Рішення № 112844319, 14.08.2023, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14.08.2023м. ДніпроСправа № 904/2071/23

Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Назаренко Н.Г.,

за участю секретаря судового засідання Риженко Д.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження матеріали справи

за позовом Фізичної особи-підприємця Коннової Світлани Олександрівни, м. Кривий Ріг, Дніпропетровська область

до Акціонерного товариства "ДТЕК Дніпровські електромережі", м. Дніпро

про визнання договору № 602806 від 18.03.2003 нечинним

Представники:

Від позивача: Коннова С.О.

Від відповідача: Тищенко Т.А., довіреність № 175/2023 від 21.03.2023, адвокат

РУХ СПРАВИ В СУДІ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ.

Фізична особа - підприємець Коннова Світлана Олександрівна звернулася до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Акціонерного товариства "ДТЕК Дніпровські електромережі" про визнання договору № 602806 від 18.03.2003 нечинним.

Ухвалою суду від 01.05.2023 позовну заяву залишено без руху.

24.05.2023 від позивача надійшла уточнена позовна заява.

Ухвалою від 26.05.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи здійснюється за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 27.06.2023.

15.06.2023 від позивача надійшли пояснення до позовної заяви.

15.06.2023 від відповідача надійшов відзив на позов, в якому він просить застосувати позовну давність до позовних вимог, ухвалити рішення про відмову в задоволенні позову, судові витрати покласти на позивача.

27.06.2023 в підготовчому засіданні оголошувалась перерва до 17.07.2023.

05.07.2023 від позивача надійшла уточнення позовна заява, а також заперечення на відзив на позов.

Ухвалою від 10.07.2023 уточнену позовну заяву залишено без руху. Позивачу протягом 10 днів з дня вручення ухвали суду (направленої поштовим чи електронним зв`язком) запропоновано усунути недоліки позовної заяви, а саме надати належні докази направлення позовної заяви з додатками відповідачу.

17.07.2023 позивач в підготовчому засіданні підтримав уточнені позовні вимоги.

Відповідач повідомив суд про отримання ним як уточненої позовної заяви, так і заперечень на відзив.

Суд прийняв уточнену позовну заяву до розгляду.

Ухвалою від 17.07.2023 закрито підготовче провадження. Справу призначено до розгляду в засіданні на 14.08.2023.

14.08.2023 в судовому засіданні розпочато розгляд справи по суті позовних вимог.

Позивач підтримала уточнені позовні вимоги.

Відповідач проти позовних вимог заперечив, зазначив, що після оголошення рішення ним, в разі відмови в задоволенні позову, буде подано заяву про стягнення з позивача судових витрат.

Враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для підготовки до судового засідання та подання доказів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені у статті 129 Конституції України та статтях 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, висловлення своєї правової позиції у спорі та надання відповідних доказів.

Під час розгляду справи судом досліджені письмові докази, що містяться в матеріалах справи.

14.08.2023 в судовому засіданні, в порядку ст. 240 ГК України, оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Суд, розглянувши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення сторін, встановив наступне.

ПОЗИЦІЯ ПОЗИВАЧА.

Позовні вимоги обґрунтовані неправомірністю нарахувань на підставі договору № 602806 від 18.03.2003, який втратив чинність 14.02.2007, внаслідок укладання договору від 14.02.2007, у зв`язку з чим позивач просить визнати договір № 602806 від 18.03.2003 нечинним (втратившим силу) з 14.02.2007.

ПОЗИЦІЯ ВІДПОВІДАЧА.

Відповідач проти позову заперечив, зазначив, що в 2012 році позивач звернулася з позовом до Господарського суду Дніпропетровської області, у якому, відповідно до п. 6.42 Правил користування електричною енергією, оскаржувала рішення комісії ПАТ «Дніпрообленерго» про нарахування про акту про порушення ПКЕЕ № Д 001620 від 11.08.2011, складеного на її об`єкті.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 20.06.2013 у справі №10/5005/11323/2012 (яке залишено в силі постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 31.03.2014 та постановою Вищого господарського суду України від 19.06.2014) ФОП Конновій С. О. у вимогах про скасування оперативно-господарської санкції, застосованої на підставі рішення комісії постачальника електроенергії з розгляду Акту про порушення № Д 001620 від 11.08.2011 про нарахування обсягу та вартості недооблікованої активної електричної енергії, оформленого протоколом № 472/17 від 30.11.2011, відмовлено.

