Єдиний державний реєстр судових рішень Справа № 204/11543/23
Провадження № 1-кс/204/2772/23
УХВАЛА
Іменем України
04 серпня 2023 року Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська у складі:
слідчого судді - ОСОБА_1 ,
за участю секретаря - ОСОБА_2
прокурора - ОСОБА_3 ,
захисника - ОСОБА_4 ,
підозрюваного - ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Дніпрі, в режимі відеоконференції, клопотання старшого слідчого в ОВС відділу розслідування злочинів у сфері транспорту СУ ГУНП в Донецькій області майора поліції ОСОБА_6 , яке погоджене прокурором Донецької спеціалізованої прокуратури у сфері оборони ОСОБА_7 , у кримінальному провадженні № 12023050000000473 від 02.08.2023 року, про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно підозрюваного ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який народився в с. Визирка, Комінтернівського району, Одеської області, громадянина України, не одруженого, маючого на утриманні малолітню дитину, маючого середньою освітою, військовослужбовця загальної мобілізації, навідника 3 кулеметного відділення кулеметного взводу 12 стрілецької роти 4 стрілецького батальйону військової частини НОМЕР_1 , солдата, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 286 КК України,-
встановив:
До суду надійшло клопотання старшого слідчого в ОВС відділу розслідування злочинів у сфері транспорту СУ ГУНП в Донецькій області майора поліції ОСОБА_6 , яке погоджене прокурором Донецької спеціалізованої прокуратури у сфері оборони ОСОБА_7 , у кримінальному провадженні № 12023050000000473 від 02.08.2023 року, про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно підозрюваного ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 286 КК України.
В обґрунтування клопотання зазначено, що слідчим відділенням Відділення поліції № 6 Дніпровського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12022041680000855 від 21.12.2022 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України.
Досудовим розслідуванням встановлено, що слідчими відділу розслідування злочинів у сфері транспорту СУ ГУНП в Донецькій області, під процесуальним керівництвом Донецької спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12023050000000473 від 02.08.2023 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 286 КК України. Наказом начальника Головного управління Національної поліції в Донецькій області № 330 від 25.02.2022 тимчасовим місцем дислокації особового складу ГУНП в Донецькій області визначено Покровське РУП ГУНП в Донецькій області. Таким чином, місце здійснення досудового розслідування перебуває в межах територіальної юрисдикції Красноармійського міськрайонного суду Донецької області (м. Покровськ, Донецької області). Водночас, в зв`язку з введенням воєнного стану на території України та неможливістю Красноармійським міськрайонним судом Донецької області здійснювати правосуддя під час воєнного стану, розпорядження Верховного Суду України від 08.04.2022 № 17/0/9-22, відповідно до ч. 7 ст. 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», змінено територіальну підсудність судових справ з Красноармійського міськрайонного суду Донецької області на Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська. Досудовим розслідування встановлено, що солдат ОСОБА_5 , будучи військовослужбовцем військової служби за призовом під час мобілізації на особливий період, проходячи її на посаді навідника 3 кулеметного відділення кулеметного взводу 12 стрілецької роти 4 стрілецького батальйону військової частини НОМЕР_1 , в порушення вимог ст. 11 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст.ст. 1-4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, ст.ст. 14, 16 Закону України «Про дорожній рух», п.11.3. Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 1306 від 02.08.2023 приблизно о 18:00 годин, керуючи технічно справним автомобілем марки «Mitsubishi Outlander Elegance», реєстраційний номер НОМЕР_2 , рухаючись по проїжджій частині автодороги сполученням «Краматорськ-Лозова» зі сторони м. Лозова в напрямку смт. Олександрівка на території Краматорського району Донецької області, проїжджаючи ділянку дороги на відстані 2 км 300 м від АЗС «Нефтегазторг», розташованої за адресою: Донецька область, смт. Олександрівка, вул. Центральна, 112, діючи необережно, проявляючи кримінальному протиправну недбалість, маючи об`єктивну можливість спостерігати за дорожньою обстановкою, не маючи перешкод технічного характеру, маючи реальну та об`єктивну можливість здійснювати рух своєю смугою руху, не переконавшись в безпечності своїх дій, виїхав на смугу для зустрічного руху де скоїв зіткнення з автомобілем «Skoda Fabia», р/н НОМЕР_3 під керуванням водія ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який рухався у зустрічному напрямку, внаслідок чого малолітній пасажир автомобіля «Skoda Fabia», р/н НОМЕР_3 ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_3 загинув на місці події, а водій ОСОБА_8 помер в автомобілі швидкої медичної допомоги. 