Рішення № 112638268, 04.08.2023, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 серпня 2023 року Справа № 160/8109/23

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Серьогіної О.В. розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) у м. Дніпрі адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та стягнення коштів, -

УСТАНОВИВ:

19.04.2023 року представник ОСОБА_1 - адвокат Івасик Тетяна Романівна звернулася до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини Військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації вартості за неотримане речове майно;

- стягнути з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за неотримане під час проходження військової служби речове майно.

Позивачем в обґрунтування позовних вимог зазначено, що з 01.12.2014 року він був зарахований до списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 . 22.02.2017 року позивача було звільнено та виключено зі списків особового складу частини. 30.09.2022 року позивач звернувся із рапортом до відповідача. В своєму рапорті позивач просив здійснити виплату грошової компенсації за неотримане речове майно, про що видати відповідний наказ, у якому зазначити розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі. Відповідач надав відповідь, якою питання поставлені позивачем не були вирішені, а зазначено, що «з порушених питань позивач вже звертався до Дніпропетровського окружного адміністративного суду по справі № 160/7178/21. Рішенням Третього апеляційного адміністративного суду м. Дніпро позивачу відмовлено в повному обсязі». Таку відповідь позивач розцінює, як відмову у задоволені його рапорту, тому просить суд задовольнити позовні вимоги.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20.04.2023 року позовну заяву було залишено без руху та надано строк протягом десяти днів з дня отримання даної ухвали для усунення недоліків.

19.06.2023 року позивачем були усунені недоліки зазначені в ухвалі Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20.04.2023 року.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20.06.2023 року відкрито провадження та призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін з 20.07.2023 року. Також вказаною ухвалою суду від відповідача витребувано додаткові докази по справі.

28.07.2023 року на адресу суду від Військової частини НОМЕР_1 надійшли витребувані судом документи та письмовий відзив на позов, в якому відповідач не погоджується із позовними вимогами з огляду на таке. Враховуючи вимоги абзацу дев`ятого пункту 29 розділу V «Інструкції про організацію речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України в мирний час та особливий період» затвердженої наказом Міністерства оборони України від 29.04.2016 року №232 (зі змінами), при звільненні військовослужбовців з військової служби за призовом під час мобілізації на особливий період вони вибувають з майном особистого користування. Речі, які ними не були отримані з будь-яких причин за період служби, під час звільнення не видаються. Інвентарні речі здаються на речовий склад військової частини. Тому відповідно до вищевказаного пункту компенсація за недоотримане речове майно призваним по мобілізації військовослужбовцям не нараховується та не виплачується. Враховуючи викладене, просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог.

Згідно з ч. ч. 5, 8 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами. При розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного висновку.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 є учасником бойових дій, про що свідчить копіяпосвідчення серії НОМЕР_2 від 18.10.2018 року,яка наявна в матеріалах справи.

Відповідно до витягу із наказу командира військової частини НОМЕР_3 - польова пошта (по стройовій частині) від 22.02.2017 року за №41 рядового ОСОБА_1 , який перебував у розпорядженні командира бригади, звільненого наказом командира 14 окремої механізованої бригади від 22 лютого 2017 року №34-РС з військової служби у запас відповідно до пункту 4Указу Президента України від 14 січня 2015 року №15/2015Про часткову мобілізацію, затвердженогоЗаконом України від 15 січня 2015 року №113-VIII, з 22 лютого 2017 року виключено зі списків особового складу частини і направлено для зарахування на військовий облік до Луцького ОМВК Волинської області. Постійним або службовим житлом не забезпечувався. До оперативного резерву не зараховувався у зв`язку з низькими морально-діловими якостями. Підстава: витяг з наказу командира 14 окремої механізованої бригади від 22 лютого 2017 року №34-РС.

30.09.2022 року позивач звернувся до відповідача із рапортом, в якому просив здійснити виплату грошової компенсації за неотримане речове майно, про що видати відповідний наказ, у якому зазначити розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі.

Листом Військової частини НОМЕР_1 від 28.11.2022 року №8936 позивачу повідомлено, що з порушених питань позивач вже звертався до Дніпропетровського окружного адміністративного суду по справі № 160/7178/21. Рішенням Третього апеляційного адміністративного суду м. Дніпро позивачу відмовлено в повному обсязі.

Вважаючи, що відповідач не виплатив суму грошової компенсації за неотримане речове майно, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

В силу частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, єдину систему їх соціального та правового захисту визначає Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» 20 грудня 1991 року № 2011-XII (надалі Закон № 2011-ХІІ).

Згідно ст.9 Закону № 2011-ХІІ держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Відповідно до абз.2 п.1 статті 9-1 Закону № 2011-ХІІ речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що визначаються відповідно Міністерством оборони України, у тому числі для Державної спеціальної служби транспорту, іншими центральними органами виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування, Головою Служби безпеки України, начальником Управління державної охорони України, Головою Служби зовнішньої розвідки України, Головою Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, а порядок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 № 178затверджено Порядок виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно.

