Рішення № 112631601, 04.08.2023, Личаківський районний суд м.Львова

Справа № 463/5015/23

Провадження № 2/463/1375/23

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 серпня 2023 року Личаківський районний суд м. Львова в складі:

головуючого судді: Стрепка Н.Л.,

з участю секретаря судового засідання: Онишкевича О.І.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами в залі суду в м. Львові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс», треті особи: приватний нотаріус Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Грисюк Олена Василівна, приватний виконавець виконавчого округу Львівської області Пиць Андрій Андрійович про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, та стягнення безпідставно стягнутих коштів, -

в с т а н о в и в:

адвокат Яресько Т.В., діючи в інтересах ОСОБА_1 на підставі ордеру серії АІ №1409901 від 15 червня 2023 року, звернувся до суду з позовом про визнання таким, що не підлягає виконанню виконавчого напису № 29086 від 20 травня 2021 року, вчиненого приватним нотаріусом Грисюк О.В. про стягнення заборгованості з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс»; про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» на користь ОСОБА_1 безпідставно стягнутих коштів у розмірі 3172,91 грн., сплачених витрат на професійну правничу (правову) допомогу в розмірі 6000 грн. та витрат на судовий збір в розмірі 2147,20 грн.

Позов мотивує тим, що в травні 2023 року ОСОБА_1 стало відомо, що щодо нього приватним виконавцем виконавчого округу Львівської області Пиць А.А. було відкрито виконавче провадження ВП № 65747823. Виконавче провадження було відкрите та здійснено примусове виконання на підставі виконавчого напису № 29086, виданого 20 травня 2021 року, вчиненого приватним нотаріусом Київського МНО Грисюк О.В. щодо стягнення з позивача на користь ТОВ «ФК «ОНЛАЙН ФІНАНС» заборгованості у розмірі 17627,20 грн.

Позивач вважає, що оспорюваний виконавчий напис підлягає визнанню таким, що не підлягає виконанню в зв`язку з порушенням приватним нотаріусом порядку вчинення оспорюваного виконавчого напису, що є самостійною та достатньою підставою для визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню. Зокрема такий був вчинений на підставі он-лайн кредитного договору № 406754568 від 16 грудня 2019 року, що був укладений між позивачем та ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА». Напис вчинено ТОВ «ФК «ОНЛАЙН ФІНАНС», яке ніби то набуло право вимоги на борг. Вважає, що було порушено процедури вчинення оспорюваного виконавчого напису в частині не надсилання обов`язкового повідомлення-застереження про його вчинення. Вказує, що позивач не отримував від відповідача позасудову вимогу щодо дострокового повернення кредиту чи повідомлення-застереження про те, що відповідач розпочинає процедуру стягнення боргу за кредитним договором на підставі виконавчого напису нотаріуса. Більше того позивач не мав жодних правовідносин з відповідачем, не підписував з ним жодних договорів, в тому числі, і нотаріально посвідчених, а тому не міг знати про ймовірну заборгованість перед відповідачем. При цьому звертає увагу на правову позицію Верховного Суду, викладену в ухвалі від 15 квітня 2020 року у справі №554/6777/17, щодо обов`язковості надсилання боржнику повідомлення-застереження перед вчиненням виконавчого напису.

Також вважає, що процедуру вчинення виконавчого напису порушено в частині перевірки безспірності заборгованості. З преамбули оспорюваного виконавчого напису вбачається, що такий вчинено приватним нотаріусом, на підставі статей 87-91 Закону України «Про нотаріат» та пункту 2 Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 29 червня 1999 року №1172. Однак, постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року у справі №826/20084/14, залишеною без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України від 1 листопада 2017 року, постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 7 листопада 2016 року скасовано та визнано незаконною та нечинною постанову Кабінету Міністрів України №662 від 26 листопада 2014 року «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості проводиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів», у тому числі в частині доповнення переліку після розділу «Стягнення заборгованості за нотаріально посвідченими договорами» новим розділом щодо стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин. Оскільки при вчиненні оспорюваного виконавчого напису приватний нотаріус керувався п.2 Переліку документів, який визнано незаконним та нечинним, а отже і сам оспорюваний виконавчий напис вчинено незаконно.

