Рішення № 112842238, 27.07.2023, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27.07.2023Справа № 910/4235/23

Господарський суд міста Києва у складі судді Щербакова С.О., за участю секретаря судового засідання Вершиніної Д.О., розглянувши матеріали господарської справи

за позовом Корпорації "ТСМ Груп"

до Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом"

про стягнення 3 928 814, 34 грн.

Представники:

від позивача: Ратушняк В.В.;

від відповідача: не з`явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Корпорація "ТСМ Груп" (далі-позивач) звернулася до Господарського суду міста Києва з позовом до Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (далі-відповідач) про стягнення заборгованості у розмірі 3 928 814, 34 грн., з яких: 3 123 796, 80 грн - основного боргу, 98 543, 64 грн - 3 % річних та 706 473, 90 грн - інфляційних втрат.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань за договором № 02/21/19-124-08-21-15189 на виконання проектно-вишукувальних робіт від 23.06.2021.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.03.2023 позовну заяву Корпорації "ТСМ Груп" - залишено без руху. Встановлено Корпорації "ТСМ Груп" строк для усунення недоліків позовної заяви.

03.04.2023 до суду надійшла заява Корпорації "ТСМ Груп" про усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.04.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи здійснюється в порядку загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 11.05.2023.

13.04.2023 до суду надійшло клопотання Корпорації "ТСМ Груп" про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції (сформоване в системі "Електронний суд").

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.04.2023 відмовлено Корпорації "ТСМ Груп" у задоволенні клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.

02.05.2023 через відділ автоматизованого документообігу суду відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому відповідач зазначає, що оплата за договором не була проведена у повному обсязі та своєчасно, у зв`язку з важким фінансовим становищем компанії, в якому вона опинилась в умовах законодавчих змін, що відбулись в енергетичному просторі країни, зростання заборгованості перед відповідачем за відпущену на ринок електроенергію, а також початок військової агресії рф проти України, що ще більше ускладнило фінансове становище відповідача. Крім того, відповідач просить суд здійснювати розгляд даної справи у закритому судовому засіданні.

08.05.2023 через відділ автоматизованого документообігу суду позивач подав відповідь на відзив, в якій, зокрема зазначає, що відповідачем не було повідомлено позивача у визначий договором строк з наданням сертифікату ТПП про настання обставин непереборної сили, а тому, на думку позивача, посилання відповідача на ці обставини є необгрунтованими. Також позивач вказує, що посилання відповідача на висновок державної експертизи не є підставою для невиконання ним своїх договірних зобов`язань щодо своєчасної оплати виконаних позивачем проектно-вишукувальних робіт. Крім того, позивач заперечує проти проведення судового засідання у закритому режимі.

08.05.2023 до суду надійшло клопотання Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" про проведення засідання в режимі відеоконференції (надіслане на електронну пошту суду).

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.05.2023 відмовлено Державному підприємству "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" у задоволенні клопотання про проведення засідання в режимі відеоконференції у справі №910/4235/23.

У судовому засіданні 11.05.2023 суд на місці ухвалив відкласти підготовче засідання на 08.06.2023.

16.05.2023 через відділ автоматизованого документообігу суду від Корпорації "ТСМ Груп" надійшло клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції (сформоване в системі «Електронний суд»).

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.05.2023 відмовлено Корпорації "ТСМ Груп" у задоволенні клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.

29.05.2023 через відділ автоматизованого документообігу суду відповідач подав клопотання про проведення засідання в режимі відеоконференції, в якому він просить суд забезпечити участь представника відповідача в усіх судових засіданнях у даній справі в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду. Крім того, відповідач просить суд прийняти відмову відповідача від клопотання про розгляд справи у закритому судовому засіданні.

У судовому засіданні 08.06.2023, суд дослідивши матеріали справи, з урахуванням заявленого відповідачем клопотання про розгляд справи в закритому судовому засіданні, з підстав того, що предмет закупівлі за договором відноситься до закупівель, які становлять державну таємницю, зазначає, що Законом України «Про державну таємницю» визначено, що державна таємниця - вид таємної інформації, що охоплює відомості у сфері оборони, економіки, науки і техніки, зовнішніх відносин, державної безпеки та охорони правопорядку, розголошення яких може завдати шкоди національній безпеці України та які визнані у порядку, встановленому цим Законом, державною таємницею і підлягають охороні державою.

Документи з грифом таємно, розглядаються суддею, який має допуск до державної таємниці, а не в закритому судовому засіданні в порядку ст. 8 ГПК України. Проте, матеріали справи документів з грифом таємно не містять та по даній справі такі документи від сторін не надходили.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.06.2023 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті. Судове засідання у справі № 910/4235/23 призначено на 27.07.2023.

19.07.2023 до суду надійшло клопотання Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" про зменшення штрафних санкцій та відстрочення виконання рішення суду, в якому відповідач просить суд у разі ухвалення судом рішення про повне або часткове задоволення позовних вимог, зменшити % річних та інфляційних втрат, що підлягатимуть стягненню з відповідача на користь позивача за прострочення оплати за договором; у разі ухвалення судом рішення у справі № 910/4235/23 про повне або часткове задоволення позовних вимог, зменшити розмір відшкодування витрат на професійну правничу допомогу позивача у цій справі, що підлягатимуть стягненню з відповідача на користь позивача, до їх розумного, реального і обгрунтованого розміру; у разі ухвалення судом рішення у справі № 910/4235/23 про повне або часткове задоволення позовних вимог, надати відповідачу відстрочення виконання такого рішення суду тривалістю 1 (один) календарний рік з моменту набрання таким рішенням суду законної сили, але не менше ніж до закінчення 2 календарних місяців з моменту припинення воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022.

24.07.2023 до суду надійшли заперечення позивача проти задоволення клопотання відповідача про зменшення штрафних санкцій та відстрочення виконання рішення суду.

