Рішення № 112638058, 02.08.2023, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 серпня 2023 року Справа № 160/9903/23 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Бухтіярової М.М.

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) у місті Дніпрі адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення, -

ВСТАНОВИВ:

09.05.2023 ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовною заявою до Головного управління Державної міграційної служби в Дніпропетровській області (далі - відповідач), в якій просить:

- визнати протиправною та скасувати рішення Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області про скасування посвідки на тимчасове проживання №l2031500060214 від 06.02.2023.

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що 06.02.2023 відповідачем винесено рішення №12031500060214, за яким скасовано посвідку на тимчасове проживання № НОМЕР_1 , що надавала йому право на тимчасове проживання на території України. Правовою підставою для скасування посвідки на тимчасове проживання стало застосування відповідачем зазначено норми підпункт 4 пункту 63 Порядку №322. Позивач наголошує, що в оскаржуваному рішенні про скасування посвідки не вказано про фактичні обставини того, на підставі яких відомостей відповідачем зроблений висновок про вчинення позивачем конкретних кримінально/адміністративно-карних дій, що загрожують національній безпеці, громадському порядку, здоров`ю, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, що проживають в Україні, вину позивача у вчиненні яких було б доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком/постановою суду, а також не зазначено про наявність будь-яких кримінальних проваджень чи вироків суду відносно позивача. В той же час, позивач зазначив, що він не має судимостей та не притягувався до кримінальної відповідальності, під слідством та судом не перебуває, а його фізичний стан (особа з інвалідністю з ампутацією лівої голені нижче колінного суглобу) усуває можливість існування будь-якої обґрунтованої підозри щодо гіпотетичної можливості вчинення ним дій, що фактично можуть загрожувати національній безпеці, громадському порядку, здоров`ю, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, що проживають в Україні. Більш того, позивач зазначає, що проживає однією сім`єю із сином, який є громадянином України та який забезпечує йому соціальний догляд та матеріальну підтримку, а незаконне скасування відповідачем посвідки на тимчасове проживання № НОМЕР_1 , що надавала йому право на тимчасове проживання в Україні, призведе до прогнозованого протиправного роз`єднання сім`ї позивача та порушення державою Україна конвенційного права на повагу до приватного і сімейного життя. За вказаних обставин, рішення про скасування посвідки на тимчасове проживання вважає необґрунтованим та протиправним, що тому просить задовольнити позов у повному обсязі.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15.05.2023 позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачеві строк - десять днів з дня отримання копії цієї ухвали, для усунення недоліків позову.

18.05.2023 позивачем усунено недоліки позову.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23.05.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі №160/9903/23; справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні), а також встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву протягом п`ятнадцяти днів з дня отримання цієї ухвали для надання суду.

Цією ж ухвалою суду було витребувано у відповідача докази з їх документальним підтвердженням на обґрунтування підстав прийняття рішення, що оскаржується.

Сторони належним чином повідомлені про розгляд справи Дніпропетровським окружним адміністративним судом, що підтверджується доказами, що містяться в матеріалах справи.

06.06.2023 відповідачем через підсистему «Електронний суд» подано відзив позов, в якому заперечує проти задоволення позовних вимог, зважаючи на їх безпідставність. В обґрунтування своєї позиції зазначає наступне. За заявою-анкетою ОСОБА_1 № 105124431 від 11.05.2022 про обмін посвідки на тимчасове проживання, позивач звернувся до ГУ ДМС у Дніпропетровській області із заявою-анкетою щодо обміну посвідки на тимчасове проживання у зв`язку з закінченням строку дії, підстава видачі 04/14 возз`єднання сім`ї з громадянином України на підставі шлюбу. 02.02.2023 на адресу ГУ ДМС у Дніпропетровській області надійшло клопотання від Управління Служби безпеки України в Дніпропетровській області від 31.01.2023 за № 55/2-90, в якому зазначено про необхідність скасування тимчасової посвідки на проживання в Україні громадянину російської федерації ОСОБА_1 , на підставі вимог пункту 4, 7 статті 63 постанови КМУ № 322 від 25.04.2018. За вказаних обставин, 06.02.2023 було вирішено прийняти відносно позивача рішення про скасування посвідки на тимчасове проживання в Україні № НОМЕР_2 . Відповідачем зауважено, що ГУ ДМС у Дніпропетровській області не наділено повноваженнями роз`яснювати або тлумачити висновки чи твердження Служби безпеки України, а також вчиняти будь-які дії, що входять до повноважень органів СБУ, Національної поліції тощо. Тому, після надходження відповіді від СБУ на запит щодо наявності або відсутності підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію позивачу Головне управління ДМС у Дніпропетровській області діяло на підставі та у спосіб передбачений чинним законодавством України. З огляду на викладене, просить відмовити в задоволенні позову.

