Рішення № 112606874, 24.07.2023, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

24.07.2023Справа № 910/4144/23За позовом Міністерства оборони України

до Державної компанії з експорту та імпорту продукції і послуг військового та спеціального призначення "Укрспецекспорт"

про стягнення 9802893,47 грн.

Суддя Усатенко І.В.

Секретар судового засідання Ярош Д.С.

Представники учасників справи

від позивача: Хмара Ю.О.

від відповідача: Попічко Р.Р.

У судовому засіданні 24.07.2023 в порядку ст. 240 Господарського процесуального кодексу України було проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Міністерство оборони України звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом до Державної компанії з експорту та імпорту продукції і послуг військового та спеціального призначення "Укрспецекспорт" про стягнення 9802893,47 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань за державним контрактом № 403/1/22/68 від 27.03.2022.

Ухвалою суду від 27.03.2023 позовну заяву залишено без руху, надано позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.

05.04.2023 від позивача через канцелярію суду надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви на виконання ухвали від 27.03.2023.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.04.2023 відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання на 27.04.2023.

У підготовчому судовому засіданні 27.04.2023 оголошено перерву до 18.05.2023

28.04.2023 від відповідача через канцелярію суду надійшли відзив на позовну заяву та заява про залучення третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Ecology Mir Group LLC. У відзиві відповідач проти позову заперечував, вказуючи на його добросовісність та прострочення з вини іноземного контрагента. Відповідач просив суд зменшити розмір штрафних санкцій на 99% та розстрочити сплату штрафних санкцій до 31.12.2024.

08.05.2023 від позивача надійшла відповідь на відзив на позовну заяву, в якій позивач підтримав позовні вимоги.

15.05.2023 від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив, в яких підтримав клопотання про зменшення штрафних санкцій та розстрочення їх оплати.

У підготовчому засіданні 18.05.2023 оголошено перерву до 29.05.2023.

29.05.2023 від відповідача через канцелярію суду надійшло клопотання про долучення документів.

29.05.2023 від позивача надійшли заперечення на клопотання відповідача щодо залучення третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача.

У підготовчому засіданні 29.05.2023 суд протокольною ухвалою відмовив в задоволенні клопотання відповідача про залучення до участі у справі третьої особи без самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача.

Крім цього судом протокольною ухвалою від 29.05.2023 задоволено клопотання відповідача про долучення додаткових документів та долучено їх до матеріалів справи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.05.2023 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 10.07.2023.

В судовому засіданні 10.07.2023 оголошено перерву до 24.07.2023.

В судовому засіданні 24.07.2023 представник позивача підтримав позовні вимоги з підстав, викладених у заявах по суті спору.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечував, з підстав, викладених у заявах по суті спору.

Відповідно до ст. 217 ГПК України про закінчення з`ясування обставин та перевірки їх доказами суд зазначає в протоколі судового засідання і переходить до судових дебатів.

В судових дебатах представник позивача підтримав позовні вимоги у повному обсязі.

Представник відповідача просив у позові відмовити.

Відповідно до ч. 7 ст. 233 ГПК України виправлення в рішеннях і ухвалах повинні бути застережені перед підписом судді.

При проголошенні вступної та резолютивної частини рішення, судом було допущено обмовку щодо дати проголошення рішення, помилково було зазначено дату 30.07.2023.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд м. Києва, -

ВСТАНОВИВ:

27.03.2022 між Міністерством оборони України (замовник) та Державною компанією з експорту та імпорту продукції і послуг військового та спеціального призначення "Укрспецекспорт" (виконавець) укладено Державний контракт на поставку (закупівлю) продукції №403/1/22/68, відповідно до п. 1.1 якого виконавець зобов`язується поставити замовнику з дотриманням вимог законодавства продукцію у кількості та у строки, зазначені в специфікації продукції, що постачається в умовах воєнного стану з метою забезпечення відсічі і стримування збройної агресії російської федерації, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальної цілісності, обмеження конституційних прав і свобод людини, а замовник - прийняти через визначеного вантажоодержувача та оплатити таку продукцію. Сторони домовились, що вантажоодержувача узгодять додатково та письмово у строк не пізніше ніж за 2 днів до дати передачі продукції.

Відповідно до п. 2.1 Державного контракту орієнтовна вартість продукції на момент укладення контракту становить 70523766,00 грн без ПДВ.

Додатковою угодою № 2 до контракту сторони визначили, що договірна вартість товарів без урахування податку на додану вартість становить 70523766,00 грн.