Після отримання цього рішення, ПАТ «ДТЕК Дніпрообленерго» звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом про стягнення з ФОП Коннової С. О. заборгованості у розмірі 114 974,94 грн. за актом про порушення ПКЕЕ № Д 001620 від 11.08.2011, який був задоволений судом у повному обсязі (справа № 904/4936/14). Зазначене рішення набрало законної сили.

Але позивач категорично відмовляється виконувати рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 31.07.2014 у справі № 904/4936/14 щодо сплати грошових коштів АТ «ДТЕК ДНІПРОВСЬКІ ЕЛЕКТРОМЕРЕЖІ».

16.10.2018 ФОП Конновою С. О. до Господарського суду Дніпропетровської області була подана заява про перегляд вищевказаного рішення Господарського суду Дніпропетровської області за нововиявленими обставинами.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 18.10.2018 у справі № 904/4936/14 заява ФОП Коннової С. О. про перегляд рішення суду за нововиявленими обставинами залишена без розгляду у зв`язку з пропуском Заявником строку на подачу такої заяви.

Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 11.06.2019 у справі № 904/4936/14 ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області залишено без змін, апеляційну скаргу ФОП Коннової С. О. залишено без задоволення.

Ухвалою Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду України від 30.07.2019 у справі № 904/4936/14 було відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ФОП Коннової С. О. на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 11.06.2019 у справі № 904/4936/14.

Позивач зазначає, що позивач подав позовну заяву, у якій піддає сумніву фактичні обставини справи, встановлені рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 31.07.2014 у справі № 904/4936/14, яке набрало законної сили.

Щодо пропуску строку позовної давності, який Позивач просить поновити, Відповідач зазначає, що в даному випадку Позивачем дійсно пропущений строк для звернення з позовною заявою, а підстави для його поновлення відсутні, оскільки, відсутні поважні причини, які б завадили Позивачеві вчасно звернутися з позовною заявою до суду.

ЗАПЕРЕЧЕННЯ НА ВІДЗИВ.

Позивач наполягає, що після підписання договору від 14.02.2007, договір № 602806 від 18.03.2003 втратив чинність , оскільки на один об`єкт будинок 44/91 по вул. Староярмаркова (колишня вул. Сиволапа) в м. Кривому Розі не може бути укладено 2 договори з різними предметами.

Позивач також зазначила, що задокументовані акти № 001620 та № 019360 спростовують її вину, за складеним протоколом № 472/17 від 30.11.2011 відповідачем задокументована розрахункова квитанція за договором № 602806 від 18.03.2003, в якій рахунок збільшено майже в 10-кратному розмірі. В даному протоколі комісією відповідача проігноровані задокументовані виміри напруги в актах № 001620 та №019360.

ОБСТАВИНИ, ЯКІ Є ПРЕДМЕТОМ ДОКАЗУВАННЯ У СПРАВІ.

Предметом доказування, відповідно до частини 2 статті 76 Господарського процесуального кодексу України, є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Отже, обставинами, які входять до предмету доказування у даній справі є наявність підстав для визнання договору № 602806 від 18.03.2003 таким, що втратив чинність з 14.02.2007.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ.

Позивач звернувся з позовними вимогами при визнання припиненим (втратившим силу) договору про постачання електроенергії № 602806 від 18.03.2003 року з 14.02.2007.