До відзиву відповідачем подані клопотання про розгляд справи за обов`язкової викликом представника та про залучення до участі у справі в якості третьої особи без самостійних вимог на стороні відповідача - Управління Служби безпеки України у Дніпропетровській області.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09.06.2023 у задоволенні клопотання відповідача про розгляд справи з обов`язковим викликом представника відмовлено.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09.06.2023 у задоволенні клопотання відповідача про залучення третьої особи відмовлено.

Відповідно до частини п`ятої та восьмої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Згідно з частиною п`ятою статті 250 Кодексу адміністративного судочинства України датою ухвалення судового рішення у порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, в якій вона є стороною.

Розумність строків є одним із основоположних засад (принципів) адміністративного судочинства відповідно до пункту 8 частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним уважається строк, який необхідний для вирішення справи відповідно до вимог матеріального і процесуального права.

Дослідивши матеріали справи та надані докази, проаналізувавши зміст норм матеріального та процесуального права, що регулюють спірні правовідносини, суд доходить висновку про задоволення позовних вимог, з огляду на наступне.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином російської федерації, документований паспортом громадянина російської федерації №76 0303461, виданого 23.03.2019, дійсний до 23.03.2029 (а.с. 96-102); згідно з довідкою серії МСЭ-2017 №0529473 від 12.12.2018 є особою з інвалідністю другої групи у зв`язку з захворюванням, пов`язаним з виконанням робіт з ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС (а.с. 12-13).

23.05.2019 між громадянином російської федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та громадянкою України ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , укладений шлюб, що вбачається із свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_3 (а.с. 105), про що 23.05.2019 зроблено відповідний актовий запис №211 Центральним районним у місті Дніпрі відділу державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області.

11.05.2022 позивач звернувся до Шевченківського відділу у м. Дніпрі ГУ ДМС у Дніпропетровській області із заявою-анкетою №105124431 про оформлення посвідки на тимчасове проживання (а.с.90).

24.05.2022 позивач отримав посвідку на тимчасове проживання в Україні № НОМЕР_1 зі строком дії до 18.05.2023 на підставі 04/14 (возз`єднання сім`ї з громадянином України на підставі шлюбу) (а.с. 11).

02.02.2023 Головним управлінням Державної міграційної служби в Дніпропетровській області від Управління Служби безпеки України у Дніпропетровській області отримано лист від 31.01.2023 №55/2-90/нт-вих «Щодо скасування тимчасової посвідки».

За змістом листа від 31.01.2023 №55/2-90/нт-вих Управлінням Служби безпеки України у Дніпропетровській області в ході оперативно-службової діяльності у встановленому законом порядку отримано інформацію стосовно громадянина рф ОСОБА_1 , який може вчиняти дії направлені на дестабілізацію обстановки в Україні (у ході спілкування з близькими йому особами виправдовує та заперечує збройну агресію російської федерації проти України, представляє її як внутрішній громадянський конфлікт). Ознак кримінального правопорушення дії ОСОБА_1 не містять, проте становлять потенційну загрозу громадському порядку та національній безпеці України. З огляду на викладене, Управління СБ України у Дніпропетровській області просить прийняти рішення про скасування тимчасової посвідки на проживання в Україні громадянину російської федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на підставі вимог пункту 4, 7 статті 63 ПКМУ № 322 від 25.04.2018 (дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України, громадського порядку в Україні) та повідомити про результати розгляду клопотання.

Рішенням Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровської області (Управління у справах іноземців та осіб без громадянства) від 06.02.2023 №12031500060214 скасовано посвідку на тимчасове проживання № НОМЕР_1 , видану громадянину російської федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на підставі підпункту 4 пункту 63 Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на тимчасове проживання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 №322 (а.с. 84).

