Рішення № 112869033, 17.08.2023, Господарський суд Миколаївської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

=====

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 серпня 2023 року Справа № 915/301/23

Господарський суд Миколаївської області у складі судді Олейняш Е.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Виробничо-Комерційна фірма «БАЛАККОМ», вул. Комунальників, 4-Б, м. Чернівці, Чернівецька область, 58023 (код ЄДРПОУ 30501814)

електронна пошта: office_manager@balakkom.com

представник позивача адвокат Матлах Михайло Анатолійович

електронна пошта: ІНФОРМАЦІЯ_1

до відповідача фізичної особи-підприємця Дерев`янко Ірини Євгенівни, АДРЕСА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 )

про стягнення коштів в сумі 54 796, 99 грн.

без повідомлення (виклику) учасників

ВСТАНОВИВ:

До Господарського суду Миколаївської області звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю Виробничо-Комерційна фірма «БАЛАККОМ» з позовною заявою, в якій просить суд стягнути з відповідача Фізичної особи-підприємця Дерев`янко Ірини Євгеніївни заборгованість за договором поставки № О008/19 від 26.11.2019 в сумі 28 085, 90 грн.; пеню в сумі 11 010, 86 грн.; інфляційні втрати в сумі 6 462, 67 грн. та штрафну неустойку в сумі 9 237, 56 грн.

Судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 2 684, 00 грн. та витрати на правову допомогу стягнути з відповідача на користь позивача.

І. ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ.

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 27.02.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними матеріалами. Встановлено сторонам строки для подання заяв по суті спору.

Заперечень щодо розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними матеріалами від сторін до суду не надходило.

У зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженого Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 № 2102-IX, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.

Відповідно до Указів Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" від 14.03.2022 № 133/2022, від 18.04.2022 № 259/2022, від 17.05.2022 № 341/2022, від 12.08.2022 № 573/2022, від 07.11.2022 № 757/2022, від 06.02.2023 № 58/2023, від 01.05.2023 № 254/2023 у зв`язку з триваючою широкомасштабною збройною агресією Російської Федерації проти України продовжувався строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 26 березня 2022 року строком на 30 діб, з 05 години 30 хвилин 25 квітня 2022 року строком на 30 діб, з 05 години 30 хвилин 25 травня 2022 року строком на 90 діб, з 05 години 30 хвилин 23 серпня 2022 року строком на 90 діб, з 05 години 30 хвилин 21 листопада 2022 року строком на 90 діб, з 05 години 30 хвилин 19 лютого 2023 року строком на 90 діб, з 05 години 30 хвилин 20 травня 2023 року строком на 90 діб.

Відповідно до ст. 12-2 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України.

Повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені.

Відповідно до ст. 26 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" правосуддя на території, на якій введено воєнний стан, здійснюється лише судами. На цій території діють суди, створені відповідно до Конституції України.

Скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства забороняється.

У разі неможливості здійснювати правосуддя судами, які діють на території, на якій введено воєнний стан, законами України може бути змінена територіальна підсудність судових справ, що розглядаються в цих судах, або в установленому законом порядку змінено місцезнаходження судів.

Створення надзвичайних та особливих судів не допускається.

Ухвала суду про відкриття провадження у справі від 27.02.2023, надіслана на юридичну адресу відповідача, яка зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, повернута до суду поштовою установою "за закінченням терміну зберігання".

За приписами ч. 1 ст. 7 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

В Єдиному державному реєстрі містяться такі відомості про фізичну особу - підприємця: місцезнаходження (адреса місця проживання, за якою здійснюється зв`язок з фізичною особою - підприємцем) (п. 5 ч. 4 ст. 9 вказаного Закону).

Відповідно до п. 5 ч. 6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Відповідно до ч. 7 ст. 120 ГПК України учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи.

У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Системний аналіз статей 120, 242 ГПК України, пунктів 11, 17, 99, 116, 117 Правил надання послуг поштового зв`язку свідчить, що у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії або судове рішення направлено судом рекомендованим листом за належною поштовою адресою, яка була надана суду відповідною стороною, і судовий акт повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то необхідно вважати, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії або про прийняття певного судового рішення у справі (правова позиція викладена у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 13.01.2020 у справі № 910/22873/17; від 14.08.2020 у справі № 904/2584/19; від 20.07.2021 у справі № 916/1178/20).

Встановлений порядок надання послуг поштового зв`язку, доставки та вручення рекомендованих поштових відправлень, строк зберігання поштового відправлення забезпечує адресату можливість вжити заходів для отримання такого поштового відправлення та, відповідно, ознайомлення з судовим рішенням (правова позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20.07.2021 у справі № 916/1178/20).

