зазначених документів. За результатами розгляду документів, надісланих на погодження, органи, зазначені в абзаці першому цього пункту, надають погодження, які у паперовому або електронному вигляді надсилають власнику лісів або постійному лісокористувачу.

Лісорубний або лісовий квиток може бути анульований за рішенням органів Держлісагентства, власників лісів або постійних лісокористувачів, які видали квиток, відповідно до закону, а також у випадках, передбачених Законом України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності».

Основні вимоги до здійснення лісогосподарських заходів, спрямованих на підвищення стійкості та продуктивності деревостанів, збереження біорізноманіття лісів, їх оздоровлення і посилення захисних, санітарно-гігієнічних, оздоровчих та інших функцій шляхом проведення рубок формування і оздоровлення лісів визначені у Правилах поліпшення якісного складу лісів, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.2007 № 724 (далі також - Правила № 724, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Згідно з пунктом 2 зазначених Правил під час проведення рубок формування і оздоровлення лісів застосовуються такі рубки: догляду, санітарні, лісовідновні, переформування, пов`язані з реконструкцією, ландшафтні.

При цьому, пунктом 4 Правил №724 визначено, що підставою для рубок формування і оздоровлення лісів, є матеріали лісовпорядкування та обстежень, які проводяться власниками лісів і постійними лісокористувачами. У разі проведення зазначених рубок у деревостанах, не запроектованих лісовпорядкуванням, власники лісів і постійні лісокористувачі повідомляють про це орган виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища Автономної Республіки Крим, обласну, Київську та Севастопольську міські держадміністрації.

Згідно з пунктом 55 Правил, для проведення рубок формування і оздоровлення лісів власником лісів або постійним лісокористувачем видається лісорубний квиток в установленому порядку.

Пунктами 19, 20 цих Правил установлено, що санітарні рубки спрямовуються на оздоровлення та посилення біологічної стійкості лісів, запобігання їх захворюванню і пошкодженню. Вимоги до проведення санітарних рубок визначені Санітарними правилами в лісах України, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 27 липня 1995 р. №555.

Пунктами 1 5 Санітарних правил в лісах України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 27.07.1995 №555 передбачено, що санітарні правила в лісах України - це сукупність норм щодо здійснення заходів з поліпшення санітарного стану лісів та санітарних вимог, які встановлюються з метою охорони та захисту лісів під час ведення лісового господарства, використання лісових ресурсів та проведення робіт, не пов`язаних з веденням лісового господарства, підприємствами, установами, організаціями та громадянами. Види, обсяги, строки, місце та особливості здійснення заходів з поліпшення санітарного стану лісів визначаються державними спеціалізованими лісозахисними підприємствами, органом виконавчої влади з питань лісового господарства Автономної Республіки Крим, територіальними органами Держлісагентства, а також власниками лісів, постійними лісокористувачами на основі погоджених відповідно до вимог статті 29-1 Лісового кодексу України матеріалів лісовпорядкування, а також результатів оцінки санітарного стану лісових насаджень.

Для поліпшення санітарного стану лісів здійснюються такі заходи: вибіркові санітарні рубки; суцільні санітарні рубки; ліквідація захаращеності; профілактика виникнення та поширення осередків шкідників і хвороб лісу, боротьба з ними та захист заготовленої деревини від шкідників і хвороб лісу.

Заходи з поліпшення санітарного стану лісів здійснюються незалежно від віку насаджень у лісах усіх категорій. Заходи з поліпшення санітарного стану лісів у межах природно-заповідного фонду здійснюються відповідно до Закону України «Про природно-заповідний фонд України», інших актів законодавства щодо збереження пралісів і старовікових насаджень та цих Правил.

Зважаючи на викладене, підставою для рубок формування та оздоровлення лісів є матеріали лісовпорядкування, а спеціальним дозволом для таких рубок є лісорубний квиток.

При цьому вищенаведеними нормативними актами установлений припис щодо здійснення використання лісів (у тому числі заходів з поліпшення їх санітарного стану) у межах природно-заповідного фонду відповідно до Закону України «Про природно-заповідний фонд України» та інших актів законодавства у галузі охорони природно-заповідного фонду та навколишнього природного середовища.

Як видно з матеріалів справи, відповідач є постійним лісокористувачем, створеним з метою ведення лісового господарства, охорони, захисту, раціонального використання та відтворення лісів.

