Ухвала суду № 112591639, 18.07.2023, Липовецький районний суд Вінницької області

Справа № 136/1321/23

УХВАЛА

іменем України

18 липня 2023 року м. Липовець

Суддя Липовецького районного суду Вінницької області Шпортун С.В., розглянувши заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Енера Вінниця» про видачу судового наказу про стягнення із ОСОБА_1 заборгованості за спожиту електричну енергію,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Енера Вінниця» звернулось до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення із ОСОБА_1 заборгованості за спожиту електричну енергію в сумі 7096,16 грн., судового збору в розмірі 268,40 грн.

Із заяви та доданих до неї матеріалів судом встановлено, що зареєстроване та постійне місце проживання боржника ОСОБА_1 значиться - АДРЕСА_1 , тоді як нерухомість за якою у ОСОБА_1 утворилась заборгованість з оплати комунальних послуг перед Товариством з обмеженою відповідальністю «Енера Вінниця» знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 .

За наслідками отриманої судом інформації з Єдиного державного демографічного реєстру було отримано відповідь за №149100 від 17.07.2023, з якої встановлено, що адреса реєстрації боржника значиться: АДРЕСА_1 .

Заява про видачу судового наказу подається до суду першої інстанції за загальними правилами підсудності, встановленими ЦПК України (стаття 162 ЦПК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 27 ЦПК України позови до фізичної особи пред`являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування, якщо інше не передбачено законом.

Суд звертає увагу, що відповідно до ч.1 ст.30ЦПК України заяви, що виникають з приводу нерухомого майна, пред`являються за місцезнаходженням майна або основної його частини.

Згідно з положеннями статті 181ЦК України до нерухомого майна належать земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на них, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення. Наприклад, це позови про право власності на таке майно; про право володіння і користування ним (стаття 358 ЦК України); про поділ нерухомого майна, що є у спільній частковій власності та виділ частки із цього майна (статті 364, 367 ЦК України); про поділ нерухомого майна, що є у спільній сумісній власності та виділ частки із цього майна (статті 370, 372 ЦК України); про право користування нерухомим майном (визначення порядку користування ним); про право, яке виникло із договору найму жилого приміщення, оренди тощо; про визнання правочину з нерухомістю недійсним; про звернення стягнення на нерухоме майно - предмет іпотеки чи застави; розірвання договору оренди землі; стягнення орендної плати, якщо спір виник з приводу нерухомого майна; про усунення від права на спадкування та визначення додаткового строку для прийняття спадщини (постанова Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 1 березня 2013 року № 3 «Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ»).

Правові висновки щодо застосування положень цивільного та господарського процесуального законодавства України про виключну підсудність справ у спорах, що виникають з приводу нерухомого майна, викладено також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 лютого 2021 року у справі № 911/2390/18 (провадження № 12-73гс20).

Виключна підсудність застосовується до тих спорів, вимоги за якими стосуються нерухомого майна як безпосередньо, так і опосередковано, а спір може стосуватися як правового режиму нерухомого майна, так і інших прав та обов`язків, що пов`язані з нерухомим майном.

Словосполучення «з приводу нерухомого майна» необхідно розуміти таким чином, що правила виключної підсудності поширюються на будь-які спори, які стосуються прав та обов`язків, що пов`язані з нерухомим майном. У таких спорах нерухоме майно не обов`язково виступає, як безпосередньо об`єкт спірного матеріального правовідношення.

Подібні правові висновки щодо застосування правил виключної підсудності спорів з приводу нерухомого майна викладено у постанові Верховного Суду від 9 вересня 2020 року у справі № 910/6644/18 та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 7 липня 2020 року у справі № 910/10647/18.

Із заяви та доданих до неї документів вбачається, що предметом заяви є стягнення заборгованості за послуги за спожиту електричну енергію.

Відповідно до п. 5, ч. 1 ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», предметом регулювання цього Закону є відносини, що виникають у процесі надання споживачам послуг з управління багатоквартирним будинком, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення та поводження з побутовими відходами, а також відносини, що виникають у процесі надання послуг з постачання та розподілу електричної енергії і природного газу споживачам у житлових, садибних, садових, дачних будинках.

Отже надання послуг з електричної енергії побутовому споживачу ОСОБА_1 стосується забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житловій квартирі, тобто предметом заяви є стягнення заборгованості за надання послуг по забезпеченню житлової квартири електроенергією, відтак має пред`являтися за місцем знаходження цього майна, за правилами виключної підсудності.

Як убачається із Заяви-приєдання споживача ЕІС-код точки комерційного обліку на імя ОСОБА_1 : НОМЕР_1 , адреса об`єкту: АДРЕСА_2 .

Отже справа належить за правилами виключної підсудності до підсудності Вінницького міського суду Вінницької області.

Ураховуючи викладене вище, не вбачається правових підстав розгляду поданої заява Липовецьким районним судом Вінницької області.

Згідно з ч.8 ст. 165 ЦПК України, якщо за результатами розгляду отриманих судом відомостей про місцезнаходження боржника -юридичної особиабо фізичної особи - підприємця буде встановлено, що заява про видачусудового наказуне підсудна цьому суду, суд не пізніше десяти днів з дня надходження заяви постановляє ухвалу про передачу заяви про видачу судового наказу разом з доданими до неї документами за підсудністю.

П.1 ч. 1 ст. 31 ЦПК України передбачено, що суд передає справу на розгляд іншому суду, якщо справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду.

Відповідно до ст. 32 ЦПК України спори між судами про підсудність не допускаються. Справа, передана з одного суду до іншого в порядку, встановленомустаттею 31 цього Кодексу, повинна бути прийнята до провадження судом, якому вона надіслана.

З огляду на викладене, суд вважає, що наявні правові підстави для направлення даної заяви до суду якому належить її вирішення.

Керуючись ст.165, 166, 259, 260 ЦПК України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Енера Вінниця» про видачу судового наказу про стягнення із ОСОБА_1 заборгованості за спожиту електричну енергію, - надіслати за підсудністю до Вінницького міського суду Вінницької області.

Передача справи на розгляд іншого суду за встановленоюЦПК Українипідсудністю з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першоїстатті 31 ЦПК України, здійснюється на підставі ухвали суду не пізніше п`яти днів після закінчення строку на її оскарження, а в разі подання скарги - не пізніше п`яти днів після залишення її без задоволення.

Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення, якщо інше не передбачено ЦПК України.

Ухвала може бути оскаржена протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення безпосередньо до Вінницького апеляційного суду через. У разі якщо ухвалу було постановлено без участі особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Суддя Світлана ШПОРТУН