Рішення № 112576520, 10.07.2023, Господарський суд Запорізької області

номер провадження справи 15/127/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10.07.2023 Справа №908/1242/23

м.Запоріжжя Запорізької області

Господарський суд Запорізької області у складі судді Горохова І.С., розглянувши матеріали

за позовом Приватного акціонерного товариства «Українська пожежно-страхова компанія», 04080, м. Київ, вул. Кирилівська, буд. 40

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Страхова компанія «КРЕДО», 69068, м. Запоріжжя, пр. Моторобудівників, буд. 34

про стягнення коштів

без повідомлення (виклику) учасників справи

суть спору

17.04.2023 до Господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява Приватного акціонерного товариства «Українська пожежно-страхова компанія», м. Київ до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Страхова компанія «КРЕДО», м. Запоріжжя про стягнення страхового відшкодування в розмірі 40 346,81 грн, з яких: сума страхового відшкодування в розмірі 28 144,80 грн, пеня у розмірі 2827,59 грн, 3% річних у розмірі 1133,50 грн, інфляційні втрати в розмірі 8240,92 грн.

Крім того, позивачем заявлено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17.04.2023, справу № 908/1242/23 передано на розгляд судді Горохову І.С.

Підставою для звернення з позовом до суду позивачем зазначено невиконання відповідачем зобов`язань з виплати страхового відшкодування за шкоду, завдану транспортному засобу, який спричинив ДТП. Оскільки позивач відповідно до Закону здійснив відшкодування шкоди за водія транспортного засобу, він просить стягнути з відповідача страхове відшкодування в розмірі 28 144,80 грн, а також пеню у розмірі 2827,59 грн, 3% річних у розмірі 1133,50 грн, інфляційні втрати в розмірі 8240,92 грн. Обґрунтовуючи позов, посилається на ст. 993 Цивільного кодексу України, ст. 27 Закону України «Про страхування». Судові витрати у справі зі сплати судового збору просить покласти на відповідача.

Також позивачем було подано орієнтовний розрахунок витрат у справі: витрати зі сплати судового збору - 2684,00 грн, витрати пов`язані з правничою допомогою адвоката - 6000,00 грн.

Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 24.04.2023 запропоновано відповідачу надати у строк до 24.05.2023, відповідно до ст. 165 ГПК України, відзив на позовну заяву разом із доказами, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача або визнання позовних вимог, якщо такі докази не надані позивачем. Копію зазначеного документа направити на адресу позивача, докази направлення надіслати суду.

Запропоновано позивачу у строк до 07.06.2023, у разі отримання відзиву на позов, надати суду відповідь на відзив, оформлену згідно вимог ст. 166 ГПК України разом із доказами, які підтверджують обставини, на яких ґрунтується відповідь позивача, якщо такі докази не надані відповідачем, а також надіслати на адресу суду докази, що підтверджують надіслання відповіді на відзив і доданих до нього доказів відповідачу.

Запропоновано відповідачу надати у строк до 23.06.2023, відповідно до ст. 167 ГПК України, заперечення разом із викладенням своїх пояснень, міркувань та аргументів щодо наведених позивачем у відповіді на відзив пояснень, міркувань та аргументів і мотиви їх визнання або відхилення.

02.05.2023 відповідач - ТДВ «СК «КРЕДО» надав суду відзив (документ надійшов електронною поштою з КЕП). З підстав, викладених у відзиві, відповідач визнав заявлені позовні вимоги в частині стягнення суми страхового відшкодування в розмірі 28 144,80 грн. Щодо стягнення пені просить врахувати існування на території України надзвичайних обставин, а саме введення воєнного стану, що неодмінно впливає на спроможність своєчасного ведення розрахунків та обмежує безперешкодне провадження господарської діяльності, є загальновідомим та нормативно врегульованим. При цьому наводить свій розрахунок пені, розмір якої за обрахунком відповідача становить 1056,39 грн. Вимоги позивача про стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних не визнає, оскільки Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено лише нарахування пені, при цьому, зазначає відповідач, інфляційні втрати та три проценти річні є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення виконання грошового зобов`язання, а системний аналіз положень статей 11, 509, 625 Цивільного кодексу України дає підстави для висновку, що обов`язок відшкодувати інфляційні втрати не є зобов`язанням у розумінні статті 509 ЦК України. Просить у відповідності до ст. 130 ГПК України повернути позивачу з державного бюджету 50% сплаченого судового збору. Не погоджується з сумою витрат на правничу допомогу, просить зменшити її до 2000,00 грн.

