Рішення № 112810982, 11.08.2023, Чернігівський окружний адміністративний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 серпня 2023 року Чернігів Справа № 620/5293/23

Чернігівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Падій В.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін в приміщенні суду справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної установи «Чернігівський слідчий ізолятор» про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Державної установи «Чернігівський слідчий ізолятор», в якому просить:

- визнати протиправною бездіяльність Державної установи «Чернігівський слідчий ізолятор» щодо не виплати ОСОБА_1 компенсації за належні та не отримані предмети речового майна особистого користування в сумі 24813,69 грн на підставі заяви від 04.10.2022;

- стягнути з Державної установи «Чернігівський слідчий ізолятор» на користь ОСОБА_1 компенсацію за належні та не отримані предмети речового майна особистого користування в сумі 24813,69 грн на підставі заяви від 04.10.2022.

Обґрунтовуючи вимоги, позивач вказує на порушення відповідачем у спірних правовідносинах чинного законодавства України на момент їх виникнення, що стало підставою для його звернення до суду.

Ухвалою судді Чернігівського окружного адміністративного суду Падій В.В. від 12.06.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи та встановлено відповідачу 15-денний строк з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі для подання відзиву на позов або заяви про визнання позову.

Відповідач позовних вимог не визнав та у відзиві на позовну заяву повідомив, що відповідно до положень постанови Кабінету Міністрів України від 14.08.2013 № 578 «Про забезпечення речовим майном персоналу Державної кримінально - виконавчої служби», грошова компенсація виплачується за умови наявності коштів та в межах бюджетних асигнувань, установлених на відповідні цілі. Оскільки кошти на зазначені цілі не надходили, то спірна виплата не проводилась. Крім того відповідач зазначає про недотримання позивачем строків звернення до суду.

Судове засідання здійснювалося в порядку, передбаченому статтею 262 КАС України.

Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні (частина 1 статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України).

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позов підлягає задоволенню повністю з наступних підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 проходив службу в Державній установі «Чернігівський слідчий ізолятор» та наказом начальника від 29.09.2022 №186/ОС-22 звільнений із займаної посади відповідно до пункту 2 частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» (через хворобу), з 29.09.2022 (а.с. 12).

Відповідно до довідки про виплату грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна грошова компенсація за належні позивачеві до видачі предмети речового майна становить 24813,69 грн. (а.с. 37-38).

04.10.2022 позивачем подано заяву про перерахунок на його особовий рахунок спірної компенсації (а.с. 14).

05.04.2023 ОСОБА_1 повторно подано заяву про виплату компенсації за неотримане речове майно.

Листом від 13.04.2023 №17-24/АЗвих Державною установою «Чернігівський слідчий ізолятор» повідомлено, що грошова компенсація не виплачена ОСОБА_1 через нереалізацію останнім своїх прав на отримання спірної компенсації, а також деякими іншими об`єктивними причинами. (а.с. 36).

Станом на день звернення до суду з позовом вказана компенсація відповідачем виплачена не була, у зв`язку із чим позивач звернувся до суду з відповідним позовом.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає таке.

Закон України від 23 червня 2005 року №2713-IV «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» визначає правові основи організації та діяльності Державної кримінально-виконавчої служби України, її завдання та повноваження (далі - Закон №2713-IV).

Відповідно до статті 23 Закону №2713-IV держава забезпечує соціальний захист персоналу Державної кримінально-виконавчої служби України відповідно до Конституції України, цього Закону та інших законів України. Умови грошового і матеріального забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплата праці працівників кримінально-виконавчої служби визначаються законодавством і мають забезпечувати належні матеріальні умови для комплектування Державної кримінально-виконавчої служби України висококваліфікованим персоналом, диференційовано враховувати характер і умови служби чи роботи, стимулювати досягнення високих результатів у службовій та професійній діяльності і компенсувати персоналу фізичні та інтелектуальні затрати.

На осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби поширюється соціальний захист поліцейських, визначений Законом України «Про Національну поліцію», а також порядок і умови проходження служби, передбачені для поліцейських. Умови і розміри грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплати праці працівників кримінально-виконавчої служби визначаються Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 14.08.2013 №578 «Про забезпечення речовим майном персоналу Державної кримінально-виконавчої служби» затверджено Порядок забезпечення речовим майном персоналу Державної кримінально-виконавчої служби (далі - Порядок №578, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), який визначає механізм речового забезпечення персоналу Державної кримінально-виконавчої служби - осіб рядового і начальницького складу, спеціалістів, які не мають спеціальних звань, та працівників, які працюють за трудовими договорами.

Пунктом 2 Порядку №578 визначено, що речовим забезпеченням є задоволення потреб персоналу у формі одягу, взутті, натільній білизні, теплих і постільних речах, спорядженні, тканинах для пошиття форми одягу, нарукавних знаках і знаках розрізнення, спеціальному одязі та взутті, санітарно-господарському майні, постовому одязі, ремонтних матеріалах (далі - речове майно), що дає змогу створити необхідні умови для виконання персоналом службових завдань.

Відповідно до пункту 23 Порядку №578 грошова компенсація замість предметів речового майна особистого користування, що підлягають видачі особам рядового і начальницького складу, виплачується згідно з пунктом 60 цього Порядку. Вартість предметів речового майна особистого користування визначається ДПтС відповідно до їх закупівельної вартості.

За приписами пункту 27 Порядку №578 під час звільнення із служби особам рядового і начальницького складу за їх бажанням може видаватися речове майно особистого користування, яке не було ними отримано на день звільнення, або виплачуватися грошова компенсація за нього за цінами, що діють на день підписання наказу про звільнення.