Відповідно до п.2 Порядку № 178 виплата грошової компенсації здійснюється особам офіцерського, старшинського, сержантського і рядового складу.

Грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі: звільнення з військової служби; загибелі (смерті) військовослужбовця (п.3 Порядку № 178).

Відповідно до п.4 Порядку № 178 грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації (далі - військова частина), а командирам (начальникам) військової частини - наказу старшого командира (начальника), у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації.

Згідно п. 5 Порядку № 178 довідка про вартість речового майна, що належить до видачі, видається речовою службою військової частини виходячи із закупівельної вартості такого майна, розрахованої Міноборони, МВС, Головним управлінням Національної гвардії, СБУ, Службою зовнішньої розвідки, Адміністрацією Держприкордонслужби, Адміністрацією Держспецтрансслужби, Адміністрацією Держспецзв`язку, Головним управлінням розвідки Міноборони та Управлінням державної охорони станом на 1 січня поточного року, та оформляється згідно з додатком.

Відповідно до пункту 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008, після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання.

Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

Таким чином, у разі звільнення військовослужбовця з військової служби, у нього виникає право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно, яке реалізується шляхом подання військовослужбовцем відповідної заяви (рапорту) за місцем військової служби.

Відповідно до ч. 5ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

За правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 03.10.2018 року у справі № 803/756/17 (К/9901/38716/18), у постанові від 17.01.2019 року у справі №822/2309/17 (К/9901/20221/18), застосовування в пункті 3 Порядку № 178 словосполучення «у разі звільнення з військової служби», а не, наприклад, «при звільненні з військової служби», дозволяє дійти висновку, що право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно не залежить від факту закінчення проходження військової служби (виключення військовослужбовця зі списків особового складу). За висновком суду касаційної інстанції, військовослужбовці після звільнення їх з військової служби зберігають право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно.

На користь вказаного свідчить те, що в пункті 4 Порядку № 178 передбачено застосування різних форм звернення про виплату грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, а саме рапорту, як особливої, передбаченої спеціальним законодавством форми доповіді військовослужбовця при його зверненні до вищого начальника в різних випадках службової діяльності, так і заяви, як звернення громадянина із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством його прав та інтересів.

Суд встановив, що 30.09.2022 року позивач звернувся до відповідача із рапортом, в якому просив здійснити виплату грошової компенсації за неотримане речове майно, про що видати відповідний наказ, у якому зазначити розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі.

Однак, позивачу станом на день звільнення з військової служби не виплачено належну йому грошову компенсацію за неотримане речове майно, що підтверджується наказом від 22.02.2017 року за №41 та не заперечується відповідачем.

Щодо доводів відповідача стосовно того, що позивач уже звертався з такими вимогами до суду та його вимоги були розглянуті Дніпропетровським окружним адміністративним судом та Третім апеляційним адміністративним судом (справа №160/7178/21), суд зазначає, що підстави позову у справі №160/7178/21 були інші, ніж в даній справі.

Щодо вимог позивача про стягнення з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за неотримане під час проходження військової служби речове майно, суд виходить з наступного.

Відповідно до пункту 4 частини першоїстатті 5 Кодексу адміністративного судочинства Україникожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Таким чином, захисту адміністративним судом підлягають порушені права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин. Отже, обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду.

На час розгляду цієї справи відповідач заперечує право позивача на отримання компенсації вартості речового майна.

Суд не може під час прийняття рішення вирішувати питання щодо правовідносин, які можливо будуть мати місце у майбутньому, тому суд вважає вказані вимоги позивача передчасними та такими, що не підлягають задоволенню, оскільки стягненню підлягають лише ті суми, які були нараховані, але не виплачені.

Наразі відповідач не здійснив нарахування компенсації вартості речового майна.

Отже, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача компенсації вартості речового майна у даній справі не підлягають задоволенню як передчасно заявлені.

За наведених доводів та наявних у справі письмових доказів, суд прийшов до переконання, що позовні вимоги задовольнити шляхом зобов`язання Військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно.

Відповідно до ст.90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Згідно ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Зважаючи на встановлені у справі обставини та з огляду на приписи норм чинного законодавства, які регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку про обґрунтованість адміністративного позову та наявність підстав для його часткового задоволення.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 5 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з іншої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від сплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Доказів понесення судових витрат не пов`язаних із сплатою судового збору позивачем не надано.

Тобто, у разі задоволення позовних вимог позивача, звільненого від сплати судового збору, питання щодо розподілу судових витрат судом не вирішується.

Керуючись ст. ст. 242-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

УХВАЛИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 , паспорт серії НОМЕР_5 , виданий Луцьким МВ УМВС України у Волинській області 23.06.2001 року) грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до статті 297 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду оскаржується шляхом подання апеляційної скарги до Третього апеляційного адміністративного суду.

Суддя О.В. Серьогіна