16.05.2023 від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій заперечує щодо доводів відповідача про неправильне обрахування позивачем пені. Неправомірним вважає послання відповідача на дію воєнного стану, оскільки прострочення зобов`язання виникло ще до початку російської агресії на території України і введення воєнного стану. Помилковим вважає доводи відповідача щодо незастосування до спірних правовідносин норми ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України. Зазначає, що аргументи відповідача про зменшення витрат на правничу допомогу можуть бути прийняті судом лише частково, з урахуванням того, що в кінцевому варіанті позивач просить стягнути з відповідача лише 4000,00 грн витрат на правничу допомогу. До відповіді на відзив позивачем додано копію платіжної інструкції № 162222471 від 09.05.2023 про сплату 4000,00 грн за надання правової допомоги згідно з актом № 187 від 09.05.2023 до договору № 1/05 від 21.05.2019.

Згідно з ч. ч. 2, 3 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться. Якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.

30.05.2023 від відповідача надійшло клопотання про приєднання доказів до матеріалів справи, в якому також відповідач просить встановити йому додатковий строк для подання доказу.

Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом (п. 4 ч. 5 статті 13 ГПК України).

Згідно з ч. 1 ст. 251 ГПК України відзив подається протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

Відповідно ч. ч. 3-5 ст. 80 ГПК України відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.

Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.

У випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів.

Розглянувши клопотання відповідача про встановлення додаткового строку для подання доказу, судом визнано поважними причини несвоєчасного подання відповідачем доказів, враховуючи отримання відповідачем відповіді на адвокатський запит щодо інформації влучення в об`єкти внаслідок обстрілів після подання відзиву на позов та закінчення тридцятиденного строку для вчинення процесуальної дії та надання її суду, як контраргументів, відносно позиції іншої сторони процесу, а тому суд встановлює додатковий строк для подання вказаних доказів та долучає до справи подані відповідачем документи.

Відповідно до ч. ч. 5, 7 ст. 252 ГПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п`яти днів з дня отримання відзиву.

Клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін до суду не надходило.

Згідно з ст. 248 ГПК України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Враховуючи приписи ч. 4, 5 ст. 240 ГПК України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення. Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Розглянувши та дослідивши матеріали справи, суд установив.

16.04.2021 у м. Києві по проспекту Перемоги, 70 сталася дорожньо-транспортна пригода (ДТП) за участю автомобіля марки «BMW», номерний знак НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_1 та автомобіля марки «FORD», номерний знак НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_2 .

Унаслідок ДТП були заподіяні механічні пошкодження автомобілю марки «BMW», номерний знак НОМЕР_1 .

На момент, коли було спричинено матеріальну шкоду власнику «BMW», номерний знак НОМЕР_1 , діяв Договір добровільного страхування наземного транспорту «ДЛЯ СВОЇХ» №177/002/000956 від 15.03.2021, який було укладено між ПрАТ «УПСК» (Страховик, позивач у справі) та ОСОБА_1 (Страхувальник) щодо автомобілю «BMW», 520, номерний знак НОМЕР_1 , за умовами якого (п. п. 4, 5) позивач застрахував майнові інтереси Страхувальника, пов`язані з володінням, користуванням і розпорядженням транспортним засобом «BMW», 520, номерний знак НОМЕР_1 . Строк дії договору страхування з 29.03.2021 до 28.03.2022.

Цивільно-правова відповідальність власника автомобіля «FORD», номерний знак НОМЕР_2 , застрахована ТДВ «СК «Кредо» (відповідач) за договором-полісом № ЕР/203163953 від 15.03.2021. Дія полісу з 16.03.2021 до 15.03.2022. Ліміт за шкоду життю та здоров`ю 260 000,00 грн, ліміт за шкоду майну 130 000,00 грн, франшиза 00,00 грн.

