Рішення № 112778665, 09.08.2023, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 серпня 2023 року Справа № 160/4745/23

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Луніної О.С., розглянувши в порядку письмового провадження у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Державна судова адміністрація України, Державна казначейська служба України про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

13.03.2023 року ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) (далі - позивач) звернулась до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області (пр-т Дмитра Яворницького, 57, м. Дніпро, 49000, код ЄДРПОУ 26239738) (далі - відповідач), треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Державна судова адміністрація України (вул. Липська, 18/5, м. Київ, 01601, код ЄДРПОУ 26255795), Державна казначейська служба України (вул. Бастіонна, буд. 6, м. Київ, 01601, код ЄДРПОУ 37567646), в якій просить:

- визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області щодо нарахування та виплати судді Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області ОСОБА_1 посадового окладу у розмірі 63 060 грн, тобто без урахування регіонального коефіцієнту, який виплачувався в Сєвєродонецькому міському суді Луганської області;

- визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області щодо нарахування та виплати судді Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 12 липня по 01.03.2023 року обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 1 січня 2022 року в розмірі 2102 грн;

- зобов?язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області провести нарахування судді ОСОБА_1 посадового окладу у розмірі 69 366 грн, тобто з урахуванням регіонального коефіцієнту, який виплачувався в Сєвєродонецькому міському суді Луганської області;

- зобов`язати провести нарахування суддівської винагороди судді Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області ОСОБА_1 на підставі частин 2, 3 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» виходячи з базового розміру посадового окладу судді 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня 2022 року, а саме в сумі 2 481 грн, щомісячних доплат за вислугу років в розмірі 20% від посадового окладу, з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов?язкових платежів при їх виплаті за період з 12 липня 2022 року по 31 грудня 2022 року;

- зобов?язати провести нарахування суддівської винагороди судді Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області ОСОБА_1 на підставі частин 2, 3 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» виходячи з базового розміру посадового окладу судді 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня 2023 року, а саме в сумі 2 684 грн, щомісячних доплат за вислугу років в розмірі 20% від посадового окладу, з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов?язкових платежів при їх виплаті за період з 01 січня 2023 року по 01 березня 2023 року;

- допустити до негайного виконання рішення суду в частині стягнення суддівської винагороди за один місяць;

- зобов`язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області як суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у десятиденний строк звіт про виконання судового рішення.

В обґрунтування позовної заяви зазначено, що позивач з 2016 року призначена на посаду судді Сєвєродонецького міського суду Луганської області. З липня 2022 року суддю ОСОБА_1 відряджено до Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області. З моменту відрядження до Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області позивачу виплачується оклад у розмірі 63060 грн, тобто без урахування регіонального коефіцієнту, як це було передбачено окладом Сєвєродонецького міського районного суду Луганської області, який складав 69 366 грн. Крім того, за період з 12.07.2022 року по 01.03.2023 року їй була нарахована суддівська винагорода, для визначення розміру якої застосовувався посадовий оклад виходячи з 30 розмірів нововведеної категорії «прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 1 січня» у розмірі 2102 гривні, чим порушено її права. Так, позивач наполягає, що зазначений розрахунок проведено із врахуванням ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» та ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік», які, в свою чергу, не відповідають Конституції України, у зв`язку з чим не підлягають застосуванню. Зазначені обставини зумовили звернення позивача до суду з даним позовом.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20.03.2023 року відкрито провадження в адміністративній справі та призначено до розгляду в порядку загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 11.04.2023 року.

