Рішення № 112784308, 09.08.2023, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"09" серпня 2023 р.м. Одеса Справа № 916/1269/23

Господарський суд Одеської області у складі судді Невінгловської

при секретарі судового засідання: Курко Ю.О.

за участю представників сторін:

від позивача: Шкробтак І.В.;

від відповідача: не з`явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю НОВІ ПРОДУКТИ УКРАЇНА (01033, місто Київ, Спортивна площа, будинок 3; код ЄДРПОУ 36843876);

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю СТАВАНГЕР (65026, Одеська обл., місто Одеса, вулиця Приморська, буд. 18; код ЄДРПОУ 38697652);

про стягнення 303224,64 грн.

ВСТАНОВИВ:

1. Суть спору.

27.03.2023 до Господарського суду Одеської області надійшла позовна заява ТОВ «НОВІ ПРОДУКТИ УКРАЇНА» (вх.№1317/23) до ТОВ «СТАВАНГЕР», в якій позивач просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «СТАВАНГЕР» вартість втраченого вантажу у розмірі 303224,64 грн., а також судовий збір.

2. Заяви, клопотання, інші процесуальні дії у справі.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 03.04.2023 було відкрито провадження у справі №916/1269/23 за правилами загального позовного провадження із призначенням підготовчого засідання на 15.05.2023.

19.04.2023 до суду від ТОВ «СТАВАНГЕР» надійшов відзив.

10.05.2023 до суду від позивача надійшла відповідь на відзив.

У судовому засіданні 15.05.2023 суд встановив строк для надання заперечень до 25.05.2023 та ухвалою у протокольній формі відклав підготовче засідання на 29.05.2023 р. о 10:30 год.

19.05.2023 до суду від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив.

У судовому засіданні 29.05.2023 представник позивача подав усне клопотання про відкладення розгляду справи, за результатом задоволення якого, суд ухвалою у протокольній формі відклав розгляд справи на 24.07.2023 об 11:00 год.

21.07.2023 до Господарського суду Одеської області від відповідача надійшло клопотання про розгляд справи без участі представника відповідача.

У судове засідання 24.07.2023 з`явився представник позивача в режимі відеоконференції, представник ТОВ "СТАВАНГЕР" не з`явився.

У судовому засіданні 24.07.2023, суд ухвалою у протокольній формі закрив підготовче провадження та призначив справу № 916/1269/23 до розгляду по суті на 09.08.2023 о 15:00 год.

У судовому засіданні 09.08.2023, за участю представника позивача, судом було оголошено вступну та резолютивну частини рішення та повідомлено про складення повного тексту рішення 11.08.2023.

3. Аргументи учасників справи.

3.1. Доводи позивача.

29.11.2019 року між ТОВ «СТАВАНГЕР» та ТОВ «НОВІ ПРОДУКТИ УКРАЇНА» було укладено договір на перевезення вантажів автомобільним транспортом №2911-1, відповідно до п. 1.1 якого позивач доручає, а відповідач приймає на себе обов`язки з доставки ввірених йому вантажів, що належать позивачу, автомобільним транспортом в межах України.

22.02.2022 року позивач та відповідач оформили заявку на перевезення вантажу позивача №78470, відповідно до якої: маршрут: Жашків - Одеса; ПІП водія: ОСОБА_1 НОМЕР_1 ; номер автомобіля: ПАР ХР 105.410 НОМЕР_2 ; номер причепу: 8АМКО 8Т 39МНРА НОМЕР_3 .

23.02.2022 року вантаж був завантажений до наданого відповідачем транспортного засобу, про що свідчать належним чином оформлена товарно-транспортна накладна №Прм- 22849 від 23.02.2022р., та відправлений по маршруту до адреси вантажоодержувача.

Відповідно до накладної на внутрішнє переміщення №Прм-22849 від 23.02.2022р. позивачем передано відповідачу товар на загальну суму 252 687,20 грн., з яких:

«Піт-Буль» напій безалкогольний енергетичний сильногазований 0,5 л. (12 П) НМ в кількості 29 808 штук за ціною одиниці товару 8,40 грн. без ПДВ, що становить 250 387,20 грн. без ПДВ;

- піддон Євро 1200x800 зворотня тара (ДОТУ 9557-87) в кількості 23 штук за ціною одиниці товару 100,00 грн. без ПДВ, що становить 2 300,00 грн. без ПДВ.