Верховний Суд звертає увагу на те, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку суду (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17, постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б, від 21.01.2021 у справі № 910/16249/19, від 19.05.2021 у справі № 910/16033/20; від 20.07.2021 у справі № 916/1178/20).

Оскільки в матеріалах справи відсутні підтвердження наявності порушень оператором поштового зв`язку вимог Правил надання послуг поштового зв`язку, Суд вважає, що факт неотримання відповідачем поштової кореспонденції, якою суд, з додержанням вимог процесуального закону, надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернулася до суду у зв`язку з її неотриманням адресатом, залежав від волевиявлення самого адресата, тобто мав суб`єктивний характер та є наслідком неотримання адресатом пошти під час доставки за вказаною адресою і незвернення самого одержувача кореспонденції до відділення пошти для отримання рекомендованого поштового відправлення (аналогічний висновок викладений у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.08.2020 у справі № 904/2584/19, від 21.01.2021 у справі № 910/16249/19; від 20.07.2021 у справі № 916/1178/20).

Отже, якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою, тобто повідомленою суду стороною, і повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.

В рішеннях від 28.10.1998 у справі "Осман проти Сполученого королівства" та від 19.06.2001 року у справі "Креуз проти Польщі" Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) роз`яснив, що реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя, держави-учасниці цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони й обмеження, зміст яких полягає в запобіганні безладного руху в судовому процесі. Вказаними рішеннями ЄСПЛ визначено, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду справи, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Сторони у розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатися про стан відомого їм судового провадження, та зобов`язані сумлінно користуватися наданими їм процесуальними правами (рішення Європейського суду з прав людини від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України".)

В рішенні від 07.07.1989 року у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С. А. проти Іспанії" ЄСПЛ вказав, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про виконання обов`язку щодо повідомлення відповідача про розгляд справи та можливість розгляду справи.

Відповідно до ч. 4 ст. 240 ГПК України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

ІІ. ЗАЯВИ ТА КЛОПОТАННЯ У СПРАВІ.

15.03.2023 на адресу Господарського суду Миколаївської області від позивача надійшла заява про зменшення позовних вимог (вх. № 3106/23 від 15.03.2023), в якій позивач, керуючись ст. 46 ГПК України, просить суд зменшити позовні вимоги в частині стягнення основного боргу, у зв`язку з проведенням відповідачем оплати в сумі 5 000 грн. Позивач просить суд вважати п. 2 прохальної частини позовної заяви в наступній редакції:

"Стягнути з відповідача Фізичної особи-підприємця Дерев`янко Ірини Євгеніївни на користь позивача Товариства з обмеженою відповідальністю Виробничо-Комерційна фірма «БАЛАККОМ» заборгованість за договором поставки № О008/19 від 26.11.2019 в сумі 23 085, 90 грн.".

Докази надіслання заяви з додатками на адресу відповідача подано суду.

13.06.2023 на адресу Господарського суду Миколаївської області від позивача надійшла заява про зменшення позовних вимог (вх. № 7660/23 від 13.06.2023), в якій позивач, керуючись ст. 46 ГПК України, просить суд зменшити позовні вимоги в частині стягнення основного боргу, у зв`язку з проведенням відповідачем оплати в сумі 4 000 грн. Позивач просить суд вважати п. 2 прохальної частини позовної заяви в наступній редакції:

"Стягнути з відповідача Фізичної особи-підприємця Дерев`янко Ірини Євгеніївни на користь позивача Товариства з обмеженою відповідальністю Виробничо-Комерційна фірма «БАЛАККОМ» заборгованість за договором поставки № О008/19 від 26.11.2019 в сумі 19 085, 90 грн.".

Докази надіслання заяви з додатками на адресу відповідача подано суду.

Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 46 ГПК України крім прав та обов`язків, визначених у статті 42 цього Кодексу, позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог - до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.

Відповідно до ч. 5 ст. 46 ГПК України у разі подання будь-якої заяви, передбаченої пунктом 2 частини другої, частиною третьою або четвертою цієї статті, до суду подаються докази направлення копії такої заяви та доданих до неї документів іншим учасникам справи. У разі неподання таких доказів суд не приймає до розгляду та повертає заявнику відповідну заяву, про що зазначає в ухвалі.

Враховуючи вищевикладене, заяви позивача про зменшення розміру позовних вимог прийнято судом до розгляду. Справа розглядається з урахуванням заяв про зменшення розміру позовних вимог від 15.03.2023, від 13.06.2023.

ІІІ. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ПОЗИЦІЙ УЧАСНИКІВ ПРОЦЕСУ.