Супровідним листом Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровської області від 06.02.2023 №1201.3.1-2358/12.3-22 рішення 06.02.2023 надіслано позивачу (а.с.85).

Також, листом від 06.02.2023 №1201.3.1-2358/12.3-22 Головним управлінням Державної міграційної служби України в Дніпропетровської області додатково повідомлено позивачу про те, що іноземець або особа без громадянства, стосовно яких прийнято рішення про скасування посвідки, повинні здати посвідку, зняти з реєстрації місце проживання та виїхати за межі України в семиденний строк з дня отримання такого рішення (а.с. 85).

Вважаючи протиправним рішення відповідача про скасування посвідки на тимчасове проживання, позивач звернувся до суду із цим позовом.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За змістом частини 1 статті 26 Конституції України іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов`язки, як і громадяни України, - за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.

Правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, та встановлює порядок їх в`їзду в Україну та виїзду з України визначає Закон України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 22 серпня 2011 року №3773-VІ (далі - Закон №3773-VІ в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин).

Частиною третьою статті 3 Закону встановлено, що іноземці та особи без громадянства зобов`язані неухильно додержуватися Конституції та законів України, інших нормативно-правових актів, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей, інтереси суспільства та держави.

Положення статті 1 Закону №3773-VI визначають, серед інших, такі терміни: іноземець - особа, яка не перебуває у громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав; іноземці та особи без громадянства, які перебувають на території України на законних підставах, - іноземці та особи без громадянства, які в установленому законодавством чи міжнародним договором України порядку в`їхали в Україну та постійно або тимчасово проживають на її території, або тимчасово перебувають в Україні; іноземці та особи без громадянства, які постійно проживають в Україні, - іноземці та особи без громадянства, які отримали посвідку на постійне проживання, якщо інше не встановлено законом; іноземці та особи без громадянства, які тимчасово проживають в Україні, - іноземці та особи без громадянства, які отримали посвідку на тимчасове проживання, якщо інше не встановлено законом; посвідка на постійне проживання - документ, що посвідчує особу іноземця або особу без громадянства та підтверджує право на постійне проживання в Україні; посвідка на тимчасове проживання - документ, що посвідчує особу іноземця або особу без громадянства та підтверджує законні підстави для тимчасового проживання в Україні.

Частиною п`ятнадцятою статті 4 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» визначено, що іноземці та особи без громадянства, які прибули в Україну з метою возз`єднання сім`ї з особами, зазначеними у частинах другій - тринадцятій цієї статті, та отримали посвідку на тимчасове проживання, вважаються такими, які на законних підставах перебувають на території України, на період, зазначений в частинах другій - тринадцятій цієї статті.

За приписами частини третьої статті 5 Закону №3773-VІ іноземці та особи без громадянства, зазначені у частинах четвертій - п`ятнадцятій, вісімнадцятій та двадцятій статті 4 цього Закону, отримують посвідку на тимчасове проживання.

Підставою для видачі посвідки на тимчасове проживання у випадку, передбаченому частиною п`ятнадцятою статті 4 цього Закону, є заява іноземця або особи без громадянства, дійсний поліс медичного страхування та документ, згідно з яким вони, відповідно до права країни походження іноземця або особи без громадянства, вважаються членами сім`ї особи, зазначеної в частинах другій - тринадцятій статті 4 цього Закону. Документ, що підтверджує належність до членів сім`ї, визнається дійсним в Україні у разі його легалізації, якщо інше не передбачено законом чи міжнародним договором України (частина 15 статті 15 цього Закону).

Відповідно до частини пятої статті 5-1 Закону України №3773, строк дії посвідки на тимчасове проживання в усіх інших випадках, визначених статтею 4 цього Закону, - один рік.

Відповідно до частини 21 статті 5 Закон України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» технічний опис, зразки бланків посвідки на постійне проживання та посвідки на тимчасове проживання, порядок оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною, знищення посвідки на постійне проживання та посвідки на тимчасове проживання встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 №322 затверджено Порядок оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на тимчасове проживання (далі - Порядок №322).