Звертає увагу на те, що виконавчий напис вчинено на борговому документі, який не посвідчений нотаріально, а саме на підставі онлайн кредитного договору. Вказує, що позивач жодного разу не укладав жодного нотаріально посвідченого кредитного договору чи договору позики, вказаний вище кредитний договір також не міг бути нотаріально посвідченим, що було підтверджено при ознайомлені з матеріалами виконавчого провадження. Законодавством не передбачено можливості вчиняти виконавчі написи на боргових документах, що нотаріально не посвідчені.

З врахуванням наведеного вважає, що позивач має достатні правові підстави вважати, що оспорюваний виконавчий напис вчинено приватним нотаріусом з грубими порушеннями порядку вчинення виконавчих написів нотаріусами та є таким, що не підлягає виконанню.

Щодо повернення безпідставно стягнутих коштів вказує, що приватним виконавцем в рамках виконавчого провадження, відкритого на підставі оспорюваного виконавчого напису, було винесено постанову про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника від 13 грудня 2021 року. Дану постанову було направлена до роботодавця позивача, в ЗХРУ Держприкордонслужби України. 5 червня 2023 року представник позивача отримав відповідь від приватного виконавця Пиць А.А., якою останній повідомив, що ним в межах виконавчого провадження № 65747823 стягнуто та здійснено перерахування відповідачу ТОВ «ФК ОНЛАЙН ФІНАНС» в рахунок заборгованості ОСОБА_1 за виконавчим написом нотаріуса № 29086 у сумі 3172,91 грн. Позивач вважає, що оскільки правові підстави набуття відповідачем грошових коштів на виконання зазначеного виконавчого напису відсутні, до спірних правовідносин підлягає застосуванню ст. 1212 ЦК України.

Додатково вказує, що судові витрати, які позивач поніс і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи, складаються з судового збору в розмірі 2147,20 грн. та витрат на правничу допомогу у розмірі 6000 грн., всього 8147,20 грн.

Зазначає, що представництво інтересів позивача здійснював адвокат Яресько Т.В. на підставі договору про надання правничої (правової) допомоги №23077 від 1 червня 2023 року. Відповідно до п. 2 додатку №2 до вказаного договору вартість послуг за домовленістю сторін складає фіксовану суму 6000 грн. 15 червня 2023 року адвокат Яресько Т.В. та позивач підписали акт приймання-передачі послуг №1 від 15 червня 2023 року підтвердивши, що послуги адвокатом були надані в повному обсязі. Позивач оплатив послуги у розмірі 6000 грн. 15 червня 2023 року, про що отримав відповідну розрахункову квитанцію №15/06/23.

Матеріали позову надійшли до Личаківського районного суду м. Львова через систему «Електронний суд» 19 червня 2023 року, автоматизованою системою документообігу суду для розгляду таких визначено суддю Стрепка Н.Л.

Ухвалою суду від 19 червня 2023 року дану справу прийнято до розгляду, відкрито у ній провадження та призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними в ній матеріалами. При цьому даною ухвалою відповідачу було визначено п`ятнадцятиденний строк з дня вручення такої для подання відзиву на позовну заяву, копію якого одночасно з надісланням (наданням) до суду разом з доданими до нього документами відповідач зобов`язаний надіслати іншим учасникам справи.

Разом з позовом 19 червня 2023 року до суду через систему «Електронний суд» надійшла заява представника позивача ОСОБА_2 про забезпечення позову у даній справі.

Ухвалою суду від 19 червня 2023 року заяву представника позивача задоволено та зупинено стягнення за виконавчим написом № 29086 від 20 травня 2021 року, вчиненим приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Грисюк О.В. про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» заборгованості в розмірі 17627,20 грн.

Копію вказаних вище ухвал, а також копію позовної заяви з додатками того ж дня - 19 червня 2023 року було скеровано сторонам для відома. Згідно з рекомендованими повідомленнями про вручення, що повернулись до суду 29 червня 2023 року зазначені поштові відправлення було отримано позивачем, 3 липня 2023 року представником відповідача, 28 червня 2023 року та 3 липня 2023 року третьою особою приватним виконавцем Пиць А.А., а від третьої особи приватного нотаріуса Грисюк О.В. такі повернулись без вручення з проставленими 30 червня 2023 року відмітками про відсутність адресата за вказаною адресою.

