Рішення № 112667867, 07.08.2023, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/8468/23

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 серпня 2023 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді ТанцюриК.О., розглянувши у порядку письмового провадження у м.Одесі справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної служби морського і внутрішнього водного транспорту та судноплавства України про стягнення середнього заробітку,-

В С Т А Н О В И В:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Державної служби морського і внутрішнього водного транспорту та судноплавства України про стягнення з Державної служби морського і внутрішнього водного транспорту та судноплавства України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку або постановлення рішення у справі.

Ухвалою суду від 24.04.2022 відкрито провадження у справі, розгляд справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.

Ухвалою суду від 11.05.2023 по справі №420/8468/23 задоволено клопотання ОСОБА_1 про зупинення провадження у справі; зупинено провадження по адміністративній справі до набрання законної сили судовим рішенням у справі №420/17684/22.

Ухвалою суду від 26.06.2023 поновлено провадження по справі.

20.06.2023 до суду від ОСОБА_1 надійшла заява про уточнення позовних вимог у прохальній частині якої позивач просить суд стягнути з Державної служби морського і внутрішнього водного транспорту та судноплавства України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку, тобто з 14.02.2023 по 19.06.2023.

Ухвалою суду від 26.06.2023 року прийнято до провадження уточнені позовні вимоги адміністративного позову ОСОБА_1 від 20.06.2023.

В обґрунтування підстав для задоволення адміністративного позову та заяви про уточнення вимог позивач вказав, що з листопада 2018 року по 13 лютого 2023 року він працював в Державній службі морського і внутрішнього водного транспорту та судноплавства України. Наказом Державної служби морського і внутрішнього водного транспорту та судноплавства України від 08.02.2023 №50-к «Про звільнення ОСОБА_1 » позивач був звільнений з посади начальника відділу судово-претензійної роботи Департаменту правового забезпечення та 13.02.2023 на електронну пошту позивача надійшов розрахунковий лист за лютий 2023 року, в якому містилась інформація про належні суми для виплати в день звільнення. Позивач, не погоджуючись із розрахунком всіх сум, що належать йому до виплати в день звільнення і вважаючи такий розрахунок таким, що порушує його трудові права звернувся до суду. Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 07.06.2023 у справі №420/17684/22 апеляційну скаргу Державної служби морського і внутрішнього водного транспорту та судноплавства на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 13.03.2023 залишено без задоволення, а рішення суду без змін. 08.06.2023 позивач письмово звернувся до Адміністрації судноплавства із заявою про добровільну виплату недоплаченого середнього заробітку за період простою з 01.12.2022 року по 13.02.2023 року в розмірі 111937, 59 грн (сто одинадцять тисяч дев`ятсот тридцять сім гривень 59 копійок) з урахуванням обов`язкових платежів за рішенням суду та 19.06.2023 на картковий рахунок у в АТ КБ «Приватбанк» надійшли грошові кошти в сумі 90 109 (дев`яносто тисяч сто дев`ять ) гривень 76 копійок, що являє собою суму недоплаченого середнього заробітку за період простою з 01.12.2022 року по 13.02.2023 року в розмірі 111937, 59 грн із вирахуванням обов`язкових платежів. Отже, як вказав позивач, станом на 19.06.2023 відповідач повністю розрахувався із позивачем по заборгованості із сплати заробітної плати та відповідно до статті 117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. Таким чином, як зазначив позивач, період, за який Адміністрація судноплавства повинна виплатити позивачу середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку складає період часу з 14.02.2023 по 19.06.2023 та посилаючись на норми діючого законодавства, позивач просить суд задовольнити позов у повному обсязі.