25.07.2023 до суду надійшло клопотання позивача про долучення додаткових документів до матеріалів справи та про відшкодування витрат на правову допомогу.

У цьому судовому засіданні представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги.

Представник відповідача у судове засідання не з`явився, 14.07.2023 до суду надійшло клопотання відповідача про відкладення розгляду справи, в якому відповідач у зв`язку з перебуванням представника у щорічній відпустці, просить суд відкласти розгляд даної справи на іншу дату.

Розглянувши клопотання відповідача про відкладення розгляду справи, суд відзначає наступне.

Відповідно до приписів ст. 56 Господарського процесуального кодексу України, сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь в судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника. Особиста участь у справі особи не позбавляє її права мати в цій справі представника. Юридична особа незалежно від порядку її створення бере участь у справі через свого керівника, члена виконавчого органу, іншу особу, уповноважену діяти від її імені відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) (самопредставництво юридичної особи), або через представника.

Таким чином, юридична особа не обмежена колом осіб, які можуть представляти її інтереси в суді, а зазначені в клопотанні обставини не є підставою для його задоволення, тому суд відмовляє у задоволенні клопотання відповідача про відкладення розгляду справи.

Тож, приймаючи до уваги, що представник відповідача був належним чином повідомлений про дату та час судового засідання, враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів для розгляду справи по суті, суд вважає, що неявка у судове засідання представників відповідача не є перешкодою для прийняття рішення у даній справі.

Відповідно до ст. 233 Господарського процесуального кодексу України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та витребуваних судом.

У судовому засіданні 27.07.2023 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

23.06.2021 між Державним підприємством "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (далі - замовник) та Корпорацією "ТСМ Груп" (далі -виконавець) укладено договір № 02/21/19-124-08-21-15189 на виконання проектно-вишукувальних робіт, умовами якого передбачено, що замовник доручає, а виконавець приймає на себе зобов?язання, в порядку та на умовах, визначених цим договором за завданням замовника, виконати проектно-вишукувальні роботи за темою: «ВП «Хмельницька АЕС». Реконструкція ділянок 10, 11 периметра з улаштуванням КПП для проїзду автотранспорту та проходу персоналу. Робочий проект».

Код робіт згідно з Державним класифікатором продукції та послуг ДК 016:2010:71.12 (п. 1.2. договору).

Відповідно до п. 1.3. договору, замовник зобов?язується прийняти та оплатити виконані проектно-вишукувальні роботи відповідно до умов цього договору.

Згідно п. 1.4. договору, обсяг та зміст проектно-вишукувальних робіт, що виконуються виконавцем за цим договором, визначені Технічними вимогами (Додаток № 4), які є невід?ємною частиною даного договору.

Пунктом 2.1. договору визначено, що ціна проектно-вишукувальних робіт за цим договором, згідно з Протоколом угоди договірної ціни (додаток № 1) становить 2 647 324, 00 грн, крім того ПДВ 20 % - 529 464, 80 грн. Всьго ціна договору становить 3 176 788, 80 грн.

Договірна ціна проектно-вишукувальних робіт, яка передбачена цим договором розрахована згідно з ДСТУ Б.Д. 1.1-72013 (п. 2.2. договору).

За умовами п. 4.1. договору, замовник здійснює оплату виконаних проектно-вишукувальних робіт за договором протягом 30 календарних днів з дати підписання сторонами акта приймання виконаних проектно-вишукувальних робіт.

Відповідно до п. 5.3.3. договору, замовник зобов`язаний оплатити виконані проектно-вишукувальні роботи у порядку та строки, передбачені цим договором.

Згідно п. 6.4. договору, виконавець після закінчення виконання проектних робіт по відповідному етапу протягом 10 робочих днів надсилає Замовнику акт виконаних проектних робіт в 2-х примірниках та звітну документацію, складену відповідно до Технічних вимог (Додаток № 4). Замовник протягом 20 робочих днів з дня його одержання зобов?язаний підписати і направити Виконавцю 1 примірник акта або надати мотивовану відмову від приймання виконаних проектних робіт. Замовник направляє Виконавцю лист з переліком встановлених недоліків та необхідних доопрацювань.

Цей договір вважається укладеним і набирає чинності з дати його реєстрації в ДП «НАЕК «Енергоатом», за умовами підписання обома сторонами та скрпіплення печатками і діє до повного виконання сторонами зобов`язань за договором (п. 10.1. договору).

Додатком № 2 до договору № 02/21/19-124-08-21-15189 від 23.06.2021 сторони погодили календарний план на виконання проектно-вишукувальних робіт з теми: «ВП «Хмельницька АЕС». Реконструкція ділянок 10, 11 периметра з улаштуванням КПП для проїзду автотранспорту та проходу персоналу. Робочий проект».

Додатком № 3 до договору № 02/21/19-124-08-21-15189 від 23.06.2021 сторони погодили зведений кошторис на виконання проектно-вишукувальних робіт.

Додатком № 4 до договору № 02/21/19-124-08-21-15189 від 23.06.2021 сторони погодили Технічні вимоги на виконання проектних робіт з реконструкції ділянок 10, 11 периметра з улаштування КПП для проїзду автотранспорту та проходу персоналу ВП «Хмельницька АЕС». Робочий проект.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем були виконані проектно-вишукувальні роботи згідно договору на загальну суму 3 123 796, 80 грн, а відповідачем прийняті виконані роботи, що підтверджується актами №1 за листопад 2021 від 26.11.2021 на суму 738 196, 80 грн, № 2 за грудень від 20.12.2021 на суму 1 554 000, 00 грн, № 3 від 30.05.2022 на суму 831 600, 00 грн, які підписані представниками сторін та скріплені печатками підприємств, а також податковими накладними № 3 від 30.05.2022, №8 від 26.12.2021, № 9 від 20.12.2021 та актом звірки взаємних розрахунків за період 01.01.2021 - 22.03.2023 за договором № 02/21/19-124-08-21-15189 від 23.06.2021, який підписаний представниками сторін та скріплений печатками підприємств.

