Рішення № 11261875, 01.09.2010, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" вересня 2010 р. Справа № 49/125-10

вх. № 5290/3-49

Суддя господарського суду

при секретарі судовогозасідання

за участю представників сторін:

позивача - Волкова С.О., дор. № 01-62юр/4249 від 25.05.2010 року

відповідача - Лобанова М.М., дор. № 33/29/801 від 04.01.2010 року

розглянувши справу за позовом Акціонерної компанії "Харківобленерго" м. Харків

до Комунального підприємства "Виробничо - технологічного підприємства "Вода", м. Харків

про стягнення 1021523,83 грн.

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до господарського суду з позовною заявою, в який просить суд стягнути з відповідача на свою користь заборгованість, яка виникла внаслідок неналежного виконання відповідачем умов договору за № 1.01 від 03.01.2008 року про постачання електричної енергії в частині своєчасної оплати наданих послуг. Згідно вимог позовної заяви, заявлена до стягнення сума боргу становить1021523,83 грн., з яких: 103852,65 грн. - три відсотки річних, 20770,53 грн. - ПДВ на три відсотки річних, 607527,63 грн. - інфляційні витрати, 121505,53 грн. - ПДВ на індекс інфляції, 167867,49 грн. - плата з компенсації перетікання реактивної енергії (КРЕ) (де: 139889,58 грн. - тарифна складова за КРЕ та 27977,91 грн. - ПДВ на КРЕ). Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідач не сплачує заборгованість у добровільному порядку.

16.08.2010 року від відповідача до канцелярії господарського суду надійшли доповнення до відзиву на позовну заяву, в якому просив у зв'язку з частково проведеною оплатою у сумі 29199,61 грн. припинити провадження по справі в цій частині.

Представник позивача в судовому засіданні підтримав позовні вимоги в повному обсязі та просив суд їх задовольнити, через канцелярію суду надав додаткові документи, які були залучені судом до матеріалів справи.

Суд, вислухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи в їх сукупності, встановив наступне.

03.01.2008 року між АК ”Харківобленерго” (позивач по справі) та Комунальним підприємством "Виробничо - технологічним підприємством "Вода" (відповідач по справі) був укладений договір про постачання електроенергії № 1.01 (далі договір), пролонгований на 2010 рік.

Відповідно до Закону України “Про електроенергетику” від 8.06.2000 року № 1812-ІІІ та “Правил користування електричною енергією”, затвердженими Постановою НКРЕ України від 31.07.1996 р. № 28 (зі змінами та доповненнями від 25.12.2008 року), договір на користування електричною енергією є основним документом, який регламентує відносини між постачальником електричної енергії за регульованим тарифом і споживачем та визначає зміст правових відносин, прав та обов’язків сторін.

Відповідно до ст. ст. 174, 179 ГК України, ст. 11 ЦК України договір є підставою виникнення господарських прав і обов’язків (зобов’язань), які мають виконуватись належним чином і у встановлений строк відповідно до вказівок закону, договору (ст. 193 ГК України та ст.526 ЦК України).

Відповідно до умов договору позивач (Постачальник електричної енергії) зобов’язався постачати відповідачеві (Споживачу) електричну енергію, як різновид товару в обсягах, визначених відповідно до розділу 5 Договору, з урахуванням умов розділів 6, 7 Договору, відповідно до додатку № 1, та додатку № 2. Відповідач, в свою чергу, зобов’язався дотримуватися режиму споживання електричної енергії згідно з умовами розділу 5 договору, щомісяця у встановлений договором строк надавати постачальнику звіт про обсяги спожитої електричної енергії за розрахунковий період за встановленою формою, своєчасно проводити сплату за використану електричну енергію та інші нарахування згідно з умовами додатку № 2 “Порядок розрахунків”.

Відповідно п. 2.3.4 договору відповідач зобов'язався здійснювати оплату за послуги з компенсації перетікання реактивної електричної енергії між електромережею позивача та електроустановками відповідача згідно з додатком № 4а "Порядок розрахунків за надання послуг з компенсації перетікання реактивної енергії".

Але відповідач не виконав належним чином взяті на себе зобов’язання, відмовився від виконання обов’язків, покладених на нього умовами договору, не сплатив у визначені договором строки, порядку та розмірі вартість послуг з компенсації перетікання реактивної електричної енергії, внаслідок чого, згідно Методики розрахунків за перетоки реактивної енергії між енергопостачальною організацією та її споживачами, затвердженої наказом Міністерства енергетики України від 17.01.2002р. №19, яка зареєстрована в Міністерстві юстиції України за № 93/6381 від 01.02.2002 року. позивачем була нарахована заборгованість по КРЕ (реактивній енергії) за період з 01.01.2010 року по 30.04.2010 року, яка, згідно даних позивача становить 139889,58 грн. та заборгованість по податку на додану вартість (ПДВ на КРЕ) у розмірі 27977,91 грн.