3.1. Правова позиція позивача.

Підставою позову позивачем зазначено обставини щодо неналежного виконання відповідачем умов договору поставки від 26.11.2019 № О008/19, а саме: зобов`язань щодо здійснення в повному обсязі оплати за поставлений товар в сумі 28 095, 90 грн. в строки, встановлені умовами договору, внаслідок чого позивачем заявлено до стягнення заборгованість у спірній сумі. За порушення виконання грошового зобов`язання позивачем нараховано відповідачу пеню, інфляційні втрати та штрафну неустойку, які також заявлено до стягнення.

Позовні вимоги обґрунтовані положеннями ст. 11, 509, 526, 530, 625, 626, 629 ЦК України, ст. 162, 175, 193, 197 ГК України та умовами договору.

3.2. Правова позиція (заперечення) відповідача.

Відповідачем в порядку ч. 1, 2, 4 ст. 161 ГПК України не подано суду відзиву на позовну заяву.

Відповідно до ч. 9 ст. 165 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

ІV. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ЗМІСТ СПІРНИХ ПРАВОВІДНОСИН З ПОСИЛАННЯМ НА ДОКАЗИ, НА ПІДСТАВІ ЯКИХ ВСТАНОВЛЕНІ ВІДПОВІДНІ ОБСТАВИНИ.

Розглянувши матеріали справи, керуючись принципом верховенства права, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, суд встановив наступне.

26.11.2019 між ТОВ Виробничо-комерційна фірма "БАЛАККОМ" (постачальник) та ФОП Дерев`янко Іриною Євгенівною (покупець) укладено договір поставки № О008/19 від 26.11.2019.

Відповідно до п. 10.3 договору даний договір набирає чинності з моменту його підписання і діє до 31.12.2019. Якщо до кінця строку договору ні одна зі сторін не заявить про зміну умов договору або про його припинення, договір вважається пролонгованим на тих самих умовах на кожен наступний рік.

Договір підписано сторонами та скріплено печаткою юридичної особи.

Доказів визнання недійсним або розірвання договору суду не подано.

Доказів направлення стороною (-ами) заяв про зміну умов або його припинення в силу умов п. 10.3 договору суду не подано.

Умовами договору сторони погодили наступне.

Відповідно до п. 1.1 договору постачальник зобов`язується поставити та передати у власність покупця товари, а покупець зобов`язується прийняти їх та здійснити оплату згідно умов даного договору.

Відповідно до п. 3.2.3 договору покупець зобов`язується своєчасно та в повному обсязі проводити розрахунки за отриманий товар з постачальником відповідно до п. 6 договору.

Відповідно до п. 3.2.4 договору покупець зобов`язується щоквартально або на вимогу постачальника письмово підтверджувати заборгованість шляхом підписання акту звіряння розрахунків.

Відповідно до п. 6.1 договору покупець зобов`язаний оплатити повну вартість отриманого згідно накладних товару протягом 14 календарних днів з моменту поставки товару постачальником. Оплата за цим договором може здійснюватися і на інших умовах згідно домовленостей сторін, в такому випадку сторони підписують додаткову угоду до цього договору.

Відповідно до п. 6.2 договору оплата здійснюється в національній валюті України шляхом перерахування / внесення коштів у готівковому або безготівковому вигляді на поточний банківський рахунок постачальника, в готівковому вигляді через касу підприємства (РРО).

Судом встановлено, що відповідно до підписаного між сторонами акту звірки взаєморозрахунків за період з 01.01.2022 по 01.11.2022 станом на 01.01.2022 заборгованість відповідача ФОП Дерев`янко І. Є. перед позивачем ТОВ ВКФ "БАЛЛАКОМ" становила 108 760, 90 грн.

Судом встановлено, що позивачем на виконання умов договору поставлено відповідачу в період з 01.01.2022 по 01.11.2022 товар на загальну суму 80 374, 00 грн., що підтверджується видатковими накладними, а саме:

- видаткова накладна № 770 від 14.01.2022 на суму 42 183, 00 грн.;

- видаткова накладна № 771 від 14.01.2022 на суму 1 332, 00 грн.;

- видаткова накладна № 2906 від 17.02.2022 на суму 29 785, 00 грн.;

- видаткова накладна № 2915 від 17.02.2022 на суму 7 074, 00 грн.

Підставою поставки товару у вищевказаних видаткових накладних зазначено договір № О008/19 від 26.11.2019.

Видаткові накладні підписано сторонами без зауважень.

