Рішення № 112688912, 08.08.2023, Києво-Святошинський районний суд Київської області

Справа № 369/2746/23

Провадження № 2/369/3236/23

РІШЕННЯ

Іменем України

08.08.2023 року м. Київ

Києво-Святошинський районний суд Київської області в складі:

головуючої судді Пінкевич Н.С.

секретаря Соловюк В.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до державного підприємства «Адміністрація морських портів України» про стягнення заборгованості, -

в с т а н о в и в :

У лютому 2023 року позивач звернувся до суду з даним позовом. Свої вимоги мотивував тим, що вона з 2013 року працювала на посаді провідного юрисконсульту сектору претензійно-позовної роботи юридичного відділу служби апарату управління ДП АМПУ. З листопада 2017 року її переведено на посаду начальника відділу претензійно-позовної роботи та роботи з виконавчими провадженнями юридичної служби апарату управління ДП АМПУ. У березні 2019 року її переведено на посаду начальника відділу претензійно-позовної роботи та роботи з виконавчими провадженнями управління забезпечення взаємодії з органами корпоративного управління, представницьких функцій та нормотворчої діяльності юридичного департаменту апарату управління ДП АМПУ. Наказом від 03 лютого 2023 року її звільнено за п.6 ст.36 КЗпП.

Вказала, що під час її роботи, наказом ДП АМПУ від 29 грудня 2018 року працівників апарату було заохочено премією в розмірі посадового окладу, але їй така премія в розмірі 35 000 грн. не була виплачена. При цьому відповідач грубу порушив як КЗпПУ, Закон України «Про оплату праці», так і норми Колективного договору. Фактично було допущено дискримінацію. Підстави для невиплати такої премії були відсутні, що також підтверджується й іншими судовими справами. Тому з відповідача слід стягнути невиплачену премію з нагоди святкування Нового року в розмірі посадового окладу в розмірі 35 000 грн.

Також у порушення ст. 127 КЗпП України, ст. 1215 ЦК України відповідач без наявності правових підстав та за відсутності відповідного наказу/розпорядження з неї вирахувано 802,08 грн. та в розмірі 2 167,23 грн. (за січень 2023 року). Тому з відповідача слід стягнути незаконно утриману заробітну плату в загальному розмірі 2969,31 грн.

Оскільки при звільненні ДП АМПУ зобов`язано з нею провести повний розрахунок, чого зроблено не було, тому на підставі ст. 117 КЗпП підприємство має виплатити їй середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 04 лютого 2023 року по день ухвалення рішення (з розрахунку середньоденної заробітної плати в розмірі 3567,17 грн.).

У добровільному порядку ДП АМПУ кошти не сплачує, тому вважає своє право порушеним. Просила суд стягнути з державного підприємства «Адміністрація морських портів України» на користь ОСОБА_1 премію з нагоди святкування Нового року у розмірі 35 000 грн., невиплачену заробітну плату в розмірі 2969,31 грн., середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 04 лютого 2023 року по день ухвалення судового рішення, виходячи з середньоденної заробітної плати у розмірі 3567,17 грн.; сплачений судовий збір; судове рішення в частині виплати заробітної плати за один місяць у розмірі 74 910,57 грн. допустити до негайного виконання.

Ухвалою судді Києво-Святошинського районного суду Київської області від 27 лютого 2023 року відкрито провадження та призначено розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

27 березня 2023 року та 03 квітня 2023 року до суду надійшли клопотання сторін про розгляд справи з викликом сторін.

Ухвалою судді Києво-Святошинського районного суду Київської області від 11 квітня 2023 року здійснено перехід до розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін.

28 березня 2023 року до суду надійшов відзив представника ДП «Адміністрація морських портів України». Не погоджуючись з позовом вказали, що у день звільнення з позивачем проведено повний розрахунок. Так, у розрахунковому листі позивачки за січень 2023 року містяться відомості про заборгованість на початок періоду в сумі 2167,23 грн., яка по суті є авансом (передплатою). Водночас у графі «Чергова виплата з погашення боргів» зазначено погашення заборгованості в сумі 5730,06 грн., що безумовно включає авансові кошти за попередній період в сумі 2167,23 грн. Суму 5730,06 грн. при виплаті зменшено на авансовий платіж 2167,23 грн., що і відображено в розрахунковому листі. Оскільки ОСОБА_1 перебувала у відпустці з 09 січня 2023 року по 22 січня 2023 року, тому заробітна плата за цей період їй виплачено 28 грудня 2022 року.