17.05.2023 до суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву у якому відповідач вказав, що не погоджується із позовними вимогами позивача та просить суд відмовити у задоволенні позову. Так, відповідач вказав, що з огляду на те, що рішення Одеського окружного адміністративного суду від 13.03.2023 не набрало законної сили, відтак доводи позивача, якими останній обґрунтовує позовні, вимоги не знаходять свого підтвердження, є такими, що не відповідають фактичними обставинами справи та здійснені в результаті невірного тлумачення матеріальних норм, відтак позовна заява позивача задоволенню не підлягає. При цьому, відповідач звертає увагу на необґрунтованість та безпідставність посилань позивача щодо протиправності дій Адміністрації судноплавства в частині розрахунку та здійсненні виплат у день звільнення, адже правові підстави щодо здійснення останніх були відсутні, з огляду на те, що станом на день звільнення позивача, здійснення розрахунків та виплат останньому, наказ Адміністрації судноплавства від 18.11.2022 № 343 «Про встановлення простою у роботі окремих державних службовців та працівників державної служби морського і внутрішнього водного транспорту та судноплавства України», був чинний та підлягав обов`язковому виконанню, у тому числі й позивачем. Тобто, як вказав відповідач, чинність організаційно - розпорядчого акту, можливе скасування якого, є підставою для здійснення відповідних розрахунків та виплат, виключає їх здійснення останніх станом на день звільнення, з огляду на відсутність правових підстав, відтак, унеможливлює задоволення позовних вимог позивача. Крім того, відповідач вказав, що враховуючи те, що адміністративне судочинство спрямоване на захист порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин, рішення від 13.03.2023 не набрало законної сили, що нівелює наявність порушеного права позивача, за захистом якого останній звернувся до суду, відтак унеможливлює задоволення позовних вимог позивача.

Дослідивши матеріали справи, судом встановлено наступне.

Державною службою морського і внутрішнього водного транспорту та судноплавства України, керуючись положеннями статей 34 та 113 КЗпП України, відповідно до постанови КМУ від 07.03.2022 року № 221 Деякі питання оплати праці працівників державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, що фінансуються або дотуються з бюджету, в умовах воєнного стану, враховуючи доповідну записку начальника Управління персоналу І. Цимбал від 10.11.2022 № 4113/08/17-22 та службову записку директора Департаменту правового забезпечення І. Скалецької від 14.11.2022 року № 4189/04/17-22, прийнято наказ № 343 від 18.11.2022 року Про встановлення простою у роботі окремих державних службовців та працівників Державної служби морського і внутрішнього водного транспорту та судноплавства України, відповідно до якого ОСОБА_1 - начальнику відділу судово-претензійної роботи Департаменту правового забезпечення встановлений простій.

Наказом Державної служби морського і внутрішнього водного транспорту та судноплавства України від 08.02.2023 року № 50-к Про звільнення ОСОБА_1 , звільнено ОСОБА_1 , начальника відділу судово-претензійної роботи Департаменту правового забезпечення, із займаної посади 13 лютого 2023 року, в порядку переведення для подальшої роботи в державні аудиторській службі України, відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 41 Закону України Про державну службу.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 13.03.2023 по справі №420/17684/22 визнано протиправним та скасовано наказ Державної служби морського і внутрішнього водного транспорту та судноплавства України від 18.11.2022 року №343 Про встановлення простою у роботі окремих державних службовців та працівників державної служби морського і внутрішнього водного транспорту та судноплавства України в частині встановлення простою начальнику відділу судово-претензійної роботи Департаменту правового забезпечення ОСОБА_1 ; стягнено з Державної служби морського і внутрішнього водного транспорту та судноплавства України на користь ОСОБА_1 недоплачений середній заробіток за період простою з 01.12.2022 року по 13.02.2023 року в розмірі 111937,59 грн. (сто одинадцять тисяч дев`ятсот тридцять сім гривень 59 копійок) з урахуванням обов`язкових платежів.

Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 07.06.2023 по справі №420/17684/22 апеляційну скаргу Державної служби морського і внутрішнього водного транспорту та судноплавства України залишено без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 13 березня 2023 - без змін. Постанова набрала законної сили 07.06.2023.

На виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 13.03.2023 по справі №420/17684/22, 19.06.2023 ОСОБА_1 виплачено 90109,76грн, що не спростовано відповідачем.

Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (далі Порядок №100), який застосовується у випадку виплати середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу, а також в інших випадках, коли згідно з чинним законодавством виплати провадяться виходячи із середньої заробітної плати.

Пунктом 2 Порядку №100 передбачено, що обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

Згідно з пунктом 8 вищеназваного Порядку №100, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період .

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Цією ж статтею передбачено, що право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Статтею 47 КЗпП України визначено, що власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

За правилами статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Частиною першою статті 117 КЗпП України визначено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Відповідно до частини другої статті 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Згідно частини п`ятої статті 242 КАС України та частини шостої статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця.

Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми (висновок Верховного Суду України, висловлений у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16; висновки Великої Палати Верховного Суду, висловлені у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц).

Як зазначено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц, зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке:

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

У цій же постанові Велика Палата Верховного Суду зауважила, що зменшення судом розміру означеного середнього заробітку, передбаченого статтею 117 КЗпП України, має залежати від розміру недоплаченої суми, належної працівникові при звільненні.

