Ухвала суду № 112667827, 07.08.2023, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/17824/23

У Х В А Л А

07 серпня 2023 року м.Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Скупінської О.В., розглянувши матеріали адміністративної справи за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Державної міграційної служби України (01001, м. Київ, вул. Володимирська, 9, код ЄДРПОУ 37508470), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області (65014, м. Одеса, вул. Преображенська, 44, код ЄДРПОУ 37811384) про визнання протиправним та скасування рішення

В С Т А Н О В И В:

До Одеського окружного адміністративного суду 14 липня 2023 року надійшла позовна заява громадянина російської федерації ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України, Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області, в якій позивач просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення Державної міграційної служби України № 92-23 від 28.06.2023 про відмову громадянину рф ОСОБА_1 у визнанні його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;

- зобов`язати Державну міграційну службу України прийняти рішення про визнання громадянина рф ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтовує тим, що Зважаючи на те, що ОСОБА_1 є громадянином рф, але разом із тим у квітні 2018 року на виконання рекомендацій лікарів для доньки Позивача - ОСОБА_2 про зміну клімату на більш м`який (південний) у зв`язку із виявленням у доньки патології дихальної системи (астма та супутні ускладнення), вони всією родиною переїхали до України. При цьому дружина та донька ОСОБА_1 є громадянами України, а 03.02.2020 позивач отримав посвідку на постійне проживання в Україні. Зважаючи на незаконне переслідування ОСОБА_1 у рф правоохоронними органами, що виявилося у штучно порушеній відносно нього кримінальній справі, ще у жовтні 2021 року позивач звернувся за захистом в Україні із заявою про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідно до встановленого порядку в Україні (копія довідки про звернення за захистом в Україні №012861 від 07.10.2021 перебуває в матеріалах справи). У подальшому, 25.07.2022 позивач особисто отримав від Головного управління ДМС в Одеській області повідомлення №1002 від 06.07.2022 про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Як підстави для такої відмови у цьому документі було зазначено таке: (цитата): «рішення ДМС України від 11.02.2022р. №50-22, через відсутність умов, передбачених п.п. 1, 13 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», а саме, у зв`язку із наступним: - подана Вами історія переслідування не відповідає критеріям статусу біженця та додаткового захисту; - отримана від Вас інформація щодо причини виїзду з Батьківщини має низку суперечностей , що суттєво вплинули на прийняття негативного рішення за особовою справою. За результати розгляду апеляційної скарги ОСОБА_1 , відповідно до постанови від 03 квітня 2023 у справі № 420/10414/22, визнано протиправним та скасовано рішення відповідача №50-22 від 11.02.2022 та зобов`язано повторно розглянути заяву позивача про визнання його біженцем. Не зважаючи на обґрунтованість заяви ОСОБА_1 про визнання його біженцем, або особою, яка потребує додаткового захисту, після направлення представником двох адвокатських запитів на адресу Головного управління ДМС в Одеській області 11.07.2023, він отримав від цього органу повідомлення №136 від 10.07.2023 про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. При цьому, як підстави для такої необґрунтованої і невмотивованої відмови у цьому документі було вказано таке (у рішенні зазначено (цитата): «…рішення Державної міграційної служби України від 28.06.2023 №92-23, через відсутність умов, передбачених п.п. 1, 13 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», а саме, у зв`язку із наступним: - подана Вами історія переслідування не відповідає критеріям статусу біженця та додаткового захисту; - отримана від Вас інформація щодо причини виїзду з Батьківщини має низку суперечностей , що суттєво вплинули на прийняття негативного рішення за особовою справою (що абсолютно без змін, тобто слово в слово повторює аналогічне рішення ДМС України від 11.02.2022 №50-22). Позивач вважає, що ним було виконано всі вимоги законодавства України, якими визначено порядок визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, подані всі необхідні документи, обґрунтування, доводи та вказані належні підстави для задоволення його заяви, однак рішенням Відповідача було протиправно, безпідставно та необґрунтовано відмовлено Позивачу ОСОБА_1 у визнанні його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. При цьому це рішення ДМС України від 28.06.2023 №92-23 є незаконним також через те, у цьому рішенні відповідача навіть не наведено належного правового обґрунтування прийнятого рішення і не надано відповідних доказів, обґрунтувань та мотивування для такої незаконної відмови. З огляду на те, що позивач вважає рішення ДМС України від 28.06.2023 №92-23 необґрунтованим, незаконним та таким, що прийнято із порушенням норм чинного законодавства України, ОСОБА_1 звертається до суду із даним позовом, виходячи з наявних для цього правових підстав та дійсних обставин справи.