Однак, відповідач за виконані роботи не розрахувався, внаслідок чого за Державним підприємством "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" утворилась заборгованість у сумі 3 123 796, 80 грн.

Позивач звернувся до відповідача листом № 147 від 15.12.2022, в якому просив відповідача протягом 10 днів з моменту отримання даної претензії сплатити Корпорації "ТСМ Груп" суму заборгованості, що виникла за договором № 02/21/19-124-08-21-15189 від 23.06.2021 у розмірі 3 123 796, 80 грн, який отриманий відповідачем 28.12.2022 згідно рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення.

Відповідач на вищезазначений лист відповіді не надав, заборгованість не погасив.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначає, що відповідач неналежним чином виконує свої зобов`язання щодо оплати виконаних проектно-вишукувальних робіт згідно договору, зокрема, щодо погашення заборгованості, у зв`язку з чим просить суд стягнути з відповідача борг у сумі 3 123 796, 80 грн

Крім того, за несвоєчасне виконання відповідачем своїх зобов`язань, позивач просить суд стягнути з відповідача 98 543, 64 грн - 3 % річних за періоди: з 27.12.2021 по 16.03.2023, з 20.01.2022 по 16.03.2023, з 30.06.2023 по 16.03.2023 та 706 473, 90 грн - інфляційних втрат за періоди: з 27.12.2021 по 16.03.2023, з 20.01.2022 по 16.03.2023 з 30.06.2023 по 16.03.2023.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково, виходячи з наступного.

Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Проаналізувавши зміст укладеного між сторонами договору № 02/21/19-124-08-21-15189 від 23.06.2021, суд дійшов висновку, що за своєю правовою природою він є договором підряду.

Згідно частини першої статті 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

У відповідності до положень ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч.1 ст. 837 Цивільного кодексу України, за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові (ч. 2 ст. 837 Цивільного кодексу України).

Згідно ч. 1 ст. 838 Цивільного кодексу України, підрядник має право, якщо інше не встановлено договором, залучити до виконання роботи інших осіб (субпідрядників), залишаючись відповідальним перед замовником за результат їхньої роботи. У цьому разі підрядник виступає перед замовником як генеральний підрядник, а перед субпідрядником - як замовник.

У відповідності до ч. 1 ст. 854 Цивільного кодексу України, якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов`язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання обов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором (ч. 2 ст. 193 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Судом встановлено, що позивачем були виконані проектно-вишукувальні роботи згідно договору на загальну суму 3 123 796, 80 грн, а відповідачем прийняті виконані роботи, що підтверджується актами №1 за листопад 2021 від 26.11.2021 на суму 738 196, 80 грн, № 2 за грудень від 20.12.2021 на суму 1 554 000, 00 грн, № 3 від 30.05.2022 на суму 831 600, 00 грн, які підписані представниками сторін та скріплені печатками підприємств, а також податковими накладними № 3 від 30.05.2022, №8 від 26.12.2021, № 9 від 20.12.2021 та актом звірки взаємних розрахунків за період 01.01.2021 - 22.03.2023 за договором № 02/21/19-124-08-21-15189 від 23.06.2021, який підписаний представниками сторін та скріплений печатками підприємств.

Положеннями статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Однак, відповідач за виконані роботи не розрахувався, внаслідок чого за Державним підприємством "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" утворилась заборгованість у сумі 3 123 796, 80 грн.

Щодо заперечень відповідача викладених у відзиві на позовну заяву, стосовно того, що оплата за договором не була проведена у повному обсязі та своєчасно, у зв`язку з важким фінансовим становищем компанії, в якому опинився відповідач в умовах законодавчих змін, що відбулись в енергетичному просторі країни, зростання заборгованості перед відповідачем за відпущену на ринок електроенергію, а також початок військової агресії рф проти України, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 617 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

У пункті 1 частини 1 статті 263 Цивільного кодексу України наведено ознаки непереборної сили та визначено, що непереборна сила - це надзвичайна або невідворотна за даних умов подія. Отже, непереборною силою є надзвичайна і невідворотна зовнішня подія, що повністю звільняє від відповідальності особу, яка порушила зобов`язання, за умови, що остання не могла її передбачити або передбачила, але не могла її відвернути, та ця подія завдала збитків.

За змістом частини другої статті 218 Господарського кодексу України підставою для звільнення від відповідальності є тільки непереборна сила, що одночасно має ознаки надзвичайності та невідворотності.

Так, частина друга статті 218 Господарського кодексу України передбачає, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання згідно зі статтями 617 ЦК України, 218 ГК України особа, яка порушила зобов`язання, повинна довести: 1) наявність обставин непереборної сили; 2) їх надзвичайний характер; 3) неможливість попередити за даних умов завдання шкоди; 4) причинний зв`язок між цими обставинами і понесеними збитками (постанова Верховного Суду України від 10 червня 2015 року у справі № 904/6463/14 (3-216гс15)).

Ознаками форс-мажорних обставин є наступні елементи: вони не залежать від волі учасників цивільних (господарських) відносин; мають надзвичайний характер; є невідворотними; унеможливлюють виконання зобов`язань за даних умов здійснення господарської діяльності.

Форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер. При їх виникненні сторона, яка посилається на дію форс-мажорних обставин, повинна це довести. Сторона яка посилається на конкретні обставини повинна довести те, що вони є форс-мажорними, в тому числі, саме для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність. Те, що форс-мажорні обставини необхідно довести, не виключає того, що наявність форс-мажорних обставин може бути засвідчено відповідним компетентним органом.

Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 19.08.2022 у справі №908/2287/17, зазначив, що сертифікат видається торгово-промисловою палатою за зверненням однієї зі сторін спірних правовідносин (сторін договору), яка (сторона) оплачує (за винятком суб`єктів малого підприємництва) послуги торгово-промислової палати. Водночас інша сторона спірних правовідносин (договору) позбавлена можливості надати свої доводи і вплинути на висновки торгово-промислової палати (пункт 75).