Однак, позивач вказує, що відповідачем не було доставлено ввірений йому вантаж до вантажоодержувача, а також не надано йому жодних належним чином оформлених документів, які б свідчили про поважність причин його недоставляння, що свідчить про грубе порушення Перевізником умов Договору. При цьому, відповідачем лише було повідомлено позивача в усній формі, без надання підтверджуючих документів, про знищення вантажу позивача внаслідок військових дій.

Посилаючись на ст. ст. 629, 224, 225, 919, 924 ЦК України, 314 ГК України, ст. ст. 185, 188 ПК України, позивач вважає, що у нього наявні документальні та законодавчі підстави вимагати від відповідача відшкодування вартості втраченого вантажу у розмірі 303 224,64 грн., включаючи суму ПДВ.

При цьому позивачем зазначається, що оскільки ним заявлено позовну вимогу про відшкодування вартості втраченого вантажу, то на таку суму він має право нараховувати ПДВ у розмірі 20%.

3.2. Доводи відповідача.

Відповідач просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі посилаючись на наступне:

1. Відповідач Заявку №78470 від 22.02.2022 не підписував та не погоджував.

2. Відповідач перевезення за ТТН № Прм-22849 від 23.02.2022 не здійснював.

3. Відповідач на складання акту відсутності чи втрати вантажу не запрошувався.

4. Відповідач перевезення на ніякому тендерному майданчику не погоджував.

5. Акт який є підставою для матеріальної відповідальності на вимогу розділу 15 Правил перевезення вантажів Позивачем не складено.

6. В ТТН відсутні відомості про складання акту чи інших зауважень.

7. Накладна на внутрішнє переміщення містить лише підпис та відбиток Позивача.

8. ТТН не містить жодного підпису чи печатки Відповідача.

9. В ТТН наявний підпис відповідальної особи вантажоодержувача в графі (ПРИЙНЯВ)

10. Позивачем не надано жодних належних та допустимих доказів на предмет відсутності, втрати вантажу, тощо.

11. Відповідач заходів досудового врегулювання спорів не проводив, оскільки не було предмету відповідно чого проводити таке врегулювання.

4. Фактичні обставини, встановлені судом.

29.11.2019 року між ТОВ «СТАВАНГЕР» (Перевізник) та ТОВ «НАПОЇ ПЛЮС», найменування якого у наступному було змінено на ТОВ «НОВІ ПРОДУКТИ УКРАЇНА»» (Замовник) було укладено договір на перевезення вантажів автомобільним транспортом № 2911-1, за умовами п. 1.1 якого Замовник доручив, а Перевізник прийняв на себе обов`язки з доставки ввірених йому вантажів, що належать Замовнику автомобільним транспортом на території України.

Згідно з п. 1.2. договору, кількість і вид вантажу, маршрути прямування, вантажовідправники, графік подачі транспорту, сума фрахту обумовлюються разовими заявками (додатками, що мають юридичну силу при виникненні спорів до підписання акта виконаних робіт) додатково перед кожним конкретним перевезенням.

Умовами п.п. 2.1, 2.2 договору визначено, що пперевезення здійснюються згідно "Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні" (затвердженого наказом Міністерства транспорту України № 363 від 14.10.97р. зі змінами та доповненнями, внесеними наказом Міністерства транспорту України від 23.03.98р. №90).Перевезення вантажів здійснюються Перевізником, на підставі замовлень здійснених засобами телефонного або факсимільного зв`язку.

Пунктами 3.3., 3.4, 3.5 договору передбачено, що Перевізник зобов`язаний, зокрема, підтвердити прийняття до виконання заявки Замовника; інформувати Замовника про затримки з доставкою вантажу; забезпечити збереження вантажу з моменту його прийняття для перевезення до моменту його здачі в пункті призначення.

Відповідно до п. 3.9 договору, Замовник зобов`язаний забезпечити своєчасне та повне оформлення товарно-транспортних документів у встановленому порядку і відповідно до чинного законодавства.

Згідно з п. 5.7 договору, у разі невиконання Перевізником умов п.3.5. цього Договору (включаючи, але не обмежуючись, замерзанням Товару у процесі доставки), останній сплачує на користь Замовника 100% вартості недоставленого та/або пошкодженого вантажу, а також компенсує Замовнику всі документально підтверджені санкції з боку третіх осіб.

