Рішення № 112613699, 03.08.2023, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

РІШЕННЯ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Харків

03.08.2023 р. справа №520/17699/23

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сліденка А.В., розглянувши за процедурою письмового провадження у порядку ст.263 КАС України справу за позовом ОСОБА_1 (далі за текстом - заявник, громадянин, позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (далі за текстом - владний суб`єкт, адміністративний орган, Управління) про скасування рішення та спонукання до призначення пенсії, -

встановив:

Позивач у порядку адміністративного судочинства заявив вимоги про: 1) визнання протиправним та скасування рішення ГУПФУ в Харківській області від 16.06.2023, яким відмовлено ОСОБА_1 у призначені пенсії за вислугу років; 2) зобов`язання ГУПФУ в Харківській області призначити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , пенсію за вислугу років з моменту звернення із заявою - з 15.06.2023.

Аргументуючи ці вимоги зазначив, що унаслідок протиправного управлінського волевиявлення органу публічної адміністрації була створена штучна перепона в своєчасному отриманні пенсії у належному розмірі.

Відповідач, Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області (далі за текстом - відповідач, владний суб`єкт, адміністративний орган, пенсійний орган, ГУ, Управління, орган публічної адміністрації), з поданим позовом не погодився.

Аргументуючи заперечення проти позову зазначив, що оскаржена відмова є правомірною, оскільки громадянин має недостатній показник вислуги років.

Суд, повно виконавши процесуальний обов`язок зі збору доказів, перевіривши доводи сторін добутими доказами, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст належних норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.

Установлені судом обставини спору полягають у наступному.

Заявник проходив публічну службу в органах Національної поліції України, звідки наказом т.в.о. начальника ГУ НП в Харківській області №386/ос від 27.06.2017 у спеціальному званні майора поліції був звільнений за п.2 ч.1 ст. 77 Закону України "Про Національну поліцію" (через хворобу) із показником календарної вислуги: 21 років 06 місяці 23 дні, у пільговому обчисленні: 27 років 10 місяців 10 днів.

З 12.12.2017 р. отримує пенсію по інвалідності.

15.06.2023 р. заявник особисто звернувся до відповідача із заявою про призначення пенсії за вислугу років.

Згадане звернення було розгляду із прийняттям рішення від 16.06.2023 р., яким у призначенні пенсії відмовлено з мотивів недостатності років вислуги.

Як з`ясовано судом, фактичним мотивом вчинення саме такого волевиявлення органу публічної адміністрації послугувало судження про недостатність показника вислуги років у календарному обчисленні (21 рік) при цензі вислуги років у 23 роки.

Стверджуючи про невідповідність закону згаданого вище управлінського волевиявлення пенсійного органу, заявник ініціював даний спір.

Вирішуючи спір по суті, суд вважає, що до відносин, які склались на підставі встановлених обставин спору, підлягають застосуванню наступні норми права.

Статтею 46 Конституції України проголошено право громадян на соціальний захист.

За приписами п.6 ч.1 ст.92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

З 01.01.2004р. таким законом є, насамперед, Закон України від 09.07.2003р. №1058-IV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", який був прийнятий на зміну положенням Закону України від 05.11.1991р. №1788-XII "Про пенсійне забезпечення".

Отже, оскільки і Закон України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", і Закон України від 05.11.1991р. №1788-XII "Про пенсійне забезпечення" регулюють одні і ті ж правовідносини, то пріоритет у застосуванні мають норми Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" як однопредметного та рівносильного акту права, прийнятого пізніше у часі, а норми Закону України від 05.11.1991р. №1788-XII "Про пенсійне забезпечення" підлягають субсидіарному (додатковому) застосуванню у разі неурегульованості певного питання у приписах Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" з урахуванням дії норм Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини".

У силу дії бланкетної норми ст.4 Закону України від 09.07.2003р. №1058-IV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" умови, норми та порядок пенсійного забезпечення військовослужбовців, а також осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейських та членів їхніх сімей встановлюються Законом України від 09.04.1992р. №2662-ХІІ "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" (далі за текстом - Закон України №2662-ХІІ).

Отже, приписи Закону України №2662-ХІІ є спеціальною нормою права стосовно предмету спору у спірних правовідносинах.

Відповідно до ч.1 ст.48 Закону України №2662-ХІІ заява про призначення пенсії згідно з цим Законом подається до територіального органу Пенсійного фонду України або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, встановленому правлінням Пенсійного фонду України за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, іншими заінтересованими центральними органами виконавчої влади та Службою зовнішньої розвідки. При цьому днем звернення за призначенням пенсії є день подання до відповідного органу Пенсійного фонду України письмової заяви про призначення пенсії з усіма необхідними для вирішення цього питання документами, а в разі пересилання заяви і документів поштою - дата їх відправлення.