Відповідно до пункту 1 Порядку №322 посвідка на тимчасове проживання (далі - посвідка) є документом, що посвідчує особу іноземця або особу без громадянства та підтверджує законні підстави для тимчасового проживання в Україні.

За змістом пунктів 2-3 Порядку №322 посвідка виготовляється у формі картки, що містить безконтактний електронний носій.

Посвідка оформляється іноземцям або особам без громадянства, які на законних підставах тимчасово перебувають на території України.

Посвідка видається строком на один рік, крім випадків, визначених цим пунктом (пункт 4 Порядку №322).

У пункті 63 Порядку №322 визначено, що посвідка скасовується територіальним органом/територіальним підрозділом ДМС, який її видав, у разі:

1) отримання даних з баз даних Реєстру, відповідних автоматизованих інформаційних і довідкових систем, реєстрів та баз інших державних органів або інформації від Національної поліції, СБУ, іншого державного органу, який у межах наданих йому повноважень забезпечує дотримання вимог законодавства про правовий статус іноземців та осіб без громадянства, інформації про те, що посвідку видано на підставі неправдивих відомостей, підроблених чи недійсних документів;

2) отримання вмотивованого клопотання приймаючої сторони про скасування посвідки (у тому числі в разі звільнення іноземця або особи без громадянства із займаної посади) або припинення діяльності приймаючої сторони - юридичної особи;

3) коли іноземця або особу без громадянства засуджено в Україні до позбавлення волі;

4) коли дії іноземця або особи без громадянства загрожують національній безпеці, громадському порядку, здоров`ю, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, що проживають в Україні;

5) коли уповноваженим державним органом прийнято рішення про примусове повернення іноземця або особи без громадянства чи їх примусове видворення за межі України або про заборону подальшого в`їзду в Україну;

6) отримання особою паспорта громадянина України (тимчасового посвідчення громадянина України), посвідки на постійне проживання, посвідчення біженця, посвідчення особи, якій надано додатковий захист;

6-1) якщо з`ясується, що в іноземця або особи без громадянства припинилися підстави для перебування на території України, або якщо після оформлення посвідки з`ясується, що юридичний факт підтверджений/засвідчений відповідним документом, зазначеним у частинах четвертій - сімнадцятій статті 5 Закону України Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства, який подавався іноземцем або особою без громадянства для оформлення посвідки, визнано недійсним, скасованим, нікчемним або таким, що не відбувся;

6-2) отримання від іноземця або особи без громадянства заяви про скасування виданої посвідки;

7) в інших випадках, передбачених законом.

Рішення про скасування посвідки приймається керівником територіального органу/територіального підрозділу ДМС чи його заступником протягом п`яти робочих днів з дня надходження відомостей, які є підставою для її скасування (пункт 64 Порядку № 322).

Копія рішення про скасування посвідки видається територіальним органом/територіальним підрозділом ДМС, який прийняв таке рішення, іноземцеві або особі без громадянства під розписку або надсилається такій особі і приймаючій стороні рекомендованим листом не пізніше ніж через п`ять робочих днів з дня його прийняття (пункт 65 Порядку).

Пунктом 77 Порядку №322 передбачено, що рішення про відмову в оформленні, обміні та видачі посвідки, про її скасування може бути оскаржено іноземцем або особою без громадянства в адміністративному порядку або до суду в установленому порядку.

Отже, посвідка на тимчасове проживання є документом, який підтверджує законність перебування іноземця на території України. При цьому, законодавцем чітко визначено, що посвідка скасовується територіальним органом/територіальним підрозділом ДМС, який її видав, зокрема, коли дії іноземця або особи без громадянства загрожують національній безпеці, громадському порядку, здоров`ю, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, що проживають в Україні.