Дорожньо-транспортна пригода сталася в результаті порушення ПДР водієм автомобіля «FORD», номерний знак НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_2 , що підтверджується постановою Шевченківського районного суду м. Києва у справі № 761/15630/21 від 17.05.2021, якою названого водія визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП.

19.04.2021 власник «BMW», 520, номерний знак НОМЕР_1 звернувся до позивача з заявою-повідомлення (АВТОКАСКО) та заявою на виплату страхового відшкодування у зв`язку з настанням події, що має ознаки страхового випадку за договором добровільного страхування транспортного засобу.

Заяву було розглянуто та здійснено розрахунок страхового відшкодування на підставі: акту огляду транспортного засобу від 19.04.2021; ремонтної калькуляції № 0641/21_А від 25.04.2021, розрахунку коефіцієнту фізичного зносу КТЗ №СА6/8170; страхового акту № КАСКО/177/000/21/0086 від 28.04.2021.

Як вбачається з поданих позивачем документів, вартість матеріального збитку, завданого власнику транспортного засобу «BMW», 520, номерний знак НОМЕР_1 становить 28 144,80 грн.

Позивач здійснив виплату страхового відшкодування в розмірі 28 144,80 грн шляхом перерахування ОСОБА_1 (власнику «BMW») суми страхового відшкодування згідно з страховим актом № КАСКО/177/000/21/0086 від 28.04.2021 в розмірі 28 144,80 грн, що підтверджується платіжним дорученням № 13779 від 28.04.2021.

Після виплати страхового відшкодування позивач звернувся до відповідача, як страховика цивільно-правової відповідальності особи, винної у вчиненні 16.04.2021 ДТП, із претензією за № 7689/17 від 30.08.2021.

У зв`язку із невиконанням відповідачем вказаної вище вимоги позивач звернувся до суду із даним позовом.

Згідно з ч. 1 ст. 16 Закону України «Про страхування», яка кореспондується зі статтею 354 Господарського кодексу України (далі - ГК УКраїни) та статтею 979 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов`язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.

Відповідно до ст. 20 Закону України «Про страхування» страховик зобов`язаний при настанні страхового випадку здійснити страхову виплату або виплату страхового відшкодування у передбачений договором строк.

Також згідно з пунктом 22.1 статті 22 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.

Згідно з частиною 2 статті 8 Закону України «Про страхування» страховий випадок - подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов`язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі.

Статтею 9 Закону України «Про страхування» передбачено, що страховою виплатою є грошова сума, яка виплачується страховиком відповідно до умов договору страхування при настанні страхового випадку.

При цьому, розмір страхової суми та (або) розміри страхових виплат визначаються за домовленістю між страховиком та страхувальником під час укладання договору страхування або внесення змін до договору страхування, або у випадках, передбачених чинним законодавством. Страхове відшкодування - страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку. Страхове відшкодування не може перевищувати розміру прямого збитку, якого зазнав страхувальник.

У частині 1 статті 25 Закону України «Про страхування» визначено, що здійснення страхових виплат і виплата страхового відшкодування проводяться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акта, що складається страховиком або уповноваженою ним особою у формі, визначеній страховиком.

У справі, що розглядається, спір виник між двома страховими компаніями щодо відшкодування витрат, понесених у зв`язку із виплатою коштів за договором добровільного майнового страхування.

Згідно зі ст. ст. 512, 514 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою у випадках, встановлених законом.

Так, за приписами норм ст. 993 ЦК України та ст. 27 Закону України «Про страхування», відповідно до яких до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

У даній справі судом встановлено, що страховик «BMW», 520, номерний знак НОМЕР_1 (ПрАТ «УПСК») виплатив страхове відшкодування в розмірі 28 144,80 грн, що підтверджується платіжним дорученням № 13779 від 28.04.2021.