Звідси слідує, що законодавець передав (делегував) повноваження з приводу визначення порядку призначення пенсії відповідно до Закону України №2662-ХІІ у сферу компетенції правління Пенсійного фонду України.

На подальший розвиток положень ст.48 Закону України №2662-ХІІ процедура призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби те деяких інших осіб" була деталізована як приписами постанови КМУ від 02.11.2006р. № 1522 «Про передачу органам Пенсійного фонду України функцій з призначення і виплати пенсій деяким категоріям громадян», так і приписами Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (затверджений постановою Правління ПФУ від 30.01.2007 №3-1 у редакції постанови Правління ПФУ від 02.03.2023р. №10-1 (зареєстровано в Міністерстві юстиції 05.04.2023р. за №572/39628; далі за текстом - Порядок №3-1).

Згідно з п.2 Розділу І Порядку №3-1 заява про призначення пенсії за вислугу років, по інвалідності подається військовослужбовцем, звільненим зі служби, та особою, яка має право на пенсію згідно із Законом або відповідно до міжнародних договорів у галузі пенсійного забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, за формою, наведеною у додатку 1 до цього Порядку (заява про призначення/перерахунок пенсії), до органу, що призначає пенсію, через уповноважений орган (структурний підрозділ), який здійснює підготовку документів, необхідних для призначення пенсій Міністерства оборони України, Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства розвитку громад, територій та інфраструктури України, Міністерства юстиції України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Служби судової охорони, Державної служби України з надзвичайних ситуацій, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, Адміністрації Державної прикордонної служби України, Національної гвардії України, Національної поліції України, Національного антикорупційного бюро України, Бюро економічної безпеки України, Управління державної охорони України (далі - уповноважений орган (структурний підрозділ)), за останнім місцем служби.

Отже, у силу положень згаданих вище закону та підзаконного акту громадянин повинен подавати заяву про призначення пенсії за вислугу років у порядку Закону України №2662-ХІІ не безпосередньо до тероргану системи ПФУ, а до уповноваженого органу (структурного підрозділу) Міністерства внутрішніх справ або Національної поліції України, який і здійснює підготовку документів, необхідних для призначення пенсій Міністерства оборони України, Міністерства внутрішніх справ України.

Проте, у межах спірних правовідносин заявник не дотримався положень ст.48 Закону України №2662-ХІІ та п.2 Розділу І Порядку №3-1, подавши заяву про призначення пенсії за вислугу років безпосередньо до відповідача.

Відповідно до п.2 Розділу ІІ Порядку №3-1 до заяви про призначення пенсії за вислугу років, по інвалідності додаються такі документи: 1) подання про призначення пенсії, підготовлене уповноваженим органом (структурним підрозділом) (додаток 7 до цього Порядку); 2) витяги з наказів про звільнення та (або) виключення зі списків особового складу (за винятком осіб, окремі періоди проходження служби яких не підлягають розголошенню) або їх копії; 3) розрахунок вислуги років для призначення пенсії / виписка з розрахунку вислуги років для призначення пенсії або їх копії (за винятком осіб, окремі періоди проходження служби яких не підлягають розголошенню); 4) грошовий атестат та довідка про щомісячні додаткові види грошового забезпечення та премію для призначення пенсії відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (додаток 8 до цього Порядку); 5) військово-медичні документи про стан здоров`я звільненої особи (за винятком осіб, які не проходили військово-лікарську комісію); 6) документи про страховий стаж особи, які передбачені підпунктом 2 пункту 2.1 розділу ІІ Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 року за № 1566/11846 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України 07 липня 2014 року № 13-1) (далі - Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування») (для призначення пенсії згідно з пунктом «б» статті 12 Закону); 7) документи, що підтверджують право на встановлення особі надбавок, підвищень та інших доплат (за наявності), які передбачені пунктом 4 цього розділу; 8) заява в довільній формі про відсутність громадянства держави-окупанта (для призначення пенсій громадянам України, які проживають на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя і не отримали громадянства Російської Федерації та не одержують пенсії від органів пенсійного забезпечення Російської Федерації). Орган, що призначає пенсію, додає одержаний на запит документ про те, що особа не перебуває на обліку в органах пенсійного забезпечення Російської Федерації як одержувач пенсії.