Відповідно до пункту 60 Порядку №578 для виплати персоналу грошової компенсації за належні до отримання предмети речового майна особистого користування оформляється довідка про виплату грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна за формою згідно з додатком 7 у двох примірниках, перший з яких подається бухгалтерії органу чи установи, підприємства для виплати компенсації, другий додається до арматурної картки.

З аналізу вищенаведених норм слідує, що під час звільнення із служби особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України за їх бажанням може видаватися речове майно особистого користування, яке не було ними отримано на день звільнення, або виплачуватися грошова компенсація за нього, розрахована із закупівельної вартості, яка діяла на 1 січня року виникнення права на отримання такого майна.

Суд встановив, що 04.10.2022 позивач звернувся до відповідача із заявою про виплату грошової компенсації за недоотримане під час служби речове майно, проте виплата не була проведена.

В подальшому відповідач надав довідку, відповідно до якої вартість речового майна, що належить до видачі позивачу, становить 24813,69 грн (а.с. 37-38).

Таким чином проаналізувавши вищенаведені норми законодавства та встановлені обставини, суд приходить до висновку, що після звільнення позивача зі служби в органах Державної кримінально-виконавчої служби України за ним зберігається право на грошову компенсацію вартості за невикористане речове майно, у зв`язку з чим бездіяльність відповідача, що полягає у невиплаті позивачеві грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна у розмірі 24813,69 грн, є протиправною.

Вказана правова позиція також узгоджується із позицією Верховного Суду, викладеною в постановах від 23.08.2019 по справі №2040/7697/18 та від 30.07.2020 по справі №820/5767/17.

Суд відхиляє посилання відповідача на те, що написання позивачем заяви не у день звільнення, а пізніше, унеможливлює проведення спірної виплати в день звільнення, оскільки право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно не залежить від даного факту.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що відповідач, невиплативши позивачу грошову компенсацію вартості за невикористане речове майно, допустив протиправну бездіяльність.

Оскільки відповідачем протиправно не виплачено грошову компенсацію вартості за невикористане речове майно, належним способом захисту порушеного права буде стягнути з Державної установи «Чернігівській слідчий ізолятор» на користь позивача грошову компенсацію за неотримане речове майно у розмірі 24813,69 грн.

Згідно з частинами першою та другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Отже враховуючи вищевикладене, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги слід задовольнити, оскільки відповідач не довів правомірність своєї бездіяльності.

Щодо доводів відповідача про недотримання позивачем строків звернення з даним позовом суд зазначає, що дане питання досліджувалось при вирішенні питання щодо відкриття провадження по справі. Ухвалою суду від 12.06.2023 позивачу строк на звернення до суду з даним позовом поновлено. Суд не знаходить підстав для відступу від вказаних висновків.

Щодо позовних вимог про стягнення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 6000,00 грн, на підтвердження яких позивачем були надані відповідні документи (а.с.40-44), суд зазначає таке.

За змістом статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, у тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною чи третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, установлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (послуг), виконаних (наданих) адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути сумірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, у тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до частини 6 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті Кодексу суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідачем у відзиві на позовну заяву заявлено клопотання про зменшення витрат на правничу допомогу у зв`язку з неспівмірністю.

Відповідно до частини 7 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, установлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Суд звертає увагу, що не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, суди досліджують на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 17.09.2019 у справі №810/3806/18.

Враховуючи вищенаведене суд вважає, що визначена адвокатом сума понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу, за результатами розгляду справи №620/5293/23, не є належним чином обґрунтованою у контексті дослідження обсягу фактично наданих ним послуг із урахуванням складності справи, кількості витраченого на ці послуги часу, та, відповідно, співмірності обсягу цих послуг та витраченого адвокатом часу із розміром заявленої суми витрат на професійну правничу допомогу.

З огляду на те, що предметом розглядуваного спору є справа незначної складності, обсяг наданих послуг адвокатом, виходячи з критерію розумності, пропорційності, співмірності розподілу витрат на професійну правничу допомогу та те, що заявлена сума до відшкодування витрат на правничу професійну допомогу є неспівмірною з вимогами, які заявлені у позовній заяві, суд вважає, що розмір вказаних витрат має бути зменшений до 3000,00 грн.

За наведених обставин за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача мають бути стягнуті витрати на правничу допомогу в сумі 3000,00 грн.

Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Вирішуючи питання про розподіл між сторонами судових витрат, суд, керуючись положеннями статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, враховуючи задоволення позову повністю, вважає за необхідне стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Державної установи "Чернігівський слідчий ізолятор" на користь позивача судовий збір у сумі 1073,60 грн.

Керуючись статтями 139, 241, 243, 244-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправною бездіяльність Державної установи «Чернігівський слідчий ізолятор» щодо не виплати ОСОБА_1 компенсації за належні та не отримані предмети речового майна особистого користування в сумі 24813,69 грн на підставі заяви від 04.10.2022.

Стягнути з Державної установи «Чернігівський слідчий ізолятор» на користь ОСОБА_1 компенсацію за належні та не отримані предмети речового майна особистого користування в сумі 24813 (двадцять чотири тисячі вісімсот тринадцять) грн 69 коп на підставі заяви від 04.10.2022.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Державної установи «Чернігівській слідчий ізолятор» на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 1073,60 грн (одна тисяча сімдесят три) грн 60 коп.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Державної установи «Чернігівській слідчий ізолятор» на користь ОСОБА_1 витрати на правову допомогу в сумі 3000 (три тисячі) грн 00 коп.

Рішення суду набирає законної сили в порядку статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення суду.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1 ).

Відповідач: Державна установа «Чернігівський слідчий ізолятор» (вул. Реміснича, будю. 2, м. Чернігів, 14000, код ЄДРПОУ - 08564966).

Суддя В.В. Падій