Рішення № 112602917, 02.08.2023, Охтирський міськрайонний суд Сумської області

Справа № 583/1425/23

2/583/413/23

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 серпня 2023 року м. Охтирка

Охтирський міськрайонний суд Сумської області в складі:

головуючого - судді Ільченко В.М.

за участі секретаря Верби Н.О.

представника позивачки ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду №2 в режимі відеоконференції цивільну справу за позовом ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 ) до ОСОБА_3 ( АДРЕСА_2 ), третя особа: Управління «Служба у справах дітей» Сумської міської ради (Україна, Сумська область, м. Суми, вул. Харківська, 35) про позбавлення батьківських прав,

УСТАНОВИВ:

14.04.2023 відкрито провадження у даній справі. Позивачка свої вимоги мотивує тим, що вона з відповідачем мають спільну дитину - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Дитина проживає разом з нею та знаходиться на її повному утриманні. Починаючи з 2021 року відповідач перестав цікавиться дитиною, ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків по вихованню дитини, не цікавиться її життям, не відвідує її вдома, ухиляється від утримання дитини. Тому просить позбавити ОСОБА_3 батьківських прав стосовно доньки ОСОБА_4 , стягнути з відповідача судові витрати.

В судовому засіданні представник позивачки вимоги підтримав з підстав, викладених в позовній заяві, та просив задовольнити.

Позивачка в судове засідання не з`явилася.

Відповідач в судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся за зареєстрованою адресою місця проживання, правом на подання відзиву на позовну заяву не скористався.

Від управління «Служба у справах дітей» Сумської міської ради надійшла заява про розгляд справи без участі представника третьої особи.

Свідок ОСОБА_5 в судовому засіданні пояснив, що він познайомився з позивачкою та відповідачем, коли вони проживали разом та ОСОБА_2 була вагітною. Потім народилася дитина, відповідач не працював, сім`ю матеріально не забезпечував. На зауваження щодо необхідності працевлаштування для надання коштів на утримання дитини відповідав обіцянками, а потім пішов з дому. Іноді телефонував поцікавитися як дитина, але казав, що грошей немає. З 2021 року з ним зв`язку не стало, коштів на утримання дитини він не надає, тому позивачка вирішила позбавити його батьківських прав.

Приймаючи до уваги згоду сторони позивача, суд проводить заочний розгляд справи на підставі доказів, наявних у справі, відповідно до положень ч. 4 ст. 223 ЦПК України.

Суд проаналізував матеріали справи, вислухав пояснення представника позивачки, покази свідка, дослідив письмові докази, дійшов такого висновку.

Спірні правовідносини підлягають врегулюванню відповідно до норм сімейного законодавства.

Установлено, що ОСОБА_3 та ОСОБА_2 являються батьками малолітньої ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 , виданим 24.12.2020 Сумським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми).

На даний час малолітня ОСОБА_4 проживає разом з матір`ю за адресою: АДРЕСА_1 , в належному позивачці будинку, що підтверджується інформацією на запит від 10.02.2023 №14.03-08/246552, відміткою в паспорті громадянина України серії НОМЕР_2 , виданому 03.04.2014 Ковпаківським РВ у м. Суми УДМС України в Сумській області, договором дарування 59/100 часток житлового будинку від 30.06.2021, зареєстрованим в реєстрі за №395, витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 30.06.2021 №263736653.

Відповідно до ч. 3 ст. 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

За приписами ч.ч. 1-3 ст. 5 СК України держава охороняє сім`ю, дитинство, материнство, батьківство, створює умови для зміцнення сім`ї. Держава створює людині умови для материнства та батьківства, забезпечує охорону прав матері та батька, матеріально і морально заохочує і підтримує материнство та батьківство. Держава забезпечує пріоритет сімейного виховання дитини.

Забезпечення найкращих інтересів дитини - дії та рішення, що спрямовані на задоволення індивідуальних потреб дитини відповідно до її віку, статі, стану здоров`я, особливостей розвитку, життєвого досвіду, родинної, культурної та етнічної належності та враховують думку дитини, якщо вона досягла такого віку і рівня розвитку, що може її висловити (абзац четвертий ч. 1 ст. 1 Закону України «Про охорону дитинства»).

Частиною 1 ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (ч. 1 ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства»).

Положеннями ч.ч. 1, 7-9 ст. 7 СК України передбачено, що сімейні відносини регулюються цим Кодексом та іншими нормативно-правовими актами. Дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Статтею 150 СК України, встановлено обов`язки батьків щодо виховання та розвитку дитини, до яких, серед інших, належить і обов`язок піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.

Здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності (ч. 1 ст. 155 СК України).

Частинами 1 та 2 ст.27 Конвенції про права дитини від 20.11.1989, ратифікованої Постановою Верховної Ради України №789-XII від 27.02.1991 визначено, що держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батько (-ки) або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

В преамбулі до Конвенції про права дитини, зазначено, що дитині для повного та гармонійного розвитку необхідно зростати в сімейному оточенні.

Положеннями Конвенції про права дитини передбачено, що дитина має право на ім`я і набуття громадянства, а також право знати своїх батьків і право на їх піклування.

Пунктами 1, 2 ст. 3 Конвенції про права дитини передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Згідно зі ст. 9 Конвенції про права дитини держави-сторони дбають про те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їхньому бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи за судовим рішенням визначають відповідно до застосованого закону і процедур, що таке розлучення необхідне в інтересах дитини. Вирішення такого питання може бути необхідним у тому чи іншому випадку, коли, наприклад, батьки жорстоко поводяться з дитиною чи не піклуються про неї. При цьому всім заінтересованим сторонам надається можливість брати участь у вирішенні такого питання та викладати свою позицію.

Підстави позбавлення батьківських прав визначені ч. 1 ст. 164 СК України.

Так, мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.

Відповідно до ч. 3 ст. 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені батьківських прав щодо усіх своїх дітей або когось з них.

Позбавлення батьківських прав є винятковим заходом, який тягне за собою істотні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (ст. 166 СК України).

Позбавлення батьківських прав є заходом відповідальності батьків за невиконання або неналежне виконання ними своїх батьківських обов`язків. Головною метою такого заходу є захист інтересів малолітніх та неповнолітніх дітей і стимулювання батьків щодо належного виконання своїх обов`язків. Ухилення батьків від виховання дитини, як підстава позбавлення батьківських прав, можлива лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Крім того, зазначені чинники повинні мати систематичний та постійних характер.

Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо і лише при наявності вини у діях батьків.

Пунктом 15 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» №3 від 30.03.2007 позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують , та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

У ч. 2 п. 16 Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» №3 від 30.03.2007 зазначено, що ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкується з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

При вирішенні питання щодо позбавлення батьківських прав необхідно впевнитися не лише в невиконанні батьком обов`язків по вихованню, а також встановити, що батько ухиляється від їх виконання свідомо, тобто, що він систематично, незважаючи на всі заходи попередження та впливу, продовжує не виконувати свої батьківські обов`язки.

Позбавлення батьківських прав відноситься до крайньої міри відповідальності, а це означає, що застосовується ця міра судом тоді, коли всі інші засоби впливу виявилися безрезультатними.

Правовий висновок про те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який слід розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків викладено, зокрема в постановах Верховного Суду від 29.07.2021 у справі №686/16892/20, від 07.12.2022 у справі №562/2695/20, від 03.08.2022 у справі №306/7/20, від 11.01.2023 у справі №461/7447/17. Судова практика щодо застосування положень статті 164 СК України є усталеною.

Позивачка на підтвердження позовних вимог про позбавлення батьківських прав послалася на те, що відповідач ухиляється від виконання своїх обов`язків, пов`язаних з вихованням дитини, а саме: не цікавиться її життям, не відвідує її вдома, ухиляється від утримання дитини.

Разом з цим, суду не надано належних та допустимих доказів, що поведінка відповідача стосовно його доньки є свідомим нехтуванням ним своїми батьківськими обов`язками.

Відповідно до ч.ч. 4, 5 ст. 19 СК України при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою.

Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Управлінням «Служба у справах дітей» Сумської міської ради був наданий висновок від 26.06.2023 №1101/27.1-26, відповідно до якого управління вважає недоцільним позбавлення ОСОБА_3 батьківських прав стосовно малолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Таким чином, в судовому засіданні не було встановлено, що відповідач є особою, яка злісно ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що у задоволенні позовних вимог має бути відмовлено.

На підставі викладеного, керуючись ст. 51 Конституції України, Конвенцією про права дитини від 20.11.1989, ст.ст. 5, 7, 19, 150, 155, 164, 166 Сімейного кодексу України, ст.ст. 1, 8, 12 Закону України «Про охорону дитинства», ст.ст. 12, 13, 77-81, 206, 263-265, 268, 280-282 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, який його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом 30 днів з дня його складення.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.

Рішення може бути оскаржене до Сумського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складене 03 серпня 2023 року.

Суддя Охтирського міськрайонного суду

Сумської області В.М. Ільченко