03 серпня 2023 року о 01:00 год. солдата ОСОБА_5 затримано в порядку ст. 207, 208 КПК України. 03 серпня 2023 року ОСОБА_5 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 286 КК України, тобто у порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, якщо вони спричинили загибель кількох осіб. Обґрунтованість повідомленої ОСОБА_5 підозри у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 286 КК України підтверджується зібраними під час досудового розслідування належними та допустимими доказами у їх сукупності, зокрема: протоколом огляду місця події, протоколами допиту свідків, висновком експертизи та іншими зібраними під час досудового розслідування доказами в їх сукупності. Статтею 183 ч. 1 КПК України визначено, що тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден з більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України, якою передбачено умови, мету і підстави застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Метою обрання запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спроб: переховуватися від органу досудового розслідування та суду; незаконно впливати на свідків, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином та вчинити інше кримінальне правопорушення. Відповідно до ч. 2 ст. 177 КПК України підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити такі дії: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на свідків, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується. Таким чином, для досягнення мети і завдань кримінального провадження, на даний час у сторони обвинувачення виникла необхідність у застосуванні запобіжного заходу у виді тримання під вартою стосовно підозрюваного. Така потреба обумовлена наявністю ризиків, передбачених п.п. 1, 3, 4 ч. 1 ст. 177 КПК України. Так, в обґрунтування застосування запобіжного заходу щодо підозрюваного покладається необхідність запобігання спробам: переховуватися від органу досудового розслідування та суду, що підтверджується, тим що ОСОБА_5 підозрюється у вчиненні тяжкого злочину за яке, передбачено понесення винною особою покарання у вигляді позбавлення волі строком від 5 до 10 років, у зв`язку із чим розуміючи тяжкість понесення покарання у разі визнання підозрюваного винним у вчиненні інкримінованого злочину, останній може переховуватись від органу досудового розслідування та суду з метою уникнення понесення покарання. При цьому, можливі посилання сторони захисту на відсутність на даний час спроб втечі підозрюваного будуть безпідставними, оскільки його належна процесуальна поведінка наразі обумовлена не його правосвідомістю, а відсутністю запобіжного заходу, що жодним чином не свідчить про неможливість переховування підозрюваного у разі не обрання йому запобіжного заходу; незаконно впливати на свідків у цьому ж кримінальному провадженні, що підтверджується тим, що підозрюваний може вплинути на свідків, з метою спонукання їх до зміни наданих ним небажаних для підозрюваного показань, як на слідстві так і в суді щодо механізму ДТП та свідків. Слід зазначити, що ризик незаконного впливу на свідків залишається актуальним з огляду на встановлену КПК України процедуру отримання показань від осіб, які є свідками, у кримінальному провадженні, а саме усно шляхом допиту особи в судовому засіданні відповідно до положень ст. 23 КПК України. Суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них, відповідно до ч. 4 ст. 95 КПК України. Тобто ризик впливу на свідків існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при зібранні доказів, а й в подальшому на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань від свідків та дослідження їх судом; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином що підтверджується тим, що підозрюваний розуміючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, наслідки та ризик втечі для нього, при цьому як військовослужбовець маючи певну підтримку серед інших військовослужбовців може будь-яким чином здійснювати вплив на потерпілого та свідків. Імовірність впливу на свідків за допомогою насилля складатиме суть ризику вчинити інше кримінальне правопорушення або перешкоджання кримінальному провадженню будь-яким чином. Крім цього, підозрюваний перебуваючи на волі, з метою ухилитись від кримінальної відповідальності за вчинений злочин, в якому підозрюється, як військовослужбовець може умисно вчинити самокалічення або симулювати хворобу, підробивши для цього відповідні документи або іншим обманом, щоб не перебувати в умовах ізоляції до завершення досудового розслідування. Неможливість застосування запобіжних заходів у вигляді особистого зобов`язання, домашнього арешту та особистої поруки відносно підозрюваного пов`язана з тим, що вказані запобіжні заході будуть не достатніми для запобігання вищевказаним ризиками та в умовах воєнного стану обраний запобіжний захід має відповідати характеру певного суспільного інтересу, що, незважаючи на презумпцію невинуватості, превалює над принципом