За визначенням термінів, наведених у статті 1 Закону України «Про національну безпеку України» №2469-VIII від 21.06.2018 (далі - Закон №2469-VIII):

загрози національній безпеці України - явища, тенденції і чинники, що унеможливлюють чи ускладнюють або можуть унеможливити чи ускладнити реалізацію національних інтересів та збереження національних цінностей України;

національна безпека України - захищеність державного суверенітету, територіальної цілісності, демократичного конституційного ладу та інших національних інтересів України від реальних та потенційних загроз;

національні інтереси України - життєво важливі інтереси людини, суспільства і держави, реалізація яких забезпечує державний суверенітет України, її прогресивний демократичний розвиток, а також безпечні умови життєдіяльності і добробут її громадян;

сектор безпеки і оборони - система органів державної влади, Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, правоохоронних та розвідувальних органів, державних органів спеціального призначення з правоохоронними функціями, сил цивільного захисту, оборонно-промислового комплексу України, діяльність яких перебуває під демократичним цивільним контролем і відповідно до Конституції та законів України за функціональним призначенням спрямована на захист національних інтересів України від загроз, а також громадяни та громадські об`єднання, які добровільно беруть участь у забезпеченні національної безпеки України.

Відповідно до пунктів 3, 6 та 10 частини першої статті 1 Закону №2469-VIII, громадська безпека і порядок - захищеність життєво важливих для суспільства та особи інтересів, прав і свобод людини і громадянина, забезпечення яких є пріоритетним завданням діяльності сил безпеки, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб та громадськості, які здійснюють узгоджені заходи щодо реалізації і захисту національних інтересів від впливу загроз; загрози національній безпеці України - явища, тенденції і чинники, що унеможливлюють чи ускладнюють або можуть унеможливити чи ускладнити реалізацію національних інтересів та збереження національних цінностей України; національні інтереси України - життєво важливі інтереси людини, суспільства і держави, реалізація яких забезпечує державний суверенітет України, її прогресивний демократичний розвиток, а також безпечні умови життєдіяльності і добробут її громадян.

Відповідно до частини першої, другої статті 3 Закону №2469-VIII державна політика у сферах національної безпеки і оборони спрямована на захист: людини і громадянина - їхніх життя і гідності, конституційних прав і свобод, безпечних умов життєдіяльності; суспільства - його демократичних цінностей, добробуту та умов для сталого розвитку; держави - її конституційного ладу, суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності; території, навколишнього природного середовища - від надзвичайних ситуацій.

Основними принципами, що визначають порядок формування державної політики у сферах національної безпеки і оборони, є:

1) верховенство права, підзвітність, законність, прозорість та дотримання засад демократичного цивільного контролю за функціонуванням сектору безпеки і оборони та застосуванням сили;

2) дотримання норм міжнародного права, участь в інтересах України у міжнародних зусиллях з підтримання миру і безпеки, міждержавних системах та механізмах міжнародної колективної безпеки;

3) розвиток сектору безпеки і оборони як основного інструменту реалізації державної політики у сферах національної безпеки і оборони.

Положеннями статті 5 Закону №2469-VIII визначено, що державна політика у сферах національної безпеки і оборони спрямована на захист: людини і громадянина - їхніх життя і гідності, конституційних прав і свобод, безпечних умов життєдіяльності; суспільства - його демократичних цінностей, добробуту та умов для сталого розвитку; держави - її конституційного ладу, суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності; території, навколишнього природного середовища - від надзвичайних ситуацій.

Відповідно до частини другої статті 12 Закону №2469-VIII, до складу сектору безпеки і оборони входить, зокрема, Служба безпеки України, Державна міграційна служба України.

Згідно з частиною першою статті 19 Закону № 2469-VIII Служба безпеки України є державним органом спеціального призначення з правоохоронними функціями, що забезпечує державну безпеку, здійснюючи з неухильним дотриманням прав і свобод людини і громадянина: 1) протидію розвідувально-підривній діяльності проти України; 2) боротьбу з тероризмом; 3) контррозвідувальний захист державного суверенітету, конституційного ладу і територіальної цілісності, оборонного і науково-технічного потенціалу, кібербезпеки, інформаційної безпеки держави, об`єктів критичної інфраструктури; 4) охорону державної таємниці.