З врахуванням положень ч. 2 ст. 279 ЦПК України розгляд даної справи по суті розпочався 19 липня 2023 року, такий здійснюється судом з врахуванням терміну перебування головуючого судді у відпустці з 14 липня 2023 року до 31 липня 2023 року включно.

Знаведеного вище вбачається, що учасники справи повідомлені про розгляд такої належним чином, клопотання про розгляд справи у судовому засіданні не подали. При цьому станом на 4 серпня 2023 року строк для подання відповідачем відзиву на позов сплив, а також сплив строк для подання третіми особи письмових пояснень щодо позову, клопотання про надання додаткового часу для подання таких останніми до суду не подавалось.

За таких обставин, відповідно до ч.ч. 1, 2, 5, 8 ст. 279 ЦПК України суд вважає за можливе завершити розгляд справи та ухвалити рішення за наявними у справі матеріалами.

Оскільки розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Перевіривши матеріали справи, оцінивши в сукупності зібрані у справі докази, вирішуючи спір в межах заявлених позовних вимог, суд приходить до наступного.

Згідно з ч. 1 ст. 4, ч. 1 ст. 5 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленим цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів, а суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

При цьому у відповідності до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. А згідно з ч.ч. 1-4 ст. 83 ЦПК України сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Відповідач повинен подати суду докази разом з поданням відзиву. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.

Суд у відповідності до вимог ч. 5 ст. 12 ЦПК України та прецедентної практики ЄСПЛ створив для сторін рівні можливості відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Разом з тим, у відповідності до вимог ч. 7 ст. 81 ЦПК України суд розглянув можливість самостійно збирати докази і не знайшов підстав для реалізації такого свого права, оскільки ніщо не ставить під сумнів добросовісність здійснення учасниками справи своїх процесуальних прав та обов`язків.

Таким чином, враховуючи таку засаду цивільного судочинства як змагальність, а також те, що в даному процесі кожна сторона мала рівні можливості відстоювати свою позицію в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом, дана справа буде вирішена на основі зібраних доказів з покладенням на сторін ризику настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням тієї чи іншої процесуальної дії. Обставини справи встановлюватимуться таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Судом встановлено, що 16 грудня 2019 року позивачем ОСОБА_1 було укладено з ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» договір №406754568 про надання споживчого кредиту, що підтверджується паспортом споживчого кредиту, з якого вбачається, що такий було укладено шляхом заповнення заявки онлайн, нотаріально договір не посвідчувався (а.с. 21-23).

20 травня 2021 року за заявою ТОВ «ФК «ОНЛАЙН ФІНАНС», приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київського МНО Грисюк О.В. буловчинено виконавчий напис, зареєстрований в реєстрі за номером № 29086, про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості у розмірі 17627,20 грн.

Згідно представленої позивачем та долученої до матеріалів справи копії виконавчого напису від 20 травня 2021 року № 29086 встановлено, що таким було вирішено стягнути з ОСОБА_1 , який є боржником за кредитним договором №406754568 від 16 грудня 2019 року, укладеним з ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА», правонаступником усіх прав та обов`язків якого на підставі договору відступлення прав вимоги за кредитними договорами 87 від 3 липня 2020 року є ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС», правонаступником усіх прав та обов`язків якого на підставі договору відступлення прав вимоги за кредитними договорами 05/0820-01 від 5 серпня 2020 року, реєстр прав вимоги № 4 від 9 квітня 2021 року, є ТОВ «ФК «ОНЛАЙН ФІНАНС» (стягувач), заборгованість за кредитним договором 406754568 від 16 грудня 2019 року. Строк платежу за кредитним договором 406754568 від 16 грудня 2019 року настав. Боржником допущено прострочення платежів. Стягнення заборгованості проводиться за період з 9 квітня 2021 року по 7 травня 2021 року. Сума заборгованості складає 16427,20 грн., в тому числі: прострочена заборгованість за сумою кредиту становить 7285,99 грн.; прострочена заборгованість по несплаченим відсоткам за користування кредитом становить 6732,60 грн.; строкова заборгованість за штрафами і пенями становить 2408,61 грн. За вчинення цього виконавчого напису нотаріусом на підставі статті 31 Закону України «Про нотаріат» стягнуто плати із стягувача, в розмірі 1200 грн., які підлягають стягненню з боржника на користь стягувача. Загальна сума, що підлягає стягненню - 17627,20 грн. (а.с. 20).