Договір набирає чинності з моменту його підписання і діє постійно до факту письмового розірвання цього договору обома сторонами (п. 6.2 договору).

Пунктом 6.5 договору визначено, що факсимільна копія договору і заявки має юридичну силу на нарівні з оригіналом Договору.

На виконання умов вищевказаного договору, 22.02.2022 року сторонами було оформлено відповідну заявку на перевезення вантажу позивача №78470 за наступним маршрутом: Жашків - Одеса; ПІП водія: ОСОБА_1 НОМЕР_1 ; номер автомобіля: ПАР ХР 105.410 НОМЕР_2 ; номер причепу: 8АМКО 8Т 39МНРА НОМЕР_3 .

Вказане замовлення було підтверджено Перевізником на тендерному майданчику пошуку транспорту для вантажовласників і вантажу для перевізників, що підтверджується наявною в матеріалах справи скрін копією інтернет сторінки сайту Logist Office.

З вказаного замовлення вбачається, що вантаж повинен був вивантажений 24.02.2023.

23.02.2022 згідно товарно-транспортної накладної № Прм-22849 від 23.2.2022, водієм відповідача ОСОБА_1 на транспортному засобі DAFXF105.410 сідловий тягач з НОМЕР_2 з причепом SAMRO ST39MHPA НОМЕР_3 було прийнято до перевезення у пункті навантаження разом з видатковою накладною Прм-22849 від 23.02.2022 наступний вантаж - «Піт-Буль» напій безалкогольний енергетичний сильногазований 0,5 л. (12 П) НМ в кількості 29 808 штук за ціною одиниці товару 8,40 грн. на загальну суму 250 387,20 грн та піддон євро 1200х80 зворотня тара (ДСТУ9557-87) у кількості 23 штуки вартістю 100 грн за одиницю, на загальну суму 2300грн.

Відповідно до товарно-транспортної накладної № Прм-22849 від 23.02.2022 вантажовідправником є ТОВ «НОВІ ПРОДУКТИ УКРАЇНА», вантажоодержувачем - ТОВ «СТАВАНГЕР», водій ОСОБА_1 , супровідний документ на вантаж видаткова накладна.

Проте, як вказує позивач, відповідачем в обумовлений замовленням строк не було доставлено ввірений йому вантаж до вантажоодержувача, а також не надано позивачу жодних належним чином оформлених документів, які б свідчили про поважність причин його недоставляння, що свідчить про грубе порушення Перевізником умов Договору.

Неналежне виконання відповідачем своїх зобов`язань за договором перевезення вантажів автомобільним транспортом №2911-1 від 29.11.2019 в частині доставки ввіреного йому вантажу стало підставою для звернення позивача до господарського суду з відповідним позовом про стягнення з відповідача 303 224,64 грн. вартості товару, включаючи суму ПДВ.

5. Позиція суду

Предметом доказування у справі є обставини щодо виконання/невиконання зобов`язань щодо перевезення, наявність/відсутність підстав для застосування відповідальності за неналежне виконання зобов`язань.

Згідно частини 2 статті 11 ЦК України, одними з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно зі ст. 909 ЦК України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами). Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору перевезення вантажу.

Частинами 1, 2 ст. 917 ЦК України встановлено, що перевізник зобов`язаний надати транспортні засоби під завантаження у строк, встановлений договором. Відправник повинен пред`явити у встановлений строк вантаж, який підлягає перевезенню, в належній тарі та (або) упаковці; вантаж має бути також замаркований відповідно до встановлених вимог.

Відповідно до ч. 2 ст. 307 ГК України визначено, що укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням перевізного документа (транспортної накладної, коносамента тощо) відповідно до вимог законодавства.

Частинами 1, 2 ст. 919 ЦК України встановлено, що перевізник зобов`язаний доставити вантаж, пасажира, багаж, пошту до пункту призначення у строк, встановлений договором, якщо інший строк не встановлений транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них, а в разі відсутності таких строків - у розумний строк. Вантаж, не виданий одержувачеві на його вимогу протягом тридцяти днів після спливу строку його доставки, якщо більш тривалий строк не встановлений договором, транспортними кодексами (статутами), вважається втраченим.