Лісорубний квиток № 000690 від 08.03.2023 виданий з метою проведення вибірково-санітарної рубки у 28 кварталі 4 виділі Северинівського лісництва.

При цьому 28 квартал 4 виділу Северинівського лісництва знаходиться в межах об`єкту природно-заповідного фонду - Національного природного парку «Куяльницький» відповідно до Указу Президента України від 01.01.2022 № 3/2022, матеріалів проекту створення Національного природного парку «Куяльницький».

Зокрема, вся територія ДП «Ширяївське лісове господарство» в тому числі Северинівського лісництва, увійшла до складу території ДП «Ананьївське лісове господарство», правонаступником якого на даний час відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 07.09.2022 №1003 є Філія «Ананьївське лісове господарство» ДП «Ліси України». Згідно матеріалів проекту створення Національного природного парку «Куяльницький», а саме: наукового обґрунтування створення національного природного парку, листа ДП «Ширяївське лісове господарство» від 05.10.2017 № 90, експлікації земель Національного природного парку «Куяльницький» на території Северинівської сільської ради Іванівського району, до території об`єкта природно-заповідного фонду загальнодержавного значення включено квартали 26, 27, 28 Северинівського лісництва ДП «Ширяївське лісове господарство».

Згідно із статтею 5 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» державній охороні і регулюванню використання на території України підлягають: навколишнє природне середовище як сукупність природних і природно-соціальних умов та процесів, природні ресурси, як залучені в господарський обіг, так і невикористовувані в економіці в даний період (земля, надра, води, атмосферне повітря, ліс та інша рослинність, тваринний світ), ландшафти та інші природні комплекси.

Особливій державній охороні підлягають території та об`єкти природно-заповідного фонду України й інші території та об`єкти, визначені відповідно до законодавства України.

За змістом статей 40, 41, 60, 61 вказаного Закону, використання природних ресурсів громадянами, підприємствами, установами та організаціями здійснюється з додержанням обов`язкових екологічних вимог збереження територій та об`єктів природно-заповідного фонду, а також інших територій, що підлягають особливій охороні. Економічні заходи забезпечення охорони навколишнього природного середовища передбачають встановлення лімітів використання природних ресурсів, скидів забруднюючих речовин у навколишнє природне середовище. Особливій охороні підлягають природні території та об`єкти, що мають велику екологічну цінність як унікальні та типові природні комплекси, для збереження сприятливої екологічної обстановки, попередження та стабілізації негативних природних процесів і явищ.

Природні території та об`єкти, що підлягають особливій охороні, утворюють єдину територіальну систему і включають території та об`єкти природно-заповідного фонду, курортні та лікувально-оздоровчі, рекреаційні, водозахисні, полезахисні та інші типи територій та об`єктів, що визначаються законодавством України. Ділянки суші та водного простору, природні комплекси й об`єкти, які мають особливу екологічну, наукову, естетичну і економічну цінність і призначені для збереження природної різноманітності, генофонду видів тварин і рослин, підтримання загального екологічного балансу та фонового моніторингу навколишнього природного середовища, вилучаються з господарського використання повністю або частково і оголошуються територією чи об`єктом природно-заповідного фонду України.

До складу природно-заповідного фонду України входять державні заповідники, природні національні парки, заказники, пам`ятки природи, ботанічні сади, дендрологічні та зоологічні парки, парки-пам`ятки садово-паркового мистецтва, заповідні урочища.

Згідно з преамбулою Закону України «Про природно-заповідний фонд України» від 16.06.1992 №2456-XII (далі Закон №2456-XII), цей Закон визначає правові основи організації, охорони, ефективного використання природно-заповідного фонду України, відтворення його природних комплексів та об`єктів. Природно-заповідний фонд становлять ділянки суші і водного простору, природні комплекси та об`єкти яких мають особливу природоохоронну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність і виділені з метою збереження природної різноманітності ландшафтів, генофонду тваринного і рослинного світу, підтримання загального екологічного балансу та забезпечення фонового моніторингу навколишнього природного середовища. У зв`язку з цим законодавством України природно-заповідний фонд охороняється як національне надбання, щодо якого встановлюється особливий режим охорони, відтворення і використання. Україна розглядає цей фонд як складову частину світової системи природних територій та об`єктів, що перебувають під особливою охороною.

Згідно із статтею 3 Закону №2456-XII, до природно-заповідного фонду України належать природні території та об`єкти - природні заповідники, біосферні заповідники, національні природні парки, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам`ятки природи, заповідні урочища.

