Рішення № 112833047, 14.08.2023, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/8150/23

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 серпня 2023 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді Аракелян М.М.

розглянувши у письмовому провадженні справу за адміністративною позовною заявою ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) до НОМЕР_2 прикордонного загону (м. Білгород-Дністровський) Військова частина НОМЕР_3 (код ЄДРПОУ: НОМЕР_4 ; адреса: вул. Військової Слави, 14, м. Білгород-Дністровський, 67707) про визнання протиправним та скасування рішення,-

ВСТАНОВИВ:

13 квітня 2023 року до Одеського окружного адміністративного суду надійшла адміністративна позовна заява ОСОБА_1 до НОМЕР_2 прикордонного загону (м. Білгород-Дністровський) Військова частина НОМЕР_3 , в якій позивач просить суд визнати протиправним та скасувати рішення про відмову в перетинанні державного кордону України громадянину України, який досяг 16 річного віку, №287 прийняте інспектором ПК віпс (тип А) ВПС « ІНФОРМАЦІЯ_1 » НОМЕР_2 прикордонного загону сержантом Я. Арабаджи 31.01.2023 року щодо ОСОБА_1 .

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справа № 420/8150/23 розподілена на суддю Аракелян М.М.

Ухвалою суду від 18.04.2023 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін згідно ст. 262 КАС України.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 31 січня 2023 року позивач прибув до пункту пропуску через державний кордон «Старокозаче» з метою перетину державного кордону України, однак отримав письмову відмову у перетинанні державного кордону на виїзд з України, що і стало підставою для звернення до суду.

Позивач звертав увагу, що він має право у період воєнного стану на перетин державного кордону України та ним надано посадовій особі усі необхідні документи. Водночас, оскаржуване рішення, на думку позивача, не відповідає критеріям обґрунтованості та вмотивованості з тих міркувань, що не містить жодної інформації, яких документів не було подано позивачем для прийняття позитивного рішення стосовно перетину державного кордону України.

Позивач згідно п.2-6 Правил перетинання державного кордону громадянами України має право на виїзд за межі України як особа, яка оформила інвалідність у встановленому порядку, тобто непридатна до військової служби та виключена з військового обліку, для підтвердження чого ним були надані потрібні підтверджуючі документи.

Позивач вважає, що він не має статусу військовослужбовця, йому неправомірно відмовлено у перетині державного кордону, при цьому у той же день 31.01.2023 року він прибув до іншого пункту перетину кордону та за цими ж самими документами безперешкодно виїхав за межі України.

Також позивач 15.05.2023 року надав заяву із проханням долучити до справи відповідь на адвокатський запит Приморського ТЦК та СП м.Одеси із доказами направлення відповідачу.

Відповідачем до суду надано відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що у посадової особи при перевірці документів виникли сумніви щодо наявності підстав стосовно перетинання позивачем державного кордону України, оскільки наданий пакет документів не був достатнім для ухвалення рішення стосовно можливості перетину ОСОБА_1 державного кордону України як особі чоловічої статі категорії 18-60.

Представник відповідача звертав увагу на те, що посвідчення в замін військового квитка № 19/4 хоча і містить відмітки щодо непридатності позивача до військової служби зі зняттям з військового обліку за гр. І ст. 36Б, однак по кожній хворобі у вказаному переліку є як мінімум 3 різні варіанти в залежності від тяжкості захворювання.

01 травня 2023 року позивачем надано до суду відповідь на відзив, в якій ОСОБА_1 зокрема зазначав, що в оскаржуваному рішенні відповідачем не вказано конкретних документів, які повинні були бути подані позивачем для виїзду за кордон, одна не подані. Такий перелік не був зазначений і у відзиві на позовну заяву. Тоді як можливість підтвердження позивачем наявності права на перетин державного кордону України прямо залежить від чіткого визначення відповідачем конкретного та вичерпного переліку необхідних документів.

Поряд з цим позивач вказував, що у випадку виникнення сумнівів стосовно посвідчення в замін військового квитка № 19/4 посадова особа могла здійснити додаткову перевірку поданого документа, однак цього зроблено не було.

