Вирок № 112591628, 01.08.2023, Ладижинський міський суд Вінницької області

Справа № 135/1110/22

Провадження № 1-кп/135/17/23

ВИРОК

іменем України

01.08.2023 року м. Ладижин

Ладижинський міський суд Вінницької області у складі: головуючого - судді ОСОБА_1 , за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 , учасників кримінального провадження - прокурора ОСОБА_3 , представника потерпілої - адвоката ОСОБА_4 , захисника - адвоката ОСОБА_5 , обвинуваченого ОСОБА_6 , представника цивільного відповідача АТ «СК «Країна» - ОСОБА_7 , розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12022020240000073 від 10.07.2022 року, за обвинувальним актом відносно:

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м.Ладижин Гайсинського району Вінницької області, українця, громадянина України, одруженого, який не працює, є пенсіонером за віком, має середню-технічну освіту, заступник голови ГО «Мирослава», зареєстрований і проживає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого, -

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.286 КК України, -

В С Т А Н О В И В:

10 липня 2022 року близько 15-55 год., ОСОБА_6 , керуючи технічно-справним легковим автомобілем марки «ВАЗ 21104», синього кольору, державний реєстраційний знак НОМЕР_1 , рухаючись головною дорогою по вул. Процишина в м. Ладижин Гайсинського району Вінницької області зі сторони перехрестя вулиць Наконечного та Процишина, при наближенні до перехрестя з вулицею Петра Кравчика, не переконався в безпечності подальшого руху, порушив вимоги п.16.14 та 16.12 Правил дорожнього руху України, виїхавши на перехрестя, не надав перевагу в русі велосипедисту ОСОБА_8 , яка рухалась головною автодорогою зі сторони вул. Хлібозаводської м. Ладижин Гайсинського району Вінницької області та допустив зіткнення із вказаним велосипедистом, в результаті якого ОСОБА_8 отримала тілесні ушкодження у вигляді закритих переломів зовнішнього виростка лівої великогомілкової кістки і акроміального кінця лівої ключиці, що згідно висновку судово-медичної експертизи №132 від 01.09.2022 року відносяться до тілесних ушкоджень середнього ступеня тяжкості по критерію тривалого розладу здоров`я більш як 21 день.

Суд вважає обвинувачення доведеним та кваліфікує дії ОСОБА_6 за ч.1 ст.286 КК України, як порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило потерпілому середньої тяжкості тілесне ушкодження.

Допрошений в якості обвинуваченого ОСОБА_6 свою вину у вчиненні кримінального правопорушення за ч.1 ст.286 КК України визнав в повному обсязі, та суду пояснив, що він не оспорює фактичні обставини справи, викладені в обвинувальному акті. По суті обвинувачення пояснив, що 10 липня 2022 року після 15 годині, на автомобілі ВАЗ

21104, синього кольору, державний реєстраційний знак НОМЕР_1 , який належить йому на праві власності, він рухався на по м. Ладижин Вінницької області по вул. Процишина в бік вул. П.Кравчика. Перед перехрестям побачив, що проводяться роботи на теплотрасі, і знизив швидкість. Потім переконавшись, що на головній дорозі зліва і справа відсутні автомобілі, почав рух, після чого відбулося зіткнення з велосипедистом ОСОБА_8 , яка рухалася по головній дорозі і яку він не помітив. Визнає, що ним були порушені пункти 16.14, 16.12 ПДР України, які перебувають в причинному зв`язку з настанням ДТП, внаслідок чого потерпіла ОСОБА_8 отримала середньої тяжкості тілесні ушкодження. Після ДТП потерпіла ОСОБА_8 була госпіталізована. На наступний після ДТП день він приходив до потерпілої у лікарню, просив пробачення у потерпілої, де познайомився з дочкою останньої. Пізніше через дочку потерпілої ОСОБА_9 він добровільно відшкодував витрати на лікування потерпілої на загальну сумі 14 312 грн., що він просить врахувати під час призначення покарання.

Вислухавши думки учасників судового розгляду, приймаючи до уваги, що обвинувачений ОСОБА_6 та інші учасники судового розгляду не оспорюють фактичні обставини справи, кваліфікацію кримінального правопорушення, судом встановлено, що обвинувачений вірно розуміє зміст обставин справи, відсутні сумніви в добровільності його позиції, суд в порядку ч.3 ст.349 КПК України визнав недоцільним дослідження доказів щодо обставин, які ніким не оспорювалися, і обмежився допитом обвинуваченого ОСОБА_6 , дослідженням матеріалів, що характеризують особу обвинуваченого, а також дослідженням цивільного позову та заяв сторін по суті цивільного позову.

