Ухвала суду № 112844316, 14.08.2023, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

УХВАЛА

про відмову у відкритті провадження у справі

14.08.2023м. ДніпроСправа№ 904/4790/21 (904/4293/23)

Суддя Суховаров А.В. , розглянувши матеріали

за позовом Головного управління ДПС у Дніпропетровській області, м.Дніпро

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Монтана-Естейт", м.Дніпро

про стягнення з рахунків платника податків податкового боргу у розмірі 42 265 015, 85 грн.

ВСТАНОВИВ:

В провадженні Господарського суду Дніпропетровської області перебуває справа №904/4790/21 за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Імме" (49041, Дніпропетровська область, місто Дніпро, проспект Праці, будинок 2Т, ідентифікаційний код 33808671) до боржника Товариства з обмеженою відповідальністю "Монтана-Естейт" (49044, Дніпропетровська область, місто Дніпро, узвіз Крутогірний, будинок 14, ідентифікаційний код 33546549) про визнання банкрутом.

Головне управління ДПС у Дніпропетровській області звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Монтана-Естейт", за змістом якого просить суд:

- стягнути податковий борг з Товариства з обмеженою відповідальністю «Монтана-Естейт» до бюджету у розмірі 42 265 015,85 грн. шляхом стягнення коштів з рахунків платника податків у банках, обслуговуючих такого платника податків.

В обґрунтування поданої заяви Головне управління ДПС у Дніпропетровській області зазначає наступне.

За результатами документальної позапланової перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю «Монтана-Естейт» 04.04.2023 року Головним управлінням ДПС у Дніпропетровській області складено акт №1318/04-36-07-07-04/33546549, у відповідності до якого винесені податкові повідомлення-рішення:

- №0096950707 від 09.05.2023 (форма «Р») щодо донарахування основного платежу по податку на прибуток підприємств який сплачують інші підприємства 31 693 832, 00 грн. (основний платіж) та у сумі 802 337, 50 грн. (штрафна санкція);

- №0096910707 від 09.05.2023 (форма «Р») щодо донарахування основного платежу по податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) у сумі 8 179 951,00 грн., (основний платіж), у сумі 2 044 987,75 грн. (штрафна санкція), враховуючи переплату у розмірі 468 735,85 грн., наявної до виникнення подткового боргу сума податкового боргу по данному ППР становить 9 756 202, 90 грн.

- №0097000707 від 09.05.2023 (форма «ПН») щодо донарахування основного платежу на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) штрафної санкції у сумі 3 403,50 грн.;

- №0098492410 від 09.05.2023 (форма «ПС») щодо нарахування по податку на доходи фізичних осіб, що сплачується податковими агентами, із доходів платника податків у вигляді заробітної плати штрафної санкції у сумі 1020, 00 грн.

- пені, нарахованої відповідно до ст. 129 ПК України у сумі 8 219,56 грн.

Позивач вказує, що у зв`язку з несплатою ТОВ «Монтана-Естейт» у встановлені строки нарахованих сум, вищевказані грошові зобов`язання згідно приписів ст.ст. 56, 57 Податкового кодексу України набули статусу податкового боргу.

Відповідно до положень статті 59 Податкового кодексу України податковим органом сформована податкова вимога від 19.06.2023 №0012213-1305-043 про сплату податкового боргу у розмірі 42 265 015,85 грн., яку вручено ТОВ «Монтана-Естейт» 28.06.2023 року.

З огляду на те, що ТОВ «Монтана-Естейт» не сплачено нараховану податковим органом суму податкового боргу, Головне управління ДПС у Дніпропетровській області згідно приписів п. 95.3 ст. 95 Податкового кодексу України звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом про стягнення з ТОВ «Монтана-Естейт» податкового боргу у розмірі 42 265 015, 85 грн.

За результатом дослідження поданих матеріалів господарський суд дійшов висновку щодо відмови у відкритті провадження у справі за позовом Головного управління ДПС у Дніпропетровській області до ТОВ «Монтана-Естейт» про стягнення податкового боргу у розмірі 42 265 015, 85 грн. з наступних підстав.

Згідно із частиною першою статті 125 Конституції України судоустрій в Україні будується, зокрема, за принципом спеціалізації і визначається законом.

Метою запровадження цього засадничого принципу є більш глибокий і фаховий розгляд найбільш складних справ суддями, що мають відповідний досвід.

Спеціалізація є основним критерієм розподілу юрисдикцій і, власне, причиною створення судів різних юрисдикцій, бо нівелювання юрисдикційних критеріїв (у тому числі їх «змішування» в залежності від обставин конкретної справи, майнового стану особи, мети чи стадії її звернення до суду) призводить до розгляду однакових за своєю юридичною природою спорів різними судами, плутанини у визначенні належного суду, і, зрештою, - порушення принципів верховенства права і правової визначеності, що є прямим порушенням означеної вище норми Конституції України.

Відповідно до статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Поняття «суд, встановлений законом» включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.

Головним критерієм розмежування адміністративної та господарської судових юрисдикцій є предмет спору та зміст спірних правовідносин.

При вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і господарських справ недостатньо застосування виключно формального критерію - визначення суб`єктного складу спірних правовідносин. Визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, з яких виник спір. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Відповідно до частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень; прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини, та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Приписами статей 2, 4 та 19 КАС України визначено завдання та основні засади адміністративного судочинства, зміст публічно-правового спору та справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів.

Публічно-правовим вважається, зокрема, спір, у якому сторони правовідносин виступають одна щодо іншої не як рівноправні та в якому одна зі сторін виконує публічно-владні управлінські функції й може вказувати або забороняти іншому учаснику правовідносин відповідну поведінку, давати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо.

Необхідною ознакою суб`єкта владних повноважень є здійснення ним публічно-владних управлінських функцій. Ці функції суб`єкт має виконувати саме в тих правовідносинах, у яких виник спір.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин. Тобто якщо спір виник у сфері публічно-правових відносин, це виключає розгляд справи в порядку господарського судочинства.

До компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Водночас ГПК України визначає юрисдикцію та повноваження господарських судів, встановлює порядок здійснення судочинства у господарських судах (стаття 1 ГПК України).

Відповідно до статті 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

У пункті 8 частини першої статті 20 ГПК України закріплена спеціальна юридична норма, відповідно до якої до справ, що належать до юрисдикції господарських судів, входять справи про банкрутство та справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, зокрема, справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов`язань (податкового боргу), визначених відповідно до ПК України, а також спорів про визнання недійсними правочинів за позовом контролюючого органу на виконання його повноважень, визначених ПК України.

Згідно з преамбулою КУзПБ цей Кодекс встановлює умови та порядок відновлення платоспроможності боржника - юридичної особи або визнання його банкрутом з метою задоволення вимог кредиторів, а також відновлення платоспроможності фізичної особи.

Відповідно до статті 1 КУзПБ банкрутством є визнана господарським судом нездатність боржника відновити свою платоспроможність за допомогою процедури санації та реструктуризації і погасити встановлені у порядку, визначеному цим Кодексом, грошові вимоги кредиторів інакше, ніж через застосування ліквідаційної процедури або процедури погашення боргів боржника; боржником для цілей цього Кодексу є юридична особа або фізична особа, у тому числі фізична особа - підприємець, неспроможна виконати свої грошові зобов`язання, строк виконання яких настав.

Отже, банкрутством як різновидом процедур, що здійснюються в межах спеціалізації господарського судочинства, є судова процедура, яка регламентує правовідносини, що виникають внаслідок нездатності боржника відновити свою платоспроможність та задовольнити визнані судом вимоги кредиторів через процедури санації чи ліквідації, які визначені КУзПБ, введеним у дію з 21 жовтня 2019 року. Цей Кодекс встановлює умови та порядок відновлення платоспроможності боржника - юридичної особи або визнання його банкрутом з метою задоволення вимог кредиторів, а також відновлення платоспроможності фізичної особи, передбачаючи ряд процесуальних норм, які регулюють порядок здійснення судочинства у цих процедурах (відкриття провадження у справі про банкрутство, види судових рішень у банкрутстві та порядок їх оскарження тощо).

Пунктом 4 Прикінцевих та перехідних положень КУзПБ установлено, що з дня введення в дію цього Кодексу подальший розгляд справ про банкрутство здійснюється відповідно до положень цього Кодексу незалежно від дати відкриття провадження у справі про банкрутство, крім справ про банкрутство, які на день введення в дію цього Кодексу перебувають на стадії санації, провадження в яких продовжується відповідно до Закону № 2343-XII.

Особливістю провадження у справі про банкрутство є те, що врегулювання правовідносин неплатоспроможності боржника вимагає поєднання в одній процедурі як цивільних, так і адміністративних правовідносин щодо його майна (майнових прав) з метою якнайповнішого задоволення в ній вимог кредиторів - приватних осіб та контролюючих органів з грошовими вимогами до боржника у черговості, визначеній КУзПБ.

За змістом частини першої статті 2 КУзПБ провадження у справах про банкрутство регулюється цим Кодексом, ГПК України, іншими законами України.

Відповідно до частини першої статті 7 КУзПБ спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими ГПК України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.

Згідно із частиною другою статті 7 КУзПБ господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника.

Склад учасників розгляду спору визначається відповідно до ГПК України.

Господарський суд розглядає спори, стороною в яких є боржник, за правилами, визначеними ГПК України. За результатами розгляду спору суд ухвалює рішення.

У разі якщо відповідачем у такому спорі є суб`єкт владних повноважень, суд керується принципом офіційного з`ясування всіх обставин у справі та вживає визначених законом заходів, необхідних для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів, з власної ініціативи.

Матеріали справи, в якій стороною є боржник, щодо майнових спорів з вимогами до боржника та його майна, провадження в якій відкрито до відкриття провадження у справі про банкрутство, надсилаються до господарського суду, в провадженні якого перебуває справа про банкрутство, який розглядає спір по суті в межах цієї справи (частина третя статті 7 КУзПБ).