Ухвалою судді від 19.07.2023 позовну заяву ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України, Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про визнання протиправним та скасування рішення було залишено без руху через неповне зазначення позивачем своєї адреси.

Ухвалою судді від 31.07.2023 відкрито провадження по справі та вирішено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.

Також, суддя ухвалив встановити відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву протягом п`ятнадцяти днів з дня отримання копії ухвали про відкриття провадження у справі. Відзив подається до суду разом із документами, що підтверджують надіслання (надання) відзиву і доданих до нього доказів іншим учасникам справи.

04.08.2023 до суду (вх.№ЕП/30564/23) від представника позивача надійшло клопотання у якому заявник просить суд розглядати справу у порядку загального позовного провадження та надати адвокату Сінченку І.С. як представнику позивача можливість особисто брати участь у розгляді справи у режимі відеоконференції та проводити судові засідання за його участі.

Дослідивши вказане клопотання, суд приходить до наступного.

Одним із основних засад (принципів) адміністративного судочинства є офіційне з`ясування всіх обставин у справі.

Згідно ч.1 ст.12 КАС України адміністративне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку позовного провадження (загального або спрощеного).

Відповідно до ч.5 ст.12 КАС України умови, за яких суд має право розглядати справи у загальному або спрощеному позовному провадженні, визначаються цим Кодексом.

Згідно з ч.ч. 1-3, 6 ст. 12 КАС України, адміністративне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку позовного провадження (загального або спрощеного). Спрощене позовне провадження призначене для розгляду справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи. Загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні.

Відповідно до 1-3 ст. 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності. За правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті. При вирішенні питання про розгляд справи за правилами спрощеного або загального позовного провадження суд враховує: 1) значення справи для сторін; 2) обраний позивачем спосіб захисту; 3) категорію та складність справи; 4) обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначати експертизу, викликати свідків тощо; 5) кількість сторін та інших учасників справи; 6) чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес; 7) думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.

Частиною 4 статті 12 КАС України встановлено, що виключно за правилами загального позовного провадження розглядаються справи у спорах:

1) щодо оскарження нормативно-правових актів, за винятком випадків, визначених цим Кодексом;

2) щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб`єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;

3) про примусове відчуження земельної ділянки, інших об`єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності;

4) щодо оскарження рішення суб`єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;

5) щодо оскарження рішень Національної комісії з реабілітації у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років».

За загальним правилом, будь-яка справа може розглядатися за правилами спрощеного позовного провадження, окрім тих, які обов`язково повинні розглядатися за правилами загального позовного провадження (їх визначено частиною четвертою статті 12, частиною четвертою статті 257 КАС України).

Суд зазначає, що спір у даній справі не відноситься до справ, які згідно ч. 4 ст. 12 КАС України розглядаються виключно за правилами загального позовного провадження.

Як зазначено в ухвалі Великої Палати Верховного Суду від 05.07.2019 року у справі №9901/279/19, згідно із пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) однією з істотних гарантій справедливого судового розгляду є публічний судовий розгляд.

Практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) з питань гарантій публічного характеру провадження у судових органах у контексті пункту 1 статті 6 Конвенції, свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не в кожному випадку (рішення від 08 грудня 1983 року у справі «Axen v. Germany» («Аксен проти Німеччини»), заява № 8273/78; рішення від 25 квітня 2002 року у справі «Varela Assalino v. Portugal» («Варела Ассаліно проти Португалії»), заява № 64336/01). Так, у випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, розгляд письмових заяв, на думку ЄСПЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. Заявник (в одній із зазначених справ) не надав переконливих доказів на користь того, що для забезпечення справедливого судового розгляду після обміну письмовими заявами необхідно було провести також усні слухання. Зрештою, у певних випадках влада має право брати до уваги міркування ефективності й економії. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи.

Суд зазначає, що бажання сторони у справі викласти під час публічних слухань свої аргументи, які можуть бути висловлені нею у відзиві на позов чи запереченнях на відповідь на відзив (за умови його подання), не зумовлюють необхідності призначення до розгляду справи з викликом її учасників.

Ця справа не належить до категорії тих, які мають розглядатись виключно за правилами загального позовного провадження у значенні згаданих статей, а отже, вона може бути розглянута за правилами спрощеного позовного провадження.