Відповідно до ст. 920 ЦК України у разі порушення зобов`язань, що випливають із договору перевезення, сторони несуть відповідальність, встановлену за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами).

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 924 ЦК України перевізник відповідає за збереження вантажу, багажу, пошти з моменту прийняття їх до перевезення та до видачі одержувачеві, якщо не доведе, що втрата, нестача, псування або пошкодження вантажу, багажу, пошти сталися внаслідок обставин, яким перевізник не міг запобігти та усунення яких від нього не залежало. Перевізник відповідає за втрату, нестачу, псування або пошкодження прийнятих до перевезення вантажу, багажу, пошти у розмірі фактичної шкоди, якщо не доведе, що це сталося не з його вини.

Згідно статті 314 Господарського кодексу України перевізник несе відповідальність за втрату, нестачу та пошкодження прийнятого до перевезення вантажу, якщо не доведе, що втрата, нестача або пошкодження сталися не з його вини. У транспортних кодексах чи статутах можуть бути передбачені випадки, коли доведення вини перевізника у втраті, нестачі або пошкодженні вантажу покладається на одержувача або відправника. За шкоду, заподіяну при перевезенні вантажу, перевізник відповідає: у разі втрати або нестачі вантажу - в розмірі вартості вантажу, який втрачено або якого не вистачає; у разі пошкодження вантажу - в розмірі суми, на яку зменшилася його вартість; у разі втрати вантажу, зданого до перевезення з оголошенням його цінності, - у розмірі оголошеної цінності, якщо не буде доведено, що вона є нижчою від дійсної вартості вантажу.

За вимогами ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Пунктом 4 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: відшкодування збитків та моральної шкоди.

Отже, підставою для такої відповідальності, як відшкодування збитків є порушення зобов`язання.

Відповідно до ч. 1 статті 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом.

Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання.

Частиною 2 статті 218 Господарського кодексу України передбачено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Відповідно до ч. 2 статті 614 Цивільного кодексу України відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання.

Отже, відповідальність перевізника побудована за принципом вини і діє, як правило, презумція вини зобов`язаної сторони. При цьому, обов`язок доведення невинуватості лежить на перевізнику.

Перевізник несе відповідальність, якщо не доведе, що втрата, псування й ушкодження вантажу відбулися внаслідок обставин, яким він не міг запобігти чи усунення яких від нього не залежало, зокрема внаслідок вини перевізника чи відправника вантажу; особливих природних властивостей перевезеного вантажу; недоліків тари й пакування, яких не можна було встановити шляхом зовнішнього огляду при прийманні вантажу для перевезення й інших обставин, передбачених законом.

Отже, перевізник несе відповідальність щодо забезпечення схоронності вантажу чи багажу в період здійснення перевезення. Крім того, він також зобов`язаний доставити вантаж чи багаж у пункт призначення і видати його уповноваженій особі.

Невиконання цього обов`язку тягне відповідальність перевізника, який звільняється від відповідальності тільки у випадках, коли незбереження вантажу стало наслідком обставин, що характеризується одночасно двома ознаками:

1) усунення цих обставин не залежало від перевізника. Це формулювання слід тлумачити в такий спосіб, що перевізник звільняється від відповідальності за незбереження вантажу, якщо відповідно до законодавства та договору перевезення він не несе обов`язку усунення зазначених обставин;

2) перевізник не міг запобігти цим обставинам.

Отже, слід зробити висновок про те, що перевізник звільняється від відповідальності за незбереження вантажу у випадках, коли причиною його незбереження була непереборна сила. Втрата, нестача, псування або пошкодження вантажу внаслідок випадку, що не підлягає під визначення непереборної сили, відповідно до частини першої статті 924 Цивільного кодексу України не звільняють перевізника від відповідальності за незбереження вантажу.

Відтак, втрата, нестача і пошкодження вантажу є наслідком його незбереження під час перевезення, що свідчить про неналежне виконання перевізником своїх обов`язків за договором перевезення та є підставою господарсько-правової відповідальності перевізника.

Предметом розгляду даного позову є вимога позивача про стягнення з відповідача збитків у зв`язку із втратою вантажу.