Крім того, до матеріалів справи позивачем долучено видаткову накладну № 2905 від 17.02.2022 на суму 13 151, 00 грн., підставою поставки в якій зазначено інший договір № О13 від 26.09.2018.

Відповідачем ФОП Дерев`янко І. Є. на користь позивача ТОВ ВКФ "БАЛЛАКОМ" проведено в період з 01.01.2022 по 01.11.2022 оплату в загальній сумі 164 200, 00 грн., що підтверджується платіжними дорученнями, а саме:

- платіжне доручення № @2PL230738 від 05.01.2022 на суму 11 000, 00 грн.;

- платіжне доручення № @2PL745809 від 12.01.2022 на суму 27 000, 00 грн.;

- платіжне доручення № 2 від 14.01.2022 на суму 25 000, 00 грн.;

- платіжне доручення № @2PL511961 від 07.02.2022 на суму 1 500, 00 грн.;

- платіжне доручення № @2PL481274 від 10.02.2022 на суму 4 000, 00 грн.;

- платіжне доручення № 6 від 16.02.2022 на суму 9 000, 00 грн.;

- платіжне доручення № @2PL020379 від 17.02.2022 на суму 5 000, 00 грн.;

- платіжне доручення № 7 від 17.02.2022 на суму 14 000, 00 грн.;

- платіжне доручення № @2PL325376 від 18.02.2022 на суму 1 000, 00 грн.;

- платіжне доручення № @2PL639175 від 21.02.2022 на суму 1 500, 00 грн.;

- платіжне доручення № 9 від 03.06.2022 на суму 4 000, 00 грн.;

- платіжне доручення № @2PL786805 від 06.06.2022 на суму 3 000, 00 грн.;

- платіжне доручення № 6 від 07.06.2022 на суму 3 200, 00 грн.;

- платіжне доручення № @2PL890956 від 09.06.2022 на суму 2 000, 00 грн.;

- платіжне доручення № @2PL231460 від 13.06.2022 на суму 2 000, 00 грн.;

- платіжне доручення № @2PL199007 від 16.06.2022 на суму 2 000, 00 грн.;

- платіжне доручення № 8 від 17.06.2022 на суму 2 000, 00 грн.;

- платіжне доручення № 8 від 30.04.2022 на суму 4 000, 00 грн.;

- платіжне доручення № 8 від 04.07.2022 на суму 4 000, 00 грн.;

- платіжне доручення № 8 від 07.07.2022 на суму 4 000, 00 грн.;

- платіжне доручення № 7 від 26.07.2022 на суму 4 000, 00 грн.;

- платіжне доручення № 6 від 17.08.2022 на суму 9 000, 00 грн.;

- платіжне доручення № @2PL255995 від 05.09.2022 на суму 20 000, 00 грн.;

- платіжне доручення № @2PL545932 від 05.10.2022 на суму 2 000, 00 грн.

В платіжних дорученнях в графі "Призначення платежу" зазначено "Оплата за текстильную продукцию".

Отже, заборгованість відповідача перед позивачем станом на 01.11.2022 за договором № О008/19 від 26.11.2019 становила 24 934, 90 грн. (108 760, 90 грн. + 80 374, 00 грн. - 164 200, 00 грн.).

Після 01.11.2022 відповідачем проведено на користь позивача оплату в сумі 10 000, 00 грн., що підтверджується платіжними дорученнями, а саме:

- платіжне доручення № @2PL957566 від 09.11.2022 на суму 5 000, 00 грн.;

- платіжне доручення № @2PL577471 від 18.11.2022 на суму 5 000, 00 грн.

Отже, станом на день звернення до суду із даним позовом заборгованість становила 14 934, 90 грн. (24 934, 90 грн. - 10 000 грн.).

Судом також встановлено, що під час розгляду даної справи відповідачем проведено на користь позивача оплату в сумі 9 000, 00 грн., що підтверджується платіжними дорученнями, а саме:

- платіжне доручення № @2PL860078 від 22.02.2023 на суму 5 000, 00 грн.;

- платіжне доручення № @2PL454722 від 08.06.2023 на суму 4 000, 00 грн.

Позивачем подано заяви про зменшення розміру позовних вимог, які прийнято судом.

Отже, на час розгляду справи заборгованість відповідача перед позивачем становить 5 934, 90 грн. (14 934, 90 грн. - 9 000, 00 грн.).

Суду не подано доказів погашення відповідачем заборгованості в сумі 5 934, 90 грн.

V. ОЦІНКА АРГУМЕНТІВ УЧАСНИКІВ СПРАВИ ТА ДЖЕРЕЛА ПРАВА, ЯКІ ЗАСТОСУВАВ СУД.

Відповідно до ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Верховний Суд у ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово наголошував на необхідності застосування категорій стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи.

