Рішення № 112578169, 01.08.2023, Господарський суд Полтавської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Зигіна, 1, м. Полтава, 36000, тел. (0532) 61 04 21

E-mail: inbox@pl.arbitr.gov.ua, https://pl.arbitr.gov.ua/sud5018/

Код ЄДРПОУ 03500004

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01.08.2023 Справа № 917/249/23

за позовною заявою Селянського фермерського господарства "Урожай", вул. Київська, б.98А, с.Андріяшівка, Роменський р-н, Сумська обл., 42087, код ЄДРПОУ 23295920

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро Трейд 2021", вул. Гоголя, 76/59, м.Миргород, 37600, код ЄДРПОУ 42467604

про стягнення 106 194 16,03 грн.

Суддя Киричук О.А.

Секретар судового засідання Тертична О.О.

Представники сторін:

від позивача: не з"явився

від відповідача: не з"явився

15.02.2023 до Господарського суду Полтавської області надійшла позовна заява Селянського фермерського господарства "Урожай" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро Трейд 2021" про стягнення 106 194 16,03 грн, з яких: 4 945 608,00 грн - сума основного боргу, 2 229 202,98 грн - інфляційні втрати, 3 444 605, 05 грн - штрафні санкції.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15.02.2023 року справу №917/249/23 передано на розгляд судді Іванко Л.А.

Ухвалою Господарського суду Полтавської області від 20.02.2023 прийнято позовну заяву до розгляду і відкрито провадження у справі №917/249/23, призначено справу до розгляду за правилами загального позовного провадження та встановлено сторонам строки для подання заяв по суті справи. Відмовлено в задоволенні клопотання позивача про витребування у Роменського ВП ГУНП в Сумській області матеріали кримінального провадження №12020200100000252.

Відповідач відзив на позов не надав.

Інші заяви чи клопотання сторони не подавали.

Ухвалою господарського суду від 30.03.2023 року (суддя Іванко Л.І.) суд постановив закрити підготовче провадження у справі №917/249/23, призначити справу до судового розгляду по суті в засіданні суду на 11.05.2023

Судове засідання, призначене на 11.05.2023 року не відбулося в зв`язку з перебуванням судді у відпустці.

Ухвалою господарського суду від 30.03.2023 року (суддя Іванко Л.І.) суд постановив призначити справу до судового розгляду по суті на 27.06.2023.

Розпорядженням керівника апарату суду 12.06.2023 року № 94 на підставі п. 2.3.50 Положення про автоматизовану систему документообігу суду призначено повторний автоматизований розподіл справи № 917/249/23 у зв`язку зі звільненням судді ОСОБА_1 .

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12.06.2023 року справу № 917/249/23 розподілено судді Киричуку О.А.

У зв"язку із зміною складу суду на стадії розгляду справи по суті суд (суддя Киричук О.А.) ухвалою від 27.06.2023 року постановив прийняти справу № 917/249/23 до свого провадження, призначити справу до судового розгляду по суті в засіданні суду на 13.07.2023.

07.07.23 та 12.07.23 від позивача надійшла заява про зменшення позовних вимог, в якій він зменшує свої позовні вимоги в частині штрафних санкцій та просить стягнути з відповідача 4 945 608,00 грн - сума основного боргу, 2 229 202,98 грн - інфляційні втрати, 665 693,13 грн - штрафні санкції.

Розглядаючи заяву позивача про зменшення розміру позовних вимог суд враховує наступне.

Згідно з ч. 2 ст. 14 ГПК України, учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 46 ГПК України, позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог - до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.

Під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві.

З врахуванням викладеного, беручи до уваги, що заява позивача про зменшення розміру позовних вимог відповідає за формою та змістом вимогам, що встановлені ст. 46 ГПК України, подана до початку розгляду справи по суті, а відтак, вказана заява приймається судом, а розгляд справи відбуватиметься з урахуванням зменшених позовних вимог.

Ухвалою від 13.07.2023р. суд відклав розгляд справи на 01.08.2023.

Сторони явку представників в судове засідання не забезпечили.

Від позивача 01.08.23р. надійшло клопотання про розгляд справи без участі його представника.

Відповідач причини неявки не повідомив.

Суд враховує, що з метою повідомлення учасників справи про розгляд справи судом, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвали суду у справі були направлені судом рекомендованими листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача (відповідачу копія ухвали направлена за адресою реєстрації: вул. Гоголя, буд.76, кв.59, м.Миргород, 37600, що співпадає з адресою, зазначеною позивачем у позові).

Копії ухвал суду, які направлялися за адресою відповідача, повернулися на адресу суду з відміткою пошти "адресат відсутній за вказаною адресою".