Згідно з матеріалами справи у спірних правовідносинах матеріали особистого звернення заявника до ГУ ПФУ в Харківській області не містили подання про призначення пенсії за вислугу років, підготовлене уповноваженим органом (структурним підрозділом) Національної поліції України.

Відповідно до п.1 Розділу ІІІ Порядку №3-1 уповноважений орган (структурний підрозділ) у 10-денний строк з дня одержання заяви про призначення пенсії оформляє всі необхідні документи і подання про призначення пенсії і направляє до органу, що призначає пенсії.

Пунктом 3 Розділу ІІІ Порядку №3-1 визначено, що копії документів, необхідних для призначення пенсії, що подаються уповноваженим органом (структурним підрозділом) до органу, що призначає пенсію, мають бути завірені цим уповноваженим органом (структурним підрозділом) або органом, в якому особа проходила військову службу (службу), в установленому порядку.

Відтак, слід дійти висновку про те, що саме уповноважені органи (структурні підрозділи) здійснюють перевірку поданих звільненими зі служби особами заяв про призначення їм пенсії, здійснюють обчислення вислуги років для призначення пенсії та встановлюють наявність підстав для її призначення. Після цього, такий орган законодавчо наділений компетенцією направити подання про призначення пенсії за вислугу років до територіального органу ПФУ або відмовити у такому поданні.

Зазначена позиція суду відповідає висновкам постанови Великої Палати Верховного Суду від 28.11.2018р. у справі №537/1980/16-а, яка підлягає врахуванню згідно з ч.5 ст. 242 КАС України.

Отже, у спірних правовідносинах заявник повинен був звернутись не до ГУ ПФУ в Харківській області безпосередньо, а до уповноваженого органу (структурного підрозділу) Національної поліції України, який на реалізацію прав заявника у сері пенсійного забезпечення повинен був сформувати достатній за обсягом та змістом пакет документів, до складу якого включити подання про призначення пенсії за вислугу років.

Однак, цей мотив (неналежного звернення) не був покладений суб`єктом владних повноважень в основу реально вчиненого управлінського волевиявлення у формі відмови.

До того ж, згідно з п.5 Розділу ІІ Порядку №3-1 переведення з одного виду пенсії на інший, поновлення виплати пенсії здійснюються за документами, що є в пенсійній справі особи та відповідають вимогам законодавства, що діяло на дату призначення пенсії, та з урахуванням додатково наданих документів.

Тому продовжуючи розгляд справи, суд зважає, що відповідно до п. "а" ч.1 ст.12 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби те деяких інших осіб" пенсія за вислугу років призначається особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, іншим особам, зазначеним у пунктах «б»-«д», «ж» статті 12 цього Закону (крім осіб, зазначених у частині третій статті 5 цього Закону), незалежно від віку, якщо вони звільнені зі служби, зокрема, з 1 жовтня 2020 року або після цієї дати і на день звільнення мають вислугу 25 календарних років і більше.

За правилом ч.4 ст.17 Закону України №2662-ХІІ при призначенні пенсій особам, які мають право на пенсію за цим Законом, враховуються тільки повні роки вислуги років або страхового стажу без округлення фактичного розміру вислуги років чи страхового стажу в бік збільшення.

Відповідно до ст.171 Закону України Закону України №2662-ХІІ порядок обчислення вислуги років та визначення пільгових умов призначення пенсій особам, які мають право на пенсію за цим Законом, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

На розвиток положень цієї норми закону КМУ було прийнято постанову від 17.07.1992р. №393, якою затверджено Порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей (далі за текстом - Порядок №393), який визначає, які саме види служби зараховуються до вислуги років, та які саме види служби і в яких коефіцієнтах зараховуються на пільгових умовах.

Суд відзначає, що норми Закону України №2662-ХІІ у контексті набуття громадянином права на призначення пенсії не поділяють категорію "вислуга військової служби" на вислугу років у календарному обчисленні, вислугу років у пільговому обчисленні, вислугу років у загальному обчисленні, позаяк наявність необхідної вислуги років забезпечує право на пенсію за вислугу років безвідносно до віку, стажу та працездатності особи.

Використання законодавцем у Закону України №2662-ХІІ юридичної конструкції вислуги військової служби саме в календарних роках означає обов?язкову вислугу усіх календарних днів (365), що в такому випадку і буде становити календарний рік і буде відповідати правилу ч.4 ст.17 цього ж Закону стосовно можливості врахування при призначенні пенсії тільки повних років вислуги.

Отже, згадана у Закону України №2662-ХІІ календарна вислуга - це вислуга, яка складається з повної кількості календарних днів відповідного періоду (календарний рік 365 календарних днів, календарний місяць 30 календарних днів).