ФОП Коннова С.О. у 2012 році звернулася з позовом до Господарського суду Дніпропетровської області, у якому, відповідно до п. 6.42 Правил користування електричною енергією, оскаржувала рішення комісії ПАТ «Дніпрообленерго» про нарахування про акту про порушення ПКЕЕ № Д 001620 від 11.08.2011, складеного на її об`єкті.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 20.06.2013 у справі №10/5005/11323/2012 (яке залишено в силі постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 31.03.2014 та постановою Вищого господарського суду України від 19.06.2014) ФОП Конновій С. О. у вимогах про скасування оперативно-господарської санкції, застосованої на підставі рішення комісії постачальника електроенергії з розгляду Акту про порушення № Д 001620 від 11.08.2011 про нарахування обсягу та вартості недооблікованої активної електричної енергії, оформленого протоколом № 472/17 від 30.11.2011, відмовлено.

В подальшому, ПАТ «ДТЕК Дніпрообленерго» звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом про стягнення з ФОП Коннової С. О. заборгованості у розмірі 114 974,94 грн. за актом про порушення ПКЕЕ № Д 001620 від 11.08.2011, який був задоволений судом у повному обсязі (справа № 904/4936/14). Зазначене рішення набрало законної сили.

Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 31.07.2014 у справі № 904/4936/14 щодо сплати грошових коштів АТ «ДТЕК ДНІПРОВСЬКІ ЕЛЕКТРОМЕРЕЖІ», яке набрало законної сили, на момент розгляду даної справи позивачем не виконано.

16.10.2018 ФОП Конновою С. О. до Господарського суду Дніпропетровської області подана заява про перегляд вищевказаного рішення Господарського суду Дніпропетровської області за нововиявленими обставинами.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 18.10.2018 у справі № 904/4936/14 заява ФОП Коннової С. О. про перегляд рішення суду за нововиявленими обставинами залишена без розгляду у зв`язку з пропуском Заявником строку на подачу такої заяви.

Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 11.06.2019 у справі № 904/4936/14 ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області залишено без змін, апеляційну скаргу ФОП Коннової С. О. залишено без задоволення.

Ухвалою Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду України від 30.07.2019 у справі № 904/4936/14 було відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ФОП Коннової С. О. на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 11.06.2019 у справі № 904/4936/14.

У 2020 році ФОП Коннова С. О. звернулася до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою до Акціонерного товариства «ДТЕК ДНІПРОВСЬКІ ЕЛЕКТРОМЕРЕЖІ» з наступними позовними вимогами:

- визнати правочин недійсним;

- повернути споживачу кошти в сумі 40 200,00 грн.;

- відновити електропостачання на підприємстві.

За вказаною позовною заявою Господарським судом Дніпропетровської області було порушено провадження у справі № 904/4973/20. Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 16.12.2020 у справі № 904/4973/20 ФОП Конновій С. О. відмовлено у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Суд зазначає, що рішенням господарського суду Дніпропетровської області у справі №10/5005/11323/2012 встановлено правомірність застосування публічним акціонерним товариством "ДТЕК Дніпрообленерго" (АТ "ДТЕК Дніпровські електромережі") до фізичної особи підприємця Коннової С.О. оперативно-господарської санкції у розмірі 114 974, 94 грн., згідно з пунктом 6.40 ПКЕЕ та Методики визначення обсягу та вартості електричної енергії, не облікованої внаслідок порушення споживачами ПКЕЕ, затвердженої постановою НКРЕ № 562 від 04.05.2006.

В подальшому, Господарським судом Дніпропетровської області розглядалась справа № 904/4936/14 за позовом Публічного акціонерного товариства "ДТЕК Дніпрообленерго" про стягнення з Фізичної особи підприємця Коннової Світлани Олександрівни 114 974, 94 грн. за недовраховану активну електроенергію, за результатами якої було прийнято рішення від 31.07.2016 про задоволення позовних вимог та стягнення з Фізичної особи підприємця Коннової Світлани Олександрівни на користь Публічного акціонерного товариства "ДТЕК Дніпрообленерго" вартості недоврахованої електроенергії у сумі 114 974, 94 грн. та витрат на оплату судового збору у сумі 2 299, 50 грн.

Вказане рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 31.07.2014 у справі № 904/4936/14 не було оскаржене та набрало законної сили 12.08.2014.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, заслухавши пояснення представників сторін, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову вимог з таких підстав.

Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов`язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відступ від цього принципу можливий лише коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами (див. п. 46 рішення ЄСПЛ у справі «Устименко проти України», п.п. 51,52 рішення у справі «Рябих проти Росії», п.31 рішення у справі «Марушин проти Росії», п.61 рішення у справі «Брумареску проти Румунії»).

Відстоюючи принцип правової визначеності, як у випадках перегляду судових актів у порядку нагляду (див. рішення ЄСПЛ у справах Світлана Науменко проти України, Трегубенко проти України, Рябих проти Росії), так у випадках перегляду справ у зв`язку з нововиявленими обставинами (див. рішення у справах Праведна проти Росії, Желтяков проти України, п.п. 42-48), Європейський Суд з прав людини вважає доцільним слідувати тій же логіці, коли цей основоположний принцип підривається за допомогою інших процесуальних механізмів.

Позивач у позовній заяві зазначає, що в рішенні Господарського суду Дніпропетровської області у справі № 904/493614 є помилкове посилання на договір № 602806 від 18.03.2010. Позивач наполягає на тому, що суд помилково зазначив цю дату укладення договору. Датою ж укладення цього договору є 18.03.2003. Договір від 18.03.2003 № 602806, на думку Позивача, втратив силу, оскільки, на той момент вже був Договір № 602806 від 14.02.2007.

Положеннями частини 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України визначено, що обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Преюдиційність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиційно встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки вони вже встановлені у рішенні чи вироку і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. Правила про преюдицію спрямовані не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив в законну силу. Вони також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їхнє повторення було б не лише недоцільним, але й неприпустимим з точки зору процесуальної економії (постанова Верховного Суду від 11.12.2018 у справі № 910/3055/18).

Зважаючи на вищевказане, фактичні обставини, встановлені судовими рішеннями у справі № 10/5005/11323/2012 та у справі № 904/4936/14, не підлягають повторному доказуванню.

Статтею 4 ГПК України встановлено право на звернення до господарського суду.

Право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом (ч. 1 ст. 4 ГПКУ).

Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (ч. 2 ст. 4 ГПКУ).

Зі змісту вищенаведених правових норм вбачається, що право звернення до господарського суду мають лише особи, права яких порушені, невизнані або оспорюються.

Примусові заходи, які застосовуються АТ «ДТЕК ДНІПРОВСЬКІ ЕЛЕКТРОМЕРЕЖІ» та судовим виконавцем до ФОП Коннової С. О., щодо примусового виконання рішення Господарського суду Дніпропетровської області у справі № 904/2070/23 про стягнення з неї грошових коштів, передбачені чинним законодавством України і не порушують права Позивача.

Відповідач наголошує на тому, що примусове виконання рішення суду, яке вступило в законну силу, не є порушенням прав та охоронюваних законом інтересів Позивача.

З урахуванням викладеного, позовна заява не підлягає задоволенню.

Щодо пропуску строку позовної давності, який Позивач просить поновити, слід зазначити, що у спірному випадку Позивачем пропущений строк для звернення з позовною заявою, а підстави для його поновлення відсутні, оскільки, відсутні поважні причини, які б завадили Позивачеві вчасно звернутися з позовною заявою до суду.

Статтею 261 Цивільного кодексу України встановлений порядок визначення початку перебігу позовної давності.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦКУ).

Позивач зазначає у позовній заяві, що договір № 602806 від 18.03.2003 є нечинним (втратив силу) їй стало відомо з листа Відповідача від 12.12.2022 № 39979/1001, згідно з яким, на об`єкт по вул. Староярмаркова, 44 у м. Кривому Розі, автоматично укладений договір споживача про надання послуг з розподілу електроенергії на умовах договору про постачання електроенергії від 14.02.2007 № 39979/1001.

Зважаючи саме на цю обставину, Позивач просить поновити пропущений нею строк позовної давності.

У додатках до уточненої позовної заяви Позивач зазначила копію договору на постачання електроенергії від 14.02.2007 з Додатками № 1-12 на 17 аркушах.