03 серпня 2023 року від позивача до суду надійшли додаткові пояснення, в яких вказувалося на те, що з 24.02.2022 року по 24.07.2023 року позивач здійснив 9 перетинів державного кордону України, з них через пункт пропуску «Старокозаче» - 4 перетинань, про що надано відповідні документи.

Інших заяв по суті спору, які визначені статтею 159 КАС України, від сторін до суду не надходило.

Розглянувши матеріали справи, з`ясувавши фактичні обставини, які мають значення для вирішення спору, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, суд дійшов наступного.

Судом встановлено та не заперечується сторонами, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , 31 січня 2023 року позивач прибув до пункту пропуску через державний кордон «Старокозаче» з метою перетину державного кордону України та надав наступні документи: паспорт громадянина України для виїзду за кордон серія НОМЕР_5 , посвідчення № НОМЕР_6 в замін військового квитка від 21.05.2003 року з відміткою у п. 13 « 22 листопада 2002 року медичною комісією при Центральному РВК визнаний непридатним до військової служби зі зняттям з військового обліку за гр. І ст. 36б розкладу хвороб Наказ МОУ 1994 року № 2, № 207-1999 р.», паспорт громадянина України серії НОМЕР_7 , з відміткою на стр. 7: «Невійськовозобов`язаний. Приморський РВК м. Одеси. Начальник 1-го відділення. 21 травня 2003 р.» (а.с. 1, 2).

Того ж дня уповноваженою службовою особою підрозділу охорони державного кордону інспектором ПК віпс «тип А) впс « ІНФОРМАЦІЯ_1 » НОМЕР_2 прикордонного загону сержантом ОСОБА_2 прийнято рішення № 287 про відмову в перетинанні державного кордону України громадянину України ОСОБА_1 , який досяг 16-річного віку (а.с. 18) на підставі ЗУ «Про порядок виїзду з України та в`їзд в Україну гр.України», Правил перетинання кордону України гр.України, затверджених постановою Кабміну України №57 від 27.01.1995 року.

Не погоджуючись із прийнятою відмовою, вважаючи її протиправною, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ч. 1 ст. 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Відповідно до ст. 64 Конституції України, конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень.

Зміст правового режиму воєнного стану, порядок його введення та скасування, правові засади діяльності органів державної влади, військового командування, військових адміністрацій, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій в умовах воєнного стану, гарантії прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб визначає Закон України «Про правовий режим воєнного стану» № 389-VІІІ від 12.05.2015 (далі - Закон № 389-VІІІ, в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Так, згідно ст. 1 Закону № 389-VІІІ воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Правовою основою введення воєнного стану є Конституція України, цей Закон та указ Президента України про введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях, затверджений Верховною Радою України (ч. 2 ст. 2 Закону № 389-VІІІ).

Пунктом 1 Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.

Відповідно до п. 3 цього Указу, у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30 - 34, 38, 39, 41 - 44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені ч. 1 ст. 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану».

У подальшому, воєнний стан неодноразово продовжувався та діяв на момент виникнення спірних правовідносин.

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 69/2022 «Про загальну мобілізацію», у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України та з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до частини другої статті 102, пунктів 1, 17, 20 частини першої статті 106 Конституції України, постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію, яка проводиться на всій території України.

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 8 Закону № 389-VІІІ в Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан, військове командування разом із військовими адміністраціями (у разі їх утворення) можуть самостійно або із залученням органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати в межах тимчасових обмежень конституційних прав і свобод людини і громадянина, зокрема, встановлювати у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, особливий режим в`їзду і виїзду, обмежувати свободу пересування громадян, іноземців та осіб без громадянства, а також рух транспортних засобів.

Системний аналіз наведених вище правових норм, надає суду підстави для висновку, що право особи на вільний перетин державного кордону України, тобто вільне залишення території України, може бути обмежено в умовах воєнного стану.

Позивач вважає, що йому протиправно відмовлено в перетині державного кордону України, оскільки медичною комісією при Центральному РВК ОСОБА_1 визнаний непридатним до військової служби зі зняттям з військового обліку за гр. І ст. 36б розкладу хвороб Наказ МОУ 1994 року, що підтверджується посвідченням № 19/4 в замін військового квитка (а.с. 36, 37).