Служба безпеки України відповідно до встановлених статтею 24 Закону України «Про Службу безпеки України» повноважень зобов`язана здійснювати відповідно до законодавства профілактику правопорушень у сфері державної безпеки; брати участь у розробці заходів і вирішенні питань, що стосуються в`їзду в Україну та виїзду за кордон, перебування на її території іноземців та осіб без громадянства, прикордонного режиму і митних правил, приймати рішення про заборону в`їзду в Україну іноземцю або особі без громадянства, про скорочення строку тимчасового перебування іноземця та особи без громадянства на території України, про примусове повернення іноземця або особи без громадянства в країну походження або третю країну.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 25 Закону України «Про Службу безпеки України» її органам і співробітникам для виконання покладених на них обов`язків надається право: подавати органам державної влади, органам місцевого самоврядування, підприємствам, установам, організаціям усіх форм власності обов`язкові для розгляду пропозиції з питань національної безпеки, у тому числі із забезпечення охорони державної таємниці.

В ході судового розгляду встановлено та матеріалами справи підтверджено, що громадянин рф ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , 24.05.2022 отримав посвідку на тимчасове проживання в Україні № НОМЕР_1 зі строком дії до 18.05.2023 на підставі 04/14 (возз`єднання сім`ї з громадянином України на підставі шлюбу).

06.02.2023 прийнято оскаржуване рішення №12031500060214, яким було скасовано посвідку на тимчасове проживання № НОМЕР_1 .

В якості юридичної підстави для прийняття оскаржуваного рішення міграційним органом зазначено посилання на підпункт 4 пункту 63 Порядку №322.

Між тим, з аналізу вказаної норми вбачається, що посвідка скасовується територіальним органом/територіальним підрозділом ДМС, який її видав, коли дії іноземця або особи без громадянства загрожують національній безпеці, громадському порядку, здоров`ю, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, що проживають в Україні.

Разом з тим, вказавши підставою для скасування посвідки на тимчасове проживання № НОМЕР_1 підпункт 4 пункту 63 Порядку №322, відповідачем не наведено в рішенні від 06.02.2023 №12031500060214 жодних причин та не конкретизовано обставин, які слугували підставою для прийняття спірного рішення, що фактично позбавило позивача бути обізнаним щодо обставин, у зв`язку із якими йому було скасовано посвідку на тимчасове проживання.

Суд зазначає, що за загальними вимогами, які висуваються до актів суб`єктів владних повноважень, як актів правозастосування, є їхня обґрунтованість та вмотивованість, тобто наведення суб`єктом владних повноважень конкретних підстав (фактичних і юридичних) його прийняття, а також переконливих і зрозумілих мотивів його прийняття.

Загальне посилання відповідача у рішенні від 06.02.2023 №12031500060214 на положення підпункту 4 пункту 63 Порядку №322 не свідчить про обґрунтованість такого рішення, оскільки ставить заявника у стан правової невизначеності щодо конкретних обставин, що стали підставою для скасування посвідки на тимчасове проживання, що є неприпустимим.

Доводи відповідача у відзиві про те, що підставою для прийняття рішення, що оскаржується, став лист Управління СБУ у Дніпропетровській області від 31.01.2023 №55/2-90/нт-вих «Щодо скасування тимчасової посвідки», не можуть бути прийняті судом, оскільки такі обставини не були покладені в основу оскаржуваного рішення.

Поряд з цим, у листі Управління Служби безпеки України в Дніпропетровській області не вказується про фактичні обставини та відомостей про загрозу громадському порядку та національній безпеці України, а також не вказується про наявність будь-яких адміністративних, кримінальних проваджень чи вироків суду відносно цієї особи.

Відповідно до частин першої та другої статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Відповідачем не надано, а матеріали справи не містять належних та допустимих, достатніх та достовірних в розумінні приписів ст.ст. 73-76 КАС України доказів, які б свідчили про те, що дії позивача загрожують громадському порядку та національній безпеці, та/або які б свідчили про те, що позивач вчинив дії, які загрожують здоров`ю, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, що проживають в Україні.

Відповідно до пункту 22 частини першої статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються засади цивільно-правової відповідальності, діяння, які є злочинами, адміністративними або дисциплінарними правопорушеннями, та відповідальність за них.

Отже, загальні підстави, умови, форми, основні ознаки правопорушення, що створюють їх склад, за що особу може бути притягнуто до одного з видів відповідальності та процедуру такого притягнення має визначати закон.

Вина у вчиненні злочину або адміністративному правопорушенні встановлюється в порядку, визначеному Кримінальним процесуальним кодексом України або Кодексом України про адміністративні правопорушення відповідно.