Суд зазначає, що заяв про зміну відповідачем місцезнаходження на адресу суду не поступало.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду викладеної у постанові від 15.05.2018 у справі № 904/6063/17, отримання поштової кореспонденції залежить від волевиявлення юридичної особи і на неї, як на суб`єкта господарської діяльності покладається обов`язок належної організації отримання поштової кореспонденції пов`язаної із здійснюваною господарською діяльністю. Сам лише факт неотримання скаржником кореспонденції, якою суд із додержанням вимог процесуального закону надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернулася до суду у зв`язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною невиконання ухвали суду, оскільки наведене зумовлено не об`єктивними причинами, а суб`єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на її адресу (аналогічна позиція викладена в постановах КГС ВС від 16.05.2018 у справі № 910/15442/17, від 10.09.2018 у справі № 910/23064/17, від 24.07.2018 у справі № 906/587/17).

Як звернув увагу Верховний суд у складі колегії Касаційного господарського суду в постанові від 19.02.2020р. у справі №910/16409/15: «свідоме неотримання судової кореспонденції, яка направлялася за офіційною юридичною адресою, є порушенням норм процесуального права та може бути розцінено судом як дії, спрямовані на затягування розгляду справи та свідчити про зловживання процесуальними правами учасника справи, які направлені на перешкоджання здійснення своєчасного розгляду справи. З огляду на наведене, колегія суддів дійшла висновку, що, сторона була обізнана про розгляд справи в суді, повідомлялася про дату, час та місце судових засідань за вказаною адресою, однак не скористався правом участі у судових засіданнях, тому відсутні підстави вважати, що судом під час розгляду справи було порушено норми процесуального права щодо повідомлення останнього про час та місце судового розгляду» .

Таким чином, в розумінні ст. ст. 120, 122, 242 ГПК України, відповідач повідомлений про дату, час та місце розгляду справи належним чином.

Також, Відповідач має доступ до судових рішень та мав можливість ознайомитись з ухвалами суду у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Відповідач повідомлявся завчасно та належним чином про розгляд справи, проте своїми процесуальними правами відповідач не скористався, відзиву не подав.

Згідно ч. 2 ст.178 Господарського процесуального кодексу України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Відповідно до ч.ч.1, 3 ст.13 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін; кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Стаття 43 ГПК України зобов`язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Враховуючи вищенаведене, судом, згідно вимог ГПК України, надавалась в повному обсязі можливість учасникам справи щодо обґрунтування їх правової позиції по суті справи та подання доказів.

Враховуючи те, що норми ст.81 ГПК України щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом учасників справи подавати докази, а п.4 ч.3 ст.129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства - свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, господарським судом створені належні умови для надання сторонами доказів в обґрунтування своєї правової позиції у справі.

Отже, судом було забезпечено принцип змагальності сторін, рівність сторін, що полягає у наданні їм однакових можливостей для реалізації ними своїх процесуальних прав, з огляду на сплив строків для подання доказів, з метою дотримання прав позивача на своєчасне вирішення спору.

В силу приписів ст. 2 ГПК України, завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Одним із основних принципів (засад) господарського судочинства є, зокрема, розумність строків розгляду справи.

Судом враховано, що згідно з ч. 1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 202 ГПК України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997 року №475/97-ВР, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Порушення права на розгляд справи упродовж розумного строку було неодноразово предметом розгляду Європейським судом з прав людини у справах проти України. Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини першої статті 6 згаданої Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року у справі "Смірнова проти України", рішення Європейського суду з прав людини від 27.04.2000 року у справі "Фрідлендер проти Франції"). Роль національних судів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006 року у справі "Красношапка проти України").

Матеріали справи свідчать про те, що судом було створено всім учасникам судового процесу належні умови для доведення останніми своїх правових позицій, надання ними доказів, які, на їх думку, є достатніми для обґрунтування своїх вимог та заперечень та надано достатньо часу для підготовки до судового засідання тощо. Окрім того, судом було вжито всіх заходів, в межах визначених чинним законодавством повноважень, щодо всебічного, повного та об`єктивного дослідження всіх обставин справи.

Відповідно до ст. 219 Господарського процесуального кодексу України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

З`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши матеріали справи, дослідивши надані учасниками судового процесу докази, суд встановив наступне.

05 червня 2019 р. між позивачем та відповідачем було укладено Договір купівлі-продажу № 3/06-19 за яким позивач зобов`язується передати відповідачу товарно-матеріальні цінності (надалі - Договір), згідно з яким Сторони погодили, що На умовах цього договору Продавець зобов`язується передати у власність Покупцеві товарно-матеріальні цінності (далі - ТМЦ), а Покупець зобов`язується прийняти та оплатити ТМЦ (п. 1.1. Договору). Асортимент, ціна за одиницю, строк, якість та умови поставки ТМЦ, які підлягають поставці за цим Договором, визначаються Сторонами у Специфікації (Додаток №1 до Договору), яка є його невід`ємною частиною (п.1.2. Договору).