21.03.2023 року судом отримано відзив відповідача на позовну заяву, в якому позовні вимоги не визнає та просить суд відмовити у задоволенні позову. В обгрунтування своєї правової позиції зазначає, що Дніпропетровський районний суд Дніпропетровської області, в якому здійснює правосуддя позивач, розташований у смт. Слобожанське, Дніпровського району, Дніпропетровської області, кількість населення якого становить 14 661 осіб. За викладених обставин, у позивача відсутнє право на отримання суддівської винагороди із застосуванням регіонального коефіцієнта, передбаченого частиною 4 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів». Законом № 1402-VІІІ визначено базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду, який становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. При цьому, вказана норма є бланкетною, оскільки встановлює лише кількість прожиткових мінімумів для обчислення базового розміру посадового окладу судді місцевого суду (30), але не встановлює розміру прожиткового мінімуму, який необхідний для цього. У зв`язку з цим, для встановлення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб на 1 січня календарного року необхідно звернутись до іншого закону, який встановлює такий розмір прожиткового мінімуму при визначенні базового розміру посадового окладу судді. Такі норми доповнять ч. 3 ст. 135 Закону № 1402-VІІІ і становитимуть єдину спеціальну норму, якою буде визначено розмір посадового окладу судді. Зазначеного висновку дійшла Велика Палата Верховного суду в постанові від 04 листопада 2020 року у справі № 200/9195/19-а, аналізуючи норми законодавства за подібних фактичних обставин справи. Нормативним доповненням до зазначеної статті є відповідні законодавчі положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» від 02 грудня 2021 року № 1928-ІХ та Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» від 03 листопада 2022 року № 2710-ІХ. Так, ст. 7 Закону № 1928-ІХ установлено прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі з 1 січня - 2393 грн., з 1 липня - 2508 грн., з 1 грудня - 2589 грн., а для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді: з 1 січня - 2102 грн. Ст. 7 Закону № 2710-ІХ установлено прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі з 1 січня - 2589 грн, а для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді: з 1 січня - 2102 грн. Отже, в Законах № 1928-ІХ та № 2710-ІХ законодавцем конкретизовано перелік працездатних осіб та встановлено окремі розміри прожиткового мінімуму для суддів, прокурорів окружної прокуратури та працівників інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами, що у спірному випадку (для суддів) не суперечить Конституції України та Закону № 1402-VІІІ. Законом № 1928-ІХ та № 2710-ІХ з 1 січня 2022 року та з 1 січня 2023 року розмір прожиткового мінімуму працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді встановлено 2102 грн. Таким чином, законодавець чітко передбачив, що для визначення посадових окладів усіх суддів застосовується розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, установлений на 01 січня відповідного календарного року. Наявність в ст. 7 Законів № 1928-ІХ та № 2710-ІХ формулювання «який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді» лише вказує на випадок застосування такого розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01 січня 2021 року, в контексті якого вжито це формулювання. Оскільки ст. 7 Закону № 1928-ІХ та № 2710-ІХ містять спеціальну норму щодо розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2102 грн, то відсутні підстави для застосування іншої (загальної) норми статті 7 Законів № № 1928-ІХ та № 2710-ІХ, якими установлено, що у 2022 та 2023 роках розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб з 1 січня становить 2481 грн та 2684 грн, відповідно. Таким чином, за наявності в спеціальному законі (який встановлює конкретні розміри прожиткового мінімуму на 1 січня календарного року) спеціальної норми щодо розміру прожиткового мінімуму для визначення базового розміру посадового окладу судді, територіальне управління не вправі було застосовувати загальну норму щодо розміру прожиткового мінімуму для (всіх інших) працездатних осіб, навіть якщо розмір прожиткового мінімуму в загальній нормі більший за розмір прожиткового мінімуму в спеціальній нормі. Функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління Державної судової адміністрації України. Видатки на утримання судів у Державному бюджеті визначаються окремим рядком щодо Верховного Суду, Вищої ради правосуддя, апеляційної палати вищого спеціалізованого суду, а також у цілому щодо апеляційних, місцевих судів. Видатки кожного місцевого та апеляційного суду всіх видів та спеціалізації, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, органів суддівського самоврядування, Національної школи суддів України, служби судової охорони та Державної судової адміністрації України визначаються у державному бюджеті України в окремому додатку. Видатки на утримання судів у Державному бюджеті України не можуть бути скорочені в поточному фінансовому році. Територіальне управління здійснює всі нарахування і виплати лише у межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисом. Кошторисом ТУ ДСА України в Дніпропетровській області на 2022, 2023 роки, затвердженим ДСА України, видатки на оплату праці, у т. ч. суддівської винагороди, передбачені, виходячи із розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб у сумі 2102,00 грн. Застосовуючи норму в частині встановлення розміру прожиткового мінімуму, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, у період з 12 липня 2022 року по 01 березня 2023 року, Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області, як територіальний орган Державної судової адміністрації України, виконуючи функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів в межах бюджетного призначення, встановленого законом про Державний бюджет України, діяло відповідно до вимог чинного законодавства.