Статтею 22 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

За загальним правилом особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування (частина 1 статті 22, стаття 611, частина 1 статті 623 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб`єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Проте, позивачу потрібно довести суду факт заподіяння йому збитків, розмір зазначених збитків та докази невиконання зобов`язань та причинно-наслідковий зв`язок між невиконанням зобов`язань та заподіяними збитками.

При визначенні розміру збитків, заподіяних порушенням господарських договорів, береться до уваги вид (склад) збитків та наслідки порушення договірних зобов`язань для підприємства. Тоді як відповідачу потрібно довести відсутність його вини у спричиненні збитків позивачу.

Для застосування такої міри відповідальності як відшкодування збитків необхідною є наявність усіх чотирьох загальних умов відповідальності, а саме: протиправна поведінка; збитки; причинний зв`язок між протиправною поведінкою та завданими збитками; вина.

Протиправна поведінка особи може виявлятися у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці (діях або бездіяльності). Протиправною у цивільному праві вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи.

Під шкодою розуміється матеріальна шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права, та (або) применшенні немайнового блага (життя, здоров`я тощо).

Причинний зв`язок між протиправною поведінкою особи та завданою шкодою є обов`язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стала об`єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди.

Відсутність хоча б одного із вище перелічених елементів, утворюючих склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за порушення у сфері господарської діяльності, оскільки його поведінка не може бути кваліфікована як правопорушення.

Відшкодуванню підлягають збитки, що стали безпосереднім, і що особливо важливо, невідворотним наслідком порушення боржником зобов`язання чи завдання шкоди. Такі збитки є прямими. Збитки, настання яких можливо було уникнути, які не мають прямого причинно-наслідкового зв`язку є опосередкованими та не підлягають відшкодуванню.

До складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом (ч. 1 ст. 225 Господарського кодексу України).

Отже збитки - це об`єктивне зменшення будь-яких майнових благ сторони, що обмежує його інтереси як учасника певних господарських відносин і проявляється у витратах, зроблених кредитором, втраті або пошкодженні майна, а також у не одержаних кредитором доходах, які б він одержав, якби зобов`язання було виконано боржником.

Реальні збитки - це втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також втрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права.

Таким чином, збитки є наслідками неправомірної поведінки, дії чи бездіяльності особи, яка порушила права або законні інтереси іншої особи, зокрема, невиконання або неналежне виконання установлених вимог щодо здійснення господарської діяльності, господарське правопорушення, порушення майнових прав або законних інтересів інших суб`єктів тощо.

Позивач, доводячи наявність у діях відповідача складу цивільного правопорушення, посилається на те, що він не забезпечив доставку вантажу отримувачу та не повернув вантаж, внаслідок чого вантаж вважається втраченим.

Згідно ч. ч. 1-3 ст.13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст. 74 ГПК України.

Отже, за загальним правилом, обов`язок (тягар) доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. При цьому доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості. Розподіл між сторонами обов`язку доказування визначається предметом спору.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.

Також слід зауважити, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Такий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17 та аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц.

Згідно з ч. 1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ч.1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Перевезення вантажу у внутрішньому сполученні (крім небезпечних, великовантажних, великогабаритних вантажів і пошти) регулюються, зокрема, Правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затвердженими наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 №363.

Товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу документ, призначений для обліку товарно-матеріальних цінностей на шляху їх переміщення, розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи, та є одним із документів, що може використовуватися для списання товарно-матеріальних цінностей, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, що може бути складений у паперовій та/або електронній формі та має містити обов`язкові реквізити, передбачені цими Правилами.

Отже, облік, приймання, передавання, перевезення, здавання вантажу та взаємні розрахунки між учасниками транспортного процесу підтверджуються товарно-транспортною документацією, зокрема товарно-транспортними накладними.

У пункті 11.1. Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні (далі - Правила) зазначено, що основним документом при перевезенні вантажу є товарно-транспортна накладна. Товарно-транспортна накладна може оформлюватись суб`єктом господарювання без дотримання форми, наведеної в додатку 7 до цих Правил, за умови наявності в ній інформації про назву документа, дату і місце його складання, найменування (прізвище, ім`я, по батькові) перевізника та/або експедитора, замовника, вантажовідправника, вантажоодержувача, найменування та кількість вантажу, його основні характеристики та ознаки, які надають можливість однозначно ідентифікувати цей вантаж, автомобіль (марка, модель, тип, реєстраційний номер), причіп/напівпричіп (марка, модель, тип, реєстраційний номер), пункти навантаження та розвантаження із зазначенням повної адреси, посади, прізвища та підписів відповідальних осіб вантажовідправника, вантажоодержувача, водія та/або експедитора.

