Рішення № 112611922, 01.08.2023, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 01133, м. Київ, бульвар Лесі Українки, 26, тел. +380 (044) 207 80 91

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 серпня 2023 року м.Київ № 640/1963/20

Київський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Лисенко В.І.,

при секретарі судового засідання Севериненко К.Р.,

за участю:

позивача - ОСОБА_1 ,

представника відповідача - Одуденко В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку,

в с т а н о в и в:

Позивач звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом про визнання протиправним та скасування наказу Генерального прокурора України №61шц від 07.10.2019 про скорочення посади, яку обіймав позивач; наказу Генерального прокурора України №1518ц від 15.11.2019 про звільнення позивача з посади заступника начальника управління нагляду за додержанням законів Службою безпеки України та Державною прикордонною службою України - начальника відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням і підтримання державного обвинувачення Департаменту нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні та координації правоохоронної діяльності Генеральної прокуратури України та органів прокуратури на підставі п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону України "Про прокуратуру" з 20.11.2019; поновити позивача на посаді; стягнення з Генеральної прокуратури України на користь позивача середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

В обґрунтування наведених вимог позивач посилається на Конвенцію Міжнародної організації праці № 158 про припинення трудових відносин з ініціативи роботодавця 1982 року, Конституцію України, Кодекс законів про працю України, Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод щодо гарантування права на повагу до приватного і сімейного життя, заборони дискримінації, Міжнародного пакту про громадські і політичні права, закони України «Про прокуратуру», «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури», Порядок проходження атестації прокурорами від 03.10.2019, проігноровано правові позиції Конституційного суду України. Вказує на відсутність в оскаржуваному наказі від 15.11.2019 правової визначеності підстав звільнення, відсутність обставини реорганізації чи ліквідації Генеральної прокуратури, недотримання норм законодавства, передбачених КЗпП України при звільненні. Зазначає, що ним було вчасно подано заяву про переведення до Офісу Генерального прокурора та про намір у зв`язку з цим пройти атестацію. Однак, вимушений був відкликати цю заяву, оскільки Офісу Генерального прокурора не було створено та невідомо коли буде створений, а позивач уже позбавлений права у протиправний спосіб на працю та робоче місце. На думку позивача, звільнення проведено з порушенням гарантій, встановлених статтями 40, 42 та 49-2 Кодексу законів про працю України у зв`язку з відсутністю завчасного персонального попередження про наступне звільнення, ненаданням пропозицій щодо працевлаштування, неврахуванням переважного права на залишення на роботі. Також, наказ виданий Генеральним прокурором поза межами наданих повноважень, оскільки з дня набрання чинності Законом України від 19.09.2019 №113-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» (далі - Закон №113-ІХ) він наділений повноваженнями щодо звільнення прокурорів Офісу Генерального прокурора, а не прокурорів Генеральної прокуратури України. За висновком позивача, не тільки наказ про його звільнення є протиправним, а й започаткована Законом України від 19.09.2019 №113-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» реформа органів прокуратури, зокрема й атестація прокурорів, не відповідає нормам Конституції України, міжнародному законодавству та законам України.

Відповідачем надано відзив на позовну заяву, в якому він просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог, оскільки оскаржувані накази прийнято на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені чинним законодавством. Зокрема зазначає, що відповідно до п. 9 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України від 19 вересня 2019 року № 113-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів реформи органі прокуратури» атестація здійснюється згідно з Порядком проходження прокурорами атестації, який затверджений Генеральним прокурором. Як зазначає відповідач, пунктом 10 вказаного розділу передбачено, що прокурори Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, військових прокуратур (у тому числі ті, які були відряджені до Національної академії прокуратури України для участі в її роботі на постійній основі) мають право в строк, визначений Порядком проходження прокурорами атестації, подати Генеральному прокурору заяву про переведення на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах. Форма та порядок подачі заяви визначаються Порядком проходження прокурорами атестації, який затверджено наказом Генерального прокурора № 221 від 03 жовтня 2019 року. Оскільки позивачем було подано таку заяву, однак він не з`явився у визначений час для проходження атестації, першою кадровою комісією з атестації прокурорів регіональних прокуратур Офісу Генерального прокурора констатовано факт неприбуття позивача для складання іспиту у формі анонімного тестування та прийнято рішення від 02.11.2019 №244 про неуспішне проходження позивачем атестації, у зв`язку з чим позивача було звільнено з займаної посади на підставі п. 9 ч. 1 статті 51 Закону України «Про прокуратуру». Вказує, що відкликання заяви про намір пройти атестацію не передбачено Законом України №113- ІХ та Порядком №221, а відтак не може мати наслідків відповідно до Закону України №113- ІХ та Порядку №221. Зазначає, що з дня набрання чинності Законом України №113-ІХ (25.09.2019 року) особливості застосування до прокурорів положень Кодексу законів про працю України, на які посилається позивач, встановлюються Законом України «Про прокуратуру». Посилається на те, що Закон України №113-ХІІ прийнятий належним суб`єктом у спосіб та у межах наданих йому повноважень. Окрім того, на теперішній час Конституційним Судом України не ухвалено рішення щодо визнання неконституційними окремих положень згаданого закону. Щодо звільнення позивача на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру», відповідачем зазначено, що вказане врегульовано пунктом 19 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України від 19.09.2019 року № 113-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури», відповідно до змісту якого, звільнення прокурорів на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» здійснюється за умови настання однієї з підстав, зокрема, рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації прокурором Генеральної прокуратури України.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 06.02.2020 вказану позовну заяву прийнято до провадження та відкрито провадження у справі.