Зазначений принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.

Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (п. 5.11-5.13 постанови КГС ВС від 22.06.2022 у справі № 904/5328/21).

Близький за змістом правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17.

5.1. Щодо вимоги про стягнення суми основного боргу.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків відповідно до ст. 11 ЦК України, зокрема, є: договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ч. 1 ст. 626 ЦК України).

Правочин - це вольова дія суб`єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб`єктивне бажання особи, і за цією ознакою правочин відрізняють від юридичних вчинків, правові наслідки яких настають в силу закону незалежно від волі його суб`єктів.

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 662 ЦК України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Принцип належного виконання полягає в тому, що виконання має бути проведене: належними сторонами; щодо належного предмету; у належний спосіб; у належний строк (термін); у належному місці (постанова об`єднаної палати КЦС ВС від 01.03.2021 у справі № 180/1735/16-ц (провадження № 61-18013сво18)).

Судом встановлено вище, що заборгованість відповідача перед позивачем за договором № О008/19 від 26.11.2019 становить 5 934, 90 грн. Строк оплати вказаної заборгованості в силу ст. 530 ЦК України та умов п. 6.1 договору настав, а з 04.03.2022 боржник вважається таким, що прострочив виконання грошового зобов`язання. Суду не подано доказів погашення відповідачем заборгованості в сумі 5 934, 90 грн., чим порушено приписи ст. 629 ЦК України та умови договору № О008/19 від 26.11.2019.

Отже, позовна вимога в частині стягнення основного боргу за договором № О008/19 від 26.11.2019 в сумі 5 934, 90 грн. є обґрунтованою, підставною та підлягає задоволенню.

Судом відмовлено в позові в частині стягнення 13 151, 00 грн. - заборгованості за поставлений товар на підставі видаткової накладної № 2905 від 17.02.2022 на суму 13 151, 00 грн., оскільки підставою поставки за вказаною накладною зазначено інший договір № О13 від 26.09.2018. Враховуючи, що підставою позову у даній справі позивачем заявлено порушення відповідачем умов саме договору № О008/19 від 26.11.2019, то в суду відсутні правові підстави для стягнення вказаної суми заборгованості за іншим договором.

5.2. Щодо вимоги про стягнення пені.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Стаття 549 ЦК України встановлює, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ч. 2 ст. 551 ЦК України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Стаття 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" передбачає, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Відповідно до ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Таким чином, договірні правовідносини між платниками і одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань врегульовано Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань".

Частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України визначено строк та порядок нарахування штрафних санкцій, а строк, протягом якого особа може звернутись до суду за захистом свого порушеного права, встановлюється Цивільним кодексом України.

Подібний за змістом правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду України від 04.12.2012 у справі №17/034-11 та від 11.12.2012 у справі №10/065-11.

Відповідно до частини першої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Отже, якщо господарська санкція нараховується за кожен день прострочення на відповідну суму, то позовна давність до вимог про її застосування обчислюється окремо за кожний день прострочення. Право на подання позову про стягнення такої санкції виникає щодня на відповідну суму, а позовна давність обчислюється з того дня, коли кредитор дізнався або повинен був дізнатися про порушення права.

Відповідно до пункту 1 частини другої статі 258 ЦК України до вимог про стягнення неустойки (як штрафу, так і пені) застосовується позовна давність в один рік.

Отже, з огляду на те, що нарахування господарських санкцій припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконаним, то позовна давність спливає через рік від дня, за який нараховано санкцію (постанова КГС ВС від 20.08.2020 у справі № 902/959/19).

Близька за змістом правова позиція наведена у постановах Верховного Суду від 22.07.2019 зі справи № 911/1563/18, від 22.08.2019 зі справи № 914/508/17, від 11.11.2019 зі справи № 904/1038/19, від 11.02.2020 у справі №916/612/19.

При цьому, Верховний Суд звертає увагу, що законодавець передбачив право сторін визначати у договорі розмір санкцій і строки їх нарахування за прострочення виконання зобов`язання. У разі відсутності таких умов у договорі нарахування штрафних санкцій припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано відповідно до частини шостої статті 232 ГК України.

Близька за змістом правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 15.04.2015 у справі №910/6379/14.

Таким чином, приписами частини шостої статті 232 ГК України передбачено період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане. Водночас, хоча законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду, однак його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок такого перебігу такого строку не може бути змінений за згодою сторін.

Близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 12.06.2018 у справі №910/4164/17, від 22.11.2018 у справі №903/962/17, від 07.06.2019 у справі №910/23911/16 та від 13.09.2019 у справі №902/669/18.