Таким чином, обов`язковою умовою оформлення товарно-транспортної накладної є наявність підпису водія, який здійснює перевезення товару.

За умовами п. 11.3 вищевказаних Правил, товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом виписує Замовник (вантажовідправник) у трьох примірниках.

Замовник (вантажовідправник) засвідчує всі примірники товарно-транспортної накладної підписом.

Про прийняття вантажу до перевезення перевізник видає вантажовідправнику в пункті відправлення документ, оформлений належним чином (ч. 5 ст. 308 ГК України).

Пункт 11.4 Правил зазначає, що після прийняття вантажу згідно з товарно-транспортною накладною водій (експедитор) підписує всі її примірники.

Так, судом встановлено, що 23.02.2022 вантажовідправником - ТОВ «НОВІ ПРОДУКТИ УКРАЇНА» видано перевізнику - ТОВ «СТАВАНГЕР» (водію ОСОБА_1 , автомобіль DAF ХF 105.410 з номерними знаками НОМЕР_2 ; номер причепу: НОМЕР_3 ) товар з видатковою накладною Прм-22894 від 23.02.2022, про що свідчить оформлена ТТН № Прм-22849 на перевезення товару - «Піт-Буль» напій безалкогольний енергетичний сильногазований 0,5 л. (12 П) НМ в кількості 29 808 штук за ціною одиниці товару 8,40 грн. без ПДВ, на загальну суму 250 387,20 грн. без ПДВ. та піддон євро 1200х80 зворотня тара (ДСТУ9557-87) у кількості 23 штуки вартістю 100 грн за одиницю, на загальну суму 2300грн.

Зазначений факт підтверджують підписи відповідальної особи вантажовідправника у графі «здав» та водія у графі «прийняв» у ТТН № Прм-22849 від 23.02.2022.

Отже, ТТН № Прм-22849 від 23.02.2022 містить підписи відповідальних осіб вантажовідправника та водія.

Враховуючи наведені приписи зазначених Правил, судом не приймаються до уваги доводи відповідача про те, що накладна на внутрішнє переміщення містить лише підпис та відбиток позивача та не містить підпису чи печатки відповідача, оскільки в ТТН наявний підпис відповідальної особи вантажоодержувача в графі (ПРИЙНЯВ).

Вартість товару, яка перевозилася, підтверджується також накладною на внутрішнє переміщення Прм-22849 від 23.2.2022, що була супровідним документом до товарно-транспортної накладної, яка підписана водієм з зазначенням «претензій до завантаження не маю».

З огляду на встановлені обставини, недоречним є твердження відповідача про те, що накладна на внутрішнє переміщення містить лише підпис та відбиток позивача.

Таким чином судом встановлено, що вантаж був прийнятий до перевезення, що підтверджується підписами вантажовідправника та водія, без жодних зауважень та заперечень, а ТОВ «Ставангер» взяло на себе зобов`язання із доставки вантажу.

Господарський суд зазначає, що виходячи з наявних матеріалах справи відповідачем на виконання умов договору перевезення та відповідної заявки було прийнято для перевезення вантаж позивача, що підтверджується підписаними відповідачем товарно-транспортною накладною.

Судом встановлено, що в матеріалах справи відсутні докази (підписані уповноваженим представником вантажоодержувача товаропровідних документів) про передання перевізником (відповідачем) вантажоодержувачам прийнятого вантажу, що свідчить про не здійснення відповідачем обов`язку по передачі вантажу вантажоодержувачам.

При цьому, матеріали справи не містять доказів місцезнаходження прийнятого відповідачем вантажу та/або повернення його на адресу позивача.

Не приймаються також судом до уваги твердження відповідача щодо не підписання та не погодження заявки №78470 від 22.02.2022, оскільки за умовами договору не передбачено взагалі вимоги щодо її підписання, а також замовлення було підтверджено Перевізником на тендерному майданчику пошуку транспорту для вантажовласників і вантажу для перевізників, що підтверджується наявною в матеріалах справи скрін копією інтернет сторінки сайту Logist Office.