Ухвалами Окружного адміністративного суду міста Києва від 24.07.2020, 18.08.2022 витребувано докази по справі.

На виконання положень п. 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України "Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду" від 13 грудня 2022 року №2825-ІХ, дана справа отримана Київським окружним адміністративним судом за належністю.

06.03.2023 вказані матеріали адміністративного позову отримані Київським окружним адміністративним судом та протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями, 06.03.2023 справа розподілена судді Лисенко В.І.

Ухвалою суду від 13.03.2023 справу прийнято до провадження суду та вирішено здійснювати розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження.

24.03.2023 від позивача надійшло клопотання, в якому він просив прискорити розгляд справи, зважаючи на третій рік розгляду справи.

13.04.2023 від відповідача надійшла заява про здійснення розгляду справи у порядку загального позовного провадження.

Ухвалою суду від 20.04.2023 постановлено подальший розгляд справи здійснювати в порядку загального провадження та призначено підготовче судове засідання на 18.05.2023.

03.05.2023 на адресу суду від відповідача надійшли пояснення, в яких зазначено, що Рішення Конституційного суду України від 01.03.2023 №1-р (II) у справі №3-5/2022 (9/22) на спірні правовідносини не може вплинути, оскільки правовідносини у цій справі виникли до прийняття такого рішення, а останнє не містить положень, які б поширювали його дію на правовідносини, що виникли до набрання ним чинності, що підтверджується позицією ВС у своїх постановах. Стверджував, що звільнення позивача відбулося не на підставі КЗпП України, у зв`язку зі змінами в організації виробництва, а відповідно до положень Закону України №113-IX, який визначає першочергові заходи із реформи органів прокуратури, та є спеціальним законом у спірним правовідносинах. Просив у задоволенні позову відмовити.

08.05.2023 надійшли заперечення від позивача на пояснення відповідача, в яких він зазначив, що останнім часом сподіватися на захист своїх прав і інтересів в Україні доводиться марно. Звернув увагу, що 06.02.2023 ухвалою ОАСК відкрито спрощене позовне провадження та здійснено певні процесуальні дії, зокрема, витребувано докази, прийнято ухвали від 24.07.2020 та від 18.08.2022, відгук, пояснення, заперечення. Однак, справа передана до КОАС та суддею вирішено за клопотанням відповідача продовжувати здійснювати розгляд справи у порядку загального провадження, що вказує на упередженість судді Лисенко В.І. Звернув увагу, що скорочувати посаду, яку позивач обіймав до відпустки та виносити наказ від 07.10.2019 Генеральний прокурор України не мав права. Зазначив, що під час перебування у відпустці його посада була скорочена, а на новостворену посаду було призначено іншого працівника, без пропозиції йому жодних посад. На думку позивача, до нього застосовано два нормативні акти, пов`язані із скороченням посади, а звільнений він був у зв`язку з неуспішним проходженням атестації, яку він не міг проводити, оскільки чекав звільнення на підставі п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України у зв`язку зі скороченням посади. Просив визнати протиправними та скасувати наказ Генерального прокурора України №61шц від 07.10.2019 про скорочення посади, яку обіймав позивач та наказ Генерального прокурора України №1518ц від 15.11.2019 про звільнення позивача.

У судовому засіданні, призначеному на 31.05.2023, судом встановлено зміст позовних вимог, склад учасників справи, заслухано клопотання сторін, долучено до матеріалів справи подані позивачем докази. Протокольною ухвалою суду від 31.05.2023 закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті на 21.06.2023.

15.06.2023 надійшли пояснення від представника відповідача, в яких він зазначив, що наказ Генерального прокурора України №61шц від 07.10.2019 та №74-шщ від 23.10.2023 видані в межах повноважень та у спосіб, визначений Законом. Звільнення позивача жодним чином не пов`язано зі скороченням посади, оскільки позивач був звільнений у зв`язку з неуспішним проходженням атестації.

У судовому засіданні, призначеному на 21.06.2023, позивачем заявлено клопотання про витребування доказів та долучення до матеріалів справи доказів.

Протокольною ухвалою суду від 21.06.2023 клопотання позивача щодо долучення до матеріалів справи доказів задоволено, в частині витребування доказів копії договору та інформацію щодо договору, укладеного з ТОВ "Сайметрікс" та Міжнародною організацією права в Україні про тестування прокурорів, та чи була Україна стороною договору, та чи мали ці організації відповідні ліцензії Держспецзвязку України на проведення діяльності у сфері технічного та криптографічного захисту інформації у зв`язку з тестуванням прокурорів - відмовлено.

Також, судом з`ясовано наявність інших клопотань та відкладено розгляд справи по суті на 01.08.2023.

13.07.2023 від позивача надійшло клопотання про долучення доказів до матеріалів справи.

У судовому засіданні, призначеному на 01.08.2023 протокольною ухвалою суду долучено до матеріалів справи докази, надані сторонами.