Відповідно до п. 2.6 Державного контракту замовник може здійснювати попередню оплату у розмірі 97% від орієнтовної вартості продукції за контрактом на строк не більш, як 9 місяців з дати перерахування коштів на розрахунковий рахунок виконавця. У разі проведення попередньої оплати продукція поставляються не пізніше строку поставки продукції, зазначеного у специфікації продукції, що поставляється.

Згідно з п. 3.1 Державного контракту продукція поставляється виконавцем замовнику та передається вантажоодержувачу в пункті перетину державного кордону (місце поставки), який сторони узгодять додатково та письмово.

Відповідно до п. 3.4 Державного контракту датою виконання виконавцем зобов`язань щодо поставки продукції є дата, зазначена в товаросупровідній документації або митній декларації.

Виконавець зобов`язаний поставити продукцію згідно з умовами контракту не пізніше строку, визначеного специфікацією, та надати замовнику документи згідно з п. 2.5 Контракту (п. 4.1 Державного контракту).

Згідно розділу 8 державного контракту умовами припинення (розірвання) контракту є: взаємна домовленість сторін; продовження строку дії обставин непереборної сили більш як 90 днів; закінчення строку контракту; рішення суду; розірвання в односторонньому порядку замовником контракту у разі істотного порушення контракту виконавцем та в інших випадках, встановлених контрактом або законом; неотримання, відмова у наданні, скасування дозволів державних органів, необхідних для здійснення виконавцем поставки продукції за контрактом, є підставою для припинення (розірвання) контракту без застосування штрафних санкцій.

Контракт набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2022 (п. 10.1 державного контракту).

В специфікації продукції сторонами було обумовлено строк поставки продукції до 19.04.2022.

В подальшому сторонами було підписано додаткову угоду № 1 від 18.04.2022, в якій сторони домовились продовжити строк поставки продукції за контрактом до 21.05.2022. Вказаний строк поставки в тому числі був підтверджений сторонами у специфікації товарів оборонного призначення, що поставляються за державним контрактом.

Звертаючись з даним позовом до суду, позивач вказує на те, що відповідач в порушення умов укладеного між сторонами Державного контракту № 403/1/22/68 від 27.03.2022, не своєчасно поставив позивачу товар, у зв`язку з чим позивач просить суд стягнути з відповідача 4866139,85 грн пені та 4936663,62 грн штрафу (за прострочення поставки товару).

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч.ч. 1. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно зі ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ч. 1 ст. 662 Цивільного кодексу України, продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно з ч. 2 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

Якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. У разі невиконання покупцем обов`язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення статті 538 цього Кодексу. (ч. 1 ст. 693 Цивільного кодексу України).

Відповідно до п. 2.6 Державного контракту замовник може здійснювати попередню оплату у розмірі 97% від орієнтовної вартості продукції за контрактом на строк не більш, як 9 місяців з дати перерахування коштів на розрахунковий рахунок виконавця.

Судом встановлено, що 03.05.2022 позивач сплатив відповідачу грошові кошти у розмірі 68408000,00 грн, що підтверджується платіжним дорученням №403/1/156 від 02.05.2022.

Таким чином, позивачем на виконання умов Державного контракту було перераховано відповідачу попередню оплату у розмірі 68408000,00 грн.

Відповідно до статті 663 Цивільного кодексу України, продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 664 Цивільного кодексу України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар. Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування.

Як погоджено сторонами у п. 2.6 Державного контракту у разі проведення попередньої оплати продукція поставляються не пізніше строку поставки продукції, зазначеного у специфікації продукції, що поставляється.

У Специфікації до Державного контракту сторони визначили товар, який поставляється відповідно до умов Контракту, погодили кількість товару, його ціну, загальну вартість - 70523766,00 грн, а також встановили строк поставки товару до 21.05.2022 (в редакції Додаткової угоди №2 від 17.08.2022).

Відповідач поставив позивачу товар, що підтверджується вантажно-митними деклараціями. За ВМД № UA209190/2022/024256 та № UA209190/2022/024459 поставлено товар у кількості 4 штуки - 27.07.2022 на загальну суму 47015844,00 грн, за ВМД № UA209190/2022/025748 поставлено товар у кількості 2 штуки - 04.08.2022 на суму 23507922,00 грн. В підтвердження поставки до матеріалів справи також долучено акт приймання-передачі № 362, затверджений 12.08.2022.

Сторонами не було погоджено продовження строків поставки, отже товар у повному обсязі мав бути поставлений у строк до 21.05.2022. Тобто з 22.05.2022 відповідач був таким, що прострочив виконання зобов`язання з поставки товару.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Зазначене також кореспондується з положеннями статей 525, 526 Цивільного кодексу України.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).