Ураховуючи досліджені судом докази, згідно положень ст. ст. 512, 514, 993 ЦК України та ст. 27 Закону України «Про страхування» до позивача перейшло право вимоги до відповідача у розмірі виплаченого страхового відшкодування.

Позивач звернувся до суду про стягнення з відповідача - страховика, яким застраховано автомобіль «FORD», номерний знак НОМЕР_2 , що згідно з постановою Шевченківського районного суду м. Києва у справі № 761/15630/21 від 17.05.2021 скоїв зіткнення під керуванням водія ОСОБА_2 , якого визнано винним у ДТП, шкоди у порядку суброгації в сумі, яку він виплатив.

Слід зазначити, що статтею 9 Закону України «Про страхування» визначено, що франшиза - це частина збитків, що не відшкодовується страховиком згідно з договором страхування.

Положеннями статті 29 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що у зв`язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.

Шкоду, пов`язану із втратою товарної вартості транспортного засобу, страховик не відшкодовує (32.7 статті 32 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).

Таким чином, положеннями статті 29 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» визначено, що витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу, розраховуються у порядку, встановленому законодавством, з урахуванням зносу. Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах у справі № 910/6094/17 від 02.05.2018, у справі № 910/5001/17 від 12.03.2018, у справі № 910/20199/17 від 01.06.2018, у справі № 910/22886/16 від 01.02.2018, у справі № 910/171/17 від 02.10.2018.

Відповідно до п. 12.1 ст. 12 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» розмір франшизи при відшкодуванні шкоди, заподіяної майну потерпілих, встановлюється при укладанні договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності і не може перевищувати 2 відсотки від страхової суми, в межах якого відшкодовується збиток, заподіяний майну потерпілих. Страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту.

Виходячи з вищезазначеного, суд вважає обґрунтованими вимоги позивача про стягнення з ТДВ «СК «КРЕДО» виплаченого страхового відшкодування в розмірі 28 144,80 грн (28 144,80 грн (виплачена сума, з урахуванням зносу) - 00,00 грн франшизи).

Положеннями ст. 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до статей 76, 77, 78, 79, 80 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.

Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.

Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.

Позивачем доведено право вимоги від відповідача в порядку суборгації виплаченого страховиком страхового відшкодування в розмірі 28 144,80 грн.

Крім того, частиною 1 ст. 75 ГПК України передбачено, що обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованих підстав вважати їх недостовірними або визнаними у зв`язку з примусом. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.

Зважаючи на те, що відповідачем вимоги позивача щодо стягнення 28 144,80 грн страхового відшкодування визнано в повному обсязі, про що він зазначив у відзиві на позов, а також відсутність у суду сумнівів щодо достовірності обставин справи, суд дійшов висновку, що визнані учасниками справи обставини, не потребують додаткового доведення.

Також позивач за прострочення сплати страхового відшкодування просить стягнути пеню у розмірі 2827,59 грн, три проценти річних у розмірі 1133,50 грн, інфляційні втрати у розмірі 8240,92 грн.

Згідно з п. 36.2 ст. 36 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів» від 01.07.2004 № 1961 страховик (МТСБУ) протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у статті 35 цього Закону, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов`язаний: у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими - прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його.

Після виплати страхового відшкодування позивач звернувся до відповідача, як страховика цивільно-правової відповідальності особи, винної у вчиненні 16.04.2021 ДТП із претензією за № 7689/17 від 30.08.2021.

Згідно з рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення претензія відповідачем отримана 06.09.2021.

За приписами п. 36.5 ст. 36 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів» від 01.07.2004 №1961, за кожен день прострочення виплати страхового відшкодування (регламентної виплати) з вини страховика (МТСБУ) особі, яка має право на отримання такого відшкодування, сплачується пеня з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діє протягом періоду, за який нараховується пеня.

Відповідно до ст. ст. 610, 611 ЦК України невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), є його порушенням, у разі якого настають правові наслідки, зокрема, сплата неустойки.

Статтею 230 ГК України передбачено, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Статтею 549 ЦК України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до приписів ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Позивачем розрахунок пені наведено за період з 07.12.2021 до 06.06.2022, що не суперечить вимогам ч. 6 ст. 232 ГК України.