Звертаючись до суду з вимогою про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, позивач обґрунтовує мотивованість та підставність заявлення такої тим, що вказаний виконавчий напис вчинено нотаріусом всупереч вимогам чинного законодавства та з порушення процедури вчинення такого.

Оцінюючи вказані покликання сторони позивача на предмет їх відповідності обставинам справи та вимогам чинного законодавства суд виходить з наступного.

У статтях 15, 16ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

При цьому відповідно до статті 18ЦК України нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом.

Згідно з частиною першої статті 1Закону України«Про нотаріат» нотаріат в Україні - це система органів і посадових осіб, на які покладено обов`язок посвідчувати права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняти інші нотаріальні дії, передбачені цим Законом, з метою надання їм юридичної вірогідності.

Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами та посадовими особами органів місцевого самоврядування встановлюється Законом «Пронотаріат» та іншими актами законодавства України (частина перша статті 39 Закону «Про нотаріат»).

Цим актом є, зокрема, Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджений наказом Міністерства юстиції України 22 лютого 2012 року № 296/5 (далі - Порядок вчинення нотаріальних дій, Порядок).

Вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія (пункт 19 статті 34 Закону України «Про нотаріат»).

Правовому регулюванню процедури вчинення нотаріусами виконавчих написів присвячена Глава 14Закону України«Про нотаріат» та Глава 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій.

Так, згідно зі статтею 87Закону України«Про нотаріат» для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Статтею 88Закону України«Про нотаріат» визначено умови вчинення виконавчих написів. Відповідно до приписів цієї статті Закону нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку.

Згідно з підпунктом 2.1 пункту 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку для вчинення виконавчого напису стягувачем або його уповноваженим представником нотаріусу подається заява, у якій, зокрема, мають бути зазначені: відомості про найменування і місце проживання або місцезнаходження стягувача та боржника; дата і місце народження боржника - фізичної особи, місце його роботи; номери рахунків у банках, кредитних установах, код за ЄДРПОУ для юридичної особи; строк, за який має провадитися стягнення; інформація щодо суми, яка підлягає стягненню, або предметів, що підлягатимуть витребуванню, включаючи пеню, штрафи, проценти тощо. Заява може містити також іншу інформацію, необхідну для вчинення виконавчого напису.

У разі якщо нотаріусу необхідно отримати іншу інформацію чи документи, які мають відношення до вчинення виконавчого напису, нотаріус вправі витребувати їх у стягувача (підпункт 2.2 пункту 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку). Вчинення виконавчого напису в разі порушення основного зобов`язання та (або) умов іпотечного договору здійснюється нотаріусом після спливу тридцяти днів з моменту надісланих іпотекодержателем повідомлень - письмової вимоги про усунення порушень іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця. Повідомлення вважається надісланим, якщо є відмітка іпотекодавця на письмовому повідомленні про його отримання або відмітка поштового відділення зв`язку про відправлення повідомлення на вказану в іпотечному договорі адресу (підпункт 2.3 пункту 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку).

Крім того, підпунктами 3.2, 3.5 пункту 3 Глави 16 розділу ІІ Порядку передбачено, що безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою КабінетуМіністрів Українивід 29червня 1999року №1172 (далі - Перелік документів). При вчиненні виконавчого напису нотаріус повинен перевірити, чи подано на обґрунтування стягнення документи, зазначені у вказаному Переліку документів. При цьому цей Перелік документів не передбачає інших умов вчинення виконавчих написів нотаріусами ніж ті, які зазначені в Законі України«Про нотаріат» та Порядку вчинення нотаріальних дій.