На стадії дослідження письмових доказів у порядку ст. 224 КАС України, судом з`ясовано про наявність заяви позивача від 29.12.2020 про доповнення до позовної заяви, адресованій до Окружного адміністративного суду м. Києва, в якій позивач підтримав позовні вимоги та просив доповнити заяву в порядку ст. 47, ст. 137 КАС України щодо скасування рішення першої кадрової комісії Генеральної прокуратури України №1 від 29.10.2019 про звільнення позивача з посади.

Позивачем у судовому засіданні 01.08.2023 заявлено клопотання про її розгляд, однак судом відмовлено в задоволенні клопотання з підстав, визначених ч. 1 ст. 47 КАС України. Звернуто увагу позивача на те, що судом прийнято до свого провадження справу ухвалою суду від 13.03.2023 в межах позовних вимог та з суб`єктним складом, визначеним ухвалою ОАСК від 06.02.2020.

У судовому засіданні позивач наголосив, що він не зобов`язаний подавати повторно заяву, оскільки він вважав, що вона розглянута судом минулого складу суду. Натомість, на думку позивача, суд в особі судді Лисенко В.І., прийнявши до свого провадження справу, зобов`язаний був розглянути дану заяву, про що суд зазначає наступне.

Відповідно до вимог ч.1 ст. 166 КАС України при розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування тощо щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань.

Згідно із ч. 3 ст. 166 КАС України заяви, клопотання і заперечення подаються та розглядаються в порядку, встановленому цим Кодексом. У випадках, коли цим Кодексом такий порядок не встановлений, він встановлюється судом.

Відповідно до ч. 1 ст. 47 КАС України крім прав та обов`язків, визначених у статті 44 цього Кодексу, позивач має право на будь-якій стадії судового процесу відмовитися від позову. Позивач має право змінити предмет або підстави позову, збільшити або зменшити розмір позовних вимог шляхом подання письмової заяви до закінчення підготовчого засідання або не пізніше ніж за п`ять днів до першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.

Однак, за своїм змістом дана заява від 29.12.2020 про доповнення до позовної заяви не є ні заявою про зміну предмета, ні підстав позову, ні заявою про збільшення розміру позовних вимог. Заява взагалі не містить обґрунтувань змісту щодо такої зміни предмета позову, збільшення позовних вимог та визначення складу відповідачів.

Суд звертає увагу, що процесуальним законом взагалі не передбачено подання заяви про доповнення позовних вимог в обхід ст. 47 та ст. 166 КАС України.

Тому суд виходить з того, що дана заява є позапроцесуальним документом і не може бути розглянута відповідно до ст. 166 КАС України, оскільки така заява не передбачена процесуальним законом.

Суд не може також її розглянути зважаючи на принцип диспозитивності, відображений в ч.2 ст. 9 КАС України, який обмежує дискрецію суду по розгляду клопотань предметом позову, визначеним у позовній заяві та повноваженнями суду, визначеними КАС України.

При цьому, суд зазначає, що позивач після прийняття справи до провадження даного складу суду та під час проведення підготовчих засідань не подавав до суду заяв про зміну предмету або підстав позову, збільшення розміру позовних вимог шляхом подання письмової заяви у порядку, визначеному ст. 47 КАС України.

У судовому засіданні 01.08.2023 позивач підтримав заявлені позовні вимоги, просив суд позов задовольнити. Представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечував, просив у задоволенні позову відмовити.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши учасників справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.

Позивач - ОСОБА_1 , працював на посаді заступника начальника управління нагляду за додержанням законів СБУ та ДПСУ- начальником відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням і додержанням законів у кримінальному провадженні та координації правоохоронної діяльності Генеральної прокуратури України.

19 вересня 2019 року Верховною Радою України прийнято Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» №113-ІХ, який, окрім іншого, передбачав обов`язкове проходження атестації діючими працівниками органів прокуратури України (детально описано нижче).

03 жовтня 2019 року Генеральним прокурором України винесено наказ №221, яким затверджено Порядок проходження прокурорами атестації. Цей Порядок встановив правила та процедуру проведення атестації прокурорів, передбаченої Законом № №113-ІХ.

Поряд з іншими нормами, Порядком №221 було передбачено, що для проходження атестації працівник прокуратури повинен подати заяву за формою, передбаченою додатком 2 до цього Порядку.

Відповідно до п. 1 наказу Генерального прокурора України від 07.10.2019 №61 скорочено у штатному розписі управління нагляду за додержанням законів СБУ та ДПСУ Департаменту нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні та координації правоохоронної діяльності Генеральної прокуратури України 2 одиниці, які з відповідним фондом заробітної плати зарахувати до резерву ГПУ, у тому числі посаду заступника начальника управління - начальника відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням і підтриманням державного обвинувачення.

15.10.2019 ОСОБА_1 подав заяву Генеральному прокурору України про переведення на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора та про намір пройти атестацію.

21.10.2019 позивач подав Генеральному прокурору України заяву, в якій висловив незгоду щодо змін в штатному розписі та відкликав свою заяву про проходження атестації від 15.10.2019.

Кадровою комісією №1 04 листопада 2019 року було прийнято рішення №244 про неуспішне проходження прокурором атестації за результатами проведення іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп`ютерної техніки. У рішенні зазначено, що ОСОБА_1 не з`явився на складання іспиту у формі анонімного тестування з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора, що відбувався 23, 24 жовтня та 04 листопада 2019 року, а тому він не допускається до проходження наступних етапів атестації.