Судом перевірено розрахунок позивача пені і визнано правильним, а заявлену суму пені 2827,59 грн обґрунтованою та такою, що підлягає стягненню.

Доводи відповідача з приводу застосування наслідків форс-мажору щодо стягнення пені суд відхиляє як необґрунтовані.

Згідно з ч. ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки встановлені договором або законом.

Отже, порушення боржником прийнятих на себе зобов`язань тягне за собою відповідні правові наслідки, які полягають у можливості застосування кредитором до боржника встановленої законом або договором відповідальності.

Відповідно до ст. 617 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за це, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

Частиною 2 ст. 218 ГК України, встановлено, що у разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Ознаками форс-мажору є: не залежать від волі учасників цивільних (господарських) відносин; надзвичайний характер; є невідворотними; унеможливлюють виконання зобов`язань за даних умов здійснення господарської діяльності.

Судова практика Верхового Суду вказує, що форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру, і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов`язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для даного конкретного випадку виконання господарського зобов`язання. Доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов`язання. Саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору.

Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність.

Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 19.08.2022 у справі №908/2287/17 зазначив, що сертифікат торгово-промислової палати, який підтверджує наявність форс-мажорних обставин, не може вважатися беззаперечним доказом про їх існування, а повинен критично оцінюватися судом з урахуванням встановлених обставин справи та у сукупності з іншими доказами (подібні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 14.02.2018 у справі № 926/2343/16, від 16.07.2019 у справі № 917/1053/18 та від 25.11.2021 у справі № 905/55/21). Адже визнання сертифіката торгово-промислової палати беззаперечним та достатнім доказом про існування форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) без надання судом оцінки іншим доказам суперечить принципу змагальності сторін судового процесу.

Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019, від 05.03.2020 Верховного Суду у справах № 910/13407/17, № 915/370/16 та № 916/3545/15.

Відповідач не підтвердив настання форс-мажорних обставин саме для спірного випадку невиконання зобов`язання.

Оскільки зобов`язання відповідача сплатити страхове відшкодування в порядку суборгації виникло до введення воєнного стану, доводи відповідача з цього приводу є безпідставними, а тому судом відхиляються.

За порушення виконання відповідачем грошового зобов`язання (виплати страхового відшкодування) позивач просить стягнути з відповідача три проценти річних за період з 07.12.2021 до 10.04.2023 у розмірі 1133,50 грн, інфляційні втрати за період грудень 2021 року-лютий 2023 року в розмірі 8240,92 грн.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо іншій розмір процентів не встановлений договором або законом.

Інфляційні витрати пов`язані з інфляційними процесами в державі та за своєю природою є компенсацією за понесені збитки, завдані знеціненням грошових коштів, а три відсотки річних - є платою за користування коштами, які не були своєчасно сплачені боржником.

Дійсно, за прострочення суми страхового відшкодування відповідач має обов`язок сплатити передбачені законом (частина друга статті 625 ЦК України та пункт 36.5 статті 36 Закону) суми 3% річних, інфляційних втрат та пені, нарахованих за прострочення виплати суми страхового відшкодування, оскільки ці нарахування в силу закону (частина друга статті 625 ЦК України та пункт 36.5 статті 36 Закону) є невід`ємною/складовою частиною боргу зі сплати страхового відшкодування за договором страхування.

Суд вважає обґрунтованим та приймає до уваги наведений у позові розрахунок позивача суми 3% річних, інфляційних втрат, нарахованих за прострочення виплати суми страхового відшкодування, здійснений виходячи з суми страхового відшкодування, що підлягає сплаті - 28 144,80 грн.

Перевіривши розрахунок 3% річних та інфляційних втрат з урахуванням обґрунтованого розміру страхового відшкодування, стягненню підлягає три відсотки річних в розмірі 1133,50 грн, інфляційні втрати в розмірі 8240,92 грн.

Суд вважає помилковими та необґрунтованими доводи відповідача щодо відсутності підстав для стягнення трьох відсотків річних та інфляційних втрат за порушення відповідачем строків виплати страхового відшкодування, виходячи з такого.