11.04.2023 року протокольною ухвалою суду розгляд справи у підготовчому провадженні відкладено до 27.04.2023 року.

27.04.2023 року протокольною ухвалою суду розгляд справи у підготовчому провадженні відкладено до 16.05.2023 року.

16.05.2023 року протокольною ухвалою суду закрито підготовче провадження, суд перейшов до розгляду справи по суті. Судове засідання відкладено до 08.06.2023.

08.06.2023 року протокольною ухвалою суд перейшов до подальшого розгляду справи в порядку письмового провадження.

Треті особи своїм правом на подання письмових пояснень на позов не скористались, про розгляд справи Дніпропетровським окружним адміністративним судом повідомлені належним чином.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про таке.

Указом Президента України «Про призначення суддів» № 425/2016 від 29 вересня 2016 року відповідно до статті 127, частини першої статті 128 та пункту 5 частини п?ятої статті 126 Конституції України ОСОБА_1 призначено на посаду судді Сєвєродонецького міського суду Луганської області.

Згідно з наказом голови Сєвєродонецького міського суду Луганської області № 105/К від 12.10.2016 року ОСОБА_1 зараховано до штату Сєвєродонецького міського суду Луганської області з окладом згідно штатного розпису з 13 жовтня 2016 року.

На виконання рішення голови Верховного Суду № 273/0/149-22 від 05 липня 2022 року «Про відрядження судді Сєвєродонецького міського суду Луганської області ОСОБА_2 до Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області», наказом Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області № 177-К від 11.07.2022 року, суддю ОСОБА_1 , відряджену з Сєвєродонецького міського суду Луганської області, вважати такою, що приступила до виконання повноважень судді Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області з 12 липня 2022 року, з посадовим окладом згідно штатного розпису.

Згідно довідки Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області № Б-с-464 від 25.07.2023 року про розмір грошової винагороди ОСОБА_1 за період з липня 2022 року по лютий 2023 року, оклад позивача складає 63060 грн, який нараховувався із розрахунку 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб у розмірі 2102 грн.

Не погоджуючись з розміром суддівської винагороди, нарахованої та виплаченої у період 12.07.2022 року по 01.03.2023 року, позивач звернулась до суду з цим позовом.

Вирішуючи заявлений спір по суті, суд зазначає наступне.

Згідно зі статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Статтею 43 Конституції України, серед іншого, визначено, що кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Відповідно до статті 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

У преамбулі Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року № 1402-VIII (далі - Закон № 1402-VIII) зазначено, що цей Закон визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд.

Частиною першою статті 4 Закону № 1402-VIII встановлено, що судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та законом.

Зміни до цього Закону можуть вноситися виключно законами про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (частина друга статті 4 Закону № 1402-VIII).

Відповідно до частини першої статті 135 Закону № 1402-VIII суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

За умовами частини другої статті 135 Закону № 1402-VIII суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.

Відповідно до частини третьої статті 135 Закону № 1402-VIII (яка згідно з Рішенням Конституційного Суду № 4-р/2020 від 11 березня 2020 року діє в редакції Закону № 1774-VIII) базовий розмір посадового окладу судді становить: 1) судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня календарного року; 2) судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня календарного року; 3) судді Верховного Суду - 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Згідно зі статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) установлено у 2022 році прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі з 1 січня - 2393 гривні, з 1 липня - 2508 гривень, з 1 грудня - 2589 гривень, а для основних соціальних і демографічних груп населення:

дітей віком до 6 років: з 1 січня - 2100 гривень, з 1 липня - 2201 гривня, з 1 грудня - 2272 гривні;

дітей віком від 6 до 18 років: з 1 січня - 2618 гривень, з 1 липня - 2744 гривні, з 1 грудня - 2833 гривні;

працездатних осіб: з 1 січня - 2481 гривня, з 1 липня - 2600 гривень, з 1 грудня - 2684 гривні;

працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді: з 1 січня - 2102 гривні;

працездатних осіб, який застосовується для визначення посадових окладів працівників інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами, а також працівників податкових і митних органів: з 1 січня - 2102 гривні;

працездатних осіб, який застосовується для визначення посадового окладу прокурора окружної прокуратури: з 1 січня - 1600 гривень;

осіб, які втратили працездатність: з 1 січня - 1934 гривні, з 1 липня - 2027 гривень, з 1 грудня - 2093 гривні.