Верховний Суд зауважує, що приписами частини шостої статті 232 ГПК України передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане (постанова КГС ВС від 20.08.2020 у справі № 902/959/19).

З огляду на вимоги ст. 79, 86 ГПК України господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно здійснює перерахунок, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру заборгованості. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з`ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов`язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов`язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем) (п. 59 постанови палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду ВС від 16.03.2020 № 922/1658/19).

Відповідно до п. 7.2 договору у випадку порушення покупцем з будь-яких причин терміну оплати за поставлений товар згідно п. 6.1 даного договору, покупець сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості неоплаченого товару за кожен день затримки платежу. Сплата пені не звільняє покупця від виконання зобов`язань по повній оплаті вартості отриманого товару. Покупець у разі прострочення виконання грошового зобов`язання на вимогу постачальника зобов`язується сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час затримки платежу, а також 35 % річних від простроченої суми.

Відповідно до п. 7.3 договору грошові зобов`язання зі сплати заборгованості за поставлену продукцію, штрафу, пені не припиняється зі строком закінчення даного договору, а діють протягом терміну дії позовної давності 3 (три) роки з моменту припинення дії даного договору або дати його фактичного розірвання.

В позовній заяві позивач зазначив, що відповідачем прострочено оплату по двом видатковим накладним, а саме:

- видаткова накладна № 2906 від 17.02.2022 на суму 29 785, 00 грн. (частково);

- видаткова накладна № 2915 від 17.02.2022 на суму 7 074, 00 грн.

В силу умов п. 6.1 договору строк оплати по видатковим накладним становив з 18.02.2022 по 03.03.2022 (включно). З 04.03.2022 боржник є таким, що прострочив виконання грошового зобов`язання. Враховуючи, що умовами договору не передбачено інше (ч. 6 ст. 232 ГК України), нарахування пені в спірному випадку могло здійснюватись по кожному зобов`язанню окремо (кожній видатковій накладній окремо) та в межах шестимісячного строку, тобто в період 04.03.2022 по 04.09.2022. Після цієї дати право на нарахування пені припинилось в силу положень ч. 6 ст. 232 ГК України (шестимісячний строк нарахування).

Проте, позивач в позовній заяві здійснив нарахування пені по видатковим накладним на загальну суму заборгованості в розмірі 28 085, 90 грн. за період з 02.03.2022 по 07.02.2023. Перевіривши розрахунок позивача, судом встановлено, що при нарахуванні пені позивачем неправильно визначено дату початку нарахування пені, а також пеню нараховано поза межами шестимісячного строку (ч. 6 ст. 232 ГК України), тобто фактично змінено порядок нарахування штрафної санкції (пені), що не передбачено ані умовами договору, ані законодавством.

Суд не може виходити за межі позовних вимог, в тому числі заявленого позивачем періоду нарахування.

Положеннями ГПК України не передбачено права або обов`язку суду самостійно здійснювати нарахування штрафних санкцій, відсотків річних, інфляційних втрат тощо, а також самостійно визначати періоди нарахування таких сум. Відповідно до процесуального закону (ст. 4, 13, 45, 46 ГПК України) саме позивач визначає позовні вимоги, наводить відповідні розрахунки, а суд під час розгляду справи лише перевіряє відповідність останніх вимогам норм законодавства, а також правильність здійснених розрахунків та вирішує спір по суті, за результатами чого приймає рішення. Самостійне нарахування та стягнення судом штрафних санкцій свідчитиме про вихід суду за межі позовних вимог, що не відповідатиме приписам ст. 14 ГПК України.

Враховуючи, що суд не виходить за межі визначеного позивачем періоду нарахування та розміру суми заборгованості, судом здійснено перерахунок за допомогою бази законодавство "Ліга Закон" розміру пені, виходячи з подвійної облікової ставки НБУ та в межах шестимісячного строку. Нарахування пені здійснено судом на визначену позивачем суму заборгованості 28 085, 90 грн. по двом вищевказаним видатковим накладним. Період нарахування з 04.03.2022 по 04.09.2022. Отже, пеня становить 5 016, 99 грн. В цій частині пеня є обґрунтованою та підлягає задоволенню. В решті пені судом відмовлено.

5.3. Щодо вимоги про стягнення інфляційних втрат та відсотків річних.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Стаття 625 ЦК України розміщена в розділі "Загальні положення про зобов`язання" книги 5 ЦК України, відтак визначає загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов`язання і поширює свою дію на всі види грошових зобов`язань, незалежно від підстав їх виникнення (наведену правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 686/21962/15-ц).

