Рішення № 112863292, 28.06.2023, Печерський районний суд міста Києва

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/31313/21-ц

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 червня 2023 року

Печерський районний суд м. Києва в складі:

головуючого: судді Григоренко І.В.,

при секретарі: Сестро-Животовській А.В.,

за участю:

представника позивача: не з`явився,

представника відповідача-1: не з`явився,

представника відповідача-2: не з`явився,

представника третьої особи-1: не з`явився,

представника третьої особи-2: не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України, Національного банку України за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський акціонерний банк» про стягнення грошових коштів, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Печерського районного суду м. Києва з позовом до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України (далі - відповідач-1, ДКСУ), Національного банку України (далі - відповідач-2, НБУ) за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - третя особа-1, ФГВФО), Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський акціонерний банк» (далі - третя особа-2, ПАТ «ВіЕйБі Банк»), в якому просить суд стягнути солідарно з Держави Україна в особі Державної казначейської служби України шляхом списання з відповідного рахунку ДКСУ та НБУ на користь позивача грошові кошти у розмірі 5 691 663,72 грн., та стягнути з відповідачів на користь позивача судові витрати.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що він є вкладником ПАТ «ВіЕйБі Банк» відповідно до наступних договорів банківського вкладу: № 701383/2023 від 19.12.2013 року; № 677031/2013 від 11.11.2013 року; № 684540/2013 від 27.11.2013 року; № 684544/2013 від 27.11.2013 року; № 669949/2013 від 25.10.2013 року та банківського вкладу «Марафон лояльності» № 773064/2014 від 11.04.2014 року (в доларах США). Згідно постанови правління НБУ від 20.11.2014 року № 733 «Про віднесення ПАТ «ВіЕйБі Банк» до категорії неплатоспроможних», 20.11.2014 року виконавчою дирекцією ФГВФО прийнято рішення № 123 про запровадження з 21.11.2014 року тимчасової адміністрації та призначення уповноваженої особи ФГВФО на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ «ВіЕйБі Банк». Відповідно до постанови правління НБУ від 19.03.2015 року № 188 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «ВіЕйБі Банк» виконавчою дирекцією ФГВФО прийнято рішення від 20.03.2015 року № 63 «Про початок процедури ліквідації публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський акціонерний банк» та призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку», згідно з яким розпочато процедуру ліквідації ПАТ «ВіЕйБі Банк». 04.02.2015 року ФГВФО виплатило позивачу гарантовану сума відшкодування у розмірі 200 000,00 грн., а залишок коштів у розмірі 5 691 663,72 грн. включений до реєстру акцептованих вимог кредиторів четвертої черги. Зазначає, що це є суттєвим звуженням прав вкладників положеннями Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» в редакції від 22.09.2012 року № 4452-VI, яким при збереженні встановленої попереднім Законом черговості ФГВФО отримав якісно новий статус і повноваження, у тому числі, щодо повернення цільової позики банку, наданої протягом здійснення тимчасової адміністрації з метою забезпечення виплат відповідно до п. 1 ч. 6 ст. 36 Закону № 4452-VI, та щодо покриття витрат ФГВФО, передбачених п. 17 ч. 5 ст. 12 цього Закону, що на думку позивача свідчить про порушення прав вкладників, зокрема, 7, 6 та 4 черг. Позивач вважає, що втрата права власності на грошові кошти виникла в результаті порушення НБУ процедури віднесення банку до категорії неплатоспроможних та передчасного прийняття такого рішення, та в результаті застосування органом державної влади та органом державного управління закону, який суперечить Конституції України та позбавляє позивача права власності на вклад, тому саме на відповідачів покладається матеріальна відповідальність з відшкодування позивачу суми вкладу. За таких обставин, на підставі практики Європейського суду з прав людини, ст.ст. 22, 41 Конституції України, Закону України «Про Національний банк України», Закону України «Про банки і банківську діяльність», ст. 1173 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), позивач вважає, що внаслідок такого неправомірного рішення НБУ йому було завдано майнову шкоду у розмірі 5 691 663,72 грн.