Зазначив, що умовами Колективного договору та нормами трудового законодавства, преміювання працівників здійснюється на підставі рапортів керівників підрозділів. Проте керівник юридичного підрозділу не надав рапорт на ОСОБА_1 та виключно у дискреційних повноваженнях перебуває преміювання працівників, тому ій премія на підставі наказу від 29 грудня 2018 року позивачу не нараховувалась та не виплачувалась. Обов`язку виплачувати таку премію позивачу ДП АМПУ не має. ОСОБА_1 знала про невиплату їй премії, але не зверталась з такими вимогами до роботодавця, хоча сама як представниця брала участь у розгляді аналогічної справи. Тому вимоги в цій частині також є необґрунтованими.

Також вважають, що середньоденний заробіток позивача становить 1425,01 грн., з розрахунку за грудень 2022 - січень 2023. Просили відмовити в задоволенні позову.

У судовому засіданні позивач поданий позов підтримав у повному обсязі. Просив суд задоволити позов.

У судовому засіданні представник державного підприємства «Адміністрація морських портів України» проти позову заперечував. Просив відмовити в задоволенні позову.

Відповідно до ч.5 ст.268 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Дослідивши матеріали даної цивільної справи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково, виходячи з наступних підстав.

Пунктом 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» від 12.06.2009 №2 передбачено, що відповідно до статей 55, 124 Конституції України та статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У п. 33 рішення ЄСПЛ від 19.02.2009 у справі «Христов проти України» суд зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч. 1 ст. 6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав.

Відповідно до ст.ст. 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може, зокрема, бути припинення дії, яка порушує право.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

У справі Bellet v. France Суд зазначив, що стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд сприяє всебічному і повному з`ясуванню обставин справи: роз`яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов`язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

При розгляді справи судом встановлено, що наказом ДП «Адміністрація морських портів України» №187-п від 11 листопада 2013 року №187-п ОСОБА_1 прийнято на посаду провідного юрисконсульта сектору претензійно-позовної роботи юридичного відділу юридичної служби апарату управління ДП «Адміністрація морських портів України».

Наказом ДП «Адміністрація морських портів України» «1225-к від 15 листопада 2017 року ОСОБА_1 переведено на посаду начальника відділу претензійно-позовної роботи та роботи з виконавчими провадженнями юридичної служби апарату управління ДП «Адміністрація морських портів України».

Наказом ДП «Адміністрація морських портів України» №176-к від 25 березня 2019 року ОСОБА_1 переведено на посаду начальника відділу претензійно-позовної роботи та роботи з виконавчими провадженнями управління забезпечення взаємодії з органами корпоративного управління, представницьких функцій та нормотворчої діяльності юридичного департаменту апарату управління ДП «Адміністрація морських портів України».

Наказом ДП «Адміністрація морських портів України» №71-к від 03 лютого 2023 року ОСОБА_1 звільнено за п.6 ст.36 КЗпП.

Частиною 1 статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ч. ч. 1, 5, 6, 7 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Згідно з ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Оцінка доказів - завершальний етап процесу доказування. Вона полягає в перевірці судом доброякісності засобів доказування, що має на меті визначити їх доказову силу.

За змістом частини 3 статті 12, частини 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цього Кодексу.

Статтею 24 Закону України «Про оплату праці» передбачено, що заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Відповідно до статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Статтею 116 КЗПП України визначено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

При звільненні з працівниками проводиться повний розрахунок. Позивачка вказувала, що їй не було виплачено премію з нагоди святкування Нового року, що визнавалось відповідачем. Доводи відповідача про відсутність підстав для виплати такої премії, суд не приймає з огляду на наступне.

Так, за ст. 10 КЗпП колективний договір укладається на основі чинного законодавства, прийнятих сторонами зобов`язань з метою регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин і узгодження інтересів трудящих, власників та уповноважених ними органів. А відповідно до ст. 18 КЗпП України положення колективного договору є обов`язковими як для власника або уповноваженого ним органу, так і для працівників підприємства, установи, організації.