Згідно ст. 3 Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України» (далі Закон № 3857-XII), перетинання громадянами України державного кордону України здійснюється в пунктах пропуску через державний кордон України після пред`явлення одного з документів, зазначених у статті 2 цього Закону.

Так, документами, що дають право громадянину України на виїзд з України і в`їзд в Україну, є: паспорт громадянина України для виїзду за кордон; дипломатичний паспорт України; службовий паспорт України; посвідчення особи моряка; посвідчення члена екіпажу; посвідчення особи на повернення в Україну (дає право на в`їзд в Україну).

У передбачених міжнародними договорами України випадках замість документів, зазначених у частині першій цієї статті, для виїзду з України і в`їзду в Україну можуть використовуватися інші документи.

Правила перетинання державного кордону України громадянами України встановлюються Кабінетом Міністрів України відповідно до цього Закону та інших законів України.

При цьому, статтею 6 Закону № 3857-XII визначено підстави для тимчасового обмеження права громадян України на виїзд з України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 року № 57 затверджено Правила перетинання державного кордону громадянами України (далі Правила № 57).

Згідно з п. 2 Правил № 57, у випадках, визначених законодавством, для перетинання державного кордону громадяни, крім паспортних документів, повинні мати також підтверджуючі документи.

Відповідно до п. 2-6 Правил № 57, у разі введення на території України надзвичайного або воєнного стану право на перетин державного кордону, крім осіб, зазначених у пунктах 2-1 та 2-2 цих Правил, також мають інші військовозобов`язані особи, які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації. Ця норма не поширюється на осіб, визначених в абзацах другому - восьмому частини третьої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

Отже, чинним законодавством України передбачається можливість обмеження конституційного права на вільний виїзд за межі території України, в тому числі й в умовах воєнного стану.

З матеріалів справи слідує, що ОСОБА_1 на військовому обліку не перебуває та на військову службу не призивався Приморським РТЦК та СП м. Одеси, що підтверджується відповіддю Приморського РТЦК та СП м. Одеса № с/4676 від 05.05.2023 року.

При цьому, у посвідченні № 19/4 в замін військового квитка, виданого на ім`я позивача, вказано, що медичною комісією при Центральному РВК ОСОБА_1 визнаний непридатним до військової служби зі зняттям з військового обліку за гр. І ст. 36б розкладу хвороб Наказ МОУ 1994 року.

У паспорті громадянина України позивача наявна відмітка про те, що ОСОБА_1 не є військовозобов`язаним (а.с. 31).

Також, як вбачається із відповіді головного Центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби від 26.07.2023 року № 91-Р-10706-15876, за період з 24.02.2022 по 24.07.2023 року позивачем здійснено 9 виїздів через державний кордон України, а саме 03.03.2022 року (пункт пропуску «Маяки-Удобне), 26.03.2022 року (пункт пропуску «Маяки-Удобне), 09.04.2022 року (пункт пропуску «Маяки-Удобне), 01.05.2022, 03.07.2022, 02.08.2022, 17.08.2022 року (пункт пропуску Старокозаче), 31.01.2023, 20.07.2023 року (пункт пропуску «Маяки-Удобне).

Враховуючи вищенаведене, а також не спростування відповідачем доводів позивача, що перетинання державного кордону України у вказаних випадках відбулося за інших обставин ніж ті, що мали місце 31 січня 2023 року, суд приходить висновку, що оскаржуване рішення є протиправним та підлягає скасуванню, оскільки у цьому рішенні не зазначено жодних підстав для неврахування наданих ОСОБА_1 документів та не обґрунтовано причин відмови у перетинанні державного кордону України.

Суд вважає прийнятними доводи позивача, що рішення не містить належних мотивів наданої відмови, оскільки у ньому зокрема не міститься перелік документів, які не були надані позивачем уповноваженій особі при спробі перетнути державний кордон України 31.01.2023 року. У той же час, посилання у спірному рішенні лише на законодавство України не є достатнім, оскільки не розкриває змісту наданої відмови, а відтак унеможливлює перевірити оскаржуване рішення на відповідність критеріям, передбачених статтею 2 КАС України.