При призначенні виду та міри покарання обвинуваченому ОСОБА_6 , суд керується вимогами ст.ст.65-67 КК України, роз`ясненнями, що містяться в п.1 постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 24.10.2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання» (з наступними змінами), а також враховує правовий висновок Верховного Суду, висловлений у постанові від 08.02.2018 року у справі №522/20964/16-к, відповідно до якого визначені у ст.65 КК України загальні засади призначення покарання є гарантією обрання винній особі необхідного і доцільного заходу примусу, який би ґрунтувався на засадах законності, гуманізму, індивідуалізації та сприяв досягненню справедливого балансу між правами і свободами особи та захистом інтересів держави і суспільства. Відповідно до вказаних засад особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Виходячи з принципу співмірності, цей захід примусу за своїм видом і розміром має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їхній небезпечності та даним про особу винного. При виборі покарання мають значення і повинні братися до уваги обставини, які його пом`якшують і обтяжують.

Також суд враховує роз`яснення, надані у пунктах 20-22 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті», за якими при призначенні покарання за відповідною частиною ст. 286 КК України суди мають враховувати не тільки наслідки, що настали, а й характер та мотиви допущених особою порушень правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту, її ставлення до цих порушень та поведінку після вчинення злочину, вину інших причетних до нього осіб (пішоходів, водіїв транспортних засобів, працівників, відповідальних за технічний стан і правильну експлуатацію останніх, тощо), а також обставини, які пом`якшують і обтяжують покарання, та особу винного.

Виходячи з приписів ст.12 КК України, ОСОБА_6 вчинив кримінальне правопорушення, яке відноситься до злочинів невеликої тяжкості, з необережною формою вини.

ОСОБА_6 раніше не судимий, за місцем проживання характеризується позитивно, на обліку у нарколога і психіатра не перебуває, не працює, є пенсіонером за віком, має постійне місце проживання, одружений, є заступником голови Громадської організації «Мирослава», волонтером, указом Президента України від 17.02.2016 року №54/2016 нагороджений відзнакою Президента України «За гуманітарну участь в антитерористичній операції». Обставинами, які пом`якшують покарання обвинуваченого ОСОБА_6 , суд визнає його щире каяття, часткове добровільне відшкодування матеріальної шкоди. Обставин, що обтяжують покарання обвинуваченого ОСОБА_6 , судом не встановлено.

Суд приймає до уваги висновки, викладені в досудовій доповіді Гайсинського районного сектору №1 Філії державної установи «Центр пробації» стосовно обвинуваченого ОСОБА_6 , згідно якого беручи до уваги інформацію, яка характеризує особистість обвинуваченого, його спосіб життя, активну громадську позицію, патріотизм, відсутність історії правопорушень, а також низьку ймовірність вчинення повторного правопорушення, орган пробації вважає, що виправлення ОСОБА_6 без позбавлення або обмеження волі на певний строк можливе та не становить високої небезпеки для суспільства, у тому числі для окремих осіб.

З огляду на викладене, враховуючи характер, тяжкість та суспільну небезпеку злочину, характер та мотиви допущених особою порушень правил безпеки дорожнього руху, ставлення обвинуваченого до допущених порушень, дані, які характеризують особу обвинуваченого, наявність обставин, що пом`якшують покарання, відсутність обставин, що обтяжують покарання, з урахуванням висновків досудової доповіді стосовно обвинуваченого, суд приходить до висновку про призначення ОСОБА_6 покарання у виді мінімального штрафу з позбавленням права керувати транспортними засобами на мінімальний строк, яке суд вважає необхідним та достатнім для досягнення цілей кримінального покарання та таким, що відповідає засадам справедливості.

Суд не вбачає підстав для застосування до обвинуваченого положень ст. 69 КК України, як про це просив захисник у судових дебатах, у зв`язку з відсутністю передумов за яких дана правова норма може бути застосована.

Так, ч.2 ст.69 КК України передбачено, що суд може не призначати додаткове покарання, що передбачене в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу як обов`язкове, за винятком випадків призначення покарання за вчинення кримінального правопорушення, за яке передбачене основне покарання у виді штрафу в розмірі понад три тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Відповідно до санкції ч.1 ст.286 КК України, за дане кримінальне правопорушення передбачено покарання у вигляді штрафу від трьох тисяч до п`яти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправних робіт на строк до двох років, або арешту на строк до шести місяців, або обмеження волі на строк до трьох років, з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк до трьох років.