Згідно ст.5 Закону України «Про колективні договори і угоди» визначено, що умови колективних договорів і угод, укладених відповідно до чинного законодавства, є обов`язковими для підприємств, на які вони поширюються, та сторін, які їх уклали.

Відповідно до п.2 ст. 97 КЗпП України умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі. Також, слід зазначити, що відповідно до Рекомендацій перелік порушень, за які розмір премії працівникам можна зменшити або позбавити їх премії зовсім, і розмір такого зниження визначає підприємство (підп. 19 п. 9 Рекомендацій). Підстави для зниження розмірів чи позбавлення премій мають бути занесені до колективного договору. Підставами для зниження розмірів чи позбавлення премій може бути невиконання чи неналежне виконання працівником посадових обов`язків (трудових функцій), невчасне чи неякісне виконання розпоряджень, наказів, програм розвитку підприємства та інших організаційно-розпорядчих документів, порушення трудової дисципліни: прогул, запізнення, поява на роботі у нетверезому стані тощо.

Головний документ, який визначає не лише оціночні показники, умови та порядок преміювання різних категорій працюючих, а й право на одержання премії - це Положення про преміювання за підсумками роботи за місяць або квартал та Положення з переліками доплат і надбавок. Саме в них зафіксовано підстави для виплати, підвищення (пониження) розміру премії, умови для її скасування, коло працівників, на яких вона поширюється, розмір та порядок виплати премії.

Відповідно до п. 1.2 Колективного договору положення цього договору поширюються на всіх штатних працівників апарату управління роботи Державного підприємства «Адміністрація морських портів України», а також на Голову роботи Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» і є обов`язковими для сторін, що його уклали.

П. 2-3 Положення про преміювання передбачено, що за підсумками роботи за місяць та квартал працівників апарату управління роботи Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» преміювання працівників апарату управління роботи Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» за основним результатом діяльності проводиться за підсумками роботи Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» за місяць та за квартал.

Розмір премії працівників визначається виходячи з фінансового стану підприємства відповідно до п. 4 цього Положення (але не менше ніж 50 %) та встановлюється наказом роботи Державного підприємства «Адміністрація морських портів України». Підставою для виплати є оперативні дані статистичної та бухгалтерської звітності роботи Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» за звітний місяць. Підставою для виплати квартальної премії є дані статистичної та бухгалтерської звітності роботи Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» за звітний квартал.

Відповідно до п. 1 Положення про порядок нарахування та виплати працівникам апарату управління роботи Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» одноразової винагороди за підсумками роботи за рік одноразова винагорода за підсумками роботи за рік є особливим видом матеріального забезпечення і є складовою частиною діючої системи преміювання працівників апарату управління роботи Державного підприємства «Адміністрація морських портів України».

Пунктом 8 вказаного Положення передбачено, що працівники, які відпрацювали повний календарний рік, але звільнились до моменту виплати винагороди, мають право на її одержання на загальних умовах і в терміни її виплати на Підприємстві.

Відповідно до ч. 3 ст. 21 Закону України «Про оплату праці» забороняється будь-яке зниження розмірів оплати праці залежно від походження, соціального і майнового стану, расової ті національної належності, статі, мови, політичних поглядів, релігійних переконань, членства у професійній спілці чи іншому об`єднанні громадян, роду і характеру занять, місця проживання.

Статтею 22 Закону України «Про оплату праці» передбачено, що суб`єкти організації оплати праці не мають права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами і колективними договорами.

Відповідно до п. 4.1 Додатку 11 до Колективного договору, а саме, Положення про порядок нарахування та виплати працівникам одноразової винагороди за підсумками роботи за рік, при розподілі одноразової винагороди за підсумками роботи за рік визначається розрахунковий фонд заробітної плати кожного працівника та в цілому по апарату управління підприємства.

Згідно з п. 2.2.12 наказу Державного комітету статистики Україні від 13.01.2004 року № 5 «Про затвердження Інструкції статистики заробітної плати» оплата працівникові часу вимушеного прогулу, нарахована за рішенням суду в розмірі середнього заробітку в разі поновлення працівника на посаді (ст. 235 КЗпП), у формах державних статистичних спостережень з праці зараховується до фонду оплати праці штатних працівників у частині додаткової заробітної плати як оплата невідпрацьованого часу. Згідно з п. 1.6.2 Інструкції № 5 такі нарахування в повному обсязі відображаються у фонді оплати праці того місяця, в якому вони були зроблені.