15.11.2019 Генеральним прокурором винесено наказ № 1938ц про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника начальника управління нагляду за додержанням законів СБУ та ДПСУ- начальником відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням і додержанням законів у кримінальному провадженні та координації правоохоронної діяльності Генеральної прокуратури України та органів прокуратури на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру».

Вважаючи незаконним наказ Генерального прокурора України №61шц від 07.10.2019 про скорочення посади, яку обіймав позивач та наказ Генерального прокурора України №1518ц від 15.11.2019 про звільнення позивача з посади заступника начальника управління нагляду за додержанням законів Службою безпеки України та Державною прикордонною службою України - начальника відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням і підтримання державного обвинувачення Департаменту нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні та координації правоохоронної діяльності Генеральної прокуратури України та органів прокуратури на підставі п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону України "Про прокуратуру", позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Частиною 2 статті 19 Конституції України (тут і далі по тексту всі нормативно правові акти наведені в редакції, які діяли на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із статтею 24 Конституції України, громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом.

Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Відповідно до статей 38, 43 Конституції України, громадяни мають право брати участь в управлінні державними справами, користуються рівним правом доступу до державної служби, до служби в органах місцевого самоврядування.

Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, а держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності.

При цьому, громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Право громадян України на працю і гарантії держави в правовому захисті працездатним громадянам від незаконного звільнення також закріплені статтями 2, 5-1 Кодексу законів про працю України (далі також - КЗпП України).

Відповідно до статті 222 КЗпП України, особливості розгляду трудових спорів суддів, прокурорсько-слідчих працівників, а також працівників навчальних, наукових та інших установ прокуратури, які мають класні чини, встановлюється законодавством.

Правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України визначено Законом України «Про прокуратуру» (далі також - Закон).

Однією з гарантій незалежності прокурора, що передбачена статтею 16 Закону, є особливий порядок призначення прокурора на посаду, звільнення з посади, притягнення до дисциплінарної відповідальності.

Відповідно до ч. 3 цієї статті Закону, прокурор призначається на посаду безстроково та може бути звільнений з посади, його повноваження на посаді можуть бути припинені лише з підстав та в порядку, передбачених законом.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 17 лютого 2015 року у справі № 21-8а15, за загальним правилом, пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Аналогічна позиція неодноразово висловлена Верховним Судом, зокрема у постановах від 31 січня 2018 року у справі № 803/31/16, від 30 липня 2019 року у справі № 804/406/16, від 08 серпня 2019 року у справі № 813/150/16.

Отже, положення КЗпП України не підлягають застосуванню до правовідносин щодо звільнення прокурора з посади у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури, оскільки такі правовідносини врегульовані спеціальним законодавством. Саме таку позицію висловлено Верховним Судом у постанові у справі № 804/211/16 від 08 жовтня 2019 року.

У зв`язку з цим, суд не погоджується з доводами позивача про застосування до спірних відносин загальних засад трудового законодавства, оскільки викладені в його позові питання врегульовані спеціальним законодавством.

Згідно з п. 9 ч.1 статті 51 Закону, прокурор звільняється з посади у разі: ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.

На звільнення прокурорів з посади з підстави, передбаченої пунктом 9 частини першої цієї статті, не поширюються положення законодавства щодо пропозиції іншої роботи та переведення на іншу роботу при звільненні у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, щодо строків попередження про звільнення, щодо переважного права на залишення на роботі, щодо переважного права на укладення трудового договору у разі поворотного прийняття на роботу, щодо збереження місця роботи на період щорічної відпустки та на період відрядження (ч. 5 статті 51 Закону).

Так, суд звертає увагу, що 25 вересня 2019 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» (далі також - Закон №113-IX), яким запроваджено реформування системи органів прокуратури.

Відповідно до п.п. 6, 7 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-IX, з дня набрання чинності цим Законом усі прокурори Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур вважаються такими, що персонально попереджені у належному порядку про можливе майбутнє звільнення з посади на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру».

Прокурори та слідчі органів прокуратури, які на день набрання чинності цим Законом займають посади прокурорів і слідчих у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, можуть бути переведені на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах лише у разі успішного проходження ними атестації, яка проводиться у порядку, передбаченому цим розділом.

Атестація здійснюється згідно з Порядком проходження прокурорами атестації, який затверджується Генеральним прокурором (пункт 9 Розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-IX).

Згідно з п. 10 Розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-IX, прокурори Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур (у тому числі ті, які були відряджені до Національної академії прокуратури України для участі в її роботі на постійній основі) мають право в строк, визначений Порядком проходження прокурорами атестації, подати Генеральному прокурору заяву про переведення на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах. У заяві також повинно бути зазначено про намір пройти атестацію, надано згоду на обробку персональних даних, на застосування процедур та умов проведення атестації. Форма та порядок подачі заяви визначаються Порядком проходження прокурорами атестації.

У п. 11 Розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-IX визначено, що атестація прокурорів проводиться кадровими комісіями офісу Генерального прокурора, кадровими комісіями обласних прокуратур.

На виконання викладених вимог Закону 113-IX, наказом Генерального прокурора № 221 від 03 жовтня 2019 року затверджено Порядок проходження прокурорами атестації (далі також - Порядок №221).