Таке засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) може вважатися достатнім доказом про існування форс-мажорних обставин для сторін договору, якщо вони про це домовилися, але не пов`язує суд у випадку виникнення спору між сторонами щодо правової кваліфікації певних обставин як форс-мажорних (пункт 76).

Сертифікат торгово-промислової палати, який підтверджує наявність форс-мажорних обставин, не може вважатися беззаперечним доказом про їх існування, а повинен критично оцінюватися судом з урахуванням встановлених обставин справи та у сукупності з іншими доказами (подібні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 14.02.2018 у справі № 926/2343/16, від 16.07.2019 у справі № 917/1053/18 та від 25.11.2021 у справі № 905/55/21). Адже визнання сертифіката торгово-промислової палати беззаперечним та достатнім доказом про існування форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) без надання судом оцінки іншим доказам суперечить принципу змагальності сторін судового процесу (пункт 77).

Таких саме висновків дотримуються колегії суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 16.07.2019 у справі №917/1053/18 та у постанові від 09.11.2021 у справі №913/20/21.

Отже, для звільнення від відповідальності внаслідок настання форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) відповідач зобов`язаний надати не лише сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), а й довести, що такі обставини об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору, зокрема, підтвердити нездійснення господарської діяльності у спірний період.

Відповідно до ч. 4 ст. 219 ГК України сторони зобов`язання можуть передбачити певні обставини, які через надзвичайний характер цих обставин є підставою для звільнення їх від господарської відповідальності у випадку порушення зобов`язання через дані обставини, а також порядок засвідчення факту виникнення таких обставин.

Суд зазначає, що воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень (стаття 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану»).

Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України №2102-IX від 24.02.2022 «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який в подальшому неодноразово продовжувався.

Господарський суд наголошує, що форс-мажор (у даному випадку військова агресія проти України) повинен бути у причинному зв`язку з негативними наслідками для підприємницької діяльності.

Сторона, яка посилається на вищезгадані обставини, повинна довести, що саме введення воєнного стану призвело до унеможливлення виконання конкретних зобов`язань за договором.

Так, відповідно до частини 1 статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні», Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю.

Наразі Торгово-промислова палата України ухвалила рішення спростити процедуру засвідчення форс-мажорних обставин та з метою позбавлення обов`язкового звернення до ТПП України та уповноважених нею регіональних ТПП і підготовки пакету документів у період дії воєнного стану, на сайті Торгово-промислової палати України розміщено загальний офіційний лист щодо засвідчення форс-мажорних обставин.

Зокрема, листом від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1, що розміщений в мережі Інтернет, та адресований «Всім кого це стосується», Торгово-промислова палата України на підставі ст. ст. 14, 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» від 02.12.1997 №671/97-ВР, Статуту ТПП України, цим засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили): військову агресію російської федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні». Враховуючи це, ТПП України підтверджує, що зазначені обставини з 24 лютого 2022 року до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними та об`єктивними обставинами для суб`єктів господарської діяльності та/або фізичних осіб по договору, окремим податковим та/чи іншим зобов`язанням/обов`язком, виконання яких/-го настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання відповідно яких/-го стало неможливим у встановлений термін внаслідок настання таких форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили).

Разом з цим, незважаючи на те, що такий загальний офіційний лист щодо засвідчення форс-мажорних обставин стосується невизначеного кола осіб, це не означає, що такий лист звільняє від цивільно-правової відповідальності сторону договору. Зокрема, у будь-якому разі стороні необхідно буде довести, що зобов`язання невиконане саме у зв`язку з воєнними діями.

13.05.2022 ТПП України опублікувала на своєму сайті пояснення, що в період дії воєнного стану у разі порушення зобов`язань згаданий вище лист від 28.02.2022 можна роздрукувати із сайту ТПП України та долучати до повідомлення про форс-мажорні обставини, які унеможливили виконання договірних зобов`язань у встановлений термін, для спроможності обґрунтованого перенесення строків виконання зобов`язань та вирішення спірних питань мирним шляхом. Також вказується, що у разі необхідності сторона, яка порушила свої зобов`язання в період дії форс-мажорних обставин, має право звертатися до ТПП України та уповноважених нею регіональних ТПП за отриманням відповідного Сертифіката про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), дотримуючись порядку, встановленого Регламентом ПП України від 18.12.2014, за кожним зобов`язанням окремо.

З огляду на це, загальний лист ТПП України від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1 щодо засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), зумовлених військовою агресією російської федерації проти України, не відповідає вимогам конкретизації впливу відповідної форс-мажорної обставини на конкретне зобов`язання (а доведення причинно-наслідкового зв`язку в такому випадку є обов`язковим).

Суд відзначає, що ключовою ознакою форс-мажору є причинно-наслідковий зв`язок між форс-мажорними обставинами та неможливістю виконати конкретне зобов`язання. Іншими словами, сама по собі військова агресія російської федерації проти України не може автоматично означати звільнення від виконання будь-ким в Україні будь-яких зобов`язань, незалежно від того, існує реальна можливість їх виконати чи ні.

Воєнний стан як обставина непереборної сили звільняє від відповідальності лише у разі, якщо саме внаслідок пов`язаних із ним обставин юридична чи фізична особа не може виконати ті чи інші зобов`язання.

Вищенаведене у сукупності дає підстави для висновку, що форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов`язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для цього конкретного випадку виконання господарського зобов`язання.

Аналогічна правова позиція наведена в постанові Верховного Суду від 30.05.2022 у справі №922/2475/21.

Тож, доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов`язання. Саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору.

Відповідно до п. 8.1. договору, сторони звільняються від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов`язань за договором у разі виникнення обставин непереборної сили, зазначених в п. 2 ст. 14 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні», які не існували під час укладення та виникли поза волею сторін.