Позивач перебувала на роботі у відповідача з 2017 року по 03 лютого 2023 року, весь цей час роботи зарахувався до її трудового стажу, вона перебувала у штаті підприємства. На підстав наведеного, суд приходить до висновку, що позивач має право на одержання вищевказаної винагороди у такому же відсотку від посадового окладу, як і інші працівники роботи Державного підприємства «Адміністрація морських портів України». Однак, позивачу в порушення положень як діючого законодавства, так і положень локальних актів відповідача не була виплачена премія до святкування Нового року.

Відповідно до п. 2-3 Положення про преміювання за підсумками роботи за місяць та квартал працівників апарату управління роботи Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» преміювання працівників апарату управління Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» за основним результатом діяльності проводиться за підсумками роботи Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» за місяць та за квартал.

У п. 4 Положення про преміювання за підсумками роботи за місяць та квартал працівників апарату управління Державного підприємства «Адміністрація морських портів України», квартальна премія має бути виплачена в будь-якому випадку у розмірі не менше ніж 50 %. Якщо ж фінансові показники підприємства дозволяють, то така премія може бути виплачена у більшому розмірі, але ні в якому разі не менше ніж 50 %.

Таким чином, виплата такої премій є не правом, а обов`язком відповідача.

Відповідно до п. 3.3.2. Колективного договору адміністрація зобов`язується при наявності фінансової можливості преміювати та заохочувати працівників, зокрема, до державних, релігійних, професійних та інших свят.

Згідно з п. 3.3.3 Колективного договору адміністрація зобов`язується заохочувати в розмірі посадового окладу штатних працівників, безперервний стаж роботи яких в апараті управління ДП «Адміністрація морських портів України» складає не менше 1 року, та які відпрацювали повний календарний рік без періодів тимчасової непрацездатності, при наявності фінансової можливості підприємства.

Факт наявності фінансової можливості підприємства відповідача сплатити одноразову премію у розмірі посадового окладу напередодні новорічних свят, відповідно до положень пункту 3.3.2 Колективного договору, підтверджується наданою до суду копією наказу ДП «Адміністрація морських портів України» від 29 грудня 2018 року № 513-к про преміювання працівників апарату управління з нагоди святкування Нового року. При цьому, судом враховано, що позивачка безперервно працювала, а відтак й критерії для вказаної виплати дотримані. Доказів неналежного виконання позивачкою трудових обов`язків. притягнення її до відповідальності до суду не надано. При цьому, не можуть бути визнані спроможними доводи відповідача щодо наявності фінансової можливості проведення виплати для працівників апарату управління і відсутності такої фінансової можливості для проведення виплати позивачці.

Посилання представника відповідача на Положення про одноразове заохочення апарату управління ДП «Адміністрація морських портів України» за виконання особливо важливої роботи (Додаток 8 до Договору), суд визнає необґрунтованим, оскільки вказаним положенням передбачений порядок виплати іншого заохочення працівникам, а саме - за виконання особливо важливої роботи (п. 1.3.), а премія з нагоди святкування Нового року має самостійну підставу визначення (пункт 3.3.2 Колективного договору). Тому також критично оцінює доводи відповідача про відсутність рапорту керівника структурного підрозділу на ім`я голови ДП «Адміністрація морських портів України», як підставу невиплати вказаної одноразової виплати до державного свята, передбаченої пунктом 3.3.2 Колективного договору.

Перевіривши подані суду розрахунки, суд вважає обґрунтованими доводи позивача про стягнення з відповідача премії з нагоди святкування Нового року у розмірі 35 000 грн.

Щодо невиплаченої заробітної плати.

З поданого розрахункового листка позивача за грудень 2022 року вбачається, що в ньому містяться відомості про заборгованість на кінець періоду в сумі 2 167,23 грн. При цьому ця сума за своєю суттю є авансом (передплатою) - тобто передчасно сплаченими коштами на користь працівника. Розрахунковий листок за січень 2023 року містить відомості про заборгованість на початок періоду в сумі 2 167,23 грн, яка по суті є авансом (передплатою). Водночас у графі «Чергова виплата з погашення боргів» зазначено погашення заборгованості в сумі 5 730,06 грн, що також включає авансовані кошти за попередній період в сумі 2 167,23 грн. Суму 5 730,06 грн при виплаті, що убачається зі змісту розрахункового листка, зменшено на авансовий платіж 2 167,23 грн.