Суд звертає увагу, що загальними вимогами, які висуваються до актів індивідуальної дії, як актів правозастосування, є їх обґрунтованість та вмотивованість, тобто наведення суб`єктом владних повноважень конкретних підстав його прийняття (фактичних і юридичних), а також переконливих і зрозумілих мотивів його прийняття, чого в цій справі відповідачем зроблено не було.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 11 серпня 2022 року у справі № 160/8111/20.

Крім того, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди зокрема перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони обґрунтовано.

Це узгоджується з передбаченим пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року правом особи на доступ до суду, що, зокрема, включає такий аспект, як право на розгляд справи судом із "повною юрисдикцією", тобто судом, що має достатні та ефективні повноваження щодо: повторної (після адміністративного органу) оцінки доказів; встановлення обставин, які були підставою для прийняття оскарженого адміністративного рішення; належного поновлення прав особи за результатами розгляду справи по суті (п. 70 рішення Європейського суду з прав людини від 28 червня 1990 року у справі "Обермейєр проти Австрії"; п. 155 рішення Європейського суду з прав людини від 4 березня 2014 року у справі "Гранд Стівенс проти Італії").

При цьому стосовно судового контролю за дискреційними адміністративними актами Європейський суд з прав людини виробив позицію, за якою за загальним правилом національні суди повинні утриматися від перевірки обґрунтованості таких актів, однак все ж суди повинні проконтролювати, чи не є викладені у них висновки адміністративних органів щодо обставин у справі довільними та нераціональними, непідтвердженими доказами або ж такими, що є помилковими щодо фактів; у будь-якому разі суди повинні дослідити такі акти, якщо їх об`єктивність та обґрунтованість є ключовим питанням правового спору (п. 111 рішення від 31 липня 2008 року у справі Дружстевні заложна пріа та інші проти Чеської Республіки"; п. 157 рішення від 21 липня 2011 року у справі "Сігма радіо телевіжн лтд. проти Кіпру" п. 47-56 рішення від 2 грудня 2010 року у справі "Путтер проти Болгарії").

Суд констатує, що аргументи відповідача у відзиві на позов спрямовані на спростування (поставлення під сумнів) висновків ВЛК щодо непридатності позивача до військової служби, що виходить за межі його компетенції, а також, не може досліджуватися судом на предмет достовірності відповідних доказів з огляду на предмет доказування у справі та предмет спору.

Таким чином, відповідач у процесуальний спосіб не довів правомірність прийнятого рішення, тому наявні підстави для його скасування.

Частиною 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Частиною 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Отже, за наявного правового регулювання та встановлених обставин суд робить висновок, що позов є обґрунтованим та підлягає задоволенню.

Згідно ч. 1 ст. 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Позивачем за подання позовної заяви сплачено судовий збір у розмірі 1 073,60 грн. (а.с. 17), який з урахуванням вимог статті 139 КАС України підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись ст. ст. 139, 241-246, 250, 255, 260, 262, 295, 297 КАС України, суд,

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) до НОМЕР_2 прикордонного загону (м. Білгород-Дністровський) Військова частина НОМЕР_3 (код ЄДРПОУ: НОМЕР_4 ; адреса: вул. Військової Слави, 14, м. Білгород-Дністровський, 67707) про визнання протиправним та скасування рішення задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення про відмову в перетинанні державного кордону України громадянину України, який досяг 16 річного віку № 287 прийняте інспектором ПК віпс (тип А) ВПС « ІНФОРМАЦІЯ_1 » НОМЕР_2 прикордонного загону сержантом Яроміром Арабаджи 31.01.2023 року щодо громадянина України ОСОБА_1 .

Стягнути з НОМЕР_2 прикордонного загону (м. Білгород-Дністровський) Військова частина НОМЕР_3 (код ЄДРПОУ: НОМЕР_4 ; адреса: АДРЕСА_2 )за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) судовий збір у розмірі 1073(одна тисяча сімдесят три)грн. 60коп.

Рішення суду може бути оскаржено в порядку та в строки, встановлені ст. ст. 293,295 КАС України, до П`ятого апеляційного адміністративного суду.

Рішення суду набирає законної сили в порядку та в строки, встановлені ст. 255 КАС України.

СуддяМ.М. Аракелян