Аналіз змісту наведених приписів КУзПБ у взаємозв`язку з нормами статті 20 ГПК України дозволяє дійти висновку про те, що для віднесення справи до юрисдикції господарського суду, який розглядає справу про банкрутство, майнові вимоги мають бути безпосередньо пов`язані зі здійсненням провадження в такій справі, зокрема стосуватися визнання недійсними правочинів, учинених керуючим санацією (ліквідатором), визнання права власності на майно боржника, оскарження результатів аукціону з продажу майна боржника тощо.

До критеріїв визначення, чи підлягає розгляду у межах справи про банкрутство спір, стороною в якому є боржник, відносяться також такі умови, за яких вирішення спору: стосується питання щодо формування активів боржника (майно, майнові права); впливає на суб`єктний склад сторін та учасників у справі про банкрутство, їхні права, інтереси та (або) обов`язки.

Водночас регламентація процесуальних відносин нормами матеріального права без об`єктивної необхідності створює перешкоди для належної реалізації принципу правової визначеності, що має об`єктивні ризики при правозастосуванні.

Правила визначення юрисдикції визначає насамперед процесуальний кодекс (ГПК України, КАС України), а не кодекс з консолідованими нормами матеріального права, яким є КУзПБ.

Водночас у пункті 8 частини першої статті 20 ГПК України йдеться про звернення до суду з «майновими вимогами до боржника», а у статті 7 КУзПБ - про «всі майнові спори, стороною в яких є боржник».

При цьому спеціальними нормами, що визначають юрисдикцію господарських судів, є приписи саме частини першої статті 20 ГПК України, пунктом 8 якої прямо передбачено, що не відносяться до юрисдикції господарських судів спори про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов`язань (податкового боргу), визначених відповідно до ПК України, а також спори про визнання недійсними правочинів за позовом контролюючого органу на виконання його повноважень, визначених ПК України.

Ураховуючи сутність і правову природу спірних правовідносин, приписи процесуального закону мають превалюючу дію при розв`язанні колізій щодо обрання належної судової юрисдикції.

ЄСПЛ у рішенні від 12 липня 2001 року у справі «Феррадзіні проти Італії» (Ferrazzini v. Italy), заява № 44759/98, указав, що податкові питання і досі становлять частину основного пакета прерогатив державних органів. При цьому відносини між платником податків та податковим органом і далі мають переважно публічний характер. Суд вважає, що податкові спори виходять за межі сфери цивільних прав та обов`язків незважаючи на матеріальні наслідки, які вони обов`язково створюють для платника податків (пункт 29).

Враховуючи те, що до критеріїв визначення, чи підлягає розгляду у межах справи про банкрутство спір, стороною в якому є боржник, відносяться також такі умови, за яких вирішення спору стосується питання щодо формування активів боржника (майно, майнові права), впливає на суб`єктний склад сторін та учасників у справі про банкрутство, їхні права, інтереси та (або) обов`язки, визначення контролюючим органом податкового боргу на підставі податкових повідомлень-рішень не пов`язане зі справою про банкрутство. Фактично спірні правовідносини у справі, що розглядається, виникли у межах публічно-правового спору у сфері податкових правовідносин, за результатами здійснення податковим органом владних управлінських функцій - податкового контролю. Тому автоматичне віднесення до господарської юрисдикції таких спорів не узгоджується з принципом правової визначеності.

Отже, вимоги податкового оргнау (в тому числі й після відкриття провадження у справі про банкрутство) про стягнення податкового боргу на підставі винесених податкових повідомлень-рішень пов`язані саме з виконанням позивачем обов`язку зі сплати податку та реалізацією відповідачем владних управлінських функцій, що унормовано приписами ПК України, що свідчить про публічно-правовий характер такого спору, а тому цей спір підлягає розгляду саме за правилами адміністративного судочинства.

Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд в постанові від 13.04.2023 року по справі №320/12137/20.

Відповідно до положень пункту 1 частини першої статті 175 Господарського процесуального кодексу України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо, заява не підлягає розгляду за правилами господарського судочинства.

За змістом приписів пунктів 4-6 частини першої статті 175 Господарського процесуального кодексу України до ухвали про відмову у відкритті провадження у справі, що надсилається заявникові, додаються позовні матеріали. Копія позовної заяви залишається в суді. Ухвалу про відмову у відкритті провадження у справі може бути оскаржено. У разі скасування цієї ухвали позовна заява вважається поданою в день первісного звернення до суду. Відмовляючи у відкритті провадження з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої цієї статті, суд повинен роз`яснити заявнику, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи.

Враховуючи викладене, господарський суд відмовляє у відкритті провадження у справі за позовом Головного управління ДПС у Дніпропетровській області до ТОВ «Монтана-Естейт» про стягнення податкового боргу у розмірі 42 265 015, 85 грн.

Керуючись ст.ст. 175, 234-235 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

УХВАЛИВ:

У відкритті провадження у справі за позовом Головного управління ДПС у Дніпропетровській області до ТОВ «Монтана-Естейт» про стягнення податкового боргу у розмірі 42 265 015, 85 грн. відмовити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання - 14.08.2023.

Ухвала може бути оскаржена в порядку та строки, передбачені статтями 256, 257 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя А.В. Суховаров