Тому доводи позивача в цій частині є необгрунтованими і спростовуються фактом здійснених повних розрахунків у день звільнення позивача. Авансування у грудні 2022 на 2167,23 грн є достроковим виконанням зобов`язання роботодавця перед працівником.

Тобто позивач отримав виплати, пов`язані з відпусткою, які були сплачені завчасно (авансом); авансування відбулось за рахунок роботодавця в рахунок майбутніх платежів на користь працівника в межах вищезазначеної суми фонду оплати праці на дату сталої процедури перерахунку середньої заробітної плати для оплати часу відпусток; авансування станом на 31.12.2022 (на дату сталої процедури перерахунку середньої заробітної плати для оплати часу відпусток) за перспективності правової підстави для набуття працівником суми виплати, пов`язаної з відпусткою, яку сплачено роботодавцем 28.12.2022. Авансовані позивачу станом на 31.12.2022 (01.01.2023) кошти отримали правове підґрунтя в січні 2023 року за результатами нарахування заробітної плати за січень 2023 року. Станом на 31.01.2023 грошові розрахунки сторін виконані у повному обсязі. Отже, станом 31.12.2022 (01.01.2023) позивачу було проавансовано відповідачем на 2167,23 грн, які виплачені ще 28.12.2022 на виконання Закону України «Про відпустки». Авансування відблось у зв`язку з набуттям грошових коштів позивачем за обставинами сталої практики на підприємстві перерахунку середньої заробітної плати за час відпустки, коли дні відпусток припадають на перші календарні дні місяця, що передують даті виплати заробітної плати за попередній місяць. Тому ніяких бухгалтерських проведень щодо відрахувань з заробітної плати ОСОБА_1 не відбувалось, у зв`язку з чим приписи ст. 127 КЗпП України відповідачем не порушені. Також суд не приймає посилання позивача на ст.1215 ЦК України, оскільки підприємство не вимагає повернення надмірно сплачених коштів, а суму в розмірі 2167,23 грн. позивач вказує як невиплачені їй грошові кошти. Тому в цій частині позовних вимог суд відмовляє.

Щодо строків звернення позивача до суду.

За ст. 233 КЗпП працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).

За ст.238 КЗпП при розгляді трудових спорів у питаннях про грошові вимоги, крім вимог про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи (стаття 235), орган, який розглядає спір, має право винести рішення про виплату працівникові належних сум без обмеження будь-яким строком.

Аналізуючи зміст частини другої статті 233 КЗпП України, можна зробити висновок, що в разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці працівник має право без обмежень будь-яким строком звернутись до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору та відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, і не залежить від здійснення роботодавцем нарахування таких виплат.

Тому в даному випадку не підлягають застосуванню стоки позовної давності щодо вимог про стягнення премії до святкування Нового Року.

Щодо виплати середнього заробітку за час затримки у виплатах.

Згідно з ч. 1 статті 117КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Середній заробіток для виплати працівникові компенсації за час затримки розрахунку при звільненні визначається відповідно статті 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100.

В роз`ясненнях, наданих в п. 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» вказано: установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини; сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

У разі не проведення розрахунку у зв`язку із виникненням спору про розмір належних до виплати сум, вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню у повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу.

Враховуючи подані сторонами докази, суд приходить до висновку, що позивач був звільнений з лютого 2023 року, а тому відповідач зобов`язаний був провести розрахунок у день звільнення або наступного дня після пред`явлення позивачем роботодавцеві вимог про розрахунок, що зроблено не було в частині стягнення премії.

Так, відповідно до частини 4 статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

З врахуванням вказаної норми процесуального права, суд враховує висновки, викладені в Постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року № 716/9584/15-ц, зокрема наступне: Закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність. Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи. Зокрема, захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Однак, встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.

Слід також мати на увазі, що працівник є слабшою, ніж роботодавець, стороною у трудових правовідносинах. Водночас, у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця.