Відтак, приписи ч. 2 ст. 69 КК України містять виняток із загальної норми, коли суд може не призначати додаткове покарання, що передбачене як обов`язкове. Це зокрема, передбачене ч.1 ст.286 КК України основне покарання у вигляді штрафу понад три тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Отже, враховуючи, що санкцією інкримінованого ОСОБА_6 кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.286 КК України, одним із видів покарань передбачено штраф від трьох тисяч до п`яти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, звільнення останнього від застосування додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами є неможливим.

По кримінальному провадженню потерпілою ОСОБА_8 до початку судового розглядузаявлений цивільний позов до ОСОБА_6 і АТ «СК «Країна» про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, в якому цивільний позивач просить стягнути на її користь зі ОСОБА_6 та АТ «СК «Країна» 3523,62 грн. у якості відшкодування за заподіяну майнову шкоду, та 500 000 грн.

у якості відшкодування за заподіяну моральну шкоду.

Цивільний відповідач ОСОБА_6 надав відзив на позовну заяву, у якому просив врахувати, що під час досудового розслідування ним було добровільно відшкодовано доньці цивільного позивача - ОСОБА_9 витрати на лікування в загальній сумі 14 312 грн., на момент вчинення кримінального правопорушення цивільно-правову відповідальність володільця транспортного засобу ВАЗ 21104, д.н.з. НОМЕР_1 , було застраховано у АТ «СК «Країна», яка повинна нести відповідальність за заподіяну шкоду в межах суми страхового відшкодування.

Цивільний відповідач АТ «СК «Країна» надав відзив на позов, у якому заперечував проти задоволення позову в цілому. На дату звернення до суду цивільний позивач не зверталася до страховика із заявою про страхове відшкодування згідно пункту 35.1 статті 35 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», отже звернення до суду є передчасним. В цивільному позові заявлено вимогу про стягнення витрат на лікування в сумі 3523,62 грн., проте на підставі пункту 24.1. статті 24 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» підтверджена та обґрунтована сума витрат на лікування цивільного позивача складає 2597,09 грн. З урахуванням вимог ст.26-1 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», сума страхового відшкодування моральної шкоди складає 129,85 грн.

Згідно з положенням ч.1 ст.128 КПК України особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред`явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або до фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння.

Відповідно до положень ч.1 ст.129 КПК України, ухвалюючи обвинувальний вирок, суд залежно від доведеності підстав і розміру позову задовольняє цивільний позов повністю або частково чи відмовляє в ньому.

Відповідно до ч.1 ст.1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

За вимогами ст.3 Закону України «Про загальнообов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі - Закон №1961-IV ) обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників.

Об`єктом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов`язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров`ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу (стаття 5 Закону №1961-IV).

Відповідно до ст.6 Закону №1961-IV страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого.

Відповідно до п. 22.1. ст.22 Закону №1961-IV у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.

Відповідно до ст.1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну

відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Отже, обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування (пункт 72 постанови Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2018 року справі № 308/3162/15-ц).

Відповідно до правового висновку, викладеного у п.п. 69-73 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі №755/18006/15-ц, у випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов`язанні в межах суми страхового відшкодування виступає страховик завдавача шкоди. Цей страховик, хоч і не завдав шкоди, але є зобов`язаним суб`єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди у передбаченому Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» порядку. Після такої виплати деліктне зобов`язання припиняється його належним виконанням страховиком завдавача шкоди замість останнього.

Відтак, відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно з цим договором або Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у страховика не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених у статті 37), чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування.

Вирішуючи цивільний позов потерпілої ОСОБА_8 в межах вимог та підстав наведених у позовній заяві, суд виходить з того, що у судовому засіданні, на підставі зібраних доказів встановлено, що порушення п.п.16.12, 16.14 ПДР України водієм автомобілю «ВАЗ 21104», д.р.з. НОМЕР_1 , ОСОБА_6 перебуває у прямому причинному зв`язку з настанням дорожньо-транспортної пригоди. Цивільна правова відповідальність ОСОБА_6 , як власника автомобілю «ВАЗ 21104», д.р.з. НОМЕР_1 , застрахована Акціонерним товариством «СК «Країна» на підставі Полісу обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №АР/6036929 від 08 жовтня 2021 року з лімітом відповідальності на одного потерпілого за шкоду заподіяну життю та здоров`ю - 260 000 гривень, розмір франшизи нуль гривень.

Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди потерпілій ОСОБА_8 заподіяні тілесні ушкодження середньої тяжкості, в зв`язку з чим остання знаходилася на стаціонарному і амбулаторному лікуванні та, відповідно, несла витрати на придбання ліків.

Відповідно до ст.23 Закону №1961-IV шкодою, заподіяною життю та здоров`ю потерпілого у результаті дорожньо-транспортної пригоди, є в тому числі шкода, пов`язана з лікуванням та тимчасовою втратою працездатності потерпілим; моральна шкода, що полягає у фізичному болю та стражданнях, яких потерпілий - фізична особа зазнав у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я.

Відповідно до ст.24 Закону №1961-IV у зв`язку з лікуванням потерпілого відшкодовуються обґрунтовані витрати, пов`язані з доставкою, розміщенням, утриманням, діагностикою, лікуванням, протезуванням та реабілітацією потерпілого у відповідному закладі охорони здоров`я, медичним піклуванням, лікуванням у домашніх умовах та придбанням лікарських засобів.

В обґрунтування позову в частині витрат на лікування цивільний позивач ОСОБА_8 посилається на те, що внаслідок ДТП вона отримала середньої тяжкості

тілесне ушкодження, їй було встановлено діагноз: перелам в/з лівої великогомілкової кістки без зміщення у стадії консолідації, перелом акроміального кінця лівої ключиці зі зміщенням, вона змушена була оплачувати проходити стаціонарне лікування та придбавати за власний рахунок ліки та інші засоби.

Цивільний позов щодо стягнення майнової шкоди з АТ «СК «Країна» в частині витрат на лікування підлягає задоволенню в сумі 3420,41 грн., яка підтверджена відповідними документами, поданими позивачем на підтвердження витрат, пов`язаних з лікуванням та придбанням лікарських засобів (консультативні висновки, виписні епікризи, товарні чеки на придбання ліків), які відносяться до періоду лікування починаючи з 10.07.2022 року по 17.10.2022 року (а.с.31-35).

Одночасно з цим, підстав для стягнення витрат за квитанцією від 10.07.2022 року на суму 184,50 грн. суд не вбачає, оскільки ці витрати здійснені на придбання продуктів харчування, що не пов`язане з лікуванням.

За таких обставин, з АТ «Страхова компанія «Країна» підлягає стягненню майнова шкода за витрати на лікування в розмірі 3420,41 грн.

Суд не погоджується з запереченнями цивільного відповідача АТ «СК «Країна» щодо обов`язкового попереднього звернення цивільного позивача до страховика із заявою про виплату страхового відшкодування на виконання вимог ст.35 Закону №1961-IV, і наявності у зв`язку цим підстав для відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення страхового відшкодування.

Положеннями статті 35 Закону №1961-IV регламентовано, що для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, протягом 30 днів з дня подання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду подає страховику (у випадках, передбачених ст. 41 цього Закону) заяву про страхове відшкодування.

Велика Палата Верховного Суду, у постанові від 19 червня 2019 року в справі № 465/4621/16-к (провадження № 13-24 кс19) вказала таке.

Визначений Законом №1961-IV порядок звернення потерпілого до страховика із заявою про здійснення страхового відшкодування є не досудовим порядком урегулювання спору, визначеним як обов`язковий в розумінні ст.124 Конституції України, а позасудовою процедурою здійснення страхового відшкодування, яка загалом не виключає право особи безпосередньо звернутися до суду з позовом про стягнення відповідного відшкодування.

Обов`язок відшкодування шкоди, завданої ДТП, у тому числі, коли йдеться про вчинення злочину, передбаченого ст.286 КК, обумовлений не порушенням певного договірного зобов`язання, а фактом спричинення шкоди майну, здоров`ю та життю людини.

Застосування положень Закону №1961-IV у кримінальному судочинстві не повинно суперечити його засадам і обмежувати права потерпілого.

Право особи у випадку завдання шкоди кримінальним правопорушенням, передбаченим ст. 286 КК, порушене саме фактом заподіяння такої шкоди, а тому особа вправі самостійно обирати способи відшкодування такої шкоди. Це також узгоджується зі статтями 15, 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК).