Згідно п. 8.2. договору, сторона, для якої склалась неможливість виконання обов`язків за договором, зобов`язана письмово повідомити іншу сторону про настання або припинення вищезгаданих обставин не пізніше 3 днів з моменту їх настання або припинення.

За умовами п. 8.5. договору, доказом виникнення обставин непереборної сили та строку їх дії є сертифікат Торгово-промислової палати України.

Суд зазначає, що матеріали справи не містять жодних доказів на підтвердження повідомлення Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» позивача про настання форс - мажорних обставин у строк, визначений п.8.2 договору, як і не містять доказів укладення сторонами додаткової угоди, якою продовжено виконання сторонами своїх зобов`язань за договором внаслідок дії обставин непереборної сили, а тому суд не приймає до уваги доводи відповідача в цій частині.

Крім того, суд зазначає, договір між сторонами був укладений 26.07.2021, задовго до введення в Україні воєнного стану.

При цьому, законодавчі зміни на які посилається відповідач, як підставу для звільнення від відповідальності почали діяти з 01.07.2019, тобто за 2 роки до укладення договору

З огляду на викладене вище, суд зазначає, що Державним підприємством "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" не надано доказів неможливості виконання ним свого зобов`язання з оплати виконаних проектно-вишукувальних робіт у визначений договором № 02/21/19-124-08-21-15189 від 23.06.2021 строк внаслідок настання форс-мажорних обставин.

При цьому, відповідно до статті 42 Господарського кодексу України, підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Відповідно до статті 44 Господарського кодексу України, підприємництво здійснюється на основі, зокрема, комерційного розрахунку та власного комерційного ризику.

Таким чином, учасник господарських відносин на власний ризик укладає господарські договори та здійснює господарську діяльність, а тому посилання замовника на ті обставини, викладені у відзиві на позовну заяву, не є підставами для звільнення замовника від відповідальності за прострочення виконання зобов`язання.

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно приписів ст.ст. 598, 599 Цивільного кодексу України, зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

За умовами п. 4.1. договору, замовник здійснює оплату виконаних проектно-вишукувальних робіт за договором протягом 30 календарних днів з дати підписання сторонами акта приймання виконаних проектно-вишукувальних робіт.

Згідно ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Таким чином, враховуючи п 4.1. договору та приписи ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, суд зазначає, що відповідач зобов`язаний був здійснити оплату виконаних робіт протягом 30 календарних днів з дати підписання сторонами акта приймання виконаних проектно-вишукувальних робіт, а саме:

- за актом №1 за листопад 2021 від 26.11.2021 на суму 738 196, 80 грн строк оплати настав - 27.12.2021, з урахуванням приписів ч. 5 ст. 254 Цивільного кодексу України, тож починаючи з 28.12.2021 відбулось прострочення виконання грошового зобов`язання;

- за актом № 2 за грудень від 20.12.2021 на суму 1 554 000, 00 грн строк оплати настав - 19.01.2022, тож починаючи з 20.01.2022 відбулось прострочення виконання грошового зобов`язання;

- за актом № 3 від 30.05.2022 на суму 831 600, 00 грн строк оплати настав - 29.06.2022, тож починаючи з 30.06.2022 відбулось прострочення виконання грошового зобов`язання.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання.

Частиною 1 ст. 614 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. При цьому відсутність своєї вини відповідно до ч. 2 ст. 614 Цивільного кодексу України доводить особа, яка порушила зобов`язання.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи викладене, оскільки відповідач не надав суду доказів належного виконання свого зобов`язання щодо оплати виконаних робіт у повному обсязі, суд дійшов висновку, що відповідачем було порушено умови договору № 02/21/19-124-08-21-15189 на виконання проектно-вишукувальних робіт від 23.06.2021 та положення ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України, а тому підлягають задоволенню вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 3 123 796, 80 грн.

Крім того, за несвоєчасне виконання відповідачем своїх зобов`язань, позивач просить суд стягнути з відповідача 98 543, 64 грн - 3 % річних за періоди: з 27.12.2021 по 16.03.2023, з 20.01.2022 по 16.03.2023, з 30.06.2023 по 16.03.2023 та 706 473, 90 грн - інфляційних втрат за періоди: з 27.12.2021 по 16.03.2023, з 20.01.2022 по 16.03.2023, з 30.06.2023 по 16.03.2023.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. (п.4.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань" №14 від 17.12.2013 року).

Відповідно до п.п. 3.1, 3.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 року "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань", інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Таким чином, законом установлено обов`язок боржника у разі прострочення виконання грошового зобов`язання сплатити на вимогу кредитора суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох відсотків річних за весь час прострочення виконання зобов`язання.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у виді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Отже, у розумінні положень наведеної норми позивач як кредитор, вправі вимагати стягнення у судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов`язання.

Разом із тим, суд зазначає, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплату яких передбачено частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Крім того, необхідно враховувати, що сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція).

Якщо прострочення відповідачем виконання зобов`язання з оплати становить менше місяця, то в такому випадку виключається застосування до відповідача відповідальності, передбаченої частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України - стягнення інфляційних втрат за такий місяць.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду у справі № 924/312/18 від 13.02.2019 р., у справі № 910/5625/18 від 24.04.2019 р., у справі №910/21564/16 від 10.07.2019 р.

Судом перевірено правильність наданих позивачем розрахунків 3% річних та інфляційних втрат і встановлено, що позивачем допущено помилку у визначенні періоду та відповідно розміру нарахування 3% річних, оскільки як зазначено судом вище прострочення виконання грошового зобов`язання за актом №1 від 26.11.2021 почалося з 28.12.2021. При цьому, розмір інфляційних втрат визначений позивачем вірно.