Крім того, представником позивача подано клопотання про витребування доказів, в якому останній просить витребувати у НБУ належним чином засвідчені копії: постанови Правління НБУ від 03.10.2014 року № 631/БТ «Про віднесення ПАТ «ВіЕйБі Банк» до категорії проблемних»; постанови Правління НБУ від 10.10.2014 року № 656/БТ «Про надання банку стабілізаційного кредиту ліквідності»; постанови Правління НБУ від 11.09.2014 року № 564/БТ «Про встановлення особливого режиму контролю за діяльністю ПАТ «ВіЕйБі Банк» шляхом призначення куратора»; плану заходів щодо усунення недоліків і порушень у діяльності ПАТ «ВіЕйБі Банк»; пояснювальної записки директора Департаменту банківського нагляду ОСОБА_2 щодо пропозицій віднесення ПАТ «ВіЕйБі Банк» до категорії проблемних; пояснювальної записки директора Департаменту банківського нагляду ОСОБА_2 щодо пропозицій віднесення ПАТ «ВіЕйБі Банк» до категорії неплатоспроможних; доповідної записки заступника директора генерального департаменту - директора департаменту предуційного нагляду ОСОБА_3 про віднесення ПАТ «ВіЕйБі Банк» до категорії проблемних.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14.06.2021 року, справу було передано судді Печерського районного суду м. Києва Григоренко І.В.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 17.06.2021 року задоволено клопотання представника позивача про звільнення позивача від сплати судового збору та в порядку загального позовного провадження відкрито провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України, Національного банку України за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський акціонерний банк» про стягнення грошових коштів, та підготовче засідання у справі призначено на 13.12.2021 року; за клопотанням представника позивача витребувано у Національного банку України належним чином засвідчені копії: постанови Правління НБУ від 03.10.2014 року № 631/БТ «Про віднесення ПАТ «ВіЕйБі Банк» до категорії проблемних»; постанови Правління НБУ від 10.10.2014 року № 656/БТ «Про надання банку стабілізаційного кредиту ліквідності»; постанови Правління НБУ від 11.09.2014 року № 564/БТ «Про встановлення особливого режиму контролю за діяльністю ПАТ «ВіЕйБі Банк» шляхом призначення куратора»; плану заходів щодо усунення недоліків і порушень у діяльності ПАТ «ВіЕйБі Банк»; пояснювальної записки директора Департаменту банківського нагляду ОСОБА_2 щодо пропозицій віднесення ПАТ «ВіЕйБі Банк» до категорії проблемних; пояснювальної записки директора Департаменту банківського нагляду ОСОБА_2 щодо пропозицій віднесення ПАТ «ВіЕйБі Банк» до категорії неплатоспроможних; доповідної записки заступника директора генерального департаменту - директора департаменту предуційного нагляду ОСОБА_3 про віднесення ПАТ «ВіЕйБі Банк» до категорії проблемних.

06.12.2021 року на адресу Печерського районного суду м. Києва від представника НБУ надійшло клопотання про розгляд справи у закритому судовому засіданні та продовження строку для подання документів, витребуваних ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 17.06.2021 року.

08.12.2021 року на адресу Печерського районного суду м. Києва від представника НБУ надійшло клопотання про залишення позовної заяви ОСОБА_1 без руху, оскільки Закон України «Про захист прав споживачів» на спірні правовідносини, які покладені в основу позову не поширюються.

13.12.2021 року на адресу Печерського районного суду м. Києва від представника позивача надійшла заява про проведення підготовчого засідання за відсутності позивача та його представника, в якій остання щодо розгляду справи в закритому судовому засіданні не заперечувала, проте, зазначила, що підстави для залишення позовної заяви без руху відсутні.

13.12.2021 року на адресу Печерського районного суду м. Києва від представника ФГВФО надійшли пояснення, в яких представник третьої особи-1 зазначила, що підтримує клопотання представника відповідача-2 про залишення позовної заяви без руху та розгляд справи у закритому судовому засіданні.

13.12.2021 року на адресу Печерського районного суду м. Києва від представника НБУ надійшло клопотання про проведення підготовчого засідання за його відсутності, в якому останній зазначив, що клопотання про залишення позовної заяви без руху та розгляд справи у закритому судовому засіданні підтримує, просить задовольнити.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 13.12.2021 року позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху та позивачу надано строк для усунення недоліків.