Зазначений договір підписаний ФОП Конновою С. О. і, відповідно до п. 9.8. цього договору, набирає чинності з дати його підписання.

Оскільки, ФОП Коннова С.О. підписала цей договір, то вона була обізнана з існуванням цього договору з 14.02.2007, з дати його підписання.

Отже, ствердження Позивача про те, що вона дізналася про існування цього договору лише, отримавши листа АТ «ДТЕК ДНІПРОВСЬКІ ЕЛЕКТРОМЕРЕЖІ» від 12.12.2022 року, не відповідає дійсності.

Зважаючи на вищезазначене, причина пропуску Позивачем строку позовної давності для звернення з позовом до суду не є поважною, а сам процесуальний строк не підлягає поновленню.

За змістом частини першої статті 261 Цивільного кодексу України, позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Суд звертає увагу, що способи захисту порушених прав судом передбачені ст. 16 Цивільного кодексу України та ст. 20 Господарського кодексу України.

Так, ст. 16 Цивільного кодексу України, передбачено наступне.

1. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

2. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути:

1) визнання права;

2) визнання правочину недійсним;

3) припинення дії, яка порушує право;

4) відновлення становища, яке існувало до порушення;

5) примусове виконання обов`язку в натурі;

6) зміна правовідношення;

7) припинення правовідношення;

8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди;

9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди;

10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Статтею 20 Господарського кодексу України передбачені способи захисту прав суб`єктів господарювання.

Держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб`єктів господарювання та споживачів.

Кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб`єктів захищаються шляхом:

визнання наявності або відсутності прав;

визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб`єктів, що суперечать законодавству, ущемлюють права та законні інтереси суб`єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом;

відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб`єктів господарювання;

припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення;

присудження до виконання обов`язку в натурі;

відшкодування збитків;

застосування штрафних санкцій;

застосування оперативно-господарських санкцій;

застосування адміністративно-господарських санкцій;

установлення, зміни і припинення господарських правовідносин;

іншими способами, передбаченими законом.

Порядок захисту прав суб`єктів господарювання та споживачів визначається цим Кодексом, іншими законами.

Цивільне та господарське законодавство не містить визначення поняття способів захисту цивільних та господарських прав і інтересів. За їх призначенням вони можуть вважатися визначеним законом механізмом матеріально-правових засобів здійснення охорони цивільних та господарських прав і інтересів, що приводиться в дію за рішенням суду у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦК, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорення. Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Зміст зазначених у ст. 15 ЦК підстав для захисту не розкривається, але він відображений у відповідних нормах статей, що регулюють ту чи іншу категорію правовідносин.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

З цією метою суд повинен з`ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.

Згадані вище способи захисту мають універсальний характер, вони можуть застосовуватись до всіх чи більшості відповідних суб`єктивних прав. Разом з тим зазначений перелік способів захисту цивільних прав чи інтересів не є вичерпним. Відповідно до абз. 2 п. 10 ч. 2 ст. 16 ЦК України суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Цивільним кодексом України та іншими законами може встановлюватися для захисту певних чи окремих категорій прав спеціальні способи захисту прав.

З урахуванням наведеного, суд під час розгляду і вирішенні справи визначає спосіб захисту виходячи із закону, який регулює конкретні правовідносини, і тих юридичних фактів, що обумовлюють виникнення цих правовідносин та цього спору.

У тих випадках, коли спеціальна норма закону встановила інший, ніж визначений ст. 16 ЦК, спосіб захисту, застосовується спосіб захисту, встановлений спеціальною нормою. Одночасно можуть застосовуватися положення ст. 16 ЦК і положення спеціальної норми щодо способу захисту у випадках, коли ці способи тотожні й на них поширюється дія ЦК.

Особа, законний інтерес або право якої порушено, може скористатися способом захисту, який прямо передбачений нормою матеріального права або може скористатися можливістю вибору між декількома способами захисту, якщо це не заборонено законом. Якщо ж спеціальні норми не встановлюють конкретних заходів, то особа має право обрати спосіб із числа передбачених ст. 16 ЦК та ст. 20 ГК з урахуванням специфіки порушеного права й характеру правопорушення.

За статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) визнається право людини на доступ до правосуддя, а за ст. 13 Конвенції - на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред`явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення. Пряма чи опосередкована заборона законом на захист певного цивільного права чи інтересу не може бути виправданою.

Загальний перелік способів захисту цивільних прав та інтересів визначений ст. 16 ЦК України.

Як способи захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.

Особа, якій належить порушене право, може скористатися не будь-яким на свій розсуд, а певним способом захисту такого свого права, який прямо визначається спеціальним законом, що регламентує конкретні цивільні правовідносини, або договором.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 р. у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 р. у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 р. у справі № 569/17272/15-ц та від 04.06.2019 р. у справі № 916/3156/17.

У спірному випадку, ні ст. 16 Цивільного кодексу України, ні ст. 20 Господарського кодексу України не передбачений такий спосіб захисту прав, який заявлений Позивачем, про визнання нечинним (втратившим силу) договору про постачання електроенергії № 602806 від 18.03.2003 року. Тому, визнання нечинним (втратившим силу) договору є неналежним та неефективним способом захисту порушених прав.

Зважаючи на викладене, суд зазначає, що між Відповідачем і Позивачем відсутній спір стосовно дії договору про постачання електроенергії № 602806 від 18.03.2003, якй припинив свою дію 14.02.2007 в силу закону, оскільки Позивач повідомив Відповідача про те, що цей договір припинив свою дію, а Відповідач не оспорює цей факт.

Отже, Позивач (Споживач) фактично просить суд установити та надати правову оцінку певним фактичним обставинам. Іншими словами, заявлені у цій справі позовні вимоги за своєю природою є вимогами про встановлення юридичних фактів встановлення факту припинення дії договору про постачання електроенергії № 602806 від 18.03.2003 року.

Відповідно до положень ст. 20 ГПК України, справи про встановлення юридичних фактів не відносяться до юрисдикції господарських судів.

Отже, зважаючи на наявність неефективного і неналежного способу захисту порушеного права, обраного Позивачем при зверненні з позовом до господарського суду, ці позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Посилання позивача як на підставу позову на правомірність нарахування на підставі договору № 602806 від 18.03.2003, який втратив чинність 14.02.2007, внаслідок укладання договору від 14.02.2007, у зв`язку з чим позивач просить визнати договір № 602806 від 18.03.2003 нечинним (втратившим силу) з 14.02.2007, суд не приймає, оскільки ці питання мали бути порушені у попередніх справах.

Щодо обґрунтування кожного доказу суд зазначає наступне.

Статтею 129 Конституції України визначено принципи рівності усіх учасників процесу перед законом і судом, змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, як одні з основних засад судочинства.

Отже, будь-яке рішення господарського суду повинно прийматися з дотриманням цих принципів, які виражені також у статтях Господарського процесуального кодексу України.

Згідно статті 13 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (частина 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України).

За частиною 2 статті 74 Господарського процесуального кодексу України у разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів (частина 4 статті 74 Господарського процесуального кодексу України).

Обов`язок доказування, а отже, і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України покладено на сторони та інших учасників справи, однак, не позбавляє суд, у випадку, передбаченому статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, витребувати у сторони ті чи інші докази.

На підставі статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Отже, встановивши наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачеві у захисті.

СУДОВІ ВИТРАТИ.

За змістом статті 129 Господарського процесуального кодексу України за результатами розгляду справи здійснюється розподіл судових витрат.

З урахуванням положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір в розмірі 47 324,13 грн. покладається на позивача.

Керуючись ст.ст. 2, 46, 73, 74, 76, 77-79, 86, 91, 129, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позову Фізичної особи-підприємця Коннової Світлани Олександрівни до Акціонерного товариства "ДТЕК Дніпровські електромережі" про визнання договору № 602806 від 18.03.2003 нечинним (втратившим силу) з 14.02.2007 відмовити.

Судові витрати покласти на позивача.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Центрального апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 16.08.2023.

Суддя Н.Г. Назаренко