Згідно із статтею 20 Закону №2456-XII Національні природні парки є природоохоронними, рекреаційними, культурно-освітніми, науково-дослідними установами загальнодержавного значення, що створюються з метою збереження, відтворення і ефективного використання природних комплексів та об`єктів, які мають особливу природоохоронну, оздоровчу, історико-культурну, наукову, освітню та естетичну цінність. Ділянки землі та водного простору з усіма природними ресурсами та об`єктами вилучаються з господарського використання і надаються національним природним паркам у порядку, встановленому цим Законом та іншими актами законодавства України. До складу територій національних природних парків можуть включатися ділянки землі та водного простору інших землевласників та землекористувачів.

Статтею 5 Закону №2456-XII передбачено, що завдання, науковий профіль, характер функціонування і режим територій та об`єктів природно-заповідного фонду визначаються у положеннях про них, які розробляються відповідно до цього Закону, і затверджуються:

центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування і реалізує державну політику у сфері охорони навколишнього природного середовища - щодо територій та об`єктів природно-заповідного фонду загальнодержавного значення;

обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями, органом виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань охорони навколишнього природного середовища - щодо територій та об`єктів природно-заповідного фонду місцевого значення.

Згідно із частинами 1 3 статті 7 Закону №2456-XII землі природно-заповідного фонду - це ділянки суші і водного простору з природними комплексами та об`єктами, що мають особливу природоохоронну, екологічну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність, яким відповідно до закону надано статус територій та об`єктів природно-заповідного фонду.

Землі природно-заповідного фонду України, а також землі територій та об`єктів, що мають особливу екологічну, наукову, естетичну, господарську цінність і є відповідно до статті 6 цього Закону об`єктами комплексної охорони, належать до земель природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного або історико-культурного призначення. На землях природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного або історико-культурного призначення забороняється будь-яка діяльність, яка негативно впливає або може негативно впливати на стан природних та історико-культурних комплексів та об`єктів чи перешкоджає їх використанню за цільовим призначенням.

Частиною 4 статті 7 Закону №2456-XII установлений припис про те, що межі територій та об`єктів природно-заповідного фонду встановлюються в натурі відповідно до законодавства. До встановлення меж територій та об`єктів природно-заповідного фонду в натурі їх межі визначаються відповідно до проектів створення територій та об`єктів природно-заповідного фонду.

Враховуючи приписи вказаної правової норми, правовідносини щодо особливого режиму використання територій та об`єктів природно-заповідного фонду виникають не з моменту встановлення їх меж в натурі, складання і затвердження проектів землеустрою, формування земельних ділянок та передачі їх у користування об`єкту природно-заповідного фонду, складання і затвердження проектів організації території об`єкту та охорони його природних комплексів, оскільки до встановлення меж територій та об`єктів природно-заповідного фонду в натурі їх межі визначаються відповідно до проектів створення територій та об`єктів природно-заповідного фонду.

Відповідно до статті 9 Закону №2456-XII території та об`єкти природно-заповідного фонду з додержанням вимог, встановлених цим Законом та іншими актами законодавства України, можуть використовуватися: у природоохоронних цілях; у науково-дослідних цілях; в оздоровчих та інших рекреаційних цілях; в освітньо-виховних цілях; для потреб моніторингу навколишнього природного середовища. Встановлені частиною першою цієї статті основні види використання, а також заготівля деревини, лікарських та інших цінних рослин, їх плодів, сіна, випасання худоби, мисливство, рибальство та інші види використання можуть здійснюватися лише за умови, що така діяльність не суперечить цільовому призначенню територій та об`єктів природно-заповідного фонду, встановленим вимогам щодо охорони, відтворення та використання їх природних комплексів та окремих об`єктів.

Статтею 9-1 Закону №2456-XII унормовані питання спеціального використання природних ресурсів у межах територій та об`єктів природно-заповідного фонду.

Так, за цією правовою нормою спеціальне використання природних ресурсів у межах територій та об`єктів природно-заповідного фонду здійснюється в межах ліміту та на підставі дозволу на спеціальне використання природних ресурсів у межах територій та об`єктів природно-заповідного фонду. Спеціальне використання природних ресурсів у межах територій та об`єктів природно-заповідного фонду загальнодержавного значення здійснюється в межах ліміту на використання природних ресурсів у межах територій та об`єктів природно-заповідного фонду, затвердженого центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування і реалізує державну політику у сфері охорони навколишнього природного середовища, а також на підставі дозволів. Спеціальне використання природних ресурсів у межах територій та об`єктів природно-заповідного фонду загальнодержавного значення здійснюється на підставі дозволів, що видаються органом виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань охорони навколишнього природного середовища, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями.