Законодавець передбачає дві підстави для виплати страхового відшкодування потерпілому. Перша з них - передбачена ст. 35 Закону №1961-IV. Шкода може бути відшкодована на підставі звернення потерпілого до страхової компанії за умови подання ним відповідної заяви про таке відшкодування.

Інший спосіб передбачає можливість звернення за відшкодуванням до суду з вимогою до страхової компанії про відшкодування шкоди та ухвалення відповідного судового рішення. Так, згідно з пунктом 36.1. статті 36 Закону №1961-IV рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) приймається у зв`язку з визнанням майнових вимог заявника або на підставі рішення суду у разі, якщо спір про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) розглядався в судовому порядку.

Протилежний підхід, який ставив би у залежність право потерпілого на компенсацію за результатами кримінального провадження від попереднього звернення чи незвернення з заявою до цих осіб, призвів би до істотного обмеження, чи навіть повного нівелювання його права на судовий захист у кримінальному процесі, встановленого статтею 128 КПК.

Водночас, у межах кримінального провадження за ст. 286 КК факт, обставини ДТП, особа, винна у її настанні, характер і розмір завданої шкоди встановлюються судом як обставини, що мають істотне значення для кримінальної справи і належать до предмету доказування. В цьому, разі незвернення потерпілого безпосередньо до страховика жодним чином не перешкоджає з`ясуванню обставин, з якими законодавець пов`язує підстави для виплати відшкодування.

Тому Велика Палата Верховного Суду зробила висновок про застосування норми права, відповідно до якого, для розгляду в межах кримінального провадження цивільного позову потерпілого до страховика про стягнення шкоди, завданої внаслідок вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ст.286 КК, попереднє звернення потерпілого до страховика із заявою про виплату страхового відшкодування в порядку, визначеному ст.35 Закону №1961-IV, не є обов`язковим.

Вирішуючи питання про стягнення моральної шкоди, суд приходить до наступного висновку.

Як вбачається з положень ч.1 ст.1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

У відповідності до ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Відповідно до ч.3 ст.23 ЦК України розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Ч.4 ст.23 ЦК України передбачає, що моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.

Як встановлено судом, ОСОБА_6 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч.1 ст.286 КК України, вина обвинуваченого в скоєнні ДТП, яке потягло спричинення потерпілій середньої тяжкості тілесних ушкоджень, причинний зв`язок між заподіяною шкодою та протиправною поведінкою доведені вищезазначеними доказами, які підтверджують обставини вчиненого кримінального правопорушення.

Отже, заявлена вимога цивільного позивача пов`язується з фактом заподіяння злочином моральної шкоди, і суд враховуючи стан здоров`я потерпілої, фізичні та душевні страждання, що призвели до негативних змін у житті потерпілої, тяжкість вимушених змін у її звичайному способі життя, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, вважає, що є підстави для відшкодування моральної шкоди відповідно до п.1 ч.2 ст.23 ЦК України та п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди».

Обгрунтовуючи вимоги про стягнення моральної шкоди, ОСОБА_8 посилається на те, що внаслідок ДТП їй було завдано середньої тяжкості тілесних ушкоджень, після ДТП вона відчула надзвичайний фізичний біль, страх за власне життя, вимушена була тривалий час проходити лікування та реабілітацію, що негативно позначилося на її житті, щоденні спогади кожного дня продовжують її турбувати,

наслідки перенесених травм призвели до появи стійкого безсоння та сильної депресії.

Таким чином, з урахуванням характеру і обсягу моральних та фізичних страждань, яких зазнала позивач, тривалості лікування, її психоемоційних переживань, понесених внаслідок отримання тілесних ушкоджень, тяжкості вимушених змін у її життєвих стосунках, часу та зусиль направлених для їх відновлення, необхідністю пожиттєво приймати ліки, виходячи з принципів розумності, справедливості і виваженості, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_8 про відшкодування моральної шкоди підлягають частковому задоволенню в розмірі 60 000 грн.

Згідно з ст.26-1 Закону страховикомвідшкодовується потерпілому - фізичній особі, який зазнав ушкодження здоров`я під час дорожньо-транспортної пригоди, моральна шкода у розмірі 5 відсотків страхової виплати за шкоду, заподіяну здоров`ю.

В зв`язку з вищенаведеним, цивільний позов ОСОБА_8 в частині стягнення моральної шкоди слід задовольнити частково, стягнувши з цивільного відповідача ОСОБА_6 на її користь в рахунок відшкодування моральної шкоди 59 828,98 грн., а зі АТ «Страхова компанія «Країна» стягнути в рахунок відшкодування моральної шкоди 171,02 грн., що становить 5 відсотків страхової виплати за шкоду, заподіяну здоров`ю.