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанова КГС ВС від 14.01.2020 року № 924/532/19).

Умовами п. 7.2 договору сторони погодили розмір відсотків річних - 35 %.

Позивачем нараховано відповідачу 9 237, 56 грн. - 35 % річних від суми заборгованості 28 085, 90 грн. за період з 02.03.2022 за кількість днів прострочення 343 дні.

Тобто, фактично період нарахування становить з 02.03.2022 по 07.02.2023 (включно).

Як зазначено судом вище, з 04.03.2022 боржник є таким, що прострочив виконання грошового зобов`язання.

Водночас судом встановлено, що позивачем не враховано під час розрахунку здійснені відповідачем оплати, у зв`язку з чим судом здійснено перерахунок розміру відсотків річних.

Отже, 35 % річних становлять 7 940, 43 грн.:

- 4 982, 36 грн. - за період з 04.03.2022 по 04.09.2022, виходячи з суми заборгованості 28 085, 90 грн.;

- 774, 84 грн. - за період з 05.09.2022 по 04.10.2022, виходячи з суми заборгованості 26 934, 90 грн.;

- 836, 86 грн. - за період з 05.10.2022 по 08.11.2022, виходячи з суми заборгованості 24 934, 90 грн.

- 172, 04 грн. - за період з 09.11.2022 по 17.11.2022, виходячи з суми заборгованості 19 934, 90 грн.

- 1 174, 33 грн. - за період з 18.11.2022 по 07.02.2023, виходячи з суми заборгованості 14 934, 90 грн.

В позовній заяві позивач зазначив, що умовами п. 7.2 договору передбачено штрафну неустойку, яка є оперативно-господарською санкцією, за користування грошовими коштами.

Проаналізувавши зміст умов п. 7.2 договору, суд дійшов висновку, що умовами п. 7.2 договору сторони погодили нарахування відсотків річних за прострочення виконання грошового зобов`язання, стягнення яких врегульовано положеннями ст. 625 ЦК України. Отже, помилкове визначення позивачем правової природи відсотків річних як "штрафної неустойки" не змінює правову природу останніх та не позбавляє позивача права на стягнення вказаної суми в силу положень ст. 625 ЦК України та п. 7.2 договору. Отже, вимога про стягнення 35 % річних в сумі 7 940, 43 грн. є обґрунтованою та підлягає задоволенню. В решті 35 % річних судом відмовлено.

Позивачем нараховано відповідачу 6 462, 67 грн. - індексу інфляції за період з 02.03.2022 по 07.02.2023.

Перевіривши розрахунок інфляційних втрат, судом встановлено, що під час розрахунку позивачем не враховано часткові оплати. Крім того, розрахунок інфляційних втрат здійснюється помісячно, а не за кожен день прострочення. Судом здійснено перерахунок розміру інфляційних втрат та встановлено, що інфляційні втрати за період з березня 2022 по січень 2023 (включно) з урахуванням оплат становлять 6 072, 18 грн. Розрахунок інфляційних втрат виконано судом за допомогою бази законодавства "Ліга Закон" з урахуванням здійснених відповідачем оплати.

Отже, вимога про стягнення інфляційних втрат в сумі 6 072, 18 грн. є обґрунтованою та підлягає задоволенню. В решті інфляційних втрат судом відмовлено.

VI. РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ.

6.1 Щодо витрат на сплату судового збору.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Судовий збір в розмірі 1 463, 05 грн. згідно ст. 129 ГПК України слід відшкодувати позивачу з відповідача пропорційно розміру задоволених вимог.

Судовий збір в сумі 1 220, 95 грн. покласти на позивача.

6.2. Щодо витрат на професійну правничу допомогу.

В позовній заяві, яка є заявою по суті справи відповідно до ч. 2 ст. 161 ГПК України, позивач просив суд стягнути з відповідача судові витрати, зокрема витрати на професійну правничу допомогу в сумі 12 400, 00 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 123 ГПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Позивачем на виконання п. 9 ч. 3 ст. 162 ГПК України до позовної заяви подано попередній орієнтовний розрахунок судових витрат, в якому зазначено, що сплачений судовий збір становить 2 684, 00 грн. та витрати на професійну правничу допомогу становлять 12 400, 00 грн.

В заяві (вх. № 7489/23 від 09.06.2023) позивач просив суд стягнути з відповідача витрати на професійну правничу допомогу в сумі 12 000, 00 грн.

Розглянувши питання відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, судом встановлено наступне.