поваги до свободи особистості. Крім того, «суворість передбаченого покарання» є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочину. Неможливість застосування запобіжного заходу у вигляді особистого зобов`язання відносно підозрюваного ОСОБА_5 , пов`язана з тим, що особисте зобов`язання є найбільш м`яким запобіжним заходом та відповідно до п. 2 ст. 179 КПК України - однією з ознак виконання особистого зобов`язання є те що підозрюваний зобов`язується не відлучатися із населеного пункту, в якому він зареєстрований чи перебуває, без дозволу слідчого, прокурора або суду, та його застосування не достатнє для забезпечення виконання обвинуваченим його обов`язків у цьому кримінальному провадженні. Неможливість застосування запобіжного заходу, у вигляді домашнього арешту відносно підозрюваного ОСОБА_5 , пов`язана з тим, що органом досудового розслідування встановлено, що обрання відносно нього іншого запобіжного заходу створить передумови для переховування останнього від правосуддя та фактично уникнення кримінальної відповідальності. Більше того, за таких обставин ОСОБА_5 отримає можливість незаконно впливати на свідків у кримінальному провадженні, здійснювати на них психологічний або фізичний вплив. Причому в цьому випадку необхідно брати до уваги і саму особистість обвинуваченого, враховуючи його репутацію, соціальні зв`язки тощо. Крім того, під час розгляду можливого клопотання сторони захисту про обрання запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту, суд повинен звернути увагу на з`ясовування позиції власника житла та підтвердження його однозначної згоди на застосування домашнього арешту до ОСОБА_5 в такій ситуації. Сторона захисту повинна надати суду згоду повнолітніх осіб, які проживають в одному житловому приміщення із обвинуваченим щодо застосування цього запобіжного заходу, вказаним особам суд повинен роз`яснити при цьому порядок здійснення контролю за дотриманням умов застосування домашнього арешту, зокрема - щодо права з`являтися в житло. Вказана позиція прослідковується в п. 15 листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 4 квітня 2013 р. «Про деякі питання порядку застосування запобіжних заходів під час досудового розслідування та судового провадження відповідно до Кримінального процесуального кодексу України» де зауважується, що правильною слід вважати практику тих слідчих суддів, судів, які застосовують домашній арешт, з`ясувавши при цьому думку власника житла та оцінивши усі обставини в сукупності, у тому числі: міцність соціальних зв`язків підозрюваного, обвинуваченого в місці його постійного проживання; наявність у нього родини й утриманців (місце їх фактичного проживання); достатність застосування такого запобіжного заходу для запобігання ризикам, визначеним у ст. 177 КПК, зокрема, спробам підозрюваного, обвинуваченого переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду. Враховуючи, що в результаті вказаної ДТП загинула малолітня дитина, відповідно до вимог п.2 ч.4 ст. 183 КПК України є процесуально доцільним не визначати підозрюваному ОСОБА_5 заставу у вказаному кримінальному провадженню. Неможливість застосування запобіжного заходу у вигляді особистої поруки відносно підозрюваного ОСОБА_5 , пов`язана з тим, що до сторони обвинувачення та суду не було звернення із письмовим зобов`язанням про те, що особа поручається за виконання обвинуваченим покладених на нього обов`язків, відповідно до ст. 194 КПК України, і зобов`язується за необхідністю доставити його до суду на першу вимогу. За таких обставин застосування більш м`яких запобіжних заходів не може запобігти цим ризикам, також суворість покарання за кримінальне правопорушення та особистість обвинуваченого свідчить про те, що наслідки та ризик втечі для обвинуваченого у цьому випадку можуть бути визнані ним менш небезпечними ніж кримінальне переслідування. В свою чергу, в умовах воєнного стану на території України, з метою належного покарання осіб, які вчинили тяжкі та особливо тяжкі злочини, такий підхід національних судів щодо застосування викличного виду запобіжного заходу у виді тримання під вартою, не допустить негативного впливу на обороноздатність держави в умовах воєнного стану, підриву авторитету, бойової готовності та боєздатності підрозділу Збройних Сил України та не створить в очах військовослужбовців уяву безкарності та свавілля. Крім того, бажання ОСОБА_5 уникнути відповідальності та тяжкість покарання, що йому загрожує, безумовно свідчать про можливість втечі підозрюваного. Таким чином, констатовані ризики є обґрунтованими та доведеними. Не утворює підстав для звільнення підозрюваного і участь останнього у бойових діях пов`язаних з захистом суверенітету та незалежності України, оскільки ці обставини мали місце і на час вчинення злочину, а отже вони не утворюють для ОСОБА_5 жодних моральних запобіжників при обранні ним моделі поведінки. Розглядаючи можливість застосування до підозрюваного будь-якого альтернативного запобіжного заходу, прокурор