Згідно зі статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) установлено з 1 січня 2023 року прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі 2589 гривень, а для основних соціальних і демографічних груп населення:

дітей віком до 6 років - 2272 гривні;

дітей віком від 6 до 18 років - 2833 гривні;

працездатних осіб - 2684 гривні;

працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, - 2102 гривні;

працездатних осіб, який застосовується для визначення посадових окладів працівників інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами, а також працівників податкових і митних органів - 2102 гривні;

працездатних осіб, який застосовується для визначення посадового окладу прокурора окружної прокуратури, - 1600 гривень;

осіб, які втратили працездатність, - 2093 гривні.

Відповідно до матеріалів справи, суддівську винагороду за період з 12.07.2022 року по 28.02.2023 року позивачу обчислено, виходячи з приписів абзацу статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» та статті 7 Закону України «Про Державний бюджет на 2023 рік», з розміру прожиткового мінімуму на одну особу в розрахунку на місяць для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2102,00 грн.

При цьому, суд зазначає, що однією з гарантій належного здійснення правосуддя є створення необхідних умов для діяльності суддів, їх правового, соціального захисту та побутового забезпечення.

Визначені Конституцією України та спеціальним законодавчим актом (Законом № 1402-VIII) гарантії незалежності суддів є невід`ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом.

Конституційний принцип незалежності суддів означає також конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя. Окреслену правову позицію стосовно гарантій незалежності суддів було висловлено у рішеннях Конституційного Суду України, зокрема від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 01 грудня 2004 року № 19-рп/2004, від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005, від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008, від 03 червня 2013 року № 3-рп/2013, а також від 04 грудня 2018 року № 11 -р/2018.

Система правового захисту суддів, зокрема їх матеріального забезпечення, встановлена Законом № 1402-VIII, положення якого узгоджуються з вимогами міжнародно-правових актів щодо незалежності суддів і спрямовані на забезпечення стабільності досягнутого рівня гарантій незалежності суддів, а також є гарантією поваги до гідності людини, її прав та основоположних свобод.

Крім того, у пункті 62 висновку №1 (2001) Консультативної ради європейських суддів до Комітету міністрів Ради Європи щодо стандартів незалежності судової влади та незмінюваності суддів підкреслюється, що в цілому важливо (особливо для нових демократичних країн) передбачити спеціальні правові положення, що захищають грошову винагороду суддів від скорочення, а також забезпечити положення, що гарантують збільшення оплати праці суддів відповідно до зростання вартості життя.

Виплата суддівської винагороди регулюється статтею 130 Конституції України та статтею 135 Закону № 1402-VIII й норми інших законодавчих актів до цих правовідносин (щодо виплати суддівської винагороди) застосовуватися не можуть.

З 30 вересня 2016 року набрали чинності зміни, внесені до Конституції України згідно із Законом України від 02 червня 2016 року № 1401-VIII «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» (далі - Закон № 1401-VIII).

Цим Законом, серед іншого, статтю 130 Конституції України викладено в новій редакції, текст якої зазначено вище.

Конституція України у редакції Закону № 1401-VIII вперше містить положення, які закріплюють спосіб визначення розміру суддівської винагороди, а саме, що «розмір винагороди встановлюється законом про судоустрій».

З цією конституційною нормою співвідносяться норми частини першої статті 135 Закону № 1402-VIII, які дають чітке розуміння, що єдиним нормативно-правовим актом, яким повинен і може визначатися розмір суддівської винагороди, є закон про судоустрій.

Розмір суддівської винагороди визначено у статті 135 Закону № 1402-VIII, який з огляду як на свою назву, так і сферу правового регулювання (означену в преамбулі) є законом про судоустрій в значенні частини другої статті 130 Конституції України.

Пунктом 1 частини третьої та пунктом 1 частини четвертої статті 135 Закону № 1402-VIII визначено, що базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, із застосуванням регіонального коефіцієнту 1,1, якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше сто тисяч осіб.