Стаття 62 Конституції України закріплює принцип презумпції невинуватості, відповідно до якого особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Згідно положень ст. ст. 9, 29 Загальної декларації прав людини 1948 року, ніхто не може зазнавати безпідставного арешту, затримання або вигнання, а при здійсненні своїх прав кожна людина може зазнавати лише таких обмежень, які встановлені законом виключно з метою забезпечення належного визнання та поваги прав і свобод інших людей, а також забезпечення справедливих вимог моралі, суспільного порядку і загального добробуту.

При цьому, з даних Єдиного державного реєстру судових рішень судом не встановлено жодних кримінальних проваджень стосовно позивача. Одночасно із цим, до суду не надано доказів того, що громадянин рф ОСОБА_1 під час перебування на території України притягувався до кримінальної відповідальності, має незняту чи непогашену судимість або перебував (перебуває) в розшуку.

Доводи відповідача в обґрунтування відзиву про те, що ГУ ДМС у Дніпропетровській області не наділено повноваженнями роз`яснювати або тлумачити висновки чи твердження Служби безпеки України безпідставні.

У спірних правовідносинах повноваженнями щодо прийняття рішення про скасування посвідки на тимчасове проживання наділені саме органи міграційної служби.

Поряд з цим, суд повторно зазначає, рішення про скасування посвідки на тимчасове проживання від 06.02.2023 №12031500060214 не містить посилань на обставини, з якими пов`язуються підстави для його прийняття, відповідачем не зазначено та доведено вчинення позивачем діянь, що загрожують національній безпеці України, громадському порядку в Україні, здоров`ю, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, що проживають в Україні, про які зазначає у відзиві.

Відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до частини другої статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Принцип обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень полягає у тому, щоб рішення було прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення. Європейський Суд з прав людини у рішенні по справі Суомінен проти Фінляндії (Suominenv. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року, вказує, що орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

З огляду на викладене, з урахуванням наведених законодавчих норм та встановлених обставин, суд вважає, що рішення Головного управління Державної міграційної служби в Дніпропетровській області від 06.02.2023 №12031500060214 прийняте не у порядку та не у спосіб, що визначений Конституцією та законами України, та необґрунтовано, тобто не відповідає критеріям, визначених частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, тому є протиправним та підлягає скасуванню.

Відповідно до статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом змагальності сторін, диспозитивності та офіційного з`ясування всіх обставин у справі, відповідно до якого розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

За змістом положень частин першої, другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідачем не доведено правомірності своїх дій (рішення) у спірних правовідносинах.

Враховуючи викладене, на підставі наданих доказів у їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, суд вважає, що позовна заява підлягає задоволенню.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з наступного.

Частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Зважаючи на викладене, судові витрати зі сплати судового збору, понесені позивачем при зверненні до суду з цією позовною заявою у розмірі 1073,60 грн., підлягають стягненню з відповідача за рахунок бюджетних асигнувань на користь позивача.

Керуючись ст. ст. 9, 72-90, 242-246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 (паспорт громадянина російської федерації № НОМЕР_4 від 23.03.2019, місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Головного управління Державної міграційної служби в Дніпропетровській області (ідентифікаційний код 37806243, місцезнаходження: 49000, м. Дніпро, вул. В. Липинського, буд.7) про визнання протиправним та скасування рішення - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Державної міграційної служби в Дніпропетровській області (ідентифікаційний код 37806243, місцезнаходження: 49000, м. Дніпро, вул. В. Липинського, буд.7) від 06 лютого 2023 року №12031500060214 про скасування посвідки на тимчасове проживання.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної міграційної служби в Дніпропетровській області (ідентифікаційний код 37806243, місцезнаходження: 49000, м. Дніпро, вул. В. Липинського, буд. 7) на користь ОСОБА_1 (паспорт громадянина російської федерації № НОМЕР_4 від 23.03.2019, місце проживання: АДРЕСА_1 ) судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1073,60грн. (одна тисяча сімдесят три гривні 60 копійок).

Рішення суду набирає законної сили до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до статті 297 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду оскаржується шляхом подання апеляційної скарги до Третього апеляційного адміністративного суду.

Суддя М.М. Бухтіярова