Ціна Договору складається з загальної вартості ТМЦ, що передаються згідно цього - Договору та вказана в Специфікації за кожен день відвантаження (п.1.2. Договору).

Розрахунок між Покупцем та Продавцем за Договором здійснюється в безготівковій формі у гривнях, шляхом перерахування Покупцем Продавцю 100% вартості поставлених ТМЦ відповідно до Специфікації (Додаток № 1 до Договору) впродовж 5 (п яти) банківських днів після отримання ТМЦ (п.3.2. Договору).

Продавець після поставки ТМЦ передає Покупцю товарно-транспортну або видаткову накладну на поставлені ТМЦ (п.4.3. Договору).

Строк дії цього Договору розпочинається з моменту його підписання та припиняється 31 грудня 2019 року, але в будь якому разі після повного виконання Сторонами своїх зобов`язань за цим Договором (п.7.1. Договору).

У разі невиконання умов оплати за ТМЦ згідно п.п. 3.1-3.2 цього Договору, Покупець виплачує Продавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, діючої на період її обчислення, від вартості ТМЦ зазначеної в п. 2.1 цього Договору, за кожний день прострочення (п.8.3. Договору).

Сторони в Додатку № 1 до Договору погодили, що товарно-матеріальними цінностями є зерно кукурудзи.

Також, умовами специфікації Сторони погодили наступне:

Кількість ТМЦ, всього: 890,00 тонн.

Загальна вартість ТМЦ, що продається згідно з Договором купівлі-продажу від « 05» червня 2019 року № 3/06-19 (далі - Договір), встановлюється Сторонами: 4 094 000,00 грн. (чотири мільйона дев яносто чотири тисячі грн. 00 коп.) у тому числі ПДВ.

Продавець зобов`язується передати ТМЦ відповідно до цієї Специфікації, а Покупець прийняти їх протягом 5 (п яти) календарних днів з моменту укладення цього Договору.

Якість поставлених ТМЦ повинна відповідати вимогам ДСТУ згідно з класифікацією.

Позивач вказує, що за договірними відносинами, які склалися між сторонами, позивачем було поставлено 1 125 тон кукурудзи на загальну вартість 5 174 903,00 грн., однак відповідач сплатив за поставлений товар лише 229 295,00 грн. в зв`язку з чим утворюватись заборгованість розмірі 4 945 608,00 грн.

Позивач, з приводу заборгованості яка виникла, вважаючи, що в діях відповідача були ознаки кримінального правопорушення, - 31.03.2020 р. звернувся до Роменського ВП ГУНП в Сумській області з Заявою про вчинення кримінального правопорушення передбаченого ст. 190 Кримінального кодексу України.

В результаті розгляду Заяви було відкрито кримінальне провадження № 12020200100000252 від 10.04.2020 р.

За твердженням позивача, в результаті досудового розслідування було встановлено, що позивачем було поставлено товару на загальну вартість 5 174 903,00 грн., відповідач сплатив за поставлений товар лише 229 295,00 грн. в зв`язку з чим утворилась заборгованість розмірі 4 945 608,00 грн. Однак, враховуючи пояснення відповідача під час досудового розслідування, зприводу того, що розрахунок з позивачем не проведений в повному обсязі враховуючи той факт, що з самім відповідачем не проведений розрахунок його контрагентами. Враховуючи матеріали досудового розслідування, які підтверджують факт виникнення заборгованості, враховуючи, що винних дій, які передбачені саме Кримінальним кодексом України під час досудового розслідування не встановлено. 09.05.2022 р. в кримінальному провадженні №12020200100000252 було прийнято Постанову про закриття кримінального провадження.

Позивач вказує, що, в зв`язку з тим, що значна частина документів була долучена до матеріалів кримінального провадження, він позбавлений можливості надати всі можливі докази під час подання позову до суду.

Вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача 4 945 608,00 грн - сума основного боргу, 2 229 202,98 грн - інфляційні втрати, 665 693,13 грн - штрафні санкції (в редакції заяви про зменшення позовних вимог).

При вирішенні справи судом досліджено докази, наявні у матеріалах справи.

Оцінка аргументів учасників справи з посиланням на норми права, якими керувався суд:

Відповідно до ст. 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

У відповідності до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно до ст.629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Як встановлено судом, 05 червня 2019 р. між позивачем та відповідачем було укладено Договір купівлі-продажу № 3/06-19 за яким позивач зобов`язується передати відповідачу товарно-матеріальні цінності, які визначені в додатку № 1 до Договору.