Суд нагадує, що за правилами статті 100 Лісового кодексу України порядок охорони, захисту, використання та відтворення лісів на землях природно-заповідного фонду визначається відповідно до Закону України «Про природно-заповідний фонд України», цього Кодексу та інших актів законодавства. Згідно абзацу 4 пункту 5 затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 27.07.1995 №555 Санітарних правил в лісах України, заходи з поліпшення санітарного стану лісів у межах природно-заповідного фонду здійснюються відповідно до Закону України «Про природно-заповідний фонд України», інших актів законодавства щодо збереження пралісів і старовікових насаджень та цих Правил.

Отже, до спірних правовідносин підлягають застосуванню саме положення Закону України «Про природно-заповідний фонд України».

Відповідно до статті 5 Закону № 2456-XII завдання, науковий профіль, характер функціонування і режим територій та об`єктів природно-заповідного фонду визначаються у положеннях про них, які розробляються відповідно до цього Закону.

Таким чином, режим та порядок використання природних ресурсів у межах територій та об`єктів природно-заповідного фонду визначається затвердженими у встановленому законом порядку положенням про такий об`єкт.

Як встановлено судом, з метою збереження, відтворення, ефективного використання природних комплексів та об`єктів у басейні Куяльницького лиману, які мають особливу природоохоронну, оздоровчу, історико-культурну, наукову, освітню, естетичну цінність Указом Президента України від 01.01.2022 № 3/2022 на території Березівського та Одеського районів Одеської області створено Національний природний парк «Куяльницький». Цим же Указом підтримано пропозицію Кабінету Міністрів України щодо утворення та забезпечення належного функціонування спеціальної адміністрації національного природного парку «Куяльницький» у сфері управління Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України.

Наказом Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України від 04.04.2022 №169 затверджено «Положення про Національний природний парк «Куяльницький».

Відповідно до пункту 4.5 цього Положення спеціальне використання природних ресурсів у межах території Парку здійснюється на підставі дозволів, виданих Одеською обласною державною адміністрацією та у межах лімітів, затверджених Міндовкілля.

Такі норми Положення відповідають вимогам статті 9-1 Закону № 2456-XII щодо здійснення спеціального використання природних ресурсів у межах територій та об`єктів природно-заповідного фонду загальнодержавного значення в межах ліміту на використання природних ресурсів у межах територій та об`єктів природно-заповідного фонду, затвердженого центральним органом виконавчої влади в галузі охорони навколишнього природного середовища, а також на підставі дозволів.

З урахуванням приписів частини 4 статті 7 Закону №2456-XII, до моменту встановлення в натурі згідно законодавства, площа та межі території Національного природного парку «Куяльницький» визначаються відповідно до розробленого Департаментом екології та природних ресурсів Одеської обласної державної адміністрації, Інститутом проблем ринку та економіко-екологічних досліджень Національної академії наук України, Державним підприємством «Одеський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» Проекту створення національного природного парку «Куяльницький» на території Біляївського, Іванівського, Лиманського районів Одеської області та міста Одеса, який затверджено 17.07.2020 Вченою радою Інституту проблем ринку та економіко-екологічних досліджень Національної академії наук України.

Таким чином, на час виникнення спірних правовідносин спеціальне використання природних ресурсів на території Національного природного парку «Куяльницький» (без вилучення), в т.ч. у вигляді лісогосподарських заходів з поліпшення якісного складу лісів (рубка формування і оздоровлення лісів), може здійснюватись лише на підставі лімітів, що видаються центральним органом виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища.

Однак в матеріалах справи відсутні докази, які б підтверджували, що на час видачі оскарженого лісорубного квитка № 000690 від 08.03.2023 затверджено ліміт на використання природних ресурсів та відповідні органи державної влади надали дозвіл на спеціальне використання природних ресурсів.

Сторони не надали доказів отримання відповідачем вказаних лімітів та дозволів.

З цього суд висновує, що в порушення вимог Закону України «Про природно-заповідний фонд України» відповідач протиправно видав лісорубний квиток № 000690 від 08.03.2023, оскільки останній видано без отримання дозволу та за відсутності затвердженого ліміту на використання природних ресурсів.