звертає увагу суду, що наразі достатніми та належними підставами застосування запобіжного заходу у виді тримання стосовно ОСОБА_5 під вартою є не лише очікування завершення досудового розслідування та розгляду справи в суді, а і дотримання балансу між можливими наслідками його звільнення та безпекою суспільства, яке вимагає ізоляції осіб, які з встановленою вірогідністю здатні завдати істотної шкоди правам та свободам інших осіб, що в даному випадку повністю виправдовує утримання підозрюваного під вартою. Отже, досягнення мети визначеної у ст. 177 КПК України наразі можливе виключно шляхом взяття під варту ОСОБА_5 . Такий висновок прокурора не суперечить як національному законодавству, так і практиці Європейського Суду з прав людини, згідно з якою допустимими підставами для взяття й тримання особи під вартою є наявність із боку цієї особи таких загроз як: перешкоджання розслідуванню, вплив на свідків та інших осіб, ухилення від слідства та суду або повторне вчинення злочину, за умови доведеності таких ризиків (рішення у справах Смірнов проти Росії від 24 липня 2003 року; Вемгофф проти Німеччини від 27 червня 1968 року; Штегмюллер проти Австрії від 10 листопада 1969 року; Мацнеттер проти Австрії від 10 листопада 1969 року; Летельєр проти Франції від 26 червня 1991 року та ін.), також тривалість існування обґрунтованої підозри у вчиненні затриманою особою злочину як неодмінна умова законності її продовжуваного тримання під вартою (рішення ЄСПЛ «Геращенко проти України» від 7 листопада 2013 року) та суворість покарання, яке може бути призначено, як слушний елемент в оцінці ризику можливості переховування від суду чи скоєння іншого злочину. Серйозність висунутих обвинувачень свідчить про те, що державні органи могли виправдано вважати, що такий ризик існує (рішення ЄСПЛ «Москаленко проти України» від 20 травня 2010 року). Європейський суд з прав людини у своїй практиці неодноразово вказував на те, що позбавлення свободи може бути виправданим лише тоді, коли інші, менш суворі запобіжні заходи, по-перше, були розглянуті, а по-друге, за результатами розгляду визнані такими, що не зможуть забезпечити мети, досягнення якої вимагається (Рішення у справі Амбрушкевич проти Польщі). Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року передбачено, що при розгляді справ суди застосовують Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини, як джерело права. Відповідно до листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №511-550/0/4-13 від 04 квітня 2013 року «Про деякі питання порядку застосування запобіжних заходів під час досудового розслідування та судового провадження відповідно до Кримінального процесуального кодексу України», слідчому судді, суду слід враховувати, що рішення про застосування одного із видів запобіжних заходів, який обмежує права і свободи підозрюваного, обвинуваченого, має відповідати характеру певного суспільного інтересу, що, незважаючи на презумпцію невинуватості, превалює над принципом поваги до свободи особистості. Крім цього, відповідно до практики Європейського суду з прав людини, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів. Забезпечення таких стандартів, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства. Сторона обвинувачення акцентує увагу суду, що під час розгляду клопотання відомостей, які би безумовно свідчили про неможливість перебування ОСОБА_5 під вартою, немає, відсутні докази і наявності в останнього міцних соціальних зв`язків, інших даних, які б переважили ризики передбачені ст. 177 КПК України. Беручи до уваги те, що ОСОБА_5 підозрюється у вчиненні тяжкого злочину, також враховуючи вкрай напружену ситуацію пов`язану з введенням воєнного стану в країні, є всі підстави вважати, що перебуваючи на волі ОСОБА_5 може переховуватись від органу досудового розслідування та суду, незаконно впливати на потерпілого, вчинити інше кримінальне правопорушення, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, що підтверджується вчиненням ОСОБА_5 тяжкого злочину, що свідчить про неможливість запобіганням цим ризикам шляхом обрання застосування більш м`якого запобіжного заходу, непов`язаного з триманням під вартою та свідчить про відсутність підстав для визначення мінімального розміру застави. З огляду на те, що органом досудового розслідування доведено та підтверджено існування ризиків, передбачених ст. 177 КПК України та враховані обставини, передбачені ст. 178 КПК України. Таким чином, враховуючи, що ОСОБА_5 підозрюється у вчиненні тяжкого злочину, може переховується від органу досудового розслідування та суду, може впливати на свідків, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином та перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, що свідчить про неможливість запобіганням цим ризикам шляхом застосування більш м`яких запобіжних заходів. З огляду на викладене, слідчий звертається до суду з даним клопотанням про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою підозрюваного.