Виходячи із змісту укладеного Договору, він за своєю правовою природою є договором про купівлю-продаж.

Згідно ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі ст. 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Згідно ст. 526 ЦК України, ст.193 ГК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

В статті 530 Цивільного кодексу України визначено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 599 Цивільного кодексу України та ст. 202 Господарського кодексу України господарське зобов`язання припиняється, зокрема, виконанням, проведеним належним чином.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 Цивільного кодексу України).

Судом встановлено, що на виконання умов договору позивачем було поставлено 1 125 тон кукурудзи на загальну вартість 5 174 903,00 грн. згідно видаткової накладної № 199 від 10.06.2019 р. та № 196 від 08.06.2019 р.

Відповідно до п. 3.2. Договору, відповідач зобов`язаний розрахуватися протягом 5 банківських днів від дати приймання товару.

Виходячи з положень п.3.2. Договору, товар переданий Відповідачу повинен бути оплачений протягом 5 банківських днів від дати приймання товару.

Матеріалами справи підтверджено, що відповідач сплатив за поставлений товар лише 229 295,00 грн., що підтверджується відповідними квитанціями про оплату. З урахуванням проведених оплат, за розрахунком позивача, основний борг відповідача за договором становить 4 945 608,00 грн.

Враховуючи викладене, з огляду на встановлені законом принципи змагальності сторін, відповідно до якого кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, та вірогідності доказів, згідно з яким наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування, позовні вимоги щодо стягнення з відповідача 4 945 608,00 грн. заборгованості за договором купівлі продажу № 3/06-19 від 05.06.2019 р. підтверджені документально та нормами матеріального права, а тому в цій частині підлягають задоволенню.

Крім того, позивач заявив до стягнення 2 229 202,98 грн інфляційних втрат, 665 693,13 грн штрафних санкцій.

У відповідності до ст.610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Щодо інфляційних нарахувань.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3 % річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.

Факт прострочення відповідачем виконання зобов`язань з оплати вартості отриманого товару підтверджується матеріалами справи та відповідачем при розгляді справи не спростовано.

Зазначене, з урахування вимог ст. 625 ЦК України надає право позивачу на нарахування інфляційних нарахувань за таке прострочення.

Згідно з позовною заявою, позивачем нараховано до стягнення з відповідача інфляційних нарахувань за загальний період з жовтня 2019 по листопад 2022.

Перевіривши розрахунок позивача по нарахуванню та інфляційних нарахувань, суд встановив, що розрахований позивачем розмір не перевищує розрахованих судом сум, у зв`язку з чим вимоги позивача в частині стягнення з відповідача інфляційних нарахувань за порушення грошових зобов`язань за договором підлягають задоволенню у повному обсязі.

Також, позивач просив суд стягнути з відповідача пеню за загальний період з 04.10.2019 по 04.04.2020.

Згідно зі ст. 218 ГК України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинення ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведено, що ним вжито усіх належних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Штрафними санкціями згідно ч. 1 ст. 230 ГК України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 ЦК України).

За змістом ст. ст. 1, 3 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань, платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Разом з тим, п. 6 ст. 232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Як вже зазначалось, відповідач прострочив виконання своїх зобов`язань щодо своєчасної сплати вартості отриманого товару.

П. 8.3. Договору передбачено, що у разі невиконання умов оплати за ТМЦ згідно п.п. 3.1-3.2 цього Договору, Покупець виплачує Продавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, діючої на період її обчислення, від вартості ТМЦ зазначеної в п. 2.1 цього Договору, за кожний день прострочення.

Розглянувши здійснений позивачем розрахунок суми пені, господарський суд відзначає, що розрахований позивачем розмір пені здійснений з врахуванням Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань та п. 6 ст. 232 ГК України, не перевищує розрахованих судом сум, у зв`язку з чим вимоги позивача в частині стягнення з відповідача пені за порушення грошових зобов`язань за договором підлягають задоволенню у повному обсязі.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд виходив із наступного.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З огляду на викладене, судові витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача в сумі 117 607,56 грн.

Керуючись статтями 232, 233, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «АГРО ТРЕЙД 2021», 37600, м. Миргород, вул. Гоголя, буд.76, кв.59, код ЄДРПОУ 4246760) на користь Селянського (фермерського) господарства «Урожай» (42087, Сумська обл., Роменський р-н, с. Андріяшівка, вул. Київська, буд. 98 А код ЄДРПОУ: 23295920) 4 945 608,00 грн основного боргу, 2 229 202,98 грн інфляційних втрат, 665 693,13 грн штрафних санкцій, 117 607,56 грн. витрат на сплату судового збору.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повне рішення складено 01.08.23 р.

Суддя Киричук О.А.