Рішення № 11261141, 14.09.2010, Господарський суд Луганської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

91000, м. Луганськ, пл. Героїв ВВВ, 3а. Тел. 55-17-32

______ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14.09.10                                                                                 Справа № 19/144

Суддя Косенко Т.В., за участю секретаря судового засідання Хухрянської І.В., розглянув матеріали справи за позовом

Товариства з обмеженою відповідальністю „Техноантрацит”, м.Київ

до Товариства з обмеженою відповідальністю „Виробничо-комерційна фірма „Ремо””, м.Свердловськ Луганської області

про стягнення 23713 грн. 26 коп.

в присутності представників сторін:

від позивача – Біленький В.І., довіреність № б/н від 01.06.2010;

від відповідача –Батишева О.О., довіреність № 95 від 19.04.2010.

В С Т А Н О В И В:

Обставини справи: заявлено вимогу про стягнення з відповідача на користь позивача суму боргу у розмірі 23713,26 грн.

У судових засіданнях 15.06.2010, 06.07.2010, 20.07.2010, 09.09.2010, на підставі ст.77 Господарського процесуального кодексу України, були оголошені перерви.

Ухвалою господарського суду Луганської області від 22.07.2010, відповідно до ст.69 Господарського процесуального кодексу України, на підставі заяви обох сторін, строк розгляду справи № 19/144 продовжено на 2 місяці.

Заявою від 14.06.2010 № 14/06/10-4 позивач уточнив позовні вимоги, а саме просить стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість у сумі 23713,26 грн., що складається з суми боргу у розмірі 19931,10 грн., інфляційних нарахувань у розмірі 2858,73 грн. та 3% річних у розмірі 923,43 грн.

Дана заява була розглянута у судовому засіданні та прийнята судом до розгляду.

У судовому засіданні відповідач надав відзив на позовну заяву № 204 від 14.06.2010, в якому не погоджується з доводами позивача, викладеними в позовній заяві, вважає позовні вимоги необгрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню з підстав викладених у відзиві.

У судовому засіданні 06.07.2010 представник позивача подав заяву № б/н від 05.07.2010, в якій просить накласти арешт на грошові кошти, в межах суми позовних вимог, на рахунках відповідача.

Подана заява була розглянута судом у судовому засіданні та відхилена судом, з наступних підстав.

Згідно ст.66 Господарського процесуального кодексу України забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Відповідно до п.3 Роз”яснення Вищого господарського суду від 23.08.1994 № 02-5/611 „Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову” умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обгрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред”явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.

Дане питання вже вирішувалось при порушенні провадження по справі та позивачем знов не надано доказів про те, що невжиття заявлених заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду по даній справі.

У цьому ж судовому засіданні представник позивача надав пояснення на відзив № б/н від 05.07.2010, де зазначив, що між сторонами були підписані акти звірення розрахунків (від 08.07.2009, 01.01.2010), в яких сума заборгованості за даним договором складає 19931,10 грн. на підставі чого вважає позовні вимоги необгрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Надані позивачем акти звірення взаємних розрахунків не прийняті судом в якості належних доказів визнання відповідачем боргу, оскільки вони підписані лише головними бухгалтерами та не містять круглої печатки відповідача.

Факт визнання боргу має беззаперечно свідчити про намір боржника погасити борг.

Акти звірки взаємних розрахунків, надані позивачем у підтвердження визнання боргу відповідачем, за своєю правовою природою є бухгалтерським документом, за яким бухгалтерії підприємств звіряють бухгалтерський облік господарських операцій (у контексті визначення дебіторської або кредиторської заборгованості), він не містить безумовного визнання відповідачем свого боргу, підписаний головними бухгалтерами з обох сторін.

Розглянувши матеріали справи, вислухавши представників сторін, встановивши фактичні обставини справи, оцінивши надані докази, господарський суд Луганської області дійшов наступного.

Між Товариством з обмеженою відповідальністю „Техноантрацит” (комітент, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю „Виробничо-комерційна фірма „Ремо”” (комісіонер, відповідач) 27.05.2008 був укладений договір комісії № 27/05-11К з додатковою угодою № 1 до нього від 28.05.2008, за умовами яких комісіонер приймає на себе зобов”язання по реалізації товару комітента за межами митної території України від свого імені, але за рахунок комітента. В свою чергу комітент зобов”язується виплатити комісіонеру винагороду за надану послугу.

Відповідно до п.1.3 в редакції додаткової угоди, загальна сума договору зазначається у додатках №№ 1, 2, 3... до даного договору.

На виконання умов договору комітент передав комісіонеру вугілля згідно актів приймання-передачі товару на комісію: № 1 від 18.06.2008 у кількості 170,42 тон, № 2 від 20.06.2008 у кількості 57,4 тон, № 3 від 25.06.2008 у кількості 289,44 тон, разом 517,26 тон.

Пунктом 1.4 договору передбачено, що товар повинен бути реалізований комісіонером за ціною не нижче 165,00$ за 1 тону на умовах DAF кордон України/Румунії (в редакції Інкотермс 2000р.).

З п.2.1.12 договору вбачається, що комісіонер зобов”язаний надавати комітенту звіт про виконану роботу.