Судом встановлено, що 28.05.2010 року відповідач направляв позивачу повідомлення про залік зустрічних однорідних вимог на суму 32308,13 грн. Позивач отримав вказане повідомлення 31.05.2010 року, заперечень не висловив, отже погодився з припиненням зазначених в заяві зобовязань.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 Господарського кодексу України, господарське зобов'язання припиняється: виконанням, проведеним належним чином; зарахуванням зустрічної однорідної вимоги або страхового зобов'язання; у разі поєднання управненої та зобов'язаної сторін в одній особі; за згодою сторін; через неможливість виконання та в інших випадках, передбачених цим Кодексом або іншими законами, а також відповідно частини 2 цієї ж статті, у разі його розірвання або визнання недійсним за рішенням суду. Відповідно ст. 601 ЦК України, зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.

Таким чином, грошове зобов'язання відповідача в розмірі 32308,13 грн. яке виникло з договору 1.01/178 від 03.01.2008 року про постачання електричної енергії, суд вважає припиненим шляхом зарахуванням зустрічних однорідних вимог відповідно до повідомлення відповідача, а тому дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог в цій частині, оскільки позивач безпідставно звернувся до суду з вимогою про стягнення вказаної суми заборгованості.

Крім того, 29.06.2010 року, після позачі позову до суду, відповідач направляв позивачу повідомлення вих. № 2201/06 про припинення зобов'язань шляхом заліку зустрічної однорідної вимоги на суму 29199,61 грн, яке також було прийнято позивачем без заперечень. Отже, відповідно до ч.1 ст. 202 ГК України та ст. 601 ЦК України, суд вважає за необхідне в частині заявленої до стягнення суми заборгованості 29199,61 грн. провадження по справі припинити на підставі п. 1-1 ст. 80 ГПК України у зв'язку з відсутністю предмету спору.

Так, станом на час розгляду справи заборгованість відповідача перед позивачем щодо плати з компенсації перетікання реактивної енергії згідно договору 1.01/178 від 03.01.2008 року про постачання електричної енергії становить 106359,75 грн.

Згідно ст. 509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язання є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України та ст. 174 Господарського кодексу України.

Названі норми передбачають, що господарські зобов'язання можуть виникати безпосередньо з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

За змістом ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно ст.193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України, яка містить аналогічні положення, зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно відлягає виконанню у цей строк (термін).

За таких підстав, суд вважає вимогу позивача про стягнення з відповідача 106359,75 грн. плати з компенсації перетікання реактивної енергії обґрунтованою та підлягаючою задоволенню.

Як встановлено господарським судом під час розгляду цієї справи та справ №№15/37-09, 33/22-09, 49/13-09, 33/187-08, що не потребує доведення в силу ч.2 ст. 35 ГПК України, відповідач умови договору №1.01 від 03.01.2008 року, щодо повної та своїчасної оплати електричної енергії спожитої в березні, жовтні, листопаді, грудні 2008 року виконував не в повному обсязі, що є порушенням зобовязання.

Оскільки у відповідності до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та 3% річних з простроченої суми боргу, суд вважає, що вимога про стягнення з відповідача інфляційних витрат в сумі 607527,63 грн. за період з 01.12.2009 року по 30.03.2010 року та 3% річних в сумі 103852,65 грн. за період з 01.01.2010 року по 30.04.2010 року є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Щодо решти вимог позивача про стягнення з відповідача 20770,53 грн. ПДВ на 3% річних та 121505,53 грн. ПДВ на індекс інфляції суд вважає необхідним в позові відмовити з наступних підстав.

Відповідно до п.п.3.1.1 п. 3.1 ст. 3 Закону України "Про податок на додану вартість" об'єктом оподаткування податком на додану вартість є операції платників податку з продажу товарів (робіт, послуг) на митній території України.

Продажем товарів, згідно п. 1.4 ст. 1 Закону України "Про податок на додану вартість", визнаються будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за компенсацію незалежно від строків її надання, а також операції з безоплатного надання товарів.

У відповідності до п. 4.1 ст. 4 Закону України "Про податок на додану вартість" база оподаткування операцій з продажу товарів (робіт, послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними або регульованими цінами (тарифами) з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів (обов'язкових платежів), за винятком податку на додану вартість, що включається в ціну товарів (робіт, послуг) згідно з законами України з питань оподаткування. До складу договірної (контрактної) вартості включається будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку, безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу в зв'язку з компенсацією вартості товарів (робіт, послуг), проданих (виконаних, наданих) таким платником податку.