Статтею 625 ЦК України встановлено відповідальність за порушення грошового зобов`язання.

Частиною 2 цієї статті передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до частини 1 статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певних дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

За змістом статей 524 та 533 ЦК України грошовим є зобов`язання, яке виражається в грошових одиницях України (або грошовому еквіваленті в іноземній валюті), тобто будь-яке зобов`язання зі сплати коштів.

Статтею 979 ЦК України встановлено, що у разі настання страхового випадку страховик зобов`язаний виплатити страхувальнику грошову суму (страхову виплату).

Таким чином, правовідношення, в якому страховик у разі настання страхового випадку зобов`язаний здійснити страхову виплату, є грошовим зобов`язанням. А правовідношення з відшкодування шкоди в порядку суборгації, які склалися між сторонами у справі, що розглядається, також є грошовим зобов`язанням.

Стаття 625 ЦК України розміщена в розділі «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України, а тому визначає загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов`язання і поширює свою дію на всі види грошових зобов`язань.

Відповідно до статті 509 ЦК України зобов`язання виникають із підстав, встановлених статтею 11 ЦК України.

Згідно зі статтею 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі, інші юридичні факти.

Таким чином, грошове зобов`язання може виникати між сторонами не тільки із договірних відносин, а й з інших підстав, передбачених цивільним законодавством, зокрема і факту завдання майнової шкоди іншій особі.

Отже, зважаючи на таку юридичну природу правовідносин сторін як грошових зобов`язань, на них поширюється дія положень частини 2 статі 625 ЦК України.

Відповідні правові висновки, викладені в Постанові КГС ВС від 20.07.2020 у справі № 910/14293/19, постанові Верховного Суду від 30.01.2018 у справі № 910/17993/15 з посиланням на правову позицію Верховного Суду України, викладену в постанові від 01.06.2016 у справі № 910/22034/15.

Отже, оскільки правовідношення, за яким відповідач має сплатити позивачу в порядку суборгації суму страхового відшкодування, є грошовим зобов`язанням, то на суму такого зобов`язання у разі прострочення його виконання позивачем правомірно нараховані суми, передбачені законом - пеня, 3 % річних, інфляційні втрати.

Доводи відповідача з цього приводу судом відхиляються як необґрунтовані та спростовані вищевикладеним.

Враховуючи наявність законних підстав для задоволення позову, суд ухвалює рішення про задоволення позову.

Пунктом 1 ч. 2 ст. 46 ГПК України встановлено, що відповідач має право визнати позов (всіх або частини позовних вимог) на будь-якій стадії судового процесу.

Згідно з ч. 1 ст. 191 ГПК України позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві.

Як вже зазначалося судом вище, матеріали справи містять відзив відповідача, відповідно до якого відповідач підтвердив факт невиконанням ним зобов`язання щодо виплати позивачу страхового відшкодування в у розмірі 28 144,80 грн.

Відповідно до ст. 129 ГПК України судові витрати покладаються на відповідача.

У той же час, приписами ч. 1 ст. 130 ГПК України встановлено, що у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

Аналогічна норма міститься в ч. 3 ст. 7 Закону України «Про судовий збір».

Відповідач не визнає позов в частині стягнення пені, інфляційних втрат та 3% річних.

Враховуючи те, що відповідач лише частково визнає позовні вимоги, суд не вбачає підстав для повернення з державного бюджету позивачу 50 % сплаченого збору. Витрати зі сплати судового збору з урахуванням виникнення спору внаслідок неправомірних дій відповідача, покладаються на ТДВ «СК «КРЕДО».

Крім того, позивач просить відшкодувати йому за рахунок відповідача витрати на правничу допомогу в розмірі 4000,00 грн.

У позовній заяві позивачем було подано орієнтовний розрахунок витрат у справі: витрати на правову допомогу складали 6000,00 грн.