Відповідно зазначеного пункту договору сторони підписали звіт комісіонера № 1-27/05-11К від 30.06.2008, згідно якого за період з 18.06.2008-25.06.2008 комісіонер прийняв, а комітент передав на комісію для подальшої реалізації вугілля антрацит на загальну суму 85347,90$ (517,26 тон х 165$), що складає 414067,59 грн.

Згідно п. 2.1.6 в редакції додаткової угоди після здійснення відвантаження товару покупцю, отримати від нього іноземну валюту та провести розрахунок з комітентом в іноземній валюті або в національній валюті України (гривнах), після її продажу через уповноважений банк за фактичним курсом, який склався.

В п.2.1.9 договору сторони домовились, що комісіонер зобов”язаний виконати зобов”язання по реалізації товару комітента –підписати договір з покупцем та провести відвантаження товару протягом 5 днів з моменту отримання товару від комітента та забезпечити перерахування грошових коштів, отриманих від реалізації товару, в гривнах або іноземній валюті на рахунок комітента не пізніше 90 днів з моменту отримання товару від комітента.

Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України, суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання – відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно ст.526 Цивільного кодексу України, зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України).

27.05.2010 комісіонер уклав контракт з компанією „KEY QUAY LIMITED”, за яким останньому у період з 18.06.2008-25.06.2008 було відвантажено 517,26 тон вугілля (а.с.53-61).

Тобто строк розрахунку з комітентом до 23.09.2008 включно, відповідно до п.2.1.9 договору.

20.06.2008 на рахунок комісіонера від покупця надійшли кошти за реалізацію вугільної продукції у розмірі 40000$. В цей же день комісіонером сума 40000$ була продана уповноваженому банку (ЛФ АБ „Брокбізнесбанк”) за курсом уповноваженого банку на 184884,00 грн. та перерахована комітенту (а.с.47-52).

24.06.2008 на рахунок комісіонера в оплату за вугілля згідно даного контракту надійшли грошові кошти у сумі 45000$. 25.06.2008 зазначена сума продана ЛФ АБ „Брокбізнесбанк” на 206652,60 грн. та в цей же день перерахована в комітенту (а.с.43-46).

12.12.2008 на рахунок комісіонера від покупця надійшли грошові кошти в 32958,70$, з яких сума 347,90$ комісіонером перерахована комітенту (а.с.42).

З вищевикладеного вбачається, що комісіонер за період часу з 20.06.2008-12.12.2008 в повному обсязі виконав зобов”язання щодо перерахування грошових коштів за реалізацію вугільної продукції на суму 85347,90$ в національній валюті за курсом уповноваженого банку. Тобто у нього відсутня заборгованість на дату звернення позивача до господарського суду з позовною заявою (24.05.2010), у зв”язку з чим в цій частині позовних вимог слід відмовити за безпідставністю.

Стосовно інфляційних нарахувань та 3% річних суд встановив наступне.

Приписами ст.530 Цивільного кодексу України, зокрема, встановлено, якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Порушенням зобов’язання, у відповідності до ст.610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання, тобто –неналежне виконання.

Відповідно до ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений до говором або законом.

Згідно зі ст.611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми.

Оскільки станом на 23.09.2008 сума заборгованості складала 347,90$, що відповідно складає 1685,16 грн. (офіційний курс $ в НБУ станом на 23.08.2008 –4,8438), то позивачем правомірно нараховані відповідачу інфляційні витрати за період з жовтня по листопад 2008 року, яка буде складати 54,35 грн. та 3% річних за період з 24.09.2008 по 11.12.2008, що складатиме 15,24 грн.

В решті заявлених вимог щодо стягнення інфляційних витрат та 3% річних слід відмовити за необгрунтованістю.

За вказаних обставин вимоги позивача за позовом підлягають до задоволення частково.

Судові витрати покладаються на сторін пропорційно задоволеним вимогам, згідно ст.44, 49 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ст.47 Господарського процесуального кодексу України та ч.1 п.8 Декрету Кабінету Міністрів України від 21.01.1993 № 7-93 „Про державне мито” зайве сплачене позивачем державне мито в сумі 00 грн. 87 коп. підлягає поверненню з Державного бюджету України.

У судовому засіданні 14.09.2010 були оголошені вступна та резолютивна частини рішення.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.44, 47, 49, 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд Луганської області

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційна фірма "Ремо"", Луганська область, м.Свердловськ, вул.Глінки, б.1А, код 19076980 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Техноантрацит", м.Київ, вул.Саксаганського, б.52А, код 34423981 інфляційні нарахування у сумі 54 грн. 35 коп., 3% річних у сумі 15 грн. 24 коп., витрати по сплаті державного мита у сумі 00 грн. 70 коп. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у сумі 00 грн. 70 коп., видати наказ позивачу.

3. В решті позовних вимог відмовити.

4. Повернути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Техноантрацит", м.Київ, вул.Саксаганського, б.52А, код 34423981 зайве сплачене за платіжним дорученням № 2422 від 18.05.2010 державне мито в сумі 00 грн. 87 коп.

Повернення державного мита здійснюється на підставі даного рішення, підписаного та засвідченого гербовою печаткою господарського суду.

Відповідно до ст.85 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Дата підписання рішення: 20.09.2010.

Суддя                                                             Т.В.Косенко