Статтею 130 Конституції України закріплено, що розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

Разом із цим розмір посадового окладу судді, який є складовим елементом суддівської винагороди, на пряму залежить від прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до статті 46 Конституції України визначення прожиткового мінімуму, закладення правової основи для його встановлення, затвердження тощо наведено у Законі України «Про прожитковий мінімум» від 15 липня 1999 року № 966-XIV (далі - Закон № 966-XIV).

Відповідно до статті 1 Закону № 966-XIV прожитковий мінімум - вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров`я набору продуктів харчування (далі - набір продуктів харчування), а також мінімального набору непродовольчих товарів (далі - набір непродовольчих товарів) та мінімального набору послуг (далі - набір послуг), необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.

Прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення:

дітей віком до 6 років;

дітей віком від 6 до 18 років;

працездатних осіб;

осіб, які втратили працездатність.

У змісті наведеної норми Закону № 966-XIV закріплено вичерпний перелік основних соціальних і демографічних груп населення відносно яких визначається прожитковий мінімум.

Статтею 4 Закону № 966-XIV встановлено, що прожитковий мінімум на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік. Прожитковий мінімум публікується в офіційних виданнях загальнодержавної сфери розповсюдження.

Суд зазначає, що Законом № 966-XIV не визначено такого виду прожиткового мінімуму, як «прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді».

При цьому, Законом № 966-XIV судді не віднесені до соціальної демографічної групи населення стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватися окремо.

Натомість, статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» та статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік», разом із встановленням на 01 січня 2022 року та 01 січня 2023 року прожиткових мінімумів, у тому числі, для працездатних осіб в розмірі 2481,00 грн та 2684 грн (відповідно), був введений такий новий вид прожиткового мінімуму, як «прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді», розмір якого становить 2102,00 грн.

До 2021 року відповідачем для розрахунку базового розміру посадового окладу застосовувався прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлювався на 01 січня відповідного календарного року, як це передбачено статтею 135 Закону № 1402-VIII.

При цьому, зміни до Закону № 1402-VIII в частині, яка регламентує розмір суддівської винагороди у період, визначений у позовній заяві (12 липня 2022 року по 28 лютого 2023 року), а також до Закону № 966-XIV щодо визначення прожиткового мінімуму не вносилися, тож законних підстав для зменшення розміру прожиткового мінімуму, який встановлено для працездатних осіб на 01 січня календарного року, з метою визначення суддівської винагороди, немає.

Крім того, для спірних правовідносин спеціальними є норми статті 135 Закону № 1402-VIII, які у часі прийняті раніше, мають пріоритет стосовно пізніших положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» та Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік».

Водночас, Закон України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» та Закон України «Про Державний бюджет на 2023 рік» фактично змінив складову для визначення базового розміру посадового окладу судді, що порушує гарантії незалежності суддів, одна з яких передбачена частиною другою статті 130 Конституції України і частиною третьою статті 135 Закону № 1402-VIII.

Суд зауважує, що Закон України про Державний бюджет України на відповідний рік не повинен містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні (виняткові) норми. Конституція України не надає закону про Державний бюджет України на відповідний рік вищої юридичної сили стосовно інших законів.

Тобто, у національному законодавчому полі існує колізія положень двох нормативно-правових актів рівня закону, подолати яку можливо, застосувавши загальний принцип права «спеціальний закон скасовує дію загального закону». Такий підхід використовується у випадку конкуренції норм: коли на врегулювання суспільних відносин претендують загальні та спеціальні норми права.

Отже, за таким правовим підходом, при конкуренції норм необхідно застосовувати правило пріоритетності норм спеціального закону, тобто Закону № 1402-VIII, а положення Закону № 966-XIV вважати загальними нормами.

На такий аспект законодавчого регулювання звернув увагу Конституційний Суд України у рішеннях від 09 липня 2007 року № 6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян) та від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України).

Отже, Законом України «Про судоустрій і статус суддів» закріплено, що для визначення розміру суддівської винагороди до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня календарного року. Оскільки вказана конституційна гарантія незалежності суддів не може порушуватися і змінюватися без внесення відповідних змін до закону про судоустрій, відповідач неправильно визначився із розрахунковою величиною посадового окладу, застосувавши в розрахунку іншу величину, відмінну від тієї, що визначена спеціальним законом.