Відповідно до вимог п. 4.1 ст. 4 вказаного Закону, договірна (контрактна) вартість електроенергії, яку позивач постачає споживачам, визначається регульованими цінами, які встановлює НКРЕ України у вигляді тарифу. Відповідно до цих цін позивач сплачує ПДВ до бюджету.

Включення до складу договірної (контрактної) вартості з метою оподаткування податком на додану вартість інших сум, ніж визначені п. 4.1 ст. 4 даного Закону, чинним податковим законодавством України не передбачено.

Інфляційні та 3% річних, нарахування яких передбачено ст. 625 ЦК України, не входять до складу договірної (контрактної) вартості товарів і не є оплатою продажу будь-якої послуги, а тому вказані суми індексу інфляції та 3% річних від простроченої суми заборгованості не є об’єктом оподаткування податком на додану вартість у відповідності до чинного законодавства України.

У відповідності до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на виконання кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір відсотків не встановлений договором або законом.

Суд вважає необхідним зазначити, що передбачені вищевказаною статтею 3% річних та інфляційні є самостійним засобом захисту цивільних прав і забезпечення виконання цивільних зобов'язань, оскільки за своєю правовою природою передбачені законом забезпечення не відносяться до неустойки ( штрафу, пені), не є штрафними санкціями за невиконання або неналежне виконання грошового зобов’язання, а є певною компенсацією знецінення грошових коштів внаслідок прострочення оплати боргу.

Інфляційні та 3% річних не є мірою відповідальності, тому не можуть бути розцінені як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), у зв'язку з чим відсутні будь-які підстави для збільшення бази для оподаткування ПДВ.

Крім того, судом встановлено, що нарахування індексу інфляції за весь період прострочення виконання боржником грошових зобов'язань та 3% річних від простроченої суми заборгованості проводиться позивачем виходячи із суми боргу за відпущену електричну енергію з податком на додану вартість, в той час як відповідно до положень пп. 6.1.1 п. 6.1 ст. 6 Закону: “податок становить 20 відсотків бази оподаткування, визначеної статтею 4 цього Закону, та додається до ціни товарів (робіт, послуг)”.

З урахуванням вищевикладеного інфляційні та 3% річних, передбачені ст.625 ЦК України, пов'язані лише з компенсацією кредитору знецінених грошових коштів, а тому не входять до складу договірної (контрактної) вартості товарів, та не є оплатою продажу будь-якої послуги, тобто не пов'язані з продажем товарів (робіт, послуг), у розумінні Закону. Отже суми індексу інфляції та 3% річних від простроченої суми заборгованості не є об'єктом оподаткування податком на додану вартість у відповідності до чинного законодавства України.

Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги про стягнення 20770,53 грн. ПДВ на 3% річних та 121505,53 грн. ПДВ на індекс інфляції не підлягають задоволенню.

Відповідно до статті 44 та статті 49 Господарського процесуального кодексу України, у разі задоволення позову, витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно - технічне забезпечення судового процесу покладаються на сторони, пропорційно розміру задоволених вимог. Тобто суд вважає за необхідне покласти на відповідача витрати по сплаті державного мита у розмірі 8469,40 грн. та витрати на інформаційно - технічне забезпечення судового процесу у розмірі 195,67 грн., оскільки з його вини спір було доведено до суду.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 1, 4, 12, 22, 33-34, 38, 43, 47-49, ст. 82-85, Господарського процесуального кодексу України; -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Комунального підприємства "Виробничо-технологічного підприємства "Вода" (61052, м. Харків, вул. Червоножовтнева, 90, в тому числі з п/р 26008000002835 в філії № 1 АБ "Факторіал-Банк" м. Харків, МФО 350482, код 33206804) на користь Акціонерної компанії "Харківобленерго" (61037, м. Харків, вул. Плеханівська, 149, код 00131954, на поточний рахунок 260053011272 в Першій Харківській філії АКБ „Базіс”, МФО 351599) 106359,75 грн. плати з компенсації перетікання реактивної енергії, 607527,63 грн. інфляційних витрат, 103852,65 грн. трьох відсотків річних, 8469,40 грн. витрат по сплаті державного мита та 195,67 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В частині стягнення 32308,13 грн. плати з компенсації перетікання реактивної енергії (КРЕ), 20770,53 грн. ПДВ у розмірі 20 % на 3 % річних та 121505,53 грн. ПДВ на індекс інфляції відмовити.

В частині стягнення 29199,61 грн. плати з компенсації перетікання реактивної енергії (КРЕ) провадження у справі припинити.

Суддя

Повний текст рішення підписаний 06.09.2010 року.