Окрім того, відповідачем взагалі не надано жодного доказу на підтвердження своїх заперечень.

Та обставина, що між сторонами не було складено Акту, який є підставою для матеріальної відповідальності на вимогу розділу 15 Правил перевезення вантажів, не може бути підставою для звільнення відповідача від відповідальності за завдані збитки, оскільки як встановлено судом, вантаж був прийнятий до перевезення, що підтверджується підписами вантажовідправника та водія, без жодних зауважень та заперечень, а тому ТОВ «Ставангер» взяло на себе зобов`язання із доставки вантажу.

Відповідно до накладної на внутрішнє переміщення №Прм-22849 від 23.02.2022р. позивачем передано відповідачу товар на загальну суму 252 687,20 грн., з яких:

«Піт-Буль» напій безалкогольний енергетичний сильногазований 0,5 л. (12 П) НМ в кількості 29 808 штук за ціною одиниці товару 8,40 грн. без ПДВ, що становить 250 387,20 грн. без ПДВ;

- піддон Євро 1200x800 зворотня тара (ДОТУ 9557-87) в кількості 23 штук за ціною одиниці товару 100,00 грн. без ПДВ, що становить 2 300,00 грн. без ПДВ.

Отже, відповідно до вказаної товарно-транспортної накладної, на підставі якої здійснюються взаємні розрахунки між учасниками транспортного процесу, загальна вартість переданого товару склала 252 687,20 грн

При цьому, суд вважає, що позивач неправомірно включив суми ПДВ до розміру збитків, з огляду на таке:

Згідно з пп. «а» та «б» п. 185.1 ст. 185 Податкового кодексу (ПК) об`єктом оподаткування ПДВ є операції платників податку з постачання товарів та послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України.

П. 188.1 ст. 188 ПК визначено, що база оподаткування - операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості. До складу договірної вартості не включаються суми неустойки (штрафів та/або пені), три проценти річних від простроченої суми та інфляційні витрати, відшкодування шкоди, у тому числі відшкодування упущеної вигоди за рішеннями міжнародних комерційних та інвестиційних арбітражі в або іноземних судів, що отримані платником податку внаслідок невиконання або неналежного виконання договірних зобов`язань.

Враховуючи викладене, кошти, які надходять платнику податку як відшкодування збитків за пошкоджене майно, не включаються до бази оподаткування ПДВ (на суму збитків не нараховується ПДВ).

Проаналізувавши наявні у справі докази, суд, з урахуванням сукупності обставин, які підтверджують прийняття відповідачем до перевезення відповідного вантажу на загальну суму 252 687,20 грн., приходить до висновку, що відповідач внаслідок порушення умов договору та заявки на перевезення завдав позивачу збитків на загальну суму 252 687,20 грн., розмір яких є доведеним та відповідачем належним чином не спростований.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.

Положеннями ч. 1 ст. 14 ГПК України визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненнями особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Частинами ч.ч.1, 2, 3 ст.13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Підсумовуючи викладені вище обставини, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги ТОВ «НОВІ ПРОДУКТИ УКРАЇНА» підлягають частковому задоволенню та стягненню з ТОВ «СТАВАНГЕР» підлягає вартість вантажу у розмірі 252 687,20 грн.

Відповідно до п.2 ч.1 ст. 129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 129, 130, 191, 232, 233, 236-238, 240, 241 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю СТАВАНГЕР (65026, Одеська обл., місто Одеса, вулиця Приморська, буд. 18; код ЄДРПОУ 38697652) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю НОВІ ПРОДУКТИ УКРАЇНА (01033, місто Київ, Спортивна площа, будинок 3; код ЄДРПОУ 36843876) вартість втраченого вантажу у розмірі 252687/двісті п`ятдесят дві тисячі шістсот вісімдесят сім/грн 20 коп. та витрати по сплаті судового збору у розмірі 3790/три тисячі сімсот дев`яносто/грн 31 коп.

3. У задоволенні решти позову відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в порядку ст. 241 ГПК України та підлягає оскарженню до Південно-західного апеляційного господарського суду в порядку ст.256 ГПК України.

Повне рішення складено 11 серпня 2023 року.

Суддя Ю.М. Невінгловська