Законодавство України не передбачає обов`язок працівника звернутись до роботодавця з вимогою про виплату йому належних платежів при звільненні. Водночас у трудових правовідносинах працівник має діяти добросовісно, реалізуючи його права, що, зокрема, вимагає частина третя статті 13 ЦК України, не допускаючи дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків.

Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.

При вирішенні даної вимоги суд враховує також наступне.

Статтею 617 ЦК України передбачено, що особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

У пункті 1 частини першої статті 263 ЦК України наведено ознаки непереборної сили та визначено, що непереборна сила - це надзвичайна або невідворотна за даних умов подія. Отже, непереборною силою є надзвичайна і невідворотна зовнішня подія, що повністю звільняє від відповідальності особу, яка порушила зобов`язання, за умови, що остання не могла її передбачити або передбачила але не могла її відвернути, і ця подія завдала збитків.

Відповідно до статті 117 КЗпП України підставою відповідальності власника за затримку розрахунку при звільненні є склад правопорушення, який включає два юридичних факти: порушення власником строку розрахунку при звільненні та вина власника.

Згідно зі статтею 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб`єктів малого підприємництва видається безкоштовно.

Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади тощо (частина друга статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні»).

Аналогічний правовий висновок висловлено Верховним Судом України у постановах: від 11 листопада 2015 року у справі № 6-2159цс15, від 23 березня 2016 року у справі № 6-364цс16, від 11 травня 2016 року, у справі № 6-383цс15, від 25 травня 2016 року у справі № 6-948цс16, в яких були встановлені подібні правовідносини

При вирішенні спору суд враховує обставини непереборної сили пов`язані з воєнною агресією російської федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 та суттєво ускладнює на даний час можливість здійснення господарської діяльності в країні суб`єктами господарювання та виконання ними зобов`язання перед працівниками згідно зі статтями 47, 83, 115, 116 КЗпП України. Таким чином, 24 лютого 2022 року виникли та дотепер існують обставини непереборної сили, які відповідач не міг передбачити чи відвернути, що завдали збитків як підприємству в цілому, так і його працівникам, у період існування яких відповідач об`єктивно, з незалежних від нього причин був позбавлений можливості виконати зобов`язання, передбачені умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язки згідно із законодавчими та іншими нормативними актами щодо своїх працівників, у тому числі щодо позивача, тому суд приходить до висновку, що вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні задоволенню не підлягають, оскільки позивач не надав суду належних доказів на підтвердження своїх позовних вимог щодо здійснення відповідачем господарської діяльності у звичному режимі. Також суд враховує поведінку сторони позивача, яка до звільнення жодних вимог про виплату даної премії не заявляла, що є досить тривалим по часу (грудень 2018 року - лютий 2023 року). Лише після звільнення подала суду позов, де і також заявила вимоги про її стягнення. Тому в частині стягнення середнього заробітку за час затримки суд відмовляє.

Розподіл судових витрат суд здійснює на підставі ст.141 ЦПК України, та стягує з відповідача на користь держави судовий збір в розмірі . Оскільки у задоволенні вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку суд відмовляє, тому відсутні підстави для стягнення сплаченого судового збору в цій частині.

Таким чином, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно наявні у справі докази, оцінив їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у сукупності, з`ясувавши усі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, з урахуванням того, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, суд дійшов висновку про необхідність задоволення частково позову.

Обґрунтовуючи своє рішення, суд приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958. Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

На підставі викладеного, керуючись статтями статтями 10, 13, 247, 258, 263, 267, 273, 355, 430 ЦПК України, суд

в и р і ш и в :

Позовні вимоги ОСОБА_1 до державного підприємства «Адміністрація морських портів України» про стягнення заробітної плати задоволити частково.

Стягнути з Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» на користь ОСОБА_1 премію до святкування Нового року у розмірі 35 000 грн. (тридцять пять тисяч грн.).

У задоволенні решти вимог відмовити.

Стягнути з Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» судовий збір в дохід держави у сумі 1073,60 грн. (одна тисяча сімдесят три грн. 60 коп.).

Інформація про позивача: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 .

Інформація про відповідача: Державне підприємство «Адміністрація морських портів України», адреса: м.Київ, проспект Перемоги, 14, код ЄДРПОУ 38727770.

Рішення суду може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги до Київського апеляційного суду, а в разі, якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення виготовлено 08 серпня 2023 року.

Суддя Наталія ПІНКЕВИЧ