Мета відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, полягає у компенсації працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця. Тож, саме виходячи із природи такого відшкодування, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому, оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.

Ці висновки підтримані Великою Палатою Верховного Суду і у постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17.

Верховним Судом у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 30 листопада 2020 року у справі №480/3105/19 наведено формулу застосування критеріїв зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні.

У цьому судовому рішенні у частині, що стосується виплати середнього заробітку за час затримки фактичного розрахунку, Верховний Суд зазначив про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку. Тобто, залежно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум прямо пропорційно належить виплаті розмір середнього заробітку, однак за весь час їх затримки по день фактичного розрахунку.

Наведений підхід до вирішення питання обрахунку належного до виплати розміру середнього заробітку підтримано Верховним Судом у низці постанов, зокрема від 23 грудня 2020 року у справі № 825/1732/17, від 29 грудня 2020 року у справі №520/11337/18, від 23 вересня 2021 року у справі № 340/1405/20, від 18 листопада 2021 року у справі № 200/5415/20-а, від 5 жовтня 2022 року у справі № 640/17872/19.

Відтак, суд приходить до висновку, що встановлюючи розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, підлягає застосуванню принцип співмірності та пропорційності.

З урахуванням наданої до суду довідки Державної служби морського і внутрішнього водного транспорту та судноплавства України №917 від 27.11.2022(а.с.11) середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 становить 2472,59грн.

За таких обставин, середній заробіток у зв`язку із затримкою розрахунку за період з 14.02.2023 по 18.06.2023 (враховуючи, що 19.06.2023 були виплачені кошти за рішенням суду) становить 210170,15 (2472,59 грн. *85 дні).

Разом з цим, Верховний Суд у постанові від 30.10.2019 по справі №806/2473/18 висловив правову позицію щодо врахування істотності частки складових заробітної плати в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку.

Так, істотність частки складових заробітної плати (грошового забезпечення) в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає 90109,76 грн. (частка компенсації)/ 210170,15 грн. (середній заробіток за весь час затримки розрахунку 85 днів) х 100 = 42,87 %.

Отже сума, яка підлягає відшкодуванню з урахуванням істотності частки 42,87 % становить: 2472,59 грн. (середньоденний заробіток позивача) х 42,87 % = 1059,99 грн., 1059,99 грн. х 85 (днів затримки розрахунку) 90 099,15 грн.

Таким чином, суд приходить до висновку, що співрозмірною сумою середнього заробітку затримки повного розрахунку при звільненні є сума в розмірі 90 099,15 грн.

Обираючи спосіб захисту порушеного права, суд зважує на його ефективність з точки зору статті 13 "Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод" та враховує положення "Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень", прийняті Комітетом Міністрів 11.03.1980, а саме суд не може підміняти державний орган рішення якого оскаржується, приймати замість рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.

За приписами ч.2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Фактично, необхідною передумовою застосування ч. 2 ст. 9 КАС України є саме порушення прав позивача та необхідність захисту порушеного права шляхом його відновлення.

Отже, адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного суб`єктами владних повноважень, а вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення.

За таких обставин, позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню, з урахуванням ст.5 КАС України, шляхом визнання протиправними дії Державної служби морського і внутрішнього водного транспорту та судноплавства України щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, зобов`язання Державну службу морського і внутрішнього водного транспорту та судноплавства України нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 14.02.2023 по 18.06.2023 у розмірі 90 099,15 грн.

Поряд з цим, оскільки середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 14.02.2023 по 19.08.2023 за вказаним рішенням не нараховано та не виплачено, суд вважає, що позовні вимоги про стягнення вказаних сум з відповідача є передчасними та задоволенню не підлягають.

Відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші проти України від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 9 грудня 1994 р.

Оцінивши кожен доказ, який є у справі щодо його належності, допустимості, достовірності та їх достатності і взаємного зв`язку у сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд вважає позов таким, що підлягає частковому задоволенню.

Керуючись ст.ст. 241-246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Державної служби морського і внутрішнього водного транспорту та судноплавства України щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Зобов`язати Державну службу морського і внутрішнього водного транспорту та судноплавства України (код ЄДРПОУ 41886120, м.Київ, проспект Берестейський 14) нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 14.02.2023 по 18.06.2023 у розмірі 90 099,15 грн.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили згідно ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст.ст. 293, 295 та п. 15-5 розділу VII Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя К.О. Танцюра