Згідно з ч.1 ст.100 КПК України речовий доказ, який був наданий стороні кримінального провадження або нею вилучений, повинен бути якнайшвидше повернутий володільцю, крім випадків, передбачених статтями 160-166, 170-174 цього Кодексу.

Отже, речові докази: автомобіль марки «ВАЗ 21104», синього кольору, д.р.з. НОМЕР_1 , який ухвалою Ладижинського міського суду Вінницької області від 11.04.2023 року переданий на зберігання ОСОБА_6 , підлягає поверненню власнику ОСОБА_6 ; велосипед «HERA» чорно-білого кольору, який ухвалою Ладижинського міського суду Вінницької області від 08.06.2023 року переданий на зберігання ОСОБА_8 , підлягає поверненню власнику ОСОБА_8 .

На підставі ч.4 ст.174 КПК України суд вважає необхідним скасувати арешти на майно, накладені ухвалами слідчого судді Ладижинського міського суду Вінницької області від 14 липня 2022 року у справі №135/612/22 (провадження №1-кс/135/159/22), від 14 липня 2022 року у справі №135/612/22 (провадження №1-кс/135/160/22).

Відповідно до ст.ст.122, 124 КПК України з обвинуваченого ОСОБА_6 підлягають стягненню на користь держави документально підтверджені витрати на залучення експертів для проведення судових експертиз: №4784/22-21 від 22.07.2022 року в сумі 1510,16 грн., №4785/22-21 від 22.07.2022 року в сумі 1510,16 грн., №5680/22-21 від 01.09.2022 року в сумі 1510,16 грн., №6089/22-21 від 20.09.2022 року в сумі 566,31 грн., а всього на суму 5096 гривень 79 копійок.

Керуючись ст.ст. 371, 373-374 КПК України, суд, -

У Х В А Л И В:

ОСОБА_6 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.286 КК України, та призначити йому покарання у виді штрафу в розмірі трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 51 000 (п`ятдесят одна тисяча) гривень в дохід держави, з позбавленням права керування транспортним засобом строком на 1 (один) рік.

Початок строку відбування основного і додаткового покарання обчислювати з моменту набрання вироком законної сили.

Цивільний позов ОСОБА_8 до ОСОБА_6 , АТ «Страхова компанія «Країна» про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої кримінальним правопорушенням - задовольнити частково.

Стягнути з Акціонерного товариства «Страхова компанія «Країна» на користь ОСОБА_8 майнову шкоду в сумі 3420,41 грн., моральну шкоду всумі 171,02 грн., а всього стягнути 3 591 (три тисячі п`ятсот дев`яносто одну) гривну 43 копійки.

Стягнути зі ОСОБА_6 на користь ОСОБА_8 моральну шкоду в сумі 59 828 (п`ятдесят дев`ять тисяч вісімсот двадцять вісім) гривень 98 копійок.

Стягнути зі ОСОБА_6 на користь держави витрати на залучення експертів для проведення судових експертиз: №4784/22-21 від 22.07.2022 року в сумі 1510,16 грн., №4785/22-21 від 22.07.2022 року в сумі 1510,16 грн., №5680/22-21 від 01.09.2022 року в сумі 1510,16 грн., №6089/22-21 від 20.09.2022 року в сумі 566,31 грн., а всього на суму 5096 (п`ять тисяч дев`яносто шість) гривень 79 копійок.

Речові докази по кримінальному провадженню:

- автомобіль марки «ВАЗ 21104», синього кольору, д.р.з. НОМЕР_1 , який переданий на зберігання ОСОБА_6 - повернути власнику ОСОБА_6 ;

- велосипед «HERA» чорно-білого кольору, який переданий на зберігання ОСОБА_8 , - повернути власнику ОСОБА_8 .

Скасувати арешти на майно, накладені ухвалами слідчого судді Ладижинського міського суду Вінницької області від 14 липня 2022 року у справі №135/612/22 (провадження №1-кс/135/159/22), від 14 липня 2022 року у справі №135/612/22 (провадження №1-кс/135/160/22).

Вирок може бути оскаржений до Вінницького апеляційного суду через Ладижинський міський суд Вінницької області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Вирок набирає законної сили через тридцять днів з моменту його проголошення, якщо не буде оскаржений. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Суддя Ладижинського міського суду

Вінницької області ОСОБА_1