20.12.2021 року на адресу Печерського районного суду м. Києва від представника ДКСУ надійшов відзив на позовну заяву, в якому представник відповідача-1 проти позову заперечував, оскільки ДКСУ жодних прав та інтересів позивача не порушувала, не вступала з ним у правовідносини та не завдавала позивачеві шкоди, відтак не може нести відповідальність за шкоду, завдану позивачу діями інших суб`єктів. Посилання позивача на необхідність застосування ст. 1173 ЦК України є безпідставними. Позивач як сторона договору банківського вкладу з ПАТ «ВіЕйБі Банк» внаслідок віднесення банку до категорії неплатоспроможних не втратив права на грошові кошти, оскільки їх повернення здійснюється у порядку, визначеному Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», Вказує, що діями відповідача-2 щодо віднесення банку до категорії неплатоспроможних не було завдано позивачу матеріальної шкоди, оскільки відсутні обставини щодо зменшення майна позивача. Стягнення суми вкладу позивачу повинно відбуватися на підставі законодавства, що регулює правовідносини щодо повернення коштів з урахуванням положень Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», а саме за рахунок коштів ФГВФО, а не за рахунок держави Україна.

21.12.2021 року на адресу Печерського районного суду м. Києва від представника НБУ надійшов відзив на позовну заяву, в якому представник відповідача-1 проти позову заперечував, оскільки з квітня 2014 року за результатами банківського нагляду за діяльністю ПАТ «ВіЕйБі Банк», НБУ неодноразово вказував керівництву банку та його вкладникам на наявність потенційних ризиків у діяльності ПАТ «ВіЕйБі Банк». З метою захисту інтересів вкладників та інших кредиторів зазначеного банку НБУ у жовтні 2014 року прийняв рішення про віднесення банку до категорії проблемних та встановлено строк для вжиття банком заходів щодо приведення своєї діяльності у відповідність до вимог законодавства. У межах встановлених процедур НБУ працював з керівництвом та власниками ПАТ «ВіЕйБі Банк» щодо пошуку шляхів поліпшення фінансового стану, зокрема банк надав план фінансового оздоровлення, який передбачав фінансову підтримку з боку акціонерів банку у визначені строки, проте пропозиції власників щодо збільшення капіталу виявилися недостатніми для підтримання його платоспроможності. Оскільки достатніх джерел для рекапіталізації банку немає, НБУ був вимушений прийняти рішення про віднесення банку до категорії неплатоспроможних. НБУ було вжито адекватних заходів в межах його повноважень відносно ПАТ «ВіЕйБі Банк» з метою забезпечення приведення діяльності банку у відповідність до вимог банківського законодавства та відновлення його фінансового стану. Вказує, що позивач не довів факту заподіяння йому шкоди зі сторони НБУ, ДКСУ та причинно-наслідкового зв`язку між діями відповідачів та завданою шкодою. Встановлений Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» спеціальний порядок здійснення ліквідації банку та проведення розрахунків з його кредиторами унеможливлює задоволення вимог кредиторів такого банку поза межами ліквідаційної процедури та визначеної черговості, встановлених ст. 52 цього Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

19.09.2022 року позивачем усунуто недоліки позовної заяви.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 20.09.2022 року постановлено продовжувати розгляд цивільної справи за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України, Національного банку України за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський акціонерний банк» про стягнення грошових коштів, та підготовче засідання у справі призначено на 20.12.2022 року

03.11.2022 року 13.12.2021 року на адресу Печерського районного суду м. Києва від представника ФГВФО надійшли пояснення, в яких представник третьої особи-1 проти позову заперечував, оскільки вважає, що у даному випадку права позивача не порушені. Вказує, що позивач має право на отримання коштів за депозитними вкладами за рахунок коштів, одержаних в результаті ліквідації та реалізації майна банку. Задоволення вимог кредиторів здійснюється у порядку черговості, визначеній ст. 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

18.11.2022 року на адресу Печерського районного суду м. Києва від представника НБУ надійшло клопотання про приєднання до матеріалів справи документів на виконання вимог ухвали Печерського районного суду м. Києва від 17.06.2021 року.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 20.12.2022 року закрито підготовче провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України, Національного банку України за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський акціонерний банк» про стягнення грошових коштів, та справу призначено до розгляду по суті в загальному позовному провадженні на 23.03.2023 року.

23.03.2023 року у зв`язку із зайнятістю головуючого судді у розгляді справи № 757/63883/19-ц, справу було знято зі складу та судове засідання призначено на 28.06.2023 року.

В судове засідання 28.06.2023 року учасники справи не з`явились, про дату, час і місце судового засідання повідомлені належним чином, в тому числі, шляхом публікації оголошення на веб-порталі судової влади України.