У відповідності до позиції Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду, висловленої в постанові від 6 травня 2020 року у справі № 320/7932/16-ц (провадження № 61-38989св18), сам по собі факт подання стягувачем відповідних документів нотаріусу не свідчить про відсутність спору стосовно заборгованості як такого.

При цьому стаття 50Закону України«Про нотаріат» передбачає, що нотаріальна дія або відмова у її вчиненні, нотаріальний акт оскаржуються до суду. Право на оскарження нотаріальної дії або відмови у її вчиненні, нотаріального акта має особа, прав та інтересів якої стосуються такі дії чи акти.

Частиною ч. 4 ст. 263 ЦПК України визначено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Так у відповідності до правового висновку, висловленого у п. 34 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15 січня 2020 року у справі № 305/2082/14-ц (провадження № 14-557 цс 19), вирішуючи спір про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, суд не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з Переліком. Для правильного застосування положень статей 87, 88Закону України«Про нотаріат» у такому спорі суд повинен перевірити доводи сторін у повному обсязі й установити та зазначити в рішенні, чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість узагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було не вирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру на час вчинення нотаріусом виконавчого напису. Така правова позиція Великої Палати Верховного Суду відповідає висновкам, викладеним у раніше ухвалених нею постановах від 27 березня 2019 року у справі № 137/1666/16-ц (провадження № 14-84цс19) та від 2 липня 2019 року у справі № 916/3006/17 (провадження № 14-278 гс18) з подібних правовідносин, відступати від яких немає підстав.

Таким чином, ознакою безспірності вимоги є відсутність заперечень боржника щодо заборгованості та її розрахунку, а також відсутності будь-яких суперечностей у поданих документах. На підтвердження безспірності заборгованості нотаріусу мають бути подані документи, що свідчать про визнання боржником вимог кредитора. Тобто, нотаріус повинен упевнитися в розумінні боржником пред`явлених до нього вимог і визнання їх. Документом, що підтверджує такий факт, є отримання боржником вимоги стягувача з підписом боржника про його отримання. Водночас позивач стверджує, що такої вимоги не отримував та жодного нотаріально посвідченого кредитного договору не укладав.

З наявної в матеріалах справи копії оспорюваного виконавчого напису, вчиненого приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київського МНО Грисюк О.В. 20 травня 2021 року тазареєстрованого за№ 29086 вбачається, що такий було видано нотаріусом зокрема на підставі пункту 2 Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172. Зазначений пункт - «Стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин» передбачає документи, що додаються для одержання виконавчого напису за кредитними договорами, за якими боржниками допущено прострочення платежів за зобов`язаннями.

При цьому як зазначає Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 21 вересня 2021 року у справі № 910/10374/17 (провадження № 12-5гс21), постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року у справі № 826/20084/14 постанову Кабінету Міністрів України від 26 листопада 2014 року №662 «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» визнано незаконною та нечинною в частині, зокрема щодо доповнення Переліку документів розділом «Стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин». Таким чином, постанова № 662, якою вносилися зміни до Переліку документів, що передбачали можливість вчинення нотаріусами виконавчих написів на кредитних договорах, не посвідчених нотаріально, яка набрала чинності 10 грудня 2014 року, в зазначеній частині втратила чинність 22 лютого 2017 року з набранням законної сили вказаною вище постановою Київського апеляційного адміністративного суду. Оскільки постанову № 662 в судовому порядку визнано незаконною та нечинною в частині пункту 2 Переліку, то кредитний договір, який не є нотаріально посвідченим, не входить до переліку документів, за якими може бути здійснено стягнення заборгованості у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса.

Верховний Суд у вказаній постанові прийшов до висновку, що вчинення приватним нотаріусом виконавчого напису керуючись пунктом 2 Переліку документів у редакції постанови № 662, яка на той час уже була нечинною є підставою для визнання спірного виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, у зв`язку із недотриманням приватним нотаріусом під час його вчинення вимог статей 87, 88 Закону України «Про нотаріат» та Переліку документів. Вказав, що порушення нотаріусом порядку вчинення виконавчого напису є самостійною і достатньою підставою для визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.

Відтак з наведеного вбачається, що вчиняючи 20 травня 2021 року виконавчий напис №29086 приватний нотаріус Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київського МНО Грисюк О.В. неправомірно керувалась пунктом 2 Переліку документів у редакції постанови № 662, яка на той час уже була нечинною згідно з постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року у справі № 826/20084/14. Договір, який був наданий нотаріусу для вчинення виконавчого напису, не був посвідчений нотаріально, тому наявні підстави для визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, у зв`язку з недотриманням умов вчинення виконавчого напису щодо подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника.

При цьому стороною відповідача не представлено суду доказів того, що позивачу було скеровано письмове повідомлення про відступлення йому права грошової вимоги за кредитним договором з вказаною в оспорюваному виконавчому написі величиною грошової вимоги, яка підлягає виконанню. А також стороною відповідача не представлено суду відомостей на підтвердження того, що позивачу (боржнику) було надіслано письмову вимогу про усунення порушення виконання зобов`язання, а відтак в цій частині суд надає віри покликанням позивача, зазначеним у позовній заяві про те, що такої вимоги позивач не отримував.

Зважаючи на вищенаведене суд приходить до висновку, що заявлений позов в частині визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню є обґрунтованим та підставним, а відтак дана позовна вимога підлягає задоволенню.

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача безпідставно стягнутих коштів суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до п. 4 ч. 2 ст. 16 ЦК України одним з способів захисту цивільних прав та інтересів є відновлення становища, яке існувало до порушення.

Так судом встановлено, що на підставі оспорюваного виконавчого напису, вчиненого приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київського МНО Грисюк О.В. 20 травня 2021 року та зареєстрованого за № 29086, приватним виконавцем виконавчого округу Львівської областіПиць А.А. було розпочато виконавче провадження № 65747823, про що 10червня 2021винесено постанову про відкриття виконавчого провадження (а.с. 24-25).

13 грудня 2021 року у вказаному виконавчому провадженні приватним виконавцем винесено постанову про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника, якою постановлено звернути стягнення на доходи боржника ОСОБА_1 що отримує дохід у Західному регіональному управлінні Державної прикордонної служби України та здійснювати відрахування із доходів боржника у відповідності до чинного законодавства у розмірі 20% від доходу, що залишається після утримання податків, зборів та єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, до повного погашення заборгованості за виконавчим документом, яка становить 20292,92 грн. з яких: 17627,20 грн. - основний борг; 1762,72 грн. - основна винагорода приватного виконавця; 903 грн. - витрати виконавчого провадження (а.с. 26-28).

При цьому як вбачається з відповіді приватного виконавця виконавчого округу Львівської областіПиць А.А. на адвокатський запит №54171 від 5 червня 2023 року, у межах виконавчого провадження № 65747823 від 10 червня 2021 року щодо примусового виконання виконавчого напису № 29086 від 20 травня 2021 року, виданого приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріальною округу Київської області Грисюк О.В. про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ОНЛАЙН ФІІНАНС» заборгованості в розмірі 17627,20 грн., приватним виконавцем стягнуто і перераховано стягувачу ТОВ «Онлайн Фінанс» - 3172,91 грн. (а.с. 30-31).

Сторона позивача в позовній заяві стверджує, що відповідачем було одержано вказані грошові кошти без достатньої правової підстави, оскільки виконавчий напис нотаріуса, на підставі якого такі було стягнуто з позивача, підлягає визнанню таким, що не підлягає виконанню, а відтак просять стягнути такі кошти з відповідача в порядку ст. 1212 ЦК України.

Так згідно з ч. 1 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

При цьому ч. 2 вказаної статті Кодексу визначено, що положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Також ч. 3 такої визначено, що положення цієї глави застосовуються також до вимог про: повернення виконаного за недійсним правочином; витребування майна власником із чужого незаконного володіння; повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Як зазначає Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у своїй постанові від 2 липня 2020 року у справі №906/456/19 предметом регулювання інституту безпідставного набуття чи збереження майна є відносини, які виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна та не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження майна за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).