Відповідно до ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

У відповідності до норм частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

У зв`язку з невиконанням відповідачем обов`язку з поставки товару за Державним контрактом, позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача пеню у розмірі 4866139,85 грн, нараховану з 21.05.2022 по 27.07.2023 на суму вартості товару 47015844,00 грн та за період з 21.05.2022 по 04.08.2022 на суму вартості товару 23507922,00 грн.

Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Види порушень та санкції за них: за порушення строків поставки продукції виконавець сплачує замовнику пеню у розмірі 0,1% від вартості непоставленої (недопоставленої) продукції за кожний день прострочення поза встановлені контрактом строки поставки, а за прострочення понад 30 діб з виконавця додатково стягується штраф у розмірі 7% вказаної суми (п. 7.1 державного контракту).

Як вбачається із Специфікації до Державного контракту (в редакції Додаткової угоди №2 від 17.08.2022), у строк до 21.05.2022 відповідач повинен був поставити товар на загальну суму 70523766,00 грн.

Позивачем неправильно визначено початок періоду прострочення, оскільки, 21.05.2022 є останнім днем для виконання зобов`язань з поставки товару, а тому прострочення настало з 22.05.2022. Крім того, позивачем невірно визначено дати закінчення строку нарахування пені, оскільки помилково включено в період нарахування дати поставки товару.

Суд здійснив перерахунок пені з урахуванням дати виникнення прострочення та дат поставки товару з 22.05.2022 по 26.07.2022 на суму вартості товару 47015844,00 грн та за період з 22.05.2022 по 03.08.2022 на суму вартості товару 23507922,00 грн.

Згідно перерахунку суду, сума пені, що підлягає стягненню з відповідача становить 4842631,93 грн.

Також, позивачем заявлено до стягнення з відповідача штраф у розмірі 4936663,62

Як погоджено сторонами у п. 7.1 Державного контракту за прострочення понад 30 діб з виконавця додатково стягується штраф у розмірі 7% вказаної суми.

Перевіривши розрахунок штрафу, викладений позивачем у позовній заяві, суд дійшов висновку щодо його обґрунтованості.

Відповідачем заявлено клопотання про зменшення штрафних санкцій на 99%.

Виконання господарських зобов`язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими Господарським кодексом України та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов`язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу. До відносин щодо забезпечення виконання зобов`язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України (частина перша статті 199 Господарського кодексу України).

Згідно з частиною третьою статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Аналогічні приписи наведено у статті 233 Господарського кодексу України, за змістом якої у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Аналіз приписів статей 551 Цивільного кодексу України, 233 Господарського кодексу України дає підстави для висновку про те, що право суду зменшити заявлені до стягнення суми штрафних санкцій пов`язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання оцінки; господарський суд повинен надати оцінку поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і заперечення інших учасників щодо такого зменшення. Вирішуючи питання про зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки порівняно з розміром збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причин неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення у виконанні зобов`язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків та ін. При цьому обов`язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми пені, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання.

Відповідно до частини третьої статті 13, частини першої статті 76, статті 78, статті 79 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно зі статтею 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Отже, вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи із інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначного прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (у тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.

Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки (аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 10.09.2019 зі справи № 904/4685/18 від 21.11.2019 зі справи № 916/553/19).

Водночас слід зазначити, що чинним законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій. Відповідно, таке питання вирішується господарським судом згідно зі статтею 86 Господарського процесуального кодексу України, тобто за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідач пояснив суду, що спірні взаємовідносини, що виникли між позивачем і відповідачем у цій справі, через призму процесуального закону (принципи рівності сторін перед законом і судом, змагальності і диспозитивності) виглядають як відносини рівних сторін і окремих, незалежних один від одного господарюючих суб`єктів.

Однак, після введення на території України правового режиму воєнного стану, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 09 березня 2022 р. №237, Державну компанію з експорту та імпорту продукції і послуг військового та спеціального призначення "Укрспецекспорт" було виключено із складу Державного концерну "Укроборонпром" та передано до сфери управління Міноборони.

Таким чином, з точки зору адміністративно-розпорядчого правовідношення взаємовідносини між позивачем і відповідачем з 09.03.2022 є відносинами прямого управління (зі сторони Міноборони) і підпорядкування (зі сторони Державної компанії з експорту та імпорту продукції і послуг військового та спеціального призначення "Укрспецекспорт"), в яких Міноборони, як орган управління, повністю координує роботу ДК "Укрспецекспорт" (призначає та звільняє керівника, визначає завдання та строки їх виконання тощо).