За розрахунком суду, обґрунтованою до стягнення є сума 3 % річних у розмірі 98 482, 97 грн, які розраховані з моменту виникнення прострочення виконання грошового зобов`язання за періоди: з 28.12.2021 по 16.03.2023, з 20.01.2022 по 16.03.2023, з 30.06.2023 по 16.03.2023 та сума інфляційних втрат у розмірі 706 473, 90 грн за періоди: з 27.12.2021 по 16.03.2023, з 20.01.2022 по 16.03.2023 з 30.06.2023 по 16.03.2023, а тому вимоги в цій частині підлягають задоволенню частково.

З огляду на викладене, суд вважає вимоги позивача обґрунтованими та відповідно такими, що підлягають задоволенню частково.

Разом з тим, Державне підприємство "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" у поданому до суду клопотанні просило зменшити % річних та інфляційних втрат, що підлягатимуть стягненню з відповідача на користь позивача за прострочення оплати за договором, у разі ухвалення судом рішення у справі № 910/4235/23 про повне або часткове задоволення позовних вимог.

Суд зазначає, що норми Господарського кодексу України та Цивільного кодексу України прямо не містять норм про можливість зменшення нарахування інфляційних втрат та 3% річних.

Відповідно до ч. 1 ст. 8 Цивільного кодексу України якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону).

Положенням ст. 233 Господарського кодексу України встановлено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

За змістом ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Визначені наведеними нормами положення з урахуванням приписів Господарського процесуального кодексу України щодо загальних засад господарського судочинства та щодо обов`язку суду сприяти учасникам судового процесу в реалізації їхніх прав дає право суду зменшити розмір штрафних санкцій за умови, що він значно перевищує розмір завданих допущеним порушенням збитків.

Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду України від 03.09.2014 №6-100цс14.

Із положень статей 230, 233 ГК України та статей 549, 551 ЦК України вбачається, що ними передбачено право суду на зменшення штрафних санкцій (штрафу, пені), у той час як стягнення 3% річних та інфляційних втрат не є штрафними санкціями, зокрема неустойкою, а є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 31.07.2019 у справі № 910/3692/18, 27.04.2018 у справі № 908/1394/17 та від 22.01.2019 у справі № 905/305/18.

Відповідно до ч. 4 ст. 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 щодо можливості зменшення розміру процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України дійшла таких висновків:

"Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань.

Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.

Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України вважається мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання (постановах ВП ВС від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц).

З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що на підставі принципів розумності, справедливості та пропорційності суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених критеріїв суд може зменшити загальний розмір процентів річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання".

При цьому, суд враховує, що викладений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 висновок був сформований у справі, у якій загальна сума правомірно нарахованих штрафу, пені та 3% річних перевищувала в два рази суму простроченої заборгованості.

З огляду на викладене, враховуючи те, що заборгованість по договору виникла у відповідача до введення на території України воєнного стану та виникнення обставин, на які він посилається в клопотанні про зменшення розміру інфляційних втрат та 3% річних, зважаючи, що позивачем заявлено до стягнення з Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" лише компенсаційні втрати, які розумно співвідносяться з сумою основного боргу та не заявлено стягнення неустойки (штрафу; пені), суд дійшов висновку, що клопотання відповідача про зменшення розміру інфляційних втрат та 3% річних задоволенню не підлягає.

Щодо клопотання відповідача про відстрочення виконання рішення суду тривалістю на 1 (один) календарний рік з моменту набрання таким рішенням суду законної сили, але не менше ніж до закінчення 2 календарних місяців з моменту припинення воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022, суд зазначає наступне.

Згідно з ч. 1 ст. 239 Господарського процесуального кодексу України суд, який ухвалив рішення, може визначити порядок його виконання, надати відстрочення або розстрочити виконання, вжити заходів для забезпечення його виконання, про що зазначає в рішенні.

Відповідач у поданому клопотанні посилається на тяжке фінансове становище, яке викликане тим, що ДП «Енергоринок», ДП «Гарантований покупець» мають значну заборгованість перед Державним підприємством «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» з оплати електроенергії.

Суд зазначає, що підставою для відстрочки виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк.

При цьому, вирішуючи питання про відстрочку виконання рішення суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Отже, законодавець у будь-якому випадку пов`язує відстрочення виконання судового рішення у судовому порядку з об`єктивними, непереборними, винятковими обставинами, що ускладнюють вчасне виконання судового рішення.

Відстрочення - це відкладення чи перенесення виконання рішення на новий строк, який визначається господарським судом. Відстрочення виконання рішення спрямоване на забезпечення повного виконання рішення суду та є допоміжним процесуальним актом реагування суду на перешкоди, які унеможливлюють або ускладнюють виконання його рішення.

Статтею 124 Конституції України встановлено, що судові рішення є обов`язковими до виконання на всій території України.

У відповідності до ч. 1 ст. 326 Господарського процесуального кодексу України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Згідно з частиною першою статті 9 Конституції України частиною національного законодавства України є Конвенція, ратифікована Верховною Радою України (Закон України від 17.07.1997 № 475/97-ВР). Юрисдикція Європейського суду з прав людини є обов`язковою в усіх питаннях, що стосуються тлумачення та застосування Конвенції.

Пункт 1 статті 6 Конвенції гарантує кожному право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і неупередженим судом. Таким чином, ця стаття проголошує "право на суд", одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати до суду позов з цивільно-правових питань. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося, на шкоду одній із сторін.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 20.07.2004 у справі "Шмалько проти України" (заява № 60750/00) зазначено, що для цілей статті 6 Конвенції виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як невід`ємна частина "судового розгляду".

У зв`язку з тим, що відстрочка та розстрочка подовжує період відновлення порушеного права стягувача при їх наданні, суди, в цілях вирішення питання про можливість їх надання, а також визначення строку подовження виконання рішення суду повинні враховувати закріплені в нормах матеріального права, і перш за все у Європейській конвенції про захист прав людини та основних свобод, що є частиною національного законодавства, допустимі межі надання відстрочки та розстрочки виконання судового рішення.