Частиною 1 ст. 223 ЦПК України встановлено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Оскільки учасники справи були належним чином повідомлені про розгляд справи, в судове засідання не з`явилися, про причини неявки не повідомили, суд дійшов висновку про розгляд справи за відсутності учасників справи.

Дослідивши письмові докази у справі у їх сукупності, всебічно та повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позов не підлягає задоволенню, враховуючи наступне.

Суд встановив що між ОСОБА_1 та ПАТ «ВіЕйБі Банк» укладено договори банківського вкладу.

Згідно постанови правління НБУ від 20.11.2014 року № 733 «Про віднесення ПАТ «ВіЕйБі Банк» до категорії неплатоспроможних», виконавчою дирекцією ФГВФО 20.11.2014 року прийнято рішення № 123 про запровадження з 21.11.2014 року тимчасової адміністрації та призначення уповноваженої особи ФГВФО на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ «ВіЕйБі Банк».

Відповідно до постанови правління НБУ від 19.03.2015 року № 188 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «Всеукраїнський акціонерний банк» виконавчою дирекцією ФГВФО прийнято рішення від 20.03.2015 року № 63 «Про початок процедури ліквідації публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський акціонерний банк» та призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку», згідно з яким розпочато процедуру ліквідації ПАТ «Всеукраїнський акціонерний банк».

Закон України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» встановлює процедуру задоволення вимог кредиторів за рахунок майна банку.

Статтею 52 цього Закону визначено черговість та порядок задоволення вимог до банку, зокрема, кошти, одержані в результаті ліквідації та продажу майна (активів) банку, інвестування тимчасово вільних коштів банку в державні цінні папери, спрямовуються Фондом на задоволення вимог кредиторів за умови достатності коштів для забезпечення процедури ліквідації в такій черговості: 1) зобов`язання, що виникли внаслідок заподіяння шкоди життю та здоров`ю громадян; 2) грошові вимоги щодо заробітної плати, що виникли із зобов`язань банку перед працівниками до прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку; 3) вимоги Фонду, що виникли у випадках, визначених цим Законом; 4) вимоги вкладників - фізичних осіб (у тому числі фізичних осіб - підприємців), які не є пов`язаними особами банку, у частині, що перевищує суму, виплачену Фондом.

Як визначено у ч. 4 ст. 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», вимоги кожної наступної черги задовольняються в міру надходження коштів від продажу майна (активів) банку після повного задоволення вимог попередньої черги. У разі якщо обсяг коштів, одержаних від продажу майна (активів), недостатній для повного задоволення всіх вимог однієї черги, вимоги задовольняються пропорційно до суми вимог, що належать кожному кредитору однієї черги. У разі відмови кредитора від задоволення визнаної в установленому порядку вимоги Фонд не враховує суму грошових вимог цього кредитора.

Відповідно до ч. 3 ст. 53 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», ліквідаційна процедура банку вважається завершеною з моменту затвердження ліквідаційного балансу, а банк ліквідованим - з моменту внесення запису про припинення банку до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

Отже, після складення реєстру акцептованих вимог кредиторів, затвердження реальної ліквідаційної маси банку, продажу майна банку та задоволення вимог кредиторів в процесі ліквідації банку в порядку черговості, визначеної ст. 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», можна встановити розмір вимог кредиторів, що не покривається наявними активами банку, тобто конкретний розмір завданих кредиторам збитків.

04.02.2015 року ФГВФО виплатило позивачу гарантовану сума відшкодування у розмірі 200 000,00 грн., а залишок коштів у розмірі 5 691 663,72 грн. включений до реєстру акцептованих вимог кредиторів четвертої черги, що підтверджується довідкою ПАТ «ВіЕйБі Банк» від 09.07.2015 року № 15-18852 (том 1 а. с. 15).

Отже, позивач є кредитором банку у заявленому розмірі позовних вимог; станом на час звернення до суду з цим позовом вказані кошти йому не повернуто.

Посилання позивача та його представника на ту обставину, що його акцептовані вимоги задоволені не будуть, оскільки сума зобов`язань ПАТ «ВіЕйБі Банк», значно перевищує суму вартості активів цього банку, суд вважає безпідставними та такими, що ґрунтуються на власному припущенні.

За змістом ст. 53 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», питання достатності чи недостатності активів банку для задоволення вимог усіх черг кредиторів може бути визначено виключно за результатами ліквідації банку, відповідно до яких Фонд складає ліквідаційний баланс та звіт, що затверджуються виконавчою дирекцією Фонду.