За визначенням, що міститься в п. 1 розділу І Порядку № 221, атестація прокурорів - це встановлена Розділом II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» та цим Порядком процедура надання оцінки професійній компетентності, професійній етиці та доброчесності прокурорів Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур і військових прокуратур.

Атестація включає в себе три етапи: 1) складання іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора; 2) складання іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп`ютерної техніки; 3) проведення співбесіди з метою виявлення відповідності прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності. Для оцінки рівня володіння практичними уміннями та навичками прокурори виконують письмове практичне завдання (п. 6 розділу І Порядку № 221).

Згідно п. 8 розділу І Порядку № 221, за результатами атестації прокурора відповідна кадрова комісія ухвалює одне із таких рішень: 1) рішення про успішне проходження прокурором атестації; 2) рішення про неуспішне проходження прокурором атестації.

Форми типових рішень визначені у додатку 1 до цього Порядку.

При цьому, за правилами п. 9 та п. 10 Порядку № 221, атестація проводиться на підставі письмової заяви прокурора Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури про переведення на посаду прокурора відповідно в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах, в якій зазначено про намір пройти атестацію, надано згоду на обробку персональних даних і на застосування процедур та умов проведення атестації. Форми типових заяв прокурора встановлено у додатку 2 до цього Порядку.

Заява, вказана у пункті 9 розділу I цього Порядку, подається Генеральному прокурору прокурорами Генеральної прокуратури України (включаючи прокурорів Головної військової прокуратури, прокурорів секретаріату Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів), прокурорами регіональних прокуратур, військових прокуратур регіонів (на правах регіональних), прокурорами місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів та інших військових прокуратур (на правах місцевих) до 15 жовтня 2019 року (включно).

Заява підписується прокурором особисто.

Положеннями п. 1-5 розділу ІІ Порядку № 221, після завершення строку для подання заяви, вказаної у пункті 9 розділу I цього Порядку, кадрова комісія формує графік складання іспитів. Графік із зазначенням прізвища, імені та по батькові прокурора, номера службового посвідчення, інформації про дату, час та місце проведення тестування оприлюднюється на офіційному веб-сайті Генеральної прокуратури України не пізніше ніж за п`ять календарних днів до дня складання іспиту. Прокурор вважається повідомленим належним чином про дату, час та місце складання іспиту з моменту оприлюднення відповідного графіка на офіційному веб-сайті Генеральної прокуратури України.

Перелік тестових питань для іспиту затверджується Генеральним прокурором та оприлюднюється на веб-сайті Генеральної прокуратури України не пізніше ніж за сім календарних днів до дня складання іспиту.

Тестування проходить автоматизовано з використанням комп`ютерної техніки у присутності членів відповідної кадрової комісії і триває 100 хвилин. Прокурор може завершити тестування достроково. Тестові питання обираються для кожного прокурора автоматично із загального переліку питань у кількості 100 питань. Кожне питання має передбачати варіанти відповіді, один з яких є правильним. Після закінчення часу, відведеного на проходження тестування, тестування припиняється автоматично, а на екран виводиться результат складання іспиту відповідного прокурора. Кожна правильна відповідь оцінюється в один бал. Максимальна кількість можливих балів за іспит становить 100 балів.

Прохідний бал (мінімально допустима кількість набраних балів, які можуть бути набрані за результатами тестування) для успішного складання іспиту становить 70 балів.

Прокурор, який за результатами складення іспиту набрав меншу кількість балів, ніж прохідний бал, не допускається до іспиту у формі тестування на загальні здібності та навички, припиняє участь в атестації, а відповідна кадрова комісія ухвалює рішення про неуспішне проходження прокурором атестації.

Аналогічні положення містяться в пункті 16 Розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-IX.

Згідно з пунктом 19 Розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-IX, прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, звільняються Генеральним прокурором, керівником регіональної (обласної) прокуратури з посади прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» за умови настання однієї із наступних підстав:

1) неподання прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури у встановлений строк заяви до Генерального прокурора про переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури та про намір у зв`язку із цим пройти атестацію;

2) рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури;

3) в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах відсутні вакантні посади, на які може бути здійснено переведення прокурора Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури, який успішно пройшов атестацію;

4) ненадання прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури, у разі успішного проходження ним атестації, згоди протягом трьох робочих днів на переведення на запропоновану йому посаду в Офісі Генерального прокурора, обласній прокуратурі, окружній прокуратурі.

Перебування прокурора на лікарняному через тимчасову непрацездатність, у відпустці чи у відрядженні до Національної академії прокуратури України для участі в її роботі на постійній основі не є перешкодою для його звільнення з посади прокурора відповідно до цього пункту.

Указані в цьому пункті прокурори можуть бути звільнені з посади прокурора також і на інших підставах, передбачених Законом України «Про прокуратуру».

Системний аналіз викладених правових норм надає підстави стверджувати, що нормами спеціального законодавства регламентовано чітку процедуру та умови звільнення і переведення прокурорів до Офісу Генерального прокурора у зв`язку з реформуванням органів прокуратури.

Разом з тим, зазначена процедура зумовлює необхідність подання прокурором відповідної заяви за формою, затвердженою вищевказаними законодавчими нормами, про намір пройти атестацію у зв`язку з реформуванням органів прокуратури.