У відповіді на відзив позивач просить стягнути з відповідача 4000,00 грн витрат на правничу допомогу. До відповіді на відзив позивачем додано копію платіжної інструкції №162222471 від 09.05.2023 про сплату 4000,00 грн за надання правової допомоги згідно з актом №187 від 09.05.2023 до договору №1/05 від 21.05.2019.

Статтею 126 ГПК України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Поняття особи, яка є адвокатом, наводиться в статті 6 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», відповідно до положень якої, що адвокатом може бути фізична особа, яка має повну вищу юридичну освіту, володіє державною мовою, має стаж роботи в галузі права не менше двох років, склала кваліфікаційний іспит, пройшла стажування (крім випадків, встановлених цим Законом), склала присягу адвоката України та отримала свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Відповідно до ч. 3 ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» при встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

На підтвердження витрат на послуги адвоката в сумі 4000,00 грн, позивачем додано до матеріалів справи: копію ордеру на надання правничої (правової) допомоги №1052677 від 01.09.2020; копію договору про надання правової допомоги №1/05 від 21.05.2019, укладеного з Адвокатським бюро «ЮХИМЕНКО ТА ПАРНЕРИ», з копіями додаткових угод до нього №1 від 21.05.2020 та №3 від 21.05.2022. Послуги з правничої допомоги надав адвокат Юхименко С.Ю. (копія свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серії РН №1396 від 25.05.2018 додана до позовної заяви).

До відповіді на відзив позивач долучив копію акту про надання правової допомоги №187 до Договору про надання правової допомоги №1/05 від 21.05.2019 та копію платіжної інструкції №162222471 від 09.05.2023 про сплату 4000,00 грн за надання правової допомоги згідно з актом №187 від 09.05.2023 до договору №1/05 від 21.05.2019.

У акті виконаних робіт зазначено, що Адвокатське Бюро надало довірителю - ПрАТ «УПСК» правову допомогу за договором про надання правничої допомоги №1/05 від 21.05.2019, за яким вартість послуг склала 4000,00 грн.

Відповідач з приводу розміру витрат заперечив, просив зменшити їх до 2000,00 грн.

Згідно з вимогами ч. 3 ст. 165 ГПК України, у позовній заяві позивач надавав попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, зазначаючи розмір на професійну правничу допомогу в сумі - 6000,00 грн.

З урахуванням наданих документів, змісту виконаних адвокатом робіт та наданих послуг під час розгляду даної справи, суд вважає обґрунтованим розміром витрат на професійну правничу допомогу в уточненій позивачем сумі 4000,00 грн, тому у зв`язку з задоволенням позову судові витрати з професійної правничої допомоги покладаються на відповідача.

Керуючись ст. ст. 123, 129, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

вирішив

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Кредо» (проспект Моторобудівників, буд. 34, м. Запоріжжя, Запорізька область, 69068, Україна, ідентифікаційний код юридичної особи 13622789) на користь Приватного акціонерного товариства «Українська пожежно-страхова компанія», 04080, м. Київ, вул. Кирилівська, буд. 40; ідентифікаційний код юридичної особи 20602681) страхове відшкодування в розмірі 28 144,80 грн (двадцять вісім тисяч сто сорок чотири гривні 80 коп.), пеню в розмірі 2827,59 грн (дві тисячі вісімсот двадцять сім гривень 59 коп.), інфляційні втрати у розмірі 8240,92 грн (вісім тисяч двісті сорок гривень 92 коп.), 3% річних у розмірі 1133,50 грн (одна тисяча сто тридцять гривні 50 коп.). Видати наказ.

Стягнути з Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Кредо» (проспект Моторобудівників, буд. 34, м. Запоріжжя, Запорізька область, 69068, Україна, ідентифікаційний код юридичної особи 13622789) на користь на користь Приватного акціонерного товариства «Українська пожежно-страхова компанія», 04080, м. Київ, вул. Кирилівська, буд. 40; ідентифікаційний код юридичної особи 20602681) судовий збір у розмірі 2684,00 грн (дві тисячі шістсот вісімдесят чотири гривні 00 коп.), витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 4000,00 грн (чотири тисячі гривень 00 коп.). Видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 02 серпня 2023 року.

Суддя І. С. Горохов