Відповідно до правової позиції Європейського суду з прав людини несвоєчасне виконання рішення суду може бути мотивоване наявністю певних обставин, відстрочка та розстрочка виконання рішення суду не повинна шкодити сутності права, гарантованого частиною першою статті 6 Конвенції, згідно з якою "кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру", а у системному розумінні даної норми та національного закону суд не повинен перешкоджати ефективному поновленню у правах шляхом виконання судового рішення, тобто довготривале виконання рішення суду може набути форми порушення права на справедливий судовий розгляд, що не може бути виправдано за конкретних обставин справи та є наслідком зменшення вимог щодо розумності строку.

Крім того, довготривале невиконання рішення суду порушує право на повагу до власності та на вільне володіння власністю у зв`язку з тим, що рішення набуває ознак довготривалого виконання.

Межі виправданої затримки виконання рішення суду залежать, зокрема, від складності виконавчого провадження, суми та характеру, що визначені судом.

Стосовно системності виконання Європейський суд з прав людини зазначає, що присудження грошових коштів не надає пом`якшення у виконавчому провадженні, а, отже, сама можливість надання відстрочки та розстрочки виконання судового акта повинна носити виключний характер.

З урахуванням підстав, умов та меж надання відстрочки та розстрочки виконання судового рішення судом встановлено, що безпідставне надання відстрочки та розстрочки без обґрунтованих на те мотивів, надане на тривалий період без дотримання балансу інтересів стягувача та боржника, порушує основи судового рішення, яке ухвалене іменем України, позбавляє кредитора можливості захистити свої права, знижує авторитет судового рішення, а тому таке судове рішення не може вважатися законним та справедливим.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 17.05.2005 у справі "Чіжов проти України" (заява № 6962/02) зазначено, що позитивним обов`язком держави є організація системи виконання рішень таким чином, щоб гарантувати виконання без жодних невиправданих затримок, і так, щоб ця система була ефективною і законодавчо, і практично, а нездатність державних органів ужити необхідних заходів для виконання рішення позбавляє гарантій, які закріплені у статті 6 Конвенції.

Отже, в основу судового акту про надання відстрочення виконання рішення суду має бути покладений обґрунтований висновок про наявність обставин, що ускладнюють чи роблять неможливим його виконання.

Суд зазначає, що в даному випадку відповідач просить суд відстрочити виконання рішення у даній справі на один рік, проте жодним чином не обґрунтовує запропонований термін відстрочення та не надає жодних доказів на підтвердження того, що внаслідок такого відстрочення рішення суду у даній справі буде виконане.

Не є безумовною підставою для надання відстрочки у виконанні судового рішення введення 24.02.2022 в Україні воєнного стану, оскільки ДП "НАЕК "Енергоатом" не доведено наявності причинно-наслідкового зв`язку між введенням в Україні воєнного стану та неможливістю своєчасного виконання своїх договірних зобов`язань.

Також твердження заявника про наявність боргу зі сторони ДП «Енергоринок» та ДП «Гарантований покупець» не є тими обставинами, з якими пов`язана можливість надання відстрочки, оскільки відповідно до ч. 1 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

З урахуванням підстав, умов та меж надання відстрочки виконання судового рішення, суд зазначає, що надання відстрочки без обґрунтованих на те мотивів на тривалий період без дотримання балансу інтересів сторін порушує основи судового рішення, яке ухвалюється іменем України, позбавляє кредитора можливості захистити свої права, знижує авторитет судового рішення, а тому таке судове рішення не може вважатися законним та справедливим.

Суд відзначає, що при вирішенні питання про відстрочення виконання судового рішення необхідно враховувати не тільки фінансовий стан відповідача, а й позивача.

З огляду на викладене, з урахуванням балансу інтересів сторін, оскільки довготривале невиконання рішення суду порушуватиме право позивача на справедливий судовий розгляд, суд не вбачає правових підстав для відстрочення виконання судового рішення в цій справі.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Крім того, позивач просив суд покласти на відповідача витрати, пов`язані із правовою допомогою.

Відповідно до ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати:

1) на професійну правничу допомогу;

2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи;

3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;

4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Згідно ст. 126 Господарського процесуального кодексу України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригінала ордеру адвоката, виданого відповідним адвокатським об`єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.

У разі неподання відповідних документів у господарського суду відсутні підстави для покладення на іншу сторону зазначених сум.

Вирішуючи питання про такий розподіл, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним порівняно з ціною позову. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява N 19336/04).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 20.11.2018 по справі №910/23210/17 та від 24.01.2019 у справі № 910/15944/17.

У пункті 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30.09.2009 № 23-рп/2009 зазначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

Отже, з викладеного слідує, що до правової допомоги належать й консультації та роз`яснення з правових питань; складання заяв, скарг та інших документів правового характеру; представництво у судах тощо.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.

Суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат (у даному випадку, за наявності заперечень учасника справи), що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.

Наведена правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №826/1216/16 та в додатковій постанові Великої палати Верховного Суду по справі № 775/9215/15ц від 19.02.2020 року.

Як вбачається з матеріалів справи, 01.03.2023 між Корпорацією "ТСМ Груп" та Адвокатським бюро Ратушняка Володимира «Лігалконсалтинг» укладено договір № 01/03/23 надання професійної правничої допомоги, відповідно до якого повірений зобов?язується надавати клієнту професійну правничу (правову) допомогу в суді першої інстанції по спору з Державним підприємством «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» щодо стягнення заборгованості по договору 02/21/19-124-08-21-15189 від 26.07.2021 року, в тому числі: підготовка позовної заяви, вивчення матеріалів справи; розрахунок санкцій (штраф, пеня), річних до позовної заяви; підготовка додатків до позовної заяви; подання і підписання позовної заяви до суду, в тому числі через електронний суд; підготовка процесуальних документів: заперечень, відповіді на відзив, письмових пояснень і т.д.; участь у судових засіданнях та судове представництво в суді першої інстанції.