Враховуючи викладене, суд констатує, що заміна гарантованої Конституцією України однієї зі складових суддівської винагороди - прожиткового мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня 2022 року (2481 грн) та на 01 січня 2023 року (2684 грн), на іншу розрахункову величину, яка Законом України «Про судоустрій і статус суддів» не передбачена (прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2102,00 грн (у період з 17 липня 2022 року по 28 лютого 2023 року) на підставі статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» та статті 7 Закону України «Про Державний бюджет на 2023 рік» є неправомірним.

Розмір суддівської винагороди встановлено статтею 135 Закону № 1402-VIII, тож позивач має право на те, щоб їй виплатили недоотримані кошти (заборгованість).

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 10.11.2021 року у справі № 400/2031/21 та від 30.11.2021 року у справі № 360/503/21.

Відповідно до ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Доводи відповідача щодо необхідності застосування висновків Великої Палати Верховного Суду в постанові від 04 листопада 2020 року у справі № 200/9195/19-а суд вважає безпідставними, оскільки правовідносини, що розглядались у справі № 200/9195/19-а стосувались зміни розрахункової величини розміру суддівської винагороди з мінімальної заробітної плати на прожитковий мінімум, тобто не є подібними до спірних правовідносин у цій справі.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що обмеження виплати позивачеві, починаючи з 12 липня 2022 року по 28 лютого 2023 року, суддівської винагороди (шляхом обчислення її розміру, виходячи з показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі саме 2102 грн) здійснено відповідачем протиправно.

Відповідач зобов`язаний був при визначенні розміру суддівської винагороди ОСОБА_1 у період з 12.07.2022 по 28 лютого 2023 року діяти відповідно до Закону № 1402-VIII та обчислювати розмір суддівської винагороди, виходячи з показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого Законом України «Про Державний бюджет на 2022 рік» саме у значенні 2481 грн та Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» - у значенні 2684, а не 2102 грн, як це протиправно здійснено відповідачем, чим, відповідно, порушено права позивача на отримання суддівської винагороди у належному розмірі.

При цьому, позивач просить провести відповідні нарахування у період до 01.03.2023 року, проте, доказами, наданими сторонами підтверджено порушене право позивача за період з 12.07.2022 року по 28.02.2023 року, тому задоволенню підлягають позовні вимоги за цей період.

Стосовно вимоги позивача про протиправність дій відповідача щодо нарахування їй посадового окладу без урахування регіонального коефіцієнту, суд зазначає наступне.

Як вже було зазначено вище, спеціальним законом, який визначає розмір суддівської винагороди є Закон № 1402-VIII.

За приписами частини першої статті 135 Закону № 1402-VIII суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до частини четвертої статті 135 Закону № 1402-VIII до базового розміру посадового окладу, визначеного частиною третьою цієї статті, додатково застосовуються такі регіональні коефіцієнти:

1) 1,1 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше сто тисяч осіб;

2) 1,2 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше п`ятсот тисяч осіб;

3) 1,25 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше один мільйон осіб.

У випадку, якщо суд розміщується в декількох населених пунктах, застосовується регіональний коефіцієнт за місцезнаходженням органу, який провів державну реєстрацію такого суду.

Таким чином, відповідний регіональний коефіцієнт пов?язаний з місцем розташування суду, в якому суддя здійснює правосуддя.

Як вже було встановлено, рішенням голови Верховного Суду від 05.07.2022 року, суддю Сєвєродонецького міського суду Луганської області ОСОБА_2 відряджено до Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області.

В свою чергу, Дніпропетровський районний суд Дніпропетровської області розташований у смт. Слобожанське, Дніпровського району, Дніпропетровської області, кількість населення якого становить 14 661 осіб, тобто законодавчо визначені підстави для застосування до окладу судді, який працює у вказаному суді, відповідного регіонального коефіцієнту, відсутні.

Позивач, аргументуючи свої доводи про необхідність застосування під час нарахування їй посадового окладу, посилається на Прядок відрядження суддів.