Водночас, спеціальним Законом прямо передбачено, що неподання вказаної заяви є підставою для звільнення прокурора, незалежно від його перебування на лікарняному через тимчасову непрацездатність, у відпустці чи у відрядженні.

Як убачається з матеріалів справи, позивачем 15.10.2019 подана Генеральному прокурору України заява про намір проходити атестацію.

Однак, у подальшому 21.10.2019 позивачем подана Генеральному прокурору України заява іншого змісту, в якій містилася заява про відкликання зазначеної заяви.

У визначений кадровою комісією день, час та місце для складання іспиту у формі анонімного тестування позивач не з`явився, у зв`язку з чим кадровою комісією прийнято рішення про неуспішне проходження атестації.

Факт неявки на іспит у формі анонімного тестування із використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора не заперечувався сторонами, що є ключовим при вирішенні спірного питання.

Суд зазначає, що законодавець, увівши в дію визначену процедуру реформування органів прокуратури, вказав, які саме дії мають учинити особи з метою подальшого проходження служби в органах прокуратури, та явно і очевидно окреслив умову продовження служби шляхом успішного проходження атестації. Наслідки неуспішного проходження одного з етапів атестації, а також неявки для проходження відповідного етапу атестації також були сформульовані та визначені законодавцем з достатньою для розуміння чіткістю і ясністю.

Відповідно, неявка позивача для складання іспиту у формі анонімного тестування з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора у визначений день є безумовною підставою для прийняття кадровою комісією рішення про неуспішне проходження прокурором атестації. Прийняти інше, крім указаного рішення, у кадрової комісії рішення не було правових підстав.

Подібна позиція викладена Верховним Судом у постановах від 28 квітня 2022 року у справі №440/2667/20, від 17 травня 2022 року у справі № 440/2802/20, від 14 липня 2022 року у справі №640/24884/19, від 30 вересня 2022 року у справі № 640/24470/19.

Зважаючи на висловлену Верховним Судом правову позицію щодо застосування положень пункту 9 частини першої статті 51 Закону №1697-VII у зіставленні з пунктом 1 пункту 19 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 113-ІХ, суд у вимірі встановлених обставин цієї справи констатує, що рішення про неуспішне проходження прокурором атестації у зв`язку з неявкою є підставою для звільнення прокурора з посади відповідно до пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру».

Отже, оскаржуваний наказ Генерального прокурора України №1518ц від 15.11.2019 про звільнення позивача з посади заступника начальника управління нагляду за додержанням законів Службою безпеки України та Державною прикордонною службою України - начальника відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням і підтримання державного обвинувачення Департаменту нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні та координації правоохоронної діяльності Генеральної прокуратури України та органів прокуратури на підставі п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону України "Про прокуратуру" з 20.11.2019, виданий на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а тому позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

Оскільки Порядком № 221 не передбачено можливість припинення розгляду поданих заяв на проходження атестації, а також їх відкликання, то подана прокурором 21.10.2019 заява не могла бути розглянута та задоволена.

Необхідно зауважити, що у пункті 11 розділу І Порядку № 221 встановлена обов`язковість особистої участі прокурора на всіх етапах атестації та визначено порядок перенесення дати іспиту у разі неможливості явки прокурора для проходження відповідного етапу атестації з поважних причин, а також визначено, що у разі неявки прокурора для проходження відповідного етапу атестації у встановлені кадровою комісією дату, час та місце, кадрова комісія ухвалює рішення про неуспішне проходження атестації таким прокурором. Факт неявки прокурора фіксується кадровою комісією у протоколі засідання, під час якого мав відбуватися відповідний етап атестації такого прокурора.

У той же час подаючи заяву від 15.10.2019 про переведення до Офісу Генерального прокурора та намір пройти атестацію, позивач вказав на ознайомлення та погодження з усіма умовами та процедурами проведення атестації, що визначені Порядком № 221, зокрема і щодо того, що у разі неуспішного проходження будь-якого з етапів атестації, передбаченого Порядком № 221, а також за умови настання однієї із підстав, передбачених пунктом 19 розділу II Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури», його буде звільнено з посади прокурора.

Тобто позивач розумів умову, за якої його може бути переведено на посаду в Офіс Генерального прокурора, а саме лише за наслідками успішного проходження атестації, передбаченої Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури», як і настання наслідків неуспішного її проходження у вигляді звільнення з посади прокурора.

Разом з тим, ані Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури», ані Порядком № 221 не передбачено можливості відкликання раніше поданої заяви в частині про намір пройти атестацію, а тому подання такої заяви не тягне інших наслідків, ніж ті, що Кадрова комісія могла застосувати в межах своїх повноважень, визначених Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» та Порядком № 221.

У виключних випадках, за наявності заяви, підписаної прокурором або належним чином уповноваженою ним особою (якщо сам прокурор за станом здоров`я не може її підписати або подати особисто до комісії) про перенесення дати іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора, або дати іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп`ютерної техніки, або дати співбесіди з метою виявлення відповідності прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності, кадрова комісія має право протягом трьох робочих днів з дня отримання такої заяви ухвалити рішення про перенесення дати складення відповідного іспиту, проведення співбесіди для такого прокурора.