В таких умовах господарська діяльність відповідача при укладанні договорів з позивачем на постачання товарів оборонного призначення є повністю залежною від останнього, зокрема і при визначенні строків виконання таких договорів.

Тобто, при укладенні Держконтракту з позивачем відповідач, як підпорядкований позивачу суб`єкт, діє в умовах відсутності свободи договору та свободи підприємницької діяльності, що не узгоджується з положенням ч. 1 ст. 627 Цивільного кодексу України.

Як вказав відповідач, у разі виникнення в подальшому складнощів чи неможливості виконання укладеного між сторонами спору договору, у Міноборони виникають формальні підстави для заявлення позову до ДП "Укрспецекспорт". Це призводить до парадоксальної ситуації, в якій позивач, як орган управління, звертається з позовними вимогами до відповідача, як підпорядкованого суб`єкта, про стягнення штрафних санкцій за порушення відповідачем строків поставки товару, передбачених умовами Держконтракту, укладеного сторонами спору в умовах повної управлінської залежності ДП "Укрспецекспорт" від Міноборони. Парадокс полягає і в тому, що господарський спір виникає в умовах, коли позивач і відповідач як управнена і зобов`язана сторона, хоча й не де юре, але де факто, поєднуються в одній особі в контексті адміністративно-розпорядчого правовідношення.

З наданої до матеріалів переписки та додаткової угоди і специфікації вбачається, що з огляду на затримку видачі Урядом США експортної ліцензії на вивіз продукції, строк поставки продукції був змінений з 19.04.2022 до 21.05.2022.

28.04.2022 відповідач звернувся до позивача з листом № USE-13-2804.1, в якому повідомив про можливість поставити продукцію за контрактом та просив розпорядження міністра щодо організації транспортування продукції з використанням можливостей військово-транспортної авіації країн-партнерів.

До матеріалів справи долучено лист іноземного контрагента від 18.05.2022, в якому зазначено про необхідність отримання дозволів на транспортування продукції за контрактом територією країн Європи, в зв`язку з чим орієнтовний час поставки від середини до кінця липня 2022. В листі іноземного контрагента від 27.05.2022 зазначено шлях транспортування продукції за державним контрактом та строки такого транспортування, з прибуттям до Польщі 16-19 липня.

В листі від 14.05.2022 № USE-54.2-2381 відповідач повідомив позивача про затримку поставки продукції, зумовлену здійсненням доставки продукції морським транспортом з транзитом через Німеччину, що зумовлює необхідність отримання відповідного дозволу. З огляду на зазначені обставини відповідач просив внести зміни в державний контракт щодо відтермінування строку постачання продукції до 20.08.2022. До листа долучено лист іноземного контрагента щодо строків поставки від 09.05.2022.

09.06.2022 відповідач звернувся до позивача з листом № USE-54.2-3112, в якому зазначив, що позивач докладав усіх зусиль для доставки продукції авіаційним транспортом, проте, через надмірне навантаження, здійснення доставки саме таким шляхом не вбачається можливим, що зумовило транспортування продукції морським/автомобільним транспортом і потребує більше часу. В зв`язку з зазначеним відповідач просив внести зміни в державний контракт щодо продовження строків поставки до 31.07.2022.

02.06.2022 позивач звернувся до відповідача з претензією № 403/3/2/3061, в якій вимагав сплатити пеню.

У відповідь на претензію відповідач надав лист від 24.06.2022 № USE-54.2-3585, в якому зазначив, що ним були перераховані кошти в оплату товару іноземному контрагенту, однак враховуючи складність маршруту доставки продукції в Україну та зумовлені цим витрати часу на доставку продукції, у тому числі витрати часу на отримання численних транзитних і інших дозвільних документів на транспортування продукції територією третіх країн, відповідач просив врегулювати питання щодо продовження строку поставки в договірному порядку та відкликати претензію.

Листом від 06.07.2022 № 403-3-2-4506 позивач відмовив у продовженні строків поставки, вказавши, що вони і так уже були продовжені до 21.05.2022, в зв`язку з затримкою видачі експортної ліцензії.

З вищезазначеної переписки вбачається, що відповідач не одноразово повідомляв позивача щодо проблем з логістикою та необхідністю продовжити строки поставки через необхідність отримання додаткових дозволів на транзит продукції через Німеччину. Отже відповідач регулярно повідомляв позивача відповідними листами про хід виконання і проблеми, які виникли за Держконтрактом. Крім того, для уникнення прострочення відповідач просив позивача допомогти з організацією доставки продукції авіаційним транспортом. Позивач не зміг надати допомогу з доставкою продукції.