Так, Порядок відрядження судді до іншого суду того самого рівня і спеціалізації (як тимчасового переведення), затверджений Рішення Вищої ради правосуддя 24.01.2017 № 54/0/15-17 (далі Порядок), розроблений відповідно до законів України «Про судоустрій і статус суддів», «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» щодо відрядження суддів та врегулювання інших питань забезпечення функціонування системи правосуддя в період відсутності повноважного складу Вищої кваліфікаційної комісії суддів України», «Про Вищу раду правосуддя» (далі - закони) з метою забезпечення доступу до правосуддя в судах у зв`язку з неможливістю здійснення правосуддя та виявленням надмірного рівня судового навантаження, а також з метою тимчасового переведення суддів у разі припинення роботи суду у зв`язку зі стихійним лихом, військовими діями, заходами щодо боротьби з тероризмом або іншими надзвичайними обставинами.

Відповідно до пунктів 1, 2 розділу VI «Фінансове забезпечення відрядження судді» Порядку суддям, які направляються у відрядження як тимчасове переведення судді до іншого суду того самого рівня і спеціалізації, виплачується суддівська винагорода та відшкодовуються витрати в порядку і розмірі, визначених постановою Кабінету Міністрів України від 2 лютого 2011 року № 98 «Про суми та склад витрат на відрядження державних службовців, а також інших осіб, що направляються у відрядження підприємствами, установами та організаціями, які повністю або частково утримуються (фінансуються) за рахунок бюджетних коштів».

При цьому, розмір суддівської винагороди, що підлягає виплаті в суді, до якого суддю відряджено, визначається Законом України «Про судоустрій і статус суддів», але не може бути меншим за розмір суддівської винагороди, що виплачувалась (підлягала сплаті) судді в суді, з якого його було відряджено.

Позивач зазначає, що оклад судді Сєвєродонецькому міському суді Луганської області складав 69 366 грн, тобто обгрунтовує свої доводи лише розміром окладу, однак Порядок визначає умову щодо неможливості зменшення розміру суддівської винагороди, яка складається, крім окладу, з інших складових.

При цьому, жодних доказів того, що розмір її суддівської винагороди в Сєвєродонецькому суді Луганської області був меншим, ніж вона отримує в Дніпропетровському районному суді Дніпропетровської області, суду не надано.

Більш того, Порядок визначає, що розмір суддівської винагороди, що підлягає виплаті в суді, до якого суддю відряджено, визначається Законом України «Про судоустрій і статус суддів», а приписами частини першої статті 135 Закону № 1402-VIII передбачено, що суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами

Таким чином, законодавчо встановлені підстави для задоволення позовних вимог в частині нарахування та виплати позивачу окладу з урахуванням регіонального коефіцієнту, відсутні.

Стосовно вимог позивача про нарахування щомісячної доплати за вислугу років у розмірі 20% з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті за період з 12 липня 2022 року по 01 березня 2023 року, то суд вважає їх передчасними та такими, що наразі не підлягають задоволенню, оскільки станом на час звернення до суду з позовом, зазначені права позивача не порушені.

Частиною першою статті 77 КАС України закріплено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Аналогічна позиція стосовно обов`язку доказування була висловлена Європейським судом з прав людини у пункті 36 справи «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), від 01 липня 2003 року №37801/97, в якому він зазначив, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення).

Таким чином, виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи позов ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню.

Щодо клопотання позивача про допуск до негайного виконання рішення суду в частині стягнення суддівської винагороди за один місяць, суд зазначає наступне.

Відповідно пункту 2 частини першої статті 371 КАС України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць.

Враховуючи, що за наслідком розгляду справи судом визначено належний спосіб захисту порушеного права шляхом зобов`язання відповідача нарахувати позивачу суддівську винагороду, а не присудження її виплати у певному розмірі, клопотання позивача про звернення рішення суду до негайного виконання в частині стягнення суддівської винагороди за один місяць задоволенню не підлягає.

Судові витрати розподілу не підлягають, у зв`язку зі звільненням позивача від сплати судового збору.

Щодо клопотання позивача про встановлення судового контролю, суд зазначає наступне.