Щодо доводів позивача щодо невжиття НБУ своєчасних заходів забезпечення захисту законних інтересів вкладників, що призвело до доведення ПАТ «ВіЕйБі Банк» до неплатоспроможності та неможливості повернення депозитних вкладів, внаслідок чого позивачу, на його думку, завдана матеріальна шкода у вигляді неповернутої суми банківських вкладів у розмірі 5 691 663,72 грн., суд зазначає наступне.

Правові основи взаємовідносин між НБУ та банками визначені Законом України «Про Національний банк України» та Законом України «Про банки і банківську діяльність».

Статтею 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

НБУ є центральним банком України, особливим центральним органом державного управління, юридичний статус, завдання, функції, повноваження і принципи організації якого визначаються Конституцією України, цим Законом та іншими законами України, відповідно до ст. 2 Закону України «Про Національний банк України»

Згідно ст. 5 Закону України «Про банки і банківську діяльність», банки є економічно незалежними. Органам державної влади і органам місцевого самоврядування забороняється будь-яким чином впливати на керівництво чи працівників банків у ході виконання ними службових обов`язків або втручатись у діяльність банку, за винятком випадків, передбачених законом.

НБУ не відповідає за зобов`язаннями інших банків, а інші банки не відповідають за зобов`язаннями НБУ, якщо інше не передбачено законом або договором (ч. 3 ст. 5 Закону України «Про банки і банківську діяльність»).

За положеннями ст. 58 Закону України «Про банки і банківську діяльність», банк відповідає за своїми зобов`язаннями всім своїм майном відповідно до законодавства.

Відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами НБУ та угодами (договорами) між клієнтом та банком, що передбачає ст. 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність»,.

Так, до функцій НБУ, які визначені у ст. ст. 6, 7 Закону України «Про банки і банківську діяльність», не належить вирішення спорів, що виникають у договірних відносинах між клієнтом і банком, а також НБУ не має права вимагати від банків виконання операцій та інших дій, не передбачених законами України та нормативними актами НБУ, що передбачено у ст. 63 Закону України «Про банки і банківську діяльність».

Отже, в результаті укладення договорів банківського вкладу між позивачем та третьою особою-2 виникли договірні цивільно-правові відносини, врегульовані п. 1 ч. 2 ст. 11, ст. ст. 509 та 1058 ЦК України.

З огляду на те, що НБУ не є стороною у договорі банківського вкладу, у останнього відсутні фінансові зобов`язання перед позивачем стосовно виконання його умов, а тому відсутній обов`язок щодо повернення боргу.

Статтею 73 Закону України «Про банки і банківську діяльність» визначено право НБУ, у разі порушення банками або іншими особами, які можуть бути об`єктом перевірки НБУ відповідно до цього Закону, банківського законодавства, законодавства у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення, нормативно-правових актів НБУ, його вимог, встановлених відповідно до статті 66 цього Закону, або здійснення ризикової діяльності, яка загрожує інтересам вкладників чи інших кредиторів банку, застосування іноземними державами або міждержавними об`єднаннями або міжнародними організаціями санкцій до банків чи власників істотної участі у банках, що становлять загрозу інтересам вкладників чи інших кредиторів банку та/або стабільності банківської системи, НБУ адекватно вчиненому порушенню або рівню такої загрози має право застосувати заходи впливу.

Віднесення банку до категорії неплатоспроможних, а також відкликання банківської ліцензії та ліквідація банку є заходами впливу у розумінні ст. 77 Закону України «Про банки і банківську діяльність».

Положеннями ст. 1166 ЦК України передбачено загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду.

Частиною 1 ст. 1166 ЦК України передбачено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Як визначено у ст. 1173 ЦК України, шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Відповідно до п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України № 6 від 27.03.1992 року «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» обов`язковими підставами відшкодування матеріальної шкоди є наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

Так, позивач є акцептованим кредитором ПАТ «ВіЕйБі Банк» на підставі договорів банківського вкладу і до моменту ліквідації банку, відповідно до ст. 609 ЦК України, зобов`язання за договором банківського вкладу не припиняються, а тому відсутні підстави стверджувати, що зобов`язання виникли з відшкодування шкоди.

За вказаних обставин, вимоги позивача до НБУ про відшкодування шкоди, завданої внаслідок бездіяльності останнього за рахунок бюджетних асигнувань ДКСУ, є безпідставними.