Суд відзначає, що дозвіл на транзит продукції територією Німеччини був виданий лише 16.05.2022.

Зазначені вище обставини об`єктивно свідчать про добросовісність відповідача та відсутність сприяння з боку позивача в питаннях доставки продукції. За таких умов, суд вбачає, що застосування до відповідача штрафних санкцій у визначеному судом розмірі є надмірним та несправедливим.

Відповідач зауважив, що він бере участь у посиленні обороноздатності України шляхом здійснення поставок товарів військового призначення, в тому числі, для Міноборони з метою забезпечення потреб військових формувань.

Відповідно до звіту про фінансові результати за 2022 рік чистий прибуток відповідача склав 49868000,00 грн порівняно з 122276000,00 грн за 2021 рік. При цьому, як пояснив відповідач, 30% чистого прибутку мають щоквартально відраховуватись до державного бюджету. Стягнення з відповідача штрафних санкцій у заявленому розмірі призведе до зриву виконання інших державних та зовнішньоекономічних контрактів, для виконання яких мають бути залучені власні кошти відповідача, може призвести до порушення інтересів держави у сфері обороноздатності, що в даний час є пріоритетним питанням, вкрай важливим для державного суверенітету та територіальної цілісності України.

Зважаючи на надані відповідачем обгрунтування, беручи до уваги всі фактичні обставини справи, приймаючи до уваги, що продукція хоч і з простроченням, але була поставлена позивачу, а матеріали справи не містять доказів понесення позивачем збитків, спричинених простроченням виконання відповідачем зобов`язань, виходячи із загальних засад цивільного законодавства, а саме, справедливості, добросовісності, розумності, суд дійшов висновку про наявність підстав для реалізації свого права щодо зменшення розміру пені та штрафу, що підлягає стягненню з відповідача, на 80% відсотків.

Суд наголошує, що обороноздатність країни підтримується не шляхом застосування надмірних штрафних санкцій стосовно підпорядкованого суб`єкта господарювання, яке може спричинити його банкрутство, а шляхом будь-якого посильного сприяння відповідному суб`єкту в своєчасному виконанні своїх зобов`язань з поставки вкрай необхідної державі продукції. Як і подальше покладення штрафних санкцій на іноземних контрагентів, які здійснюють посильний вклад в постачання продукції, ніяким чином не стимулюватиме їх до подальшої співпраці, яка є надзвичайно необхідною.

Суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №909/636/16.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.

З огляду на вищевикладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу не досліджуються судом, так як з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Відповідач також просив розстрочити сплату штрафних санкцій до 31.12.2024.

Відповідно до ст. 331 ГПК України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим. Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: 1) ступінь вини відповідача у виникненні спору; 2) стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім`ї, її матеріальний стан; 3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо. Розстрочення та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови.

Відповідач не навів підстав та не долучив доказів в підтвердження наявності підстав для розстрочення рішення суду. Суд не вбачає підстав для задоволення заяви відповідача про розстрочення стягнення санкцій, в зв`язку з його необгрунтованістю.

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (на підставі ст. 129 Господарського процесуального кодексу України).

При цьому, у разі коли господарський суд зменшує розмір неустойки (штрафу, пені), витрати позивача, пов`язані зі сплатою судового збору, відшкодовуються за рахунок відповідача у сумі, сплаченій позивачем за позовною вимогою, яка підлягала б задоволенню, якби зазначений розмір судом не було зменшено.

Керуючись статтями 74, 76-80, 129, 231, 236-242 Господарського процесуального кодексу України,

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Державної компанії з експорту та імпорту продукції і послуг військового та спеціального призначення "Укрспецекспорт" (04119, м. Київ, вул. Дегтярівська, 36, ідентифікаційний код 21655998) на користь Міністерства оборони України (03168, м. Київ, пр-т Повітрофлотський, 6 ідентифікаційний код 00034022) пеню у розмірі 968526 (дев`ятсот шістдесят вісім тисяч п`ятсот двадцять шість) грн 39 коп., штраф у розмірі 987332 (дев`ятсот вісімдесят сім тисяч триста тридцять дві) грн 72 коп. та судовий збір у розмірі 146689 (сто сорок шість тисяч шістсот вісімдесят дев`ять) грн 43 коп.

3. В частині позовних вимог про стягнення пені у розмірі 3897613,46 грн та штрафу у розмірі 3949330,90 грн - відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Відповідно до частини 1 статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду - протягом десяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).

Повне рішення складено 03.08.2023

Суддя І.В.Усатенко