Відповідно до п. 2.1. договору, сторони дійшли згоди встановити фіксовану вартість послуг за надання професійної правничої допомоги вказаної у п. 1.1 даного договору у розмірі 55 000,00 грн без ПДВ. Оплата здійснюється безготівково в такому порядку: перший платіж у розмірі 35 000,00 грн. здійснюється згідно рахунку протягом 15 днів з дати укладення договору; другий платіж у розмірі 20 000,00 грн. здійснюється згідно рахунку у строки вказані в такому рахунку. Оплата є узгодженою фіксованою і не підлягає поверненню та/або коригуванню. Додатково оплачується судовий збір, поштові витрати, державні і інші збори (за необхідності).

25.07.2023 між Корпорацією "ТСМ Груп" та Адвокатським бюро Ратушняка Володимира «Лігалконсалтинг» складено та підписано акт виконаних робіт від 25.07.2023, відповідно до якого повіреним надані послуги правового характеру, а саме надання кієнту професійної правничої (правової) допомоги в суді першої інстанції по спору з Державним підприємством «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» щодо стягнення заборгованості по Договору № 02/21/19-124-08-21-15189 від 26.07.2021 року, тому числі: підготовка позовної заяви, вивчення матеріалів справи; розрахунок 3% річних, інфляційних втрат до позовної заяви; підготовка додатків до позовної заяви; подання і підписання позовної заяви до суду, в тому числі через електронний суд; підготовка процесуальних документів: заперечень, відповіді на відзив, письмових пояснень і т.д.; участь у судових засіданнях та судове представництво в суді першої інстанції.

Загальна вартість робіт, становить 55 000,00 грн без ПДВ. Вказана сума є фіксованою. На дату складення цього акту вказана сума сплачено Клієнтом повністю на поточний рахунок Адвокатського бюро Ратушняка Володимира «Лігалконсалтинг».

З матеріалів справи вбачається, що позивачем на підставі виставлених адвокатським бюро рахунків на оплату здійснено оплату послуг адвоката на суму 55 000, 00 грн, що підтверджується платіжними інструкціями № 984 від 28.06.2023 на суму 20 000,00 грн та № 843 від 15.03.2023 на суму 35 000, 00 грн.

Згідно зі ст. 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

Згідно ст. 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Отже, розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має право його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.

Водночас, для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок відповідача має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а розмір є розумний та виправданий, що передбачено у ст. 30 Законом України „Про адвокатуру та адвокатську діяльність". Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява № 19336/04, п. 269). (Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 22.11.2017 року у справі № 914/434/17).

Суд зазначає, що у розумінні положень частини 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт.

Згідно з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 13.12.2018 у справі №816/2096/17, від 16.05.2019 у справі №823/2638/18, від 09.07.2019 у справі № 923/726/18, від 26.02.2020 у справі № 910/14371/18, від учасника справи вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконання робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою, але не доказів обґрунтування часу, витраченого фахівцем в галузі права. Що стосується часу, витраченого фахівцем в галузі права, то зі змісту норм процесуального права можна зробити висновок, що достатнім є підтвердження лише кількості такого часу, але не обґрунтування, що саме така кількість часу витрачена на відповідні дії.

Відповідно до частини 5, 6 ст. 126 ГПК України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

З врахуванням викладеного, у застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині четвертій статті 126 ГПК України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, - яка вказує на неспівмірність витрат, - доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям (аналогічна правова позиція викладена в додатковій постанові Верховного Суду від 05.03.2020 у справі № 911/471/19).

Крім того, за змістом пункту 1 частини 2 статті 126, частини 8 статті 129 ГПК України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено. Натомість положеннями пункту 2 частини 2 ст. 126 ГПК України регламентовано порядок компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги (витрати на проїзд, проживання, поштові послуги тощо), для розподілу яких необхідною умовою є надання відповідних доказів, які підтверджують здійснення таких витрат.

Аналогічних висновків дійшла Об`єднана палата Верховного Суду в постанові від 03.10.2019 у справі №922/445/19.

За таких обставин, враховуючи те, що судом частково задоволено позовні вимоги, перевіривши подані позивачем докази на підтвердження обсягу виконаних робіт на надання правової допомоги, дослідивши співмірність заявленої позивачем суми із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), суд зазначає, що заявлений позивачем до стягнення розмір витрат на оплату послуг адвокатів не є співмірним із складністю даної справи, часом витраченим адвокатам на надання послуг у даній справі.

Тож, виходячи з критерію реальності адвокатських витрат, а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на предмет спору, обсяг поданих позивачем заяв по суті справи, клопотань, а також часу витраченого у судових засіданнях, суд вважає за можливе покласти на відповідача витрати понесені позивачем на професійну правничу допомогу в сумі 50 000, 00 грн.

Керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Корпорації «ТСМ Груп» - задовольнити частково.

2. Стягнути з Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» (вул. Назарівська, буд. 3, м. Київ, 01032, ідентифікаційний код - 24584661) на користь Корпорації «ТСМ Груп» (вул. Ямська, буд. 72, м. Київ, 03150, ідентифікаційний код - 37034171) 3 123 796 (три мільйона сто двадцять три тисячі сімсот дев`яносто шість) грн 80 коп. - заборгованості, 98 482 (дев`яносто вісім тисяч чотириста вісімдесят дві) грн 97 коп. - 3 % річних, 706 473 (сімсот шість тисяч чотириста сімдесят три) грн 90 коп. - інфляційних втрат, 47 199 (сорок сім тисяч сто дев`яносто дев`ять) грн 27 коп. - судового збору та 50 000 (п`ятдесят тисяч) грн 00 коп. - витрат на професійну правничу допомогу.

3. В іншій частині позову - відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Згідно з пунктом 17.5 розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України, апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду або через відповідний місцевий господарський суд.

Повний текст рішення складено: 07.08.2023.

Суддя Щербаков С.О.