Об`єктивними умовами виникнення зобов`язань з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави є: 1) набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) завдання шкоди у вигляді зменшення або незбільшення майна в іншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна з боку набувача шляхом зменшення або відсутності збільшення на стороні потерпілого; 4) відсутність правової підстави для зазначеної зміни майнового стану цих осіб.

Відповідно до статті 1212 ЦК України безпідставно набутим є майно, набуте особою або збережене нею в себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.

Загальна умова частини першої статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах, бо отримане однією зі сторін у зобов`язанні підлягає поверненню іншій стороні на цій підставі тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.

Набуття однією зі сторін зобов`язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов`язання не вважається безпідставним.

Тобто в разі коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, положення статті 1212 ЦК України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

Згідно із частиною першою, пунктом 1 частини другої статті 11, частин першої, другої статті 509 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені цими актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

До підстав виникнення цивільних прав та обов`язків належать, зокрема, договори та інші правочини. Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, установлених статтею 11 ЦК України.

Зобов`язання повинне належно виконуватись відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що зазвичай ставляться.

За частиною першою статті 177 ЦК України об`єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші.

Частиною першою статті 202 ЦК України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Системний аналіз положень частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частини першої статті 177, частини першої статті 202, частини першої статті 1212 ЦК України дає можливість дійти висновку про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей).

Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в незаборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками відповідних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов`язків, зокрема внаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені частиною другою статті 11 ЦК України.

Водночас сама лише наявність укладеного між сторонами договору не є достатньою підставою для віднесення до договірних будь-яких правовідносин, що виникають між цими особами. Для визнання відповідних зобов`язань між сторонами договірними необхідно встановити факт їх виникнення саме на підставі умов та на виконання відповідного договору.

Суд звертає увагу на те, що стороною позивача не заперечується в позові факту укладення он-лайн кредитного договору № 406754568 від 16 грудня 2019 року з ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА», однак виконавчий напис було вчинено за заявою ТОВ «ФК «ОНЛАЙН ФІНАНС», про набуття останнім права вимоги до нього позивачу не було відомо. При цьому факт наявності чи відсутності між сторонами договірних правовідносин, а також наявності чи відсутності заборгованості за вказаним договором, у даному випадку не входить до предмету доказування, оскільки в рамках виконавчого провадження кошти з позивача ОСОБА_1 на користь відповідача ТОВ «ФК «ОНЛАЙН ФІНАНС» стягувались не безпосередньо у зв`язку з наявністю у нього зобов`язання за відповідним кредитним договором, а на підставі виконавчого напису нотаріуса. Відтак, оскільки суд прийшов до переконання про те, що зазначений виконавчий напис вчинено нотаріусом з порушенням порядку вчинення такого, відтак його слід визнати таким, що не підлягає виконанню, а тому грошові кошти, що стягнуті в порядку його примусового виконання, відповідно до положень ч. 1 ст. 1212 ЦК України підлягають поверненню стягувачем, оскільки підстава набуття такого майна відпала, а нормами чинного законодавства не передбачено можливості повороту виконання виконавчого напису нотаріуса.

Таким чином, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин, та правові норми, які підлягають застосуванню, дослідивши надані докази, суд приходить до висновку про те, що позов в частині вимоги про стягнення та коштів також є підставним, а відтак позов підлягає задоволенню в повному обсязі.

Суд ухвалюючи рішення також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів сторін), сформовану у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29).

Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Відповідно до ст. 10 ЦПК України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Наведене дає підстави для висновку, що доводи сторін у кожній справі повинні оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Відтак, інші доводи, зазначені стороною позивача у заявах по суті справи, окрім проаналізованих вище, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин справи і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.

Ухвалюючи рішенняу справісуд увідповідності довимог ст.141ЦПК Українивирішує питаннясудових витрат.Так згідноз ч.ч.1,2вказаної статтіКодексу судовийзбір покладаєтьсяна сторонипропорційно розмірузадоволених позовнихвимог,інші судовівитрати,пов`язані зрозглядом справи,покладаються:у разізадоволення позову-на відповідача;у разівідмови впозові -на позивача;у разічасткового задоволенняпозову -на обидвісторони пропорційнорозміру задоволенихпозовних вимог.