Запроваджені ст.171 Закону України №2662-ХІІ та Порядком №393 правила обчислення вислуги військової служби у пільговому (кратному) зарахуванні вислуги років не призводять до виникнення самостійного виду вислуги служби і не конкурують з її календарним обчисленням, а є лише пільговим зарахуванням уже наявної вислуги, адже фактична тривалість вислуги при такому зарахуванні не змінюється, а лише зараховується на пільгових (кратних) умовах.

Звідси слідує, що у цілях Закону України №2662-ХІІ календарна вислуга військової служби - це вислуга (тобто умовний показник тривалості служби у часі), яка складається з повної кількості календарних днів відповідного періоду (календарний рік 365 календарних днів, календарний місяць 30 календарних днів) і може бути обчислена із використанням правил пільгових умов відповідно до приписів Порядку №393.

Вказане тлумачення норм закону узгоджується з правовою позицією постанови Верховного Суду від 14.04.2021р. по справі №480/4241/18, котра підлягає врахуванню у даному спорі згідно з ч.5 ст. 242 КАС України.

У силу п. "а" ч.1 ст.12 Закону України №2662-ХІІ пенсія за вислугу років призначається особам з числа військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової служби) рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу, інші особи, зазначені у пунктах "б"-"д", "ж", "з" статті 1-2 цього Закону (крім осіб, зазначених у частині третій статті 5 цього Закону), незалежно від віку, якщо вони звільнені зі служби з 1 жовтня 2016 року по 30 вересня 2017 року і на день звільнення мають вислугу 23 календарних роки і більше.

Згідно з наказом ГУ НП в Харківській області від 27.06.2017р. №386 о/с вислуга заявника у пільговому обчисленні складає понад 27 повних календарних років, тобто перевищує арифметичне значення цензу вислуги у 23 роки.

У силу правового висновку постанови Верховного Суду від 29.01.2020р. у справі №814/1460/16 адміністративний суд перевіряє рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень ретроспективно, тобто зважаючи на ті обставини, які існували у минулому на момент прийняття оспорюваного рішення (вчинення дії, допущення бездіяльності).

Продовжуючи розв`язання спору, суд зважає, що критерії законності управлінського волевиявлення (як у формі рішення, так і у формі діяння) владного суб`єкта викладені законодавцем у приписах ч.2 ст.2 КАС України, а у силу ч.2 ст.77 КАС України обов`язок доведення факту дотримання цих критеріїв покладений на владного суб`єкта шляхом подання до суду доказів та наведення у процесуальних документах доводів як відповідності закону вчиненого волевиявлення, так і помилковості аргументів іншого учасника справи.

При цьому, із положень частин 1 і 2 ст.77 КАС України у поєднанні з приписами ч.4 ст.9, абз.2 ч.2 ст.77, частин 3 і 4 ст.242 КАС України слідує, що владний суб`єкт повинен доводити обставини фактичної дійсності у спорі за стандартом доказування - "поза будь-яким розумним сумнівом" (тобто запропоноване сприйняття ситуації повинно виключати реальну ймовірність існування у дійсності будь-якого іншого варіанту), у той час як до приватної особи підлягає застосуванню стандарт доказування - "баланс вірогідностей" (тобто запропоноване сприйняття ситуації не повинно суперечити умовам реальної дійсності і бути можливим до настання).

Разом із тим, суд вважає, що саме лише неспростування владним суб`єктом задекларованого, але не доведеного документально твердження приватної особи про конкретну обставину фактичної дійсності, не спричиняє виникнення безумовних та беззаперечних підстав для висновку про реальне існування такої обставини у дійсності.

І хоча спір безумовно підлягає вирішенню у порядку ч.2 ст.77 КАС України, однак суд повторює, що реальність (справжність та правдивість) конкретної обставини фактичної дійсності не може бути сприйнята доведеною виключно через неспростування одним із учасників справи (навіть суб`єктом владних повноважень) декларативно проголошеного, але не доказаного твердження іншого учасника справи, позаяк протилежне явно та очевидно прямо суперечить меті правосуддя - з`ясування об`єктивної істини у справі.

До того ж і у силу правового висновку постанови Верховного Суду від 25.06.2020р. по справі №520/2261/19 визначений ст. 77 КАС України обов`язок відповідача суб`єкта владних повноважень довести правомірність рішення, дії чи бездіяльності не виключає визначеного частиною першою цієї ж статті обов`язку позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.

Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Тлумачення змісту ч.1 ст.2 КАС України було надано Верховним Судом у постанові від 07.11.2019р. по справі № 826/1647/16 (адміністративне провадження № К/9901/16112/18), де указано, що обов`язковою умовою визнання протиправним управлінського волевиявлення суб`єкта владних повноважень є доведеність приватною особою факту порушення власних прав та охоронюваних законом інтересів.

Перевіряючи наведені учасниками спору аргументи приєднаними до справи доказами, оціненими в їх сукупності за правилами ст.ст.90 і 211 КАС України, суд констатує, що у спірних правовідносинах орган публічної адміністрації - ГУ ПФУ в Харківській області за особистим зверненням заявника (а не спеціального суб`єкта права в інтересах заявника) не забезпечив дотримання ч.2 ст.19 Конституції України, позаяк усупереч ч.5 ст.13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» не взяв до уваги правового висновку постанови Верховного Суду від 14.04.2021р. по справі №480/4241/18 та факту перевищення показника вислуги років заявника у 27 повних календарних років арифметичного значення вислуги років у 23 років.

З наведених вище міркувань оскаржене волевиявлення органу публічної адміністрації слід скасувати, позаяк саме цей владний суб`єкт у спірних правовідносинах не дотримався вимог ч.2 ст.19 Конституції України, позаяк обставини події з`ясував неповно, правильного тлумачення належної норми закону не надав, оцінки усім юридично значимим факторам не надав, унаслідок чого вчинене управлінське волевиявлення не узгоджується із нормативним регламентуванням та характером і змістом спірних правовідносин.

Згідно з п. "б" ч.1 ст.50 Закону України №2662-ХІІ особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби і військової служби за контрактом та деяким іншим особам, які мають право на пенсію за цим Законом відповідно до пунктів "а", "в" статті 12 цього Закону, пенсія призначається - з наступного дня після звільнення їх зі служби.

Відповідно до ч.2 ст.50 Закону України №2662-ХІІ пенсія за минулий час при несвоєчасному зверненні призначається з дня виникнення права на пенсію, але не більш як за 12 місяців перед зверненням за пенсією.

Оскільки у спірних правовідносинах матеріали справи не містять ані об"єктивних даних про існування у відповідача свободи адміністративного розсуду (дискреції) у питанні призначення заявнику пенсії за вислугу років в аспекті обчислення достатнього показника значення вислуги років з урахуванням пільгової вислуги; ані існування будь-яких юридично значимих факторів, котрі у розумінні ч.4 ст.245 КАС України є перешкодою для обтяження суб`єкта владних повноважень обов`язком з приводу вчинення конкретного управлінського волевиявлення, то орган публічної адміністрації слід обтяжити саме обов"язком призначити заявнику пенсію за вислугою років з дати звернення до тероргану системи ПФУ.

При розв`язанні спору, суд, зважаючи на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом - Конвенція; рішення від 21.01.1999р. у справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22.02.2007р. у справі "Красуля проти Росії", від 05.05.2011р. у справі "Ільяді проти Росії", від 28.10.2010р. у справі "Трофимчук проти України", від 09.12.1994р. у справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 01.07.2003р. у справі "Суомінен проти Фінляндії", від 07.06.2008р. у справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії"), надав оцінку усім юридично значимим факторам і обставинам справи, дослухався до усіх ясно і чітко сформульованих та здатних вплинути на результат вирішення спору аргументів сторін, виклав власні мотиви конкретного тлумачення змісту належних норм матеріального і процесуального права.

Розгорнуті і детальні мотиви та висновки суду з приводу юридично значимих аргументів, доводів учасників справи та обставин справи викладені у тексті судового акту.

Розподіл судових витрат по справі слід здійснити відповідно до ст.139 КАС України та Закону України "Про судовий збір".

Керуючись ст.ст.8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст.6-9, ст.ст.241-243, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

вирішив:

Позов - задовольнити.

Вийти за межі позову.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 16.06.2023р. з приводу відмови ОСОБА_1 у призначені пенсії за вислугу років у порядку Закону України від 09.04.1992р. №2662-ХІІ "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб"

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області призначити ОСОБА_1 з 15.06.2023р. пенсію за вислугу років у порядку Законом України від 09.04.1992р. №2662-ХІІ "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб".

Роз`яснити, що судове рішення набирає законної сили відповідно до ст.255 КАС України (після закінчення строку подання скарги усіма учасниками справи або за наслідками процедури апеляційного перегляду); підлягає оскарженню до Другого апеляційного адміністративного суду у строк згідно з ч.1 ст.295 КАС України (протягом 30 днів з дати виготовлення повного судового рішення).

Суддя Сліденко А.В.