Витрати позивача на професійну правничу допомогу підтверджуються останнім наступними доказами:

- договором про надання юридичної (правової) допомоги № 07/23 від 18.01.2023, укладеним між клієнтом ТОВ "Виробничо-комерційна фірма "БАЛАККОМ" та адвокатським об`єднанням "КИРИЛЮК і ПАРТНЕРИ";

- додатковою угодою № 3 від 23.01.2023 до договору;

- замовленнмя від 23.01.2023;

- свідоцтвом про право на заняття адвокатською діяльністю серії ЧЦ № 000579 від 29.04.2022, виданому Матлаху Михайлу Анатолійовичу;

- ордером на надання правничої (правової) допомоги від 07.02.2023 серії СЕ № 1056140;

- звітом (акт про надані послуги) від 27.02.2023 до договору про надання правової допомоги № 07/23 від 18.01.2023 на суму 12 000, 00 грн.;

- платіжною інструкцією № 13269 від 28.02.2023 на суму 12 000, 00 грн., в призначенні платежу якої зазначено "за надання правової допомоги по договору про надання правової допомоги № 7/23 від 18.01.2023 за позовом до ФОП Дерев`янко І. Є.;

В пункті 4.1.3 договору (в редакції додаткової угоди № 3) сторони погодили, що вартість послуг, що надаються адвокатським об`єднанням по підготовці позовної заяви ТОВ ВКФ "БАЛАККОМ" до фізичної особи-підприємця Дерев`янко Ірини Євгенівни про стягнення заборгованості за договором поставки № О008/19 від 26.11.2019 сторони погодили у фіксованому розмірі, а саме 12 000, 00 грн. за підготовку позовної заяви, якщо інший порядок розрахунків не буде передбачений новою додатковою угодою сторін.

Статтею 123 ГПК України встановлено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ч. 1-3 ст. 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення (постанова палати КЦС ВС від 03.05.2018 року по справі № 372/1010/16-ц).

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Щодо відсутності детального опису робіт на виконання положень ч. 4 ст. 134 КАС України, суд звертає увагу на зміст цієї норми, яка запроваджена «для визначення розміру витрат», в той час як в межах цієї справи розмір гонорару адвоката встановлений сторонами договору у фіксованому розмірі, не залежить від обсягу послуг та часу витраченого представником позивача, а отже є визначеним (постанова КАС ВС від 28.12.2020 № 640/18402/19).

За висновками об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеними у постанові від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, за змістом пункту 1 частини другої статті 126, частини восьмої статті 129 ГПК України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом за умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою. Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 126 ГПК України) (постанова об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.01.2021 по справі № 925/1137/19).

Вирішуючи питання про розподіл витрат, пов`язаних з наданням правничої допомоги адвокатом, суд враховує, що розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Суд не має право втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.

Відповідно до п. 12 ч. 3 ст. 2 ГПК України однією з основних засад господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Відповідно до ч. 4 ст. 129 ГПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З огляду на вищезазначене, суд вбачає обґрунтованими та підтвердженими понесені позивачем судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 12 000, 00 грн. В зв`язку з частковим задоволенням позовних вимог відповідно до п. 3 ч. 4 ст. 129 ГПК України витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 6 541, 20 грн. підлягають відшкодуванню позивачу за рахунок відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. 129, 233, 236-238, 240, 241, 254, 256 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з відповідача Фізичної особи-підприємця Дерев`янко Ірини Євгенівни, АДРЕСА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь позивача Товариства з обмеженою відповідальністю Виробничо-Комерційна фірма «БАЛАККОМ», вул. Комунальників, 4-Б, м. Чернівці, Чернівецька область, 58023 (код ЄДРПОУ 30501814):

- 5 934, 90 грн. (п`ять тисяч дев`ятсот тридцять чотири грн. 90 коп.) - заборгованості за договором поставки № О008/19 від 26.11.2019;

- 5 016, 99 грн. (п`ять тисяч шістнадцять грн. 99 коп.) - пені;

- 7 940, 43 грн. (сім тисяч дев`ятсот сорок грн. 43 коп.) - відсотки річних;

- 6 072, 18 грн. (шість тисяч сімдесят дві грн. 18 коп.) - інфляційних втрат;

- 1 463, 05 грн. (одна тисяча чотириста шістдесят три грн. 05 коп.) - витрат по сплаті судового збору;

- 6 541, 20 грн. (шість тисяч п`ятсот сорок одна грн. 20 коп.) - витрат на професійну правничу допомогу.

3. Наказ видати позивачу після набрання рішенням законної сили.

4. В решті позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до ст. 241 ГПК України та може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст.ст. 253, 254, 256-259 ГПК України.

Повний текст рішення складено 17.08.2023.

Суддя Е.М. Олейняш