Частиною 1 ст. 133 ЦПК України визначено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. При цьому відповідно до п. 1 ч. 3 такої до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з ч. 1-2 ст. 137 ЦПК України витрати пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідноз умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

При цьому згідно з частинами 3-4 ст. 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Частиною 5 даної статті Кодексу визначено, що у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Окрім того при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд, відповідно до ч. 3 ст. 141 ЦПК України, враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

При визначенні суми відшкодування суд виходить з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячиз конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

У постанові Верховного Суду від 30 вересня 2020 року у справі№ 379/1418/18 (провадження № 61-9124св20) вказано, що «склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Отже, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмовиу стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення».

При цьому Верховний Суд у постанові від 28 грудня 2020 року у справі №640/18402/19 зазначив, що у разі встановлення адвокатом та клієнтом фіксованого розміру гонорару детальний опис робіт виконаних під час надання правової допомоги не потрібен. А в постанові від 15 червня 2021 року №159/5837/19 Верховний Суд наголосив, що витрати за надану професійну правничу допомогу підлягають розподілу незалежно від того чи їх уже фактично сплачено адвокату.

Також у своїй постанові від 19 липня 2021 року у справі № 910/16803/19 Верховний Суд зазначив, що втручання суду у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару з відповідної сторони можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам. В іншому випадку, таке втручання суперечитиме принципу свободи договору, закріпленому в положеннях статті 627 Цивільного кодексу України, принципу pacta sunt servanda та принципу захисту права працівника або іншої особи на оплату та своєчасність оплати за виконану працю, закріпленому у статті 43 Конституції України.

З врахуванням наведеного вище, оскільки позов задоволено в повному обсязі, то з відповідача на користь позивача підлягає до стягнення судовий збір на загальну суму 2684 грн., з яких 2147,20 грн. сплачені за подання позовної заяви (а.с. 15), 536,8 грн. заяви про забезпечення позову (а.с. 58). Окрім того з відповідача в користь позивача слід стягнути документально підтверджені витрати на професійну правничудопомогуврозмірі 6000гривень (а.с.44),оскільки таківідповідають вимогамч.4ст.137ЦПК Українита відповідачем клопотанням про зменшення розміру даних витрат до суду не подавалось.

На підставі наведеного та керуючись ст.ст. 4, 5, 10, 12, 13, 81-83, 133, 137, 141, 247, 263-265, 268, 274, 279, 354-355 ЦПК України, ст.ст. 11, 15, 16, 18, 177, 202, 509, 1212 ЦК України, -

ухвалив:

позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс», треті особи: приватний нотаріус Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Грисюк Олена Василівна, приватний виконавець виконавчого округу Львівської області Пиць Андрій Андрійович про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, та стягнення безпідставно стягнутих коштів - задовольнити.

Визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис № 29086від 20травня 2021року,вчиненийприватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Грисюк Оленою Василівною, про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс».

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» на користь ОСОБА_1 безпідставно стягнуті грошові кошти у розмірі 3172 (тритисячі стосімдесят дві)гривні 91 (дев`яносто одна) копійка.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» на користь ОСОБА_1 судові витрати, а саме 2684 (дві тисячі шістсот вісімдесят чотири) гривні судового збору та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 6000 (шість тисяч) гривень.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку до Львівського апеляційного суду шляхом подачі протягом тридцяти днів з дня його проголошення апеляційної скарги.

Повне найменування (ім`я) учасників справи та їх місце проживання (місцезнаходження):

Позивач: ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової кратки платника податків НОМЕР_1 .

Відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс», місцезнаходження: 02094, м. Київ, б-р Верховної Ради, 34, офіс 511, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 42254696.

Треті особи: приватний нотаріус Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Грисюк Олена Василівна, місцезнаходження: 08132, Київська обл., Києво-Святошинський р-н, м. Вишневе, вул. Європейська, 11/2;

приватний виконавець виконавчого округу м. Львова Пиць Андрій Андрійович, місцезнаходження: 73026, м. Львів, вул. Янева В., 23, під`їзд, 1, офіс 1.

Суддя: Стрепко Н.Л.