Отже, враховуючи предмет розгляду, характер спірних правовідносин та правові позиції сторін, суд приходить до висновку про відсутність необхідності розглядати справу за правилами загального позовного провадження з призначенням підготовчого засідання.

В той же час, суд зазначає, що відповідно до п.3 ч.3 ст.44 КАС України учасники справи мають право: подавати заяви та клопотання, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб.

Тобто, у разі необхідності, учасники справи мають право викласти свої пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб у письмовому вигляді, які будуть враховані судом при прийнятті рішення.

З урахуванням зазначених обставин, у сукупності, суд дійшов висновку про відсутність підстав для розгляду справи у порядку загального позовного провадження.

Щодо клопотання представника позивача в частині надання додаткового часу (не менше ніж 15 днів) для подання відповіді на відзив відповідача, додаткових пояснень, доказів, обґрунтувань, заперечень та міркувань для всебічного і якісного захисту інтересів позивача, суд зазначає таке.

В першу чергу суд зазначає, що відповідно до ч.2 ст.79 КАС України, позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом із поданням позовної заяви.

Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву (ч.2 ст.159 КАС України).

Подання заяв по суті справи є правом учасників справи. Неподання суб`єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову (ч.4 ст.159 КАС України).

Суд може дозволити учаснику справи подати додаткові пояснення щодо окремого питання, яке виникло при розгляді справи, якщо визнає це необхідним (ч.5 ст.159 КАС України).

Відповідь на відзив подається в строк, встановлений судом. Суд має встановити такий строк подання відповіді на відзив, який дасть змогу позивачу підготувати свої пояснення, міркування та аргументи та відповідні докази, іншим учасникам справи - отримати відповідь на відзив завчасно до початку розгляду справи по суті, а відповідачу - надати учасникам справи заперечення завчасно до початку розгляду справи по суті (ч.3 ст.163 КАС України).

Суд зазначає, що станом на момент розгляду клопотання відзив на позовну заяву від відповідача до суду не надходив.

При цьому, з метою повного та всебічного з`ясування обставин у справі суд вважає за доцільне встановити позивачу строк для подання до суду відповіді на відзив протягом 15 днів з дня отримання відзиву на позовну заяву, а також встановити строк для надання відповідачем заперечень.

Щодо клопотання в частині зобов`язання Державну міграційну службу України надати громадянину рф ОСОБА_1 відзив, перекладений на російську мову для забезпечення йому належного доступу до правосуддя та реалізації права на судовий захист, суд зазначає таке.

Частиною 1 статті 10 Конституції України встановлено, що державною мовою в Україні є українська мова.

Згідно із ст.10 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», судочинство в Україні провадиться державною мовою. Застосування інших мов у судочинстві здійснюється у випадках і порядку, визначених законом.

Згідно з частиною першою статті 15 КАС України судочинство і діловодство в адміністративних судах провадиться державною мовою.

Суди використовують державну мову в процесі судочинства та гарантують право учасників судового процесу на використання ними в судовому процесі рідної мови або мови, якою вони володіють (частина третя статті 15 КАС України).

Згідно з частиною шостою статті 13 Закону України «Про забезпечення функціонування української мови як державної» органи державної влади, органи влади Автономної Республіки Крим та органи місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації державної і комунальної форм власності беруть до розгляду документи, складені державною мовою, крім випадків, визначених законом.

Суд підкреслює, що за приписами частини четвертої статті 15 КАС України учасники судового процесу, які не володіють або недостатньо володіють державною мовою, мають право робити заяви, надавати пояснення, виступати в суді і заявляти клопотання рідною мовою або мовою, якою вони володіють, користуючись при цьому послугами перекладача, в порядку, встановленому цим Кодексом.

З урахуванням наведених норм, суд зазначає, що підстави для зобов`язання Державну міграційну службу України надати громадянину рф ОСОБА_1 відзив, перекладений на російську мову у суду відсутні.

Керуючись ст.ст. 12, 15, 44, 79, 159, 163, 243, 248, 256, 262 КАС України, суд

У Х В А Л И В:

Клопотання 04.08.2023 до суду (вх.№ЕП/30564/23) представника позивача задовольнити частково.

Встановити позивачу строк для подання до суду відповіді на відзив протягом 15 днів з дня отримання відзиву на позовну заяву.

У задоволенні решти клопотання відмовити.

Встановити відповідачу строк для подання заперечень на відповідь на відзив протягом 5 днів з дня отримання відповіді на відзив.

Ухвала набирає законної сили з моменту іі підписання суддею та оскарженню не підлягає.

Суддя Олена СКУПІНСЬКА