Також, необґрунтованими є доводи позивача про наявність правових підстав, передбачених ст. 1173 ЦК України, для стягнення з ДКСУ шкоди, завданої незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади при здійсненні ними своїх повноважень.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14.04.2020 року у справі № 925/1196/18 зазначає, що ст. ст. 1173, 1174 ЦК України є спеціальними й передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Зокрема, цими правовими нормами передбачено, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність їх вини не є обов`язковою.

Проте, положеннями ст. ст. 1173, 1174 ЦК України не заперечується обов`язковість наявності інших елементів складу цивільного правопорушення, які є обов`язковими для доказування у спорах про стягнення збитків. Необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, і довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі ст. 1173 ЦК України.

Тобто, у разі заявлення вимог про відшкодування шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачу, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.

Обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

Відповідно до ч. 1 та ч. 6 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Статтею 76 ЦПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ст. 78 ЦПК України, суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Разом з тим, позивачем не надано будь-яких достатніх, належних та допустимих доказів на підтвердження вини відповідача у доведенні ПАТ «ВіЕйБі Банк» до неплатоспроможності та доказів заподіяння шкоди протиправними діями чи бездіяльністю відповідача, зокрема, доказів того, що шкода позивачу заподіяна виключно у зв`язку із встановленням факту протиправності бездіяльності відповідача, яка полягає у невжитті останнім своєчасних заходів забезпечення захисту законних інтересів вкладників, що призвело до доведення ПАТ «ВіЕйБі Банк» до неплатоспроможності та неможливості повернення депозитних вкладів, доказів незаконності рішення, дії завдавача шкоди, а також наявності майнової шкоди. Відтак, позовні вимоги є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Надаючи оцінку кожному окремому специфічному доводу всіх учасників справи, що мають значення для правильного вирішення справи, суд застосовує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).

Наведена позиція ЄСПЛ також застосовується у практиці Верховним Судом, що, як приклад, відображено у постанові від 28.08.2018 року (справа № 802/2236/17-а).

Згідно ч. 1, п. 2 ч. 3 ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, пов`язані із залученням експертів та проведенням експертизи.

Відповідно до ч. 1, п. 3 ч. 2 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, у разі часткового задоволення позову покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до квитанції № 0.0.2650589769.1 від 22.08.2022 року, позивачем було сплачено за подачу позову до Печерського районного суду м. Києва судовий збір у розмірі 11 350,00 грн. Доказів понесення інших витрат, пов`язаних з розглядом справи, позивач суду не надав.

Оскільки суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову, то сплачена сума судового збору позивачу не відшкодовується.

Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 11, 15, 16, 1058, 1166, 1173 Цивільного кодексу України, ст. ст. 5, 58 Закону України «Про банки і банківську діяльність», ст. ст. 2, 28, 36, 46, 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», ст. ст. 2, 4, 6, 7 Закону України «Про Національний банк України», ст. ст. 3, 4, 12, 13, 19, 76-81, 133, 141, 200, 259, 263-265, 273, 274, 280-282, 352-355, п.п. 15.5 п. 15 Розділу ХІІІ Перехідних положень Цивільного процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

В позові ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України, Національного банку України за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський акціонерний банк» про стягнення грошових коштів - відмовити.

Позивач: ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Відповідач-1: Державна казначейська служба України, вул. Бастіонна, буд. 6, м. Київ, 01601, код ЄДРПОУ 37567646.

Відповідач-2: Національний банк України, вул. Інститутська, буд. 9, м. Київ, 01601, код ЄДРПОУ 00032106.

Третя особа-1: Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, вул. Січових Стрільців, буд. 17, м. Київ, 04053, код ЄДРПОУ 21708016.

Третя особа-2: Публічне акціонерне товариство «Всеукраїнський акціонерний банк», вул. Дегтярівська, буд. 27 Т, м. Київ, 04190, код ЄДРПОУ 19017842.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Апеляційні скарги на рішення подаються учасниками справи до Київського апеляційного суду через Печерський районний суд м. Києва, а з початку функціонування Єдиної інформаційно-телекомунікаційної системи безпосередньо до апеляційного суду, матеріали справи витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності Цивільним процесуальним кодексом України в редакції від 15.12.2017 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст судового рішення складений та підписаний 10.07.2023 року.

Суддя І.В. Григоренко