Заява має бути передана безпосередньо секретарю відповідної кадрової комісії не пізніше трьох днів з дати, на яку було призначено іспит, співбесіду відповідного прокурора. До заяви має бути долучена копія документу, що підтверджує інформацію про поважні причини неявки прокурора на складення відповідного іспиту, проходження співбесіди. У разі неможливості надати документальне підтвердження інформації про причини неявки в день подання заяви, прокурор має надати таке документальне підтвердження в день, на який комісією було перенесено проходження відповідного етапу атестації, однак до початку складення відповідного іспиту, проходження співбесіди.

Таким чином, у разі неявки прокурора для проходження відповідного етапу атестації у встановлені кадровою комісією дату, час та місце, а також за відсутності документального підтвердження поважної причини неявки, кадрова комісія ухвалює рішення про неуспішне проходження атестації таким прокурором.

За приписами пункту 19 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» наслідком як неподання у встановлений строк заяви до Генерального прокурора про переведення до відповідної прокуратури та про намір у зв`язку із цим пройти атестацію, так і наявність рішення кадрової комісії про неуспішне проходження прокурором атестації, в тому числі через неявку без поважних на те причин на будь-який з етапів атестації, є звільнення прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру».

Суд зазначає, що законодавець, увівши в дію визначену процедуру реформування органів прокуратури, вказав, які саме дії мають учинити особи з метою подальшого проходження служби в органах прокуратури, та явно і очевидно окреслив умову продовження служби шляхом успішного проходження атестації. Наслідки неподання відповідної заяви про переведення до реформованих прокуратур та намір у зв`язку з цим пройти атестацію, а також неуспішного проходження одного з етапів атестації, серед іншого, через неявку прокурора для проходження відповідного етапу атестації також були сформульовані та визначені законодавцем з достатньою для розуміння чіткістю і ясністю.

Відповідно, неявка позивача для складання іспиту у формі анонімного тестування з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора у визначені графіком дату та час та неподання при цьому заяви про перенесення тестування із наведенням поважних причин такого неприбуття є безумовною підставою для прийняття кадровою комісією рішення про неуспішне проходження прокурором атестації. Прийняти інше, крім указаного рішення, у кадрової комісії рішення не було правових підстав.

Твердження позивача стосовно направлення Генеральному прокурору заяви про відкликання попередньої заяви про намір пройти атестацію, як на обставину, яка не може слугувати підставою для його звільнення не приймається судом до уваги, оскільки Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури», ані Порядком № 221 не передбачено такої можливості.

Аналогічні правові висновки викладені Верховним Судом при вирішенні подібних правовідносин у постановах від 17.05.2022 у справі № 440/2802/20, від 30.09.2022 у справі № 640/24470/19, від 28.12.2022 у справі № 640/25013/19, від 23.03.2023 у справі № 640/25351/19.

Щодо доводів позивача про відсутність у оскаржуваному наказі конкретної підстави для звільнення її з посади прокурора, передбаченої пунктом 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру», суд зазначає наступне.

Як вбачається з оскаржуваного наказу, він містить посилання на підпункт 1 пункту 19 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-IX щодо звільнення позивача з посади прокурора на підставі пункту 9 ч. 1 статті 51 Закону України «Про прокуратуру».

З аналізу наведених норм вбачається, що Закон № 113-IX пов`язує звільнення з посади прокурора на підставі пункту 9 ч. 1 статті 51 Закону України «Про прокуратуру» не з рішеннями про ліквідацію чи реорганізації органу прокуратури або про скорочення кількості прокурорів органу прокуратури, а насамперед з процедурою проходження прокурорами атестації як складовою частиною процесу реформування органів прокуратури, введеного в дію Законом № 113-IX з дня набрання ним чинності.

Також згідно з пунктом 4 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-IX день початку роботи Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур визначається рішеннями Генерального прокурора стосовно Офісу Генерального прокурора, усіх обласних прокуратур, усіх окружних прокуратур. Вказані рішення публікуються у газеті «Голос України».

З наведеної норми слідує, що початок роботи Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур законодавець поставив у залежність від прийняття Генеральним прокурором рішення стосовно початку роботи відповідного органу прокуратури, а не від прийняття рішення про ліквідацію чи реорганізацію Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, скорочення кількості прокурорів відповідного органу прокуратури.

Наказом Генерального прокурора України від 23 грудня 2019 року № 351 «Про день початку роботи Офісу Генерального прокурора» відповідно до пункту 4 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» від 19 вересня 2019 року № 113-IX, визначено днем початку роботи Офісу Генерального прокурора - 2 січня 2020 року.

У той же час відповідно до пункту 3 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-IX до дня початку роботи Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур їх повноваження здійснюють відповідно Генеральна прокуратура України, регіональні прокуратури, місцеві прокуратури.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові ВС від 18.11.2021 у справі 640/23604/19.

З наведених норм вбачається, що застосування відповідачем підпункту 1 пункту 19 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-IX на момент звільнення позивача не потребувало наявності рішення Генерального прокурора стосовно початку роботи Офісу Генерального прокурора.

Також суд, при вирішенні даної справи, виходить з того, що на момент виникнення спірних правовідносин відповідні норми спеціального законодавства щодо процедури та умов звільнення і переведення прокурорів до Офісу Генерального прокурора у зв`язку з реформуванням органів прокуратури неконституційними не визнавалися.