Відповідно до частин 1, 2 статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

З аналізу викладених норм вбачається, що зобов`язання суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення є правом суду, а не його обов`язком.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Європейський Суд з прав людини звертав увагу, що судове та виконавче провадження є першою та другою стадіями у загальному провадженні (рішення у справі «Скордіно проти Італії» (Scordino v. Italy). Таким чином, виконання рішення не відокремлюється від судового розгляду і провадження повинно розглядатися загалом (рішення у справі «Сіка проти Словаччини» (Sika v. Slovaki), № 2132/02, пп. 24-27, від 13.06.2006, пп. 18 рішення «Ліпісвіцька проти України» №11944/05 від 12.05.2011).

Крім того, у рішеннях Європейського Суду з прав людини у справах «Бурдов проти Росії» від 07.05.2002, «Ромашов проти України» від 27.07.2004, «Шаренок проти України» від 22.02.2004 зазначається, що право на судовий захист було б ілюзорним, якби правова система держави дозволяла щоб остаточне зобов`язувальне рішення залишалося бездієвим на шкоду одній із сторін; виконання рішення, винесеного будь-яким судом, має вважатися невід`ємною частиною судового процесу.

Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади (рішення у справі «Сокур проти України» (Sokur v. Ukraine), №29439/02, від 26.04.2005, та у справі «Крищук проти України» (Kryshchuk v. Ukraine), №1811/06, від 19.02.2009).

Аналіз зазначених вище рішень Європейського Суду з прав людини свідчить про те, що з метою забезпечення права особи на ефективний судовий захист в адміністративному судочинстві існує інститут судового контролю за виконанням судового рішення. Судовий контроль - це спеціальний вид провадження в адміністративному судочинстві, відмінний від позовного, що має спеціальну мету та полягає не у вирішенні нового публічно-правового спору, а у перевірці всіх обставин, що перешкоджають виконанню такої постанови суду та відновленню порушених прав особи-позивача.

Згідно із статтею 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.

При цьому, відповідно до приписів частини другої статті 14 Кодексу адміністративного судочинства України, судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Відповідно до статті 370 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.

Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Отже, рішення суду, яке набрало законної сили є обов`язковим для учасників справи. Це забезпечується, в першу чергу, через примусове виконання судових рішень відповідно до Закону України «Про виконавче провадження». Судовий контроль у формі зобов`язання подати звіт, також є формою забезпечення виконання судових рішень.

Суд наголошує, що завершальною стадією судового провадження з примусового виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) є виконавче провадження (стаття 1 Закону України «Про виконавче провадження»).

При цьому, у разі відсутності добровільного виконання судових рішень, приписами Закону України «Про виконавче провадження» врегульований порядок дій та заходів, що спрямовані на примусове виконання таких рішень.

Судом не встановлено, що загальний порядок виконання судового рішення не дасть очікуваного результату, або що відповідач буде створювати перешкоди для його (рішення) виконання і позивачем не надано жодних доказів на спростування зазначеної обставини.

Враховуючи викладене, суд не вбачає підстав для задоволення клопотання про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення по справі та зобов`язання відповідача подати суду звіт про виконання судового рішення у встановлений судом строк у цій справі.

Керуючись ст.ст. 241-246, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Державна судова адміністрація України, Державна казначейська служба України про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області щодо нарахування та виплати судді Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 12.07.2022 року по 28.02.2023 року обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 1 січня 2022 року в розмірі 2102 грн.

Зобов`язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області (пр-т Дмитра Яворницького, 57, м. Дніпро, 49000, код ЄДРПОУ 26239738) провести нарахування суддівської винагороди судді Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на підставі частин 2, 3 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» виходячи з базового розміру посадового окладу судді 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня 2022 року, а саме в сумі 2 481 грн, за період з 12 липня 2022 року по 31 грудня 2022 року.

Зобов?язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області (пр-т Дмитра Яворницького, 57, м. Дніпро, 49000, код ЄДРПОУ 26239738) провести нарахування суддівської винагороди судді Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на підставі частин 2, 3 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» виходячи з базового розміру посадового окладу судді 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня 2023 року, а саме в сумі 2 684 грн. за період з 01 січня 2023 року по 28 лютого 2023 року.

У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

У задоволенні клопотання ОСОБА_1 про встановлення судового контролю - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя О.С. Луніна