Також суд зазначає, що зважаючи на норми вищевикладених статей, а також те, що лісорубний квиток № 000690 від 08.03.2023 виданий без дотримання норм спеціального законодавства, а саме статті 9-1 Закону №2456-XII, останній підлягає визнанню протиправним.

За приписами статті 78 Лісового кодексу України, право використання лісових ресурсів припиняється в разі: 1) добровільної відмови від використання лісових ресурсів; 2) закінчення строку, на який було надано право використання лісових ресурсів; 3)припинення діяльності лісокористувачів, яким було надано право використання лісових ресурсів; 4) порушення правил і норм, умов спеціальних дозволів на використання лісових ресурсів; 5) використання лісових ресурсів способами, які негативно впливають на стан і відтворення лісів, призводять до погіршення навколишнього природного середовища; 6) порушення встановлених строків справляння збору за використання лісових ресурсів; 7) використання лісової ділянки не за цільовим призначенням; 8) невідшкодування в установленому порядку збитків, заподіяних лісовому господарству внаслідок порушень лісового законодавства, та невиконання вимог щодо усунення виявлених недоліків.

Припинення права використання лісових ресурсів здійснюється в установленому порядку шляхом анулювання лісорубного квитка або лісового квитка тими органами, які їх видали.

Відповідно до пункту 14 постанови Кабінету Міністрів України «Про врегулювання питань щодо спеціального використання лісових ресурсів» №761 від 23.05.2007, лісорубний або лісовий квиток може бути анульований за рішенням органів Держлісагентства, власників лісів або постійних лісокористувачів, які видали квиток, відповідно до закону, а також у випадках, передбачених Законом України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності».

За правилами частини 7 статті 4-1 Закону України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності» від 06.09.2005 №2806-IV, дозвільний орган анулює документ дозвільного характеру з таких підстав: звернення суб`єкта господарювання із заявою про анулювання документа дозвільного характеру; наявність в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань відомостей про припинення юридичної особи шляхом злиття, приєднання, поділу, перетворення та ліквідації, якщо інше не встановлено законом; наявність в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань відомостей про припинення підприємницької діяльності фізичної особи підприємця.

Дозвільний орган, що видав документ дозвільного характеру, може звернутися до адміністративного суду з позовом про застосування заходу реагування у виді анулювання документа дозвільного характеру за наявності хоча б однієї з таких підстав: 1) встановлення факту надання в заяві про видачу документа дозвільного характеру та документах, що додаються до неї, недостовірної інформації; 2) здійснення суб`єктом господарювання певних дій щодо провадження господарської діяльності або видів господарської діяльності, на які отримано документ дозвільного характеру, з порушенням вимог законодавства, щодо яких дозвільний орган видавав припис про їх усунення із наданням достатнього часу для їх усунення.

Законом можуть передбачатися інші підстави для анулювання документа дозвільного характеру.

Враховуючи викладене, з урахуванням положень статті 5 КАС України, суд прийшов до висновку про наявність підстав для задоволення адміністративного позову заступника керівника Одеської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції Південно-Західного округу (Миколаївська та Одеська області) шляхом визнання протиправним та скасування виданого Філією «Ананьївське лісове господарство» ДП «Ліси України» лісорубного квитка № 000690 від 08.03.2023 на проведення вибірково-санітарної рубки у 28 кварталі 4 виділі Северинівського лісництва.

Решта доводів та заперечень висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують.

Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 139, 143, 242-246, 250, 255, 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

Позов заступника керівника Одеської обласної прокуратури (65026, м. Одеса, вул. Пушкінська, 3; код ЄДРПОУ 03528552) в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції Південно-Західного округу (Миколаївська та Одеська області) (65114, м. Одеса, Лінія 12, 6 ст. Люстдорфської дороги, 22; код ЄДРПОУ 43879780) до філії «Ананьївське лісове господарство» державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» (66421, Подільський район, територіальна громада Ананьївська, комплекс будівель та споруд №2; код ЄДРПОУ 44911966) про визнання протиправним та скасування лісорубного квитка задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати виданий Філією «Ананьївське лісове господарство» Державного підприємства «Ліси України» лісорубний квиток № 000690 від 08.03.2023 на проведення вибірково-санітарної рубки у 28 кварталі 4 виділі Северинівського лісництва.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до П`ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складання повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Суддя А.С. Пекний