Також, щодо посилання позивача на невідповідність форми заяви, передбаченої додатком 2 Порядку проходження прокурорами атестації, затвердженого наказом Генерального прокурора від 03 жовтня 2019 року № 221, суд зазначає, що вказаний Порядок протиправним не визнавався, а розглядаючи спір про відповідність законодавству наказу про звільнення позивача, суд не надає оцінку відповідності положень Закону №113-ІХ Конституції України, тоді як в частині правове обґрунтування позивача стосується саме невідповідності Закону №113-ІХ (тобто свого звільнення на підставі запроваджених норм) Конституції України.

Щодо доводів позивача про те, що відповідачем мало місце втручання держави у його приватне життя (стаття 8 Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини), що не має законного характеру, суд зазначає таке.

У пункті 393 рішення від 9 лютого 2021 року у справі «Джоджай проти Албанії» (Xhoxhaj v. Albania), заява №15227/19, Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав на те, що втручання у право заявниці на повагу до її приватного життя відбулося згідно із законом, який переслідував законні цілі, мав на меті, зокрема, зменшення рівня корупції та відновлення довіри суспільства до системи правосуддя, що було пов`язано з інтересами національної безпеки, громадського порядку та захисту прав та свобод інших людей.

У цій справі Європейський суд з прав людини визначив три критерії щодо втручання держави у приватне життя особи, а саме, чи вчинене таке втручання:

- «згідно із законом» (пункт 384 цього рішення ЄСПЛ);

- із легітимною метою (пункт 393 рішення ЄСПЛ);

- чи необхідне у демократичному суспільстві (пункт 402 рішення ЄСПЛ).

Суд у процесі здійснення перевірки на відповідність вказаним вище критеріям, які дозволяють визначити чи звільнення позивача з посади прокурора було втручанням у його право на повагу до приватного життя, дійшов такого.

«Згідно із законом» - втручання відбулося на підставі Закону № 113-ІХ, проведення атестації прокурорів визначено як умова реформування органів прокуратури, що стосувалась зокрема усіх без винятку прокурорів, які мали бажання продовжувати працювати у органах прокуратури. Встановлена Законом № 113-ІХ переатестація прокурорів не має систематичного характеру, відбувається одноразово за окремим законом, є винятковою (пункти 36, 37 цієї постанови).

Легітимна мета - Законом № 113-ІХ передбачено кадрове перезавантаження органів прокуратури, а також надання можливості всім доброчесним кандидатам, які мають належні теоретичні знання та практичні навички, на конкурентних засадах зайняти посаду прокурора у будь-якому органі прокуратури (пункт 36 цієї постанови).

Необхідність у демократичному суспільстві - втручання відповідає загальній суспільній потребі і пропорційне законній меті.

Таким чином, запровадження законодавцем такого механізму реформування органів прокуратури України в аспекті умов проходження публічної служби (професійної діяльності) є виправданим втручанням у приватне життя особи прокурора в розумінні статті 8 Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини. Однак таке втручання в цьому разі є: прямо передбачено законом і переслідує легітимну мету; необхідним у демократичному суспільстві, оскільки відповідає нагальній суспільній потребі; пропорційним з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи та цілями, на досягнення яких спрямований Закон № 113-ІХ.

Щодо позовної вимоги позивача про визнання протиправним та скасування наказу Генерального прокурора України від 07.10.2019 №61, яким скорочено у штатному розписі управління нагляду за додержанням законів СБУ та ДПСУ Департаменту нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні та координації правоохоронної діяльності Генеральної прокуратури України 2 одиниці, які з відповідним фондом заробітної плати зарахувати до резерву ГПУ, у тому числі посаду заступника начальника управління - начальника відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням і підтриманням державного обвинувачення, суд зазначає наступне.

Здійснюючи передбачене статтею 55 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту. Вирішуючи спір, суд зобов`язаний надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову у задоволенні позові.

Відповідно до частини першої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законі інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акту чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Суд зазначає, що спірним наказом право позивача не порушене, оскільки він не був звільнений чи переведений до іншого відділу згідно наявних записів у трудовій книжці.

У судовому засіданні представник відповідача наполягала, що позивач був звільнений з роботи не у зв`язку з прийняттям наказу про скорочення посади, а у зв`язку з неуспішним проходженням ним атестації.

А відтак, суд прийшов до висновку, що це є підставою для відмови у задоволенні позову в частині визнання протиправним та скасування наказу Генерального прокурора України від 07.10.2019 №61.

При вирішенні даної справи суд враховує, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа «Серявін проти України», § 58, рішення від 10 лютого 2010 року).

Згідно з положеннями статті 244 КАС України, під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема:

1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;

2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.

Відповідно до ч. 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Всупереч наведеним вимогам позивачем не доведено протиправності винесення оскаржуваних рішень.

Згідно з ч. 2 статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд приходить до висновку про те, що вимоги позивача є необґрунтованими, безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню, оскільки оскаржувані накази прийнято відповідачем у відповідності до критеріїв, визначених ч. 2 статті 2 КАС України.

Враховуючи правомірність наказу про скорочення штатної посади, наказу про звільнення позивача, похідні позовні вимоги про поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу не підлягають задоволенню.

Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

Відмовити у задоволенні адміністративного позову.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення .

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Лисенко В.І.

Дата виготовлення і підписання повного тексту рішення- 03 серпня 2023 р.