У судовому засіданні прокурор підтримав клопотання та просив його задовольнити.
Підозрюваний та його захисник заперечували щодо задоволення клопотання про застосування відносно підозрюваного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та просили застосувати до підозрюваного запобіжний захід у вигляді домашнього арешту.
Ознайомившись з наданими матеріалами клопотання, заслухавши думку сторін, слідчий суддя приходить до наступного.
Подане слідчим клопотання відповідає вимогам ст.ст. 183, 184 КПК України.
Під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_5 , слідчий суддя вважає, що наведені у ньому дані, виклад яких зроблено з посиланням на матеріали кримінального провадження, свідчать про достатність підстав вважати обґрунтованою підозру у вчиненні ОСОБА_5 інкримінованого йому кримінального правопорушення.
Оскільки на даному етапі кримінального провадження не допускається вирішення тих питань, які повинен вирішувати суд під час розгляду по суті, а саме питань, пов`язаних з оцінкою доказів з точки зору їх достатності і допустимості для визнання особи винною чи невинною у вчиненні злочинів, то слідчий суддя на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів лише визначає, що причетність ОСОБА_5 до вчинення злочину, підозра у якому йому повідомлена, є вірогідною та достатньою для застосування щодо нього обмежувального заходу.
Прокурором доведено, що ОСОБА_5 обґрунтовано підозрюється у вчиненні тяжкого кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.286 КК України, за яке передбачено покарання у вигляді позбавленням волі на строк до десяти років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк до трьох років, відповідно намагаючись уникнути покарання може переховуватись від органів досудового розслідування або суду, підозрюваний може впливати на свідків у даному кримінальному провадженні та перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином. Запобігти вище зазначеним ризикам можливо лише шляхом застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, тому слідчий суддя вважає можливим задовольнити клопотання слідчого та застосувати запобіжний захід у вигляді тримання під вартою відносно підозрюваного строком до 60 днів. Застосування більш м`якого запобіжного заходу, про який заявляють підозрюваний та його захисник, є недоцільним, та не буде достатнім для запобігання визначеним ризикам, передбаченим п.п. 1,3,4 ч.1 ст. 177 КПК України.
Відповідно до ч. 4 ст. 183 КК України, слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, який спричинив загибель людини.
Керуючись ст. ст. 110, 131-132, 176-178, 183-187, 193-194,196-197, 205, 309-310, 369-372, 392-393, 395 КПК України, суд,-
постановив:
Клопотання старшого слідчого в ОВС відділу розслідування злочинів у сфері транспорту СУ ГУНП в Донецькій області майора поліції ОСОБА_6 , яке погоджене прокурором Донецької спеціалізованої прокуратури у сфері оборони ОСОБА_7 , у кримінальному провадженні № 12023050000000473 від 02.08.2023 року, про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно підозрюваного ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 286 КК України - задовольнити.
Застосувати до підозрюваного ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, строком до 60 днів, тобто до 01 жовтня 2023 року, без визначення розміру застави.
Ухвала слідчого судді підлягає негайному виконанню після її оголошення.
Ухвала може бути оскаржена до Дніпровського апеляційного суду протягом п`яти днів з дня її оголошення.
Слідчий суддя ОСОБА_1
Судове рішення № 112766276, Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська було прийнято 04.08.2023. Форма судочинства - Кримінальне, форма рішення - Ухвала суду. На цій сторінці ви зможете знайти корисні дані про це судове рішення. Ми надаємо зручний та швидкий доступ до актуальних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі недавніх судових прецедентів. Наша база даних містить повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам швидко знаходити корисні дані.
Це рішення відноситься до справи № 204/11543/23. Юридичні особи, які зазначені в тексті цього судового документа: